Міністерство освіти і науки України Житомирський державний університет імені Івана Франка



Pdf просмотр
Сторінка7/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
3.3 Роль народних ігор у розвитку дітей раннього
та дошкільного віку
Відповідно до світогляду, весь життєвий устрій українців був наскрізь перейнятий фізичними вправами й іграми, що носили змагальний характер. Літопис оповідає про ігрища між селами І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні. Для проведення таких сходин були призначені окремі витолочені майданчики, що називалися ігрищами:
―Ігрища втолочені й людей велика сила. Ігри присвячувалися матері-Землі, богу сонця Ярилові, богові війни та зброї Перуну.

156 Масові ігри слов’ян відбувалися в місцях обміну товарів, під час ―братаній‖, після судів (незалежно від результатів, на честь пошанування загиблого воїна тризна. На ігрищах молодь прагнула показати своє вміння в стрільбі злука, киданні каменів у ціль і на відстань, у різних іграх та забавах. В іграх поєднувалися спритність та фізичне загартування, управність, кмітливість, витривалість. У ―Велесовій книзі зазначається В той день мали також ігрища перед лицем старотців і силу юну показували. Юнаки бігали, співали, танцювали на їхню честь. Найбільш розповсюдженими також були бої перебійців‖, вдавані бої та змагання на зразок первісних турнірів. У народних іграх брали участь і фахові митці, які мали різні назви гудець – музиканті співак плясець – танцюрист півець – співак. Булий окремі музиканти свирець, або свірильник, сопільник, трубник. Загалом народних артистів називали ігрецями, або скоморохами. Вони мали велику популярність серед народу Як плясці або гудці, або хто інший закличе на ігрище або на яке зборище ідольське, то всі туди біжать, радуючись‖ [8].
Скоморохи, із сучасного погляду, були професійними музикантами й акторами. Вони виступали на княжих дворах, міських площах.

157 Крім танців, ―плясанія русалієй‖, ―скаканія‖, зміст
ігрищ складали ще певні язичницькі ігри, на жальне описані церковними авторами, а лише подані в узагальнених назвах ―ігрищами бєсовськими‖, іграми ідольськими,
―ігрищами неподобними. Водночас аналіз історичних і фольклорних матеріалів дає можливість окреслити деякі з них. Найстаріші ігри, що були створені забагато років до прийняття християнства, мали філософський зміст. Віра в силу слова і рухів створила окремі ігри вегетаційного змісту, у яких, за давнім анімістичним світоглядом, простежується імітація оранки, сіяння, скородіння, сходів, росту, збору врожаю (Мак, Горошок, Огірочок. Вегетаційні ігри були специфічними молитвами, які мали викликати швидкий розвиток певних рослині багатий урожай. У численних веснянках та колядках яскраво подаються життя й організація парубочих громад, їхні військові походи, велике почуття гідності, хоробрості та відваги, любов до свого народу, здатність до його захисту. Найбільш розповсюдженими були також бої перебійців‖, вдавані бої [8] й змагання на зразок первісних турнірів. Велика кількість ігор мала мотиви кохання, залицяння або одруження ―Царенко‖, Любка ―Чернушка‖

158 й ін. Народні ігри та фізичні вправи відображали, передусім, виробничу діяльність людей (полювання, землеробство, тваринництво, риболовство), військовий і сімейний побут, світогляд.
Невід’ємним компонентом святкових ігор було закликання добра багатства та успіху в домі й родині. У змісті ігор передавалось ідеалізування величі, багатства, могутності, поваги. В основі цих магічних актів лежала віра в чудодійні здатності рухів і слова давати те, що ними представлено. Належному фізичному розвитку й вихованню морально-вольових якостей сприяли різноманітні народні рухливі ігри, які позитивно впливали майже на всі системи та функції організму. Однією з популярних була грав паці. Паці – нижні кістки баранячих або коров’ячих ніг розставляли впоперек вулиці й влучними ударами потрібно було розрушити їх шеренгу. За допомогою цієї грив дітей із раннього дитинства розвивали точність, окомірі координацію рухів. На велику розповсюдженість грив паці вказують археологічні матеріали під час розкопок відомого Чернігівського кургану гульбище було знайдено не тільки велику кількість баранячих ніг, але і їхні бронзові копії. Подібні знахідки виявлено і в Яблунівському кургані поблизу Канева.

159 Навички метання розвивали спортивні ігри із застосуванням палиць, м’яча, свайки. На Україні були розповсюджені ігри Шкереберть, Вивертень,
―Трампижа‖, Матка та ін. Розвиток сили досягався за допомогою ігор, які нагадували давньоруські ―перетяги‖: Чий батько дужчий, Перетяжки, Кулі, Ланцюг,
―Верниголова‖ й ін. Виховання та розвиток швидкісних можливостей досягалися за допомогою ігор Дуб, Наввипередки, ―Горшки‖, ―Ловитки‖, Хованки, Кут, побудованих на дійових вправах зі зміною напрямку руху та швидкісної реакції. Слід відзначити, що в Київській Русі були поширені ігри, які за своїми правилами нагадають сучасний хокейна льоду й на траві. Зміст гри полягав утому, щоб за допомогою палиці закотити кулю або м’яч (мазло) в заздалегідь викопану лунку. Популярною була гра з м’ячем, яка за своїми правилами нагадувала сучасний футбол Гравці розділялися на дві команди і ставали на певній відстані одна від одної. Позаду кожної команди проводили граничну межу команди намагалися ногами перекотити м’яч, стараючись подолати межу суперника. Проте, що ігри з м’ячем у Київській Русі були популярними, свідчать археологічні знахідки, серед яких значне місце займали шкірянім ячі різних розмірів та ваги.

160 Шахи стали невід’ємною частиною культури і набули самобутніх рис. Це знайшло відображення в своєрідній шаховій термінології, в майстерності різблярів, в билинному фольклорі, поставивши шахи на високий п’єдестал народної культури. Своєрідною формою змагальних ігор у Київській Русі були лицарські турніри, запозичені в сусідніх народів і відомі як руські ігрища‖. Перша згадка про лицарські турніри на території Київської Русі належить до 1150 року. Тоді князь Ізяслав святкував свою перемогу й улаштував великий бенкет. Угри, які приїхали в Україну як військова допомога на арабських конях-скакунах вигравали на Ярославовім дворі, а кияни дивувалися безлічі угрів і воїнській управності їх, і коням їхнім [15]. Ураховуючи різнобічність впливу, стверджуємо, що народні ігри стали основою розвитку національної системи фізичного виховання, яка постійно вдосконалюється й залежить від багатьох факторів педагогічних, психологічних, політичних, соціальних, що вимагає подальшого вивчення.
3.4. Впровадження автентичної грив процесі
виховання підлітків
Соціальні групи й народи відрізняються у своїх іграх не менше, ніжу своїх мовах шотландське штовхання

161 колоди, американський бейсбол, англійський крикет, баскська пєлота, африканська гребля на каное, афганська бузкаші – ці форми практики настільки ж різняться, наскільки і походження та місце проживання народу. Таким чином, можна говорити про етнологічне вивчення тілесної поведінки, для чого Геннінг Ейхберг пропонує термін
«етнорухливість» (ethnomotricité). Етнорухливість дозволяє зробити висновки з множинності спортивних культур вона протилежна занадто звичному монолітному, одномовному розумінню спорту. До того ж на етнологічних підставах відроджується поняття національного характеру, що становить собою статичну фіксацію кожної культури [40]. Гра наділена потужним навчально-виховним потенціалом, який дозволяє вирішувати освітні, оздоровчі, виховні завдання, відповідає принципам фізичного виховання (враховується вік, стать, стан здоров’я, фізична підготовленість учнів. І сьогодення висуває вимоги рахуватися з народними іграми не лише в молодших класах, але і ширше їх використовувати зі старшими учнями, адже представлений у загальноосвітніх закладах процес фізичного виховання більшою мірою ставить перед собою мету, а народні ігри ніколи не стояли на заваді цьому. Прикро, але народним іграм у процесі фізичного виховання ніколи не приділялося достатньо уваги. Візьмемо

162 до прикладу першого фундатора, хто приділив своє творче життя іграм Єгора Арсенійовича Покровського, котрий всіляким чином намагався впровадити в навчальний процес ігровий, виражений у національних традиціях, потенціал. Це, власне, єдиний науковець, котрий поставив замету не лише описати ігрову минувшину, а розкрити аксіологічний
зміст гри, сягнути в потребово-мотиваційну сферу дитини, переконати в необхідності побудови фізичного виховання на основі ігор, а не гімнастики. У доповіді На захист ігор Є.А.Покровський підкреслював Чи неповинна сучасна школа звернути більше уваги на дитячі ігри, аніж це робиться зараз Скажемо більше чи неповинна школа навчати дітей іграм і керувати ними, поряд з іншими загальноосвітніми предметами, як це тепер робиться в Англії Завданням школи є не тільки навчання розуму, алей розумне виховання взагалі, найкраща форма якого для дітей – ігри. І наше особисте переконання – те, що це дійсно прямий, безумовний обов’язок школи [19]. Більше того, на думку
Є.А.Покровського сучасна школа, в загальному, прямо протидіє дитячим іграм і саме тим, що майже повсюдно віднімає в дитини час на шкільні заняття, не залишаючи їй ні найменшого дозвілля для гри [20]. Це звернення прозвучало наприкінці ХІХ ста актуальності не втратило і

163 досі, і що цікаво – сьогодні звучать пропозиції зменшити предметне навантаження особливо на старшокласників, проте це не тільки не реалізується, а навіть є протиріччям, оскільки кількість предметів лише збільшується. Очевидно, навіть, чому народним іграм не приділяється належної уваги. Адже «автентична гра наснажена магічною силою традиції, символікою образів, природною динамікою і емоційністю, високим енергетичним зарядом, гармонією і характерною поетичністю. Саме традиційні, наближені до природи, а не надумані ігри, невимушено вводять діток у світ дорослих, у стихію непередбачуваних ситуацій, спонукаючи до їх розв'язання, до подолання перешкод, органічно, зрозуміло для дитячого сприйняття знайомлять з притаманними нашій нації трудовими процесами й навичками, з особливостями побуту, ритуальних дійств, обрядів. І коли дитя виростає, в його душі назавжди лишається це зоряне віконце в Пам'ять, обернений у небо колодязь з чистою живильною водою
[10], – саме так характеризують потенціал народної гри колектив авторів, що зуміли створити унікальну збірку українських дитячих і молодечих народних ігор та розваг
«Дзиґа», щоб запроваджувати ігрові методи в навчально- виховний процес. Тобто гра здатна розбудити національну свідомість, привити любов, показати власну неповторність,

164 виділитися. Аналіз останніх досліджень та публікацій свідчить, що у
ХХ ст., коли урок фізкультури став експериментальною базою, з народними іграми почали дедалі менше рахуватися, замінюючи їх гімнастичними та спортивними аналогами, котрі були сприйняті як їх альтернатива, тобто фізична культура підмінюється фізичним вихованням. Післяжовтневої революції 1917 р. починають з’являтися видання рухливих ігор незрозумілого походження, які мало нав’язані з споконвічними культурними традиціями, й апогеєм стають ті роки ХХ ст., коли ведуться активні розробки нових ігор з переважною колективною спрямованістю А. І. Вишневський (1930), Б. М. Шифрін (1923), Н. С. Філітіс
(1924) та ін.). До речі, така доля спіткала спорт, де пропагувалися, в першу чергу колективні види спорту, індивідуальні – не заохочувалися, оскільки буржуазна мораль заснована на індивідуалізмі, а пролетарська – на колективізмі. Саме тому естафетний біг в легкій атлетиці отримав найбільшу розповсюдженість [30]. Гра стає інструментом у побудові «новоїлюдини», адже основним покладеним на неї завданням виступає утилітарне, практичне. Такий підхід спровокував появу

165 таких ігор, які прямо не відповідали культурній дійсності, а автори дозволяли собі вільно й недбало визначати, які ігри корисній потрібно нав’язувати, а які варто забороняти. М. А. Ключева вказує, що протягом всього радянського періоду (ті рр.) в етнографії гри яскраво відчувається якесь фальшиве розуміння цінності національного та інтернаціонального в культурі. І єдиним, на думку автора важливим явищем того періоду вихід збірників ігор різних народів СРСР (союзні республіки, до автономних республік і округів справа зі збору матеріалів, однак не дійшла. Збірники ігор різних народів, національностей видавалися в радянський час за одним і тим-самим рецептом водну книгу входили по декілька ігор від кожного народу – виходила так би мовити яскрава картина різноманіття і братерства. Чим багато чисельніший народ, тим більше наводиться опису ігор цього народу в збірнику, а в цілому це ніщо інше як профанація збору і вивчення [12]. Заміна автентичної гри аналогами, але не заперечення ролі та місця самої гри свідчить про усвідомлення закладеного навчально-виховного її потенціалу. Багато українських традицій та звичаїв в ХХ ст. у карколомній відкритій чи завуальованій формі руйнувалися, переписувалися та зовсім по-іншому

166 інтерпретувалися. Історично так склалося, що іскру автентичності народних традицій, свят, ігорне дозволили загасити науковці, які були змушені емігрувати в інші країни, проводячи своє життя в засланні, на чужині, вони й зберегли частину української істинної спадщини. Саме завдячуючи зусиллям Юрія Лавріненка в Парижі 1959 року виходить антологія творів і розстріляних, і перевихованих, і пропалих безвісти [23]; Олекси Воропая при сприянні та допомозі етнографічними матеріалами філолога Леоніда Білецького і етнолога Зенона Кузелі) світ побачила головна його праця – двотомник Звичаї нашого народу [4]; Степана Килимника, який багато уваги приділив ігровому моменту в народних звичаях [11];
Теодосія Самотулки [25], який в еміграції підтримував новацький рух і дуже багато приділяв уваги іграм, розробляючи унікальні їх свята, та інші імена котрих час повинен відкрити, а не забути. З х років ХХ ст. і по сьогодення велику увагу ігровим традиціям українського народу приділяють Євген
Приступа, Олег Слімаковський, Микола Лук’яненко, Анатолій Цьось [21, 36]. Особливо хочеться відзначити історика Валерія
Старкова, котрий кінцевою метою одного із його життєвих завдань ставить досконале висвітлення традиційної ігрової

167 культури українського народу [28]. Попри всю дієвість класно-урочної системи, сьогоднішня суспільна ситуація, що викликана вкрай низьким фізичним розвитком і фізичною підготовленістю школярів, невмінням застосовувати набутті знання на практиці, а це прямо відображено на їх соматичному здоров’ї, диктує правила створення ефективної позаурочної
програми дій з формування орієнтаційна загальнолюдські та фізкультурні цінності, в яких закладений потужний тілесно-фізичний та духовно-моральний потенціал. Сформована суспільством упереджена негативна думка з приводу відсутності у фізичній культурі будь-яких духовних начал, наче фізична культура тільки рухи вільними кінцівками тіла (і те останнім часом не виправдовує своєї ефективності, перешкоджає повноцінному впровадженню всієї сукупності різноманітних засобів й недовіру в їх ефективності. Професор Т. Ю. Круцевич труднощі, які виникають під час реалізації навчальної програми, вбачає втому, що Програма передбачає тільки визначені форми занять (двічі- тричі на тиждень, тому без заходів протягом дня, позакласної роботи заповнити руховий режим підлітків неможливо. Необхідно встановити відповідну доплату педагогам за позакласну роботу, оплату тренерам з видів

168 спорту, які проводять заняття на базі школи [13]. Застосовуючи народні ігри (не виключаючи звичайно спортивних та різних їх модифікаційна уроках фізичної культури, тим – самим забезпечуватиметься демократизація та гуманізація навчального процесу, які визнано новими напрямками сучасної освіти, новою парадигмою. Дитина завжди тяжіє до гри більше, аніж до уніфікованого, стандартного і циклічного одноманіття уроку.
3.5 Використання засобів національного
тіловиховання для розвитку фізичних якостей
особистості
За останніми даними статистики спостерігається критична ситуація із станом здоров’я та рівнем фізичної підготовленості студентів. До занять фізичною культурою і спортом залучено лише 13% населення України. В той же час, погіршується матеріально-технічна база навчальних закладів, недосконалість програм з фізичного виховання та одноманітність знижує інтерес студентів до занять фізичними вправами [6]. Одним із можливих та ефективних шляхів вирішення цієї проблеми є використання засобів національного тіловиховання для розвитку фізичних якостей студентів. Фізичне виховання у навчальних закладах нашої держави виконує важливі завдання. Відповідно до законів

169 України Про освіту, Про фізичну культуру і спорт, Концепцію національної системи фізичного виховання дітей, учнівської та студентської молоді України, Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту, програмою фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу Козацький гарт, та іншими документами – визначено головним завданням постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, профілактику захворювань, забезпечення нормального вікового розвитку дітей, підлітків і молоді, формування основ здорового способу життя. Впровадження народних засобів фізичного виховання та елементів, національного бойового мистецтва, зокрема Бойового Гопака, елементів народної боротьби у сучасний виховний процес дасть, безперечно, позитивний результат для розвиту фізичних якостей студентів та у вирішенні оздоровчих питань. При підборі фізичних вправ для розвитку рухових якостей, слід в першу чергу, виходити з віковічних традицій українського народу, де головну роль у фізичному вдосконаленні людини відігравали народні ігри, забави. Саме у грі або через гру, використовуючи її втому чи іншому спрямуванні, можна найефективніше розвивати рухові якості. Це не означає, що не слід використовувати

170 інші ефективні засоби (тобто фізичні вправи біг, плавання, стрибки, вправи з обтяжуванням, тощо. При деталізації особливостей засобів розвитку рухових якостей, на наш погляд, є дуже важливим включати і нетрадиційні засоби, а саме сполучати виконання фізичних вправ, ігор з виконанням пісень. На думку дослідників в галузі фізичного виховання та спорту
Ю.В.Верхошанського,
В.Н.Платонова,
Л.П.Матвєєва, фізичні якості – це окремі, визначені сторони рухових можливостей людини або певні функціональні властивості організму у відповідь на умови тієї чи іншої рухової діяльності. Розвиток фізичних якостей – це процес, спрямований на формування оптимального рівня фізичного розвитку та фізичної працездатності організму. Тому підвищення рівня фізичної підготовленості – важлива умова покращення працездатності студентів. Питання вікового розвитку фізичних якостей були об’єктом багатьох досліджень таких вчених як
М.В.Андронової,
І.А.Аршавського,
Л.В.Волкова,
А.А.Гужаловського, Р.Н.Дорохова, В.Ф.Новосельського,
В.П.Філіна та інших. Таким чином, для розвитку цих якостей, нами були підібрані вправи, елементи Бойового Гопака, боротьби та

171 народні рухливі ігри для розвитку фізичних якостей студентів віком від 15 до 18 років [10; 18; 22].
Вправи на розвиток сили
Сила як рухова якість – це здатність людини долати опір або протидіяти йому за рахунок м’язових напружень [2, с. 8]. Опором можуть виступати сили земного тяжіння реакція опори при взаємодії з нею опір навколишнього середовища маса власного тіла маса спортивного знаряддя сили інерції власного тіла або його частин та інших тіл опір партнера тощо.
Вправи на розвиток м'язів живота
З позиції Павучок виконувати удари ногами
(повзунці-павучки): Шуга, „Стрижак‖, „Бивен‖; з позиції Собачка виконувати повзунці: Шпон, Пих, „Пин‖, Рогач підсікання Коса, Млин, „Дзиґа‖.
Вправи для розвитку м'язів ніг
1) „Присядки‖ – техніка виконання копняків із положення напівприсяду. Вихідною позицією є стійка Мур Ралець, Брик, Відсіч, „Збуй‖.
2) Пересування у положенні присівши Кулик,
„Квап‖.
3) Повзунці – різновид бойової техніки козаків у положенні присівши Чіпка, Серп, Влад з позиції Павучок Веретено з позиції Собачка Шпон,

172
„Пин‖, Пих.
4) Копняки у стрибку Голубець, „Пістоль‖, Закрут, Щупак, „Розніжка‖.
Рухливі ігри та забави для розвитку сили
„Тягти чорта, Перетяжка, „Хвостач‖, У коня, Щупак, Коромисло, Витягти з круга, Втягти до круга, Перетягування через кордон, Зведи руки, Боротьба руками стоячи на колінах, Війна навкулачки, Згинати сухого вовка.
Вправи на розвиток швидкості
Швидкісні якості – це здатність людини до максимально швидкого виконання рухових дій у мінімальний для даних умов відрізок часу [2].
Вправи без предметів
1) Зі стінки „Раменна‖, за сигналом, виконувати дриблінг ногами 5-7 сек. (повторити 5-8 разів
2) Біг із кроком Напад, почергово змінюючи ногу
3) Біг кроком Галоп лівим / правим боком
4) Біг з кроками „Вихиляс‖ та „Схресний‖ правим лівим боком
5) Швидкий біг з вистрибуванням та імітацією ударів подвійний „Тузень‖.
Рухливі ігри та забави для розвитку швидкості
„Варена ріпка, Бондар, Мур, Запорожець на

173 Січі, У довгі лози, Яструб, „Шаговай‖.
Вправи на розвиток витривалості
Витривалість – здатність організму тривалий час виконувати роботу в умовах певного виду рухової діяльності. Витривалість багато в чому визначається не тільки функціональними можливостями організму людини, але і володінням раціональною технікою, вольовими якостями. Основними засобами розвитку витривалості є
- виконання вправу стані втоми, тобто під кінець заняття
- виконання вправ наспівуючи при цьому пісню
- обумовлений поєдинок – Забава, змінюючи партнерів або їх число.
Народні рухливі ігри та забави для розвитку
витривалості
„В бика або в скаженого бугая, Передай іншому, Ворони, Блоха, Боротьба навколішки, Боротьба на лопатки. Різноманітність засобів національної фізичної культури дозволяє використовувати її складові вибірково, в залежності від рівня підготовки студентів та викладача, матеріальної бази навчального закладу.
1. Засоби національного тіловиховання не

174 потребують складного обладнання.
2. Елементи національного тіловиховання можуть використовуватись як на заняттях з фізичної культури, такі в секційній роботі.
3. Засоби народної фізичної культури несуть в собі високий позитивний заряд, зберігають національний колорит, що дозволяє відчути себе причетним до здобутків національного тіловиховання, ознайомитися із звичаями і традиціями українського народу. На наш погляд, доцільним є застосування народних рухливих ігор яку сім'ї, такі в навчальних закладах. Вміле звертання до народних рухливих ігор у виховній роботі дає змогу забезпечити тісний контакт навчального закладу з сім'єю. Завдяки цьому життя усадку школі набирає звичного для дитини домашнього характеру, що допомагає реалізувати наступність і взаємозв'язок у вихованні дітей батьками та педагогами. Адже оптимальне формування особистості дитини можливе за умови міцних педагогічних позицій родинно-суспільного виховання. Тоді діти зростають, засвоївши духовні надбання народу, продовжуючи національні традиції, а також суспільно- побутову культуру. Народна творчість у такому випадку стане ефективним шляхом розвитку мовлення дитини, її інтелектуального виховання і загалом психічного розвитку,

175 збагачення її емоційно-чуттєвого та когнітивного досвіду. Завдання вихователя вчителя - зацікавити дітей загадками, казками, прислів'ями, навчити розуміти їх зміст, ввести вжиття дітей забавлянки, колискові, вчити повторювати за дорослими тексти народних рухливих ігор. Вихователь вчитель має дбати, щоб дитина дедалі більше вступала в духовне володіння тими скарбами рідного слова, котрі вона засвоїла лише наслідуванням, напівсвідомо, механічно, через що і вживає їх часто не знаючи справжнього, точного значення вживаних нею слів і зворотів. Для занять потрібно добирати описові загадки, прості за змістом і формою, невеликі колискові, пісеньки, зчисленними повторами, емоційно-образною лексикою. На сьогоднішній день, введення народних рухливих ігор передбачене у дошкільній програмі Українське дошкілля » (укладачі О. Дідух та о. Білану розділі Рідний край, а також у Концепції дошкільного виховання в Україні у змісті і засобах національного виховання [3, с. 99]. Однак на наш погляду налагодженні національного виховання корисно було б використовувати у практиці дошкільних закладів погляди К. Ушинського, оскільки в його педагогічній спадщині міститься ціла низка цінних методичних вказівок стосовно застосування національного виховання для роботи з дітьми.

176 Таким чином, сьогодення, яке характеризується інтернаціоналізмом, мультикультуралізмом, що вже в країнах Західної Європи гостро відчувається у проявах антисемітизму, розбоях, підпалах, вимагає впровадження ефективних освітніх програм, зокрема перегляду програм з фізичного виховання на основі автентичних ігор, де акцент робитиметься на українську ідентичність із моральністю, людяністю і любов’ю до ближнього, що в подальшому дасть змогу виховати патріота рідної землі. Народні ігри, як показало наше дослідження, стали додатковим стимулом у мотивації учнів до занять і пізнання ігрової культури українського народу. Різноманітність народних ігор така, що майже будь-яка рухова дія, не кажучи вже про фізичні якості, може вдосконалюватися та розвиватися з їх допомогою, що дає привід до більш частішого їх використання з старшокласниками не тільки в позаурочній, алей урочній формах. Старші школярі потребують ігорне тільки спортивного, алей народного характеру ще тому, що лишена основі їх можна виховати любов до своїх споконвічних традицій, морально змужніти, адже українські ігри грайливі, веселі і продиктовані життям. Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

177


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал