Міністерство освіти І науки україни київський міжнародний університет інститут телебачення, кіно та театру Кафедра театрального мистецтва Денис Шариков мистецтвознавча



Сторінка3/9
Дата конвертації03.12.2016
Розмір2.14 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9
1.1.2. Українські наукові дослідження хореографії
Розглянемо українські наукові дослідження хореографії для порівняльного аналізу, розуміння і визначення напрямків вітчизняної мистецтвознавчої думки. Дослідження будуть розглянуті за такою диференціацією: наукові дослідження народної хореографії, балетного театру і мистецтва, сучасної хореографії; монографії, науково-методична література, науково-популярні видання з історії західноєвропейського, українського балетного театру, етнохореології і народного танцю, сучасної хореографії, мистецтва балетмейстера.

Наукові дослідження народної хореографії, балетного театру, сучасної хореографії.

Анфiлова С.Г. проаналізувала балетні жанри – танцювальний і пластичний, визначила характеристики їхнього співвідношення, як танцювальної техніки, так і пантомімної пластики (Анфiлова С.Г. Спiввiдношення танцювального i пластичного в жанрі балету : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.02 / Анфiлова С.Г. – Х. : Харк. державний ун-т мистецтв iм. I.П. Котляревського, 2005. – 19 с.) [8].

Бернадська Д.П., проаналізувала синтез мистецтв у сценічній хореографії сьогодення як самостійну наукову проблему, обґрунтувала поняття синтезу мистецтв ХХ століття як процес взаємодоповнення та взаємодії мистецтв відповідно до особливостей художнього світосприймання сьогодення. Визначила тенденції розвитку процесу синтезу мистецтв в українській сценічній хореографії. Розглянула особливості жанрового синтезу в українському сценічному хореографічному мистецтві кінця ХХ ст. Узагальнила сценічно-хореографічний досвід у контексті масової культури в Україні (Бернадська Д.П. Феномен синтезу мистецтв в сучасній українській сценічній хореографії : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.01 / Бернадська Д.П. – К. : Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, 2005. – 20 с.) [21].

Білаш П.М. проаналізував проблеми розвитку балетмейстерського мистецтва й утвердження українського сценічного танцю в контексті поступу європейської художньої культури першої третини XX ст. Визначив процеси розвитку європейської хореографії та становлення українського танцювального мистецтва та балетного театру в естетико-філософському, культурологічному й історичному аспектах, відобразив вплив на них таких напрямків художньої культури межі XIX–XX століття, як імпресіонізм та експресіонізм. Розглянув основні естетичні категорії хореографічного мистецтва – «зображальне» та «виражальне», які зумовили розвиток світового хореографічного мистецтва та українського сценічного танцю даного періоду. Виявив внутрішні стилеутворювальні елементи національного народного танцю – його системи знакових абстракцій 1910–1930-х рр. (Білаш П.М. Балетмейстерське мистецтво і становлення української сценічної хореографії у контексті розвитку європейської художньої культури 10−30-х років XX століття: автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.01 / Білаш П.М. – К. : Держ. акад. кер. кадрів культури і мистецтв, 2004. – 18 с.) [24]. 

Бойко О.С. уперше провела системне дослідження хореографічної образотворчості в українському народному танці як прояву національної художньої культури. Розкрила сутність понять «образ», «художній образ», «народно-сценічний танець», «танцювальний образ». Проаналізувала природу й ознаки художнього образу як категорії естетики, розкрито специфіку його прояву в танцювальному мистецтві. Критично переосмислила низку положень і висновків про генезу й типологію української народної хореографії, фольклорний синкретизм, класифікацію хороводів. Визначила основну номенклатуру сценічних образів, створених засобами української народної хореографії. Проаналізувала особливості українського хореографічного образотворення, викладено сучасні тенденції його розвитку. Дослідила етнонаціональне походження й національне становлення української хореографічної образності. Зробила висновок, що проблема невідповідності між зовнішнім і внутрішнім образом, формою та змістом народно-сценічного танцю набула в хореографічному мистецтві особливої гостроти у зв’язку із загрозою як «малоросійщини» (наслідок минулого), так і беззмістовної та бездуховної модернізації народного танцю в сучасний період. З’ясувала, що за нових обставин культурного плюралізму виникла небезпечна тенденція формування в суспільній свідомості негативного сприйняття народно-сценічного танцю як явища мистецтва, що творить не національний характер, а «шароварно-вишиванковий стереотип» українця. (Бойко О.С. Художній образ в українському народно-сценічному танці : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 26.00.01 / Бойко О.С. – К. : Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, 2008. – 19 с.) [30].

Василенко К.Ю. проаналізував поетичну мову українського танцю, його лексику, морфологічну структуру, історичний розвиток, еволюцію, шляхи збагачення. Уперше у вітчизняній, але й у світовій науці систематизував повну уніфікацію та класифікацію національної лексики народно-сценічного й українського танцю (Василенко К.Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра мистецтвознавства : 17.00.01 / Василенко К.Ю. – К. : Київ. держ. ун-т культури і мистецтв, 1998. – 52 с.) [46].

Волчукова В.М. визначила вплив греко-римських і близькосхідних танцювальних традицій на ритуальний танець у ранньохристиянській культурі. Проаналізувала танцювальні епізоди з ранньохристиянських першоджерел, які були прикладом для християн прийнятих танцювальних рухів. Навела деякі приклади ранньохристиянських ритуальних танців. Відзначила, що Августин Аврелій у своєму трактаті «про музику» дав визначення християнського сприйняття ритуального танцю, розробив теорію «розумних» ритмів. Показала роль ритуального танцю у взаємодії релігії та мистецтва хореографії, живопису, музики, поезії; складний процес становлення ранньохристиянської культури. (Волчукова В.М. Проблеми розвитку і роль ритуального танцю в ранньохристиянській культурі : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.01 / Волчукова В.М. – Х. : Харк. держ. акад. культури, 2002. – 19 с.)  [58].

Косаківська Л.П., проаналізувала творчість засновника концепції українського народного балету Авраменка В.К. Розглянула понятійний і методологічний апарат, необхідний для парадигмальних параметрів у вивченні балетмейстерської творчості Василя Авраменка, культурно-історичні умови його становлення як митця, зміст концепції «український народний балет», яка була для нього засадничою, та засоби її художнього втілення. Довела, що завдяки зусиллям В.К. Авраменка та його учнів український танець у діаспорі 1920–1930-х рр. зберіг особливості самобутності та достеменності більше, ніж на батьківщині. Показала розбіжності ідеологічного та художнього спрямування в обробці танцювального фольклору, які в Україні призвели до занепаду сучасної народної хореографії та витіснення з неї фольклорних зразків (Косаківська Л.П. Мистецька парадигма Василя Авраменка в контексті розвитку української культури XX ст. : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 26.00.01 / Косаківська Л.П. – К. : Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв, 2009. – 19 с.) [118]. 

Легка С.А. обґрунтувала, що історико-культурний аналіз української народної хореографії у XX ст. може бути реалізовано в трьох напрямках: функціональному, лексико-семантичному та концептуально-теоретичному. Здійснила також аналіз розвитку української народної хореографії в таких аспектах: український народний танець у побуті; у контексті розвитку драматичного театру; як самостійний твір мистецтва; у контексті становлення та розвитку української хореографічної освіти. Розглянула лексичні, жанрові, стилістичні інновації у процесі їх взаємодії з існуючими традиціями українського народного танцю на фоні його становлення та розвитку як культурно-мистецького феномену. (Легка С.А. Українська народна хореографічна культура XX століття : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук : спец. 17.00.01 / Легка С.А. – К. : Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, 2003. – 20 с.) [133].

Павлюк Т.С. обґрунтувала теоретичні положення, які дозволяють розглядати балетмейстерське мистецтво як специфічну галузь художньої діяльності. Уточнила змістові характеристики танцювальної стилістики, яка сприяла виокремленню українського балету серед інших видів мистецтв у другій половині XX ст. Встановила послідовність упровадження інноваційних змін у вітчизняному балетмейстерському мистецтві: від реалізації принципів хореодрами завдяки творчому опануванню мистецького досвіду, накопиченого світовим балетом, до формування самобутнього, оригінального балетмейстерського стилю у творчості видатних представників українського балету (Павла Вірського, Анатолія Шекери).

Охарактеризувала провідні тенденції, що дозволяють простежити еволюцію балетмейстерських технологій в українському мистецтві, зокрема таких, як поступове оновлення засобів танцювальної виразності завдяки поєднанню в них елементів різних стильових систем побутування (класичної, народної та сучасної поп-культури), прагнення до модернізації загальних принципів балетмейстерської діяльності методом синтезування різних видів мистецтв та опосередкованого використання запозичених у них засобів художнього відображення.

У науковий обіг увела документальні й публіцистичні матеріали, на базі вивчення яких поглиблено уявлення про творчість численних представників балетмейстерського мистецтва, які працювали в різних українських театрах у 1950−1990 рр. (Павлюк Т.С. Українське балетмейстерське мистецтво другої половини ХХ ст. : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.01 / Павлюк Т.С. Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв − К., 2005. − 20 с.) [163].

Підлипська А.М., проаналізувала аспекти зародження та розвитку хореографічного мистецтва кримських татар у ХІХ − першій половині ХХ ст. Виявила особливості та національні стилістичні ознаки кримськотатарського народного танцю, запропонувала його класифікацію за жанрами. Визначила специфічні ознаки кримськотатарського народно-сценічного танцю та діяльності професійних колективів, що працювали в цьому виді хореографії. Увела до наукового обігу нові матеріали й архівні джерела, що суттєво збагачують історію розвитку танцювальної культури краю (Підлипська А.М. Народна хореографічна культура кримських татар XIX − першої половини XX століття (до 1941 р.) у Криму : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.01 / Підлипська А.М. – К. : Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, 2005. − 20 с.) [166].

Погребняк М.М. вперше у вітчизняному мистецтвознавстві проаналізувала цілісну картину функціонування танцю «модерн» у художній культурі XX століття. З’ясувала культурно-історичні передумови виникнення стилю «модерн» і його екстраполяції в мистецтво хореографії. Виявила, що символізм є однією з найважливіших передумов і як філософська світоглядна концепція має відображення в практиці танцю «модерн».

Науково сформулювала критерії зарахування хореографічних творів до стилю «модерн» і навела визначення поняття «школа танцю модерн». Висвітлила еволюцію танцю «модерн» протягом XX ст. Розглянула естетико-теоретичні ідеї реформаторів сценічного руху та провідних представників світового танцю «модерн». Визначила особливості розвитку даного стилю у хореографії в дореволюційній і радянській Росії, а також естетико-теоретичні засади постмодерної хореографії. Розглянула шляхи поширення традиції танцю «модерн» (Погребняк М.М. Танець «модерн» у художній культурі XX ст. : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 26.00.01 / Погребняк М.М. – К. : Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, 2009. − 19 с.) [172].

Чуприна П.Я. уперше в українському мистецтвознавстві та культурології дослідив творчу діяльність Національного академічного театру опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка впродовж останнього десятиліття XX століття в контексті історичного розвитку української художньої культури. Висвітлив історичну динаміку формування нових тенденцій розвитку провідного оперно-балетного театру України в його ставленні до традицій і створенні сучасного українського репертуару. Визначив форми та напрямки інтеграції національного музично-сценічного мистецтва в європейський і світовий культурний процес.

Виявив шляхи та проблеми взаємодії Національного академічного театру опери та балету України ім Т.Г. Шевченка із соціокультурною реальністю, а також з публікою і театральною критикою. Визначив його місце та роль у культуротворчих процесах, а також художньо-творчому житті України. Увів до наукового обігу значну кількість нових документальних матеріалів, що розширює предметне поле дослідження феномену сучасної української оперно-балетної культури, формування інноваційної системи міжнародних взаємозв'язків і творчого взаємообміну. Довів, що сучасне музично-театральне мистецтво є одним з найголовніших векторних напрямків і невід’ємним складником у процесі розвитку й утвердження національної культури незалежної України (Чуприна П.Я. Творча діяльність Національного академічного театру опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка в контексті розвитку української художньої культури (1991−2001 рр.) : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 17.00.01 / Чуприна П.Я. – К. : Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв, 2005. – 20 с.) [234].

Чепалов О.І. розглянув проблеми розвитку сучасного танцю (modern і соtemporary) у Західній Європі XX століття в контексті культурології, а також хореології, науки про танець. Виявив динаміку активного впровадження нових видів танцювального мистецтва залежно від традицій художньої культури та соціальних умов. Встановив причини повної або часткової відмови від класичного танцю та балетного жанру в усталеному вигляді, показано переваги танцю вільного (виразного). Узагальнив формотворні елементи, що виникають у даному процесі, розкрито їх естетичну знаковість. Визначив типові риси постмодерністського танцю й пов’язану з ним трансформацію концепції краси та розуміння танцю як такого, а також видозміни пластичної мови, обумовлені суто європейськими культурними паттернами.

Простежив еволюцію нових зразків хореографічного видовища, пов'язаних з темами й образами образотворчого мистецтва – від «Російських сезонів» до відеоінсталяцій авангардистів Західної Європи на межі XXI ст. Виявив генезу «театру танцю» та шляхи його розвитку на прикладах хореографічних досвідів балетмейстерів Німеччини, Франції та Швеції (Чепалов О.І. Жанрово-стильова модифікація вистав західноєвропейського хореографічного театру ХХ ст. : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. д-ра мистецтвознавства : 26.00.01 / Чепалов О.І. – Х. : Харк. держ. акад. культури, 2008. − 32 с.) [227].

Шабаліна О.М. проаналізувала закономірності та результати творчого пошуку балетмейстерів Заходу, зокрема, роль жінок-хореографів у поширенні креативних ідей модерного та постмодерного танцю XX ст. Визначила, що жоден з означених зразків хореографії не може бути адаптованим до суто феміністських вимірів. Зазначила, що фактом залишається те, що модерний і постмодерний танець є усталеними художніми формами, у яких буквально втілені різні стадії феміністської свідомості (Шабаліна О.М. Модерний танець жінок-балетмейстерів Заходу XX ст. : культурологічний аспект : автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. мистецтвознавства : спец. 26.00.01 / Шабаліна О.М. – Х. : Харк. держ. акад. культури, 2010. −18 с.) [236].

Шариков Д.І. вперше у вітчизняному мистецтвознавстві висвітлив процес генезису сучасного хореографічного мистецтва. Систематизував і узагальнив досвід дослідників у вивченні цієї галузі. Уперше сформулював і визначив поняття «сучасна хореографія», виходячи з політичних, соціально-економічних, філософських і художніх чинників культури ХХ століття.

Здійснив і запропонував власну класифікацію сучасної хореографії за напрямами, стилями, видами, виходячи із загальних критеріїв естетики і типології мистецтва. Розкрив особливості сучасної хореографії, а також, моделюючи понятійно-категоріальний апарат сучасної хореографії, запровадив нові терміни і поняття – новітні та синтезовані форми танцю XX ст., «постнеокласика», «рок-і-поп стилі», «формально-технічний чинник у хореографії», «дунканізм», «фокінізм», «фулеризм», «соцреалістична класична хореодрама». (Шариков Д.І. Сучасна хореографія як феномен художньої культури ХХ століття: дис. канд. мистецтвознавcтва: 26.00.01 / Шариков Д.І. − К. : Київ. нац. ун-т культури і мистецтв, 2008. − 190 с.) [253].



Монографії з балетного театру, українського танцю й етнохореології, сучасної хореографії.

Авраменко В.К. описав український танок і запис вісімнадцяти найкращих народних танців власної постановки за кордоном серед української діаспори в Канаді (Авраменко В.К. Танки, музика і стрій / Авраменко В.К. – Нью-Йорк – Вінніпег-Київ-Львів. : Ukraine Booksellers and Publishers Ltd, 1947. – 88 с.) [4].

Верховинець В.М. у першому виданні систематизував і науково обґрунтував характерні танцювальні рухи українського танцю, спираючись на пісенну етнографію, визначив головні групи танців під пісню та музику. Відзначив характеристику і виражальні засоби танцю «Гопак», «Козачок», «Тропак», «Чумак», «Рибка», «Шевчик», «Сучок», «Сидір», «Роман», «Журавель». Одні з них починаються під пісню, інші − під музику.

У другому виданні описав рухи і комбінації, які виконуються в народі, додав комбінації, адаптовані для вивчення з дітьми дошкільного віку. Занотував комбінації для гуртового хороводного танцю в колі. Зібрав стилізовані комбінації для однієї пари (Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю / Верховинець В.М. [5-те вид., доп.] – К. : Муз. Україна, 1990. – 150 с.) [55].

Герасимчук Р.П. проаналізував історію, традиції, обряди, культурно-побутової особливості гуцульських танців. Запропонував картосхеми побутування досліджуваних реалій, графічні схеми, танців, таблиці танцювальних кроків, малюнки хореографічних композицій. Рекомендував нотні додатки танцювальних мелодій (Герасимчук Р.П. Народні танці українців Карпат : монографія / Герасимчук Р.П. – Львів. : Інститут народознавства НАНУ, 2008. – 608 с.) [62].

У своїй другій праці Герасимчук Р.П. проаналізував історію, традиції, обряди, культурно-побутові особливості бойківських і лемківських танців. Запровадив таблиці танцювальних кроків, малюнки хореографічних композицій, а також нотні додатки танцювальних мелодій. (Герасимчук Р.П. Народні танці українців Карпат. Бойківські і лемківські танці / Герасимчук Р.П. – Львів : Інститут народознавства НАНУ, 2008. – 320 с.)

[63].

Гуменюк А.І. провів онтологію і генезис українського танцю. Вивчив національні особливості українських народних танців. Приділив увагу використанню українського фольклорного танцю в народних видовищах і творах українських драматургів. Дослідив репертуар професійних і самодіяльних танцювальних колективів, їх творчу та виконавську діяльність. (Гуменюк А.І. Народне хореографічне мистецтво України / Гуменюк А.І. – К. : Академія наук УРСР, 1963. – 236 с.) [73].



У своїй другій праці Гуменюк А.І. Описав національні та стилістичні особливості українських танців Київщини, Полтавщини, Чернігівщини, Поділля. Визначив обрядовість, тематику, характер фольклорного танцю України. Виділив групи танців, створені провідними балетмейстерами України. Записав технологію виконання танцювальних рухів. Схарактеризував український святковий одяг для танцю. (Гуменюк А.І. Українські народні танці / Гуменюк А.І. – К. : Наукова думка, 1969. – 617 с.) [74].

Станішевський Ю.О. висвітлив і проаналізував творчість балетного театру України з кінця XVIII – початку XXI століття. Визначив і схарактеризував основні риси балетного театру України, видатних балетмейстерів, репетиторів і виконавців балету, виконавців дорадянського, радянського і сучасного періоду (Станішевський Ю.О. Балетний театр України: 225 років історії / НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського; Академія мистецтв України; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв; Київська муніципальна українська академія танцю / Станішевський Ю.О. − К. : Музична Україна, 2003. – 438 с., 32 арк. фотоіл. : фотоіл.) [206].

У праці «Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: історія і сучасність» висвітлив і проаналізував художню роботу і творчість Київської національної опери. Визначив і схарактеризував основні риси видатних балетмейстерів, репетиторів і виконавців балету (Станішевський Юрій Олександрович. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: історія і сучасність / НАН України; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського; Київська муніципальна українська академія танцю / Валентин Ландарь (фотогр.). − К. : Музична Україна, 2002. − 734 с. : фотоіл.) [207].

У праці «Українець Серж Лифар – зірка світового балету» висвітлив і проаналізував художню роботу і творчість видатного балетмейстера і художнього керівника Паризької «Гран Опера», представника неокласицизму в хореографії Сержа Лифаря (Станішевський Юрій. Українець Серж Лифар – зірка світового балету : монографія / Академія мистецтв України ; Національний академічний театр опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України; Київська муніципальна академія танцю ім. Сержа Лифаря. − К. : Видавнича група «Сучасність», 2009. − 92 с. : фотогр.) [208].

Чепалов О.І. висвітлив і проаналізував розвиток балетного театру Західної Європи ХХ століття. Схарактеризував і визначив творчість видатних представників сучасного танцю і балету. Визначив типові риси постмодерністського танцю, і постмодерного балету: видозміни пластичної мови, трансформацію концепції краси, генезу «авторських театрів танцю». Висвітлив творчість Моріса Бежара, Джона Кранка, Ролана Пті, Піни Бауш, Джона Ноймайєра, Іржи Кіліана, Уїльяма Форсайта, Матца Екка (Чепалов О.І. Хореографічний театр Західної Європи ХХ ст. : монографія / Чепалов О.І. – Х. : Харківська держ. академія культури, 2007. − 344с. : іл.) [228].

Шариков Д.І. проаналізував і узагальнив генезис хореографії ХХ століття; довів, що розвиток хореографічної культури ХХ століття відбувався завдяки новітнім і синтезованим танцювальним формам.

Запровадив у науковий обіг спеціальні терміни із сучасної хореографії: «стилістичний чинник», «формально-технічний чинник», «імпровізаційно-синтезована структура», «постнеокласика», «постмодерний балет», «соцреалістична класика», «рок-і-поп», «хіп-хоп танець», «контемпорарі данс», «теп-данс», без визначення яких неможливо чітко систематизувати структуру хореографічної культури ХХ століття.

Запропонував власні схеми сучасної хореографії з їхніми описами. Склав перший словник понятійно-категоріального апарату сучасної хореографії (Шариков Д.І. Теорія, історія та практика сучасної хореографії. Генезис і класифікація сучасної хореографії – напрями, стилі, види. Словник : монографія / Шариков Д.І. – К. : КиМУ, 2011. – 208 с.) [250].



Науково-методична література з народно-сценічного, українського, сучасного танцю, історії хореографії, мистецтва балетмейстера.

Василенко К.Ю. узагальнив і систематизував методику виконання танцювальних рухів українського народно-сценічного танцю, класифікував і уніфікував його понятійно-категоріальний апарат (Василенко К.Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю / Василенко К.Ю. – К. : Мистецтво, 1971. – 563 с.) [47].

Голдрич О.С. проаналізував творчі, аматорські, професійні колективи вищих навчальних закладів міста Львова. Схарактеризував і методично опрацював вокально-хореографічні композиції, українські народно-сценічні танці цих колективів. Вперше застосував систему лабанотації щодо опису й нотування танцювальних рухів українського танцю (Голдрич О.С. Танцюймо разом / Голдрич О.С.. – Львів : Сполом, 2006. – 288 с.) [70].

У праці «Хореографія. Основи хореографічного мистецтва. Основи композиції танцю» проаналізував види хореографічного мистецтва, вітчизняні творчі хореографічні колективи, розвиток аматорського танцювального мистецтва. Визначив умовні позначення танцю, елементи музичної форми і супроводу, художні прийоми композиції танцю (Голдрич О.С. Хореографія. Основи хореографічного мистецтва. Основи композиції танцю / Голдрич О.С.. – Львів : Сполом, 2006. – 172 с.) [69].

У праці «Методика роботи з хореографічним колективом» надав методичні рекомендації щодо роботи в хореографічних колективах. Відзначив роль хореографічного колективу в естетичному вихованні молоді, а також запропонував методику проведення балетних фестивалів конкурсів. (Голдрич О.С. Методика роботи з хореографічним колективом / Голдрич О.С. – Львів : Сполом, 2007. – 95 с.) [68].

 Зайцев Є.В. систематизував методику викладання з екзерсису з характерно-академічного і народно-сценічного танцю. Визначив і схарактеризував вправи біля станка, на середині, етюди українського, російського, польського, іспанського, угорського танцю (Зайцев Є.В. Основи народно-сценічного танцю / Зайцев Є.В. – К. : Мистецтво, 1976. – 283 с. [97].

Литвиненко В.А. дослідив творчість видатного українського балетмейстера Павла Вірського. Проаналізував його національну концепцію, стильові та багатожанрові особливості, балетмейстерські методи створення хореографічного твору. Надав зразки народних танцювальних композицій, які стали золотим фондом української хореографії (Литвиненко В.А. Зразки народної хореографії : підручник / Литвиненко В.А. – К. : Альтерпрес, 2008. – 468 с.) [140].

Рехвіашвілі А.Ю. на основі власного професійно-творчого досвіду (балетмейстерської роботи у власному театрі сучасної хореографії «Сузір’я Аніко», а також роботі балетмейстером-постановником у національній опері України ім. Т.Г. Шевченка), посилаючись на доробки видатних балетмейстерів, розглянула важливі компоненти створення балетної вистави (лібрето, програма балету, сценарно-композиційний план та ін.), хореографічні композиції сюжетних драматичних і безсюжетних абстрактно-асоціативних постановок.

Надала унікальний теоретичний матеріал розробками власних балетних вистав і хореографічних номерів «Рондо», «Болеро», «Пори року», «Віденський вальс», «Вигук», «Дві Троянди», «Tremolo», які забезпечують результативність знань та стануть у нагоді педагогам у розумінні змісту навчальної дисципліни «Мистецтво балетмейстера» (Рехвіашвілі А.Ю. Мистецтво балетмейстера : навчальний посібник / Рехвіашвілі А.Ю. – К. : КНУКіМ, 2008. – 199 с.) [182].

Шариков Д.І. вперше у вітчизняному мистецтвознавстві розкрив історичний процес світового неокласичного і постмодерного балету; першим обґрунтував і змоделював теорію сучасної танцювальної техніки – сontemporary dance (власний авторський метод); визначив її методику викладання – екзерсис, позиції, положення рук, ніг, голови, корпуса, вправи біля станка, вправи на середині, стрибки і комбінації; запропонував понятійно-категоріальний апарат сontemporary dance; схарактеризував якості сучасного балетмейстера; визначив методику навчання мистецтва балетмейстера – побудова етюду, дитячої форми, стилізації фольклору, естрадного видовища, шоу, мініатюри, однодійного балету; змоделював таблиці розташування сцени і технології її освітлення. (Шариков Д.І. Contemporary dance у балетмейстерському мистецтві : навчальний посібник / Шариков Д.І.. – К. : КиМУ, 2010. – 173 с.) [251].

У праці «Хореографія», схарактеризував принципи побудови навчального процесу з дисципліни «хореографії» для ВНЗ спеціалізації «театральне мистецтво», проаналізував історію танцю в первісності, у Давньосхідних цивілізаціях, Античності, Середньовіччя; схарактеризував історію європейського балету – ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, ХХ століття; змоделював навчальний план для підготовки актора театру та кіно з класичного, історико-побутового танцю, пантоміми, народно-сценічного, бального, сучасного танцю (Шариков Д.І. Хореографія : навчальний посібник для студентів ВНЗ «Театральне мистецтво» / Шариков Д.І. – К. : КиМУ, 2011. – 184 с.) [244].

Науково-популярні видання.

Пастух В.В. проаналізувала розвиток експресіоністських, модерних, ритмопластичних, імпресіоністських танцювальних форм на ЗахіднійУкраїні в першій половині ХХ століття, відзначила видатних хореографів і виконавців, їх виражальні засоби танцю, сюжети і техніку (Пастух В.В. Модерні хореографічні напрями в Галичині (20-30-ті роки ХХ століття) / Пастух В.В. – К. : Знання, 1999. – 41 с.) [164].

Плахотнюк О.А. проаналізував сучасні стилі і техніки у хореографії ХХ століття – джаз, модерн, контемпорарі данс, контактну імпровізацію, диско, хіп-хоп, брейк данс, фольк джаз. (Плахотнюк О.А. Стилі та напрямки сучасного хореографічного мистецтва / Плахотнюк О.А. – Львів : ЦТДЮГ, 2009. – 80 с.) [169].

Подберьозкін В.В., уперше у вітчизняній хореографічній практиці створив сучасну систему навчання й викладання техніки – «теп данс», схарактеризував, особливості технології екзерсису, вправи, комбінації; представив понятійно-категоріальний апарат з теп-танцю. (Подберёзкин В.В. Секреты степа / Подберёзкин В.В. – К. : Созвучие, 1995. – 88 с.) [173].

Шариков Д.І. проаналізував генезис сучасної хореографії – витоки, розвиток, сучасний стан, чинники й особливість формування; запропонував власну типологію сучасної хореографії за напрямами, стилями, видами (Шариков Д.І. Класифікація сучасної хореографії / Шариков Д.І. − К. : Видавець Карпенко В.М., 2008. – 168 с.) [254].

Шкарабан М.М., у праці «Про японський танець Буто» уперше у вітчизняному мистецтвознавстві проаналізував і схарактеризував філософію, технологію, виражальні засоби, представників і художню практику японського постмодерністського танцю «буто». Визначив детально його естетику, форму і застосування в сучасному балеті (Шкарабан М.М. Філософія буто / Шкарабан М.М. – К.: Nascentes, 2001. – 56 с.: ил.) [256].



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал