Міністерство освіти І науки україни київський національний університет імені Тараса Шевченка



Сторінка15/25
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.22 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25

5.2. Емпіричне дослідження співвідношення соматичного захворювання і психічних станів.
У дослідженні ми виходили з гіпотези про те, що соматична хвороба не тільки сприяє виникненню певних, специфічних станів, а й, головне, викликає інші форми їх переживань. При цьому нас цікавили не окремі захворювання та їхня специфіка, а більш загальні тенденції, що властиві, як ми і припускали, будь-якому стану, пов’язаному з соматичною хворобою.

Ці вихідні міркування зумовили специфіку побудови і розгортання експериментальної ситуації і вибір досліджуваних. В якості досліджуваних виступали пацієнти з різними соматичними діагнозами, що перебували на лікуванні в стаціонарі київської клінічної лікарні №12. Їх кількість – 30 чоловік (18 жінок і 12 чоловіків), віковий діапазон – від 21 до 59 років. Крім того, дослідження проводилося і з контрольною групою (N=27) соматично здорових людей з аналогічними статевими і віковими параметрами.

У процедурному плані експеримент являв собою три послідовних етапи індивідуальної діагностичної роботи з обстежуваними.

На першому етапі дослідження у процесі психологічного інтерв’ю з’ясовувалося, який саме психічний стан наразі у досліджуваного. Важливо відзначити, що насправді процедура інтерв’ю формувала переживання актуального стану. В зв’язку з цим А.Прохоров зазначав: «Включеність стану в систему особистісної організації породжує залежність стану від індивідуальних особливостей особистості, від її цілей, ставлення до явищ дійсності, що проявляється в принципі особистісної регуляції станів» [190, с. 147-148].

Таким чином, зміст цього етапу полягав не стільки в діагностуванні, скільки в специфічному відрефлексуванні переживання стану, в результаті чого останнє не тільки усвідомлювалося суб’єктом, але й представлялося у вигляді певної семантеми (назви). За результатами цього етапу було встановлено, що при проведенні дослідження індивіди переживали такі психічні стани:

напруження – 4 особи;

тривога – 4 особи;

страх – 4 особи;

невизначеність – 3 особи;

туга – 3 особи;

сум – 3 особи;

самотність – 2 особи;

апатія – 2 особи;

байдужість – 2 особи;

пригніченість – 1 особа;

нестабільність – 1 особа;

задоволення – 1 особа.

З переліченого видно, що у хворих спостерігалося абсолютне переживання негативних (астенічних) станів (за винятком одного: лише одна особа переживала стан задоволення). Для порівняння наведемо результати контрольної групи: тривога – 7 осіб, радість – 6 осіб, туга – 4 особи, пригніченість – 3 особи, напруження – 2 особи, втома – 2 особи, збудження – 1 особа, розчарування – 1 особа, задоволення – 1 особа. Всього 30% осіб переживали стенічні стани (радість, задоволення).

Можливо, варто допустити, що переживання астенічних станів є характерною ознакою соматичного захворювання. Для нашого дослідження важливо те, що пацієнти з соматичним діагнозом дають більше різних назв станам, що ними переживаються. Мабуть, варто уточнити, що в нашій вибірці діагнози розподіляються таким чином: гіпертонічна хвороба 2 ступеня – 5 осіб, виразкова хвороба шлунку – 5 осіб, пієлонефрит – 2 особи, ІХС – 1 особа, ішемічний інсульт – 1 особа, виразка 12-палої кишки – 1 особа, гостра пневмонія – 1 особа, бронхіт в стадії загострення – 1 особа, хронічна ниркова недостатність 2 ступеня – 1 особа, хронічна серцева недостатність – 1 особа, цироз печінки – 1 особа.

Отримані нами дані узагальнено у нижче наведеній таблиці (див.: табл. 5.1).



Таблиця 5.1

Співвідношення психічних станів і соматичних захворювань



Захворювання

Стан

Напруження

Тривога

Страх

Невизначеність

Туга

Сум

Самотність

Апатія

Байдужість

Пригніченість

1

Ішемія

+

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

Гіпертонія

 

 

 

+

 

 

 

 

 

 

3

Інсульт

 

 

 

 

 

 

 

 

 

+

4

Пієлонефрит

 

+

 

 

 

 

 

 

 

 

5

Виразка шлунку

 

+

 

 

 

 




+

 

 

6

Пневмонія

 

+

 

 

 

 

 

 

 

 

7

Виразка 12-палої кишки

 

 

 

 

+

 

 

 

+

 

8

Гіпертонія

+

 

 

 

 

+

 

 

 

 

9

Бронхіт

+

 

 

 

 

 

 

 

 

 

10

Гастрит

 

+

+

 

 

+

 

 

 

 

11

Гіпертонія

+

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Продовження таблиці 5.1.



12

Хронічна ниркова недостатність

 

 

+

 

 

 

 

 

 

 

13

Хронічний холецистит

 

 

 

+

 

 

 

 

 

 

14

Серцева недостатність

 

 

 

 

 

 

 

 

+

 

15

Нефрит

 

 

 

 

+

 

 

 

+

 

З таблиці 5.1 видно, що переживання психічних станів, принаймні в нашій вибірці, не має специфічної прив’язки до конкретного соматичного захворювання.

На першому етапі нашого емпіричного дослідження було встановлено таке:


  • пацієнти з соматичним діагнозом переживають здебільшого психічні стани за астенічним типом;

  • емоційні стани, що супроводжують соматичне захворювання, не мають прямого стосунку до конкретного діагнозу і в цьому розумінні можуть вважатися неспецифічними;

  • пацієнти з соматичним діагнозом схильні більш уважно ставитися до власних емоційних станів, більш чітко їх диференціюючи, що свідчить про більшу значущість для них цих станів порівняно з практично здоровими людьми.

У зв’язку з цим А.О. Прохоров зазначає: «Психічний стан, внаслідок інтегруючої функції, утворює «психологічний устрій» особистості: процеси-стани-властивості, що розгортаються в умовах соціального функціонування суб’єкта і ситуацій життєдіяльності [190, с.496]. При цьому стани проявляються у вигляді макро- або мікроформ життєдіяльності – залежно від конкретної життєвої ситуації. Своєрідними моделями макроформ життєдіяльності людини можуть бути такі її прояви, як «норма», «криза», «патологія». Іншими словами, це нормальні стани – кризові (перехідні) стани – патологічні стани (хвороба). Саме діапазон «норма-хвороба» дає змогу встановити найбільш контрастні особливості динаміки психічного стану.

З’ясуванню цих закономірностей було присвячене наше дослідження на другому етапі.

Дослідження проводилося з експериментальною (№=30) і контрольною (№=20) групами відразу ж після першого етапу. З кожним досліджуваним проводилася індивідуальна робота. В ході цієї роботи йому пропонувалося оцінити свій стан за опитувальником «Рельєф психічного стану», розробленим А.О. Прохоровим (2007). Опитувальник містить у собі шкали психічних процесів, фізіологічних реакцій, переживань і поведінки. Всього опрацьовано 40 показників для кожної сторони переживання стану. В інструкції пропонувалося по 11-бальній шкалі оцінити свій поточний стан (його ми досліджували на першому етапі) і, по можливості, «увійти в нього». Важливо зазначити, що цей опитувальник розроблено відповідно до концепції «нерівноважних станів», що зафіксовано у поданні й інтерпретації результатів: припускається, що показники в межах 5 ± 0,5 балів свідчать про «рівноважний» (власне, здоровий) характер перебігу станів. Відхилення від цієї числової галузі свідчать про тенденцію до патологічності (нерівноважності) станів: про їх прямування або до загострення та реактивності (високі показники) або, навпаки, до пригнічення та поглинання із втратою чутливості та гнучкості (низькі показники).

Ми маємо всі підстави констатувати, що гіпотеза А.О. Прохорова підтверджується і нашими емпіричними даними – щоправда, з невеликим уточненням: йдеться не про самі по собі стани, а про їх переживання людиною.

Звернімося до результатів, отриманих за допомогою опитувальника (див.: табл. 5.2). В цій таблиці подано середньоарифметичні показники кожної групи переживань (p <0,01).

Таблиця 5.2

Динаміка переживань психічних станів




Досліджувані показники

Соматично хворі

Здорові

1

Психічні процеси

7,92

6,98 (с - 8,54)
(а - 5,94)

2

Фізіологічні реакції

6,53

6,9 (с - 7,16)
(а - 6,12)

3

Емоційні переживання

6,98

5,5 (с - 7,54)
(а - 4,51)

4

Поведінка

7,74

6,3 (с - 6,31)
(а - 5,82)

5

Загальне

7,29

 

Передусім розглянемо психічні процеси. Згідно з нашими даними, пацієнти з соматичним діагнозом в цілому демонструють значно більш високі показники за реєстрованими параметрами, ніж здорові, тобто їх показники більш близькі до станів «нерівноважності». Підкреслимо, що тут і далі йдеться не про об’єктивні параметри функціонування психічних процесів, а про переживання людини в контексті того чи іншого стану.

Особливо високими виявилися показники значень уваги, сприймання, мислення, уяви і уявлень. На серйозну увагу заслуговує варіативність переживання. Як вже зазначалося, практично всі пацієнти переживають астенічні стани. З таблиці 5.2 видно, що у здорових досліджуваних за параметром «психічні процеси» спостерігається чітка диференціація: ті, хто переживає стенічні стани, характеризуються дуже високими показниками у бік загострення активності й чутливості процесів (8,54), а ті, хто переживає астенічні стани, мають низькі показники у бік їх пригнічення (5,94). У соматичних пацієнтів спостерігалися високі показники (7,92) у зв’язку з переживанням астенії, що може слугувати важливим діагностичним показником. Стосовно типу соматичного захворювання статистично значущих залежностей не спостерігалося.

Розглянемо наразі фізіологічні компоненти переживання станів. Найбільш високі значення були в осіб у нормі, котрі переживали стенічні стани (7,16). У них зафіксовано високі показники за шкалами температури, м’язового тонусу, координації рухів і рухові активності. Крім того, у них спостерігається найнижча варіативність фізіологічних показників за всіма параметрами фізіологічної шкали. Високий показник сам по собі свідчить про те, що в нормі стенічний стан більшою мірою впливає на фізіологічні параметри, ніж соматичні відхилення. На нашу думку, це слугує яскравим свідченням на користь розвитку психосоматичного напрямку сучасної медицини та необхідності розробки патогенетичних моделей психотерапії.

На другому місці (6,53) перебувають показники пацієнтів з соматичним діагнозом. Вони мають більш високий рівень варіативності, який, однак, не залежить ні від типу захворювання, ні від виду стану, що переживається, ні від статі, ні від віку. Принаймні, показники варіативності нашої вибірки не корелюють надійно з жодним з перелічених параметрів. Це свідчить, на нашу думку, на користь розгортання спеціальних досліджень клінічного характеру з орієнтацією на індивідуальні варіанти розвитку.

Низькі значення фізіологічних показників демонструють здорові особи, котрі переживають астенічні стани (6,12). У них найбільша варіативність (низька стійкість) фізіологічних показників. Найменшу стійкість мають показники м’язового тонусу, серцево-судинної системи і терморегуляції.

Привертає до себе увагу той факт, що лише за фізіологічними параметрами переживання астенічних станів соматичними пацієнтами наближаються за значенням до переживань астенічних станів здоровими людьми.

За показниками емоційних переживань найбільші значення мають особи в нормі, котрі переживають стенічні стани (7,54). Особливо високі показники зафіксовано у них за шкалами «туга – веселощі», «смуток – оптимістичність», «пасивність – активність», «скутість – розкутість». Водночас і найнижчі показники за цим компонентом мають здорові особи, котрі переживають астенічний стан (4,51). Особливо низькі дані мають місце за шкалами «сонний – бадьорий», «млявий-жвавий», «сумний – веселий».

У пацієнтів з соматичним діагнозом загальний показник досить високий (6,98), тобто у відповідних дихотоміях нерівновага зміщується все-таки в бік активних проявів. Найбільш високі показники тут спостерігаються за шкалами «смуток – оптимізм» (що пов’язане, певно, з надією), «напруження – розслаблення», «пасивність – активність». Аналіз розкидання переживань показує, що найбільшою варіативністю відзначаються показники пацієнтів з соматичним діагнозом.

Найвищі показники соматичні пацієнти мають за параметром «поведінка». З одного боку, ці показники можуть розглядатися як найкращі, оскільки шкали цієї частини опитувальника побудовані таким чином, що більш високі бали проставляються по характеристиках, що описують більш керовану та врегульовану поведінку. З другого боку, високий показник (7,74) свідчить про значне відхилення у бік «нерівноважного» стану.

Аналіз структурно-функціональної організації психічних станів дав змогу з’ясувати такі особливості. В групі норми встановлено, що всі складові станів на високому рівні значущості корелюють між собою, утворюючи цілісний функціональний комплекс. Найбільш висока кореляція має місце між психічними процесами і поведінкою (r=0,766 при р<0,01). На підставі цього ми побудували, за методом Віханду, плеяди, в яких в якості центральної ланки виступали процеси і поведінка. До того з процесами були пов’язані фізіологічні реакції, а з поведінкою – переживання. Опрацювання даних за методом кореляційного кільця (за Терентьєвим) показала, що всі показники станів на значущому рівні пов’язані між собою. Крім того, нами встановлено, що змістові показники переживання станів у нормі мають високу кореляцію з їх модальністю (стенічні – астенічні): R=0,818 при р<0,01.
При переживанні станів в умовах соматичного захворювання картина змінюється. Тут не так важлива модальність стану: в нашій вибірці всі стани були астенічні, але їх переживання відбувалося за параметрами, схожими на переживання стенічних станів у нормі. Ми пов’язуємо це з процесами мобілізації захисних сил організму і створення власного, більш оптимістично налаштованого смислового простору. Слід підкреслити: при соматичних захворюваннях не всі кореляційні зв’язки між станами та їх переживанням є значущими. Найбільша значущість мала місце між фізіологічними реакціями і переживаннями (r=0,827 при р<0,01). У разі норми цей зв’язок є нижчим (r=0,569). Однак фізіологічні реакції мають виражений зв’язок з поведінкою, що притаманне і здоровим особам. Аналіз показав, що центральною ланкою переживання стану соматично хворими є психічні процеси і фізіологічні реакції. Психічні процеси більшою мірою пов’язані з поведінкою, а переживання – з фізіологічними реакціями. Звідси стає зрозумілим виникнення психосоматичних відхилень і невротичних порушень внаслідок соматично хворобливих станів.

Відтак, результати показали, що в групі норми всі кореляційні зв’язки перебувають приблизно на тому самому рівні. При соматичних захворюваннях спостерігається різна інтенсивність зв’язків та різні рівні взаємодії: одні кореляційні зв’язки посилюються, інші – згасають. Ми вважаємо, що таким чином у разі захворювання відбувається переструктурування, зміна інформаційних та енергетичних компонентів стану. Останні дані можуть свідчити про те, що соматичне захворювання не прямо моделює відповідні стани, а процес тут є складним й опосередкованим. Зміни відбуваються в самих станах (в їх окремих складових) і вже потім утворюються нові форми переживань станів, а не станів як таких.

На третьому етапі експериментального дослідження розв’язувалося завдання вивчення змістових особливостей переживання психічних станів у нормі й у пацієнтів з соматичним діагнозом. Було використано колірний тест Люшера. Цей етап у процедурному плані завершував експеримент і відбувався індивідуально відповідно до традиційної типової інструкції. Вибір такої діагностичної методики, як тест Люшера, був зумовлений рядом причин. Головна з них полягала в тому, що прояв змісту переживання через вербалізацію не можна вважати адекватним. Водночас у наш час є низка досліджень, результати яких свідчать про доцільність і доречність застосування цієї методики для вирішення деяких питань психологічного змісту переживання психічних станів. Так, у вже класичному дослідженні Л.А. Шварц, співробітниці відомого радянського психофізіолога С.В. Кравкова, були виявлені помітні зміни колірної чутливості залежно від емоційних станів людини [278]. Позитивні стани – наприклад, радість – виявилися пов’язаними з підвищенням чутливості до червоного і жовтого і зі зниженням – до синього і зеленого. При переживанні негативних станів спостерігалася протилежна картина – чутливість до зеленого і синього зростала, а до жовтого і червоного – зменшувалася.

Крім того, цікаві співвідношення про взаємозв’язок емоційних станів і колірних переваг були встановлені також у недавньому дослідженні українських психологів Є.П. Воропаєва і В.А. Мединцева [54]. У свій час А.М. Еткінд (1979) провів серію досліджень кольоро-емоційних значень у дорослих. Частота кольоро-емоційних асоціацій, що спостерігалася в дослідженні, достовірно відрізнялася від випадкового розподілу по даних Х2. Для всієї матриці його значення становило 716 (р ˂ 0,001) [70]. У свою чергу, Т.А. Айвазян, В.П. Зайцев із співавторами (1989) встановили під час роботи з соматиками, що хворі на серцево-судинні захворювання, віддають перевагу синьому, а жовтим і червоним – нехтують [5]. На підставі цих та багатьох інших результатів можна припустити, що тест Люшера достовірно фіксує зміни емоційних переживань людей і може бути використаний для розв’язання завдань нашого дослідження.

Опрацювання результатів здійснювалося за допомогою приписування кожному кольору рангу (від 1 до 8) залежно від його місця в послідовності, утворюваній досліджуваним і сумою рангів кожного кольору по всіх досліджуваних – для здорових людей і соматично хворих окремо. Вираховувався також коефіцієнт конкордації Ⱳ, який свідчить про міру узгоджуваності оцінок для процедури ранжирування в межах непараметричної статистики.

Значущість коефіцієнта конкордації визначалася за критерієм Х2. Зазначимо, що індивідуальні результати ранжирування в обох серіях характеризувалися значною варіативністю. Розглянемо результати ранжирування (див.: табл. 5.3).



Таблиця 5.3


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал