Міністерство освіти і науки України Житомирський державний університет імені Івана Франка




Сторінка6/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8


















131
РОЗДІЛ ІІІ Етнокультурологічне призначення дитячої
гри в український народній педагогіці

3.1. Культурологічна концепція грив контексті
педагогічного дослідження ігрової діяльності дітей
Наші предки жили в тісних зв’язках із природою і їх господарські заняття та світогляд єдналися з явищами природи. Вони щиро вірили, що є такі боги, які правлять світом, і особливо шанували тих, від кого сподівались добра та щастя. Прихід весни зустрічали веснянками (гаївками, в яких тісно поєднувались хорові пісні з іграми й танцями. Поворот Сонця з літа на осінь знаменувало свято Івана Купала - день великого очищення вогнем. Ігри присвячувались Матері-Землі, богу, який посилає грім і блискавку, - Перуну, богу сонця - Ярилі. Уславлення божеств піснями, танцями та іграми мало під собою практичну основу - задобрити оточуючу природу й таким чином забезпечити собі достаток і благополуччя. Із часом обрядові дійства наших предків утратили своє ритуальне значення й від них лишились тільки молодіжні та дитячі забави. Будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стрільба злука, кулачні бої, метання спису, а жінки та діти водили

132 хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумніву й недовіри до своїх сил. Час вносить зміни у зміст ігор, створює багато різних варіантів, тільки їх рухлива основа залишається незмінною. Гра включає всі види природних рухів ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи з предметами, атому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже різноманітний рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні, імітаційні, групові, ігри-естафети, ігри-забави,
ігри-змагання тощо. Народна педагогіка вимагає, щоби батьки, учителі, вихователі піклувались про фізичний розвиток дітей, всіляко заохочували їх до рухів. Як дитина бігає і грається, так їй здоров’я усміхається, - стверджує прислів’я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте й розвивається. Народні рухливі ігри за змістом і формою прості та доступні дітям різного віку. Вони є універсальним засобом у фізичному вихованні молоді. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. Макаренко писав Гра має важливе значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли

133 виросте. Тому виховання майбутнього діяча насамперед відбувається у грі. Проблема ігрової діяльності як феноменального явища людського життя здавна привертає до себе увагу філософів, культурологів, соціологів, психологів, педагогів і дослідників інших галузей наукового знання. Методологічне значення має філософське твердження проте, гра виникає на основі духовних потенціалів людини, реалізує їх, розвиває, підносить до найвищих сягань людського духу
[33, с. 17]. Гра – cіль людського життя, його необхідна культурна приправа. У процесі вивчення великого обширу формально далеких від гри уявлень про культуру суспільства, дослідники звертали увагу на наявність у різноманітних проявах людського життя ігрових елементів, підходів, принципів тощо. Зокрема, Л.С. Виготський, підкреслюючи культурно-історичний характер розвитку психіки людини, зазначав, що розвиток дитини в кожний віковий період життя тісно пов’язаний з грою. За теорією цього вченого, ігрова діяльність є способом активного засвоєння дитиною людської культури, під впливом якої біологічна істота
―олюднюється‖, вростає в людську культуру.
Φ. Шиллер пояснював походження образотворчого мистецтва наявністю особливого ігрового інстинкту

134 німецький етнолог і представник філософії культури Л.
Фробеніус неодноразово звертався до священих ігор в архаїчному суспільстві, розуміючи їх як розігрування архаїчною людиною в священній грі усвідомленого нею ходу буття, ладу речей у природі подібну ідею висловлювали дослідники обрядів Давнього Китаю та багато інших. У такий спосіб поступово напрацьовувався матеріал, зміст якого уможливлював формування культурологічної концепції гри, яку в загальних рисах схарактеризуємо за доступними нам джерелами [17; 6; 33]. Культурологи зазначають, що загальновідоме порівняння світу зі сценою в XVII ст. свідчить про трактування людського життя в культурі минулого як гри. Сучасна ж культурологічна ігрова концепція зовсім з іншого масштабного і якісного боку розглядає гру, вбачаючи в ній своєрідну, могутню і сутнісну підвалину людської культури. Однією з найвідоміших культурологічних праць, присвячених значенню гри у виникненні й розвитку культури, стала книжка нідерландського мислителя Йогана
Гейзінги (1872–1945) ‖Homo ludens‖ (Людина, що грає. Й.
Гейзінга стверджував, що культура виникає у формі гри, вона розігрується від самого першопочатку‖. [6] У такому розумінні поняття гри не обмежується суто побутовим

135 значенням цього слова. Аналізуючи концепцію Й. Гейзінги,
Л.Л. Матвєєва [17, с. 88–96] пояснює,що під грою тут розуміються не тільки і навіть не стільки дитячі забави або розваги. Й. Гейзінга звертається насамперед доза його ж словами, вищих форм гри, тобто ігор соціальних, у яких можна і слід побачити такі форми суто ігрової діяльності, як змагання й перегони, вистави та видовища, турніри, процесії, маскаради тощо.
З'ясувавши основні характеристики феномена гри, Й.
Гейзінга детально розглядає, як саме в ігрових формах реалізуються такі види культурної діяльності, як пізнання, поезія, мистецтво, філософія, правосуддя, війна тощо. Ігрову концепцію культури розвивали у своїх працях і представник німецької герменевтики Ганс-Георг Гадамер, феноменолог Е. Фінк, проблематику ігрових аспектів культури порушували також Ф. де Соссюр, Л. Вітгенштейн,
X. Ортега-і-Гассет, Р. Кайюа, Ж. Дерріда, Г. Гессен та ін. У педагогіці значного поширення набула концепція гри, яка є співзвучною зазначеній культурологічній концепції і ґрунтується на теорії культурно-історичного походження психіки. Л.С. Виготським на прикладі сюжетно- рольових ігор доведено, що ігри дітей дошкільного віку мають культурно-історичне походження. З одного боку, це становить важливу методологічну позицію досліджень

136 ігрової діяльності дітей, проте ця концепція не може поширюватися на весь обшир наукових пошуків у царині педагогіки гри, оскільки ігрова діяльність характеризується різноманітністю видів і форма висновок Л.С. Виготського стосується лише одного з видів творчих ігор дітей. Крім творчих ігор українська народна педагогіка якнайширше застосовує рухливі, хороводні, загадки та ігри інших видів, які за філософською традицією і в культурології, на відміну від імпровізованих ігор (play), розглядають як такі, у яких самодіяльність людини обмежується певними правилами (game). У сучасній педагогічній літературі для позначення цієї групи ігор застосовують термінологічне словосполучення ігри за правилами (ігри за готовими правилами. Досвід використання народних ігор за правилами в сімейному і суспільному вихованні доводить їхній великий освітній вплив на дітей різних вікових категорій [29; 14]. У зв’язку із сучасними проблемами розвитку українського суспільства в педагогічній науці актуалізувалося завдання вивчення українських народних ігор, зокрема, й окремих з тих, щоналежать до ігор за правилами, як засобу залучення дітей до культури українського народу. Зазначене є вагомою причиною застосування культурологічної концепції гри як методологічного підґрунтя дослідження і запровадження

137 народних ігор у навчально-виховний процес дошкільних навчальних закладів і початкової школи. Народні ігри різняться між собою особливостями виникнення в українській культурі, функціонуванням у дитячому середовищі, своєрідністю трансформації явищ дійсності в специфічно ігрову форму, внутрішнім наповненням структурних компонентів. Специфічним є культурно-історичне виникнення українських народних рухливих ігор і їхній перехід у дитяче середовище. Рухи і слово для наших предків мали магічну силу. Вони вірили, що за їхнього допомогою можна викликати дощ, зупинити граді бурю, вдало пополювати тощо. Культові обряди і ритуали мали сюжетні вкраплення, які реалізовувалися за допомогою рухів, пантоміми і слова. Міфологічні образив поєднанні з руховими елементами і мовленням стимулювали дитячу фантазію і сприяли активізації наслідування побаченого і почутого. Це сприяло поступовому перетворенню обрядових і ритуальних образів, сюжетів і мотивів у нову форму народної творчості – дитячі народні рухливі ігри. Народ своїм багатовіковим досвідом інтуїтивної педагогіки відбирав найефективніші засоби гармонійного розвитку і виховання підростаючого покоління, чільне місце серед яких посіли й народні рухливі ігри. Основою цих ігор

138 є фізична активність дітей, яка стимулюється цікавим для їхніх учасників перебігом ігрових дій. Розвивально- виховний вплив ігор насамперед пов’язується з піклуванням батьків про здоров’я і фізичний розвиток підростаючого покоління. Аналіз наукової літератури засвідчує, що педагогічне значення народних рухливих ігор значно збагачується культурно-історичним походженням. Вони живуть довгі віки. Рухливі ігри виконувались ще в традиційних культових дохристиянських обрядах і ритуалах. Зв’язок сучасних ігор цього виду з народною культурою забезпечують ті образи, через які реалізуються ігрові дії. Своїми образами народні рухливі ігри здебільшого нагадують казки про тварин. Спільними для народних казок і рухливих ігор є образи-ролі кота, лисиці, мишей, ведмедя, вовка. Це є свідченням їхньої спільної культурної основи і спорідненого виховного впливу. Аналіз змістового і процесуального компонентів народних рухливих ігор дозволив встановити таку закономірність ігрові події розгортаються так, що сила, хоробрість, спритність, сміливість гравців виявляються у процесі двобою з темними силами. Їх персоніфікують образи вовка, ведмедя, відьми. Темні сили, ясна річ, роблять зло, беруть у полон, позбавляють волі, загрожують, уявно посягають на життя інших учасників гри. Протилежна

139 частина гравців – знедолені. Вони займають найактивнішу позицію, чинять опір темним силам, протидіють злу. Це є своєрідним втіленням ідеї про ствердження людини, духовно і фізично прекрасної, яка формується завдяки боротьбі проти сил, що заважають її щастю.
Уявно-змістовий складник народних рухливих ігор має велике розвивально-виховне значення. Реальна фізична активність дітей у рухливих іграх відбувається в уявному контексті. Уявний контекст народних рухливих ігор тісно пов’язаний з фольклорними образами і тому доступний дитячому розумінню. Образи українських народних рухливих ігорне є випадковими. Завдяки культурній традиції вони постійно відтворювались у різноманітних обрядах і ритуалах й нарешті перейшли до дитячих рухливих ігор у вигляді ігрових ролей. Прикладом може бути фольклорний образ, що відтворюється роллю вовка. Образ вовка поширений в українській культурній спадщині, віднайшов відображення у народних обрядах, традиціях і ритуалах. Про людей-вовків розповідається в багатьох міфологічних легендах про вовкулаків. У східнослов’янських, а особливо українських легендах, вони нападають на домашню худобу, причому не лише в полі, ай у селі, часто залазячи в кошари, хліви та повітки [1]. Фольклористами доведено, що в архаїчному суспільстві

140 визнання хлопчиків чоловіками в багатьох народів вважалося важливою подією онтогенетичного розвитку особистості та соціалізації молоді чоловічої статі. Хлопців цей період залучалися до особливих обрядів – молодіжних ініціацій. Реконструюючи ці обряди слов’янських народів,
В.Г. Балушок відзначав, що вони починалися ритуальним відокремленням хлопців від громади і відправленням їх в особливий табір, розташований у лісі. Це місце прирівнювалося до потойбічного світу. Пройшовши в
‖потойбіччі‖
ініціаційного табору різноманітні випробування, вони в подальшому відроджувалися як люди, але вже в новій якості не як діти, а як дорослі. Випробування символічно пов’язувалося зі смертю. Вмираючи у своїй старій іпостасі, юнак під час ініціації перероджувався на вовка (рідше пса або ведмедя) і ставав членом вовчого або ведмежого союзу. За міфологією давніх слов’ян, вовк вшановувався як тотемний предок і родоначальник племені. З прийомом хлопців у члени вовчого чи ведмежого) союзу ініціація не закінчувалася, а починався її новий етап. Ставши воїнами-
‖вовками‖ (псами, ведмедями, юнаки повинні були деякий час жити вдалині від поселень свого племені звіриним життям тобто воюючи і грабуючи та доводячи в грабіжницьких і військових наскоках свої силу і мужність

141
[1]. Нападаючи на противника, воїни-‖вовки‖ чи ведмеді справді уподоблювалися цим звірам, наслідуючи їхню хижацьку поведінку. Допомагала перевтіленню одягнена в спеціальній обстановці звірина шкура, яка зумовлювала відповідну поведінку воїнів-ініціантів. До завершальних ритуальних дій давньослов’янських ініціацій входило обрядове перековування вовка чи ведмедя на людину. Без сумніву, образи тварину легендах, казках, ініціаціях і дитячих рухливих народних іграх споріднені, вони мають одні культурно-історичні корені і тому рухливі ігри опосередковано долучають підростаюче покоління до української народної культури. Українські народні рухливі ігри, на відміну від предметів культури матеріальної, які дійшли до нас завдяки археологічним пошукам у їхньому стародавньому вигляді, не зберігалися в недоторканному стані. Вони передавалися від покоління до покоління в живій ігровій практиці, безперервно трансформувалися, збагачувалися новим історично актуальним змістом. До нашого часу у змісті дитячих рухливих ігор збереглися дії, що були складником курсу фізичного та військового виховання молоді. Сучасну рухливу гру Бий, дзвоне, бий можна впізнати з опису військової розваги під назвою Аркан. Її виконували опришки перед військовими

142 виступами. Учасники гри ставали в два ряди один проти одного. На умовний сигнал кожен з них по черзі розбігався і намагався розірвати руки гравців протилежного ряду. Хто не витримував і розривав руки, того проганяли. Ця розвага мала наметі перевірити міцність і витривалість чоловіка- воїна. Дослідники народних ігор також вважають, що Аркан, вірогідно, був своєрідною психологічною підготовкою до вирішальних бойових дій, надихав, надавав силу, енергію, піднімав бойовий дух [16, с. 250]. Образи українських народних рухливих ігор мають не лише світоглядне і культурно-історичне значення. Вони вбирають також культурний досвід спілкування людини з природним довкіллям. Наприклад, аналізуючи змістовий компонент рухливих ігор і перебіг ігрових подій, спостерігаємо, що в них часто діють домашні тварини в таких іграх, як У курки, Ходить квочка коло кілочка, Курчата, Бій півнів, Кінь, У віслюка, У ворони, У вужа, У щура, і дикі – в іграх У рака-неборака―, У лисиць, ―Ласочка, ласочка, лясь, У бобра. Частина ігор привертає увагу дітей до характерних в українській культурі побутових речей – це такі ігри, як Продаєш горня, чині, Шило, Указана та ін. Українські народні рухливі ігри мають багатоаспектне педагогічне значення. Історично склалося

143 так, що рухливі ігри розгортаються колективно, що зумовлює їхній соціалізуючий вплив на дітей. Відомо, що психологічне благополуччя дітей залежить не лише від того, як їх оцінюють дорослі. Як особистість дитина формується в колі інших дітей. Її уявлення про себе значно залежать від думки однолітків, у яких свої правила оцінки членів дитячого товариства. Педагоги ще в перший половині ХХ століття відзначали, що дитина, яка виховується без дитячого колективу, ніколи не виявить себе так, як серед гурту. Думка про гру як засіб соціалізації особистості розвивалася, наприклад, С.Ф. Русовою: В кожній групі дітей виявляються деякі з більшою ініціативою і вигадливістю, їхніми вигадками захоплюється вся група і підкоряється їм, як ватажкам, і всі однаково визнають один закон гри. Це доводить дітей до певного саморозуміння, розуміння своєї власної вартості серед того чи іншого соціального колективу й своїх до нього обов’язків‖[29, с. 64]. Розглядаючи етнопедагогічні засоби піклування народу про розвиток дітей і серед них рухливу гру як визнаний народом педагогічний засіб, М.Г. Стельмахович підкреслював, що рухливі ігри мають поліаспектний виховний вплив – вони виховують силу, спритність, витривалість, відвагу, рішучість, ініціативу, товариську

144 взаємовиручку, привчають долати психічні і фізичні навантаження, гартують організм, створюють у дітей бадьорий і веселий настрій (Як дитина бігає і грається, то їй здоров’я посміхається. Рухлива гра завжди радує дитину розмаїттям ігрових дій, можливістю зміни характеру рухів, свободою і самостійністю гравців. Вони мають велике значення не тільки для фізичного, алей для інтелектуального розвитку. У процесі гри дитина виконує складне динамічне завдання. А оскільки це завдання, то вправляння в його виконанні приводить до розвитку інтелекту, роблячи рухи, дитина навчає свій мозок [37, с. 134]. Досвід доводить, що рухливі ігри – один з найпоширеніших видів ігор з-поміж інших. Вони доволі часто організовуються як самими дітьми в години дозвілля, такі педагогами під час різних режимних моментів для виконання педагогічних завдань фізичного виховання дітей і їхнього загального розвитку. Отже, культурологічна концепція гри як сукупність поглядів, спосіб розуміння і тлумачення цього феномену в контексті розвитку людської цивілізації і конкретного народу є серйозним методологічним складником у процесі дослідження ігрової діяльності дітей. Культурологічна концепція гри як сукупність основоположних постулатів, що

145 виражають принципи розуміння ігрової діяльності, задає напрям наукового дослідження ігрової діяльності дітей, слугує критерієм вибору методів вивчення і добору фактів, підґрунтям узагальнень отриманої інформації. Культурологічна концепція гри розглядається як методологічний підхід, у межах якого ігрова діяльність дітей розглядається як цілісна система в єдності культури і соціальності, що створюється культурно-історичним шляхом і перетворюється індивідуальною діяльністю кожної особистості. При поясненні педагогічного значення українських народних рухливих ігорна засадах культурологічної концепції вихідним моментом є розуміння специфіки народної культури, яка невіддільна від народного життя, його досвіду, світогляду, історії, творчості. Рухливі народні ігри, будучи пов’язаними з прадавніми культовими обрядами, функціонували в культурно-історичній практиці народу безперервно, передавалися від покоління до покоління в живому спілкуванні, ставали улюбленими іграми все нових і нових поколінь. Педагогічне значення рухливих ігор зумовлюється їхнім історичним походженням, зв’язком з українською національною культурою, динамічним компонентом гри, колективним характером ігрової дії. Інтегруючись, зазначені

146 чинники гармонізувально впливають на розвиток дитячої особистості. У контексті досліджуваної проблеми подальших розвідок потребують питання стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до здійснення науково- дослідної роботи щодо вивчення культурно-історичного походження українських народних ігор інших видів і їхнього педагогічного супроводу в навчально-виховному процесі дошкільного навчального закладу і першого ступеня загальноосвітньої школи.

3.2 Освітньо--виховне значення дитячих ігор в
українській народній педагогіці
Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу, які донедавна були забуті та викоріненні зі свідомості українців. Одним із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців. Народні рухливі ігри - неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. У результаті життя й побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які шліфувались і перевірялись досвідом людей багатьох поколінь. У них яку дзеркалі відображаються звичаї нашого народу, їх побут й уявлення

147 просвіт. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичній моральні якості. Важко переоцінити значення ігор і забаву справі формування фізично здорового, етично стійкого й інтелектуально розвиненого майбутнього члена суспільства. Завдяки народним іграм можна виховати в дитині всі ті властивості, котрі ми шануємо в людей і котрі нам би хотілось прищепити дітям різними оповіданнями, бесідами та навчанням. Граючись, дитина зосереджує увагу, а це вже є початком виховання сильної волі. Захоплена грою дитина загартовується в терпінні, бо ніколи не скаржиться на біль, якщо впаде чи вдариться ненароком. Від такого болю за інших обставин вона би пролила чимало сліз. Граючись, дитина легко схоплює, розуміє та запам’ятовує гру, а ці якості, постійно розвиваючись, у свою чергу полегшують виконання складніших завдань. На жаль, зароки існування Радянського Союзу багато народних ігор було розгублено й забуто. Особливе занепокоєння нині викликає відсутність у більшості юнацтва усвідомлення себе як частини свого народу, співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації. Зарадити справі може створення такої системи освіти, яка би виховувала національно свідомих громадян України.

148 Дослідження науковців переконливо доводять, що дитина повинна перебувати під постійним виховним впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Це потрібно насамперед для найповнішого розкриття природних здібностей дитини, розвитку її талантів, виявлення етнопедагогічних особливостей. Тому система освіти загалом і процес фізичного виховання зокрема мусять бути саме національними. З огляду на це підвищення ефективності фізичного виховання тісно переплітається з проблемами впровадження у практику елементів народної фізичної культури, які мають виховну, розвивальну культурну цінність. Народна фізична культура включає ті види рухової активності та методи їх використання, які історично склались як наслідок непрофесійної діяльності з метою фізичного, психічного та фізіологічного впливу на розвиток людини, адекватного пристосування до умов навколишнього середовища, підготовки до трудової діяльності та військової справи. У цьому плані слід указати на педагогічну значущість народних ігор, основні компоненти яких (зміст, форма, методичні особливості) роблять їх одним з ефективних засобів, що можуть застосовуватись у всіх ланках системи фізичного виховання.

149 Гра - це непросто забава, уній мудрість народу. У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості, - казав великий український педагог В. Сухомлинський. Тому нам усім треба по крупинці зібрати цей безцінний скарб, щоб разом скласти веселу азбуку дитинства. Гра формує наш характер. Яким би багатим не було все наступне життя, спогади дитинства та ігри з ровесниками не можна порівняти ні з чим. Усі ми так чи інакше повертаємось у дитячі роки, намагаємось відновити моральні джерела для іншого життя. І найбільш яскравим спогадом при цьому випливають народні ігри, яких ми навчаємо наших дітей. Але іноді можна спостерігати зовсім іншу картину. Навіть там, де є гарний, обладнаний майданчик, часто ніхто не грається. У чому ж причина Не може бути й думки, щоб діти не любили бавитись. Існують дві причини діти або не мають часу, або не знають жодної народної гри й через це позбавлені радості, яку б відчували від ігор, якби їх знали. Ці причини - тяжкий докір вихователя, батькам, учителям. Дитина мусить мати час на ігри, а справа їх поширення цілком знаходиться в руках вихователів, батьків це їхній обов’язок, яким не можна нехтувати.

150 Гра доволі рано входить ужиття дітей - уже на першому році дитини. Дитина граючись живе, - писав Т.
Лубенець, - і живучи грається. Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Але не можна абсолютно, разі назавжди, установити постійні схеми, але в загальних рисах треба добре обдумати, яку саме гру можна проводити з дітьми того чи іншого віку, маючи на увазі дитячу психіку, що з роками змінюється, які самі захоплення й бажання дитини. Народні ігри поділяють на групи насамперед це сезонно-обрядові ігри типу Кривий танець, Горішок, Подоляночка. У давні часи такі ігри проводились у певні пори року, у дні календарних святі супроводжувались обрядовими піснями та хороводами. Деякі з них починались магічними звертаннями-закличками до сил природи, птахів. У побутових народних іграх відображено працю українського народу землеробство, тваринництво, ковальство, мисливство, рибальство Гуси, Нема пана вдома, Коваль. Ігри-ловітки (Піжмурки, Латка, Квач) - безсюжетні ігри, в яких удосконалюються навички швидкого бігу. Серед народних ігор можна також виділити
ігри-забави та ігри-атракціони. Вони мають естафетний характер з елементами змагань стрибки на одній нозі, закиданням ячів у рухому ціль, перетягування каната,

151 ходьба на низьких ходулях, підстрибування та ловіння ласощів (бублика, цукерки) зубами - Бій півнів, Перетягування бука, Пес, ігри комічного характеру Ледачий Гриць, сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру, ліплення снігової баби тощо. Народні ігри також поділяються на сюжетні та безсюжетні, великої, середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження. Ігри з ходьбою, бігом, лазінням (за ознакою руху, що переважає. Так, наприклад, А. Цьось поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави зі співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, швидкості тощо.
Обдумуючи, які ігри запропонувати дітям, слід ураховувати природні умови. Скажімо, гуляючи в лузі, доречно пограти в Гусей, Віночок, Подоляночку біля водойми - у Міст, Качок і рибалок, У річку гоп»; у лісі
- у Грибок Горішок тощо. Усі народні ігри проводяться відповідно до вікових можливостей дітей. Так, наприклад, із дітьми раннього віку перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри-забавлянки (або з двома-трьома дітьми

152 Кую, кую чобіток, «Мишечка-скреботушечка», Дибки- дибки, Печу, печу хлібчик», «Тосі, тосі», Сорока- ворона, Зайчику, зайчику, де ти бував, Котику сіренький, Ой чук, чук». Із досвіду можна сказати, що з дітьми третього- четвертого року життя народні ігри бажано проводити на прогулянці. Текст слів у іграх простий, це переважно заклички: Дощику, дощику, Вода холодна, Зозулю- кавулю», Вийди, вийди, сонечко, Гайку, гайку, Ой ходила Марусенька»; рухливі хороводні ігри Курочка- чубарочка», Кізонька, Де ж наші ручки, Подоляночка ігри парами Моталки, «Дрібу-дрібу- дрібушечки. Дітям п’ятого року життя доступні і складніші ігри
«М’яч сусідові, Не лови ґав», Хто швидше, У навбитки», У кидка (розвиток окоміру, спритності, сили, координації рухів. Окрім цих ігор пропонуються хороводи, але вже з різними атрибутами - віночком, хусточкою, стрічкою. Перш ніж запропонувати дітям певну народну гру, треба ознайомити їх з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, яку цю гру грали в давнину. Наприклад, як можна ознайомити дітей з давньою традицією святкування Івана Купала (гра Горюдуб Напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами, стрічками. Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і хлопців парах із дівчатами перестрибували через нього. Уважалося, що в такий спосіб відбувається очищення вогнем. Із давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого й наділяє силою та здоров’ям. Саме тому цей обряд проводили перед жнивами. Діти з цікавістю слухають проте, що стрибала через вогонь тільки доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву, адже так безпечніше. А якщо кропива все-таки когось і жалила, то це було на користь. Варто ознайомити дітей із символікою вінкоплетіння – пояснити значення квітів і кольорів стрічок. Перед грою Кривий танець можна знайомити дітей з історією гри. Ось одна із версій. Гра виникла дуже давно, у ті часи, коли на нашу Україну нападали татари. Батьки тоді вчили дітей остерігатись ворога й у разі небезпеки заплутувати свої сліди, щоб чужинці по них не потрапили в село. У танку імітується саме такий рух — по кривій. Діти водили кривий хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з особливою шаною ставились до цього свята, коли Бог благословляє всі рослини.

154 Тому працювати в цей день вважалося завеликий гріх. Існувало повір’я, що на Благовіщення навіть птах не в’є собі гнізда. А на свято вранці діти виходили в поле до бузька (лелеки, показували йому освячений хлібі промовляли «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а тинам- жита копу. Таку інформацію треба добирати до кожної гри, а також підшуковувати уривки оповідань, народних казок, влучні загадки та прислів’я (наприклад, ось таку загадку доречно запропонувати перед грою Коза Не діда з бородою, не бика з рогами, не корова, а доїться. Перед проведенням гри часто співаємо народні пісеньки, наприклад, перед грою Сірий кіт - колискову про котика, а перед грою Зайчик сіренький - пісеньку про зайчика. Дітям дуже подобається, коли їм розповідають про виготовлення атрибутів до народних ігор в давнину. Наприклад, м’яч колись робили з бичачої вовни, яку скачували між долонями, а щоб м’яч був пружнішим, його змочували водою. Такий м’яч називався повстяним, і грались ним переважно старші діти або дорослі, бо він був надто важкий. А спеціально для малят вовну скачували в кульку й обшивали зверху шкірою. Такий м’яч був легкий і називався ремінним. Замість вовни використовували також пір’я, пух, волоски очерету.

155 У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку. Із малими формами фольклору можна знайомити дітей як перед початком ігор, такі розучуючи їх безпосередньо під час гри, оскільки вони досить ритмічній легко запам’ятовуються. Прислів’я та приказки використовуються і для підбиття підсумку гри Дружній череді і вовк нестрашний, Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно, Берись дружно - не буде сутужно тощо. Такий лаконічний виховний підсумок, на мою думку, справляє на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування. [39]


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал