Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. ҐЖицького



Pdf просмотр
Сторінка15/34
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   34
Рис. 2 Напрями національно-патріотичного виховання у Рожищенському
коледжі ветеринарної медицини імені З. Г. Гжицького
Джерело: сформовано автором
Тому, враховуючи особистий досвід та детальну вищенаведену характеристику, пропозиціями щодо покращення національно-патріотичного виховання серед молоді є:
1) Позиціонування Майдану як форми небаченого дотепер у світовій
історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні.
2) Організація збирання та поширення інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності України.
3) Оновлення експозицій музеїв, заповідників та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації про учасників АТО та волонтерів з даної території.
4) Врахування провідної ролі української етнопедагогіки: козацької практичної педагогічної науки, яка створювала можливість виховувати тогочасну українську молодь гідними синами і дочками Вітчизни, захисниками
Напрями національно-патріотичного виховання у Рожищенському коледжі
ветеринарної медицини імені З. Г. Гжицького
Навчальна робота:

заняття з української мови та літератури,
історії, захисту вітчизни
Позашкільна
робота:
студентське самоврядування, студентська республіка, проектні роботи
Р
обота батьків:
батьківські комітети, батьківські збори, консультації
Співпраця з
бібліотеками
:
бібліотека коледжу, міська центральна бібліотека, бібліотека
Львівського національного університету імені
З. Г. Гжицького
Співпраця з
соціальними
службами
:
служба у справах дитини, кримінальна міліція, служба у справах сім’ї та молоді
Співпраця з громадськими організаціями
:
Рожищенська молодіжна організація;
ЛВГО “Нова генерація”; Рожищенська районна організація громадського об’єднання “Союз Українок”;
Рожищенська районна громадська організація Всеукраїнської організації
“Наша Україна”.
Співпраця з волонтерськими
організаціями
:
Народна Самооборона м.Рожище;
ВОГО “Фундація розвитку громадян ”; обласний координаційний центр допомоги учасникам АТО
Робота
кураторів:
конкурс «Кращий куратор», робота в методологічному об’єднанні, відкриті семінари-практикуми з виховної роботи
Співпраця з позашкільними
організаціями
:
будинок творчості, притулок для дітей у м. Рожище, федерація футболу району, дитячо-юнацька спортивна школа, фізкультурно-спортивне товариство «Колос», народний дім
«Просвіта»

140 духовної культури українського народу
5) Модернізація системи викладання української мови, а саме:
- у навчально-виховній діяльності неухильно дотримуватися єдиного мовного режиму;
- формувати інформаційно й емоційно самобутній україномовний простір, який забезпечуватиме прилучення школярів до величезного мовного дивосвіту, до глобальних знань про рідну мову, її закони, систему її виражально- зображальних засобів;
- виховувати відповідальне ставлення до рідної мови, свідомого нею користування;
- сприяти вияву українського менталітету, способу самоусвідомлення і самоідентифікації, сприйняттю української мови як коду праісторичної пам’яті;
- плекати розвиток духовної, емоційно-естетичної, інтелектуальної сфери саме на основі української мови;
- через мовне посередництво долучати школярів до національної історії, до різних масивів національної культури, до глибинної сутності народного життя;
- здійснювати розвиток мовлення не тільки на уроках української мови і літератури, а й під час вивчення всіх інших предметів.
6) Виховування в учнівської молоді національної самосвідомості, налаштованості на осмислення моральних та культурних цінностей, історії, систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності.
7) Здійснювання виховання в студентів громадянської позиції, збереження
і пропаганда історико-культурної спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання молоді, формування готовності до захисту
Вітчизни.
8) Формування моральних якостей особистості, культури поведінки, виховування бережливого ставлення до природи, розвиток мотивації до праці.
9)
Проведення
інформаційно-просвітницької роботи з батьками, спрямованої на формування толерантності, поваги до культури, історії, мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції.
10)
Активізація співпраці педагогічних колективів з органами студентського та батьківського самоврядування щодо формування у дітей та молоді духовності, моральної культури, толерантної поведінки, уміння жити в громадянському суспільстві.
Таким чином, використання сучасних підходів при формуванні патріотичних рис особистості забезпечать у студента формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу; підвищення духовної єдності поколінь; високої мовної культури; шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів України; фізичний розвиток дітей і молоді; виховання поваги до Конституції, законодавства, державної символіки України; усвідомлення взаємозв'язку між ідеєю свободи, правами та громадянською відповідальністю; художньо-естетичну освіченість і вихованість особистості; формування екологічної культури людини; розвитку індивідуальних здібностей

141
і талантів; навичок міжособистісного спілкування та підготовки молоді до життя в умовах ринкових відносин. Основу національного виховання мають становити принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і закладу освіти, наступності та спадкоємності поколінь.
Список використаних джерел:
1. Лозова В.І., Троцко Г. В. Теоретичні основі виховання і навчання:
Навчальний посібник / Харк. держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. – [2-е вид., випр. І доп.]. – Харків: «ОВС», 2008 - 400 с.
2. Попович М. Національна культура і культура нації. – К. : Т-во
«Знання» України, 2010. – 64 c.
3. Мойсеюк Н. Е. Педагогіка. Навчальний посібник. – [3-е видання, доп.].
- К. : ВАТ«КДНК», 2010. – 608 с.
4. Корж Г. В. Національно-патріотичне виховання: соціально-політичний та етнічний виміри / Г. В. Корж // Гуманітарний вісник ЗДІА, 2011. – С.148-156,
ISSN 2072-169 5. Лісовий В., Проценко О. Націоналізм, нація та національна держава /
Націоналізм: Антологія. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. – [2-ге вид.] - К. :
Смолоскип, 2006. – С. 302.
6. Кононенко П. П. Національна ідея, нація, націоналізм: Монографія /
Кононенко П. П. – К. : Міленіум, 2008. - 358 с.
7. Єрмоленко А. М. Структурні зміни українського етносу як комунікативний чинник національної ідеї // Національна ідея і соціальні трансформації в Україні / М. В. Попович, А. М. Ермоленко, В. Б. Фадєєв та ін. -
К. : Український центр духовної культури, 2005. – 328 с.
8. Концепція національно–патріотичного виховання дітей та молоді /
Міністерство освіти і науки України / Наказ № 641 від 16.06.2015р. –Режим доступу: http://docs.google.com/viewer?a=v&pid=sites&srcid=dGRtdS5lZHUudWF8a3J8Z3g
6OTY5ZmM3NTc2ZTQ0ZTg1


Козенко О.В., д.с.-г.н., професор
Магрело Н.В., к.в.н., в.о. доцента
Сус Г.В., к.в.н., ст. викладач
Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З.Гжицького hygiene_lviv@ukr.net
ПІСНЯ – ДУХОВНИЙ СКАРБ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Однією з найважливіших і найбагатших частин художньої культури українського народу є його усна народна творчість. Скільки прекрасних перлин, багатих, цікавих за змістом , яскравих мистецькою формою має вона!
Та найбільшою окрасою є народні пісні. Внаслідок того, що фольклорні твори відображають усі сторони народного життя, найрізноманітніші вияви людської

142 душі, вони групуються в три основні роди: народна лірика, народна драма, народний епос. У межах кожного фольклорного роду розрізняють роди і піджанри. Основні жанри (види) народної лірики такі: трудові пісні, календарно-обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові.
Вчені-фольклористи дійшли спільної думки, що трудові пісні з'явилися в найдавніші періоди історії суспільства – між людьми. Виникли вони в процесі колективної праці й спочатку, очевидно, полегшували її, допомагаючи збуджувати силові зусилля багатьох людей і об'єднувати їх в один трудовий день і рух. Спершу це могли бути вигуки – команди однієї людини або всіх працюючих, причому вимовлялися вони в ритмі самої роботи, трудових рухів.
Згодом до вигуків приєднувалися і інші слова,які становили потім речення, текст пісні збагачувався, ускладнювався. У таких піснях виразилася і наївна віра первісної людини в магічну силу слова: нібито воно могло забезпечити більшу продуктивність праці. Розвиваючись, ці пісні стали виразниками і зберігачами трудового досвіду. Пізніше з цього найдавнішого жанру почали виділятися інші усно-поетичні види, набуваючи самостійності.
Вчені роблять припущення, що першими могли виділитися пісні календарно-обрядової поезії, які найтісніше пов'язані з трудовою діяльністю людей. Це – веснянки, колядки, щедрівки, жнивні пісні. Паралельно виділялися й пісні-ігри, які пізніше стали початковим, найпростішим жанром народної драми як фольклорного роду. Думи, історичні пісні, легенди, перекази, байки, казки становлять народний епос [1].
У родинно-побутових піснях відтворено всі важливі вияви сімейного життя. Основні теми цих творів – щасливе й нещасливе подружнє життя, вірність і зрада, вдівство, сирітство, трагічні випадки, перебування на чужині, стосунки між членами родини. Різновидами родинно-побутових пісень є колискові, танцювальні, жартівливі. Особливо багато пісень про кохання і події ним зумовлені [2].
Соціально-побутові пісні відтворюють громадське життя в усіх його виявах, зокрема стосунки між людьми різних прошарків суспільства. Сюди належать пісні козацькі, про кріпацтво, чумацькі, рекрутські й солдатські, бурлацькі, стрілецькі.
Козацькі пісні. Козацтво виникло в 15-16 ст. у боротьбі народних мас проти литовських, польських, українських панів за національне і соціальне визволення, а також проти турецько-татарських нападників, які почали свої набіги на землі України ще наприкінці 15 ст. Протягом усіх цих сторіч виникали й поширювалися пісні, які пізніше дістали назву козацькі.
Пісні про кріпацтво. Зародки кріпацтва з'явилися ще в 9 ст. Тоді в особисту залежність від багатіїв потрапляли селяни й міщани за невиплачені борги.
Пізніше феодали силою змушували на себе працювати вільних до того селян і міщан. Особливого розмаху набрало покріпачення за часів панування польської шляхти на наших землях (14-17 ст.) Внаслідок визвольної війни 1648-1654 років, коли Україна стала відносно самостійною державою, кріпацтво дещо послабшало. Проте з посиленням колонізації України російським царатом зростав і кріпосницький гніт. Однак палкий протест проти кріпацтва, прагнення

143 до волі, тяжкі душевні муки люди виливали з численними піснями, що створювалися століттями.
Чумацькі пісні. Як торгівельний промисел чумацтво існувало в Україні в
16-19 ст. Чумакували здебільшого вільні від кріпацтва люди та державні селяни, менше – міщани та заможні селяни. На спеціальних возах вони доставляли з Криму, Галичини, сіль, рибу, всілякі товари. У порти Чорного і
Азовського морів возили хліб та інші с/г продукти, які вивозилися за кордон.
Припинилося чумацтво в 70-80 роки 19 ст. у зв'язку з розвитком залізниць та водного транспорту. Центральною фігурою чумацьких пісень є чумак-нетяга, на плечі якого всією вагою лягали злигодні й небезпеки. Це образ відважної і волелюбної людини, яка, подібно козакам, добре володіла зброєю, не розгублювалася в скрутну хвилину, була здатна відбити напад ворогів. Часом господар втрачав усе, потрапивши в лабети грабіжників або через падіж волів і коней у безводному степу, й повертався додому з одним лише батіжком. Але невдачі переносив мужньо, навіть з гумором. Він ішов на Дін або Кубань, щоб заробити грошей, купити волів та вози і знов чумакувати [1].
Рекрутські й солдатські пісні. Наприкінці 18 ст. в Україні, коли царський уряд ліквідував козацькі війська, було запроваджено рекрутство. Важко було рекрутам. Наруга над новобранцями починалася вже в рідному селі чи місті.
У 18 ст. служба у війську була фактично довічною: якщо рекрут не гинув на війні, то повертався додому дуже старим або калікою. У 19 ст. у війську служили двадцять п'ять років. Але умови служби майже не змінювались.
Щоденна виснажлива муштра, багатогодинні стояння на варті, жорстокі покарання за найменшу провину, вбоге й одноманітне харчування, холод і бруд у казармах, тяжкі походи робили життя нестерпним. Такою була й тематика рекрутських і солдатських пісень [3].
Стрілецькі пісні. Після розгрому в 1775 році Запорозької Січі російськими військами Україна близько 150 років не мала власної армії. Де б не перебували січові стрільці, відразу починалась культурно-освітня робота. Створювали вони курси української мови, театральні гуртки, читальні. Серед легіонерів було чимало воїнів з вищою освітою й студентів, а також художників, учених, письменників, артистів. Незмінним музичним інструментом була гітара.
Протягом двох десятиріч виникло багато стрілецьких пісень[4].
Повстанські пісні. Українська Повстанська Армія виникла як форма протесту і захисту українського народу проти гітлерівської окупації, її бійці відіграли певну роль у порятунку народів Європи від завойовницьких планів гітлерівської Німеччини, внесли свою долю у розгром фашизму. Після закінчення другої світової війни УПА вступила у смертельну боротьбу із людиноненависницьким сталінським режимом. Ця боротьба була надзвичайно важкою і кривавою. У глибинній пам'яті народу учасники українського партизанського руху 40-50 рр., незважаючи на всі інсинуації комуністичної пропаганди, залишилися героями та захисниками
Батьківщини. Їхня виснажлива боротьба також відображена в українській пісні [5,6].
Морально чистi, щирi i простi українськi пiснi вiдiграють неоцiненну виховну роль, вчать нас народної мудростi та краси. Плине час. Народжуються і

144 вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. Але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких - пісня. Сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. Пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. Наша пісня буде жити вічно. Тарас
Шевченко пророчо сказав про це так:
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
От де, люди, наша слава,
Слава України.
Список використаної літератури
1. Таланчук О. Українознавство; Усна народна творчість: Навч.-метод. посібник для учнів та вчителів / Міжнародний фонд "Відродження". — К. :
Либідь, 1998. — 247с.
2. Дей О. Драми кохання й молодості в народних баладах // Балади кохання та дошлюбних взаємин. – К., 1987. – С. 18.
3. Колесса Ф. Українська усна словесність. – Львів: Вид-во НТШ, 1938. –
С. 94.
4. Правдюк О. Стрілецькі пісні в системі жанрів українського пісенного фольклору // Народна творчість та етнографія. – 1995. – № 2-3. – С. 25.
5. Бібліотека Українського Націоналіста. – ч.2. – Хмель С.В. “Українська партизанка” (з крайових матеріалів). // “Шлях Перемоги” – Львів, 1994.-128 с.
6. Пісні УПА / Ред. З.Лавришин // Літопис Української Повстанської Армії.
– Торонто: Літопис УПА, 1996; Львів: "Літопис УПА", 1997. – Т. 25. – С. 109.


Крушельницька О.В., к.вет.н., асистент
ЛНУВМтаБТ імені С.З. Ґжицького, м. Львів
ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДІ У ЧАСІ ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ

Патріотичне виховання - це сфера
духовного життя, яка проникає в усе,
що пізнає, робить, до чого прагне,
що любить і ненавидить людина,
яка формується (В. О. Сухомлинський).
Історія багатостраждального українського народу насичена яскравими сторінками як блискучих перемог визволення, так і поразками, що повертали його до попереднього стану. Прагнення мати свою незалежну державу було стрижнем боротьби українського народу. Особливої гостроти воно набуває з кінця XIX та в XX ст. Саме на межі століть було остаточно закладено теоретичні підвалини української державності. Імперії, до складу яких входила
Україна у цей період роздирали соціальні протиріччя, наслідком яких були революційні вибухи і Перша світова війна. Все це сприяло активізації розвитку

145 українського національно-визвольного руху. Повноводною рікою він розлився всією Україною в 1917—1921 рр., що в результаті привело до становлення
Української Народної Республіки. І хоча вона проіснувала недовго, чотирирічний досвід перемог і поразок засвідчив здатність українського етносу до власного державотворення.
Російська більшовицька експансія в Україні зруйнувала відроджену національну державу. Деспотична диктатура, встановлена в Росії партією більшовиків, за довгі десятиліття перетворила Україну на колонію. Внаслідок репресій тоталітарного режиму, політичних переслідувань української еліти, голодоморів Україна стала полігоном геноциду проти українців. Саме тут відпрацьовувалися найновітніші методи русифікаторської політики більшовизму. Однак найжорстокіші репресії диктаторського режиму не змогли згасити боротьби українського народу за право на національне самовизначення.
Наприкінці 1920-х років визвольний рух розгортається з новою силою. Його очолюють ПУН ОУН, керовані відданими патріотами свого народу. З початком
Другої світової війни вони створили Українську Повстанську Армію, яка самозречено та послідовно вела відчайдушну боротьбу як проти гітлерівського фашизму, так і проти сталінського реакційно-репресивного режиму.
Не принесла полегшення українському народу перемога над фашизмом.
Навпаки, вона обернулася новими стражданнями. Це і новий голодомор, і політичні репресії, і русифікаторська політика сталінського режиму. В 60-70-ті роки XX ст. в Україні поширюється дисидентський рух. Дисиденти становили
інтеліґентську еліту українського народу. Однак усі вони зазнали переслідувань
і закінчили свою непримиренну боротьбу з режимом у в'язницях або емігрували.
У 1990-х роках у боротьбу за незалежність вступили нові сили, зокрема
«Народний рух України». Вони змогли сформувати свідомий визвольний рух і спрямувати його проти існуючого режиму.
За роки незалежності України яскраво проявилися негативні наслідки відсутності належного патріотичного виховання (як на Сході, так і на Заході
України), зокрема: масова трудова еміграція (так звана «четверта хвиля»), яка привела до втрати, за експертними оцінками, понад 7 млн. людей; невідповідність дій еліт відносно очікувань та сподівань українського народу; неготовність частини творчої інтелігенції до довготривалого процесу популяризації української культури, мови.
Останнім часом ми переживаємо доленосні події – Революція Гідності, жертовний подвиг Героїв Небесної Сотні, окупація та анексія Криму, збройне протистояння на сході країни, які чітко засвідчили життєву необхідність активізації національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання молоді, що є питанням національної безпеки.
Під впливом різних соціальних і політичних обставин з’явився новий тип особистості. У цих умовах важливим є становлення оновленої системи патріотичного виховання.
Політична дезінтеграція, класовий розкол, девальвація духовно-моральних цінностей вплинули на суспільну свідомість більшості соціальних та вікових груп українців, у першу чергу, молоді.

146
Знизився впливу таких важливих чинників формування патріотизму, як українська культура, мистецтво, освіта тощо. Серед молодого покоління помітнішою стала втрата традиційної української патріотичної свідомості.
Сьогодні час від часу можна почути обговорення проблеми виховання молодого покоління. Навколо цього питання виникає багато різних думок і дискусій. В проблемах аморальності чи різного роду розбещеності молоді, винними є не лише молодь а й ті, на кому лежить або лежала відповідальність за їх виховання тоді, коли вони ще були дітьми. Молодь занадто пізно виховувати, тому що це такий вік, коли вони самі повинні брати на себе відповідальність за виховання чи то власних дітей, чи тих хто на них рівняється. Насправді виховувати потрібно дітей з малечку, коли ще формується їх характер. Слід наголосити на трьох основних чинниках, які є вирішальними в цьому питанні:
1. Родина є першою сходинкою в освіті людини. Відповідальними у вихованні дітей є батьки або ті хто ними опікуються. Проблемою сучасного сімейного виховання є порушення родинних принципів, зокрема масова популяризація нетрадиційних родин. Вирішення питання виховання в родині полягає в утвердженні правильних традиційних сімейних принципів та пріоритетів – жодного насильства, жодної вседозволеності, все має бути в міру.
2. Релігія відіграє другу важливу роль у вихованні після родини.
Проблемою релігії сьогодні є її брак у навчанні молоді та родини. Більшість молоді в Україні не сприймає релігію адекватно, через що і підпадає під ворожий вплив мультикультуралізму.
3. Держава і влада мають відповідальну роль, що полягає не у використанні людей як робочої сили, фінансових чи інтелектуальних джерел для забезпечення власного існування, а навпаки, повинен бути такий спосіб згуртування суспільства, щоб максимально забезпечити кожного громадянина, не лише соціально та економічно, що більшість вважають найважливішим пріоритетом, а насамперед забезпечити своєрідним "батьківським" захистом особистості.
Саме виховання національної свідомості і патріотизму (за допомогою відповідних заходів,
історичної освіти, святкування визначних дат, популяризації національних міфів та геральдики; участі в різноманітних громадських акціях патріотичного змісту) є одним з основних засобів консолідації української політичної нації, так як патріотизм означає гордість за матеріальні і духовні досягнення свого народу, своєї Батьківщини, прагнення до збереження її самобутності, її культурного надбання та захист інтересів своєї громади та народу в цілому.
Патріотичне виховання є частиною освітнього процесу ВНЗ, йому властиві всі елементи педагогічного процесу. Це складний та тривалий процес. Збір й узагальнення різних думок учених у поєднанні із цілеспрямованим спостереженням за патріотичним вихованням студентів надали можливість виявити деякі його складності, труднощі й особливості. Складності процесу патріотичного виховання пояснюються: виникненням несприятливих умов у соціально-професійному середовищі, що негативно впливає на мотивацію

147 молодого покоління; висуванням суспільством нових вимог до професійної підготовки у ВНЗ; розладом механізму соціалізації поколінь, який складався впродовж багатьох десятиліть, що пов’язано з руйнуванням системи традиційних цінностей; посиленням бездуховності, падінням освітнього і професійного рівня підростаючого покоління, який виявляється в різкому погіршенні його соціально-моральних та інших характеристик.
Слід чітко зазначити, що патріотичне виховання повинно бути націоцентричним, тобто спрямованим на формування любові до української нації, до власної історії, традицій, мови, віри, вітчизняної культури. Це аж ніяк не порушує права національних меншин, які проживають на території України, так як всі ми є єдиною українською політичною нацією, яка включає всіх громадян України, незалежно від їхньої етнічної приналежності.
Національне патріотичне виховання є складовою частиною політики національної безпеки держави в гуманітарній сфері, спрямованої на формування національної ідентичності молоді, поваги до рідної країни, готовності захищати свою Вітчизну. Воно являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у молодих громадян високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, пошани до видатних вітчизняних історичних постатей, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків.
Патріотизм виховує у людини почуття громадянськості, що визначається як духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, що зумовлена її державною самоідентифікацією. Це складне особистісне утворення, яке включає в себе почуття поваги і любові до рідної країни, політичну і моральну відповідальність, правову культуру, усвідомлення власної гідності, повагу і довіру до співгромадян. Громадянськість має ціннісно-смислову природу і проявляється у єдності громадянської свідомості та громадянської поведінки. Тобто вона повинна проявлятися не тільки в усвідомленні своєї приналежності до даної країни, а й у активних діях, спрямованих на виконання своїх громадських обов’язків перед суспільством і державою. Громадянськість виступає критерієм особистісної зрілості. Відомий дослідник Д. Локк зазначав, що однією з основних свобод є свобода мати обов’язки, а ті, хто цього не розуміють, приречені на вічну незрілість.
Громадянськість пов’язана також з формуванням розвинутої правосвідомості: законослухняності, правової культури, свідомого та відповідального ставлення до виконання своїх обов’язків перед суспільством та державою.
Громадянськість та патріотизм включають в себе також усвідомлення того, що всі ми – від перших осіб держави до кожного громадянина – повинні особисто докладати зусилля до розбудови власної державності, оскільки ніхто за нас не виконає цю історичну місію.
Потрібно чітко відзначити, що процес національно-патріотичного виховання молоді повинен бути довготривалим і безперервним, починаючи з дошкільних навчальних закладів і закінчуючи вузами. Відтак виховна програма повинна бути довгостроковою, поділеною на окремі етапи за часом реалізації, а кожний етап має включати напрямки, орієнтовані на різні вікові групи молоді.

148
У старших вікових групах потрібно акцентувати увагу на виховання молодої людини як захисника Вітчизни, виробляти у нього відповідні уміння та навички.
Патріотичне виховання, крім власне виховання патріотизму повинно також бути спрямованим на виховання молодої людини як свідомого громадянина з високим рівнем політичної та правової культури, державотворця, носія християнських чеснот, охоронця і популяризатора української національної культури, екологічно грамотної людини, доброго сім’янина тощо.
Аналізуючи сутність патріотичного виховання, слід відзначити, що воно включає у себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти.
Головною складовою патріотичного виховання є формування у молоді любові до рідної країни, що здійснюється в першу чергу сім’єю, безпосереднім соціальним оточенням через передавання певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань. Значну увагу патріотичному вихованню молоді приділяють органи державної влади, які здійснюють його переважно через формування готовності до захисту Вітчизни, поваги до чинного законодавства та засад демократичної та правової держави, поваги до української історії, видатних пам’яток культури.
І хоча останнім часом рівень патріотизму українського населення зріс, але необхідність у його вихованні та національної свідомості молоді як основи консолідації суспільства і зміцнення держави залишається актуальною.
Виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення української державності є одним з найважливіших шляхів формування
історичної пам’яті. Патріотичне виховання молоді сприяє конструюванню національного історичного нормативу через донесення до молоді правдивої
інформації про героїчне минуле українського народу та звільненню історії від
ідеологічно заангажованих, а то й відверто маніпулятивних трактувань радянсько-імперської доби.
Реалізація патріотичного виховання здійснюється через ряд етапів:

Формування раннього етнічного самоусвідомлення, яке розпочинається в родині шляхом передачі традицій та обрядів;

Формування поваги до рідної країни, почуття національної гідності, яке відбувається під впливом усвідомлення соціального життя, вивчення історії та культури рідного краю;

Формування державно-політичного самоусвідомлення, що є передумовою успішного становлення державного патріотизму – почуття приналежності до своєї нації і причетності до розбудови власної державності.
Для будь-якого соціально-педагогічного процесу, характерною є наявність ясного та конкретного блоку цілей, що надають кураторам можливість передбачати кінцевий результат своєї діяльності. Метою патріотичного виховання студентів є організація системи цілеспрямованого впливу з формування і розвитку в них соціально значущих якостей та відносин громадянина-патріота, професіонала і високоморальної особистості, готової реалізувати їх в інтересах суспільства та держави.

149
З цієї мети випливають завдання, виконання яких сприяє зростанню дієздатності студентів ВНЗ, значному підвищенню рівня їхньої соціальної активності, патріотизму і готовності до гідного служіння Батьківщині: світоглядна підготовка студентів, реальна допомога їм у визначенні сенсу життя в умовах здійснюваних перетворень, формування самосвідомості, ціннісного ставлення до особистості, суспільства, держави; їх прилучення до системи соціокультурних цінностей, що відображають багатство та своєрідність історії і культури Батьківщини, народу; формування потреб у високих духовно-моральних та культурних цінностях і в їхньому подальшому розвитку; виховання позитивного ставлення до професійної праці як однієї з найважливішої цінності у житті, розвиток потреби в праці на благо суспільства, держави, в ім’я служіння Батьківщині, формування соціально значущої діяльної цілеспрямованості; формування активної соціальної позиції та розвиток потреби в морально здоровому способі життя, здатності спілкуватися в колективі, підтримувати сприятливий клімат у мікрогрупі в процесі навчання.
Мета і завдання обумовлюють зміст патріотичного виховання студентів, що реалізується за цілою низкою взаємозалежних напрямків: духовно- моральним, історичним, політико-правовим, соціокультурним, державно- патріотичним, професійними, військово-соціальним та психолого- педагогічним. Усі ці напрямки є органічно взаємозалежними між собою, об’єднаними в процесі практичної діяльності метою, завданнями,
ідеологічними основами, принципами, формами і методами виховання.
Змістовні можливості розглянутого процесу реалізуються за допомогою певних функцій. Відзначимо три найважливіші з них:
 виховна (формування ціннісних орієнтацій громадянина-патріота),
 дидактична (формування військово-прикладних знань, умінь і навичок),
 розвивальна (формування професійних якостей за допомогою патріотичного виховання)
Функції, здійснювані системою патріотичного виховання у ВНЗ, визначають її структуру. В організаційному плані компонентами системи є: освітній процес, позааудиторна та шефська робота. Виходячи з функцій, визначаються умови ефективної організації патріотичного виховання студентів.
До них належать: методологічне, організаційне, матеріальне й інформаційне забезпечення, а також наявність у ВНЗ атмосфери, яка виховує, що є необхідним компонентом всебічного забезпечення системи патріотичного виховання студентів. Вона передбачає: створення та творчий розвиток традицій патріотичного виховання в навчальному закладі; патріотичної тематики в оформленні навчального закладу, її наочної агітації; масове охоплення студентів різноманітними видами патріотичної діяльності. Дотримання цих умов надасть можливість підвищити ефективність патріотичного виховання студентів.
На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання – виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, забезпечення створення умов для

150
інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, реалізації науково- технічного та творчого потенціалу молодих громадян.
Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Це стане запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь. Найкращою мотивацією до безкорисної суспільної праці
є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбутнього. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з пріоритетів молодіжної політики в
Україні і одним із основних аспектів активізації мобілізаційної кампанії в
Україні в час коли держава веде боротьбу із агресором.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал