Міністерство освіти І науки україни львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. ҐЖицького




Сторінка12/34
Дата конвертації07.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   34
Список використаних джерел:
1. Вишневський О. сучасне українське виховання. Педагогічні нариси. –
Львів: Львівський наук.-метод. Ін.-т освіти; Львівське обл..пед. т-во
ім..Г.Ващенка, 1996.-238с.
2. Вишневський О. Концепція українського виховання// Національне виховання молоді у навчальних закладах (проекти концепції) – Львів, 1994.
С.25 – 36.
3. Вишневський О.І., Кишакевич Ю.Л., Савчин М.В., Яцків О.В. Програма національного виховання студентів на 1997 – 2000 роки. – Дрогобич, 1996. – 23 с.
4. Концепція національної системи виховання(проект) Міністерства освіти
України (інструкт. Лист №1/9 -24 від 26.01.1996р.). 17 с.
5. Кравців Р.Й., Берко Й.М., Брик М.В., Козій М.В., Дідковська Л.І.
Організаційно – методичні та психолого – педагогічні основи виховної роботи наставника. – Львів: ЛДАВМ ім.. С.З. Гжицького, 2002. – 124с.


Довбня О.М., канд. філос. наук, доцент
Національний аграрний університет
імені В.В. Докучаєва, м. Харків
E-mail: derid_prepod@ukr.net
ПРОБЛЕМИ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ПАТРІОТИЗМУ В
КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ

В науковій літературі і публіцистиці, в державних документах і в побутовому вжитку нема єдиного розуміння поняття „патріотизм”. У сучасному літературному мовленні патріотизм тлумачиться як відданість і любов до
Вітчизни, до свого народу. При такому підході звертається увага на зовнішню

107 форму патріотизму. Патріотом вважають людину, яка проявляє особисту відданість, готовність служити Вітчизні і захищати її. Патріот любить її і не словами, а конкретними справами, що проявляються, зокрема, у самовдосконаленні, у відповідальній позитивній соціальній поведінці, здійснюваній за принципом: „Обов’язок, честь, країна”, виявляє свою нерозривність з Батьківщиною.
Різноманітність тлумачення патріотизму, з одного боку, та важливість цього феномена в житті суспільства і окремої людини – з іншого, актуалізують необхідність його подальшого вивчення на теоретичному рівні та дослідження в конкретно-історичних умовах. У сучасних наукових дослідженнях, які здійснюються в контексті аналізу суспільного розвитку і культурної еволюції, виділяються наступні історичні типи патріотизму: етнічний, який переважає у традиційній культурі; державницький, який виникає поряд з етнічним і стає домінантним в індустріальній культурі; громадянсько-гуманістичний, який відповідає інформаційній культурі і включає в себе елементи етнічного і державного з домінуванням гуманістичного чинника. Тлумачення змісту поняття „патріотизм”, приведеного на початку, відповідає державницькому типу сутності цього феномену, коли має місце рефлексія самоідентифікації людини з державою. Звідси її готовність захищати інтереси держави, здатність ставити їх вище особистих та етнічних. Етнічна самоідентифікація в патріотизмі державницького типу хоча і лишається, але стає вторинною по відношенню до державної.
Проголошення незалежності України загострило проблему визначення змісту національної ідеї як основи державницького типу патріотизму у нашій державі. На теперішній час відомі різні підходи до визначення поняття і змісту національної ідеї, які відрізняються одне від одного залежно від того, на чому концентрує свою увагу дослідник. Цікавим є погляд М. Бубера, який не обмежується виділенням належного у змісті національної ідеї, а акцентує увагу на інтеріоризації в процесі соціалізації. „Ми говоримо про національну ідею, коли який-небудь народ помічає свою єдність, свій внутрішній зв’язок, свій
історичний характер, свої традиції, своє ставлення і розвиток, свою долю і призначення, робить їх предметом своєї свідомості, мотивуванням своєї волі”
[1, с.259].
Поняття „патріотизм” близьке за значенням поняттям „громадянськість”,
„громадянський обов’язок”,
„відповідальність за долю
Батьківщини”,
„готовність до захисту Вітчизни”, але не тотожне їм. Під „громадянськістю” розуміється визнання людиною себе громадянином певної держави, наявність у неї певних прав і обов’язків, відповідальності перед соціумом за свої дії у суспільстві. Під час соціальних конфліктів, війн, революцій, загострення кризових явищ тощо громадянськість переростає в патріотизм - моральне, соціальне, емоційне неординарне почуття безмірної любові до свого народу, переживання за його здобутки, перемоги і поразки, що проявляється у високих поривах, готовності пожертвувати своїми інтересами і навіть собою в ім’я
інтересів Батьківщини.

108
Виховання молодої людини-патріота виступає важливим засобом якісних змін у житті суспільства і держави. Патріотичне виховання – це формування патріотичної свідомості (знань, поглядів, переконань, суджень, оцінок, ідеалів), морально-вольових рис характеру (намірів, установок, мотивації, рішень) і орієнтованої поведінки (дій і вчинків, навичок і звичок). Національно-етнічний, громадсько-державний, особистісний рівень самоідентифікації особистості ускладнюють на практиці формування патріотизму як цінності і зумовлюють необхідність розробки методик його формування в конкретно-історичних умовах.
Процес формування патріотизму у молодого покоління сучасної України відбувається за складних соціально-політичних та економічних умов.
Поліетнічність населення України, значна поляризація суспільства за соціально-стратифікаційними критеріями, ціннісний і політичний плюралізм, міграція населення і проблеми збереження цілісності держави загострюють проблему самоідентифікації людини у суспільстві, що на практиці часто призводить до двох крайностей: з одного боку, маргіналізації, представленої людиною „без коріння”, з іншого – культивування зоологічного націоналізму, що під виглядом патріотизму ратує за „істинні” інтереси титульної нації і очищення території країни від „чужих” заради їх реалізації.
Проблеми глобалізації, тенденції поширення інформаційної культури у світі з її високим рівнем інтегративності, змішуванням культур різного типу і національно-етнічною різноманітністю впливає на динаміку змін патріотизму у бік громадсько-гуманістичного історичного типу. Він включає в себе рівні і етнічної, і державної самоідентифікації, але за умови визнання самоцінності особистості і її відповідальності за толерантне співіснування представників різних культур. Громадсько-гуманістичний патріотизм – це усвідомлення місця
і ролі своєї нації, своєї держави, готовність поважати і захищати національні і державні інтереси, але з орієнтацією на гуманістичні методи і засоби.
Основними тенденціями розвитку патріотичного виховання у демократичних державах є: формування високих громадянських і патріотичних якостей особистості; виховання особистості на загальнолюдських цінностях; відмова від формування стереотипів образу ворога у свідомості громадянина; зростання деідеологізації і гуманізації процесу патріотичного виховання; забезпечення здійснення патріотичної роботи на сучасній матеріально-технічній базі; створення інтерактивного середовища, в якому люди можуть проявляти себе як громадяни і патріоти; затребуваність суспільством і державою ревного виконання патріотичних якостей і громадянських обов’язків.
Список використаних джерел
1. Бубер М. Народ и его земля / М. Бубер; Избр. произведения. – Без м.и.,
1979. – 345 с.


109
Дудар Н.О., викладач соціально-гуманітарних дисциплін Немирівський коледж будівництва та архітектури Вінницького національного аграрного університету, м. Немирів
E-mail: ncba_vnau@i.ua
БУДЕ ВІЧНО УКРАЇНІ І СЛАВА, І ВОЛЯ!
Що таке патріотизм, з чого він починається?
Особисто для мене це любов: до рідної землі, до Батьківщини, до рідного села і міста, до вулиці, де пройшли дитячі роки, до сім’ї і родини.
Про патріотизм можна багато говорити, можна одягти вишиванку і на весь світ кричати – я патріот, я люблю Неньку-Україну, і при цьому – продавати її, паплюжити все навколо себе.
Отож, на всіх заняттях історії я кажу студентам, що треба завжди і все починати з себе: не казати, що ХТОСЬ щось не так робить, а запитати перш за все себе, що Я зробив доброго, гарного, чесного, позитивного. Бути патріотом – це означає: вітатись і бути чемним, бути охайним і бережливо ставитись до всього навколо, папірець викинути в урну а не на тротуар, поважати думку
інших, бути терпимим. Тоді світ навколо стає чистішим, кращим, добрішим.
На небосхилі історії сходить зоря українського відродження. Тому надзвичайно важливим сьогодні є формування у громадян високої національної свідомості. Одним з засобів є використання місцевого матеріалу, бо, як відомо, патріотизм починається з маминої колискової, батьківської оселі, рідної мови і культури, що разом формують поняття "малої батьківщини". Трохи пізніше приходить усвідомлення себе сином чи донькою великої Батьківщини –
України, гордість за її славне минуле, розуміння того, що треба працювати для
її майбутнього. Історія кожного населеного пункту є унікальною та неповторною. І поки ще не втрачені корені, потрібно їх відроджувати. Потрібно повернути людям їх справжню історію, якою б вона не була. І тоді вони, знаючи своє минуле, будуть відчувати себе морально дужими.
Для багатьох людей вивчення історичних фактів часто стає нудним і нецікавим. Та варто лише зустріти назву рідного міста чи села в підручнику
історії чи в художньому творі – відразу з’являється цікавість, небайдужість.
З’являються запитання, на які є бажання знайти відповідь. Отже, дослідження
історичних подій, пов’язаних з рідним селом, чи відображених в літературі, є одним із способів підвищити пізнавальну активність молоді у вивченні свого
історичного минулого, свого коріння.
Виховні заходи за темою «Рідний край в історії України», «Стежинами рідного краю», «Історія Поділля в літературі» вже стали традиційними в нашому коледжі. Студенти з великою цікавістю і ентузіазмом займаються пошуковою роботою з вивчення історії рідного міста чи села. Тим більше, що перед ними ставиться завдання не лише хронологічно охарактеризувати
історичні події у рідному селі, історію заснування, чи походження його назви, а знайти цікаві факти з життя особистостей що проживали там, історії

110 архітектурних чи культових споруд, важливі події милого і сучасності, пов’язані з Малою Батьківщиною, літературні твори, де згадуються історичні події, що відбувались в рідному краї.
Наприклад дослідження літературних творів, де описано історичні події, допомагає краще зрозуміти весь хід історичного процесу, побачити його відображення в літературі, оживити в уяві. Така робота спонукає молодь до ознайомлення з кращими надбаннями літератури рідного краю в контексті української сучасної літератури; розвиває творчі здібності і зацікавлення до красного письменства, пробуджує патріотичні почуття, плекає вільну, розкріпачену особистість, яка вміє самовиражатися, шанує культуру рідного краю. Конкретні історичні події, факти, розглянуті крізь світосприйняття письменників, ближче сприймаються до серця, змушують мислити. Давня
історія краю, увічнена в творах українських майстрів художнього слова, оживає, стає близькою і пам’ятною.
Вивчаючи історію рідного краю, досліджуючи історичні події в літературі, ми тим самим залишаємо її для своїх нащадків, які, знаючи своє минуле, будуть з гордістю та оптимізмом дивитися в майбутнє.
Так в дружній співпраці, сторінка за сторінкою, з історій малих міст і сіл
України, ми складаємо Історію Великої України.
Історія України – це жива історія багатьох поколінь нашого народу, його тяжкої, невтомної і самовідданої боротьби за своє існування. І разом з тим – це чиста й невичерпна скарбниця духовності, високої моральності і культури, що бере свій початок з глибокої давнини.
Ми живемо на землі, яку Всевишній ласкаво обдарував найродючішими в
Європі ґрунтами і прозороводими ріками, густими лісами і оксамитовими луками, розлогістю степів і суворістю узгір'їв. Все це – наша батьківщина, що поєднала в собі всі принади і щедроти матінки-природи. Ця благословенна
Богом земля здавна привертала увагу численних завойовників, які хотіли володіти цим багатством, вабила багатьох загарбників: орди Батия, литовці, поляки, турки, татари, кримчаки..
З усього видно, що українцям діставалося і в часи польського панування, і після так званого «возз’єднання» з Росією. Братні московські обійми були надто тісними для України. Очевидним було те, що і Польща, і Росія є, перш за все, державами-загарбниками, які розглядають Україну лише, як ласий шмат землі.
Підтвердили це і події 1660-1667 років, коли Україну було поділено між Росією
і Польщею на Лівобережжя і Правобережжя; і перше зруйнування Запорізької
Січі у 1709 році Петром І; і остаточне скасування будь-яких державотворчих традицій на території України внаслідок другого і остаточного зруйнування
Запорізької Січі у 1775 році Катериною ІІ. При цьому була повністю вилучена з вживання назва «Україна» і замінена на «Малоросія».
Україна часто стоїть в центрі великих міждержавних конфліктів, внаслідок яких змінюється геополітична система світу, краються межі держав, визначаються долі цілих народів.
Перша світова війна… Скільки горя, біди, страждань вона принесла. У цій війні Україна – найбільша серед бездержавних країн Європи, яка мала

111 величезні матеріальні та людські ресурси, надзвичайно вдале географічне положення, – вже вкотре, стала об’єктом зазіхань агресивних держав Європи.
Росії, яка володіла
Наддніпрянською
Україною,
«не вистачало» західноукраїнських земель, що були у складі Австро-Угорщини; австро- угорські ж правителі претендували на Наддніпрянську Україну, зокрема
Волинь і Полісся. Серед німецьких політиків загарбання України вважалося стратегічною метою: «хто володіє Києвом, той має ключ від Росії», – писав ще у 1897 році німецький публіцист Пауль Рорбах [9, с.173]. Німецьке командування вважало Україну одним з найголовніших театрів світової війни, а також вдалим плацдармом для подальшого наступу на Схід. З витягу таємного документа генерального штабу Німеччини: «…Велика Росія може існувати тільки через володіння багатою Україною. Якщо ми зуміємо змінити стан
України на незалежну державу і утримати незалежну Україну при житті, то з впевненістю дамо смертельний удар Великій Росії»… [9, с.173]. Усі воюючі сторони дбали лише про свої імперіалістичні інтереси і були байдужі до долі та національних запитів українців. Війна обернулася трагедією для усього українського народу, стала для нас братовбивчою в повному сенсі цього слова.
Адже українці змушені були воювати з обох воюючих боків, зокрема до російської, австрійської та угорської армій були мобілізовані мільйони українців. Найбільші, найкровопролитніші бої (Брусилівський прорив,
Галицька битва), що несли з собою руйнування, голод, нищення цивільного населення, теж велися на території України.
Друга світова війна… Справжня трагедія України. Мільйони загиблих, поранених, скалічених людських душ. І знову Україну розглядають як ласий шмат землі, як джерело рабів для «супернації», як «життєвий простір для німецьких колоністів». Гітлер казав: «Якщо ми завоюємо Україну, то кожна німецька господарка відчує полегшення у своїй повсякденній праці…». А Еріх
Кох заявляв: «…немає ніякої вільної України. Мета нашої роботи, що українці повинні працювати на Німеччину, що ми тут не для того, щоб ощасливити цей народ….» [12, с.584].
Але наш народ вистояв, вижив і зберіг себе як націю.
Нині ситуація в світі стала знову дуже напруженою. Деякі політологи припускають, що світ стоїть на межі третьої світової війни. Україна знову стала об’єктом імперіалістичних амбіцій держав-сусідів. Більше того, у нас уже йде війна, хоч називають її антитерористичною операцією. Як не називай – але гинуть українці: військові, цивільні, руйнуються міста, села і долі людей.
Невже пережиті дві світові війни так і не навчили: ніякі «великі» цілі не варті людського життя.
Багато страждань випало на долю українців. Взагалі, вражає ситуація, коли для держав-сусідів Україна є дуже цінною: матеріальними та людськими ресурсами, чорноземами та природними копалинами, вдалим географічним розташуванням. А ми, українці, чомусь не цінуємо те, що маємо. Боремося за своє лише тоді, коли в нас його починають відбирати: культура, релігія, мова, територія. Навіть перші рядки національного гімну свідчать про нескінченну боротьбу. А вже так хочеться миру…

112
Отож замість приреченого: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…» захотілось заспівати оптимістичне: «Буде вічно Україні і слава, і воля.
Нас за працелюбність й щирість дуже любить доля!»
Навчання і виховання майбутніх спеціалістів не можна розглядати окремо.
Адже студенти засвоюють на заняттях не окремі «виховні моменти», їх виховує весь зміст і хід його. Кожне заняття повинно містити виховний зміст, сприяти вихованню особистості студента і громадянина.
Нині особливо гостро постало питання патріотизму, любові і вірності до своєї Батьківщини, взаємоповаги між народами і націями. Дуже болюче ріжуть вислови деяких демагогів, які звинувачують українців, які люблять свою
Батьківщину у націоналізмі чи навіть нацизмі. Хоча свою любов до своєї батьківщини називають патріотизмом. Вагомість самовизначення своєї національної приналежності влучно висловив М.Бердяєв: «Національність є моя національність, і вона в мені, церква – моя церква, і вона в мені, уся історія
є моя історія, і вона в мені. Історична доля народів і усього людства – моя доля, я в ній, і вона в мені, я живу в минулому і в майбутньому історії мого народу,
історії людства та історії світу. І всі жертви всесвітньої історії здійснювались не лише мною, а й для мене, для мого вічного життя».
Список використаних джерел
1. Волкова Н.П. Педагогіка. – Київ, «Академія», 2003. – с.289 2. Сластенин В. И др. Педагогика. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений/ В.А.Сластенин, И.Ф.Исаев, Е.Н.Шиянов; под ред.
В.А.Сластенина. – М.: издательский центр «Академия», 2002. – 576с.
3. Овчаренко Н.Д. Моніторинг сучасного заняття //Організація навчально- виховного процесу. Випуск 18. с.438. – 2012р. 461с., УДК 378.14.
4. Процик В.В., Яковенко О.Є. Підвищення якості функціонування педагогічної системи на основі впровадження інформаційних технологій //
Проблеми освіти: Науково-методичний збірник. – Вип. 47. 2007. – 88с.
5. Ткаченко В.М. Окремі аспекти практичної підготовки //Організація навчально-виховного процесу. Випуск 18. с.29. – 2012р. 461с., УДК 378.14.
6. Стецюк К.В. Педагогічні аспекти запровадження сучасних технологій навчання у підготовці спеціалістів-агараників // Проблеми освіти: Науково- методичний збірник. – Вип. 47. 2007. – 188с.
7. Фаст О.Л. Формування мотивації учіння майбутніх вчителів в умовах особистісно орієнтованої освіти (результати досліджень) // Проблеми освіти:
Науково-методичний збірник. – Вип. 54. 2008. – 56с.
8. Проекти та наукові конференції як форма активізації пізнавальної діяльності учнів // Навчально-методичний посібник. – Вип.6(54) – Харків,
«Основа», 2010. – 39с.
9. Історія України: Посібник для абітурієнтів та школярів/ Авт.-упоряд.:
О.В.Гісем. – вид. 2-ге, доп.,перероб. – Камянець-Подільський: Абетка, 2005. –
340с.
10. Турченко Ф.Г. Новітня історія України. Частина перша. 1914-1939:
Підручник для 10-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. – Вид. 3-тє, виправл. та допов. – К.: Генеза, 2002.– 352с.

113 11. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М. Новітня історія України
(1939-2001): Підручник для 11-го класу загальноосвітніх навчальних закладів. –
Вид. 2-ге, виправ. та допов. – К.: Генеза, 2004.– 384с.: іл.., карти.
12. Новий довідник з історії України/ С. Крупчан, Т.Крупчан,
О.Скопненко, О.Іванюк. – Київ: «Казка», 2006. – 735с.


Дудник Л.А., викладач спецтехнологічних дисциплін
Технолого-економічний коледж
Білоцерківського національного аграрного університету lidashtika@rambler.ru

НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ
Шлях України в щасливе майбутнє пролягає через виховання.
Виховання в житті людей первинне і головне, усе інше - його наслідки.
Справдження цього аксіоматичного положення ми спостерігаємо завжди і всюди, на всіх рівнях - від індивідуального, родинного, до державного, національного Там, де виховання "відкладають до кращих часів" і починають вирішувати інші, загальніші і важливіші, як здається, проблеми, ці кращі часи не настають ніколи. Виховання - це саме життя, а життя "на потім" відкласти не можна.
Наш народ вижив і зміцнів завдяки вихованню, завдяки тому, вистражданий попередніми поколіннями досвід наслідувався, використовувався
і примножувався прийдешніми. Наша історія знає випадки, коли життєдайна ріка національного виховання пересихала. Тоді люди виявилися відкинутими у своєму розвитку далеко назад і змушені були заново відновлювати втрачені ланки своєї культури, гірка доля і важка праця були їхніми нерозлучними побратимами.
Без української душі ми ніхто, у кращому разі - населення без роду і племені, що займає відведену територію. А державу розбудовують не мешканці, а громадяни-патріоти.
Патріотами не народжуються, вони виховуються. Без патріотизму, націоналізму як стрижня етносу, як основи національного виховання можемо знову легко стати рабами чужої ідеології, знову опинитися в попихачах, у пазурах жорстоких і нахабних сусідів.
Залишаючи за кожним народом право бути самим собою, ми повинні і будемо виховувати своїх дітей українцями, патріотами суверенної України.
В Україні, як і в інших країнах світу, історично склалася своя система виховання, яка максимально враховує національні риси і самобутність українського народу. Тривалий час вона нехтувалась, заборонялась, і лише зараз починає відроджуватись. За своїм характером виховання завжди є національним. У його основу закладено український виховний ідеал.

114
Національно-патріотичне виховання - це створена впродовж століть система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість і цілісні орієнтації молоді, передавати їм соціальний досвід, надбання попередніх поколінь.
Громадськість як домінанта психіки українців бере початок ще з часів могутньої держави Київської Русі. На жаль, царським режимом Росії, а потім і
Радянським Союзом проводилась політика на знищення у психіці українців потягу до державності, на переорієнтування комплексу українського громадянина на комплекс громадянина імперії.
Проти цього категорично і мужньо виступали патріотично настроєні сили українського народу. Геніальний Т.Г. Шевченко у своїх творах ставить питання, чи є в житті людини щось більше, ніж почуття любові до
Батьківщини.
Образ Батьківщини найбільше згуртовує народ, націю, є важливим фактором формування міцних патріотичних почуттів і прагнень громадської самосвідомості. Історичний досвід переконує, що ідейно-патріотична нація, маючи національну свідомість, може досягти прогресу і в економіці.
Патріотизм нації базується на громадських засадах. Студентам необхідно розкривати правду про народ, переконувати молодь у невичерпних можливостях нації, плекати національну свідомість, ідейних творців цивілізованої держави, тільки через відтворення знань про історію народу і його героїчне минуле можна сформувати переконання й активну миттєву позицію.
Відтворюючи національний світогляд, необхідно відтворювати погляди, переконання, ідеали, національну духовність, ідейність, морально-етичну спадщину української нації. Патріотизм бере витоки із світогляду, що базується на розумінні молоддю таких фундаментальних понять як світ, людина, народ, любов, віра, надія і духовність.
Становлення української державності, інтеграція в європейське і світове співтовариство, відмова від тоталітарних методів управління державою і побудова громадянського суспільства передбачає орієнтацію на Людину, націю, пріоритети духовної культури.
Форпостом духовності українською народу, надійним оберегом його
інтелектуальної сили, тією установою, що сприятиме виведенню освіти на рівень досягнень сучасної цивілізації, подоланню девальвації, загальнолюдських цінностей та національного нігілізму повинен стати навчальний заклад. Викладачі усвідомлюють, що їхня праця стане значущою і потрібною лише за умови формування в студентів почуття національної гідності за свою Батьківщину, за умови орієнтації молодого покоління на ідеали добра, правди, краси, справедливості, совісті, милосердя, шляхетності, людської гідності. Саме тому, що студенти не можуть зрозуміти власного національного "Я", вони силкуються жити в двох світах, шукати себе в іншій мові, в іншій культурі.
Відцуравшись одних цінностей, не прибившись до інших, вони, як правило, відчувають себе неповноцінними, боляче переживають ущербність, а

115 це веде багатьох до агресивності, невмотивованої жорстокості, войовничої некомпетентності. Тому сьогодні історія надає освітянам нагоду внести свою частку в розбудову вистражданої Української держави, поклавши в основу своєї діяльності потужні можливості українознавства, української етнопедагогіки.
Прагнучи розкрити перед студентами безмежний світ української духовності, викладачі грунтовно знайомлять вихованців з полум'яним життям видатних українців, їхнім внеском в історію культури, у благородну справу боротьби за незалежну соборну Україну. Такий напрям роботи забезпечує процес поглиблення історичної пам'яті студентів, пізнання значимості національної
ідеї, спрямованої на максимальний синтез поєднання загальнодержавного та особистого
інтересу. Очевидно, що нехтування здобутками національної культури вихованні молоді призвело до того, що населення з нашої молодої держави успадкувало настрої соціальної апатії, національного зречення байдужості до рідної мови, ерозію моральних норм, девальвацію вищих духовних цінностей, історичне безпам'ятство, національний нігілізм роздвоєння свідомості, зневіру у власні сили.
Для України "золотими віками" були часи козацькі, бо ж козака характеризували кращі риси. Козак - самовідданий шляхетний захисник
України, народних чеснот, національної ідеї.
Тому студентам потрібно розповідати історію української козаччини, знайомити їх із світочами народної духовності.
Вірність Україні - невід'ємна ознака національно свідомого громадянина.
Усвідомлення такої аксіоми, яка не потребує доведення, у навчальних закладах формують, використовуючи просвітницьку базу світлиць, тематичних кабінетів, залів козацької слави тощо. При них працюють гуртки і клуби, що допомагає виховувати готовність до трудового і героїчного подвигу в ім'я розквіту народу, зміцнення державності. Виробляючи глибоке розуміння громадського обов'язку, прагнення захищати незалежну Україну, викладачі тим самим допомагають студентам усвідомити себе представниками свого етносу, частинкою нації, клітинкою свого народу.
Молоде покоління повинно знати бойові традиції, героїчні сторінки історії українського народу, його провідну роль у перемозі світового співтовариства над фашизмом.
Необхідно формувати в студентів розуміння важливої ролі
української мови у відродженні України, розуміння того, що лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, подолати національний нігілізм, яничарство, які
культивувалися в Україні протягом століть. Не може бути патріотом людина, яка не знає рідної мови.
Сьогодні не можна недооцінювати роль релігії та церкви у вихованні молодих людей. Висуваючи на перший план духовно-ціннісні сторони їхнього життя, свідомості і буття, церква істотно сприяє підвищенню духовності, збагаченню особистісних якостей. Тому в навчальних закладах доцільним є проведення вечорниць, свята Калити і Пасхи, Водохреща і Трійці тощо. Такі

116 заходи збагачують виховання, сприяють кращому розв'язанню актуальних проблем сучасності.
"Національне і патріотичне виховання - не сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується" (В.О. Сухомлинський). Патріотизм тісно пов'язаний з освіченістю, етичною і естетичною культурою, творчою працею. Звідси випливає важлива проблема критеріїв патріотичного виховання. Не можна забувати, що особливо ці почуття і переконання виражаються тоді, коли батьківщина в небезпеці, у годину найтяжчих випробувань. Тому потрібно виходити з критерію, як би повелися мої студенти в найскладніших ситуаціях.
Вони часто висловлюють свої думки про любов до Батьківщини, говорять про самопожертву. Але це не є справжня патріотична і національна вихованість, це
є лише загальні фрази. Моє головне завдання - не вчити говорити про любов, а вчити любити, відкрити перед кожним вихованцем усі джерела, якими живиться почуття любові до Батьківщини. Це мати і батько, рідне місто і село, славне минуле Вітчизни, її героїчна історія.
Вважаю необхідним проводити саме такі тематичні години, бесіди, вечори, такі джерела, які б наповнювали великі ріки.
Ефективним методом у вихованні молодого покоління є виховні години за темою: "Батьківська хата","Все починається з любові до матері".
Такі заходи викликають у вихованців любов і повагу до рідної хати, бо саме з батьківської хати розпочинається пізнання світу, вона вчить змалку поважати старших, шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і роботящим. А куратор створює отой патріотичний стрижень, допомагає студентам відтворити образ батьківської хати, який залишить в пам'яті на все життя.
З великим почуттям до матері студенти читають вірші, співають і слухають пісні про матір, рушник…
Те, з чого починається для людини Батьківщина, повинно бути красивим, хвилюючим. І тому на такій виховній годині можна почути розповіді студентів, сповнені повагою і любов'ю до матері.
Джерела національних патріотичних почуттів і переконань будуть чистими, коли у виховній роботі буде панувати культ Матері. Таким чином, від почуття любові й поваги до матері залежить почуття до рідної землі, до
Батьківщини.
З великим інтересом пізнають студенти далеке минуле нашого краю. З цією метою проводжу екскурсії до дендропарку «Олександрія», «Софіївський парк», в «Краєзнавчий музей». Здійснюємо поїздку до міста Львів, Київ,
Вінниці в Музеї М. Коцюбинського та М. Пирогова.
"Краса - могутнє джерело моральної чистоти, духовного багатства, фізичної досконалості" (В.О. Сухомлинський). Найважливіше завдання - навчити студентів бачити в красі навколишнього світу доброту і сердечність, духовне благородство і на основі цього утверджувати прекрасне в собі.

117
З перших днів навчання студентів у коледжі прагну, щоб через розумову і фізичну працю, через громадську діяльність і морально-естетичні відносини приходило розуміння: красу потрібно цінувати, берегти і примножувати.
Стараюсь формувати в молодих серцях переконання: моральної Доблесті і краси людина може досягти в повсякденному трудовому житті. Докладаю всіх зусиль, щоб мої вихованці любили саме процес праці, відчували красу творчості. На власному життєвому прикладі виховую індивідуальне трудове захоплення.
Все далі і далі відходять від нас роки Великої Вітчизняної війни (1941-
1945 рр.), але не забувається великий подвиг нашого народу, який грудьми загородив шлях фашизму. Історія ще не знала воєн, подібних тій, але вона не знала і прикладів такої героїчної, самовідданої боротьби народу, який зумів відстояти свободу і честь своєї могутньої держави. 1418 днів і ночей продовжувалась війна. А скільки доль скалічила вона, скільки життів забрала!
Найголовніше завдання вихователя - зробити все, щоб вихованці ніколи не забували, терпеливо збирали свідчення про тих, хто загинув за себе і за них. І щоб ці люди були завжди близькими як друзі, як рідні, як вони самі...
А тому вважаю за необхідне проводити якнайбільше таких заходів, аби вони виховали справжнього патріота.
Виховувати почуття патріотизму, палку любов до Батьківщини - робота куратора. Пропоную підготуватись до бесіди "Пригадаймо всіх поіменно, горем пригадаймо своїм...": скласти оповідання про своїх дідів та прадідів, принести фотографії, ордени, медалі, присвятити їм вірші, заспівати пісні. З якою глибокою повагою і пошаною ставляться студенти до своїх предків!
Переконана, що такі виховні заходи допоможуть молоді зберегти назавжди їх світлий образ. А Батьківщина буде такою ж дорогою, як дідусь.
Не менш важливе завдання виховати шанобливе ставлення ветеранів війни, турбуватися про них щодня, щогодини, адже вони на превеликий жаль, старіють. Ми про те забувати не повинні, бо їх ряди поступово рідіють. Хоча душа молода, але проходять роки і знати дають про себе старі рани, ні в бою, ні в труді для людей не жаліли себе ветерани.
Такі заходи виховують у студентів почуття обов'язку перед своїм народом,
Батьківщиною і готовність на самопожертву.
"Слово - найтонше доторкання до серця. Воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем,
і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне приносить біду. Словом можна вбити і оживити.
Поранити і вилікувати, посіяти тривогу і безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити. Викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину і зародити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі... Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину" (В.О.Сухомлинський).
Національна свідомість і патріотизм починається зі ставлення до своєї мови. Поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного дому, батьківської хати, материнського тепла Вітчизни, тобто мова сприймається не

118 просто як засіб комунікації і не тільки як знаряддя формування думок, а як одне з головних джерел, що оживляють патріотичні почуття, як рецептор духовного емоційного життя людини. Рідна мова є одним із головних засобів успадкування культури від покоління до покоління.
Але не потрібно забувати про мовні проблеми на всіх етапах її розвитку.
Вони є актуальними в будь-якому суспільстві. Новітня історія свідчить, що фундаментальні, доленосні проблеми свободи, незалежності-суверенітету, прав людини не можуть бути вирішені без вирішення мовних питань. Мало того, саме з боротьби за мову здебільшого починається боротьба народів за свої права.
Таким чином, шляхів досконального виховання національної свідомості і патріотизму безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, з бажання майстерно володіти нею, з відчуття власної відповідальності за рідну мову, рідну землю, рідну Україну - незалежну Батьківщину.
Виховання громадянина-патріота - цілеспрямований, систематичний, регульований процес, мета якого - утвердження свідомості нації, народу, етнічної культури, мовної єдності, кращих рис характеру громадянина України.
Звичайно, система виховної роботи, вироблена в коледжі, не вирішить зразу всіх завдань національно-патріотичного виховання, але ми знайшли своє місце в будівництві незалежної держави. Вважаю, що вибраний нами курс - правильний, бо навчає студентів мистецтву бути людиною, патріотом рідної
Вітчизни.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   34


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал