Міністерство освіти І науки україни київський національний університет імені Тараса Шевченка



Сторінка22/25
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.22 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Рис. 5.30. Динаміка показників по шкалах СМОЛ до і після проходження курсу групової психотерапії спільно з прийомом пацієнтами психотропних препаратів.
Як видно з рис. 5.30, позитивна динаміка психо-емоційного стану в групі пацієнтів, котрі пройшли курс сполучної психотерапії, має найбільш виражений характер – порівняно з групами тих пацієнтів, хто проходив винятково курс групової психотерапії. На початку курсу групової психотерапії у пацієнтів, котрі також приймали психотропні препарати, реєструвалися такі характеристики: переважання пасивної особистісної позиції, високий рівень усвідомлення наявних проблем через призму незадоволення і песимістичної оцінки своїх перспектив, схильність до негативного сприймання навколишнього світу в зв’язку з хворобою, інертність у прийнятті рішень, виражена глибина переживань. Після завершення курсу групової сполучної терапії зосередження на поганому самопочутті змінилося у пацієнтів на осмислення позитивного змісту майбутніх перспектив, подальших дій, спрямованих на відновлення здоров’я, зміну способу життя.
Аналіз динаміки результатів діагностики за методикою МКВ Люшера і тестом портретних виборів Сонді в групі пацієнтів на початку і після завершення курсу сполучної терапії

В результаті узагальнення і змістової інтерпретації значень векторів і факторів тесту портретних виборів Сонді до і після проходження пацієнтами психотерапевтичного курсу – в межах індивідуально-типологічного підходу – були виявлені такі зміни психодіангостичних показників: схильність до зовнішньозвинувачувального агресивного реагування набула менш виражених показників на фоні емоційної стійкості, егоїстичні тенденції знизилися, після проходження пацієнтами курсу психотерапії показники конфліктності, підвищеного самоконтролю і недовірливості так само зменшилися.

В результаті діагностики, здійсненої до проходження пацієнтами курсу сполучної терапії, було встановлено такі їх характеристики: пасивна життєва позиція, високий рівень алексітимії, блокування потреби в афіліації з посиленням інтерпсихічної активності, невпевненість і незадоволення життєвою ситуацією, недовірливість й емоційна лабільність, посилення механізмів витіснення, а також песимістичне очікування, блокування потреби в соціальній допомозі, використання стратегії самозвинувачування. Складнощі у визначенні власних почуттів та бажань, у вибудовуванні своєї системи цінностей та оцінок істотно утруднюють адекватне реагування на те, що відбувається.

Аналіз результатів діагностики за методикою МКВ Люшера, заснований на інтерпретації комірних пар, дав змогу встановити зміни в таких характеристиках: фрустрація потреби в перспективі на надії на краще зменшилася, незадоволення ставленням до самого себе лишилося незмінним, негативне ставлення до ситуації нівелювалося, тривожність знизилася. Зросли показники вольових якостей і впевненості у власних силах. Результати діагностики свідчать також про підвищення фрустраційної толерантності, формування мотивації до лікування й особистісної активності пацієнта в лікувальному процесі, зміну дезактивних форм поведінки та емоційних порушень, а також про підвищення вираженої потреби відновити колишній спосіб життя.


Висновки до п’ятого розділу
Зміст скарг, характеристики психоемоційного стану, а також суб’єктивна оцінка душевної рівноваги пацієнтами із захворюваннями гастроентентерологічного спектра в п’яти експериментальних групах до початку психотерапевтичного і фармакологічного лікування мали такі спільні риси:

  • високий рівень тривожності пацієнтів зумовлений наявністю глибинних неусвідомлюваних страхів через невизначеність, дефіцит інформації в прогнозуванні власного майбутнього, що створює постійне фонове відчуття небезпеки і незахищеності, невротизує і дезорієнтує особистість хворого;

  • зниження активності при вираженій потребі відновити колишній спосіб життя;

  • конверсія психологічних проблем у соматичні розлади;

  • зниження фрустраційної толерантності, пасивна життєва позиція, підвищений рівень алексітимії, блокування потреби в афіліації з посиленням інтерпсихічної активності.

Після завершення психотерапевтичного впливу найбільш виражена достовірна позитивна динаміка психоемоційного стану спостерігається у пацієнтів, котрі проходили курс сполучної комбінаторної терапії. Достовірні позитивні зміни були виявлені по шкалах неправди, іпохондрії, істероїдності, депресії, психопатії, параної та психастенії. Механізм захисту на зразок «втеча у хворобу», за якого хвороба є ширмою, що маскує прагнення перекласти відповідальність за існуючі проблеми на оточуючих, зменшив силу свого прояву у пацієнтів цієї групи. Показники гіпостенічного кола, що свідчать про переважання пасивно-страждальної позиції, так само знизилися.

Після проходження курсу сполучної терапії пацієнти оцінили свій стан здоров’я як добрий, бачать перспективу в лікуванні. Підвищився поріг толерантності до стресу. Збільшилася частота соціальних контактів, що справило позитивний вплив на їх емоційну сферу і дало змогу діставати задоволення в особистому житті та професійній діяльності. Стан, пов’язаний з дезадаптацією, що відображається у профілі підвищенням 7-ї шкали і характеризується порушенням сну, нав’язливими страхами, почуттям розгубленості, занепокоєння, відчуттям наближення лиха, поліпшився.

За результатами повторної діагностики за допомогою методики МКВ Люшера і тесту портретних виборів Сонді достовірні відмінності були виявлені в групах пацієнтів, котрі пройшли курс групової арт-терапії і сполучної терапії. Стосовно таких психологічних ознак, як підвищена тривожність, схильність до самоаналізу, стриманість у вияві почуттів, прагнення до уникнення конфліктів, зафіксовано тенденції до зменшення їх показників.

На підставі отриманих результатів можна з високим ступенем достовірності сформулювати висновки про те, що найбільш значущі в клінічному розумінні результати, які стосуються поліпшення самопочуття, зниження загального стресу, зменшення параметра «агравація стану», зниження піка шкал, що свідчать про міру вираження реактивного стану пацієнтів, і супроводжуються покращенням динаміки лабораторних аналізів, спостерігалися у пацієнтів, котрі проходили сполучну (комбінаторну) – психологічну, фармакологічну і нозологічно орієнтовану – терапію.

Таким чином, у наш час не існує доказових підстав робити категоричні судження про достатність психотерапії самої по собі, тим більш про її патогенетичну місію у всіх тих ситуаціях, коли не йдеться винятково про процеси, що стосуються психогенії. Разом з тим заслуговує на увагу та обставина, що різні психотерапевтичні підходи так чи інакше виконують допоміжні функції стосовно процесів емоційного відреагування, переключення уваги з домінанти соматичного страждання на особистісні ресурси пацієнта, а також процесів самопрезентації і тих, які впливають на образ «Я». Іншими словами, вони розширюють свідомість пацієнта, що позбавляє переживання, пов’язані із захворюванням, домінуючої значущості. Остання обставина, на нашу думку, сприяє вивільненню ресурсів пацієнта як на рівні організму (нервова, ендокринна, імунна системи), так і на рівні особистісного «Я» і створює додаткові можливості для забезпечення ефективності лікувального процесу і відновлення здоров’я всіх смислах цього комплексного феномена.
Результати дослідження, викладені у четвертому розділі, відображені в наступних публікаціях автора


  1. Максименко К.С. Личностно-ориентированная терапия эмоциональных расстройств при соматогениях / К.С. Максименко. – К. : Издательский Дом “Слово”, 2015 – 352 с.

  2. Максименко К.С. Анализ динамики психоэмоционального состояния и физического самочувствия пациентов, прошедших курс индивидуальной психотерапии / К.С. Максименко // KELM. – Польща, м. Лодзь. №2(6).

  3. Максименко К.С. Технология эмпирического исследования возможностей личностно-ориентированной психотерапии в клинике гастро-энтерологической группы / К.С. Максименко // Психологічні перспективи. – Луцьк, 2014. – Вип. 24. – С. 217–227.

  4. Максименко К.С. Подолання негативних психічних станів у пацієнтів з хронічними соматичними захворюваннями на основі принципу креативності / К.С. Максименко // Проблеми сучасної психології : зб. наук. праць КПНУ ім. Івана Огієнка, Ін-ту психології імені Г.С.Костюка НАПН України. – Кам’янець-Подільский : Аксіома, 2012. – Вип.16. – С. 686–696.

  5. Максименко К.С. Проблема прототипу психологічної допомоги особистості в ситуації соматичного захворювання / К.С. Максименко // Проблеми сучасної психології. Зб. наук. праць КПНУ ім. Івана Огієнка, Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. – Кам’янець-Подільский : Аксіома, 2012. – Вип.17. – С. 252–264.



ВИСНОВКИ

Здійснене нами теоретико-експериментальне дослідження можливостей особистісно-орієнтованої психотерапії емоційних розладів при хронічних соматичних захворюваннях, які здатні викликати вторинні невротичні порушення (соматогенії), стало підставою для таких висновків.



  1. Характер мультикаузальності психічних розладів, а також складнощі диференціації конверсійної, невротичної і психосоматичної симптоматики та низка інших невирішених питань з проблематики психотерапевтичної допомоги хворим з соматогеніями зумовлюють необхідність методологічного обґрунтування найбільш адекватної психотерапії, яка враховувала б тип ставлення до хвороби і тип реагування на неї (егоцентричний, дисфоричний, іпохондричний, істероїдний і т.п.), динаміку формування внутрішньої картини хвороби та способи її модифікації в найоптимальнішому для одужання напрямку.

Головна проблема полягає в тому, що до нашого часу немає достатніх підстав говорити про реальну зрілість й ефективність не симптоматичної, а патогенетичної особистісної психотерапії. На нашу думку, однією з найважливіших методологічних умов подолання наявної ситуації є дедалі обґрунтованіша відмова від засилля ідеології панпсихологізації, яка не просто контрастує з духом і буквою сучасної науки, а перебуває в явному протиріччі з найновішими відкриттями молекулярної біології і нейропсихології, що підтверджують наявність біохімічних детермінант, які призводять до психічних і психологічних розладів. Безпідставне звертання до суті, атавістичних концептуальних схем підривають лікувальний потенціал реальної, а не паліативної психотерапії.

  1. Аналіз історичних етапів становлення і розвитку вітчизняної психології і психотерапії свідчить про наявність украй багатих наукових і клінічних традицій, які беруть свій початок від діяльності таких значних постатей вітчизняної медицини і психології, як І.О.Сікорський у Києві, В.М.Бехтерєв у Санкт-Петербурзі, С.С.Корсаков, П.Б.Ганнушкін і Ю.В.Каннабіх у Москві.

Зокрема, надзвичайно багата спадщина української психотерапевтичної школи, що походить від праць М.М.Ланге, І.О.Сікорського, І.О. Соколянського та інших, у наш час дістала втілення і розвиток у працях таких відомих психологів, як О.Ф.Бондаренко, Л.Ф.Бурлачук, О.С.Кочарян, Е.В.Крайніков, В.І.Коростій, С.Д.Максименко, О.В.Михальський, А.П. Слободяник, Н.Ф.Шевченко та ін. На нинішньому етапі розвитку сучасної української школи одне з перших місць займають дослідження в галузі психосоматичних розладів і захворювань серцево-судинної і гастроентерологічної системи організму. При цьому значні зусилля докладаються до розвитку клінічно-орієнтованої психотерапії (К.М. Амосова, Є.В.Кришталь, М.В.Маркова, А.В.Михайлов, В.Ф.Простомолотов, Є.А.Поклітар, О.С.Чабан, А.П.Поклітар та ін.). Найновіші дослідження українських медиків і психологів виступають як важливий чинник подолання ідеологізації псевдонаукових підходів до проблематики психотерапії: зокрема, в аспекті психотерапевтичної допомоги пацієнтам з соматогеніями, оскільки спрямовуються методологією, націленою на подолання редукціонізму як принципу наукового дослідження і дедалі більше виробляють комплексні, багатоаспектні підходи до аналізу надзвичайно складних явищ, до яких, без сумніву, належать психічні і психологічні феномени.

  1. Специфічним механізмом порушення особистісної поведінки у структурі внутрішньої картини хвороби виступає розбалансування емотивних складових, вносячи дисбаланс у такі параметри: «інтернальність-екстернальність», загострення захисних механізмів заперечення і раціоналізації, посилення тенденцій до агравації. Психотравмуючі події й пов’язані з ними переживання провокують виникнення декомпенсацій, що, у свою чергу, закріплюють невротичну поведінку і загострюють патологічні риси, якщо навіть останні не виявлялися до появи соматичного захворювання.

  2. Порівняльний аналіз особистісно-орієнтованих підходів у сучасній психотерапії психосоматичних розладів у цілому і соматогеній зокрема, свідчить про таке: у всіх без винятку напрямках сучасної психотерапії –незалежно від методів, прийомів, принципів і алгоритмів – реалізується по суті симптоматична ідея – полегшити страждання пацієнта. Іншими словами, ми маємо, з високим ступенем ймовірності, припустити: сучасна психотерапія соматогеній є не що інше, як паліатив.

  3. Зафіксовано суперечність між соціально санкціонованими часовими межами лікувальних заходів і хронобіологічною динамікою соматогеній, психотерапія яких передбачає значно триваліший період відновлення особистісного «Я» пацієнта. Оскільки особистісно-орієнтована психотерапія соматичних пацієнтів значно перевищує часові рамки їх перебування в стаціонарі, то для названих пацієнтів з соматогеніями потрібний спеціалізований психотерапевтичний супровід після виписування з лікарні, що вимагає додаткових організаційних умов амбулаторної психологічної допомоги. Оскільки йдеться про хворих терапевтичної клініки, а не психіатричної, слід неодмінно враховувати специфіку їхнього психічного статусу при збереженні розумових та етичних процесів. Іншими словами, ці пацієнти здатні відповідати за себе, вони здатні до співробітництва, і це по-інакшому структурує міру активності психотерапевта на різних етапах захворювання. Отримане в умовах соматичної клініки психотерапевтичне лікування насправді відповідає можливостям мешканця сучасного мегаполісу, а за загальноприйнятими стандартами вписується в канони короткотермінової психотерапії. Не варто забувати тут про те, що наші таргетні досліджувані – пацієнти соматичного, а не психіатричного стаціонару, тому природно, що у них інакше ставлення до психотерапії, так само, як і у психотерапевтів стосовно цих пацієнтів. Утім, неабияким детермінуючим соціокультурним чинником виступають і традиції звернення за психологічною в цілому, і психотерапевтичною зокрема, допомогою в культурному ареалі. На окреме дослідження заслуговують, безумовно, і певні соціальні настановлення, і зниження реального рівня як культурного, так і матеріального добробуту населення. Адже психотерапія є, як відомо, привілеєм багатих країн і співтовариств, тоді як бідні змушені задовольнятися послугами не просто парамедичної, а й хілерської допомоги, що, зрозуміло, не сприяє ні процесам виліковування, ні тим паче, процесам особистісного розвитку пацієнтів.

  4. Реальний потенціал психотерапії вторинних невротичних розладів (соматогеній) як показано на прикладі пацієнтів з хронічними гастроентерологічними захворюваннями, в спільному підході до психотерапії. Незважаючи на вельми багату палітру емоційних й особистісних змін ситуативного характеру, які мали місце в групах, що проходили курс психотерапії на підставі певного підходу (когнітивно-поведінкового, екзистенціально-феноменологічного, арттерапевтичного), а також на підставі культуро відповідних методів консультативної роботи (зокрема методу етичного персоналізму в індивідуально-психологічному консультуванні), найбільше виражена і цілком певна динаміка позитивного характеру спостерігалася у пацієнтів, котрі проходили саме поєднану психотерапію. При цьому достовірні позитивні зміни були зафіксовані за шкалами неправди, іпохондрії, депресії, психопатії, параної та психастенії. Зменшилося також напруження захисного механізму, відомого як «втеча у хворобу». Показники гіпостенічного кола, що виявляють переважання пасивно-страждальної позиції, також достовірно зменшилася, Безумовно, вказані зміни у психічному стані пацієнтів викликають певний оптимізм як у плані розуміння дійсних механізмів психотерапії, так і в аспекті її психотехнічного потенціалу.

Та ми віддаємо собі звіт у тому, що реальною проблемою лишається проблема ефективності власне особистісних копінг-механізмів, проблема оптимізації, наскільки це можливо, особистісних рис і якостей пацієнта, проблема відтермінованих результатів психотерапевтичного впливу. І ми далекі від думки, внаслідок врахування всієї складності, поєднання індукованих соматогеніями особистісних – первинних і вторинних – невротичних утворень, що психотерапія може виступати панацеєю в усуненні цього психічного стану.

  1. В наш час немає достатніх підстав стверджувати про достатність і самостійну значущість психотерапії в тих ситуаціях, коли не йдеться про процеси, що відносяться виключно до психогеній. При цьому маємо констатувати, що різні психотерапевтичні підходи виконують так чи інакше важливі у психологічному відношенні функції, сприяючи емоційному відреагуванню, переключенню уваги, приміром, з домінанти соматичного страждання на особистісні ресурси пацієнта, так само як і розширюють діапазон особистісної свідомості в її мотиваційно-смислових, мотиваційно-цільових і рефлексивних аспектах.

На підставі врахування значущості особистості пацієнта і специфіки власне психотерапевтичного впливу – зокрема, при соматогеніях, медичним психологам рекомендується діяти в тісній співпраці з лікарями-клініцистами, пам’ятаючи про те, що тільки справді цілісний на ділі, а не на словах, підхід до пацієнта в ситуації хронічного захворювання забезпечує реально оптимальні умови для його адаптації і видужання у повному розумінні цього слова. При цьому можуть і мають ставитися завдання нарощування рівня осмислення свого життя, створення психологічних умов для цілепокладання, з’ясування трансцендентних координат орієнтації особистості у світі – аж до проектування бажаного майбутнього тощо. Вибудовуючи діалог з конкретною людиною, маючи на меті її смислогенез, психолог тим самим опредмечує, матеріалізує її віртуальні фантазії у конкретні плани і програми життя, приохочує її до психологічного аналізу соціальних, економічних, смислових й особистісних наслідків конкретних рішень та їх реалізації. В процесі такої роботи психолог здійснює вибір ідеальних зразків постатей з культури людства, які можуть слугувати людині своєрідними орієнтирами і водночас опорою на складному шляху до того, якою має стати ця людина – жива і неповторна у життєвих випробуваннях. Слід підкреслити, що саме образ ідеальної, референтної постаті, ідентифікація з якою виступає проміжним, але важливим моментом життєствердження особистості є в сучасній психотерапії окремою дослідницькою проблемою. Саме у розкритті механізмів вільного внутрішнього діалогу особистісного «Я» з різними іпостасями себе, у вивільненні свого потенціалу суб’єктності і криється неабиякий потенціал психологічної науки в її прикладному застосуванні задля здійснення місії подолання широкого коло особистісних проблем, породжених, зокрема, соматогеніями.

У перспективі дослідження – подальше вивчення викликаних певним соматичним захворюванням психоемоційних станів і зумовлених ними нейропсихологічних механізмів та властивостей психічної діяльності. Адже вторинні невротичні утворення, знижуючи якість життя, не тільки деформують саму особистість, а здатні деструктвно впливати і на саму психосоціальну ситуацію пацієнта – як у мікро, та і у макромасштабах.

Доцільним є і з’ясування конкретних способів психотерапевтичних інтервенцій, спрямованих на подолання соматогеній та інших вторинних невротичних розладів у пацієнтів різної особистісної типології та у зажежності від характеру захворювання.



Список використаних джерел


  1. Абабков В. А. Проблема научности в психотерапии / В. А. Абабков. – СПб.: Изд. СПбГУ, 1998. – 76 с.

  2. Абрамова Г.С. Психология в медицине: учебное пособие / Г. С. Абрамова Ю. А. Юдчиц. – М.: ЛПА: Кафедра-М, 1998. – 272 с.

  3. Адлер А. Понять природу человека /А. Адлер; [пер. с англ.]. – СПб. : Академический Проект, 2000. – 256 с.

  4. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологи / А. Адлер; [пер. с англ.]. – М. : Фонд «За экономическую грамотность», 1995. – 96 с.

  5. Айвазян Т. А. Изучение диагностических возможностей цветового теста у больных сердечно-сосудистыми заболеваниями / Т. А. Айвазян, В. П. Зайцев, И. А. Таравкова // Психологический журнал. 1989. Т.10. № 3. С. 106–110.

  6. Айви А. Е. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: практическое руководство / А. Е. Айви, М. Б. Айви, Л. Саймэк-Даунинг. – М. : Психотерапевтический колледж, 2000. – 487 с.

  7. Албантова К. А. Депрессивные состояния, коморбидные кардионеврозы [Електронний ресурс] / К. А. Албантова, К. В. Григорьева // Психические расстройства в общей медицине. – 2010. – N 1. – Режим доступу до журналу: http://www.consilium-medicum.com/article/19642 - Назва з екрану.

  8. Александер Ф. Психосоматическая медицина : принципы и применение / Ф. Александер; [пер. с англ.] – М. : Ин-т общегуманит. исслед., 2004. –

334 с.

  1. Александров А. А. Психотерапия: Учебное пособие. / А. А. Александров. – СПб. : Питер, 2004. – 480 с.

  2. Александровский Ю. А. Пограничные психические расстройства / Ю. А. Александровский. – М. : Медицина, 2000. – 496 с.

  3. Алексейчик А. Е. Библиотерапия / А.Е. Алексейчик // Руководство по психотерапии / Под ред. В.Е. Рожнова. – Ташкент : Медицина, 1985. – С. 304–319.

  4. Аммон Г. Психосоматическая терапія / Г. Аммон. – СПб., 2000. – 238 с.

  5. Амосова К. М. Використання психотерапії в комплексному лікуванні та реабілітації ревматологічних хворих / К.М. Амосова, С.А. Самар, Д.М. Вінніков та співавт // Питання діагностики та лікування. – К., 1995. – С. 83.

  6. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. – Л. : ЛГУ, Ленингр. гос. ун-т им. А. А. Жданова, Фак. психологии, 1969. – 339 с.

  7. Ананьев В. А. Введение в психологию здоровья: учебное пособие / В.А. Ананьев. – СПб. : Балтийская пед. академия, 1998. – 146 с.

  8. Анцыферова Л. И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысливание, преобразование ситуаций и психологическая защита. / Л. И. Анцыферова // Психологический журнал. – 1994. – Т.15. – №1. – С. 3–19.

  9. Артюхова М. Г. Депрессия и тревога у кардиологических больных [Електронний ресурс] / М. Г. Артюхова // Русский медицинский журнал. 2008. – № 12. – С. 1724 – 1727. – Режим доступу до журналу : http://www.wfw.rmj.ru/articles_6020.htm – Назва з екрану.

  10. Аршава И. Ф. Психологический аспект сахарного диабета: проблемы и перспективы / И.Ф. Аршава, Я.Р. Аминева // Международный медицинский журнал. – 2011. – №4. – С. 6–9.

  11. Аршава І. Ф. Аспекти імпліцитної діагностики емоційної стійкості людини : моногр. / І. Ф. Аршава, Е. Л. Носенко // М-во освіти і науки України, Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. – Д.: Вид-во ДНУ, 2008. – 467 с.

  12. Асаджоли Р. Психосинтез / Р. Асаджоли; [Пер. Хомик А.П.]. – М. : Психотерапия. – 2008. – 384 с.

  13. Бабич В. В. Психотерапія у комплексному лікуванні розладів адаптації у хворих з гострим інфарктом міокарду : автореф. дис. канд. мед. наук: спец. 14.01.16 / В. В. Бабич; Укр. НДІ соц. і суд. психіатрії та наркології. – К., 2008. – 20 с.

  14. Бассин Ф. В. Психическая травма (к современному пониманию ее природы и общих принципов ее психотерапии) / Ф. В. Бассин, В. Е. Рожнов, М. А. Рожнова // Руководство по психотерапии. – Ташкент : Медицина, 1979. – С. 24–43.

  15. Бастиаанс Я. Вклад психоанализа в психосоматическую медицину [Електронний ресурс] / Я. Бастиаанс // Журнал практической психологии и психоанализа. – 2003. – №3. – Режим доступу до журналу : http://psyjournal.ru/psyjournal/articles/detail.php?ID=3002 – Назва з екрану.

  16. Бауманн У. Клиническая психология / У. Бауманн, М. Перре; [пер. с нем. А.Желнин и др.]. – [2-е междунар. изд.] – СПб. : Питер, 2003. – 1312 с.

  17. Бачериков Н. Е. Клиническая психиатрия / Н.Е. Бачериков, К.В. Михайлова, В.Л. Гавенко и соавт. – К.:Здоровье, 1989. – 512 с.

  18. Березин Ф.Б. Методика многостороннего исследования личности / Ф. Б. Березин, М. П. Мирошников, Р. В. Рожанец. – М. : Медицина, 1976. – 176 с.

  19. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание / Р. Бернc. – М., 2006. – 421 с.

  20. Блюм Г. Психоаналитические теории личности / Г. Блюм. – М., 2008. – 298 с.

  21. Бодалев А. А. Общая психодиагностика / А.А. Бодалев, В.В. Столин. – Спб. : Речь, 2000. – 440 с.

  22. Бодров В. А. Проблема преодоления стресса. «COPING STRESS» и теоретические подходы к его изучению / В. А. Бодров // Психол. журнал. –2006. – Т. 27. – № 1. – С. 122–133.

  23. Бондаренко А. Ф. Анализ обращений за психологической помощью. [Електронний ресурс] / А. Ф. Бондаренко, Н. А. Кучеровская, Н. К. Лопушанская // Медицинская психология в России : электрон. науч. журн. – 2011. – № 5. – Режим доступу до журналу : http://www.medpsy.ru/mprj/archiv_global/2011_5_10/nomer/nomer09.php - Назва з екрану.

  24. Бондаренко А. Ф. Профессиональное сознание постсоветских психологов Украины / А. Ф. Бондаренко // Вестник Ассоциации психиатров Украины. – 2007. – №1–2 (36–37). – С. 96–107.

  25. Бондаренко А. Ф. Психологическая помощь: теория и практика / А.Ф. Бондаренко. – М.: Класс, 2001. – 336 с.

  26. Братусь Б.С. Аномалии личности / Б.С. Братусь. – М.: Мысль, 2008. – 302 с.

  27. Браун Д. Введение в психотерапию: принципы и практика психодинамики / Д. Браун, Дж. Педдер. – М., Класс, 1998. – 224 с.

  28. Брегадзе А. А. Специфический метод познания человека. Понимание. Перспективы человека в глобализирующемся мире / А. А. Брегадзе. – СПб. : Санкт-Петербургское философское общество, 2003. – С.21–31.

  29. Булюбаш И. Д. Психологическая реабилитация пациентов с последствиями спинальной травмы / И. Д. Булюбаш, И. Н. Морозов, М. С. Приходько. – Самара : Издательский Дом «Бахрах-М», 2011. – 272 с.

  30. Бурно М. Е. Клиническая психотерапия / М.Е. Бурно. – [2-е изд.] – М. : Академический проект, 2006. – 800 с.

  31. Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением / М.Е. Бурно – М. : Академический проект, 2006. – 432 с.

  32. Бьюдженталь Дж. Искусство психотерапевта / Дж. Бьюдженталь. – СПб. : Питер, 2001. – 304 с.

  33. Вагнер Э. Психотерапия как наука, отличная от медицины. Психотерапия - новая наука о человеке / Э. Вагнер. – Екатеринбург; М. : Академический проект, 1999. – С. 249–280.

  34. Вартегг Э. Уровневая диагностика личности. Рисуночный тест Вартегга / Э Вартегг, В.К. Калиненко. – М. : Смысл, 2006. – 239 с.

  35. Васильєва Г. Ю. Невротичні та неврозоподібні розлади у хворих на хронічні соматичні захворювання і принципи їхнього лікування в амбулаторній загальномедичній практиці: Автореф. дис. канд. мед. наук: спец. 14.01.16 / Г. Ю. Васильєва; Харк. мед. акад. післядиплом. освіти. – Х., 2004. – 20 с.

  36. Василюк Ф. Е. Культурно-антропологические условия возможности психотерапевтического опыта / Ф. Е. Василюк // Культурно-историческая психология. – 2007. – №1. – C. 80–92.

  37. Василюк Ф. Е. Психология переживания (Анализ преодоления критических ситуаций) / Ф. Е. Василюк. – М. : Изд. Моск. ун-та, 1984. – 200 с.

  38. Вассерман Л. И. Совладание со стрессом: теория и психодиагностика /Л. И. Вассерман, В. А. Абабков, Е. А. Трифонова. – СПб. : Речь, 2010. – 192 с.

  39. Вельвовский И. З. Психотерапия в клинической практике / И. З. Вельвовский, Н. К. Липгарт, Е. М. Багалей и соавт. – К. : Здоров'я, 1984. – 160 с.

  40. Визель Т. Г. Нейропсихологическое блиц-обследование: тесты по исследованию высших психических функций / Т.Г. Визель. – Москва : Сфера; В. Секачев, 2007. – 27 с.

  41. Винникотт Д. В. Игра и реальность / Д. В. Винникотт. – М., Институт общегуманитарных исследований, 2008. – 240 с.

  42. Влияние хронической болезни на психику. Психологическое исследование / В.В. Николаева. – М. : Изд-во МГУ, 1987 . – 178 с.

  43. Воробйов В. В. Психологічні й сексуальні чинники в ґенезі мастопатії та їх психокорекція : автореф. дис. канд. мед. наук: спец. 19.00.04 / В.В. Воробйов; Харк. мед. акад. післядиплом. освіти МОЗ України. – Х., 2009. – 20 с.

  44. Вороненко Ю.В. (ред.) Соціальна медицина та організація охорони здоров'я : підручник. / Ю.В. Вороненко. – Тернопіль : Укрмедкнига, 2002. – 332 с.

  45. Воронов М. Психосоматика: Практическое руководство / М. Воронов. – К. : Ника-Центр, 2004. – 256 с.

  46. Воропаев Е.П. «Ценностные ориентации» Шварца и «Цветовые предпочтения» Люшера: возможности соотнесения / Е.П. Воропаев , В.А. Мединцев // Журнал практикующего психолога. – 2011. – Вып.18. – С. 102–117.

  47. Галецька І. І. Самоефективність у структурі соціальної адаптації / І. І. Галецька // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. філос. науки. – 2003. – С. 138–149.

  48. Ганнушкин П. Б. Клиника психопатий, их статистика, динамика, систематика / П. Б. Ганнушкин. – М. : Медицинская книга, 2007. – 124 с.

  49. Гарфилд С. Практика краткосрочной психотерапии / С. Гарфилд. – СПб. : Питер, 2003. – 256 с.

  50. Гаськов В. С. Психотерапия у больных гипертонической болезнью с учетом ведущих репрезентативных каналов / В. С. Гаськов // Український вісник психоневрології. – 1995. – Т.3, вип. І. – С. 166–167.

  51. Гиндикин В. Я. Справочник: соматогенные и соматоформные психические расстройства (клиника, дифференциальная диагностика, лечение) / В. Я.Гиндикин. – М. Триада-Х, 2000. – 256 с.

  52. Гланц С. Медико-биологическая статистика / С. Гланц. – М. : Практика, 1999. – 459 с.

  53. Гнездилов А. В. Психические изменения у онкологических больных / А. В. Гнездилов // Практическая онкология. 2001 – №1 (5). – С. 5–13.

  54. Гончаров В. Е. Возможности использования данных клинических шкал при разграничении психических расстройств различного генеза / В. Е. Гончаров

    Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал