Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. ҐЖицького




Сторінка33/34
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
Список використаних джерел
1. Гаврилов А.В., Гаврилова Л.А. Дидактичні принципи екологічної освіти студентів у вищій школі // Матеріали ІІІ Міжнародної науково- практичної конференції «Професійна освіта на зламі тисячоліть: безперервність
і інтеграція – стан, проблеми та перспективи розвитку». Ч.І. (Мінськ, квітень
1999 р.) // Інтернет-журнал «Ecologylife.ru».
2. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. – Львів: Афіша, 2000. –
С. 123-160.
3. Екологія: основи теорії і практикум / А.Ф.Потіш, В.Г.Медвідь. –
Львів, 2003. – 293 с.
4. Каїров І.А. Моральний розвиток в процесі виховання. – М.:
Просевщение, 1979.
5. Кузьмінський А.Л. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К.: Знання,
2005. – 486 с.
6. Назарова Н.С. Охорона навколишнього середовища та екологічне виховання студентів. – М.: Вища школа, 1989.
7. Сахно А.В. Екологічне виховання учнів. – Мн.: Красиков-Принт, 2005.
– 128 с.
8. Фібула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Академвидав,
2007. – 560 с.
9. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. / З.Н.Курлянд, Р.І.Хмелюк,
А.В.Семенова. – К.: Знання, 2005. – 399 с.

Зверюк Р.Є.
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького, Львів r_zviruk@ukr.net

КОРУПЦІЯ ТА ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС У ВИЩІЙ ОСВІТІ
Найактуальнішою проблемою сучасного українського суспільства є корупція. Вона перетворилася в Україні на тотальний суспільний паразитизм, який може призвести до руйнації держави. Заходи, спрямовані на подолання цього жахливого явища, які намагається втілювати влада, недостатні, тому ситуація не покращується. Щоб позбутися корупції, потрібна політична воля
(не декларації, а реальні дії) вищого керівництва держави та сильна суспільна

328 підтримка антикорупційної діяльності. Саме ці два чинники можуть принести реальні результати.
Слід зазначити, що серед вчених і практиків не існує чіткого визначення поняття корупції. Це слово походить від латинського „corrumpere“, яке означає
„псувати“, „знищувати“, „руйнувати“. Основні підходи до розуміння корупції можна звести до наступного:
- корупція розуміється як підкуп-продажність державних службовців;
- корупція розглядається як зловживання владою або посадовим становищем, здійснене з певних особистих інтересів;
- корупцію розуміють як використання посадових повноважень, статусу посади, а також її авторитету для задоволення особистого інтересу або
інтересів інших осіб.
Корупцію можна визначити як складне соціальне (а за своєю суттю асоціальне, аморальне і протиправне) явище, що виникає в процесі реалізації владних відносин уповноваженими на це особами, що використовують надану
їм владу для задоволення особистих інтересів (інтересів інших осіб), а також для створення умов здійснення корупційних дій, приховування цих дій та сприяння їм.
Дуже часто поняття корупції ототожнюють з поняттям хабарництва.
Проте хабарництво є лише найпоширенішим проявом корупції. В тлумачному словнику української мови подається таке визначення для поняття
„хабарництво”
– одержання хабарів службовою особою; „хабар” – гроші або речі, що даються службовій особі як підкуп, плата за які-небудь злочинні, незаконні дії в інтересах того, хто їх дає [1].
Насправді розглядати ці поняття потрібно набагато глибше, бо вони мають причини та наслідки. Причинами цього явища можна назвати дуже багато факторів як загальнодержавних, так і особистісних – це і економічна незабезпеченість держави, наш низький моральний рівень як нації (зіпсований також історично, внаслідок столітнього поневолення тоталітарним режимом сусідньої держави). Когось змушує брати хабарі саме життя, брак засобів для
існування, когось – соціальна несправедливість, когось – власна жадібність, постійне „мало”, яке перетворюється в любов, хобі – колекціонування матеріальних цінностей, для когось причиною взяття хабарів є своєрідне змагання з накопичення статків, а для когось – це традиція, передана попередником, наставником чи навіть батьком. Співучасниками цієї соціальної патології є також ті, хто дає хабарі.
Шокує факт, що у певних соціальних групах той, хто не бере хабарів, сприймається дуже часто як дивак, як „не усі”, як сторонній, а хабарництво перетворилося уже на норму, системний елемент держави і суспільства, стало глобальним явищем. Ми ризикуємо зробити його рисою нашого українського менталітету, частиною української ідентичності.
Практично немає суспільних прошарків, які були б вільні від корупції.
Немає вільної преси як вільного поля комунікації. В нашій державі корупція супроводжує людину від народження у пологовому будинку до захоронення її

329 на кладовищі. Органи, яким доручено боротися з корупцією, самі наскрізь корумповані.
Причиною корупції в Україні може бути також глибоко вкорінена корпоративна ментальність. Українська ментальність не тоталітарна, як наприклад в Білорусії чи Росії, про що свідчать також Помаранчева революція
2004 року та Революція Гідності 2013-2014 рр. Українська ментальність корпоративна, тобто спрямована на захист «свого». Але вона не відкрита на такі чинники універсальних значень, як прогрес, порядок, істина, честь, гідність. Вони залишаються деклараціями, хоча все-таки присутні в окремих людей. Брак національного, відсутність єдності призводить разом з іншими факторами також до корупції, до зради внутрішнім, суспільним, національним
інтересам держави. На Заході ж корпоративність поєднана з консолідацією. Там структура та організація відшліфовані до високого рівня, немає темників і дір у законодавстві. Крім того, мотивацією суспільного життя виступають вищеназвані чинники універсальних значень.
У Середній Азії, як ми знаємо, корупція історично і ментально перетворилась на традицію життя суспільства. В Україні все-таки більшість населення зорієнтована на європейські цінності, в системі яких корупція – це зло. І не можна погоджуватися з твердженням, що корупція може виступати позитивним явищем. Адже хабарництво – це те саме, що зрада, яку можна порівняти зі зрадою біблійного Юди, бо за певну винагороду чи вигоду ми зраджуємо моральним принципам та християнським засадам.
Отже, корупція є завжди негативним явищем. Але чи у всіх сферах діяльності вона несе однакову шкоду? Очевидно, що найбільш небезпечною для суспільства є владна корупція та корупція в освітній сфері. Корупція представницької влади є першоджерелом корупції всього суспільства, починаючи від найвищих чиновників, суддів і закінчуючи автоінспекторами на шляхах. Будучи корумпованою, законодавча влада ніколи не прийматиме ефективних законів проти корупції. Крім цього, корупція у владі призводить до подорожчання товарів і послуг та до їх нижчої якості, завдає надзвичайно величезних матеріальних збитків народному господарству, наслідки яких зазнають усі громадяни.
Державне управління в Україні здійснюється за допомогою заохочення корупції на всіх щаблях влади. Це надає владі необхідний компромат на підлеглих, який потім використовується для контролю над ними у формі шантажу та залякування. Водночас підлеглі є лояльними до свого корумпованого керівництва, оскільки лояльність винагороджується завдяки тій же корупції.
Після владної корупції турбує найбільше корупція в освітній сфері.
Загальновідомо, що жодна сфера суспільної діяльності не впливає на розвиток особистості людини так, як освітня сфера. Все частіше можна почути, що діти сьогодні важкі і учителям доводиться нелегко. Однією з найвагоміших причин для цього є якраз корупція, бо вже у школі дитина знає, що можна „купити” кращі оцінки, медаль, вступ до навчального закладу, де в свою чергу зовсім не обов’язково вчитися, тому що кожен іспит можна (а в багатьох випадках можна

330 лише) скласти за допомогою грошей, і навіть місце роботи отримують, як правило, не без „конверта”. Це явище впливає на навчальний процес – знижує мотивацію учнів та студентів, руйнує ідеали та засади моральності, створює спотворене уявлення про світ, негативно впливаючи на формування світогляду.
У порівнянні з корупцією у школі, корупція у вищій освіті набрала ще більшого розмаху, про наслідки якої мало-хто замислюється. А саме вища освіта є основою та передумовою розвиненої, економічно та культурно сильної держави. Адже вищі навчальні заклади відіграють важливу роль у формування знань, цінностей і якості людського капіталу. Система вищих шкіл держави є найважливішим фактором світової конкуренції між економічними центрами.
Корупція в освіті має довгостроковий вплив і створює підґрунтя для подальшого її укорінення в суспільстві, наносить йому непоправної шкоди, гальмуючи, зокрема, й економічний розвиток країни та негативно впливаючи на можливе інноваційне зростання з огляду на різке зниження рівня якості освіти.
Освічене суспільство – це стратегічний ресурс держави, який робить її конкурентоспроможною на світовому ринку [4].
До причини виникнення корупції у сфері освіти належать: низький рівень заробітної плати освітян, недосконалість законодавства, спрямованого на запобігання та протидію корупції, розчарування й апатія з боку викладачів до навчального процесу, який є ускладненим і не приносить достатніх матеріальних винагород, відсутність пошани до викладацької роботи з боку студентів, замовчування студентами випадків давання і вимагання грошової чи
іншої матеріальної винагороди, відпрацьовування особою витрат у зв’язку із влаштуванням на викладацьку роботу, недостатні правові та соціальні гарантії захисту освітян.
Навчання – це завжди важка праця, яка передбачає подолання певних перешкод та труднощів, завдяки чому студент набуває досвіду, знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій,
і стає справді суспільно-корисним громадянином, має активну життєву позицію, вчиться боротись, долати свою лінь та виживати в динамічному світі, формуючи при цьому свій світогляд та особистість [5].
Викладач, який бере хабарі за оцінювання знань і вмінь, не має жодного ціннісного виховного впливу на студентів, які у душі зневажають його: такий викладач для них – це тимчасова сходинка, через яку треба якимсь чином переступити, це засіб для отримання оцінки в заліковці. Більше того, своїми неправомірними вчинками викладачі закладають або ще сильніше закріплюють у ментальності студента сприйняття хабарництва як норму, виховуючи таким чином не фахівця у певній галузі, а майбутнього потенційного хабарника.
Відбувається знецінення виховання. Критерієм оцінки викладача як людини стає не його професіоналізм та особисті якості, а вартість його послуг. Саме на цьому прикладі вибудовується світоглядна установка – «все купується і продається, тільки треба знати кому, коли, що і скільки дати». У такий спосіб випускник навчального закладу виходить з пустою головою, дуже відносними уявленнями про мораль і поведінку. І тут уже зайві такі поняття, як честь, гідність, справедливість, відданість справі, гордість, відповідальність,

331 патріотизм, любов, професіоналізм [5].
Якщо можна придбати за гроші оцінку і диплом, то такі ж самі принципи будуть привнесені такими лжефахівцями і майбутніми керівниками в практичну діяльність підприємств, установ, організацій, бізнес середовище. У суспільстві, особливо серед молоді, сформувався культ грошей і влади, а не культ розуму і знань.
Корупція в освіті призводить до втрати свободи мислення, формування власної думки, творчої діяльності.

Маючи можливість впливати на свої оцінки людина втрачає свободу, бо стає залежною від своїх пристрастей і ліні.
Найголовніша ж цінність освіти – коли ти залежиш тільки від самого себе, а твоя оцінка тільки від твоєї праці.
Дуже прикро, що часто від хабарництва потерпають морально сильні, справжні студенти, які з принципу або через брак коштів складають сесію за допомогою своїх знань, і тому їм доводиться перескладати залік чи іспит по кілька разів, або отримати істотно занижену оцінку. Трапляється, що розумні, але з бідних сімей абітурієнти „провалюються“ на вступних іспитах. Аспіранти, навчаючись у аспірантурі, знають вже наперед, що будуть займатись хабарництвом у своїй майбутній викладацькій діяльності, бо їхні наставники роблять те саме. Не брати хабарів вважається не модним. З таких навіть кепкують. Якщо надалі так триватиме, то згодом ми будемо мати суспільство брехунів, аферистів, моральних виродків, що призведе в свою чергу до деградації та самознищення нації. Цей процес уже триває, і його наслідки доводиться спостерігати та зазнавати все частіше і частіше.
Настав час змінювати ситуацію. Кожен повинен докладати для цього максимальних зусиль. Цілковито подолати корупцію, мабуть, неможливо, але зменшити її вплив на суспільство є справою цілком реальною. Сьогодні в
Україні замало інтелектуальних сил, замало досліджень цих актуальних проблем. Немає правдивого, реального погляду на себе. Проблему корупції потрібно ще досліджувати, шукати практичні шляхи її розв’язання, адже явище корупції – це соціальна, політична та економічна проблема суспільства і держави, а не лише правоохоронних органів, об’єднань громадян тощо.
Необхідно проводити наукові дослідження, пов’язані з особливостями сучасної молоді, бо саме від нового покоління залежить, якою буде подальша доля нашої держави. У зв’язку з цим потрібно змінювати систему освіти. Роль учителя та викладача вищого навчального закладу надзвичайно велика, бо без них не буде лікаря, економіста, водія, механіка тощо. Саме професія педагога є найвідповідальнішою. Тому вона має відповідно оплачуватися. Влада повинна виділяти на освітню сферу набагато більше коштів, створивши водночас певний контроль за педагогічними працівниками та посилити відповідальність за отримання хабара (взагалі позбавляти диплома або права викладання довічно) з метою уникнення корупційних дій. Відповідальність перед законом повинні нести також і студенти, які дають хабарі (такі судові справи повинні бути показовими). Слід формувати позитивний імідж високоосвіченої людини, показувати її численні переваги над тими, хто залишається малоосвіченим, навіть маючи диплом, через орієнтацію на Європу, де освічену молодь цінують за її реальні переваги. У школах необхідно проводити виховні уроки, а у вищих

332 навчальних закладах семінари на теми корупції. Усі корупційні викриття повинні набувати широкого висвітлення у вітчизняних ЗМІ. Є нагальна потреба зняти недоторканність з депутатів усіх рівнів, створити сприятливі умови для вільних ЗМІ. Необхідно також запросити на допомогу міжнародних експертів.
Список використаних джерел
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003.
2. Дорошенко А., Овсій І. Спрут, що охоплює планету // Політика і час. –
1998. – №5. – С. 28-34.
3. Кауфман Д. Корупція в тумані двозначності // Політика і час. – 1998. –
№1. – С. 58-65.
4. Корупція в освітній галузі: загрози стратегічному розвитку українського суспільства. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1154/
5. Чи корупція у вищій школі впливає на цінність та якість освіти? -
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://siteresources.worldbank. org/INTUKRAINE/Resources/Essay6.pdf
6. Заходи з протидії корупції в університеті. – [Електронний ресурс]. –
Режим доступу:http://www.hneu.edu.ua/web/public/moved/hneu/About_university/
Inche/Zahody-z-protydii-korupcii-v-universyteti.pdf

Купчак Т.З.
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.З. Ґжицького kupchaklnau@ukr.net

ГРОМАДЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ АГРАРНИХ
НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ У ПОЗААУДИТОРНІЙ
МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

На основі досліджень представити позааудиторну музично-виконавську
діяльність студентів вищих аграрних навчальних закладів, як один із напрямків
громадянського виховання.
Ключові
слова:
громадянське
виховання,«громадянськість»,
позааудиторна музично-виконавська діяльність, музика, виховання.
Мета. Вивчити, дослідити і охарактеризувати засади громадянського виховання студентів вищих навчальних аграрних закладів України в позааудиторній музично-виконавській діяльності у історичному та сучасному аспектах.
Постановка проблеми. У Національній доктрині розвитку освіти
України XXI століття стратегічними завданнями визначено розбудову національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості,

333 становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення і трансляцію культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків.
Відповідно сучасний етап розвитку українського суспільства спрямовано на розв’язання актуальних проблем становлення особистості та формування її громадянської свідомості, здатності сприймати, розуміти, примножувати та відтворювати цінності духовної культури. У їх вирішенні суттєве місце належить питанням, пов’язаним із залученням студентської молоді до світу прекрасного, набуттям нею досвіду творчого освоєння та використання естетичних цінностей засобами різних видів мистецтва, зокрема музично- виконавської діяльності у позааудиторній роботі [1].
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблему формування громадянськості молоді досліджували: Сухомлинський В.О., Сопівник І.В.,
Литньов В.Є., Рацул О.А., Вовкочин Л.Ю. та інші.
Проте дослідження стану громадянської виховної роботи із студентами
ВНЗ України показали, що в недостатній мірі досліджені всі напрями поняття –
«громадянськість», зокрема музично-виконавська діяльність у позааудиторний час..
Автори проекту “Концепції громадянського виховання в умовах розвитку української державності” (Сухомлинський О.В., Боришевський М.Й., Чорна
К.І., Тараненко І.Г., Рябов С.Г.) трактують поняття «громадянськість» – як реальну можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських прав особистості, її інтеграцію в культурні й соціальні структури суспільства.
Серед визначених державними документами принципів громадянського виховання є принцип культуровідповідності, який передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, що забезпечують духовність, наступність та спадкоємність поколінь.
Одним із напрямів громадянського виховання є формування творчих якостей
і становлення творчої активності молоді засобами мистецтва, зокрема музики.
Філософ Едуард Ганслик пише, що «музика діє на душевний стан скоріше, ніж щось інше художньо-прекрасне, музика оволодіває нами, інші ж види мистецтва діють на нас переконанням»[2].
Проблеми формування творчих якостей і становлення творчої активності молоді засобами музичного мистецтва відображено у педагогічних дослідженнях Л.М. Луганської, Т.В. Скорик, М.Д. Маріо, В.О.Сухомлинського,
М.С.Кагана, О.М.Олексюк, А.М. Михалюк, Л.М.Масол та ін.
Вплив музики на особистість досліджували також і музикознавці
Б.В.Асаф"ев,
О.Г.Костюк,
В.В.Медушевський,
Є.В.Назайкінський,
В.Д.Остроменський, А.Г.Рубінштейн та інші.
Найпоширенішою формою позааудиторної діяльності студентів є музично- виконавська діяльність, в основі якої – розуміння виконавцем музичного твору, володіння інструментом, вокалом і звичайно інтерпретація музичних творів, яка передає дух і зміст музичного твору слухачам. Виконавську діяльність ми

334 розглядаємо як виконавську майстерність, що поєднує технічні навики, артистизм, творчу активність.
Питання музично-виконавської діяльності в основному досліджувались музикознавцями: хорове виконавство – Ковалик П. А., Зваричук Ж. Й.; оркестрове виконавство – Ільченко О. О.; інструментальна музика – Боярко
Н. Б.(бандура),
Крупей
М.
В.(саксофон),
Баран
Т.
М.(цимбали),
Посвалюк В. Т.(труба), Дзвінка Р.І., Карась Г.В.(фольклор), Білий Л. К.
(самодіяльна художня творчість), тощо.
Проте проблема самодіяльної музично-виконавської діяльності студентів розроблена значно менше. Вона піднімалась лише побічно в процесі вирішення суміжних питань і в основному досліджувалась у контексті підготовки учителів школи
(Арчажнікова Л.Г., Бєлая Н.Л., Могілевська І.М., Мостова І.В., Падалка Г.М.,
Рудницькі О.П.) та студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтва, музичного напряму
(Хлєбнікова О.В., Бєлікова В.В., Гінзбург Г.М.,
Гінзбург Л.С., Григор'єва В.Ю., Мільштейн Я.І., Раппопорт С.Х. тощо).
Аналізуючи науково-методичну літературу з проблеми виховання студентів аграрних ВНЗ, слід зауважити, що громадянське виховання студентів вищих навчальних аграрних закладів України у позааудиторній музично- виконавській діяльності залишається поза увагою вітчизняних педагогів- науковців.
Виклад основного матеріалу. Громадянське виховання передбачає реалiзацiю проблеми становлення висококультурної особистості, яку ми розглядаємо як таку, що поєднує в собі різні напрями виховання – патріотичне, гуманістичне, правове, екологічне, естетичне тощо. Ми особливий наголос робимо на те, що умовою і одночасно його результатом є формування творчих якостей молодої людини, розвиток її творчої активності засобами мистецтва, і зокрема музики.
Результати наукових досліджень дають можливість стверджувати, що музика має великий вплив на формування особистості людини в юнацький період життя. На думку відомого педагога ХІХ ст.
С. Миропольського, великим потенціалом естетичного та морального впливу володіють музика, театр, живопис, література. Проте найбільш дієвим засобом як естетичного, так і морального виховання є музика. Л.С.Виготський вважав, що музичне мистецтво є "засобом рівноваги людини з світом у найбільш критичні і відповідальні хвилини життя"[4].
Виховання музичної культури студентiв слід розглядати як передумову ефективностi їх подальшої практичної дiяльностi. Музично-виконавська дiяльнiсть є не цiллю, а тiльки засобом, завдяки якому відбувається вплив на увесь духовний свiт молоді.
Одне із завдань аграрної освіти – підготовка кадрів для села, спеціалістів агропромислового комплексу, що здатні працювати в ринкових умовах господарювання. Спеціалістів, які б забезпечували не тільки економічно ефективне виробництво в сільському господарстві, а й загалом відбудову сільських територій, інфраструктури та сприяли всебічному розвитку українського села. У цій сфері необхідно не тільки творче використання своїх знань і вмінь, але й творчий підхід до спілкування, ефективного управління. Це

335 стосується молодих людей, які навчаються за різними напрямами підготовки, зокрема студентів вищих аграрних навчальних закладів.
В Україні перші навчальні заклади сільськогосподарського спрямування з'явились у ХІХ столітті.
На сьогоднішній день аграрна освіта України представлена 141 навчальним закладом. В тому числі 23 вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівня акредитації, з них 11 мають статус національний, 118 навчальних заклади І-ІІ рівня акредитації, з них 92 коледжі і технікуми, які входять у систему аграрних університетських центрів. Загальна кількість студентів аграрних навчальних закладів складає близько 250000 чоловік.
І.В. Сопівник у науковій роботі «Формування громадянськості студентів вищих аграрних навчальних закладів», показує, що близько 33% населення
України проживає у сільській місцевості, а для сільської молоді найбільш доступними є аграрні навчальні заклади; близько 70% студентів у ВАНЗ є вихідцями із сільської місцевості. Вони частіше спілкуються державною мовою, дотримуються національних обрядів і традицій.
Молоді люди які навчаються в аграрних закладах без сумніву є майбутньою аграрною елітою,
інтелектуальним потенціалом суспільства загалом та сільської місцевості зокрема. Сучасне село потребує молодих людей компетентних, господарних, працьовитих, відповідальних, патріотичних, творчих здатних до розбудови громадянського суспільства[3].
Досліджуючи позааудиторну музично-виконавську діяльність майбутніх аграріїв з часу створення перших сільськогосподарських навчальних закладів бачимо, що протягом ХІХ ст. велика увага приділяється вихованню студентської молоді засобами музично-виконавської діяльності у церковних хорах, духових оркестрах, танцювальних колективах тощо. Протягом ХХ ст. розвивається клубна форма мистецького виховання студентської молоді. При навчальних закладах створюються Народні доми «Просвіта», студентські клуби тощо. Позааудиторні форми музично-виконавської діяяльності ХХ ст. були також зв'язані з гуртками художньої самодіяльності, святами тощо. У 60-х роках
ХХ століття у вищих сільськогосподарських навчальних закладах запроваджено діяльність факультетів громадських професій. Тут студенти аграрії здобували знання і практичний досвід перукарів, кулінарів, фотографів, поетів, художників, співаків, музикантів-інструменталістів, диригентів тощо. Ці знання пізніше впроваджувались у організацію професійної діяльності на селі.
Початок ХХІ ст. дав новий поштовх розвитку музично-виконавської діяльності студентів аграрних ВНЗ. Це участь студентів аграрних ВНЗ у гуртках; художніх колективах; обласних, всеукраїнських та міжнародних фестивалях та конкурсах. У 2001 році наказом Міністерства аграрної політики України започатковано Всеукраїнський фестиваль художньої творчості серед колективів аграрних вищих навчальних закладів „Софіївські зорі". Фестиваль, який проводиться більш як 12 років дає змогу реалізувати студентам, аспірантам та викладачам свій талант у різних жанрах музики, театру, народної та сучасної хореографії, фольклору. За весь період у фестивалі взяли участь понад 30 000 учасників і більш як 2000 художніх колективів та окремих виконавців, які представляють аграрні навчальні заклади України. Аналіз художнього та виконавського рівня

336 колективів дає змогу стверджувати, що щорічно збільшується кількість колективів та окремих учасників фестивалю, а також підвищується їх виконавська майстерність. Про це свідчить кількість нагород заключного етапу фестивалю, який відбувається в м. Умань Черкаської області. Якщо у перші роки професійне журі нагороджувало лише 3-4 призовими місцями, то в останні роки призові нагороди визначаються у кожному напрямі жанру, а у деяких випадках одне місце навіть ділиться на 2-3 колективи художньої творчості.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал