Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. ҐЖицького




Сторінка29/34
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34
Список використаних джерел
1. Постанова Кабінету Міністрів України від 15 вересня 1999р. №1697
«Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства».
2. Організація виховної роботи у вищих навчальних закладах: посібник з нормативно-правових документів/ [за ред. М.П.Хоменка]. – К.: Агроосвіта,
2014. – 103 с.
3. Програма національно-громадянського виховання студентської молоді.
Ради директорів вищих навчальних закладів Львівського регіону. – Львів, 1999 р.
4. Кононенко П.П. «Свою Україну любіть…». – Київ: Твім інтер, 1996 р. –
224 с.


281
Цісарик О.Й., д.с.-г.н., професор
Білик О.Я., асистент
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького, м. Львів bilyk_oksi@ukr.net

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ XIV – XIX СТ.
У становленні та відродженні нації театр і школа відіграють найважливішу роль
С. Чарнецький
Джерелом української драми і театру стали багаті обряди і звичаї нашого народу, про що свідчать найдавніші літописи. Це – веснянки, русалії, гаївки, проводи масляної, обжинки, коляди, маланка (пов'язані з порами року) та весілля, уродини, поховання (пов'язані з подіями у житті). Ці обряди і звичаї мали характер магічних дій, що становили органічну цілісність і відкривали широкі можливості для виявлення сценічної творчості народу: виконавці перевтілювалися в образи персонажів дійства, створюючи на основі певного сюжету яскраві вистави. Залишки таких обрядів збереглися до сьогодні, важливо їх, наскільки можливо, "реставрувати" і передати у майбутнє. Шкода, що реалії історичного життя нашого народу не сприяли переродженню їх у більш розвинені мистецькі форми.
Зародком національного театру вважається також і мистецтво скоморохів – акторів-комедіантів, що забавляли глядачів веселими сатиричними діями. Саме вони зображені на фресках Софії Київської. Народні лицедії володіли голосом, тілом, мистецтвом
імпровізації.
Поряд з гумористичними сценами виконувались казки, епічні твори, історичні пісні, що в подальшому переросли у мистецтво кобзарів.
Значною віхою в розвитку українського драматичного мистецтва став шкільний театр, який створювався при навчальних закладах впродовж 14-17 ст.
Учні розігрували драматичні твори, написані викладачами. Основними видами вистав шкільного театру були містерія, міракль, мораліте. Темою містерій були картини народження Ісуса Христа та його Воскресіння. Зміст міраклів охоплював події з життя святих та їх чудеса. Мораліте – це драми, в яких на сцені виступали алегоричні постаті – Душа, Чеснота, Любов, Покора, Гнів,
Заздрість, і вони вели розмови моралізаторського характеру.
Шкільні драматурги вважали своєю метою похвалу чеснот і осудження гріхів. Вони підкріплювали сюжети вистав безпосередніми дидактичними звертаннями до глядачів, пояснюючи у прологах, епілогах і хорах, як слід розуміти п'єсу. Українська шкільна драма мала свої особливості порівняно з
іншими європейськими країнами. У Франції шкільний театр зазнав впливу трагікомедії, в Італії опери, в Україні шкільна драма була витвором бароко, з притаманними йому контрастністю, напруженням, динамічністю.
Характерним для українського театру було й використання інтермедій – невеличких комічних сценок з народного життя, які вставлялися в релігійний

282 сюжет і вносили до вистави життєво-побутову достовірність, наближали її сюжет до глядача. Одним із різновидів таких трагікомедій є вертеп. Ми є свідками того, як щороку вертеп оновлюється новими персонажами, у нього обов'язково вкраплюються актуальні політичні і соціальні сюжети.
Вертеп мав великий вплив на формування театральних традицій. Вертеп – це особлива форма театру українського народу, який своїми витоками сягає 14- го ст. і, безумовно, буде жити в майбутньому. Таке довголіття дослідники пов'язують із переплетенням і синтезом традицій та коренів античного театру з українським народним пратеатром. У вертепі виділяються дві форми – бібілійні сцени народження Ісуса Христа та сцени з життя народу у виконанні вертепників та у виконанні лялькового театру, який називається шопкою.
Науковцям точно відомий час появи найдавнішої вертепної скриньки в Україні –
1591 рік, – оскільки польський дослідник
Ізопольський, мандруючи Україною у 19-му ст., бачив у с. Ставище вертеп, на якому було вказано цю дату. Є кілька наукових гіпотез щодо появи вертепного театру в Україні.
Зокрема, І. Франко та
П. Житецький пов'язують вертеп
із середньовічною театральною традицією – театром маріонеток, який своїми коренями сягає античних часів.
Класичний вертеп – це скриня у вигляді двоповерхового будинку, в якому фігурки приводяться в рух шопкарем. Для вертепного театру характерна складна техніка управління ляльками – не у вертикальному, а у горизонтальному напрямку. На верхньому поверсі відбувається біблійна частина вистави, а на нижньому – інтермедія, де в супроводі співу і танців граються комічні сценки з реального життя. Двоярусна скринька українського вертепу для розігрування лялькових вистав стала уособленням барокового погляду на світ, де протиставлялося земне й божественне, грішне та сакральне. Комічно-побутові сценки українського вертепу фактично стали основою для розвитку української комедії. Слід зазначити, що сценічні засади українського вертепу зацікавили діячів українського модернізму та авангарду початку 20-го ст. Зокрема, Лесь
Курбас здійснив постановку вертепу у Молодому театрі, а сьогодні вертеп ставлять багато театрів, в тому числі і львівський театр імені Марії
Заньковецької.
Духовна культура українського народу досягла порівняно високого рівня в період існування козацької державі (1648—1781 рр.). Запорізьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозвинена самобутня культура Січі домінувала тут у XVI—XVIII ст. і мала величезний вплив на формування національної самосвідомості українського народу. Культура Запорізької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі лежали глибокі традиції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січі

283 наклали свій відбиток і на її духовну культуру. Запорізька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, але й з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України.
Крім музики, насамперед військової з трубами, сурмами, літаврами, барабанами і бубнами, духовної хорової музики, а також танців, великого розвитку набув і вертеп. На Січі були створені спеціальні групи виконавців — лицедіїв, які ставили народні лялькові видовища у супроводі троїстих музик. В цих виставах головна роль відводилась козаку-запорожцю, який добре грав на бандурі, співав і танцював. В монологах, піснях і танцях самодіяльні артисти висловлювали думки і сподівання, близькі українському народові. Все це сприяло популяризації вертепної драми в художньому побуті українського народу.
Нову епоху в історії українського театру – епоху мистецької української драми – почав Іван Котляревський "Наталкою
Полтавкою" та "Москалем-чарівником", які включені в репертуари майже усіх вітчизняних театрів донині.
Котляревський з глибокими почуттями симпатії до народу зумів вихопити його типові риси і основні особливості духовної психіки, а тому, виведені ним на сцену люди є живими і органічними.
Іван Котляревський став директором першого українського аматорського театру, заснованого у 1815 році за сприяння князя
Лобанова-
Ростовського в
Полтаві.
Іван
Котляревський часто і сам виступав на сцені. У 1819 році в полтавському театрі виставили "Наталку Полтавку", а трохи пізніше "Москаля-чарівника".
Не менш значущим для театрального мистецтва був домашній театр Д.
Трощинського в Кибинцях на Полтавщині, який увійшов в історію під назвою "Українські Афіни". Цей театр відкрив світові акторську майстерність Михайла
Щепкіна, Карпа Соленика, які набули світового визнання як основоположники сценічного реалізму. Цікаво, що у виставах цього театру брали участь батько
Миколи Гоголя Василь Гоголь та члени родини Капністів. Діяли театри при школах, зокрема, в шкільному театрі при Гімназії вищих наук у Ніжині брав участь учень Микола Гоголь у виставі "Едіп в Афінах". В цей період заклалися

284 підвалини українського драматичного репертуару: п'єси Квітки-Основ'яненка "Шельменко", "Сватання на Гончарівці", Шевченка "Назар Стодоля", драматичні твори, водевілі, опери і оперети Гоголя-Яновського.
Не міг не проявити зацікавлення театром
Тарас
Шевченко, театрально- естетичні погляди його сформувались ще в юнацькі роки і розвинулись під впливом петербурзького художньо- артистичного середовища.
Шевченко створив декілька віршованих п'єс з українського побуту російською мовою, надіючись на постановки у
Петербурзі, в 1841 році написав "Гайдамаки", а в 1842 р. "Назар
Стодоля". Цікаво, що перша постановка "Назар Стодоля" була здійснена в студентському театрі Петербурзької медико-хірургічної академії. Захопленню
Шевченка театром сприяла його дружба з автором "Запорожця за Дунаєм" співаком С. Гулаком-Артемовським. На сценах українського театру ставили і ставлять донині близько двох десятків п'єс за творами Шевченка, наприклад:
"Невольник", "Титарівна", "Катерина", "Лілея", "Варнак".
Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства (1847) в період реакційних 60-х років, коли забороні підлягало все українське, для українського театру, як і для всього культурного життя на Наддніпрянщині і східних землях настали важкі часи. Як приклад може служити факт, що в 1867 році з надзвичайними труднощами київським українцям вдалося виклопотати дозвіл на концерт українських пісень, які треба було співати із французьким текстом.
Лише в 1872 році у Києві дозволили ставити українські п'єси приватним гурткам. Починається енергійний театральний рух, душею якого стали
Михайло Старицький і Микола Лисенко. Відлига тривала до сумнозвісного указу 1876 року, який розбив усі сподівання. Наступні декілька років стали для театру мертвими. У 1880 році із Петербурга повіяв ліберальніший вітер, а згідно з задуманими реформами українському слову давалася більша свобода.
Це послужило могутнім поштовхом для енергійного розвитку українського театру. Театр до цього часу одержав вагоме драматичне підґрунтя у творах
Михайла Старицького (комедії "Різдвяна ніч", "За двома зайцями", драми "Не ходи, Грицю, на вечорниці", "Циганка Аза", "Не судилось", історичні драми "Богдан Хмельницький", Маруся Богуславка"), батька етнографічного театру
Марка Кропивницького ("Невільники", "Титарівна", "Глитай", "Доки сонце зійде..."), Карпенка-Карого (Івана Тобілевича), який вивів українську драматургію на новий шлях поза етнографічним малюнком села ("Бурлака",
"Наймичка", "Безталанна", "Мартин Боруля", "Сто тисяч", "Хазяїн", "Сава
Чалий", "Суєта", "Житейське море"). Тут приведені лише ті п'єси, що

285 залишились актуальними для театральних афіш сучасного театру. Варто зазначити, що в житті видатного українського драматурга, режисера та актора І.
Карпенка-Карого символічного значення набула Шевченкова драма "Назар
Стодоля". Частину свого псевдоніму він запозичив від героя цієї п'єси Гната
Карого, а своїх дітей назвав Галею і Назаром.
Українські вистави мали незвичайний успіх, звістка про гру Садовського,
Заньковецької, Квітки, Максимовича, Кропивницького та багатьох інших служителів мандрівних труп розносилась по всій Україні. Це надихнуло на створення постійної театральної дружини, режисером якої став Марко
Кропивницький і яку називали театром корифеїв. Сезон 1880-1881 років трупа гастролювала у Кременчуці, Харкові і Києві. Директором театру став
Старицький – чудовий організатор і знавець театральної справи, який вкладав у неї весь свій талант і чимало власних коштів.

Марко Кропивницький

Михайло Старицький
В 1885 році театр Старицького розпадається на два – один залишається під орудою Старицького, а інший – Кропивницького, проте це не мало для театральної діяльності болючих наслідків, тому що і в одному і другому були зібрані надзвичайно талановиті митці. Вже у 1890 році в Україні налічується понад 30 мандрівних театрів, а до кінця століття 300. Виросло нове покоління акторів, які пройшли чудову школу Кропивницького.

286

Іван Карпенко-Карий Микола Садовський Панас Саксаганський
Слід зазначити, що під рукою Кропивницького сформувались три брати
Тобілевичі
(Карпенко-Карий,
Садовський та
Саксаганський),
Марія
Заньковецька, Зарицька, Мар'яненко та багато інших. У театральному житті основну роль відігравав Харків, оскільки на Правобережжі у 1883-1893 роках український театр був забороненим.
Особливої уваги заслуговують постаті митців, які на зламі ХІХ-ХХ століть славу українського театру вивели на ширші горизонти. Це – драматург Леся
Українка, актриса Марія Заньковецька та оперна співачка Соломія
Крушельницька.
Список використаних джерел
1. Боньковська О. Львівський театр товариства "Українська бесіда". 1915–
1924. – Львів: Літопис, 2003. – 342 с.
2. Веселовська Г. І. Дванадцять вистав Леся Курбаса. – Вінниця: Нова книга, 2005. – 312 с.
3. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип'якевича – 4-те вид. –
К.: Либідь, 2002. – 656.с.
4. Корнієнко Н. Лесь Курбас і духовні засади українського театру // Газета
«Дзеркало тижня». – 2007. - №4 (3 лютого).
5. Курбас Л. Філософія театру / Упоряд. М. Лабінський. – К.: Видавництво
Соломії Павличко "Основи", 2001. – 917 с.
6. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Київ : Смолоскип. – 2004.
7. Рудницька О.П. Українське мистецтво у полікультурному просторі. –
К.: ЕксОб, 2000. – 208 с.
8. Українки в історії / За заг. ред. В. Борисенко. – К.: Либідь, 2004. – 328 с.
9. Веселовська Г. Революціонер театру // Ж. Український тиждень. – 2012.
– №9.
10. Періодичні видання: журнали Театральна бесіда, ЛюнArt, газети
День, Дзеркало тижня.

287
Цюман Г.М.
Викладач, вихователь
Аграрний коледж управління та права ПДАА, м. Полтава
E-mail: Tsyuman777@mail.ru

ПАТРІОТИЗМ ЯК МЕТА І РЕЗУЛЬТАТ НАЦІОНАЛЬНО-
ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ

Якщо буде світло в душі, буде краса в людини,
Якщо є краса в людини, буде гармонія в домі,
Якщо є гармонія в домі, буде порядок у нації,
Якщо є порядок у нації, буде мир у світі.

Протягом останніх років українці пережили тяжкі доленосні події для нашої країни. Це Боротьба України за свободу шляхом Революції, відстоювання честі та своїх прав, війна на сході України. Українці поставили за собою мету виховання національно-патріотичного почуття в дітей та молоді, що є основою національної безпеки.
Процес становлення незалежної демократичної України з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти передбачає всебічне утвердження в суспільному та індивідуальному бутті цивілізованого життя на основі загальнолюдських цінностей та духовних, моральних і культурних засад життя українського народу.
Тому мета сучасного освітнього процесу - не тільки сформувати необхідні компетенції, надати ґрунтовні знання з різних предметів, а й формувати громадянина, патріота; інтелектуально розвинену, духовно і морально зрілу особистість, готову протистояти асоціальним впливам, вправлятися з особистими проблемами, творити себе і оточуючий світ.
Метою сучасного виховання є формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал.
Патріотичне виховання в закладах освіти повинно носити систематичний характер. В його процесі використовуються різноманітні засоби і методи актуалізації історичної пам'яті, об'єктів патріотичної гордості. У комплекс завдань патріотичного виховання включається формування поважного ставлення до символам суверенності народу і держави - державному прапору, гербу, гімну.
У молодшому шкільному віці у дитини формується здатність пізнавати себе як члена сім’ї, родини, дитячого об’єднання; як учня, жителя міста чи села; виховується любов до рідного дому, школи, вулиці, своєї країни, її природи; до рідного слова та державної мови, побуту, традицій, культурних особливостей як рідного, так й інших етносів українського народу.

288
У підлітковому віці виховується духовно-осмислений, рефлексивний патріотизм, який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод.
Тому у студентському віці пріоритетними рисами ціннісного ставлення до
Батьківщини є відповідальність і дієвість. Студенти не лише ідентифікують себе з українським народом, але й прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху її національного демократичного відродження; працювати на її благо, захищати її; поважати Конституцію
України і дотримуватися законів; володіти рідною та державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.
Посилення патріотичного виховання наразі є важливим державним завданням, яке значною мірою залежить від комплексної, системної і цілеспрямованої діяльності навчального закладу. Важливим у вирішенні даної проблеми є активне впровадження засобів української етнопедагогіки у навчально-виховний процес.
Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Це стане запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян. Найкращою мотивацією до суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбуття. Саме тому патріотичне виховання молоді є найголовнішим пріоритетом молодіжної політики в Україні, сформувати цілісну систему, спрямовану на забезпечення процесу національно- патріотичного виховання. Процес національно-патріотичного виховання є важливою складовою національної безпеки України. Реалізація єдиної комплексної програми патріотичного виховання молодих громадян України забезпечує ґрунтовну мотивацію молоді до праці на користь України.
Кожна молода людина є активним учасником розбудови громадянського суспільства, відіграє в ньому важливу роль та несе відповідальність у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, які впливають на їх життя, а держава забезпечує доступ молоді до відповідних та необхідних програм та послуг незалежно від статі, географічного положення, соціального, культурного, економічного чинників.
Майбутнє України залежить від того, як ефективно було виховане підростаюче покоління. Тому саме ми повинні виховувати почуття відданості та любові до України. Нашою головною метою є виховання молодих українців у дусі патріотизму, любові і відданості країні, та готовності її змінити. Зараз
Україна найбільш потребує нашої підтримки та готовності українців створювати справжню незалежну, суверенну та демократичну державу, тому ми проводимо багато навчальної роботи для виховання справжніх патріотів.
Високоосвічені, віддані своїй професії викладачі нашого коледжу стимулюють та виховують з наших студентів справжніх патріотів своєї країни, які поважають її культуру, звичаї, традиції і здатні захищати та по-справжньому цінити її.

289
Український народ має великі надбання у вихованні людських чеснот.
Упродовж віків із покоління до покоління передавалися звичаї, обряди й традиції, які допомагали виховувати вмілих господарів, справжніх патріотів свого краю й рідної землі, морально зрілих і фізично досконалих громадян.
Свій народ українець мусить любити так, як діти люблять своїх батьків: любити його традиції, свою рідну мову, свою пісню, звичаї, любити природу, серед якої він живе, його культуру.
Отже, домінантою національно –патріотичного виховання студентської молоді є формування в особистості ціннісного ставлення до держави, суспільства та самої себе, відчуття належності до України і світу загалом, усвідомлення єдності власної долі з долею своєї країни, дієвої життєвої позиці
Список використаних джерел:
1. Указ Президента України від 13.10.2015 № 580/2015 "Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016 - 2020 роки"
2. Указ Президента України від 12.06.2015 № 334/2015 "Про заходи щодо поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді"
3. Державний стандарт базової і середньої освіти. [Електрон. ресурс]
//Міністерство освіти і науки України[веб-сайт] — Режим доступу:
//www.mon.gov.ua ;
4.Проект Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання населення на 2013-2017 роки. [Електрон. ресурс] — Режим доступу: http://lp.edu.ua/node/1072;
5. Горбатюк І.//Патріотизм - нагальна потреба України, 2015 р.;
6. Дуняшенко Н. В.//Патріотизм починається з любові до людини, 2015 р.

Черняк Я.П., спеціаліст вищої категорії, викладач-методист українськоїмови і літератури,
Коледж Подільського ДАТУ, м. Кам’янець-Подільський las_ketchup83@yahoo.com

ВІДОБРАЖЕННЯ ПОДІЛЬСЬКИХ МОТИВІВ У ТВОРЧОСТІ
Т. Г. ШЕВЧЕНКА

В історії завжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. Вони допомагають наступним поколінням жити правдою і пам’ятати про своє покликання на землі. До них належить ім’я великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка. Інший відомий український письменник Євген Маланюк виголосив на цілий світ: «Шевченко є вершиною нашого національного творчого духу і він є вершиною нашої національної культури» [10].
Полум’яний патріот Тарас Шевченко став для нас поборником добра і справедливості, голосом істини й совісті. Ми звертаємо до Шевченка свої

290 погляди, з його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні нашої держави – України.
Дослідження науково-краєзнавчої діяльності та художньо-поетичної творчості Т. Г. Шевченка показали, що він усе своє життя цікавився пам’ятками давнини, брав участь у їх науковому вивченні та одночасно відображав отримані враження у своїх художніх шедеврах – полотнах і літературних творах. Зроблені письменником описи історичних пам’яток в
«Археологічних замітках»,
«Щоденнику» та багатьох художніх творах становлять значну цінність і ще далеко не повністю використані в історичній та археологічній науках; не досліджено також детально, який вплив на літературну творчість поета мали отримані під час науково-краєзнавчої роботи враження.
Свого часу у щомісячному історико-етнографічному і белетристичному журналі «Кіевская старина», що виходив у 1882—1907 рр. в Києві (останній рік — українською мовою під назвою
«Україна») публікувалися твори художньої літератури, фольклорні матеріали, праці з історії, археології й критичні статті. Зокрема у журналі(№2, 1894) було опубліковано нарис українського історика, археолога, фольклориста і письменника Ореста Левицького «АрхеологическіяэкскурсіиТ. Г. Шевченка въ
1845—1846гг.» – своєрідний звіт про роботу Т. Г. Шевченка у складі Київської
Археографічної комісії.
У дослідженні зазначалось:
«Бытьможетъ, немногимъизъпочитателейукраинскагопоэтаизвѣстно, чтоонъ одно времясостоялъсотрудникомКіевскойАрхеографическойКоммиссіи и исполнялвъ ней…археологическіяпорученія…» [11], [4].Крім цього, комісія на той час потребувала також освічених малярів, а ім’я Шевченка як художника було тоді досить відоме на Україні. У праці Левицького йдеться про те, що у справах Комісії збереглась копія розпорядження, датована 21 вересня 1846 року, видана Київським, Волинським, Подільським генерал-губернатором
Бибиковим, такого змісту:
«СотрудникувременнойКоммиссіи для разборадревнихъактовъШевченкѣ.
Поручаю вамъотправитьсявьразныямѣстакіевской, подольской и волынской губерній и постаратьсясобратьслѣдующіясвѣдѣнія:
1) о народныхъпреданіяхъ, мѣстныхъповѣстяхъ, сказаніяхъ и пѣсняхъ…; 2) о замѣчательныхъкурганахъ и урочищахъ, гдѣ и въкакомъмѣстѣониесть и… съэтихкургановъ снять эскизы...»
[11].
Далі автор переконливо зазначає:
«Можнополагать, чтопреждевсегоонънаправилсявъКаменецъ-Подольскій, потому что, спустядвѣнедѣли… получено былоотъархіепископа
Арсенія письмо… съувѣдомленіемъгенералъ-губернатора, что, согласно его желанію, послано окружноепредписаніедуховнымъ…лицамъподольскойепархіи
«о надлежащемъсодѣйствіи по собраніюТ.
Шевченкомъ… свѣдѣній о народныхъпреданіяхъ, древностяхъ и о прочемъ»; такое же увѣдомленіе,


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал