Міністерство освіти і науки України Житомирський державний університет імені Івана Франка



Скачати 314.01 Kb.

Сторінка1/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір314.01 Kb.
  1   2   3


Міністерство освіти і науки України
Житомирський державний університет
імені Івана Франка
ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ СТАТЕВО-РОЛЬОВОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ПІДЛІТКІВ
Курсова робота студентки 34 групи соціально-психологічного факультету
Лавренової Анжели
Геннадіївни
Науковий керівник
С.В. Крамарчук
Жиомир -2009

2
Зміст
Вступ ............................................................................................................
3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ СТАТЕВО-РОЛЬОВОЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА.
1.1.Статево-рольова ідентичність як складова ідентичності особистості
6 1.2. Формування ґендерної (статево-рольової) ідентичності особистості підлітків
9 1.3.Психологія гендерних відмінностей 5
РОЗДІЛ 2.
РЕЗУ ЛЬТАТИ
ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ СТАТЕВОРОЛЬОВОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ПІДЛІТКІВ
2.1.
Програма експериментального дослідження статево-рольової
ідентифікації у підлітковому віці................................................................ 22 2.2. Результати дослідження відповідно до використаного інструментарію
2.2.1 Проективна методика «Якими я уявляю справжніх чоловіка та жінку» ....................................................................................... 25 2.2.2. Рисунковий тест «Намалюй людину»............................................... 28 2.2.3. Опитування «Основні риси характеру в залежності від статі»....... 31
Загальні висновки...................................................................................... 35
Список використаних джерел.................................................................. 38
Додатки........................................................................................................ 41

3
Вступ
Актуальність теми. Актуальність і доцільність дослідження обумовлюються трансформаційними змінами в Україні, що стосуються процесу становлення творчої, активної, самодостатньої, незалежної від статі, андрогінної особистості.
На сьогодні в психологічній науці досить чітко проводиться межа між психологією статі та
ґендерними дослідженнями:
«теоретико- методологічними засадами психології статі виступає біодетерміністична парадигма, а основою ґендерних досліджень в психології є парадигма соціально-конструктивістська» [17;С.45.], відповідно до якої видається можливим твердження і про розмежування статево-рольової та ґендерної
ідентичності особистості, що є наслідком процесу ґендерної соціалізації (або розуміння їх тотожними).
Методологічні основи ґендерних досліджень знаходять адекватне підґрунтя у вітчизняній психології: теоретико-експериментальне вчення
Б.Г.Ананьєва про людину (вивчення статевих характеристик як
індивідуальних властивостей індивіда і їх зв’язок із особливостями його соціальної поведінки), культурно-історична концепція Л.С.Виготського
(залежність рівня розвитку від соціокультурної ситуації). Їм відповідають основні положення інтерпретаційних схем ґендерних досліджень західних науковців (концепція соціальної ідентичної особистості Х.Теджфела і
Дж.Тернера, соціально-конструктивістський підхід).
Вибраний для дослідження підлітковий вік – це час, коли суб’єкт прагне розширити й уточнити зміст свого „Я”. Цей віковий період є важливим етапом становлення статево-рольової ідентичності, бо саме у цьому віці відбувається активне усвідомлення суті своїх ставлень до інших людей та самого себе, розширюється й уточнюється статеве самовизначення.
Саме у підлітковому віці, як підкреслюється науковцями, відбувається становлення статево-рольової ідентичності, яка є внутрішнім переживанням своєї статевої належності, набуттям гендерної ролі й уподібненням до неї,

4 своєрідною єдністю статевого самоусвідомлення і поведінки. Підлітковий вік визначає подальший розвиток особистості, орієнтацію на справжні зразки Я- чоловіка і Я-жінки в нових змінних умовах, наповнення їх егалітарними цінностями, якими передбачено формування гендерної самосвідомості, статевої „Я-концепції” та статево-рольової ідентифікації.
Об’єкт дослідження – статево-рольова ідентифікація підлітків.
Предмет дослідження – соціально-психологічні чинники становлення статево-рольової ідентифікації підлітків.; ґендерні аспекти статево-рольової
ідентифікації підлітків.
Мета дослідження полягає у визначенні ролі соціально-психологічних чинників та ґендерних аспектів, шляхів оптимізації їх впливу на становлення статево-рольової ідентифікації підлітків.
Концептуальна ідея дослідження: теоретичне й експериментальне вивчення особливостей основних соціально-психологічних чинників статево- рольової ідентифікації підлітків, а також розробка та впровадження спеціального психологічного впливу, що дозволяє гармонізувати розвиток статево-рольової ідентифікації підлітків в умовах сім’ї та школи.
Гіпотеза дослідження полягає у припущенні, що у становленні статево- рольової ідентифікації підлітків значна роль належить соціально- психологічним чинникам, серед яких провідну роль відіграє найближче оточення (сім’я, школа, однолітки), а також особливості та зміст навчально- виховного процесу. Тому спеціально побудовані корекційні заняття можуть суттєво вплинути на зміну традиційних гендерних стереотипів та настанов учасників навчально-виховного процесу, що допоможе гармонізувати процес становлення статево-рольової ідентифікації у підлітків.
Відповідно до поставленої мети та гіпотези були визначені такі завдання дослідження:
1.
Здійснити теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми процесу статево-рольової ідентифікації особистості;

5 2.
Визначити основні соціально-психологічні чинники, ґендерні аспекти, які впливають на становлення статево-рольової ідентифікації у підлітковому віці;
3
Провести експериментальне дослідження статево-рольової
ідентифікації підлітків.

6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОНЯТТЯ СТАТЕВО-РОЛЬОВОЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКА.
1.1.Статево-рольова ідентичність як складова ідентичності особистості
Ідентичність - одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. За визначенням Е.
Еріксона ідентичність базується на відчутті тотожності самому собі і неперервності свого існування в часі й просторі, а також на усвідомленні факту, що цю тотожність і неперервність визнає оточення [30;С. 59].
Ідентичність пов'язана з образом "Я", з усвідомленням власної
індивідуальності та неповторності індивідуальних фізичних та психологічних рис. Водночас ідентичність - досить складна й різноманітна. Залежно від обставин вона виступає в різних якостях. Можна говорити про цілу множину, або про систему ідентичностей, які актуалізуються в різних ситуаціях, що відповідають різним соціальним ролям.
До поняття ідентичності зверталися класики соціології, автори відомої праці «Соціальне конструювання реальності» Бергер і Лукман, які виходили з тези: ’’Ідентичність, безумовно, є ключовим елементом суб'єктивної реальності’’. Далі, розвиваючи свою думку, вони стверджували:
’’ідентичність є феноменом, який виникає з діалектичного взаємозв'язку
індивіда й суспільств’’ [3;С.279.] Як соціальна істота, людина характеризується не лише індивідуальною, а й груповою ідентичністю, яка, на думку Е. Еріксона, пов'язана з груповими, насамперед географічними та
історичними уявленнями (колективний "его"-простір-час), а також з економічними задачами (колективні життєві цілі) [30;С.57]. Групова
ідентичність пов'язана з ототожненням себе з певною групою чи спільнотою.
В соціології та соціальній психології використовують поняття "соціальна
ідентичність" та "рольова ідентичність". Згідно з теорією соціальної
ідентичності Г. Таджфела і Дж. Тернера, в основі соціальної ідентичності лежать процеси соціальної категоризації, тобто розділення соціальних об'єктів на такі, з якими особистість себе ототожнює, і такі, що складають

7 групи інших, а також процеси само-категоризації, тобто віднесення особистістю самої себе до певної соціальної категорії чи групи. Соціальна
ідентичність лежить в основі більшості групових процесів, таких як групова поляризація чи стереотипізація.[28].
Рольова ідентичність, яку можна розглядати, як окрему форму соціальної ідентичності, - це ідентичність, зумовлена соціальними ролями, тобто культурно прийнятними соціальними очікуваннями до відповідних видів поведінки, характерних для певних соціальних позицій. Рольова
ідентичність, в основі якої лежить усвідомлення себе суб'єктом психологічних ролей, тісніше пов'язана з поняттям самості, ніж соціальна
ідентичність. Американський соціолог Ч. Гордон, який розглядає рольову
ідентичність як важливий складник Я-концепції особистості, виділяє п'ять її видів: 1) статеву ідентичність, ґрунтовану на ґендерній ідентифікації людини як чоловіка або жінки; 2) етнічну ідентичність, тобто ідентифікацію людини як члена расової, релігійної, національної спільноти або мовної групи, субкультури чи іншої соціальної структури; 3) ідентичності членства, базовані на зв'язку між людиною й організаційним життям суспільства завдяки всім формам групового членства (формального чи неофіційного); 4) політичну ідентичність, що походить від типових патернів відношення людини до конкуренції, влади і прийняття рішення; 5) професійну
ідентичність, тобто систему рольових ідентичностей щодо роботи, як у домашньому господарстві, так і за його межами [31;С. 407].
Сучасні дослідження статевої ідентичності вказують на складний характер цього особистісного утворення. Воно розглядається перед усім як усвідомлення та переживання індивідом позиції Я відносно деяких образів- еталонів статі. Набуття індивідом психологічних і поведінкових властивостей, характерних для жінок або чоловіків, визначають як статево- рольову соціалізацію. Треба зазначити, що це дуже складний процес, пов’язаний із оволодінням певною гендерною роллю або стереотипом поведінки, який традиційно асоціюється з жіночою або чоловічою

8 соціальною функцією. В процесі статево-рольової соціалізації та формування гендерної ідентичності важливу роль відіграють соціальні та культурні фактори, що впливають на формування психологічної статі особистості.
Гендерна ідентифікація людини відбувається в процесі гендерно-рольової соціалізації, коли людина навчається того, що є соціально значущим для чоловіків і для жінок.
Статева ідентичність, яку можна вважати однією з найістотніших із усіх рольових ідентичностей, пов’язана з розділенням людей на групи чоловіків та жінок і усвідомленням належності людини до тієї чи іншій статі.
Вона полягає в переживанні своєї відповідності статевим ролям, тобто таким формам поведінки, які зумовлені біологічними відмінностями між статями
(що стосується насамперед сексуальної поведінки та сексуальних почуттів, народженням дітей тощо). Статева ідентичність є не лише однією з найістотніших ідентичностей, а й чи не найпершою, що формується онтогенетично. Коли ми говоримо, що народилася дитина, ми обов'язково наголошуємо, що народився хлопчик чи дівчинка.
Ґендерно-рольова соціалізація - це засвоєння людиною ґендерних ролей, суспільних очікувань до цих ролей, а також ґендерний розвиток особистості, тобто формування психологічних характеристик, що відповідають ґендерним ролям. Статеві та
ґендерні ролі мають надзвичайно велике значення для нормальної соціалізації особистості серед безлічі ролей, що їх засвоює людина. Ці ролі тісно пов'язані з усвідомленням себе представником певної статі та з нормативами поведінки, характерної для представників цієї статі. Статеві та
ґендерні ролі тісно пов'язані зі статевою й ґендерною ідентичністю особистості.

9
1.2. Формування ґендерної (статево-рольової) ідентичності особистості
підлітка
Формування ґендерної (статево-рольової) ідентичності – одне із головних завдань розвитку особистості у підлітковому віці, а її зміст залежить від соціальних очікувань соціуму. Становлення ґендерної
ідентичності підлітка проходить в умовах соціалізації із акцентом на відтворення домінуючої ґендерної культури – це свідчить про її соціокультурне формування.
Інформацію про моделі та норми статевої поведінки індивід починає одержувати з дитинства, формуючи на підґрунті статевої ідентичності те, що ми називаємо тендером. Треба розрізняти поняття «статева ідентичність» та
«ґундерна ідентичність». Якщо статева – це переважно усвідомлення себе представником тієї чи іншої статі, то ґендерна ідентичність полягає в переживанні своєї відповідності ґендерним ролям, тобто сукупностям суспільних норм і стереотипів поведінки, характерних для представників певної статі. Людина може мати певну чітко визначену статеву ідентичність і водночас мати труднощі з ґендерною ідентичністю, переживати невідповідність ґендерним ролям і стереотипам, відчувати власну нереалізованість. Гендерна ідентичність розглядається психологами в таких аспектах: адаптаційна статева ідентичність як усвідомлення особистістю співвідношення своєї реальної поведінки з поведінкою інших жінок та чоловіків; цільова концепція “Я” як набір індивідуальних настановлень чоловіка або жінки на те, якими вони повинні бути; персональна ідентичність як особистісне співвіднесення себе з іншими людьми; его-ідентичність як глибинне психологічне ядро того, що саме особистість людини як представник статі означає для самої себе. Для зрілої особистості ґендер стає функціональною заміною біологічної статі, а соціально-рольові закономірності і суперечності визначають сферу статевої поведінки особистості. [13;С. 132-157].

10
Гендерна ідентичність формується в процесі статеворольової соціалізації. Цей процес відбувається, з одного боку, як засвоєння індивідами цінностей гендерної культури, що транслюються попередніми поколіннями, з другого – як трансформація цих цінностей, що є реалізацією притаманної молоді потреби у новаціях.
На становлення статево-рольової ідентифікації підлітка суттєвий вплив мають особистісні детермінанти: статева свідомість, самосвідомість, образ
„Я” тощо. У зв’язку з цим розглядається статева „Я-концепція”, яка передбачає єдність і тотожність позитивних образів, що можуть бути неузгодженими між реальним та ідеальним „Я”, і стати причиною кризи розвитку особистості, ускладнюючи її статеве самовизначення. „Я- концепція” виступає як набір когнітивних репрезентацій самості, що формують дві підсистеми – соціальну і особистісну – ідентичності [28]. „Я- концепція” не просто надає індивідові вірогідні відомості про себе, а допомагає виробити ефективні життєві орієнтації та виконує роль детермінанти активності суб’єкта у різноманітних суспільних стосунках із середовищем.
З 10-11 років починається новий соціальний етап життя людини, який називається підлітковим. Головний соціальний зміст розвитку людини в цьому віці пов’язаний з процесами статево-рольової ідентифікації і засвоєння різноманітних соціальних ролей. Цей період найбільш сенситивний для розвитку соціальних здібностей людини, які реалізуються через спілкування з ровесниками.
Ґендерна ідентифікація – внутрішнє переживання своєї статевої належності та переживання ґендерної ролі, уподібнення до неї, своєрідна
єдність статевого самоусвідомлення і поведінки. Ґендерна ідентичність –
ідентичність, яка характеризує людину з точки зору її належності до чоловічої чи жіночої статі, усвідомлене прийняття нею зразків мужності та жіночності в культурі, є ширшим поняттям,ніж статево рольова ідентичність, оскільки включає в себе рольовий аспект і образ людини загалом. Статево-

11 рольова поведінка – дії людини, зумовлені її належністю до певної статі.[12]
В онтогенезі особистості розрізняють первинну і вторинну статеву
ідентифікації. Статева належність є першою категорією, в якій дитина починає усвідомлювати своє «Я», у віці старшого дошкільника і дівчатка і хлопчики починають усвідомлювати, що їхня стать незворотна і постійна, засвоюють і демонструють статево типізовані моделі ґендерної поведінки.
Визначальними характеристиками первинної ґендерної ідентифікації є почуття подібності, відчуття «ми – хлопці (дівчата)», ці характеристики психологічної статі знижують тривожність особистості, посилюють впевненість у собі. Процес вторинної статевої ідентифікації, статевого усвідомлення і поведінки припадає на підлітковий і юнацький вік , особливу роль у ньому відіграє наслідування моделей рольової поведінки. Розширення діапазону соціальних ролей поглиблює, збагачує уявлення особистості підлітка про власну відповідність ґендерним нормативам.
Процес розвитку ґендерних ролей, як соціально зумовлених моделей статевих ролей та статево-рольової поведінки, відбувається в контексті досить важливого для життя особистості процесу, який називається соціалізацією, одним із найістотніших складників якої є рольова, зокрема й
ґендерно-рольова (чи ґендерна) соціалізація.
Підлітковий вік – найбільш драматичний і динамічний період становлення соціальної ідентичності, зокрема ґендерної (статево-рольової)
ідентичності. Саме в цьому віці, на думку Е.Еріксона, відбувається переструктурування сукупності дитячих ідентифікацій в нову конфігурацію в результаті відмови від одних і прийнятт (набуття) інших [30] змінюються
інтереси, уподобання, ідентифікаційні зразки, тематика проблемних ситуацій, значимість різних сфер життя (вибору професії та професійного шляху, релігійних і моральних переконань, міжособистісного спілкування, сімейних ролей [27;С.49-55.].
Розглядаючи динаміку персональної (особистісної) ідентичності підлітків від молодшого підліткового віку до старшого, науковці фактично

12 відповідають на питання, як підлітки стають дорослими – чоловіками та жінками, які зміни проходять у структурі особистості, як змінюється особистість, що набуває риси відповідної соціальної групи, тобто як формується соціальна ідентичність. Дослідження Н.Радіної, Є.Тєрєшкової описують отримані статистично значимі відмінності у самопрезентації молодших підлітків: дівчата вважають себе більш компетентними в романтичних стосунках, а хлопці – у спортивній діяльності; до середнього підліткового віку зміни у самопрезентації хлопчиків наростають відповідно до соціальних очікувань від представників чоловічої статі: хлопчики вважають себе більш компетентними в професійній сфері, сфері спортивних досягнень, а також проявляють високу самоповагу [18;С.61-78.]
Пояснення причини вираженого зростання соціальної компетентності, що відображена у конструюванні позитивної ґендерної чоловічої
ідентичності Б.Хасан та Ю.Тюмєнєва знаходять в тому, що традиційні уявлення про «маскулінності» не відповідають з вимогами, які пред’являють батьки та вихователі до дошкільників і молодших школярів, тому, вступаючи в конфлікти, хлопчики до підліткового віку навчаються поведінці регулювання взаємостосунків і дотримання соціальних норм. Оволодіння соціальними навичками конструктивної безконфліктної поведінки сприяє засвоєнню соціальних норм,становлення «Я-концепції» особистості підлітка та безпосередньо відображається на соціальній компетентності, зокрема на статево-рольовій ідентифікації. У дівчат-підлітків не виникає ситуацій, які б вимагали затрату значних зусиль для засвоєння соціальних норм, відповідності очікуванням дорослих та соціально-рольовим нормам, тому процес становлення їх уявлень як представниць жіночої статі традиційно- схематичний.[24;С.49-55.].
У процесі статеворольової соціалізації підлітковій стадії належить особливе місце, тому що саме на цей період припадає формування зрілої гендерної ідентичності (Е. Еріксон). В механізм гендерної ідентифікації в умовах підліткової гендерної субкультури включаються такі фактори

13
(принцип “ми – вони”, принцип більшої схильності відповідати прикладові схожого на нас тощо), завдяки яким гендерна поведінка стає одним із головних параметрів оцінки підлітка. Це стає вирішальною умовою досягнення зрілості гендерної ідентичності. Зріла гендерна ідентичність – це статус людини, яка на основі самостійного рішення й висновків досягла стабільного визначення й усвідомлення себе як чоловіка або жінки, прийняла себе цілком через гендерну поведінку, яка відповідає її біологічній статі.
Підліткова стадія статеворольової соціалізації виявляється вирішальною у формуванні гендерного типу особистості. Це обумовлюється тим, що у підлітковий період формується зріла гендерна ідентичність як усвідомлення
індивідом своєї статевої належності, як суб’єктивне осмислення, переживання статевої ролі, яке виявляється у єдності статевого усвідомлення та поведінки. На підлітковий період припадає остаточне формування гендерної ідентичності особистості підлітка.
Соціальні норми, що визначають функції та обов'язки чоловіків і жінок у сім'ї та суспільстві, називають статевими ролями. Статева роль - це комбінація всього, що людина робить, говорить, як поводиться, щоб відповідати певним нормативам та приписам, прийнятим у даному суспільстві для чоловіків та жінок. Можна сказати, що статева роль - це публічний вияв ототожнення за статтю, статевої ідентичності. Поведінку, яка реалізує ці нормативні очікування або орієнтована на них, називають статево-рольовою Особливості статево-рольової поведінки зумовлені характером статевих ролей. Перша, домінуюча роль, з якою ідентифікуються дівчатка, є роль мами, її образ стає частиною особистості дівчини і формує в неї образ материнства та відповідну статево-рольову поведінку. Дитячий
ідеал матері певною мірою опосередковує статево-рольову поведінку хлопця
- з мамою він підсвідомо порівнює свою подругу, наречену, дружину - матір своїх дітей.
Отже, статева роль - це система нормативів та приписів щодо поведінки чоловіків та жінок, прийнятих у певному соціальному оточенні. Ці

14 неписані правила настільки органічно входять у зміст спілкування і характер взаємин людей, що ми їх помічаємо лише тоді, коли чиясь поведінка виходить за межі загальноприйнятої. Поведінку, яка узгоджується з прийнятим у даному суспільстві розподілом статевих ролей, називають статево-типізованою. Це - генералізоване, узагальнене уявлення про "типово" жіночу або "типово" чоловічу рольову поведінку. В узагальненому вигляді вони існують як маскулінні та фемінні риси. На ранніх етапах онтогенезу статевотипізовані взірці поведінки беруть активну участь у формуванні концепції Я, яка потім збагачується. Саме тому В.Є.Каган розрізняє статеву
ідентичність (порівняння з ідеалом, стереотипом, наслідування моди) та соціально-статеву ідентичність (соціальні ролі). Оскільки чоловіки та жінки в сучасному соціумі виконують, здебільшого, різні ролі, то статево- типізованою поведінкою чоловіків вважають ту, яка базується на їхньому соціальному статусі, успіхах у професійній діяльності, а для жінок ту, яка характеризує їхню роль у сім'ї - матері, виховательки, охоронниці домашнього вогнища. Ряд учених вважає, що статево-типізована поведінка зумовлена, насамперед, природними властивостями жіночого та чоловічого організмів і в останню чергу - соціальними установками та очікуваннями.[
16
].

15
1.3.Психологія гендерних відмінностей
Гендерні стереотипи, які протиставляють маскулінні та фемінні властивості як задані природою, відчутно впливають на масову свідомість, стають підсвідомим мірилом нормальності/ненормальності поведінки, їх експлуатують засоби масової інформації, літератори, батьки і вчителі.
Пропаговані ними особистісні риси, інтереси дівчаток і хлопчиків, як правило, не мають нічого спільного з реальністю. Страх громадського осуду стримує хлопчика від вияву ніжності та співчуття сестричці, а вона з усіх сил старається вдавати із себе боягузку, аби лише не бути серед дівчат «білою вороною». Загалом, уже в дитячому віці їм нав'язують взаємодоповнюючі психологічні характеристики (див. Додаток 1
)
Протиставлення «чоловічого» і
«жіночого», на думку І. Кона, є однією із загальних парних опозицій людської психіки. Уявлення про «жіноче» і «чоловіче» в стилях поведінки, рисах характеру, сімейному і соціальному статусі пронизують як особистісні очікування, так і культуру загалом. «Стосунки чоловіка та жінки завжди і скрізь, в усіх сферах діяльності нагадують взаємини вершника і коня. Тому хлопчикам слід надавати більш самостійності, а дівчат, навпаки, дресирувати
і дисциплінувати» [21; С.120.]. Психологічні відмінності чоловічих і жіночих занять сприймаються багатьма як вроджена схильність, наслідок еволюції біологічної природи чоловіка і жінки, а не результат засвоєння соціальних ролей. «Дійсною причиною відмінностей є не статева приналежність, взята сама по собі, а ті відмінності в соціальному статусі та статеворольовій позиції, які задані історичними формами взаємостосунків чоловіка та жінки»
[1;С. 70-78
.].
Для підтвердження біологічної чи соціальної детермінованості психологічних відмінностей статей необхідно з'ясувати наскільки великою
є різниця між ними, в якому віці й чому вони з'являються, що є спільного і відмінного у чоловічій і жіночій психології.
Самовпевненість здебільшого приписують чоловікам, а дефіцит її — жінкам. Вважається, що вона у чоловіків розвинута значно сильніше, ніж у

16 жінок, і похитнути її досить важко. На цій підставі був зроблений хибний висновок, що чоловіків важче вмовити, вони важко піддаються сугестивним впливам (навіюванню). Експериментальні дані засвідчили, що вони справді більш самовпевнені, ніж жінки, у яких частими є занижена самооцінка, закомплексованість.
Психологи підкреслюють, що самовпевненість утверджується в чоловічій психології завдяки очікуванням соціуму, який безжалісно висміює сумніви, вагання чоловіків, всіляко заохочує їхню непохитність і рішучість. Тому представники чоловічої статі намагаються видаватися радше самовпевненими, ніж невпевненими в собі.
Відомо, що характер діяльності, її успішність змінюють образ Я, підвищують самооцінку. Соціальні проблеми жіноцтва таяться, на думку багатьох учених, у дисгармонійному розвитку їх Я. За твердженням І. Кона, внаслідок більш раннього статевого дозрівання образ Я дівчинки швидше потрапляє під вплив само- і взаємооцінювання, що зумовлює вищу
рефлексивність, мрійливість, більшу залежність від соціальних
очікувань.[19.]
«Синдром залежності» є одним із проявів суперечностей в образі Я дорослої жінки. Він проявляється у слабкості меж Я, дифузній самоідентифікації, а внаслідок цього — у маніпулятивному стилі спілкування з жінкою її чоловіка, дітей, керівництва. Саме дифузна гендерна ідентичність, на думку вчених, зумовлює виникнення у багатьох жінок, які працюють, почуття провини, внутрішнього конфлікту між Я- мати, дружина та Я-спеціаліст. Прихильники традиційної сім'ї доводять, що ці ролі несумісні, їм заперечують ті, хто орієнтується на партнерство, рівність статей.
Дослідження свідчать, що задоволеність життям, собою, сім'єю, чоловіком у жінок, які працюють, вища, ніж у домогосподарок, які оцінюють себе лише в ролі господині й матері, їх частіше вражає синдром
«домогосподарки»: мають низьку самооцінку, переживають тривожні та

17 депресивні стани, відчувають самотність, залежність. Це породжує хронічне невдоволення собою, потребу в психологічній підтримці.
Прихильники традиційних поглядів на жінку вважають
тривожність якістю, яка засвідчує «силу» чоловічої статі і «слабкість» жіночої. Справді, люди з високим рівнем тривожності є відповідальними, але нездатними на вчинки, чітку лінію власної поведінки. Вони надто сором'язливі, всього і всіх побоюються, їх переслідує невпевненість, переживання, що вони чогось не зможуть, з чимось не справляться, кудись не встигнуть. Поширеною є думка, що дівчатка, дорослі жінки значно тривожніші, а тому сором'язливіші, ніж хлопчики, чоловіки. Цю особливість «жіночої поведінки» часто підтверджують психологічні дослідження. Однак особливої різниці щодо рівня особистісної і ситуативної тривожності чоловіків і жінок учені не зафіксували. Одне із стереотипізованих уявлень про більшу тривожність жінок щодо своєї зовнішності було спростоване шведськими експериментаторами, які прихованою камерою, встановленою біля дзеркала в одному із універмагів, фіксували частоту заглядань у нього чоловіків і жінок. Виявилось, що протягом дня у дзеркало глянуло 412 жінок і 778 чоловіків [29].
Емоційну чуйність, сензитивність жінок до психологічного стану
іншої людини вважають класичними фемінними, а емоційну стриманість
чоловіків — маскулінною властивостями. Вони адекватні емоційним ролям жінок та інструментальним — чоловіків. У явлення, що чоловіки є емоційно-глухими індивідами, породжене стереотипом. Проте традиційне виховання, стереотипізована соціалізація розвиває у них, на думку
Рональда Лівента, так звану «нормативну чоловічу алекситимію», тобто нездатність розуміти емоційні відтінки взаємин. Вони, як правило, зазнають значних психічних травм унаслідок раннього психологічного відокремлення від матері, що зумовлює дефіцит інтимних переживань, емпатії, здатності встановлювати емоційно близькі стосунки з партнером.
Цю травму посилює процес гендерної соціалізації, під впливом якого

18 хлопчиків вчать притлумлювати переживання, почуття, уникати виявів ніжності, вразливості.
Спорідненою з емоційною чуйністю є емпатійність і пов'язані з нею схильність опікати, доглядати когось, яку вважають органічно жіночою якістю, успадкованою від інстинктивної природи жінки-матері.
Орієнтація на опікуючу поведінку, здатність до емпатійної реакції є типовим очікуванням щодо поведінки жінки. Американський психолог
Елліс Іглі вважає, що розподіл ролей і відповідних особистісних якостей у більшості культур відбувається саме на основі гендерної ознаки. У сім'ї і суспільстві жінкам традиційно належать опікуючі ролі, які передбачають передусім здатність до емпатії. Наслідком такого розподілу праці між чоловіками і жінками є посилення очікувань, пов'язаних із певною гендерною роллю: суспільство сподівається, що чоловікам і жінкам будуть притаманні якості, які відповідатимуть їхніми ролям. Згідно з цими очікуваннями жінки мають бути турботливішими, дружелюбнішими, експресивнішими та чутливішими.
Дослідження засвідчують зв'язок між традиційно чоловічими цінностями та нездоровим способом життя. Відмінності щодо стану здоров'я
різняться більше в межах жіночої популяції, ніж між чоловіками і жінками.
Бідність зумовлює ранню смертність осіб обох статей.
Якщо одружені чоловіки виявляють вищі показники здоров'я, то для жінок ця кореляція є несуттєвою. Для них зі станом здоров'я пов'язана якісна оцінка шлюбу, вдоволеність ним. Дослідження свідчать, що стрес загострює у жінок симптоми ревматоїдного артриту за винятком тих, хто має дружні стосунки зі своїми чоловіками. Жінки, яким їхні чоловіки допомагали справлятися з больовим синдромом, відзначали більшу кількість симптомів полегшення, ніж жінки, які справлялись із болем самотужки.
У деяких описах жінка в психологічному розумінні виглядає неповноцінною, примітивною істотою: «Чоловік живе свідомо, – жінка – ні»,
«Жінка не відчуває жодного потягу до істини, звідси її несерйозність,

19 безвідповідальне ставлення до мислення» [8;С.186]. «Вона позбавлена доброчинності, вона – аморальна, низька» [8,С.120].
На противагу поширеному стереотипу, що чоловіки люблять хворіти, перебільшують симптоми розладу стану свого здоров'я, експериментальні дослідження засвідчили, що більшість з них схильні приховувати свій біль
і слабкість, оскільки сприймають захворювання як загрозу їхній маскулінності. Тому на прийомі у лікаря вони розпитують менше і отримують більш схематичну і стислу інформацію про захворювання від професіоналів, ніж жінки. Пасивні чоловіки і в процесі терапії. Лікування вони розцінюють як чийсь обов'язок дбати про них, а не як власні зусилля щодо підтримання здоров'я.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал