Міністерство освіти І науки україни криворізький педагогічний інститут двнз «Криворізький національний університет»



Сторінка10/12
Дата конвертації01.12.2016
Розмір2.5 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема 16. Особлива роль культурної діяльності Юкіо Місіми: «Сповідь маски» і «Золотий храм»

СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Творчість Юкіо Місіми являє собою той період японської культури, коли ця закрита для міжкультурних впливів країна трохи відкрила кордони для певних зовнішніх контактів. Представники цього періоду здобули популярність у світовій літературі: це відомий Муракамі Харукі, його однофамілець Муракамі Рю (наймолодший лауреат престижної японської премії Акутагава). У творчості останнього присутні елементи постмодерністської естетики та інтертекстуальних зв’язків, наприклад, його роман «Діти з камери схову» сконструйований на основі ігрових прийомів японських аніме. Крім цих двох передових письменників «ту ж лінію достатньо простого, максимально «наближеного до життєвого» наративу, що Муракамі Харукі» у жанрі розповіді розвиває Йосімото Банана (збірники «Кухня» та «Ящірка»). Як автора традиційного класичного напряму визначають Маруяму Кендзі («Серцебиття»); у стилі масової розважальної літератури пишуть Сімада Масахіко («Цар Армаділл») та Ямада Таіті («Літо з чужим»); Дзіро Асада – автор гостросюжетних творів з вишуканою стилістикою; Макото Сііна пише дивовижну експериментальну фантастику; відверто «американізовані» версії – це роман жахів «Дзвінок» Судзукі Кодзі та «Individual Projection» Абе Кадзусіге (інтертекстуальна версія «Бійцівського клубу» Чака Паланіка). Багато сучасних японських текстів орієнтовано на ту стилістику та поетику, яку можна визначити як «постмодерне письмо»: «романи Фудзісава Сю, Абе Кадзусіге, а також «Всі відтінки блакитного» Муракамі Рю розвивають модні сьогодні теми наркотиків, насилля та сексуальних відхилень» <…> і мають такі «особливості наративу» – короткі речення, стиль фіксації дії за принципом «прийшов, побачив, виграв/програв/впав у транс», мінімум емоційної оцінки і т.д. Саме про такий принцип фіксації «ретельно відтвореної та сліпої реальності» писав Жан Бодрійяр» [Чанцев А. Після моди на Муракамі: японська література в Росії нового століття].

Японський критик Міцуесі Нумано називає сучасну Японію «літературною наддержавою», творчий процес якої у 80-ті та 90-ті роки минулого століття «зазнав доволі значних трансформацій», та вказує на особливу роль самовбивства Місіми в цьому процесі: «Японці поставились до нього по-різному. Хтось казав, що це був героїчний подвиг справжнього патріота; хтось називав Місіму психопатом; інші стверджували: «Місіма зрікся літератури та довів, що Діло вище Слова»; були й такі, хто іронічно кривився: «Перфоманс а-ля камікадзе для увіковічення своєї літературної слави». Як би там не було, незмінним залишається одне: західник та естет Місіма на схилі життя зробив вибір у сторону націоналізму та самурайських цінностей. Проте цей факт мало що змінив. Протягом післявоєнних років японське суспільство загалом зреклося самурайських цінностей, і взагалі у певній мірі пожертвувало традиційними цінностями заради модернізації. Самовбивство Місіми стало останнім сполохом стухлого полум’я» [Міцуєсі Нумано: Не лише самураї. Про жіноподібних японських чоловіків та трошки дивну літературу. – Режим доступу: http://www.susi.ru/anthology/preface2.html]. Як бачимо, переніс літературної схеми до реального життя, як часто оцінюється вся діяльність Місіми, свідчить не лише про підміну реальності у свідомості (характерна риса постмодерністської свідомості), але й про проникнення європейських експериментальних ідеологій до японської культури загалом.
ЗАВДАННЯ 1.

1. Вивчіть такі роботи, дослідіть особливості японської культури та літературного процесу, випишіть з них найбільш важливі риси світосприйняття, що знайшли відображення в літературній діяльності письменників XX століття:




    • Міцуйосі Нумато. Межа японської літератури та її зрушення у світовому контексті. – Режим доступу: http://www.haikupedia.ru/numato

    • Бенедікт Р. Хризантема і меч: Моделі японської культури / пер.: М.Н.Корнілов, О.М.Лазарева, В.Г.Ніколаєв. – М.: Российская политическая энциклопедия, 2004. – 256 с.

    • Чанцев А. Після моди на Муракамі: японська література в Росії нового століття // «НЛО». – 2004. - №69. – Режим доступу: http://magazines.russ.ru/nlo/2004/69/cha20.html


Юкіо Місіма (справжнє ім’я Хіраока Кімітаке) (1925–1970) – один з найбільш відомих представників японської літератури ХХ століття, письменник, драматург, режисер театру і кіно, актор. З-під його пера вийшло 40 романів (15 з яких екранізовані за його життя), багато п’єс, коротких розповідей, декілька томів літературних есе – всього 100 томів. Місіма тричі потравляв до списків претендентів на Нобелівську премію з літератури. Своєрідність світосприйняття Місіми багато у чому відповідає руху культурного потоку Японії нового часу, залишаючись при цьому самобутнім та неповторним. «Естетика цього автора – пристрасне захоплення всім західним на початку його творчості, не менш пристрасне, що подекуди доходить до ксенофобії, захоплення всім національним у кінці, та його екстравагантна смерть через архаїчний сеппуку (те, що зазвичай називається харакірі), а також його незвичайна естетична система, головними компонентами в якій виступали Краса і Смерть – незвичайна навіть для самих японців» [Чанцев А. Після моди на Муракамі: японська література в Росії нового століття].

У творчості Місіми Юкіо знайшли відображення найважливіші риси сучасної японської культури, а крім того втілені такі ідеї європейського постмодерну, як відкритий роман, нелінійне оповідання, рольова поведінка персонажів, переключення ракурсів наративу і т.д.

У дебютному творі «Сповідь маски» (1949) текст побудований як ігрове оповідання, герой занурений у споглядальну бездіяльність, він мислить про себе у різних втіленнях, у дитинстві перевдягається у жіночий одяг, носить військову форму як елемент маскування і в цілому поводить себе, як на сцені. Головний сюжетний конфлікт тексту Місіми – це протиріччя з навколишньою дійсністю, випробовування красою і смертю. Головним художнім прийомом тут є естетика шоку, привабливості низького, екзистенціальної відстороненості особистості. Вже в цьому романі, що приніс авторові визнання, нечіткість позицій героя та розпливчатість моральної системи художнього світу роману відображають нелегкі духовні пошуки самого письменника.

Інший відомий герой з роману «Золотий храм» (1956), монах Мідзогуті, багато в чому ілюструє загадки та протиріччя філософії Місіми, наприклад, він каже: «Я не відчував необхідності заповнити те, в чому поступався оточуючим, якими-небудь іншими перевагами, лише щоб виділитися з натовпу. Іншими словами, я був надто зарозумілим, щоб стати людиною мистецтва». Тема цього роману – вбивство прекрасного, потяг до ідеалу та смерті як найвищої сходинки самовдосконалення, – припускає концепцію такого мистецтва, де предметом художньої операції стає симулякр, що й реалізується у Місіми раніше, ніж у багатьох європейців.


ЗАВДАНЯ 2.

1.Знайдіть і опрацюйте такі статті, складіть на їх основі коротку історію творчої діяльності Місіми:



    • Єрмакова І. Місіма Юкіо. – Режим доступу: http://miuki.info/2011/01/misima-yukio/

    • Коваленіна Ю. Післямова // Місіма Ю. Філософський щоденник маніяка-вбивці, що жив у середні віки.. - СПБ, Азбука-классика, 2003.

    • Чхартішвілі Г. Життя та смерть Юкіо Місіми, або Як зруйнувати храм // Мисима Ю. Золотой храм. - СПб.: Северо-Запад, 1993.


2. Прочитайте уривок зі статті А. Чанцева «Естетичний фашизм. Смерть, революція та теорія майбутнього у Ю. Місіми та Е. Лімонова» (Режим доступу: http://magazines.russ.ru/voplit/2005/6/ch1.html), визначте, в чому полягає своєрідність творчої особистості Місіми:

«Відомий вислів американського японознавця, перекладача та друга Місіми Дональда Кіна про те, що «кращим твором Місіми був він сам». Яскравість та своєрідність життєвого шляху цього письменника мала, на наш погляд, почасти негативний вплив на подальшу інтерпретацію його творчості – життя Місіми немов би затьмарює твори, його особистісна неординарність дає привід для не завжди обґрунтованих оцінок творчості, а подекуди й для відкритих інсинуацій, побудованих лише на поверховому трактуванні деяких творів <…> При цьому творчість Місіми перетікала у сферу реального життя, грані між творами та життям розмиті, письменництво та життя стають явищами одного порядку, органічно зливаються у певний екзистенціальний пошук. Щоправда слід зазначити, що Місіма ретельно слідкував за тим, щоб «представляти» публіці лише ним самим відібрані факти біографії, деякі ж сторони свого життя повністю приховував <…>

У Місіми, що опоетизовував смерть, «епікурейського мотиву» бути не могло, смерть та краса повністю витісняли з його художнього світу будь-які «радощі життя». Смерть у Місіми самоцінна: тут можна згадати героя розповіді «Вбивця», для якого смерть «була невимовно прекраснішою та ціннішою, ніж саме життя», героя «Сповіді маски», який «думав про свою неминучу загибель із солодким передчуттям» і якого «передчуття смерті сповнювало тремтінням неземної радості», вислів «здоров’я смерті» і т.д. Крім того, тема смерті досить складним чином сплітається з темою смерті (у тетралогії «Море достатку») і краси (на пізньому етапі творчості Місіми смерть цінується вже не сама по собі, а як певний посередник, що забезпечує вихід у трансцендентну сферу прекрасного)».

3. Прокоментуйте думку А. Л. Гольдштейна про самовбивство Місіми:

«Так вмерти можна було лише до епохи постмодернізму або не будучи постмодерністом. Постмодерн не вірив у існування нутрощів, звужуючи спектр вишуканості поверхнею, шкірою. У межах даного списку Юкіо Місіма потискає своєю мускулистою рукою виснажену руку Антонена Арто – вони обидва заплатили в молодості за рахунками самодостатнього мистецтва та після цього відмовилися мати справу з творчістю, що уникає крайніх вчинків. Проза Місіми, який подолав літературу, вогненосна і чиста. Навіть демони спокус не наділені в ній низькими рисами, вони виявляють інший вимір духовності» [Гольдштейн А. Л. Юкіо Місіма (Японія). "Сповідь маски", "Сонце і сталь". Спосіб життя та смерті. – Режим доступу: http://pergam-club.ru/node/6199].

4. Прочитайте роман Юкіо Місіми «Сповідь маски», визначте, за допомогою яких прийомів автор досягає руйнування автобіографічної вірогідності тексту.



5. Знайдіть у романі «Золотий храм» Юкіо Місіми риси «створення авторського міфу».
Питання для самоконтролю за модулем 8:

1. Які нові явища знайшли відображення в літературі Японії к. ХХ – п. ХХI ст.?

2. Які риси, характерні для постмодерністської епохи, знаменують поворот японського «культурного дискурсу»?

3. За яким принципом японська література поділяється на «чисту» та «нечисту» (премія Акутагави та премія Наокі)?

4. У творчості яких сучасних японських письменників знайшли відображення такі риси як інтертекстуальність, ігрові стратегії, принцип «ретельно відтвореної та сліпої реальності»?

5. Яке місце посідає діяльність та художня спадщина Місіми Юкіо у формуванні сучасної японської моделі світу? Чи помітили ви риси постмодерністської естетики у його творчості?

6. Проаналізуйте роман «Золотий храм», знайдіть у ньому риси гри з реальністю, риси естетизації смерті, моделювання художнього завдання та ін.




Змістовий модуль № 9. Іспанська література к. ХХ-п. ХХI ст.
Тема 17. Масова культура та талант: аналіз історії масової літератури в романі А. Перес-Реверте «Клуб Дюма або Тінь Рішельє»

СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Масова література – ціннісний «низ» літературної ієрархії та соціокультурне явище, одночасно літературний факт. Це поняття сьогодні поширюється на твори зі специфічною поетикою та жанрово-тематичними канонами, в основі яких лежать трафаретні сюжетні схеми, які мають спільну тематику, усталений набір діючих осіб та стильових кліше. Поетика масової літератури повністю передбачувана та представляє собою склад готових оповідальних блоків та обкатаних стильових кліше. Маючи високий ступінь стандартизації, її жанрово-тематичні різновиди засновані на чітко заданих сюжетних схемах та складаються з повторюваних в злегка зміненому вигляді мандруючих з одного твору в інший мотивів.

На фабульно-сюжетному рівні більшість відзначає як виразну ознаку таких творів дію з різноманіттям неймовірних пригод, яка динамічно розвивається, «лжедокументалізм», тобто спробу переконати читача в достовірності найнеймовірніших подій. В. Халізев [Хализев В.Е. Теория литературы. – М., 1999] додає до цього «конвеєрність» твору, а також наявність кліше та певних схем відносно сюжету, мови, стилю і навіть об’єму твору (250-270 сторінок). Коли говорять про масову літературу, мова йде «про літературу «середньої» якості, яка призначена для «масового» читання та функції якої полягають, перш за все, у розважальності». [Миронов Р. Категория ужасного в произведениях Стивена Кинга – Режим доступа: ivanovo. ac/cyberpar/stephenking. htm.]. Письменник, як і журналіст, повинен вигадати різні події та пригоди, співвідносячи їх «зі смаком та образом думок» публіки, яка полюбляє «якомога більше незвичайного, дивного, надреального, смішного та нісенітного». [Варустин Л. Фантастические и реальные прозрения Стивена Кинга. – Звезда. – 1986. - №4.].

Такі стандартні для масової літератури прийоми як активізація сюжетності твору, іронія, містифікація, використання певних жанрів характерні для творчої манери іспанського письменника та журналіста Артуро Перес-Реверте (н. 1951), автора історичних романів та детективів.

Різносторонній досвід насиченого життя Реверте відображається в його книгах. У якості військового кореспондента газети «Пуебло» він побував у багатьох африканських країнах, в тому числі – в Західній Сахарі та Екваторіальній Гвінеї. Двічі був оголошений зниклим безвісти – в Сахарі у 1975 році та в Ерітнеї у 1977-му. Працював військовим кореспондентом на RTVE, вів репортажі з Кіпру, Ель-Сальвадору, Нікарагуа, Чада, Лівану, Судану, Мозамбіка, Анголи, з Перської затоки та Боснії. Потім переключився головним чином на художню літературу, але як і раніше виступає як колумніст (в «El Semanal»).

Його дебютна книга «Гусар», дія в якій розгортається у часи Наполеонівських воєн, вийшла в 1986 році, однак справжній успіх випав на долю роману «Вчитель фехтування» (1988). Наступні книги підтвердили статус Переса-Реверте як одного з найбільш актуальних письменників епохи постмодерну: роман «Фламандська дошка» (1990) зараховують до одного з найкращих взірців інтелектуального детективу, він отримав Гран-прі Франції в цьому жанрі. «Клуб Дюма, або Тінь Рішельє», що вийшов у 1993 році, утримує найвищі читацькі рейтинги. «Шкіра для барабану, або Севільське причастя» (1995), «Карта небесної сфери, або Таємний меридіан» (2000), «Королева Півдня» (2002), історико-пригодницький цикл з 5 романів «Пригоди капітана Алатрісте» (1996-2003), «День гніву» (2008) та ін. принесли письменнику світове визнання та популярність. За видатні творчі успіхи в 2003 році письменник був обраний членом Іспанської королівської академії, а за роман «Мис Трафальгар» (2005) він отримав «Великий хрест за заслуги перед флотом» – найвищу нагороду, яку Флот Іспанії може дати цивільним особам.

Творча активність А. Переса-Реверте та затребуваність його літературного уявлення про світи різних епох підтверджують успіх постмодерністського підходу до використання традиційних прийомів, жанрів та поетики в цілому. Один з його козирів – віртуозна, багатоходова, часто прихована гра з читачем. У цій грі письменник невичерпно продуктивний, він експериментує з жанровими формулами, з рівнями тексту, з інтертекстуальними відсиланнями тощо. Завдяки таким стратегіям популярна інтернет-енциклопедія називає його книги «територією нового тисячоліття, постмодерністським конструктором, системою координат людської культури».

Перес-Реверте став одним з творців гіпертексту: його роман «Танго старої гвардії» (2012) представляє собою інтернет-експеримент: на сайті, який було створено письменником, у процесі роботи над романом викладалися різноманітні нотатки, статті про танго та шахи, старі світлини та листівки з видами тих місць, де розгортається дія, дані про музику, критичні статті. Таким чином, кожен читач зміг простежити, як народжується роман, та, по суті, проникнути в середину тексту.

На презентації свого нового роману «Терплячий снайпер» (2013), який присвячено світові художників, що працюють у стилі графіті, Перес-Реверте пояснив, що «у своєму романі він не возвеличує, не захищає та не засуджує, а просто описує їх світ, в якому уживаються справжні творці и вандали, які псують зовнішній вигляд наших міст».
ЗАВДАННЯ 1.

1. Прослухайте інтерв’ю А. Переса-Реверте від 15. 09. 2013 [Режим доступу: http://rutv.ru/brand/show/episode/627522/viewtype/tag], визначте позицію письменника, його ставлення до літературного вимислу, гуманістичних цінностей, фанатизму, морального обов’язку письменника тощо.



2. Прочитайте фрагмент з дисертаційного дослідження Г.І. Назаренко «Проза Гонсало Торренте Бальестера та «міський роман» 80-90-х років XX століття: Дві версії іспанського постмодернізму», визначте особливості іспанського постмодернізму згідно з цією версією:

«Постмодернізм в іспанській літературі існує. Не дивлячись на неадекватне сприйняття його критикою, на постійні принизливі оцінки, постмодерністський роман охоплює значну частину сектора сучасної іспанської літератури, відіграє в ній важливу роль та викликає інтерес читацької аудиторії. Письменники-постмодерністи стають лауреатами престижних національних та міжнародних премій, їх твори перевидаються, перекладаються іншими мовами, екранізуються, адаптуються для театральних вистав. Так, Г. Торренте Бальестер був членом Іспанської Королівської Академії, лауреатом Премії Сервантеса та Премії Принца Астурійського; за його романом «Хроніки зачарованого короля» було знято художній фільм. Х.Ферреро також є автором декількох кіносценаріїв, а його проза користується успіхом у багатьох європейських країнах. Роман Х. Х. Мільяса «Безлад твого імені» нараховує двадцять видань, за мотивами розповіді Мільяса «Її уява» було поставлено виставу на одній з мадрітських сцен, сам письменник є постійним автором рубрик різних періодичних видань, в тому числі і в інтернет-версіях.

Головною відмінною рисою постмодернізму на Піренейському півострові є, на мою думку, те, що він бере свій початок з сервантівської традиції. Жоден з проаналізованих мною романів не є спробою прикласти деконструктивістські теорії до іспанської реалії. Романи Г. Торренте Бальєстера, Х. Ферреро и Х. Х. Мильяса стали втіленням на сучасному етапі ігрової романної традиції, яка для Іспанії є «національним надбанням» та знайшла відображення не тільки в «Дон Кіхоті», але, зокрема, в плутовському романі, в творах Ф.де Кеведо, Д. де Торреса Вільяроеля, Б. Переса Гальдоса, П. Барохи. Я виокремлюю в іспанському постмодернізмі дві версії: «масову» та «елітарну». До першої версії, яка спочатку була орієнтована на широку читацьку аудиторію, я відношу романи X. Ферреро і Х. Х. Мільяса. Представником другої, «елітарної», лінії є Г. Торренте Бальєстер, творчість якого характеризується певною «інтелектуальною ізольованістю», яскраво вираженою пародійно-ігровою спрямованістю, а також самовідсиланням до власних літературно-естетичних розробок.

Представники «масової» лінії постмодернізму свідомо намагаються викликати інтерес у «непривілейованої» публіки: «високі», «класичні» теми презентуються ними через колаж популярних образів, стереотипів та кліше масової культури, література вторгається в сферу впливу засобів масової інформації. Рекламні об’яви, фрагменти теле- та радіопередач стають рівноправними елементами тексту роману. Письменники використовують прийоми «монтажу», проявляють інтерес до естетики відеокліпу. В орієнтованому на масову аудиторію постмодернізмі особливо важливим стає момент оформлення та подачі книги читачу. <…> Однак, при всіх своїх зовнішніх відмінностях «елітарний» постмодернізм Г. Торренте Бальєстера та «масовий» Х. Ферреро и Х.Х.Мільяса сходяться в головному: в розумінні відносин між вимислом та реальністю та в визначенні автономного статусу літератури. У ході дослідження було показано, що на усіх рівнях оповідання в цих романах кожен елемент постає як один із можливих, пропонується декілька рівнів прочитання. Читач вільний обирати лише якийсь один, усі разом чи відкинути їх та запропонувати своє трактування. Г.Торренте Бальєстер, Х.Ферреро и Х.Х.Мільяс пропонують нам багатоваріативне читання кожної ситуації, часу, простору, людської особистості та усього твору загалом.

Тому ті, хто звертається до цих творів, отримують «задоволення від читання», подорожуючи разом з героями Торренте Бальєстера, Ферреро та Мільяса їх текстовими лабіринтами, сторінками романів, які письменники розповідають нам, граючи» [Назаренко Г.І. Проза Гонсало Торренте Бальєстера та «городський роман» 80-90-х років XX століття: Дві версії іспанского постмодернізму: автореф. дис…к. філол. н. – М., 2003. – Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/proza-gonsalo-torrente-balestera-i-gorodskoi-roman-80-90x]


Роман А. Переса-Реверте «Клуб Дюма, або Тінь Рішельє», написаний у 1993 році, отримав найвищі оцінки критики та читацької аудиторії, він відрізняється вивіреністю сюжету, непередбачуваністю розвитку подій та оригінальністю. З точки зору жанрового симбіозу, це типовий постмодерністський роман, який грає з готичною та авантюрною формулами, і при цьому майстерно використовує модель містичного трилеру. Окрім цього, це роман-гіпертекст, який включає в себе тексти О. Дюма, Р. Сабатіні, Парацельса, Гермеса Трисмегіста тощо. Інтертекстуальні відсилання роману вказують на багату літературну традицію європейської авантюрної прози (капітан Блад, Скарамуш, Шерлок Холмс, Ірен Адлер, міс Марпл тощо), а також на улюблені постмодерністські підходи до організації оповідальних рівнів тексту.

Постмодерністська техніка помітна, наприклад, у використанні детективної схеми в якості іронічної цитати, подібно до того, як це зроблено в романі У. Еко «Ім’я рози». Головний герой роману, Лукас Корсо, отримує дивне та принадне замовлення, в результаті виконання якого з’ясовує історію написання літературними неграми однієї з глав знаменитих «Трьох мушкетерів».


ЗАВДАННЯ 2.

1. Прочитайте есе А. Переса-Реверте з книги «З наміром образити», уточніть авторську позицію і визначте, як письменник оцінює відмінні риси нової епохи:



«Будете як боги»

Отже, перший місяць нової епохи закінчується. Картина абсолютно безрадісна. Звичайно, слід дати тисячоліттю випробувальний термін, почекати років сто чи триста. І взагалі: хто я такий, щоб судити про такі речі? І все ж, прийнявши нудотні кількості новорічних привітань, я вдивляюся в обличчя людей на вулиці, дивлюся на себе в дзеркало і розумію, що у людства не залишилося ніяких приводів для оптимізму. І не треба розповідати про те, що в новому столітті науково-технічний прогрес нарешті дозволить нам звернутися до виправлення вдач. Ні до біса ми до нього не звернемося.

Сьогодні я зустрів поліцейського. Це був звичайний простакуватий хлопчина, прямолінійний, як усі справжні поліцейські, готовий кинутися на мій захист або відмолотити мене палицею, дивлячись на обставини. Залежно від того, хто йому платить. Дивні думки викликала у мене ця зустріч. А може, і не такі вже дивні. Я подумав, що в XX столітті люди втілили в життя майже всі свої мрії. Демократію визнали кращою з недосконалих форм правління, жінки отримали громадянські права, тріумфував науково-технічний прогрес, культура стала загальнодоступною. Для нас – точніше, для вас. Я тільки спостерігав. Вдалося завдати поразки чотирьом найлютішим ворогам свободи: фашизму, сталінському табірному комунізму і глобальній реакції, яка надихається Папою. Втім, в Іспанії його посланці досі всюди сують свій ніс, користуючись підтримкою на найвищому рівні. У цьому випадку говорити про перемогу над злом можна лише з великим припущенням.

Четвертого ворога – низькість людської натури – ще нікому не вдавалося знищити до кінця. Від надій та утопій XX століття не залишилося й сліду. Причиною нової революції може стати відчай. Це буде революція безробітних, революція жебраків і знедолених. Світ голодних і рабів давно заслужив право взятися за мачете. А коли їх гнів обернеться інтифадою, вони не обмежаться розправою з поліцейськими. Ми вважали, що прогрес відкриє нам нові шляхи, а тепер знаємо, що розвиток науки і вільний доступ до культури нічого не гарантують. Наука і культура теж страждають від варварства, співіснують з ним, а іноді і поглиблюють його. В Освенцімі були свої вчені, а в Кремлі – меломани. У світі, який легко може зруйнувати сам себе, людина так і не засвоїла найстрашніших уроків свого існування. Наш девіз як і раніше: "Все й одразу!". І я не знаю, що буде з моїми правнуками.

Відмінною рисою нашої епохи можна вважати зростання амбіцій. Прагнення людини отримати більше, ніж вона об'єктивно може досягти. Жахлива безтурботність, яка робить будь-який науковий чи культурний експеримент смертельно небезпечним. У нечистого на руку винороба, який псує дороге вино кепським виноградом, чи фермера, який годує худобу шкідливими відходами, щоб заощадити на фуражі, не так вже мало спільного з ученим, який намагається клонувати людину і розігрує божевільного лікаря, виправдовуючись прагненням перемогти хвороби, смуток й саму смерть. Мотиви завжди одні й ті ж самі. Коров'ячий сказ, руйнування озонового шару, кислотні дощі, дозвіл клонувати людину прийнято пояснювати боротьбою з раком, хворобою Альцгеймера або гонореєю. Ми випускаємо підозрілі трансгенні продукти, які повинні нагодувати голодних, а самі тим часом спалюємо врожаї, щоб зберегти високі ціни. Усьому виною наші амбіції: ми хочемо легких грошей і на додачу – жити вічно. Ми настільки самовдоволені, настільки безтурботні, що готові порушувати закони природи задля досягнення наших цілей. З гордині й дурного капризу прожити довше за будь-яку ціну ми один за іншим відкриваємо зловісні скриньки Пандори, виправдовуючись етичною або науковою доцільністю. Як на мене, так нехай лікар Франкенштейн відправляється клонувати власну матінку. Мені дорожчою є невідома дата мого відходу. Я не хотів стати дослідним кроликом» [Перес-Реверте А. З наміром образити. – Режим доступу: http://old.russ.ru/publishers/extracts/ 20041102_pr.html]
2.Прочитайте роман А. Переса-Реверте «Клуб Дюма, або Тінь Рішельє», складіть сюжетну схему, враховуючи подвійний код тексту.

3.Прокоментуйте таку думку критика О. Бугославської:

«Перше, що починає бити в очі, це неспіввідносність ліній «Трьох мушкетерів» та «Дев'ять врат». При будь-якому розкладі. Хоч сплітай їх в єдиний клубок, хоч розводь у різних напрямках, недоладність залишається очевидною. Бібліографією до першої лінії служать авантюрні романи самого Дюма, а також Сабатіні, Мелвілла, Ежена Сю – та інші пригодницькі хіти. До другої – праці з демонології, «Молот відьом», Мільтон, Ґьоте, Казот тощо. Образи зорового ряду запозичені з гравюр Альбрехта Дюрера. Два ці контексти належать до дуже різних, якщо можна так висловитися, «вагових категорій», щоб бути зведеними в одному творі. Їх вдала комбінація могла б стати родзинкою роману. Але на жаль. У Переса-Реверте виникає дивний і невиправданий контраст: щось життєрадісне, суто розважальне, та до того ж в нашій свідомості неминуче асоціюється з «Пора-пора-порадуемся на своем веку...», з одного боку, і похмуро-важке, пов'язане з таємними культами і вогнищами інквізиції, – з іншого.

Незважаючи на опір матеріалу, в романі активно наводяться мости між кардиналом Рішельє, Арістідом Торкья, Д'артаньяном, Дюма і самим прабатьком зла, сценами з «Трьох мушкетерів» і гравюрами до «Дев'ять врат». Потім, пов'язані між собою елементи, співвідносяться з подіями, в яких безпосередньо бере участь Лукас Корсо. Виявлення подібних зв'язків становить основну інтригу найбільш об'ємної частини роману. Але раптом, ні з того ні з сього, все це руйнується і списується на хвору голову головного героя, схильного перебільшувати роль літературних інтертекстуальних зв'язків у реальному житті. Читач залишається ні з чим. З одного боку, велика частина роману свідчить про безуспішність спроб прямо і без посередників пов'язати між собою «Три мушкетери» і «Дев'ять врат». Але все це ще півбіди. Поки ці, нехай і далекі одна від одної лінії знаходяться на шляху взаємодії, можна принаймні зрозуміти, заради чого роман написаний. Як тільки зв'язки між ними руйнуються, задум і зовсім виявляється порожнім. З двох ізольованих сюжетів один є безглуздим, інший – банальним» [Бугославська О. Артуро Перес-Реверте. Клуб Дюма, або Тінь Рішельє // Прапор. – 2003. - №8].

4. Знайдіть у романі цитати, що підтверджують такі позиції постмодернізму:

- багатошарова структура, закон «подвійного кодування»;

- деконструкція тексту зсередини: «злочинець» дорівнює «слідчому», сюжет повертається до вихідної точки;

- ігрова природа детективного розслідування;

- «внутрішня детективна логіка» тексту – пошук читачем смислового центру твору;

- інтелектуальна подорож різними рівнями оповідання;

- персонажі-коди або функції, зашифровані в іменах;

- з'єднання елементів розважальності з основними ідеями постмодернізму.


5. Простежте, як іронічно прослідкована в романі А. Переса-Реверте «Клуб Дюма, або тінь Рішельє» історія масової літератури, доберіть цитати з тексту, які продовжують такий смисловий ряд:

«Мене звуть Борис Балкан. Колись я переклав «Пармський монастир». Крім того, я пишу статті та рецензії, які знає пів-Європи, читаю лекції про сучасну літературу на літніх університетських курсах і є автором кількох книг про популярні романи XIX століття. Боюся, правда, що нічого особливо видатного я поки зробити не встиг. Адже нині настали зовсім інші часи: самогубства маскують під вбивства, романи пише лікар Роджер Екройд, і всякий норовить опублікувати сотню-іншу сторінок з описом захоплюючих вражень, які він випробував, розглядаючи себе в дзеркало» [Перес-Реверте А. Клуб Дюма, або тінь Рішельє].

«Корсо обслуговував вузьке коло обраних клієнтів: пару десятків букіністів з Мілана, Парижа, Лондона, Барселони і Лозанни – тих, що беруть у роботу всього півсотні книг, не більше. Їх можна назвати аристократами букіністичного світу, бо вони торгують інкунабулами, антикварними екземплярами і розуміють: якщо книга переплетена в пергамен, а не в телячу шкіру і поля у неї на три сантиметри ширше звичайного, це може підняти ціну на тисячі доларів. Вони – шакали в царстві Гутенберга; піраньї, що снують навколо ярмарок антикваріату; п'явки, які присмокталися до аукціонів. Вони здатні продати власну матір – лише б отримати примірник першого видання» [Там же].

«Причина успіху традиційного роману з продовженням, інакше кажучи, роману-фейлетону, проста: герой або героїня володіють такими якостями і рисами характеру, які змушують читача ототожнювати себе з літературним персонажем... Сьогодні за тим же принципом будуються телесеріали. Але уявіть, який ефект у минулі часи, коли не знали ні радіо, ні телебачення, справляли подібні твори на обивателів, жадібних до несподіванок і розваг, дуже невимогливі в тому, що стосується художньої якості або гарного смаку... Геніальний Дюма все це зрозумів і з хитруванням алхіміка створив якийсь лабораторний продукт: крапля того, крихта іншого – плюс його талант. У результаті вийшов наркотик, який створював свого роду залежність» [Там же].


Питання для самоконтролю за модулем 9:

  1. У чому полягають особливості іспанського постмодернізму? Які дві його версії можна виокремити?

  2. Через які прийоми реалізовується «масова» лінія іспанського постмодернізму?

  3. У яких позиціях збігаються «елітарний» і «масовий» постмодернізм?

  4. За якими ознаками творчість А. Переса-Реверте можна віднести до постмодернізму?

  5. Які естетичні погляди А. Переса-Реверте озвучені в есе «Будете як боги»?

  6. Чому роман А. Переса-Реверте «Клуб Дюма, або Тінь Рішельє» викликає суперечливі оцінки? Як реалізований у ньому принцип «подвійного кодування»?


Змістовий модуль № 10. Латиноамериканські розробники постмодернізму
Тема 18. Ієрархія «стихій» у романі А. Поссе «Райські пси»
СТИСЛИЙ ЗМІСТ ТЕМИ:

Починаючи з 60-70 років «новий латиноамериканський роман» починає сприйматися як певна єдність, феномен співтворчості однодумців. Створюється свого роду інтернаціональне співтовариство, ядро якого складають такі письменники, як кубинець Карпентьер, перуанець Маріо Варгас Льоса, мексиканець Карлос Фуентес, аргентинець Х. Кортасар, колумбієць Гарсіа Маркес і парагваєць Роа Бастос – люди, знайомі один з одним, чиї шляхи не раз перетиналися за роки їх роботи або навчання в Європі». Цей час критики називають «другим відкриттям Америки».

«На ці роки припаде пік нового латиноамериканського роману, видавничий і читацький бум. Тоді і прозвучить крилата фраза Маркеса, що стала епіграфом до їх творчості 60-70-х років: «Усі ми пишемо один великий роман про людину Латинської Америки». Загальна мета, близьке світобачення, більш або менш подібні ідеали – і часом навіть інтертекстуальні перегуки. Сам Маркес, наприклад, наочно продемонстрував можливості «спільної книги» в романі «Сто років самотності» (1966), розміщуючи Макондо в художній простір, вже створений новим романом до нього: шляхи мешканців Макондо перетинаються із шляхами персонажів Фуентеса, Карпентьера і Кортасара» [Огнєва Е. В. «Другий латиноамериканський цикл» Алехо Карпентьера, 70-е роки: автореф. дис...к. філол.н.- М., 1998. - Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/vtoroi-latinoamerikanskii-tsikl-alekho-karpentera-70-e-gody].

У 80-ті роки особливе визнання отримала так звана «Нова іспанська проза», що об'єднала різних авторів розумінням жанру роману як «мистецтва розповіді історій». Це був прямий крок до формування постмодерністської естетики в жанрі роману з характерним для письменників-латиноамериканців відходом від догм і будь-яких видів естетичної або політичної заангажованості.
ЗАВДАННЯ 1.

1. Знайдіть і вивчіть такі роботи про характер латиноамериканської прози кінця століття:

  • Богомолова H. A. Латиноамериканський роман 80-х років і масова культура // IbéricaAmericans. Механізми культурообразования в Латинській Америці. - М., 1994.

  • Гірін Ю. Н. До питання про латиноамериканської моделі світу // Латинська Америка. -№9. - 1993.

  • Кофман А. Ф. Про специфіку сучасного латиноамериканського роману // Питання літератури. - № 7. - 1984.

  • Шевякина Е. С. Проблема становлення латиноамериканської літератури XIX-XX ст. в світлі латиноамериканистики початку XXI ст. (до питання про національну специфіку літератури) // Суспільство – Мова - Культура: Актуальний. пробл. взаємодії в XXI столітті. – М., 2010. – Т. 2. – С. 64-70.


Аргентинський письменник і дипломат Абель Поссе (нар. 1934) – автор дев'яти романів. Найбільш відомий з них, «Райські пси», отримав у 1987 Міжнародну премію Ромуло Гальегоса, вищу літературну нагороду Латинської Америки. Роман «Пристрасті за Евітою» був визнаний кращим на конкурсі, організованому Іспанською комісією «500 років відкриття Америки».
ЗАВДАННЯ 2.

1. Знайдіть і прочитайте відомості про творчість А. Поссе з академічного підручника «Історія літератур Латинської Америки. ХХ століття: 20-90-ті роки» [гол. ред. В. Балашов]. - М.: ИМЛИ РАН, 2004. - 2 Ч.. – С. 446-449.

2. Прокоментуйте таку цитату з інтерв'ю з А. Поссе «Таємні зв'язки і фантазії світу»:

«Для мене як письменника історичні події важливі не самі по собі, а як відображення культурних явищ. Я беру історичні сюжети і "карнавалізую" їх в бахтинському сенсі, розкриваю через них пласти культури. Щодо Латинської Америки – це ті пласти, які оголюють рани, отримані нашою традиційною культурою в зіткненні, яке прийшло з Європи. Це не хронічний, а ахронічний метод викладу, не повторення історії під будь-яким кутом зору, а щось інше: я хочу, описуючи історичний епізод, взяти читача, струсити його і кинути в інший часовий ряд, для того, щоб він зрозумів, що історія важлива не сама по собі, а в тій мірі, в якій вона показує боротьбу або союз різних культурних цінностей» [Режим доступу: http://old.lgz.ru/archives/html_arch/lg312003/Polosy/art7_6.htm]

3. Вивчіть передмову А. Поссе до україномовної публікації роману, визначте авторські пріоритети, виражені в ньому:
АБЕЛЬ ПОССЕ. Райські пси

Від автора

«Завдяки журналу «Іноземна література» я маю можливість звернутися до російських читачів їх власною мовою. Це для мене велика честь. Ми, аргентинські письменники, як і взагалі письменники Латинської Америки, формувалися під впливом російської літератури, захоплюючись нею і схиляючись перед нею. Це велика література. І вона тісно пов'язана з високою, а часом і бездонно моторошною душею народу, який її заснував. У ній є все: екзистенційний надрив Достоєвського, масштабність Толстого, є Гоголь, Тургенєв, Чехов, Паустовський, Набоков... А поети? Починаючи з Пушкіна і Лермонтова, вони були виразниками долі народної, її героїки, повсякденної трагічності. Серед інших літературних універсумів російська література посідає особливе місце: вона веде напружений діалог із життям, шукаючи шляхи до його удосконалення.

Латиноамериканська література багато чого взяла від літератури російської, але пішла власною дорогою і в пошуках власної мови, власних форм вираження залишила трохи осторонь традиційний реалізм. Ймовірно, наша дійсність вимагала інших художніх підходів, ніж ті, що з успіхом пройшли випробування в Європі. У латиноамериканському романі поетичні, фантастичні, барокові та сюрреалістичні елементи – не естетичні прикраси. Без них не можна освоїти нашу дійсність. Нам стали вузькі іманентні категорії європейського роману. Я ніколи не забуду, як Алехо Карпентьер на якійсь конференції розповідав італійським критикам і літературознавцям, що в американській сельві або в Андах ніхто ніколи не скаже, ніби найкоротший шлях від одного пункту до іншого – пряма лінія. Те ж відбувається і в нашій літературі. Наблизитися до нашої дійсності можна тільки за допомогою еліпса, арабески, бароко, зухвалої фантазії. Саме наша повсякденність змусила нас звернутися до магічного реалізму, а не сучасна естетична мода.

У якійсь мірі в моїй книзі відбилося все, про що я тільки що говорив. Я звернувся до історії, але відмовився від традиційних прийомів, уникаючи горезвісної «реконструкції» подій, оточення, персонажів і їх мови. Крім того, я повідав про історію так, як про неї досі не розповідали в Латинській Америці, та й не дуже хотіли б дізнатися тут такого роду історію. У моєму романі саме відкриття Америки – щось на зразок поворотного моменту: починаючи з нього, всі події будуть послідовно повторюватися. Але головне: саме цей момент може пояснити і особливості Латинської Америки, і її драматичну долю – з того дня, як Колумб вперше ступив на нову землю, до сьогоднішньої пори.

У день 12 жовтня 1492 року американські аборигени відкрили Європу. Роман мій культурологічний, у ньому розповідається про зіткнення двох космобачень: європейського – монотеїстичного, підлеглого ідеї «гріхопадіння та покаяння», і американського – геліологічного, язичницького, беззбройного перед обличчям невротичної активності (тобто форми, в якій практично виражається поведінка людини європейської цивілізації).

«Райські пси» – історія двох геніальних молодиків, які з’єднані всепоглинаючою пристрастю, – Католицьких королів Фердинанда й Ізабелли. Вони – центр авантюри, головну роль в якій зіграв шалений першовідкривач нових земель Христофор Колумб. Іудей і католик, герой і работорговець, пророк і жадібний шукач золота, він втілює всі суперечності, властиві західній людині. Я намагався зробити так, щоб мій роман став синтезом культури цілої європейської епохи, намагався показати, як складно ця культура перепліталася з ворожою їй релігійною свідомістю. Зв’язною ланкою повинна була стати еротика: та сила, що служить продовженням роду людського,творенню, руху вперед.

Але немає для письменника нічого більш небезпечного, ніж звести розмову про книгу до перерахування порушених у ній питань. Роман – це насамперед мова. Роман – це система знаків, розташованих у певному порядку так званим «автором», щоб читач, спираючись на власну уяву, відтворив світ, який стане його романом, його «Райськими псами» [Режим доступу:http://scilib.narod.ru/Other/Posse/Posse.htm].

4. Прочитайте роман А. Поссе «Райські пси», спробуйте визначити постмодерністську стратегію тексту.

5. Зіставте свої спостереження з такими висновками з роботи Е.В. Вогняної «Перестановка акцентів: від книги – до її «антикниги»:

«Цю «антикнигу» створив аргентинський письменник Абель Поссе, і її сенсаційний успіх здобув йому лаври найбільшого постмодерніста Латинської Америки. Може, не дуже коректно було б назвати його роман «Райські пси» «дописаною» або «переписаною» «Арфою і тінню», але, тим більше, його роман – Слово, орієнтований на Слово Карпентьера. Поссе взяв ту саму фабулу, озброївся тією ж іронією, використовував інтертекстуальність, але надав оповіданню нову якість.

«Шановний Алехо Карпентьер помиляється», – цей зачин, за яким слідує сцена зваблювання Ізабеллою Колумба у Поссе, міг би стати епіграфом, і лейтмотивом усієї книги. При тому, що задається такий ключ сприйняття, оригінальний твір аргентинського письменника – не просто парафраз і полеміка. «Я йду за межі історії, до метаісторії, якщо завгодно...», – заявляє Поссе, стверджуючи, що метою своєї роботи ставить пошуки «трансдокументальної правди». «Я беру історичні факти, щось навмисно перекручуючи» [с. 201-202]. Відкриття нових земель постає у Поссе спочатку позбавлене сенсу діяння: Колумб не хотів відкрити Індії, а шукав Земний Рай; Фердинанд й Ізабелла ж боялися, як би він не знайшов Земного Раю. А знайдений Земний Рай виявився нудним, бо все блаженство, обіцяне Словом, не мало сенсу без зла, без диявола, який для Карпентьера залишався лише фігурою мови, химерою.

У Поссе химерична дійсність без диявола – він як би проголошує опозицію «Диявол ще не народився» знаменитому «Бог помер». Давно бажане постає як давно відоме, як «повернення до витоків» – і ця карпентьєровська ремінісценція обігрується Поссе. <...> На зміну сумнівів у Слові приходить його повна дискредитація. Одна за одною падають у Поссе утопії, не встигнувши сформуватися. Пристрасні заклики «ландскнехта Ульріха Ницша», одкровення «вікінга Сведенборга», несамовиті проповіді Васселена, плутані спогади Пруста – все це привозить в Новий Світ корабель Колумба, і все це виявляється рівноцінно, застаріло, нікому не потрібно. Земний Рай перетворюється в нудний бордель. Образ «колумбового борделю» теж вторинний – узятий Поссе з «Весни Священної» того ж Карпентьєра. Карпентьєровський сумнів у достовірності Слова у Поссе доводиться до межі, стає демонстративним неправдоподібним. У «Райських псах» пародійний модус карпентьєровського оповідання сам пародіюється, виникає пародія другого порядку, гра дзеркал, де втрачається відбиваний об'єкт.

І Старий, і Новий Світ у «Райських псах» розташовуються на теренах постісторії. Єдине, що має упорядкувати тут хаос – стихія авторської іронії. Вона покликана зняти наліт трагізму, яким неминуче забарвлюється парадокс: європейці знайшли потрібний Рай, їх зустріли там як богів, але вони зруйнували його. Осмислення нездоланності розриву між людським і божественним, як трагедії – не в природі постмодернізму, його світоглядної епістеми. «Це свого роду компенсація: якийсь навіть максималізм у нарузі постісторичної «нудьги» врівноважується раблезианським висміюванням світоісторії... Постмодернізм сіє не страх, не гнів, навіть не дієвий відчай, а те відчуття життя, яке найточніше виражається французьким словом «резиньяція»», – справедливо зазначає Д. Затонський» [Огнєва Е. В. Перестановка акцентів: від книги – до її «антикниги»: («Арфа і тінь» Алехо Карпентьера і «Райські пси» Абеля Поссе) – Режим доступу: http://gs.refdt.ru/docs/1600/index-152188.html?page=14]

6. Прочитайте статтю В. Слепкова «Трилогія у пошуках Раю» [Режим доступу: http://www.proza.ru/2011/02/11/1066], знайдіть продовження таких цитат:

«Роман «Райські пси», присвячений відкриттю Америки, життя і...»

«Роман Абеля Поссе перетворюється на притчу, коли автор проводить паралелі між часом відкриття Америки...»

«Людина ставиться до своєї землі так, як вандали до архітектурних скарбів Риму, але...»

«Історія людства була б іншою, якби не...»

«...не все одно, які завдання ставлять перед собою Колумб і Вернер, якщо для їх вирішення потрібно...»

«Такі книги повинні були з'явитися саме в наш час, час глобалізації з одного боку, і, як відповідь на виклики глобалізації,...»
Питання для самоконтролю за модулем 10:

1. У чому своєрідність латиноамериканського відродження ХХ століття?

2. Завдяки чому латиноамериканська література пішла далі, ніж європейська у формуванні «магічного» принципу оповідання?

3. Яку роль у розвитку постмодерністської концепції зіграв Абель Посее?

4. Які характерні прийоми постмодернізму «спрацьовують» у романі «Райські пси»?

5. У чому своєрідність переказу мегаісторії в романі?

6. Що мається на увазі під «стихіями» в романі «Райські пси» і яка їх ієрархія?
Змістовий модуль № 11.Доля постмодернізму в літературі Західної Європи


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал