Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. ҐЖицького



Pdf просмотр
Сторінка24/34
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34
Список використаних джерел
1. Бака М. М. Фізичне і військово-патріотичне виховання молоді : навч.- метод.посібн. / М. М. Бака, В. П. Корж. – К. : Книга пам’яті України, 2004. –
460 с.
2. Бех І. Д., Чорна К. І. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді. – Київ, 2014. – 29 с.
3.Додаток до Наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015р
№641/Методичні рекомендації.- С.1 4. Жаровська О. П. Національна свідомість як складова патріотичного виховання студентів педагогічних університетів / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград :
Імекс-ЛТД, 2014. – Вип. 18, кн. 1. – С. 233 – 242.
5. Жеребцова М. В., Бородін С. Е., Ніколаєв О. С. Скаутинг та краєзнавство
– система патріотичного виховання молоді / Збірка статей з історії українського скаутингу. – К. ПП «Стародавній світ», 2013. – 312 с.
6. Завалевський Ю. І. Громадянське виховання старшокласників: проблеми, досвід, перспективи / Ю. І. Завалевський. – Київ, 2003. – 104 с.
7. Івженко Ю. В. Молодіжні громадські організації як інститут формування соціальної активності особистості / Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2014. –
Вип. 18, кн. 1. – С. 289 – 296.
8.Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 16 червня 2015 року № 641 9.Педагогіка вищої школи:
Лекція
4/ pedagogy- h.blogspot.com/2013/10/4.html
10. Окушко Т. К. Методика формування соціальної ініціативності підлітків у дитячому громадському об’єднанні / Теоретико-методичні проблеми

228 виховання дітей та учнівської молоді : зб.наук.праць. – Кіровоград : Імекс-ЛТД,
2014. – Вип. 18, кн. 2. – С. 51 – 60.
11. Оржеховська В. М., Кириченко В. І., Ковганич Г. Г. Взаємодія навчального закладу і сімї: стратегії, технології, моделі / Навчальний практико зорієнтований посібник. – Х. : Точка, 2007. – 192 с.
12. Сіренко С. М. Удосконалення системи підготовки класних керівників до здійснення виховної діяльності в умовах післядипломної освіти
:[Електронний ресурс], режим доступуwww.kpi.kharkov.ua/archive/Наукова_періодика/elits/2011/29





Пундик І.О.,
спеціаліст вищої категорії, викладач-методист,


коледж Львівського національного аграрного університету, м.Горохів e-mail: pundik.irina@mail.ru

НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ – НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА
ОСВІТНЬО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

У статті розглянуто основні напрямки формування національної
свідомості особистості, подано систему роботи куратора студентської
групи з формування громадянської спрямованості молоді, наведено дані
опитування студентів коледжу.
Ключові слова: національна свідомість, національна визначеність,
громадянська спрямованість, національний компонент, національна освіта,
національне виховання, система освіти.
Національне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується.
В.Сухомлинський

Постановка проблеми. Мета вищої освіти полягає не тільки в підготовці висококваліфікованих фахівців, а й у формуванні цілісної особистості громадянина України. Упродовж навчання в коледжі студент має не лише здобути професійні знання, але й сформуватись як особистість. Тому сьогодні як ніколи зростає значення виховання, формування гармонійно розвиненої особистості з високою національною самосвідомістю.
Виклад основного матеріалу. Студентський вік є сприятливим періодом для формування системи громадянських і національних цінностей особистості.
Це враховується як при плануванні виховної роботи, так і під час навчально- виховного процесу.
Враховуючи, що навчання і виховання розвиваються у взаємозв’язку, як куратор студентської групи, визначила основним виховним
ідеалом

229 формування такої особистості, яка сповідує загальнолюдські і національні вартості.
У виховній роботі використовую комплекс методичного забезпечення виховного процесу, який включає напрями виховання, один з яких –
«Національно-патріотичне виховання».
Важливим елементом формування національної самосвідомості молоді є залучення її до історії своєї нації, народу (71% опитаних студентів серед чинників, які вплинули на формування їх національної самосвідомості назвали вивчення історії свого народу). Студенти презентували фотовиставку «Якою вона була зима 2014 року на Майдані?», складали роздум про те, хто в Україні гідний називатися патріотом, створювали відеолекторій «Дещо з біографії мого народу», проводили турніри декламаторів поезії «Україно моя вишивана».
Традиційними заходами є: відзначення знаменних і пам’ятних дат, проведення тематичних інформацій національного, патріотичного спрямування, лекцій та усних журналів, бесід, круглих столів, годин спілкування на теми: «З історії українського козацтва», «Вибрати не можна тільки Батьківщину», обговорення статей періодичної преси патріотичного спрямування «Нащадки про першого президента України М.С Грушевського», «Геніальна дочка України Леся
Українка», «Рідна мово моя». Прагнучи відкрити перед студентами світ української духовності, ознайомлюю молодих людей з життям видатних українців. Статті спрямовані на розуміння студентом величі України, складності її історичного шляху.
Великий вплив на формування національної свідомості особистості має робота суспільно-політичного клубу, пропаганда книги відповідної тематики бібліотекою навчального закладу, круглий стіл «Світ починається з толерантності, толерантність починається з тебе», викладачі в процесі проведення навчальних занять, кожне з яких, крім навчальної мети, має мету виховну. Все це виховує у студентів національну свідомість. Більшість опитаної молоді визначає у себе наявність таких громадянських якостей, як повага до національних традицій (76%), демократичність (75%), національна гідність (72%), толерантність до представників інших етносів (66%), громадянська відповідальність (59%).
Особливе місце в патріотичному вихованні займає святкування
Шевченківських днів, що включають в себе тематичний вечір «Не забудьте пом’янути незлим, тихим словом», літературні вікторини «Вивчаємо твори
Т.Шевченка», виставку студентських художніх ілюстрацій творів Т.Шевченка, обговорення статей періодичної преси, присвячених письменнику.
Студенти брали участь у Міжнародних наукових читаннях «Мова і держава»
(Львівський національний аграрний університет), виступаючи з доповідями
«Педагогічні погляди Т.Шевченка», «Естетика Т.Шевченка». Проведено літературну гру «Шевченкіана», літературну вітальню «Вінок шани Кобзареві».
Знання мови – надійний показник справжнього патріотизму, оскільки мова
є структурним елементом національної свідомості [1,с.12]. Функцію національно-культурної ідентифікації виконує саме мова. За функціональними можливостями не може конкурувати з мовою жодний інший елемент

230 національної культури [4,с.22]. Не випадково 77% опитуваних студентів вважають мову основним чинником, який вплинув на формування їх національної свідомості. Пізнаючи мову свого народу, людина прилучається до джерел духовності нації, з часом стає її носієм і навіть творцем.
Студенти – активні учасники Міжнародних наукових читань «Мова і держава»
(Львівський національний аграрний університет), представлено наукові роботи
«Мова – основа української нації», «Мова як інтеграційна якість професійної та культурної компетенції», «Вклад Миколи Лукаша в скарбницю науки про українське слово», «Евфемізми в мовленнєвому етикеті сучасної молоді».
У групі проведено тренінг «Діловий етикет. Мистецтво спілкування», турнір ораторів «Моє бачення інтелектуального обличчя сучасника».
В національному вихованні велике значення відіграє роль релігії і церкви, яка поєднує духовні елементи з національними. Церква була і є єдиною
інституцією, яка зберігала і плекала український дух, культуру, справляла вирішальний вплив на становлення та розвиток національної самосвідомості
[3, с.47]. У коледжі проводиться багато заходів у співпраці отців православної церкви міста. Служителі благословляють студентів на успішне навчання першого вересня, випускників – на плідну працю на випускному вечорі. Проте лише 46% опитаних студентів серед чинників, які вплинули на формування їх національної свідомості назвали релігію. Тому розвиток національної свідомості особистості через повернення до Бога – надійний шлях оздоровлення нації та запорука становлення державності [5,с.58]. Студентка групи Киричук Ольга брала участь у роботі Міжнародного студентського наукового форуму «Студентська молодь і науковий прогрес в АПК», який проводив Львівський національний аграрний університет, виступаючи з науковою роботою «Релігія як духовне джерело відродження молоді».
Проведено турнір ораторів «Промова на захист добра, милосердя», годину спілкування «Невичерпне джерело духовності – ікона», круглий стіл «Віра.
Надія. Любов», годину-роздум «Збудуймо храм в душі своїй».
Значний вплив на формування національної визначеності студентів, крім релігії, мають інші форми і типи духовності. Однією з таких форм є мистецтво
(49% опитаної молоді серед чинників, які вплинули на формування національної самосвідомості назвала мистецтво). Студентка групи Шахно
Марія презентувала власний дослідницький проект «Молодь і художня культура: аспекти комунікації» на Міжнародній науковій конференції «Молодь як стратегічний потенціал розбудови національної економіки України» (Луцьк, коледж технологій, бізнесу та права).
67% опитаних студентів серед чинників, які вплинули на формування їх національної свідомості назвали народні свята, обряди та звичаї. Студенти складали роздум про те, чи потрібні сучасним людям народні обряди, проведено турнір висловлювань на дискусійну тему «Народні традиції – культурна спадщина народу чи пережиток минулого?», анкетування студентів групи «Що я знаю про обряди мого народу».
Один із факторів формування національної свідомості молоді – родинне виховання. Студенти групи працювали над створенням та презентацією

231 власного проекту «Сучасна сім′я моїми очима», проведено годину-роздум
«Сім′я – джерело, водами якого живиться неповторна річка нашої держави», опитувальник «Шлюб очима студента», обговорення статей з газет на тему
«Батьки-діти».
Висновки. Формування національної визначеності молодої людини має підпорядковуватися ряду принципів, якими слід керуватися в процесі формування національної культури студента:
- формування національної визначеності особистості має поєднувати в собі соціальне регулювання та свідоме саморегулювання; головну увагу потрібно звертати на внутрішні риси людини, самосвідомість, самовиховання, які мають суттєве значення в становленні особистості;
- саморегулювання не виключає, а передбачає координацію діяльності всіх суб’єктів системи цілеспрямованого процесу формування, перш за все координацію з боку держави (через закон і право);
- формування національної визначеності повинно відбуватися в загально цивілізаційному руслі, національна культура як чинник формування має відповідати на сучасні запити своїх адептів [2,с.38];
- національне не повинно нести в собі тоталітарне начало, а має бути спрямоване на розвиток
індивідуальності, особистості, тому процес формування повинен мати гуманістичну спрямованість;
- формування національної визначеності полягає у формуванні демократичного світогляду, вихованні громадянської свідомості, почуття самоповаги до себе та оточуючих;
- формування національної визначеності є специфічним процесом соціалізації; соціалізація і етнізація – це єдиний, взаємопов’язаний процес: соціалізація без етнізації спричинює соціальний манкуртизм, а етнізація без соціалізації –
«зоологічний» націоналізм;
- формування вміння і готовності йти на контакти з людьми інших національностей, повніше використовувати можливості міжетнічного спілкування для розвитку і вдосконалення особи. Звідси основне завдання – виховувати національну взаємоповагу до чужої думки, до осіб - представників різних етносів;
- формування національної визначеності повинно базуватися на усвідомленні того факту, що розмаїття етносів та їх культур збагачує людство.
Список використаних джерел
1. Андрущенко В., Михальченко. М., Штика О. Українство і національна
ідея державотворення // Віче. – 1992. – № 8. – 97с.
2. Винниченко В. Відродження нації // Дніпро. – 1990. – №8. – 60с.
3. Горський В. Україна в історико-філософському вимірі // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №2. – 50 с.
4. Здіорук С.І, Штоквиш О.А. Мовна культура та етнічна ідентифікація //
Онтологічні проблеми культури. – К.: Наукова думка, 1994. – 98 с.
5. Москалець В. Релігійність як риса українського національного характеру // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – №1. – 98 с.


232

Рєка О.П.,
викладач української мови та літератури вищої категорії
Державний вищий навчальний заклад "Білгород-Дністровський морський рибопромисловий технікум",
Одеська область, м. Білгород-Дністровський
E- mail: oksanareka@list.ru
МОВА ЯК НАЙВАЖЛИВІШИЙ ЗАСІБ ПАТРІОТИЧНОГО
ВИХОВАННЯ
Мова вдосконалює серце і розум народу, розвиває їх.
Олесь Гончар
«Учитель будує Україну в дитині, в молодому поколінні».
Омелян Вишневський.
На земній кулі існує понад п'ять тисяч мов. Найхарактернішими рисами, притаманними людині, народу є суспільна свідомість, суспільна діяльність і мова. Жодна з цих рис не може існувати окремо. Кожен етнос розмовляє власною мовою. Кожна мова є надбанням певного народу. Особливо тісний зв'язок між мовою та суспільною свідомістю. Усі витвори людської свідомості знаходять вираження у формі мовних знаків . Великий мовознавець О.Потебня писав: "Мова є засобом не виражати готову думку, а створювати її..." [1]. Мова належить до найважливіших ознак, сутностей людини, є засобом і матеріалом духовного формування й становлення особистості людини, її інтелекту та формою буття. Вона не тільки найпотужніший засіб спілкування, знаряддя думки (мислення), а й дух народу, його історія і водночас необхідна умова
існування не лише культури народу, а і його самого.
Іван Огієнко відзначав: "Мова - це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організування. Мова - душа кожної національності, її святощі, її національний скарб... У мові наша стара й нова культура, ознака нашого національного визнання. Мова - це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, у певній традиції. У такому разі мова - це найяскравіший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. І поки живе мова - житиме й народ"[2, с.239-240].
Сучасні мови разом із народами, носіями цих мов, пройшли довгий, часом тернистий шлях у своєму розвитку. У вченні про націю як історичну форму спільності людей мова в купі з територією, економічним життям, культурою та особливостями психології виступає однією з найхарактерніших ознак, що входять в це поняття. Отже, мова є однією з характерних ознак сучасної нації.
Національна мова входить до поняття національної культури. У ній зафіксовано досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет народу, його духовні надбання. Мова невмируща, бо в ній - безсмертя народу. Вона твориться народом, живе в ньому та з ним. Саме це засвідчує історія українського народу.
Історія мови є частиною історії народу. Крім того, мова в своєму словнику

233 фіксує історичні факти життя народу, його зв'язки з іншими народами, розвиток культури тощо. Мова допомагає краще зрозуміти людину в її минулому і сьогоденні[3, с.7].
Мова, крім цього, є важливим державотворчим чинником організації та координації всіх видів суспільної діяльності, засобом консолідації народу. Але шлях до цього був нелегким. У цісарській Австро-Угорщині, а особливо в
Московській імперії переслідувалося писане й друковане українське слово, не раз і заборонялося. Українській мові відмовляли у праві на існування, твердили, ніби це не мова, а діалект. Іван Франко писав:
Діалект, а ми його надишем
Міццю духа і огнем любови,
І нестерпний слід його запишем
Самостійно між культурні мови... [4, с.6].
Упродовж століть Україна зазнавала від своїх найближчих сусідів спланованих і жахливих своїми наслідками акцій геноциду, голодомору, лінгвоциду, денаціоналізації. На найвищому державному рівні видавалися закони, постанови та розпорядження про заборону, викорінення й асиміляцію української мови. І в роки сталінських репресій, а ще більше в добу застою українська мова знову зазнала тяжких випробувань, була витіснена з багатьох сфер функціонування. Наслідки цієї політики відлунюють у сьогоденні.
Виправити становище стало можливим під час так званої "перебудови", із здобуттям незалежності. 26 жовтня 1989 року було прийнято закон "Про надання українській мові статусу державної". Державність української мови підтверджена й 10-ю статтею Конституції України, прийнятої Верховною
Радою 28 червня 1996 року, а саме: "держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України".
На жаль, сьогодні мова однієї з найдавніших націй почала втрачати природну якість, натомість у багатьох регіонах утворився страшний покруч - суржик - недоладна мішанина рідної мови та чужого. Ця суміш мов є результатом рабської психології, комплексу меншовартості, сірої посередності частини населення, яка прагнула пристосуватися до нав'язаної культури.
Суржик є небезпечним, шкідливим, паразитом на тілі мови, і може призвести без перебільшення до зникнення мови. Спотворена мова робить мислення людини примітивним. Сучасний мовознавець Л.Масенко стверджує :
"Асиметричний масовий білінгвізм має наслідком не тільки зовнішнє звуження сфери вживання української мови. Він "підточує" її зсередини, створює ґрунт для її внутрішнього розкладу, активізуючи процеси змішування російської й української мов"[5, с.25].
З утратою рідної мови руйнується національне мислення, світосприйняття, що є причиною денаціоналізації. О.Потебня застерігає, що для народу, який денаціоналізується, складаються погані умови для інтелектуального розвитку, денаціоналізація зводиться до "поганого виховання, до моральної недуги:... на ослаблення зв'язку підростаючих поколінь із дорослими, що замінюється лише

234 кволим зв'язком із чужими, на дезорганізацію суспільства, аморальність, спідління"[1, с.271].
Утративши мову, народ гине як окрема історична величина і стає населенням, контингентом, електоратом, біомасою [6, с.11]. Саме тому кожен свідомий того народ має дбайливо ставитись до рідної мови, оберігати її. Саме тому ми повинні виховувати в собі повагу до мови, якою спілкуємося, до власного народу, його історії, культури. Ми, сучасники, повинні відчувати свою спільність із своїми попередниками та нащадками, свою відповідальність. Лише для тих, хто знає мову, вона є засобом комунікації, мислення, пізнання,
ідентифікації в межах певного об'єднання, а для тих, хто не знає, не хоче знати, погано знає, мова стає причиною роз'єднання, сепаратизму, відокремлення, ворожнечі. Шевченкові слова пророчі, вони ще довго будуть актуальними:
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь, й
Й свого не цурайтесь.
У наш час, коли Україна в небезпеці, коли її земля стікає кров’ю, коли нівелюється приналежність людини до певної нації, коли мова стає розмінною монетою для політикуму, виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Це нагальна потреба сучасності, так як в часи кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері, часи боротьби за суверенітет і територіальну цілісність закладаються основи для формування свідомості нинішніх та прийдешніх поколінь. Ті процеси, свідками яких ми є, зумовили пробудження громадянської ініціативи, волонтерської діяльності,
ідентифікаційні процеси в особистісному розвитку сучасного українця.
Спостерігається сплеск прояву патріотичних почуттів ( patria - держава), нового ставлення до історії, мови, культури українського народу. Тому важливо створити умови для забезпечення у молоді, дітей патріотичної свідомості, відповідальності, любові до Батьківщини, гордості, шанування історичної пам'яті тощо.
Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в сучасній Україні все більшої популярності набуває виховання у молодого покоління активної громадянської позиції, патріотизму. З огляду на це необхідно розуміти, що мова повинна стати тим важливим чинником патріотичного виховання, який дозволить утвердити в свідомості підростаючого покоління патріотичні цінності, переконання, формувати мовленнєву культуру, культивувати кращі риси української ментальності тощо.
Розвиток і стан функціонування мови значною мірою зумовлені станом суспільства. Сучасній Україні потрібен свідомий уплив суспільства на мову, потрібна нова мовна політика, яка буде розповсюджуватися не тільки в тих регіонах країни, де й так мова функціонує на всіх рівнях, а там, де вживання мови існує тільки на папері. Від цієї політики залежить мовна ситуація, політичні пріоритети, національна самоіндентифікація. Модернізація системи освіти, зокрема викладання української мови, створення теле-, радіопрограм, періодичних видань для молоді, що популяризують українську культуру,

235 виробництво україномовного кінопродукту, видання науково-популярної та сучасної української книжки, створення українських музичних фестивалів у російськомовних регіонах, підготовка книг патріотичної спрямованості про
історичні події, великих українців та сучасних героїв тощо мають створити умови для формування національно свідомого громадянина, патріота. Отже,
інформаційний ресурс повинен кардинально змінити стан речей, а особливо в регіонах віддалених від Києва з великим відсотком російськомовних мешканців та нацменшин.
Часто можна стати свідком поширеного мовного нігілізму, вираженого в типовій формулі: "Яка різниця, як говориш!" Виявляється, що люди, які недбало ставляться до своєї мови, позбавлені і почуття власної гідності.
Виховані в атмосфері стереотипів, бездумної масової культури, вони не можуть бути творцями оригінальних, непересічних ідей на благо України. Хто якою мовою думає, той до того народу належить», — писав син датчанина і німкені, але російський учений, творець тлумачного словника російської мови В. Даль.
Подібну думку знаходимо і в О. Потебні: «Єврея, цигана, татарина, німця, зросійщених настільки, що мовою їхньої заповітної думки стала російська мова, ми не можемо зарахувати ні до якого народу, крім російського» "[1].
Рідна мова - найважливіший засіб патріотичного виховання в системі освіти на різних рівнях. Навчальний заклад має стати місцем, осередком становлення громадянина-патріота. Викладачу-словеснику необхідно подолати стереотип неповноцінності української мови, комплексу меншовартості, який сформувався у свідомості українця і, як не дивно, передається у спадок підростаючому поколінню. Необхідно прищепити любов до рідної мови, небайдужість до її стану, повагу до української мови, як до сучасної
європейської мови, виховати почуття гордості щодо спроможності сучасної української мови вживатися в різних сферах людської діяльності, прагнення вдосконалювати власну мовну культуру. Чим міцніші зв'язки людини з рідною мовою народу, тим більшого можна сподіватися від неї як від громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота й інтернаціоналіста.
Саме усвідомлення себе українцем повинно стати кінцевою метою патріотичного виховання. Тому наше суспільство, пробудившись від довгого
інтелектуального сну
і приступивши до морального самоочищення, національно-патріотичного виховання, побачило ті болячки, які багато років прикривались бадьорими лозунгами й закликами.
Розуміння стану речей примушує замислитись над виробленням ефективних шляхів реалізації патріотичного виховання молоді на заняттях української мови та літератури (мовні проекти, індивідуальні наукові розвідки, лінгвістичні та літературознавчі дослідження). Цікавими для викладача- практика в даному напрямку є роботи:
О.Глазова. Патріотичне виховання на уроках української мови (на прикладах дидактичного матеріалу для 6-го класу);
Ю.Беззуб. Використання технологій національно-патріотичного виховання на уроках української мови та літератури: презентація;
О.Кочерга. Виховання патріотизму: психологічний аспект: презентація;

236
О.Дудар. Патріотичне виховання і музейна педагогіка: презентація;
О.Авраменко. Патріотичне виховання учнів засобами мультимедіа на уроках вивчення поетичних творів: презентація;
Н.Лук’янчук. Формування комунікативних умінь як засіб реалізації операційно-діяльнісного компонента патріотичного виховання: презентація;
В.Ткаченко. Моніторингове дослідження рівня сформованості мовної компетентності учнів 5-х класів ЗНЗ м. Києва: презентація.
Проведення в навчальних закладах освіти різного рівня акредитації досліджень даного аспекту виховання, науково-практичних конференцій тощо є актуальним, потрібним і нарешті вистражданим тими, хто загинув, захищаючи верховенство права, свободу слова та нації, мову, цілісність країни, як пафосно це не звучить.
Але, як ми вже згадували, без державної мовної політики зусилля одного навіть геніального викладача-словесника не здатні виховати любов до мови, літератури, історії а отже, і любов до рідної країни. Тому поява Концепції національно-патріотичного виховання нами сприйнята як конкретний вагомий крок на шляху формування власне патріотизму та нового вектору розвитку держави.
Отже, процес перезавантаження, оновлення розпочато. Ми впевнені, що талановиті, креативні викладачі, вихователі відреагують на запит суспільства, держави і запропонують цікаві знахідки для втілення принципів патріотичного виховання в сучасний навчально-виховний процес.
Підсумовуючи, усвідомлюємо, що кожна молода людина є активним учасником розбудови громадянського суспільства, відіграє в ньому важливу роль та несе відповідальність у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, які впливають на їх життя, а держава повинна забезпечувати доступ молоді до відповідних та необхідних програм та послуг незалежно від статі, географічного положення, соціального, культурного, економічного чинників.
На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання - виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, забезпечення створення умов для
інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, мовної культури, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян.
Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Це стане запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян. Найкращою мотивацією до безкорисної суспільної праці є почуття гордості за свою державу, мову, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбутнього. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з найголовніших пріоритетів молодіжної політики в Україні.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал