Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. ҐЖицького



Pdf просмотр
Сторінка16/34
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   34
Список використаних джерел
1. Ващенко, Г. Виховання любові до Батьківщини / Г. Ващенко. – Лондон,
1954. – С. 22.
2. Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. –
Львів: Львівське педагогічне товариство імені Г. Ващенка. – 1996.
3. Галузинський, В. Педагогіка: Теорія та історія / В. Галузинський, М.
Євтух. – К., 1995. – С. 129.
4. Державні стандарти професійної освіти: теорія і методика : монографія / за ред. Н. Г. Ничкало. – Хмельницький, 2002. – 334 с.
5. Журавський В. С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в
Україні / В. С. Журавський. – К., 2003. – 195 с.
6. Зайчук, В. О. Нормативно-правове забезпечення освіти в Україні / В. О.
Зайчук // Вища школа. – 2002. – № 2–3. – С. 28–34.
7. Зязюн І. А. Гуманістична стратегія теорії і практики навчального процесу / І. А. Зязюн // Рідна школа. – 2000. – № 8. – С. 13–17.
8. Каюков В.І. Виховуємо патріотів України. – Кіровоград. 2000.
9. Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді
[Електрон. ресурс]

Режим доступу: http://old.mon.gov.ua/ua/about- ministry/normative/4068.
10. Смирнов С.Д. Педагогіка і психологія вищої освіти. — К.; Альма матер; 2004. — 271 с.
11. Чи вважаєте Ви себе патріотом України? [Електрон. ресурс] //Центр
Разумкова
[веб-сайт]
-
Режим доступу: http://www.uceps.org/ukr/poll.php?poll_id=399.



151
Кузуб В.Р., Семенюта М.В.
Студенти Хорольського
Агропромислового коледжу ПДАА viktoriakuzub@gmail/com
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ОЧИМА СТУДЕНТІВ
ХОРОЛЬСЬКОГО АГРОПРОМИСЛОВОГО КОЛЕДЖУ

Патріотизм – це любов до своєї батьківщини, гордість за свій народ, прагнення захистити свою землю, служити інтересам своєї держави бажання плекати рідну мову.Справжній патріотизм полягає в тому, щоб не говорити про любов до рідного краю, а працювати і жити задля його процвітання, примножуючи набуте. Це одне з найглибших почуттів, яке закріплювалося століттями та тисячоліттями.
Підростаючі покоління за часів Київської Русі виховувалися на героїчних традиціях народної мудрості, на прикладах справ дідів і прадідів, на високих зразках вітчизняного лицарства, патріотичних діяннях князів. Перші зразки літературної спадщини – “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Сказанняпро
Бориса і Гліба” Нестора, “Повчання” В.Мономаха – пройняті духом патріотизму, любові до Батьківщини. Вивчення історії, традицій та звичаїв українського народу, поширення легенд та дум сприяло патріотичному вихованню в Козацьку добу.
Наша історія багата прикладами патріотичних звершень в ім’я батьківщини. Свого часу виникла на терені української історії козаччина, і в ній український народ уособлював усі кращі якості патріота й борця. В ній він, як зазначав Д.Дорошенко, «виділив з поміж себе, найкращий, найбільш свідомий елемент». Козак був ідеалом вільної людини, борця за громадське добро, за волю рідного краю. Була визвольна війна 1648-1654 років під проводом великого патріота України Б.Хмельницького, який об’єднав навколо себе багатьох прибічників національної української ідеї.
В часи, коли Україна входила до складу Російської Імперії, відбувалося знищення російським царизмом української державності русифікацією корінного населення. Царські адміністратори витісняли українську мову з
імперських установ і навчальних закладів усіх ланок освіти.Царизм намагався ліквідувати навіть назву "Україна".Переважна більшість українського панства мала статус російських дворян. Отримавши підтвердження прав на володіння маєтками і кріпаками, вони пішли прислуговувати царським властям у губерніях і повітах, більшість з них навіть у родині спілкувалась російською мовою.
«Заради користі, заради чинів вони відреклися від рідних братів», — так охарактеризовувала їх народна думка.
Панівна верства — козацька старшина, хоча й перетворювалась на російських дворян і русифікувалась, але, особливо на Лівобережжі й
Слобожанщині, де ще була жива пам'ять про козацтво й гетьманщину, не відірвалась повністю від української національної стихії. Її найбільш освічені і

152 патріотично налаштовані представники виявляли дедалі більший інтерес до
історії України, до рідної минувшини, до козаччини.
Велике значення для національно-культурного відродження і формування національної самосвідомості українського народу мали збирання і публікація
історичних джерел. Національно-культурне відродження вело до дедалі глибшого зростання національної самосвідомості передусім серед патріотично налаштованої частини української інтелігенції. Це зумовило розгортання українського національного руху.
Його учасники поступово стали усвідомлювати необхідність не тільки розвитку української мови й культури, а й потребу політичних змін у державному і суспільному устрої країни.
4 березня 1917 року було створено Українську центральну раду. Вона видала 4 універсали які прагнули зробити Україну не залежною і відокремити її від Російської Імперії.


Перший універсал проголошував автономію України в складі Росії, висловлював надію, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.
Третій універсал проголошував Україну – Українською Народною
Республікою в складі Росії.
Четвертий універсал проголошував Українську Народну Республіку незалежною, вільною суверенною державою українського народу.
Сталінський режим хотів нав’язати українському селянству свою ментальність, і перевести на колгоспний лад, за допомогою голоду. Але не дивлячись на це Україна відстоювала свої права.
Після Другої Світової Війни в СРСР процвітав нав’язливий націоналізм.
Московська влада дозволяла українським культурним діячам підтримувати свою культурну спадщину, але в тих межах, доки це не завдавало шкоди
єдності СРСР. Наприклад , в гімні, який було створено після закінчення війни не було по суті нічого українського, окрім фрази «Живи Україно, прекрасна і сильна», в більшості він вихваляв СРСР та російський народ.
Після розпаду СРСР Україна здобула незалежність. Розпочалось відродження суспільства, і орієнтування на загальновизнані світові цінності.
Зараз, коли на території нашої країни відбуваються військові дії і Україна страждає від рук загарбників, як ніколи почав розквітати патріотизм. Люди почали більше поважати українську культуру, говорити рідною мовою, носити вишиванки, але найбільш явним виявом патріотизму є те, що українці не байдужі до подальшої долі своєї країни, чоловіки і навіть жінки добровільно йдуть на фронт. Люди почали активно відстоювати свої права і захищати рідну землю.
В різних країнах прояв патріотизму інший
Наприклад основою патріотизму в США є ідеологія особистої свободи, незалежність судової системи і верховенство закону. Американців ніхто не змушує вивішувати на своїх будинках державні прапори, співати державні пісні і т.п. Патріотизм для них є повсякденною справою.
В Італії люди з повагою відносяться до своїх коренів і зі своєю емоціональністю виражають любов до батьківщини. Майже кожен італієць з

153 гордістю буде розповідати історію свого містечка. Жителі Італії часто називають себе не італійцями а в залежності від регіону – флорентійцями, римлянами, сицилійцями. Якщо ти не є фанатом футболу то ти не патріоти, так вважають італійці. Цей вид спорту і Італії є другою релігією.
В післявоєнній Німеччині патріотизм виявляється по різному. 65 % громадян гордяться історією своєї країни, але все менше людей хизується її воєнним минулим.. Напроти зараз росте тверезе і критичне ставлення до історії
і сучасного соціально-політичного життя. Але не всі жителі Німеччини піддалися становленню нового типу патріотизму, залишилися, ще ті, що вважають що «Німеччина тільки для німців». Вони погоджуються і схвалюють домінування німецької культури над іншими.
Загалом в Європі виявом патріотизму є повага до прав людини, демократія, верховенство права, рівність, основоположність цінностей толерантності.
Для всіх утіленням патріотизму є слово, рідна мова, якою розмовляли пращури, у якій формується думка. Через мову люди усвідомлюють себе народом зі спільною історією чи долею.
Хоч би як там не було, але невід’ємною складовою патріотизму є віра у себе, у свій народ, вірність Батьківщині.
Зараз в Україні, в умовах воєнних дій патріотизм проявляється найдужче.
Люди прагнуть допомогти своїй країні. Йдуть на війну, вони прагнуть зберегти свої цінності та цілісність своєї країни.
Ми б хотіли бачити нашу Україну вільною державою, щоб навіть після війни патріотизм продовжував процвітати. Щоб люди продовжували допомагати іншим, щоб відновлювались старі традиції, щоб процвітала українська державна мова. Хотілося б щоб в навчальних закладах проводились заходи по патріотичному вихованню.
Ми хочемо, щоб в Україні розвивалось патріотичне виховання. Доцільно було б проводити такі заходи як: виконання державного гімну, години патріотичного виховання, проведення тематичних лекцій, проведення флеш- мобів, проведення акцій, виставки – конкурси та інші патріотичні виховні заходи.
В нашому навчальному закладі проводяться різні патріотично – виховні заходи. Наприклад кожного року ми влаштовуємо огляди аматорського мистецтва на тему «Таланти тобі Україно». Також напередодні дня міста в нас проходить виставка квіткових композицій, які ми присвячуємо нашому рідному місту. Ми святкуємо усі національно-державні свята, такі як день прапора, день
Незалежності, день українського козацтва та ін. Наш коледж бере участь у різних благодійних акціях, по допомозі дітям, військовим АТО тощо.
Головна суть патріотичного виховання – це відповідальність та свідома позиція. Тобто громадяни-патріоти несуть на собі ще більшу відповідальність, ніж, наприклад, політики, які в даний час досить часто неправильно приміряють на себе роль благодійників та свідомих громадян. Явище "політик- патріот" набирає обертів, одночасно з
їхньою вседозволеністю та безконтрольністю.

154
"А на трибунах в моді вишиванки,
У них пани літають в швейцарські банки.
Не треба заглядати до пана в рот,
Йому тут можна все, він же патріот."
Саме тому і потрібно патріотично виховувати молодь, яка б усвідомлювала, що основна влада в країні – народ, і тільки вони можуть запобігти розкраданню та знищенню країни. Тільки на них лежить вся відповідальність за те, що відбувається навколо.
Патріотизм у найзагальнішому розуміння – це любов до Батьківщини. Для кожної людини в світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, в якій людина живе, на людей, що говорять однією мовою та створюють спільну культуру. Бо це все робить людей близькими одна до одної, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для нас – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити.
Патріотизм виявляється у тому, що те, що робить людина, приносить благо
її Батьківщині. Це й розумні політики, і талановиті вчені, і видатні митці та спортсмени, а також кожен з нас. Ми вчимося, працюємо, будуємо, винаходимо, творимо, прикрашаємо, перемагаємо. Досягаючи успіху в життя, ми тим самим створюємо успіх цілої країни. Оце й є патріотизм. Володимир
Великий, Тарас Шевченко, Сергій Корольов, Василь Стус, Ганна Безсонова,
Яна Кличко – кожен із них по-своєму виявив свої патріотичні почуття до нашої країни. І таких дуже багато!
Інша справа, що патріотизм – не завжди вдячне ставлення. Коли в країні процвітає безправ’я, соціальна несправедливість, політичний безлад, немає можливості для творчості, люди часто полишають Батьківщину та шукають щастя деінде. Хоч у душі в них любов до рідного краю залишається, вони вже мало що можуть зробити для її добробуту.
Тож, на нашу думку, патріотичні почуття є в кожного з нас, і ми маємо прагнути зробити щось важливе для своєї Батьківщини. Проте такі прагнення мають цінуватися. Людина має відчувати, що потрібна своїй країні, тоді вона захоче й зможе посприяти її процвітанню.
Список використаних джерел
1. Ф.Г. Турченко Історія України


155
Куртяк Б.М. – д.в.н., професор;
Левківський Д. М. – к.в.н., доцент;
Падовський А.І. – к.в.н., доцент;
Левківська Н.Д. – к.в.н., доцент
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького

ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНОЇ ОСОБИСТОСТІ У ПРОЦЕСІ
НАВЧАННЯ НА КАФЕДРІ ЕПІЗООТОЛОГІЇ

Сучасний стан суспільного розвитку, динамічні зміни в усіх сферах людської діяльності зумовлюють зростання потреби суспільства у формуванні особистості з високим рівнем
інтелектуального розвитку, творчих можливостей, здатної до створення та засвоєння інновацій у галузі ветеринарної медицини. Саме така креативна особистість є найбільшою цінністю в усіх країнах, а для незалежної України, яка впевнено робить перші кроки на шляху розбудови високорозвиненої правової демократичної держави, набуває пріоритетного значення [1].
Унаслідок інтенсивних економічних змін, пов’язаних з виходом на світовий ринок і прискореним розвитком певних галузей економіки в Україні, а також культурного відродження країни, гуманізації суспільства нині зростає потреба у кваліфікованих кадрах нового типу, які вміють ефективно й творчо розв’язувати поставлені завдання. Соціуму, і передусім роботодавцям, потрібні фахівці, які здатні практично вирішувати професійні проблеми. Креативний підхід дає змогу якнайефективніше вирішувати поставлені завдання, тому цілком зрозуміло, чому саме виникло гостре соціальне замовлення на формування креативної особистості і виховання фахівців відповідного складу.
У практичній діяльності лікаря ветеринарної медицини часто трапляються ситуації, коли потрібно пояснити нові, не типові клінічні явища, факти, процеси
і прийняти креативне, творче рішення для оптимального проведення лікувально-профілактичних заходів.
Такі поняття й категорії, як «творче мислення», «творча особистість»,
«креативність», «високий творчий потенціал», «інтелектуальна та художня творчість», набувають у сучасному світі особливого сенсу, адже фахівці ветеринарної медицини, які мають у своєму арсеналі такі якості, високо цінуються в різних сферах діяльності. Одне із завдань ветеринарної медицини - підготовка кадрів, що здатні працювати в ринкових умовах господарювання, фахівців, які б забезпечували не тільки економічно ефективне виробництво, а й загалом відбудову сільських територій, інфраструктури та сприяли б розвитку українського села. У цій сфері необхідно не тільки творче використання своїх знань і вмінь, але й практичний підхід до спілкування, ефективного управління, що відповідає сучасним вимогам виробництва [2].
Креативна особистість - цілісна людська індивідуальність, яка виявляє розвинені творчі здібності, творчу мотивацію, вміння, що забезпечують їй здатність породжувати якісно нові матеріали, технології та духовні цінності, що більшою чи меншою мірою змінюють на краще життя людини. Потреба у

156 творчості закладена в людині самою природою, це особливий клас потреб особистості у самореалізації, самоствердженні і творчості.
Проаналізувавши сучасні тенденції у розумінні природи творчості, дійшли висновку, що існує три підходи у визначенні. Перше - визначення творчості через результати досягнення - це діяльність людини, яка створює нові оригінальні цінності. Друге - виходячи з діяльності взагалі - початкова здібність homo до самовираження і до самоактуалізації. Третє - інтегративний підхід - створення нового як перетворення у свідомості і поведінці суб'єкта, так і породжувані ним і відторгнуті від нього продукти.
Креативність людини - явище складне, багатогранне і суперечливе, охоплює чимало сфер її буття. У людини немає благороднішого заняття, яке б виправдовувало її існування на землі, підтверджувало високе звання людини, давало їй глибоку й істинну насолоду від ранньої юності до глибокої старості, ніж творчість. Навчання творчості та продуктивного мислення можливе, воно зумовлене дією механізму переносу, тобто вправляння у творчій діяльності в одній галузі може бути перенесене в іншу галузь [3].
Найвідоміші мислителі-гуманісти не випадково вважали творчість провідним початком життя. Вміти творчо мислити — означає вміти розв'язувати проблеми - це означає вміти ставити та відповідати на запитання.
Внаслідок цих особливостей творчого пошуку вміння ставити питання та відповідати на них обумовлюють результативність міркувань.
Творчість притаманна не лише окремим особам. Творчість можна і треба розвивати в кожній людині. Проаналізувавши дослідження вітчизняних учених щодо методики роботи педагога з формування творчих умінь студентів, можна пристосувати їх наробки до майбутньої професії [4]. Така робота повинна включати наступні основні компоненти:
• формування у студентів із самого початку навчання професії зацікавленості до творчої діяльності;
• виховання у студентів і постійне підтримання в них віри у власні творчі сили;
• спонукання студентів до самостійного отримання необхідної
інформації, тобто нових знань;
• розвиток індивідуальної творчої активності студентів з метою створення можливості відчути радість творчості;
• у процесі викладання нового матеріалу педагог повинен ставити завдання на можливе вдосконалення запропонованих прийомів, тим самим сприяючи постійній націленості студентів на творче осмислення дійсності;
• у процесі навчання викладач повинен пропонувати студентам вирішувати проблемні ситуації, які можуть виникнути у професійній діяльності;
• розвивати уяву як основу будь-якої творчості. Залучення студентів у роботу наукових груп, колективів
(наприклад, громадські гуртки, профоб'єднання).

157
Формування професійної творчості, креативної особистості студента є одним із головних завдань кафедри епізоотології. А викладач кафедри повинен підготувати майбутнього фахівця до творчої діяльності у різних сферах [5, 6].
Отже, креативна творчість характеризується цілеспрямованою, наполегливою, напруженою працею. Вона потребує максимальної активності, розвинутої уяви та високої працездатності. У творчій діяльності важливого значення набуває вміння узагальнювати досвід, творчо застосовувати теоретичні знання та практичні навички у нових ситуаціях [7].
Які ж риси притаманні креативній творчій особистості? Це, насамперед, високий рівень ідейно-моральної свідомості, постійний пошук оптимальних оригінальних рішень поставлених завдань, творчий стиль мислення, здатність бачити проблему, виявляти суперечності, творча фантазія, розвинена уява, прагнення досягти ефективного результату за конкретних умов праці, високий рівень загальної культури.
Творча особистість завжди характеризується високим рівнем креативності, яскраво вираженими особистісними якостями і здібностями, які сприяють успішній професійній діяльності.
На нашу думку, важливим чинником у розвитку креативної особистості студента є його індивідуальність.
Індивідуальність - інтегральне поняття, що виражає особливу форму буття
індивідів, у межах якої їх характеризує внутрішня цілісність і відносна самостійність, що дає їм можливість активно й своєрідно виявляти себе в навколишньому світі на основі розкриття своїх задатків і здібностей відповідно до суспільних потреб [8, 9].
Ми вважаємо, що на формування креативної особистості студента як
індивідуальності в період навчання на кафедрі епізоотології мають вплив наступні фактори:
• навчальна робота;
• професорсько-викладацький склад;
• самостійна робота;
• практичні заняття;
• соціальна активність;
• мотивація навчання;
• соціально-демографічні фактори;
• навколишнє середовище;
• друзі;
• професійна спрямованість;
• рівень інтелектуального розвитку;
• різні типи діяльності.
На наш погляд, для активного розвитку креативної особистості студентів на кафедрі епізоотології необхідно створити умови, за яких сучасний навчальний процес матиме творчий характер, де знайшли б своє відображення:
- розробка
інноваційних технологій, методик, прийомів, які б забезпечували креативний (творчий) розвиток особистості;
- своєчасне виявлення індивідуальних творчих здібностей студентів;

158
- цілісний безперервний процес поєднання теоретичних знань та практичних навичок.
На етапі розробки інноваційних технологій, методик, прийомів, які б забезпечували креативний розвиток студентів у навчальному процесі, рекомендується використовувати:
- різноманітні види лекцій - традиційні, проблемні, міжпредметні,
інтегровані, лекції-дослідження, лекції-екскурсії;
- різноманітні види семінарських занять - традиційні, семінари-дискусії, семінари-дослідження і т. ін.;
- нестандартні заняття з розвитку творчих здібностей студентів, конструкторських навичок;
—колективна форма навчання, робота студентів у малих творчих групах, на кафедрах, у системі науково-дослідницької роботи студентів;
—нові інформаційні технології, навчальні комп'ютерні програми;
- творчі, науково-дослідницькі роботи студентів [10, 11].
Організація навчально-методичної роботи на кафедрі епізоотології орієнтована на оволодіння студентами знаннями і вміннями, що дозволяють їм адекватно виконувати усі компоненти діагностичної роботи та ветеринарно- санітарного нагляду і контролю з метою недопущення розповсюдження збудників інфекцій, попередження виникнення випадків захворювання серед тварин і людей.
Студенти отримують базові знання як теоретичне підгрунтя щодо засад епізоотології на лекціях, що дозволяє їм від першого і подальших лабораторних занять перейти до інтенсивного засвоєння практичних навичок і вмінь.
Колективом кафедри підготовлені і видані друкарським способом методичні рекомендації до проведення лабораторних занять і самостійної роботи студентів, у яких подано сучасний інформативний матеріал. Практичне спрямування вивчення епізоотології досягається також за допомогою використання навчальних і життєвих епізоотичних ситуацій. На кожному лабораторному занятті створюються умови для самостійного творчого опрацювання студентами інформаційного матеріалу, нормативної бази та алгоритмів проведення основних протиепізоотичних заходів.
Засвоєння теоретичних знань студентами сприяє розв’язанню ними проблемних задач відповідно до теми, що вивчається, а також тестових завдань.
Тестова система оцінки знань значно спрощує процес перевірки та контролю знань студентів, однак, на нашу думку, такий підхід не сприяє творчому мисленню і аналітичному підходу студентів до конкретної епізоотичної ситуації, не змушує їх думати, що негативно спливає на рівень засвоєння знань
і умінь. Для формування креативного мислення в структурі лабораторного заняття введений підсумковий контроль, який полягає в тому, що студенти повинні подати у письмовій або в усній формі відповіді на поставлені завдання.
Ще одним важливим елементом організації практично-орієнтованого навчання є унаочнення навчальних знань. Тому практичні заняття з епізоотології містять колекцію відеозаписів практики виконання протиепізоотичних заходів, навчальних відеоматеріалів, таблиць і схем, які

159 використовуються для ілюстрації інформативного матеріалу, комплексів діючих нормативних документів.
Для вирішення практично-орієнтованих завдань на практичних заняттях з використанням стенду-тренажера застосовується методика
ігрового моделювання, за допомогою якої студент, отримавши практичне тематичне завдання, розробляє протиепізоотичні заходи згідно з алгоритмом дій.
Отже, змістові основи системи формування креативності майбутніх лікарів ветеринарної медицини у процесі фахової підготовки передбачають: оволодіння креативними знаннями, що є ґрунтовною освітньо-практичною підготовкою до креативної діяльності; опанування креативними вміннями та навиками в процесі практичної діяльності; формування переконань щодо необхідності креативної діяльності у професійній сфері.
Варто зауважити, що системно змістовий процес формування креативності майбутніх фахівців у поєднанні з теоретичним, методичним та особистісно- професійним напрямами охоплює всі змістові складники, внаслідок чого формується креативна особистість майбутнього фахівця.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал