Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. ҐЖицького




Сторінка30/34
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
Рис.1.Титульна
сторінка журналу
«Кіевскаястарина»

291 помѣченное 7 октября, получено было и отъкаменецъ-подольскагогражд. губернатора генералъ-майора Радищева» [11].
На жаль, у справах комісії матеріали за результатами цієї поїздки майже не збереглися, є лише рапорт Шевченка від 31 грудня 1846 року на ім’я генерал-губернатора з представленням у ньому залишку коштів 34 р. 69 коп. з отриманих на поїздку 150 рублів та чотири акварелі й три ескізи олівцем архітектурного комплексу Почаївської лаври з Успенським собором у центрі, який Шевченко відвідав та змалював на зворотному шляху із нашого міста та який випадково було віднайдено у приватній колекції.
Подіям, пов’язаним з перебуванням Т. Г. Шевченка у Кам’янці-
Подільському, присвячені наукові дослідження Баженова Л. В., Будзея О. В.,
РасщупкінаО. І., Сваричевського А. В., Сис Т. А., Трубчанінова С. В., художні твори Магери М. Н., Федунця М. Ф., Мацька В. П., Стояновського С. І. та багатьох інших вдячних подолян. З нагоди святкування 200-річччя у нашому місті побачило світ чудове видання «Шевченко йде дорогами доби. Великий поет на Подільській землі: крізь час і простір» – збірник нарисів, досліджень, поезій, світлин митців-подолян. До збірки увійшли документальні та художні матеріали про перебування Т. Г. Шевченка на Поділлі, про його зв’язки з нашим краєм, з нашими земляками. Видання містить фотоілюстрації пам’ятників Великому Кобзареві в подільському краї та місць, де перебував поет під час своєї подорожі 1846 року [9].
Отже, восени 1846 року Шевченко прибув до Кам'янця-ІІодільського.Його маршрут проліг з Києва через місто Сквиру, Морозівку, Плисків, Брацлав,
Шпиків, Джурин, Могилів-Подільський, Яришів, Муровані Курилівці, Нову
Ушицю, Миньківці, Дунаївці. До Кам’янця-Подільського він прибув вже 2 жовтня [1, с.396]. Провів тут небагато часу, але й цього було досить, аби
Кам'янець увійшов в історію, як місто, яке відвідав Кобзар.
Місто вразило його своєю незвичайністю: скелястий острів, який омиває з усіх сторін тихоплинний Смотрич, по краях круч – залишки оборонних стін з баштами і ворітьми.
Як стверджують дослідники, поштово-пасажирськийдиліжансШевченка прибув на вулицю Зарванська, де у будинку за номером 14, (навпроти сучасної кав’ярні)в той час був відомий заїжджий двір Нарольського,у якому, начебто, і винайняв помешкання Кобзар [1], [3], [9].
Шевченко відвідав архієпископа Арсенія у його літній резиденції – архієрейському хуторі на Підзамчі. Архієпископ порадив поету, що саме оглянути у місті, з якими людьми зустрітися.
Відвідав Шевченко й губернатора Радищева, який запропонував йому ознайомитися з
«Атласом
Подольскойгубернии», відвідати Жванець на Дністрі, де розпочалися роботи з відновлення фортеці. Генерал радив також оглянути Хотинську фортецю, побувати у
Кам'янець-Подільській в'язниці-фортеці, яку дозволив Шевченкові відвідати 3 жовтня.
Т.Г.
Шевченко передав подільському
Рис. 2. Альбом
«Древности»

292 архієпископу Арсенію тагубернатору О. О. Радіщеву супроводжувальні документи, а також подарував місту прекрасний альбом «Древности», ескізи до якого намалював сам поет. Ця дорогоцінна пам’ятка знаходиться у бібліотеці міського музею-заповідника, тож сьогодні маємо гарну можливість її споглядати .
Відомо, що Шевченко перебуваючи у Кам'янці, зустрічався із своїм давнім знайомим – Петром Чуйкевичем – молодшим учителем географії міської чоловічої гімназії
(нині будівля історичного факультету Кам’янець-
Подільського національного університету). Саме тут описує їх зустріч Микола
Магера у своїй повісті «Кам’янецькими стежками» [5].
Про цю пам’ятну подію свідчить також меморіальна дошка, встановлена на фасаді історичного факультету.
П. О. Чуйкевич чимало допоміг Шевченкові в його археографічних і в етнографічних пошуках. Він супроводжував поета в мандрівках, показував
Кобзарю фантастично красиве місто, яке стояло у шатах золотої осені. Уявімо на хвилину, як зачарований нерукотворною красою, стоячи на крутих схилах
Смотрич-ріки, милувався Шевченко нашим містом, де у прозорому серпанку проглядались стрункі дзвіниці, приземкуваті оборонні вежі, стрілчасті вікна будівель минулих століть, де природа і талант зодчих створили неповторний ансамбль – органічне поєднання стилів Сходу і Заходу, де мінарет і костел, ратуша і православна церква стоять поруч, де кожен камінь зберігає в собі відгомін історії [9].
Тарас
Григорович захоплювався
Кам’янцем, його архітектурно- пейзажними краєвидами. Навкруги старого кам’янистого міста підковою звивався Смотрич, над ним бовваніли мури Старої фортеці, на південно-східних окраїнах якої сумно дивилася у провалля Кармелюкова башта, у якій не так давно було ув'язнено народного месника – Устима Кармелюка.
Митець знайомився з історією та етнографією Кам’янця-Подільського, записував народні перекази, легенди, пісні, збирав відомості про архітектуру міста, давні могили, замалював певні схеми та малюнки, відвідав також культові споруди Кам’янця – тріумфальну арку Станіслава Августа й кафедральний собор святих апостолів Петра і Павла, дерев’яну церкву на
Карвасарах, унікальну бібліотеку та архів вірменського храму святого Миколая, ознайомився із старовинними книгодруками (ХV ст.), а також «Вірменським кодексом» на пергаменті (1348 р.). Мабуть, про плинність життя думалось поету у Домініканському костелі, якому довелось бути і турецькими казармами,
і мечеттю дружини турецького султана…
П. О. Чуйкевич хоча й недовго працював у Кам’янецькій чоловічій гім- назії, але уже був непогано обізнаним з історією міста, побутом, звичаями, народною творчістю подолян. Від Чуйкевича Шевченко записував перекази, пісні, слухав історичні бувальщини. Сам Петро Чуйкевич записав до малярського альбому Шевченка народні пісні „Зійшла зоря ізвечора», „Пливе щука з Кременчука», „Ой, Кармалюче, по світу ходиш», під останньою піснею рукою Шевченка зазначено: „Каменецъ-Подольский. 3 окт. 1846 г., П.
Чуйкевичъ». І саме цей запис конкретизує час перебування Тараса Григоровича

293 в нашому краї, власне, засвідчує це документально, розцінюється, як одне з небагатьох підтверджень відвідування Шевченком Кам’янця-Подільського.
Чуйкевич також організував для Шевченка поїздку околицями Кам’янця-
Подільського – до сілВербка, Нігин, Привороття. Тут поет бачив важке життя селян і, згодом, написав в одному з листів, що всюди їздив і всюди плакав. Він записував народні перекази, легенди, пісні, збирав відомості про могили, місця, де хоробро билися козаки Б. Хмельницького, про гайдамацькі повстання проти народного гноблення.На Поділля Тарас Шевченко прибув під час жорстокої розправи царської реакції з учасниками антикріпосницького руху, який очолював Устим Кармелюк. Шевченко разом із Чуйкевичем відвідали
Кармелюкову гору, де за переказами Устим Кармелюк тривалий час ховався від царських посіпак. Хоч і загинув Кармелюк, але не вщухали селянські повстання в багатьох повітах Подільської губернії, живими були спогади очевидців і співучасників виступів Кармелюка, дзвеніли пісні, і по дорогах гриміли кайданами кріпаки-арештанти, яких царський уряд етапом відправляв з кам'янецького тюремного замку в далекий Сибір. Оспіваний народом образ народного ватажка Кармелюка глибоко вразив уяву поета. Під час перебування в селі Вербка він зустрівся з тими, хто давав притулок герою.
Зранкуп’ятого жовтняШевченко і Чуйкевич виїхали до Жванця. Тут, на руїнах Жванецької фортеці, Шевченко не міг не задуматись вкотре над долею
України.
Шевченко і Чуйкевич відвідали такожРихту.Власник її – К. Підвисоцький, письменник,
історик, колекціонер
і бібліофіл, показав поету бібліотекурихтецького замку – вогнища літературного життя подільських поляків, яка налічувала 12 тис. томів, сімейні архіви І. Мархоцького — батька
«Миньковецької держави», Свейковських, Лєдуховських, Потоцьких з
Тульчина; усі ці матеріали дуже зацікавили Шевченка.
Побував Кобзар і у селі Чорнокозинці, яке, за переказами, було засновано ще князями Коріатовичами та лежало на Волоському шляху. Шевченко оглянув руїни місцевої фортеці і змалював їх.
Повернувшись до Києва після подорожі Поділлям і ВолиннюТ. Г.
Шевченко привіз цілий зошит записаних від подолян народних українських пісень, альбом з малюнками краєвидів та пам'ятників і навіть пакунок з городнім і садовим насінням, придбаним для своїх друзів у подільських та волинських агрономів.
На жаль, через арешт Шевченка у 1847 році всі дослідження та малюнки, зроблені поетом у Кам’янці, зникли безслідно у царських слідчих архівах [1, с.397]. Та залишилась назавжди безцінна літературна спадщина поета.
Подільські народнопоетичні мотиви, ключові образи подолян знайшли своє відображення у низці його прекрасних творів. На Поділлі і Волині Шевченко зібрав багатий матеріал, зробив чимало фольклорних записів. Під час заслання
1850 року (коли поету було заборонено писати й малювати) у нього знайшли рукописи, а також фольклорні записи та нотатки, зроблені під час перебування на Поділлі.

294
Літературною пам’яткою про цю подорож є повість і поема «Варнак»
(1853) [7, с.121-151]. Головний персонаж цих творів каторжник Кирило нагадує собою відомого подільського месника Устима Кармелюка. Звичайно, подорожуючи Поділлям, Тарас Григорович чув чимало розповідей про
Кармелюка, зримо уявляв постать цього народного героя. Кармелюк Шевченка
– народний месник, який веде боротьбу, очолює пригноблені маси.Початок повісті «Варнак» прямо вказує на район селянського повстання: ''Расскажи мне, друже мий, что-нибудь о нашейпрекраснойВолыни и Подолии»[7, с.127].Сам образ Варнака, район його дій, тактика повстання – все це дуже схоже з
Устимом Кармелюком, якого народ називав славним лицарем, як називав його і поет. Про Кармелюка було заборонено писати, а щоб поема і повість були надруковані, Тарас Шевченко змінив кінець життя Варнака – той сам здається в руки властей. Проте, є всі підстави стверджувати, що фольклорний Кармелюк послужив якоюсь мірою прообразом для написання Шевченком поетичного і прозового «Варнака».
Подільські мотиви звучать також у повісті Тараса Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали». В одному з ліричних відступів, роздумуючи над важкою долею рідного українського народу, над його багатовіковою боротьбою за своє соціальне і національне визволення, автор з сумом говорить про замки-руїни на Поділлі як про живих свідків далекої і величної історії.
Повість має форму подорожніх записок художника. Образ художника
Дармограя – автобіографічний (Дармограй – псевдонім Шевченка-прозаїка).
Опублікована російською мовою, повість розповідає про трагічну долю
України, яка стогнала під панським ярмом. Герой повісті пише: «Нужно было мне съездить в Каменец-Подольский, я и Трофимавзял с собой, а чтобы занять его чем-нибудь в дороге, я далемучистуютетрадь и велелзаписывать все, чтослучится во время дороги…» [8, с.156]. У повісті Тарас Шевченко таврує українських поміщиків-лібералів, розкриває їх розбещеність, жорстокі методи знущання над кріпаками. Кобзар протиставляє Україну рабську і Україну, яка веде боротьбу за свободу:«Что же говорятпытливому потомку эти... грандиозныеруиныдворцов и замков на берегах Днестра? Ониговорят о рабстве и свободе. Бедная, малосильная… Подолия, онаохраняласвоихраспинателей в неприступных замках и роскошных палатах»[Там само].
Далі Шевченко порівнюєці замки і палати з могилами і курганами
Подніпров’я: «А прекрасная, могучаявольнолюбиваяУкраина... своейславы на поталу не давала, ворога-деспота под ноги топтала и – свободная, не растленная умирала. Вотчтозначит могилы и руины» [Там само].
На засланні Шевченко написав дев'ятьсоціально-побутових поем на сюжети з життяукраїнського села. П'ять з них — «Княжна», «Варнак», «Меж скалами, неначезлодій», «Марина» («Неначецвяшок, в серцевбитий»),
«Якбитобідовелося» — одвертоантикріпосницькі. Кожна з цих поем — розповідь про те, як кріпосницький лад ламає й калічитьлюдськідолі. Так, у поемі «Княжна» пан «дочку й теличкуоднімає у мужика», наживається на голоті. У поемі «Варнак» пан знеславлюєнареченукріпака. У поетичномутворі
«Марина» поміщиквіддає в солдатикріпака,

295 щобзробитисвоєюкоханкоюйогомолоду. Схожа колізія й у поемі «Меж скалами, неначезлодій».
У цихтворахзнайшлисвійвідбитокнароднопоетичнімотивиподільськогоземлі, знайомство з людьми та
історія краю
[6].
Як бачимо, сю- жетицихантикріпосницьких поем доситьсхожі: майжевсі вони варіюють мотив збезчещення паном селянки (варіації того самого мотиву, як зазначалося,— характерна риса художньоїіндивідуальностіпоета). Такий аспект викриттякрі- посництва через побут (зображення морального звиродніння панства і безправ- ностікріпаків) не новий у поезіїШевченка («Слепая», «Осика»). Та в соціально- побутових поемах роківзасланняз'являється й новий мотив — мотив стихійного опору скривдженихпанськійсваволі («Варнак», «Марина», «Якбитобідове- лося»). Приходимодо висновку, щопобачене, почуте і пережитепід час подорожейПоділлям справило глибокевраження на
Т.Г.Шевченка
і знайшлосвоєвідображення у багатьохйоголітературних шедеврах.
Улюбленим образом Шевченка був також легендарний керівник селянських повстань із Поділля Северин Наливайко. Про нього Шевченко згадує в творах «Никита Гайдай», «У недільку, у святую», «Тарасова ніч» та
інших.
Ми пишаємось, що великий син України побував у нашому краї, що подільська земля надихнула його на написання низки творів, створення яскравих образів. Адже, не кожен українець може з гордістю сказати словами
М. Рильського: «Він тут ходив! Шапки з голів!»
Назавжди на літературній карті
Поділля серед дорогих
імен найвизначніших синів українського народу залишилося
ім'я
Тараса
Григоровича Шевченка. Великий Кобзар крокував вулицями нашого рідного
Кам’янця-Подільського та його околицями, досліджуючи історію, культуру та прекрасну усну творчість подолян, що так своєрідно відбилися у його поезії, прозі, листах. З глибокою пошаною звертаємось до Шевченкової дорогоцінної літературної і мовної скарбниці, яка закладала основи духовності українського народу.
Т.Г.Шевченко – це слава і гордість української нації. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею.
Він ростей розвивається в часі, тож нам ще йти і йти до його осягнення.
Список джерел використаних
1. Баженов Лев Васильович. Поділля в працях дослідників і краєзнавців
ХІХ-ХХ ст.: Історіографія. Бібліографія. Матеріали. – Кам’янець-Подільський,
1993. – 480 с.
2. Будзей О. Шевченка: Ім'я на мапі міста // «Подолянин». — 2004. — 5 і 12 березня. — 16 с.
3. Будзей Олег. Вулицями Кам’янця-Подільського / Серія “Історичні місця
України”. – Львів: Світ, 2005. – 272 с.: іл
4. Левицкий О. Археологическиеэкскурсии Т.Г. Шевченко в 1845-1846 гг.//
Киевская старина. – К., 1894. – С.

296 5. Магера М. Н. Мій Т. Шевченко: «Кам’янецькими стежками» : повість;
«Вимушена ночівля», «На шхуні» : оповід. ; «Тарасе» : поезія / М. Н. Магера. –
Хмельниц.: Б. в., 2002. – 140 с.
6. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 2: Поезія 1847-
1861. – 784 с.
7. Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. – К., 2003. – Т. 3: Драматичні твори. Повісті. – 600 с.
8. Тарас Шевченко. Полноесобраниесочинений в 10-и томах. – К.: изд. АН
УССР, 1961 г., т. 7, кн. 1, № 124 (изображение), с. 48.
9. Шевченко йде дорогами доби. Великий Кобзар на Подільській землі: крізь час і простір [збірник нарисів] – Кам’янець-Подільський, ТОВ «Друкарня Рута». –
2014.
10. URL:http://www.chasipodii.net/article/11361/?vsid=fc5ad465 11. URL:http://www.history.univ.kiev.ua/ethnology/journal/ethnic_history_19/1 9_10.pdf

Чохань М. І., к.т.н., доцент
Волос В. А., к.ф.-м.н., доцент
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького, м. Львів mariya-choknad@ukr.net

МЕТА ТА ЗАВДАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО
ВИХОВАННЯ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Проблема морального та національно-патріотичного виховання особистості завжди була однієї з актуальних, а в сучасних умовах вона набуває особливе значення.
Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить про те, що вихованню патріотизму та моралі було приділено чимало уваги. Певним етапом у становленні національного виховання в навчальних закладах України була виховна практика в українських школах Східної Галичини в XIX- поч. XX ст., колегії П.Галана в Києві та інше.
В періоди втрати української державності офіційній політиці денаціоналізації виховання протидіяли патріоти-педагоги, священники, письменники, діячі культури і науки, політики висунуті з народного середовища.
У радянський період в навчальних закладах культивувався штучно створений ідеал людини-інтернаціоналіста, досконалої особистості, що живе за законами класової боротьби. Утвердженню в суспільній свідомості ідеалу людини-інтернаціоналіста сприяли об’єктивні процеси інтернаціоналізації суспільного життя в міжнародному масштабі, активні міграційні процеси, що особливо посилились у післявоєнний період у зв’язку з прискоренням науково- технічного прогресу, інтеграцією виробництва. Поняття інтернаціонального

297 виховання в умовах радянської дійсності поляризувалось з поняттям національного виховання, губило свій первісний гуманістичний зміст, адже в кінцевому рахунку цей ідеал вів до формування особистості, якій дозволено все від усіх брати і ні за що не відповідати.
Поширення і нав’язування народу цього ідеалу був навчальний заклад, який будував свою діяльність на основі принципу єдності системи освіти на всій території СРСР. Його утвердженню були підпорядковані дитячі і молодіжні громадські організації, вся система виховних впливів на підростаюче покоління. Авторитарний стиль життя і виховання виривали людину із притаманного їх природного ґрунту існування, виключали з системи споконвічних культурних цінностей, знищували коріння її духовності.
На новому витку державотворчої справи в Україні, український народ дбає про утвердження національної системи виховання в усіх сферах її дії – у сім ї, громадських організаціях, в усіх ланках системи освіти і виховання. Це вирішується на державному рівні, свідченням чого є новий Закон про освіту, державна національна програма «Освіта: Україна XXI століття», Концепція національної школи і Концепція «Національна система виховання» [1].
В даних умовах навчальний заклад, виконуючи організуючу функцію в галузі виховання, повинен бути відкритим для всіх соціальних інститутів,які збагачують зміст національного виховання, урізноманітнюють його форми і методи, по-справжньому гуманізують виховний процес, закладають ґрунт для формування гармонійної особи, розвитку її творчих можливостей для зміцнення творчого потенціалу нації.
Сьогодні наша держава проживає складний період розвитку - відбувається випробування нашого народу на стійкість та мужність. Відчуття патріотизму має бути в серці кожного українця.
Мета роботи – виховання студентської молоді в дусі патріотизму, активного провідника національної ідеї, представника української національної еліти через набуття молодим поколінням національної свідомості, активної громадянської позиції, високих моральних якостей та духовних запитів.
Моральне виховання особистості має бути головною турботою кожної людини і всієї спільноти в цілому. З погляду актуальності цих проблем необхідно використовувати різні шляхи та засоби, які можуть впливати на процес морального становлення, а саме:
 життєдіяльність сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних якостей дитини, психолого-педагогічна культура батьків;
 педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів;
 освітньо - виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів);
 діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно- технічних та вищих навчальних закладів);
 функціонування засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.);
 діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, клубів, будинків культури, кінотеатрів тощо);

298
 соціально-виробнича діяльність громадян на підприємствах, в організаціях, установах.
Ще В. А. Сухомлинский говорив про те, що необхідно займатися моральним вихованням молоді, учити «умінню відчувати людину». Василь
Андрійович говорив: «Ніхто не учить маленьку людину: «Буть байдужим до людей, ламай дерева, зневажай красу, вище всього став своє особисте». Уся справа в одній, у дуже важливій закономірності морального виховання. Якщо людину учать добру – учать уміло, розумно, наполегливо, вимогливо, у результаті буде добро. Учать злу (дуже рідко, але буває і так), у результаті буде зло. Не учать ні добру, ні злу – усе рівно буде зло, тому що людині його легше зробити».
«Сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення його моральності, інтелектуальних і естетичних запитів й інтересів у процесі активної діяльності. Джерелом духовного світу людини є матеріальний світ, об’єктивна дійсність і особливо такі важливі її сфери, як громадське життя людини, його соціальний і моральний досвід». (В. Сухомлинський)
Людина може мати визнання, вміти працювати, але в плані духовності та моральності бути не розвиненою. Як зазначав В.Сухомлинський, основним завданням учителя є зробити безцінні моральні багатства людства особистим здобутком кожної молодої людини.
Одними із головних завдань національного виховання студентської молоді
є:
 виховання національної свідомості, гідності громадянина, виховання поваги і любові до рідної землі і українських традицій;
 виховання молоді, як основи поступу у майбутнє;
 родинне виховання, як гарант національного буття;
 економічна освіта і господарське виховання;
 громадське життя молоді та участь у громадських місцях організаціях;
 виховання правової свідомості та відповідальності;
 фізичне виховання молоді та охорона здоров’я;
 забезпечення високого рівня професійності та вихованості молодої людини, сприяння розвитку
індивідуальних здібностей, таланту та самореалізації;
 плекання поваги до своєї alma mater, дотримання і розвиток демократичних та академічних традицій вищого навчального закладу.
Визначаючи виховний процес національної свідомої особистості, слід конкретно зв’ясувати: якою повинна бути національна свідомість молодого покоління - студентства. У процесі плекання національно свідомого громадянина, слід виховувати молодь з перспективи не лише національної, але загальнолюдської культури.
Зовнішньо такий напрям у виховному національному процесі може здатися подібним до комуністичного виховання
«нової» людини, де космополітизм стояв над інтересами окремих національних груп людей. Комуністична система лише прикривалася гаслами про братерство всіх народів, про спільний «дім», а насправді інтереси конкретної групи людей зводилися до знищення всього індивідуального, неповторного і самобутнього.

299
Тут не йшлося про загальне добро, тут мала місце фанатична ідея поневолення світу. Такий висновок природньо випливає з того насильства, терору і крайньої нетерпимості до всього чужого, на яких стояла вся комуністична ідея.
Будь яке насильство повинно бути категорично виключене. Молода людина повинна побачити свою неповторність особисту і національну, і бути сповнена доброзичливістю до інших націй, звичаїв, рас. Почуття вселюдського братерства у молодого українця повинно вироблятися з усвідомленням своєї національної оригінальності.
Щоби виховати національну свідому людину, потрібно вчити її правди.
Для цього слід чесно і твердо оцінити всі помилки в історії українського державотворення і, відштовхуючись від цього, йти далі, вперед, по шляху національного самоутвердження. Цього ніколи не можна досягти дорогою возвеличення свого над чужим, бо це зможе привести до новітнього
«українського» нацизму.
Національне виховання здійснюється різними засобами: культури, мистецтва, освіти, спорту та інше. Культура і мистецтво повинні служити
ідеалам добра і справедливості, милосердя, любові, а не класовим інтересам
Література і мистецтво повинні підносити моральний статус молоді, але ні в який спосіб не плекати якого-небудь фанатика.
Говорячи про національну культуру і традиції, не можна обминути той факт, що все, без винятку, базується на християнській моралі і етиці. З
Хрещенням постала Україна, і вся її доля зв’язана з християнством, як і доля всієї європейської цивілізації. Якщо говорити про національне виховання і національне відродження, то мусимо сягнути до тих джерел і до того коріння, на якому тримається вся формація української нації. А цим корінням і є віра нашого народу. Без віри будь-який народ є приречений на загибель і це стосується і українського народу. Якщо вирвати корінь народу - його віру, то він перестає бути народом.
Весь процес національного виховання повинен проходити апробацію християнською мораллю і спиратись на основні засади християнської етики, бо без цього яке - небудь правдиве обновлення в суспільстві є немислиме.
Родинне виховання молоді є гарантом національного буття, і тому незаперечним фактом є те, що у навчально-виховній системі воно практично відсутнє.
Молодь після закінчення навчальних закладів пускається по життєвій дорозі майже зовсім непідготовленою до родинного життя. Юнаки та дівчата не розуміють правдивого сенсу сім’ї, ролі батьків і ролі дітей, не знають як приступати до подружнього життя і через те часто створюються такі сім’ї, котрі швидко розпадаються. І це дуже поважна річ, до якої суспільство повинно поставитись якнайсерйозніше, бо там де є міцна родина, там є міцна держава.
Щоби захистити себе перед моральним падінням суспільство повинно розробити цілу систему родинного виховання молоді і поставити це на солідний науковий ґрунт. Для такої праці слід залучити науковців і спеціалістів різних галузей громадського життя: філософів, психологів, юристів, медиків, економістів і духовенство. І всі ці сторони єдиного процесу сімейного

300 виховання повинні об’єднуватися спільним знаменником: християнською мораллю. Крім того, в навчальних закладах треба організувати ряд занять для студентів і викладачів з проблем родинного виховання і подружнього життя.
Особливу увагу при цьому слід звернути на те,що є правдивою дружбою і коханням, а що є лише уявою про ці речі. При навчальних закладах було би добре мати людей, котрі могли би працювати з молоддю виключно в цьому напрямі і бути наставниками для молодих людей. В цьому плані суспільству слід звернутись за допомогою до Церкви, бо саме вона стоїть основним оборонцем родини і постійно виступає на її захист [3].
Добре , коли держава сприятиме «сімейному відродженню» свого народу, але ще краще було би, крім того, огородити українську родину від аморального насильства з боку засобів інформації пропаганди. Зараз на Україну лине широким потоком маса різних «духовних агресорів», що лише поглиблюють кризу родини і сприяють національній деградації українського народу. Держава тут повинна чітко визначити свою позицію і виступити охоронцем своїх громадян.
Виховання економічно освіченого спеціаліста і доброго господаря – одне із проблем виховання молоді. Це не просто зробити в нашій державі, де є жалюгідна економіка і знищено всяке почуття господаря. У цьому процесі є основним завданням навчити молодь найсучасніших і найефективніших економічних операцій та досягнення якнайбільшого зиску при мінімальних затратах, і як використовувати зароблений капітал(майно), щоби залишитися завжди людиною. Адже не є таємницею те, що людина у погоні за наживою може переступити будь-яку межу морального закону, цього слід уникнути в економічному вихованні молоді. Молодим спеціалістам повинно бути засвоєне одне принципове правило: не можна розглядати іншу особу, як засіб для свого збагачення. Людина має свою гідність і честь, є образом і подобою Божою і вимагає належного шанування з боку іншої людини. Багатство і капітал не повинні служити лише збагаченню, наживі, але й бути елементом виявлення милосердя, взаємодопомоги і підтримки [2].
Економічна освіта в Україні повинна бути невіддільною від таких понять як справедливість, взаємне розуміння і толерантність. Молода людина повинна зрозуміти, що саме обов’язок праці відрізняє людину від тварин і це накладає на неї велику відповідальність як господаря самого себе і світу.
Суспільство повинно бути економічно, фізично і морально здоровим, а це вимагає дотримуватися законів не лише господарських, але й законів милосердя і добродійності.
Всяка економічна освіта і господарське виховання, не оперте на християнській моралі і християнському житті не будуть мати ніякої ваги.
Громадське життя молоді та участь у громадських місцях організаціях повинно спиратись на дві паралельні основи: законність і моральність. Всі суспільні організації повинні бути рівні перед законом і виключити будь-яку аморальність і суспільну ворожнечу, їх повинно об’єднувати одне - терпимість і доброзичливість.

301
Участь молоді у суспільних організаціях привчить її до активного суспільного життя. Ця активність повинна проявлятися не в постійному бажанні конкуренції, боротьби, возвеличенні своїх ідей, але вмінню прислухатися до чужої думки, спокійно розважити і діяти для загального добра.
Держава повинна подбати про те, щоб суспільна діяльність молоді сприяла формуванню свідомих, фізично і морально здорових громадян.
Виховання правової свідомості в молоді має починатися із закорінення у
їхній свідомості І рівності всіх перед законом. У нашому пострадянському суспільстві втрачено всяке відчуття поваги до закону і збільшується звичка жити за законом брехні і лукавства. Десятиліттями у людях плекалося шахрайство, нечесність, лицемірство і нещирість. Люди стали дуже розбещені у правовому плані і процес виховання правової свідомості буде одним з найскладніших у нашому суспільстві. Слід навчити молодь бути чесною перед людьми і совістю, не намагатися різними способами обходити закон, а поважати його. При правовому вихованні потрібно орієнтуватися на те, щоб не втлумачувати молоді страх, а виплекати у неї любов. Лише у любові може найбільш виявлятися справедливість. Всякий закон у нашій державі мав би взяти собі до уваги золоте правило: не роби іншому того, чого ти не бажаєш собі.
Людина по своїй суті є особою вільною і з цим слід рахуватися, коли виховувати молодь у дусі законності. Для успішного навчання молоді права і виробленню в неї почуття відповідальності, треба залучити до цього юристів, філософів і духовенство. Фахівці з юридичного права мають ознайомити юнаків та дівчат з різними законами, філософи – дати обґрунтування доцільності і глузду цих законів, а духовенство – моральну вартість і рівень справедливості законів.
Така тісна співпраця може привести до належного правового рівня молоді і стати початком обновлення старих і виробленням нових законів, справді гуманних, справедливих і людяних.
Проблема фізичного здоров’я повинна бути проблемою не окремої людини, але цілого народу. Це стосується і майбутнього України. Залежно від того, яке здоров’я буде мати теперішня молодь, буде здоров’я майбутніх поколінь. Дбаючи про фізичне виховання і охорону здоров’я , ми дбаємо про
історичне життя нації в цілому. Коли говорити про охорону здоров’я , про її фізичний розвиток, то не можна зводити це питання лише до біологічного стану. Людина складається з душі і тіла, і ці речі є тісно сполучені між собою і мають глибокі взаємовідношення, а тому охорона здоров’я людини має глибокий духовний зміст. Шанувати і берегти здоров’я громадян – це обов’язок держави перед своїм народом. Сюди входять і екологічні проблеми, і медичне обслуговування, і розвиток спорту, і нормальні умови побуту громадян. У державі повинні проводитися культ здорового способу життя і робитися реальні кроки для його здійснення. Треба заборонити всяку рекламу шкідливих для здоров’я людини виробів (цигарок, алкогольних напоїв), бо це є порушення морального закону супроти людини і Бога. Суспільство повинно

302 бути зацікавленим у гармонійному розвитку молодого покоління, і дбати про фізичне і моральне їхнє здоров’я .
Здоров’я нації – це не є лише справа пропаганди; тут мусять бути реальні кроки. зокрема, економіка держави повинна розвиватися так, щоби не руйнувати економічного стану України. У суспільстві слід виховувати свідомість того, що найбільшим скарбом є людина, і вона потребує найретельнішої опіки з боку держави і церкви. Ніякий економічний розвиток не може оправдати нищення навколишнього середовища, втрати здоров’я і моральне спустошення народу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал