Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. ҐЖицького



Pdf просмотр
Сторінка9/34
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   34
Список використаних джерел:
1. Ігнатенко П. Р. Виховання громадянина: психолого-педагогічний і народознавчий аспекти : навч.-метод. посібник / П. Р. Ігнатенко, В. Л.

79
Поплужний, Н. І. Косарева, Л. В. Крицька. - К.: Ін-тзмісту і методів навчання,
1997. -252 с.
2. Матюхина М. В. Психология младшего школьника / М. В. Матюхина,
Т. С. Михальчик, К. Т. Патрина. - М.: Просвещение, 1970. -256 с.
3. Помиткін Е. О. Психологія духовного розвитку особистості : монографія / Е. О. Помиткін. - К. : Наш час, 2005. - 280 с.
4. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Г. С Костюк; пщ ред. Л. М. Проколієнко. - К : Рад.шк, 1989. -608 с.
5. Борисов В. В. Теоретико-методологічні основи формування національної свідомості: монографія / В. Борисов. - Краматорськ, 2003. - 519 с
6. Ю. Є. Зубцова Ю.Є. Соціально-психологічні фактори патріотичного виховання молодших школярів.
7. Прасол Д.В. Психологічні аспекти патріотичного виховання молодших школярів у загальноосвітніх навчальних закладах.
/ file:///C:/Users/COMP/Downloads/Nvmdup_2015_2_32.pdf
8. 11. Развитие нравственных убеждений школьников / под ред. М. И.
Боришевского. - К. : Рад.шк., 1986. - 181 с.
9. 12. Ярослав Н. С. Психологія молодшого школяра : навчально- методичний посібник / Н. С. Ярослав, О. П. Никоненко. - Ніжин : Видавництво
НДУ ім. М. Гоголя, 2005. - 166 с.
10. http://bibliofond.ru/view.aspx?id=465565


Даль Н.В., викладач
ВП НУБіП України
«Ірпінський економічний коледж», м. Ірпінь
E-mail: natdal@ukr.net

ХРИСТИЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ, ЯК СКЛАДОВА
НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Вироблена поколіннями християнська культура та традиції виховання дітей і молоді є надбанням, духовним скарбом, якого не вдалося нікому знищити, навіть у найтяжчі роки нашої історії. Сьогодні відродження України безпосередньо пов'язано з вихованням дітей та молоді на кращих народних традиціях. Постала необхідність повернутися до наших християнських джерел, з яких беруть початок усі цінності людського життя: любов (до матері, рідних, людей, Батьківщини), добро, милосердя, віра, надія, чесність, справедливість.
Лише пробуджуючи в душах дітей віру в ці вічні ідеали, можна сподіватися на духовне оздоровлення суспільства. На формування цих цінностей спрямована виховна робота куратора групи вищого навчального закладу.
Духовність – це внутрішній світ людини, зв’язок людини з релігією.
Духовність – це стрижень, фундамент внутрішнього світу людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не

80 можна заставити по ньому йти. Духовність – це те, що відрізняє людину, що властиве лише їй одній. Духовність – творча спрямованість, наснага людини; певний тип світовідношення: триєдність ставлення до абсолюту, до світу – природи, суспільства, інших людей, самого себе. Виходити з розуміння людини як духовної істоти, означає, що ми визначаємо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодіяльність, тобто сприймаємо її як справжнього суб’єкта власної життєдіяльності, який несе відповідальність за її здійснення.
Духовність не зводиться до інтелектуальності, ідеальності, звернення розуму до етики, чистої моралі або аскетизму. Духовність не є й чиста релігійність, чи емоційне піднесення духу, або розумова довіра і урегульованість поведінки на цих засадах. Духовною є будь-яка діяльність, яка веде людину вперед у напрямку якоїсь форми розвитку: емоційного, інтуїтивного, соціального – і веде, вказує на життєвість його внутрішньої сили.
Проблема формування духовності молоді – одна з головних проблем нашої держави. Тому, що успішний розвиток демократичних процесів в Україні залежить від багатьох умов, серед яких провідне місце посідає духовне відродження громадян, гармонізація соціального життя нації. Адже саме духовність надає надзвичайності усім психічним характеристикам людини.
Духовність – творча спрямованість, наснага, енергія людини. Особистість має право на самостійність, на індивідуальність. Однак для пробудження і подальшого духовного розвитку індивіда потрібно створити відповідні умови. І питання це – надзвичайно важливе, оскільки духовність визначає спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості.
Пріоритети у домінуючих рисах майбутнього покоління – ця дилема все гостріше постає перед освітою. Вивчаються і пропонуються різні варіанти, що до формування духовності у студентів. Проблема духовності належить також до числа основних психологічних проблем. Життєво важливі задачі, котрі стоять перед сучасною цивілізацією – це подолання соціальної й національної несправедливості, припинення національної кризи – а це потребує (корінного) перетворення свідомості багатьох людей, тобто нового духовного відродження суспільства. А сьогодні дуже важливо для нашої держави, щоб кожен її громадянин, піднявся над своїми власними проблемами, і намагався збагатитися духовно.
На сьогоднішній день стрімко зростає економічний, соціологічний та політичний розвиток, а разом із ним з’являється реальна загроза поширення раціоналізму, утилітаризму, бездуховності і культу «матеріальної людини».
Тому необхідно заново повернутись до християнської стратегії виховання . До цього спонукає наша виховна традиція, адже українське виховання, починаючи з хрещення Русі, завжди було християнським. Про це свідчать твори, які мають неабияку історичну цінність, так як: «Повчання Володимира
Мономаха дітям», творчість Г.Сковороди та вся літературна спадщина.
За останні роки виникло і змінилось багато ідеологій а разом з ними і виховних ідеалів. Теперішнє суспільство, яке досить довгий час було позбавлене можливості дати дітям морально-духовну основу, нині потребує

81 повернення до християнського виховання. Його предметом є розвиток сумління людини, що утримує від зла і застерігає від гріха. Виховним ідеалом в цьому випадку є людина, яка віддано служить Богові, а значить є добрим громадянином, добри батьком, добрим сином чи матір’ю. А включення християнських цінностей в освітньо-виховну систему
є реальною альтернативою до бездуховності сьогоднішнього часу. Вводити молоді покоління у ці цінності потрібно методами, що не суперечать християнству та гідності людини, яка є образом Бога і повинна прямувати до Нього.
Таке виховання, в першу чергу, повинно здійснюватись у родині, яка є першою школою для людини. Найбільш сприятливою для цього є християнська родина, оскільки в нелегкому виховному завданні їй допомагає Божественна благодать дії Святого Духа. Тільки вона може проникнути до глибин людського
Духа, куди більше ніхто не зможе сягнути.
Хоч тепер і існує свобода слова, а виховання здебільшого відкидає комуністичну мораль, проте змінити радянську свідомість, яка нав’язувалась майже століття, дуже і дуже складно.
Говорячи сьогодні про наше суспільство і цінності, слід сказати, що воно переживає моральну кризу, спричинену передусім втратою християнських цінностей, орієнтацію на індивідуалізм, прагматизм і споживацтво в особистому і суспільному житті.
Духовний вакуум охопив систему освіти і виховання. Втрачено основи християнського світогляду, внаслідок чого неможливе формування підвалин об’єднуючої національної ідеї; у змісті освіти спостерігається світоглядний хаос, орієнтація на бездуховний інтелектуалізм. Все це негативно позначається на духовному і фізичному здоров’ї особистості, у дитини втрачається сенс життя, впевненість у власному майбутньому і майбутньому своєї країни.
Розповсюджуються такі негативні явища у дитячому і молодіжному середовищі, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид, злочинність і бродяжництво. На розвиток дитини негативно впливають продукція секс-
індустрії, засоби масової інформації, особливо телебачення.
Саме тому гостро стоїть завдання створити концепцію національного виховання. А для цього необхідно звернутися до духовно-освітянської спадщини нашого народу. Тому проблема духовного виховання підростаючого покоління сьогодні відноситься до ряду глобальних. Однак, ця проблема вирішена недостатньо і полягає в тому, що в державі і суспільстві немає погодженості в оцінці основних цінностей на яких можна і потрібно виховувати молодь. А духовне відродження української нації неможливе без змін у всіх сферах життя: в економіці, культурі й у свідомості. Тому проблему пожвавлення національної свідомості нинішнього покоління українців і формування такої свідомості в нового покоління можна назвати і морально- етичною, іпсихолого-педагогічною, і суспільно-політичною. Її правильне рішення може стати для України досягненням.
Принципи національного виховання
Національне виховання студентської молоді ґрунтується на таких принципах:

82
єдності навчальної та виховної діяльності – консолідація студентства та науково-педагогічних працівників у єдину академічну спільноту;
національної свідомості – формування національної самоідентичності, гідності українця, любові до рідної землі та українських традицій;
природовідповідності – врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних, соціально-психологічних, національних і релігійних особливостей студентів;
культуровідповідності – опанування молодим поколінням надбань народної культури, органічний зв’язок з історією народу, його мовою, культурними та родинно-побутовими й релігійними традиціями, з народним мистецтвом, а також з культурами інших народів світу, забезпечення духовної
єдності, наступності та спадкоємності поколінь;
демократичності – визнання академічною спільнотою права кожного на свободу виявлення своєї творчої індивідуальності, усунення авторитарних методів виховання;
гуманізації – створення умов для особистісної самореалізації, формування гуманної, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної особистості;
диференціації та індивідуалізації виховного процесу – врахування у виховній діяльності рівнів фізичного, психічного, соціального, духовного,
інтелектуального розвитку студентів, стимулювання їхньої активності та розкриття творчої індивідуальності;
послідовності, системності і наскрізності – привнесення виховних аспектів у всі форми освітнього процесу, зв’язок виховання із життям, трудовою діяльністю народу та продуктивною працею;
єдності теорії та практики – реалізація набутих знань, умінь і навичок на практиці, охоплюючи самоврядну та громадську діяльність студентів;
пріоритету правової свідомості – виховання поваги до конституційних прав і свобод людини.
Мета і завдання
Головною метою національного виховання студентської молоді є формування свідомого громадянина – патріота Української держави, активного популяризатора національної ідеї, представника української національної еліти через набуття молодим поколінням національної свідомості, активної громадянської позиції, високих моральних якостей та духовних запитів.
Завданнями національного виховання студентської молоді є:
підготовка свідомої інтелігенції, збереження інтелектуального генофонду нації;
вироблення чіткої громадянської позиції, прищеплення молодим людям віри у верховенство закону, який є єдиною гарантією свободи;
підняття престижу української мови в академічному середовищі, забезпечення україномовного освітнього простору;
створення необхідних умов для виявлення потенційних лідерів, організаторів та ефективного розвитку студентського самоврядування;

83
забезпечення високого рівня професійності та вихованості молодої людини;
сприяння розвитку індивідуальних здібностей, таланту та самореалізації студентства, організація його свідомої та цілеспрямованої діяльності;
формування у суспільній свідомості переваг здорового способу життя, культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості.
Список використаних джерел
1. Ващенко Г. Вибрані педагогічні твори. - Дрогобич, 1997.-213 с.
2. Ващенко Г. Виховний ідеал. Записки виховника 4.2-3-4. - Брюссель -
Торонто – Нью-Йорк - Лондон - Мюнхен, 1976. - 208 с.
3. Вихрущ В., Карагодін В., Торжевська Т. Основи християнської педагогіки. - Тернопіль, 1999.-167 с.


Дем’яненко С.О.
НУБіП України «Ірпінський економічний коледж», м. Ірпінь
E-mail: dem3024@gmail.com

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС
ВИВЧЕННЯ ФІЗИКИ У КОЛЕДЖАХ

За твердженням визнаного педагога В.О. Сухомлинського: «Патріотизм – основа духовного становлення громадянина. … патріотизм – це серцевина людини, основа її активної позиції» [1, с. 106].
Аналіз останніх досліджень в галузі методики навчання фізики та педагогіки показав, що проблему патріотичного виховання молоді досліджували
В.Г. Кузь,
Л.І. Осадчук,
Ю.Д. Руденко,
З.О. Сергійчук,
О.М. Трифонова, М.І. Шут, Г.П. Грищенко, Б.А. Сусь та інші.
Велике значення має не лише практична спрямованість фізичної освіти, а й світоглядний потенціал, вплив на інтелектуальний, духовний і політехнічний розвиток студента, на розвиток його активної життєвої позиції, поєднання з національною історією і традиціями. Сучасні реалії часу вимагають розширення освітніх потреб молоді при вивченні фізики. Головна мета освіти полягає у забезпеченні умов для розвитку особистості з активним самостійним творчим мисленням, яка відчуватиме потребу шукати істину не лише науковими засобами, а й також із вірою в можливості духовного пізнання світу.
Йдеться про формування у підростаючого покоління тих фундаментальних начал, в основі яких лежить певна національна ідея й водночас загальнолюдські християнські цінності [2, с.112].
Сьогодні фізику не можна розглядати лише як об’єктивне пізнання природи, яка не взаємодіє з людиною. Програма з фізики спроможна зробити суттєвий внесок у справу виховання в молоді гуманістичних рис, таких як: людяність, доброзичливість, національна самопошана й гордість, бережливість, шляхетність. Водночас духовність і національний світогляд повинен поєднуватись із практицизмом, умінням приймати рішення і відповідати за них.

84
Ось тому сьогодні висока патрітична самосвідомість, міцна громадянська позиція кожного члена українського суспільства, тісна консолідація навколо
ідеї незалежності є нагальною потребою України.
Виховання цих якостей мотивується й Конституцією нашої держави, яка
28 червня 1996 року підтвердила, що Україна є суверенною і незалежною, правовою, демократичною і соціальною державою. Це означає, що наша
Батьківщина відмовилась від тоталітарного режиму з відсутністю свободи, насильством як засобом придушення вільнодумства і протесту, присвоєння державою громадських функцій, проникнення пануючої ідеології в усі сфери життя й почала розбудовувати принципово інше демократичне суспільство.
Суспільство, яке ґрунтується на визнанні пріоритету прав людини і функціонує на засадах свободи, дії закону, однакового для всіх, соціальної справедливості, гарантує умови для росту добробуту народу. Але, як свідчить наш двадцятилітній досвід, між декларацією мети і реальним життям знак рівності поставити не можна. Виховання громадянина має бути спрямованим на розвиток патріотизму – любові до свого народу, до України. З патрітизмом органічно поєднується національна самосвідомість громадянина, яка базується на національній ідентифікації: вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією. Одним з головних показників громадянської зрілості є збереження української мови, ґрунтовне володіння нею. Завданням навчально- виховного процесу є забезпечення студентів знаннями про Україну та українців, засвоєння ними культури українського народу, ознайомлення із внеском українських вчених у розвиток вітчизняної та світової науки. Фізика має великі виховні можливості українознавчого аспекту. На заняттях та в позааудиторній роботі можна використовувати різні форми й методи для реалізації національно-патріотичного виховання [7, с. 197-198].
Вивченню наукового спадку провідних учених-фізиків та втілення його в навчальний процес займалися такі дослідники, як М.В. Головко[3],
М.І. Садовий [4], Ю.О. Храмов [5].
Для класифікації вчених в основу необхідно покласти принаймні три важливих показники: національну приналежність, національну самоідентифікацію особи вченого і країну, в інтересах якої він працював. З врахуванням цього можна запропонувати такі терміни-означення: український вчений; український вчений іноземного походження; іноземний вчений українського походження [6, с.110]. Розглянемо проблеми патріотичного виховання студентів при вивченні технічних дисциплін і особливості національно-патріотичного виховання. Тут важливе значення мають приклади
із життя вітчизняних вчених, видатних особистостей. І коли йдеться про патріотизм, любов до Батьківщини, справа не в етнічному походженні вченого, а у впливі суспільства на виховання і формування його особистості.
Національно-патріотичне виховання при викладанні технічних і природничих наук полегшується тим, що багато з видатних українських вчених були

85 свідомими патріотами і підтримували дружні контакти зі своїми великими сучасниками (письменниками, композиторами, художниками та іншими діячами культури і мистецтва). «Український вчений» – цей термін доцільно вживати до осіб українського походження, які зберегли свою національну самоідентифікацію і працюють в Україні. Причому, термін «український» будемо розуміти не у вузькому етнічному значенні, а в приналежності до української спільноти. «Український вчений іноземного походження» (вчений, який постійно проживає і працює в Україні, є громадянином України, але
ідентифікує себе з іншою нацією, з якої він походить. «Іноземний вчений українського походження» (так можна було б визначити тих українців, що жили й працювали в іншій державі і в її інтересах, та при цьому не втратили своєї національної ідентифікації [6, с. 111].
Доцільно на заняттях з фізики розповісти про першого президента
Української академії наук В.І. Вернадського й нинішнього президента
Національної академії наук України Б.Є. Патона, лауреатів Нобелівської премії в галузі фізики, які народилися або жили й працювали в Україні (Ж. Шарпак,
Л.Д. Ландау), та
інших відомих учених
(О.І. Ахіезер,
А.К. Вальтер,
А.Ф. Йоффе, Г.Д. Латишев, О.І. Лейпунський, Л.І. Мандельштам, В.І. Обреїмов,
І.П. Пулюй, К.Д. Синельников, Л.В. Шубніков та ін.). Необхідно згадати також про відомих авіаконструкторів І.І. Сікорського, Ф.Ф. Андерса, О.В. Антонова, зупинитися на досягненнях українських дослідників в освоєнні космічного простору (М.І. Кибальчич, Ю.В. Кондратюк, С.П. Корольов, В.Н. Челомей,
М.К. Янгель та ін.). Важливо також розкрити розвиток українських наукових шкіл: київської, харківської, одеської, львівської тощо, їхні напрями досліджень та основні досягнення [7, с. 9].
Для прикладу згадаємо XIX століття, яке дало велику низку славетних дослідників науки: Іван Земанчик, Михайло Остроградський, Михайло
Авенаріус (заснував у Києвському університеті Святого Володимира першу в
Україні лабораторію експериментальної фізики). Важливим моментом в історії української науки є діяльність у Львові Наукового товариству ім. Т. Шевченка
(НТШ), яке за 45 років свого існування видало більше 120 томів "Записок" та більше сотні інших видань. Членами НТШ у секції математично- природописно-лікарської було обрано у1899 році 10 вчених, серед яких Петро
Огоновський – автор першого підручника з фізики українською мовою (м.
Львів). Про високий науковий рівень НТШ свідчить те, що дійсними його членами були М. Планк, А. Йоффе, А. Ейнштейн. У 1939 році до складу НТШ входило майже 300 дійсних членів, із них 100 іноземних [8, с. 198].
Варто розповісти студентам про дослідження Іваном Пулюєм природи катодних та x-променів, розробку газорозрядних ламп, досягнення в області теоретичної та практичної електротехніки. Важливим фактором для морального та духовного виховання підростаючого покоління є моменти із біографії
І.Пулюя. Активна громадська, публіцистична та перекладацька діяльність І.
Пулюя висунула його в число видатних культурно-політичних діячів України останньої третини дев’ятнадцятого – початку двадцятого століть. Ще гімназистом у Тернополі він заснував молодіжний гурток для вивчення та

86 популяризації української історії та літератури, піднесення національної свідомості народу. Навчаючись в університеті, перекладає українською мовою підручник геометрії для українських гімназій, бере активну участь в організації українських студентських товариств у Відні. Пізніше виступає за створення українського університету у Львові, публікує статті на захист української мови, забороненої в Росії царським указом у 1876 р. Під час Першої світової війни закликає відродити українську державність. Усього він опублікував близько тридцяти статей та брошур в українських справах. За свою наукову і технічну діяльністю Іван Пулюй має міжнародне визнання. Однак, до недавнього часу залишався майже невідомим в Україні, для кращого майбутнього якої невтомно працював поза її межами впродовж усього життя. Нині, коли Україна стала на шлях незалежності, утвердження своєї державності, повертається до нашої пам’яті ім’я цієї винятково колоритної постаті в історії науки, техніки, культури
і політики [6, с. 114].
У справі національно-патріотичного виховання відомості про цих вчених мають важливе значення. Костянтин Едуардович Ціолковський (російський вчений українського походження). Ціолковський працював у Калузі. З 1896 р. займався теорією руху реактивних апаратів, зокрема, розробив основи теорії та принципову схему рідинних ракетних двигунів. Запропонував ряд схем ракет далекої дії. Створив математичну теорію реактивного руху. Розв'язав задачу посадки космічного апарата на планету, позбавлену атмосфери. Висловив ідею створення навколоземних орбітальних станцій. Ціолковський дуже пишався тим, що він нащадок національного героя українського народу Северина
Наливайка. Його брат підписувався Ціолковський-Наливайко.
Олександр Смакула – іноземний вчений українського походження. Ще з юнацьких років включається в національно-патріотичний рух, поширює твори
Шевченка, Франка, бере участь у виставах Карпенка-Карого та Старицького, за що зазнає утисків з боку польської влади. У 1927 році захищає докторську дисертацію. Досліджуючи стероїди, вітаміни, органічні кристали, Смакула фактично стає фундатором квантової органічної хімії. Винаходить унікальну сполуку – бромид калію, яка використовується в приладах нічного бачення, рееструє патент на спосіб поліпшення якості оптичних приладів, що отримав згодом назву "просвітлення оптики". Під час війни працює у фірмі Карла Цейса разом з нобелівським лауреатом Ріхардом Куном над розв'язанням проблеми відбиваючих шарів. В Массачусетському технологічному інституті він займається проблемами твердотільної електроніки, дослідженням властивостей електрооптичних матеріалів і пристроїв, лазерів на рідкоземельних матеріалах, тонких плівок, органічних та надпровідних структур. Олександр Смакула завжди ідентифікував себе з Україною, був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка в Америці, почесним членом товариства українських
інженерів в Америці (1964 р.), друкував свої праці в збірниках НТШ українською мовою [4, с. 223-224].
Кожен в Україні знає класика української літератури Павла Грабовського, який був заарештований за участь в народницькій організації і засланий до
Сибіру, де народився його син Борис. Борис Грабовський ще студентом

87 зацікавився проблемою передачі зображення на відстань.
Він розробив і здійснив на практиці першу в світі електронну систему телебачення (патент № 16733). Перша передача на цій основі відбулася в 1928 році. Йому належить і ряд інших винаходів – малолітражного гелікоптера, трикрилого планера,

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал