Міністерство освіти і науки України Житомирський державний університет імені Івана Франка



Pdf просмотр
Сторінка5/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8

2.2

Змістове наповнення основних видів української
народної дитячої іграшки.
Українська народна іграшкова культура складна й розмаїта. Для того, щоб її вивчати, потрібно якимось чином класифікувати, тобто розділити іграшки на групи, орієнтуючись на спорідненість певних істотних ознак. Найбільш простою та прямолінійною класифікацією О.
Найден вважає поділ на дві групи [8] Іграшки, у яких основною рисою є пластичні, художньо-естетичні фактори ляльки, коники, баранці, олені, цапки, вершники, птахи, барині, куми тощо Іграшки, основною функцією яких є результат здійснення певної механічної дії деркачі, фуркала, калатала, свистки, луки зі стрілами, брязкальця, хихички тощо. Більш структурованим Олександр Найден вважає поділ іграшок за матеріалом, з якого вони створені [8] іграшки з дерева глини тканини соломи, трави

100 паперу, кори кістки плодів різних рослин тіста, сиру тощо. Також науковець поділяє іграшки за образно-ігровими та типажно-функціональними ознаками [7] антропоморфні образи-ляльки (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу, комбіновані з різних матеріалів

зооморфні образи – свійській дикі тварини бички, цапки, свинки, баранці, козлики, корівки тощо (з глини, дерева, трави, тканини, соломи, рогозу, сиру іграшки, які імітують дорослі меблі, посуд тв. Інші предмети побуту, знаряддя праці (шафи, стільці, лавки, миски, глечики, колиски, візки, граблі, сокири тощо. О. Найден наголошує, що можна також вважати класифікаційною ознакою регіон або місцевість створення іграшок іграшки Львівщини, Харківщини, Волині, Київщини, Полтавщини, Середньої Наддніпрянщини тощо. Має місце й класифікація народних іграшок за способом виготовлення [7] виготовлені дітьми

101 виготовлені батьками кустарним способом. До створення різних іграшок дуже часто і активно залучалися народні умільці, досягаючи іноді високого рівня майстерності, тому іграшки поділяються ще й [8] за кольором за формою за візерунком за оздобленням за технікою виготовлення за авторським задумом. Можна знайти ще чимало принципів або ознак класифікаційного поділу іграшок, які в певних конкретних випадках можуть бути прийнятними і корисними. Однак жоден з наведених вище варіантів класифікації, якщо дотримуватись лише його одного, не зможе дати повної і різнобічної характеристики іграшки. Тому, обравши якийсь один із варіантів базовим, варто доповнювати його в разі необхідності тими характеристиками, які становлять специфіку інших варіантів, тобто стати на позицію плюралізму у справі класифікації іграшки. Отже, охарактеризуємо види народних іграшок за матеріалом. Дерево є найдавнішим матеріалом, який людина почала

102 творчо обробляти. Іграшка з дерева – тепла, легка, зручна у грі – обов’язково має супроводжувати сучасне дитинство. Бажано також, щоб дитина сама, відповідно до своїх здібностей і можливостей, навчилася дещо робити з дерева. Більшість доступних нині іграшок із дерева належать до так званих акустично-механічних та рухливо-механічних іграшок. Це – деркачі і фуркала, калатала, дерчаки, вітрячки, пташки на коліщатках з рухливими крильцями, візки, каруселі, коники на коліщатках. З дерева роблять також дитячі меблі, посуд, тачечки, грабельки, музичні інструменти, пташок-свищиків, декорованих орнаментом півнів, коней, коней з вершниками тощо. І досі побутує традиційна дерев’яна рухливо-механічна іграшка Коваль і ведмідь. Ці іграшки збереглися здебільшого в музеях та приватних зібраннях, однак їх нині виробляють окремі майстри Київщини, Полтавщини, Волині, Львівщини. Найбільш масове виробництво дерев’яної столярної і точеної на верстаті іграшки ще донедавна мало місце вмісті Яворові Львівської області. Найціннішим з мистецької точки зору в яворівській іграшці є розпис. Саме він робить прості столярні вироби дитячі меблі, музичні інструменти, візки, коники, коники з вершниками тощо) витворами мистецтва. Між тим

103 яворівські розписи тримаються буквально на кількох мотивах та елементах, на кількох кольорах. Це – червоний, зелений і жовтий, які з’явилися в х роках. Орнаментальних мотивів, власне, два «колко» - залежно від розробки може набувати вигляду геометричної розетки, а також вигляду квітки-сонечка, кружальця із листочками всередині «вербівка» - це гнучка гілка з листочками типу вербових, чітко розібраних на симетричні ряди – червоний і темно-зелений. [15] Вироблялися візки з кониками, держачок, коники- каталочки, пташки на коліщатках, каруселі, колиски для ляльок, швейна машинка, макет потягу, млин, посуд, меблі. Для виготовлення використовували явір, осику, вербу, липу, грушу. Дерево – матеріал, який у сільських умовах фактично завжди під рукою, тому найбільше завжди іграшок- саморобок роблять саме із дерева. Це свистки, мороки, візки, колиски, мініатюрний посуд, знаряддя праці, лялькові меблі. За особливостями формування дерев’яні іграшки можна поділити на [15] іграшки, виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева – вирізуванням, виточуванням

104 іграшки, виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням із єднували столярними прийомами. У свою чергу, залежно від з’єднання, іграшки поділяються на [14] нерухомі – іграшкові меблі, сани, скрипочки рухомі – візочки, тачки, деркачі та інші. При оздобленні дерев’яних іграшок передусім враховували природну текстуру та забарвлення дерева, які у кожної породи є своєрідними. Поверхню дерев’яних іграшок залишали переважно чистою. Роль їхнього оздоблення виконували орнаментальні порізки. Для посилення художніх якостей та безпечності іграшок їхні поверхні бджолиним воском, від нього вони набували гладкості і приємного матового блиску. Своєрідністю вирізняється динамічні іграшка, що зображує пташок, які клюють зерна. Їхні умовно по трактовані фігурки, розташовані на круглій дощинці – основі, голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив’язаних до голівок, підвішена кулька, пр. похитуванні якої вони рухаються – то піднімаються вгору, то опускаються вниз, достовірно і, в той же час, гумористично нагадуючи метушливу поведінку птахів. До поширених типів звукових іграшок на Прикарпатті

105 були поширені сопілки. Вони були ретельно виточені, прикрашені довкола тонкими різьбленнями, або мальованими пасками. Також робились і моделі скрипочок, за формою подібні до своїх прототипів, закрутки для струн, іноді й самі струни та смичок. [14] Найбільш масовою народною іграшкою, яка виготовлялася в умовах промислів, є іграшка з глини. Освоєння глини як матеріалу для створення необхідних ужиткових речей та будівельних матеріалів стало важливим етапом культурного розвитку людства. На цьому етапі з’явилися перші неутилітарні пластичні витвори з глини, які стали прообразом майбутньої іграшки. Форми багатьох сучасних іграшок залишилися майже незмінними з тих давніх часів. Змінилися функції – з культових на ігрові. Нині ж ігрові функції поступаються місцем художньо-естетичним та функціям раритетної колекційної речі. Серед іграшок з глини найбільш поширеними, масовими є свищики (свистунці, свистала, свистілки), серед яких найчастіше зустрічаються свищики-птахи. Вони мають найпростішу архаїчну форму, для якої характерні відсутність зайвої деталізації, підкреслення об’ємності та схематичності тулубів й узагальнено-типізоване вирішення голів. Птахи-свищики архаїчного типу вироблялися практично в усіх гончарських промислах України на

106 Поділлі та Львівщині, в Опішні й Косові, на Харківщині й Київщині. Відрізняються вони лише за розміром і декором.
Свищиками є також скульптурки різних тварин баранців, бичків, цапків, коників, оленів, чортів, свинок, собачок, а також вершників на коні, баринь, кумів, панночок, колисок-човнів з матір’ю та немовлям. Функція цих іграшок, окрім ігрової, є ще й пізнавально-виховною.
Іграшки-свищики, які взагалі іграшки з глини, виготовлялися скрізь, де були гончарі. Але найбільш відомі гончарські центри, вироби яких позначені стильовою та образною своєрідністю, певними сюжетними й орнаментальними уподобаннями, це

Опішне Полтавщина, Косів
(Івано-Франківщина), Ічня Чернігівщина, Громи (Черкащина, Дибинці, Васильків Київщина, Бар, Бубнівка, Адамівка (Поділля, Миколаїв, Стара Сіль (Львівщина, Валки (Харківщина, Цвітна Кіровоградщина, Вишнівець, Гончарівка (Тернопільщина. Нині іграшки гончарів цих осередків стали музейними експонатами та окрасою приватних зібрань. [12] Українська народна глиняна іграшка щодо сюжетики та формо образних критеріїв перебуває посередині між фігурним посудом і створюваною гончарами декоративною або настільною скульптурою. ОС. Данченко, дослідниця української народної кераміки, зазначає Ліпленням

107 іграшок займалися навіть діти, настільки простимий традиційними вони були. Головне у цій справі було навчитися ліпити порожнистий тулуб (однаковий як для тварин, такі для птахів. [3] Асортимент іграшок був досить солідний – коники, баранці, кози, цапи, бички, корови, собаки, свинки, зайчики, рибки, півники, чайки, зозульки, індики, олені, тури, фантастичні звірі, вершники на конях, куми, сусідки,
«баришні», наречені, чорти, леви, ведмеді, звірі- музиканти. Іграшки із соломи та трави – типові екологічні іграшки. Лише частково належачи до статусу промислів, виробництво солом’яних іграшок мало сезонний і подекуди епізодичний характер. Авторами цих іграшок зазвичай були сільські умільці-хлібороби. Із соломи виготовляли брязкальця ромбічної форми, у формі кулі, дзеркала, тарахкальця, бичків, оленів, коників, ляльок різного типу, павучків тощо. Центрів виробництва солом’яних іграшок, як таких, не зафіксовано, але є підстави стверджувати, що на Поліссі Чернігівщині, Житомирщині, частково Київщині, на Волині й Поділлі іграшок із соломи виготовлялося й нині виготовляється більше, ніж в інших регіонах і місцевостях України.

108 Іграшки із соломи мають золотисто-теплі та холоднуваті сріблясті кольори, що є рефлексійно-асоціативним образом типового краєвиду Полісся, Волині, Північної Київщини рівнина, поле із достигаючим збіжжям, або колючо- золотавою стернею й небо над ними, суцільно вкрите тонкими сріблястими хмарками. [3] Іграшки із лози створюються в різних місцевостях України, зокрема в селах і містечках, які розташовані переважно над річками та біля озер. З лози плели дитячі меблі, брязкальця, кошики, колиски для ляльок-немовлят; окремі умільці створювали з лози навіть ляльок. Іграшки з трави робили як дорослі, такі діти. Як правило, їх створюють наприкінці весни та на початку літа, коли на луках спадає повінь і виростає довга соковита трава
– коси. От з цієї трави жінки роблять ляльок для дівчаток майже так, як колись робилися обрядові весільні ляльки – панянки. Діти, зокрема ті, що пасуть худобу, з трави виплітали церкви та попові брички, робили різних тварин та лялечок. Обрядове фігурне печиво у вигляді різних тварин корівок, свинок, баранців, зайців, коней) і людських постатей (богинь) робили, а подекуди роблять і нині в різних регіонах та місцевостях України Поділлі,

109 Прикарпатті, Закарпатті, Полтавщині, Київщині, Черкащині та ін. Ці вироби не є цілковитими іграшками, адже діти охоче їх з’їдають. Але, будучи яскраво декорованими та щедро орнаментованими, маючи умовно-узагальнені форми, вони розвивають уяву дітей. Пекли пташок жайворонків, сорок, голубків, майже повсюди на честь зустрічі весни, напередодні масового прильоту птахів. [2] Іграшки із сиру виготовляють лише в Карпатах. Нині їх роблять винятково жінки. Іграшки із сиру виготовляють особливим способом – витягуванням, викручуванням та обв’язуванням сирним мотуззям. Виходять гарні, приємні, комфортні щодо розміру, фактури, смаку сирні баранці, коники, козлики, коні з вершниками, олені, півники й інші птахи. Особливо багато створюють зовсім дрібних коників та баранців, яких у святкові та великі базарні дні продають у Косові та Верховині. Натомість великих сирних коней з бербеницями у дні весняних і осінніх гробків дарують родичам та ставлять на могили вівчарів. Іграшки із сиру образно пов’язані з Карпатами, їх природно-ландшафтними умовами вони становлять органічну складову фольклорного пісенно-обрядового гуцульського середовища. Лялька в іграшковій культурі посідає особливе місце. Вона, можна сказати, є супер-іграшкою, оскільки водночас

110 містить у собі функціонально-образні риси праіграшки і постіграшки. Якщо більшість іграшок є нині надбанням дитинства,то лялька проривається у світ дорослої людини, стає суб’єктом її культової, художньо-творчої та наукової діяльності. Народні ляльки-іграшки (їх не слід плутати із ляльками- манекенами у народному одязі, безперечно, пов’язані з обрядово-ритуальними ляльками, які ще в порівняно недалекому минулому виготовлялися до певних даті подій таз різних приводів (весілля, посухи, хвороби тощо) по селах і невеличких містах. Найбільш обрядовий вигляд мають ляльки із сіл Середньої
Наддніпрянщини:
Думанців,
Суботова, Хрещатика, Решетилівки, Липового, Золотошки, Германівки та інших сіл Черкаської, Полтавської та Київської областей. Ці ляльки підкреслено декоративні, яскраві, строкаті, мають дещо язичницький, таємничий вигляд. Та найголовніше, що всі вони в селах усіх трьох областей виготовляються однаковим способом – вузловим. Це найпростіший спосіб, який свідчить про споконвічний хліборобський рід занять місцевого населення. [2] На Поділлі (у Вінницькій і Хмельницькій областях, крім
індивідуально-авторських ляльок із тканини, по селах навесні виготовляють ляльок із трави – панянок,

111 призначених як для дитячої гри, такі для зміцнення здоровя худоби, родючості і достатку. На Поділлі зрідка роблять також обрядову ляльку-поліно в жіночому вбранні – Колодія. На Волині, Харківщині та в деяких місцевостях Полісся Рівненського, Чернігівського, Житомирського) у селах, крім індивідуально-авторських ляльок х тканини, існують комбіновані щодо матеріалу ляльки – із соломи і тканини, із трави і тканини. На Поділлі та на півдні України створюють ляльки із молодих та стиглих качанів кукурудзи, одягаючи їх у вбрання з тканини. У карпатських селах виготовляють ляльок (їхню внутрішню основу) різними способами, проте зовнішній вигляду них досить схожий. Це здебільшого жінки-гуцулки у святковому вбранні. Часто зустрічаються пари (чоловік і жінка. Це декоративні ляльки, які виготовляються досить довго і старанно, оскільки одяг і прикраси мають імітувати і справжні речі. Звичайні ляльки-іграшки в карпатських селах створюються також із застосуванням вишивки різних традиційних гуцульських прикрас та атрибутів. [3] Хатні ляльки-іграшки здебільшого робляться бабусями для онуків, рідше матерями для доньок. Значення ляльки можна підсумувати виділенням

112 наступних тез лялька є засобом моделювання є виразником досвіду морального спілкування між людьми лялька є засобом трудового виховання ляльку можна вважати видом мистецтва. Підсумовуючи вищевикладене можна стверджувати, що існує значна кількість класифікацій народних іграшок за різними критеріями. Будь-яка народна традиційна іграшка є одним із тих важливих чинників, які формують у дитини певні буттєво-пізнавальні модуси, упроваджують у свідомій підсвідомі сфери дитини першооснови національно- культурної екзистенційності. Стратегія виховання на традиційній іграшковій основі аж ніяк не архаїзує суспільство. Вона дозволяє зберігати національну самобутність в умовах сучасної глобалізації цивілізаційних процесів.
2.3

Значення та функції української народної
дитячої іграшки в різнобічному розвитку
дитини
Народна педагогіка вимагає виховувати дитину, зважаючи на вікові особливості дитини Гни дерево, поки молоде, вчи дітей, поки малі.

113 Народна традиційна іграшка має витоки в глибинних шарах фольклорної колективної культури. Підкреслимо – колективної, а не масової. Бо уній втілені пластичні, орнаментальні, образні уподобання кожного окремого етносоціального осередку – якісного складового компоненту осереддя національного. В цьому принцип фольклорного колективного мистецтва. Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, або як образ, пов'язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак, граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої,а через неї ідо етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які, водночас, мовою свого змісту розповідають про виробничо- господарську та святково-обрядову діяльність населення тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний. Народна іграшка є, насамперед, явищем культури. Але основні образні,смислові, символічні чинники народної іграшки є породженням етнонаціонального середовища.

114 Мистецтво українського іграшкарства формує в дітей естетичні смаки, творчі здібності. Народна іграшка має не лише екологічну, ай духовну чистоту. Зроблена з любов’ю, вона розвиває кмітливість, фантазію, духовний світ дитини, дає перші професійні навички, пробуджує відчуття рідного коріння. Окреме місце серед іграшок посідають ляльки. Лялька – одна з найдавніших іграшок людства, її справедливо називають супер-іграшкою, оскільки протягом століть вона не втрачає своєї актуальності. Вбрана лялька супроводжує людину протягом усього життя у дитинстві – це одна з улюблених забавок, приємний подарунок, аз часом – цікавий сувенір, пов’язаний із театральною грою, вітринним мистецтвом, промисловим виробництвом, художньою творчістю. [4] Художньо оформлена іграшка збуджує у дитини естетичні почуття і переживання, формує естетичний смак. Цікаві за змістом і формою іграшки позитивно впливають на психічний стан дитини, світосприймання, активізують життєвий тонус, що впливає на її здоров’я і фізичний розвиток. Таким чином можна зробити висновок, що виховна цінність іграшки полягає втому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності дітей. Іграшка – важливий фактор психічного розвитку. Народні

115 іграшки здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Народна іграшка є засобом формування відчування естетичної краси, естетичного смаку, сенсорного сприйняття тощо. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління.
Систематизувавши все вищезазначене, можна виділити такі функції української народної іграшки [12]

пізнавально-інформативну (іграшка виступає в ролі своєрідного еталону тих предметів, пізнати призначення яких і засвоїти різні дії з якими дитині слід самостійно це інформація про навколишній світ, це засіб творчого розвитку потенціалу дитинина уроках мови, літератури, народознавства і т.д.); освітню розширює знання дитини про навколишній світ виховну (формує дитину як творчу особистість естетичну (призначення іграшки формувати у підростаючого покоління естетичного ставлення до життя, розширення естетичного світогляду, формувати непримиренне ставлення до потворного тому й закономірно – іграшки

116 відрізняються художньою досконалістю, до чого завжди прагнули народні умільці трудову (за допомогою гри із іграшкою дитина навчається елементарних трудових дій, які знадобляться їй у подальшому розвитку ігрову (грата іграшка невіддільні один від одного – іграшка кличе до життя гру, а гра вимагає нової іграшки гра – основний вид діяльності дитини сенсорну (різні форми та різновиди народної іграшки розвивають у дитину сенсорні відчуття гедоністичну граючись із іграшкою, обов’язковою умовою є задоволення дитини

аксіологічну (за допомогою народної іграшки та гризнею дитина засвоює цінності, які український народ виробляв впродовж багатьох століть у своєму розвитку культурологічну (оскільки іграшка втілює у собі весь емпіричний досвід народу, вона несе певне смислове навантаження, а саме погляди, вірування українського народу.
2.4

Класифікація народних дитячих іграшок та
вимоги до неї.

117 Відповідно з функціями була розроблена класифікація, в основі якої покладено тип, характер, зміст, які пов’язані з виховними задачами довіку дітей від 0 до 1 року – іграшка, яка стимулює рухи і просторову орієнтацію у дітей від 1 до 3 (4) років – іграшка ускладнюється і сприяє розвитку бігу, ходьби розвиває координацію руху, орієнтування, стимулює творчі ігри від 3 (4) до 5 років – сюжетні-образні іграшки, технічні, ляльки, домашній посуд, меблі, тварини. Це дозволяє дітям в творчих іграх відобразити дійсність, яка їх оточує. Дидактичні ж іграшки призначені для навчання в навколишній дійсності від 6 до 7 років – тематичні набори, які ускладнюють розпізнання формі величини, а також кольору від 7 до 9 років – іграшка спонукає дітей до творчості, творчої гри, до спільних та дружніх взаємостосунків. Народна педагогіка ставить до іграшки певні вимоги, які мають сприяти розвиткові підростаючого покоління гігієнічні вимоги

118 безпечність при користуванні покриття стійкими безпечними фарбами та лаками легкі, не громіздкі за розміром легко піддаються санітарно-гігієнічній обробці в одязі, в окремих деталях неповинно бути нічого, що можна проковтнути, поранити себе чи когось іншого. технічні вимоги не шумна легко розбирається або прозора. естетичні вимоги не викликати у дитини роздратування своєю поставою чи виразом обличчя формувати естетичні смаки та уподобання дитини. педагогічні вимоги виховний і розвивальний засіб допомога упізнаванні навколишнього світу. Внаслідок педагогічних розробок З. Васильцова, С.
Логачевського, Л. Горболіса, В. Загреви, Г. Панченка та вдалого використання методик, виділяють групи вмінь, які формують особистість дитини

119 експресивні вміння – іграшка як подразник (колір, форма і т.д.) – внутрішньо мобілізує дитину, управляє її психічним станом, емоціями під час гри та по її закінченні

соціально-перцептивні вміння – розвиває у дитини увагу, пам'ять, уяву, спостереження, інтуїцію інтелектуальні або поведінкові вміння – за її допомогою встановлюються правильні взаємовідносини з партнером у спілкуванні під час гри, іграшка вчить орієнтуватись у іграшковій, а згодом й у дорослій ситуації, дитина приймає іграшкове рішення, яке з часом переноситься у доросле життя.

2. 5 Виховна та освітня цінність української дитячої
народної іграшки.
Іграшка - духовний образ ідеального життя, ідеального світу, це архетип уявлень про добро - справжнє чи уявне. Справжня іграшка стверджує добро й визначає розрізнення добра й зла. Іграшка ставить перед собою шляхетне виховне завдання
- учити добру й красі, мудрості й співпереживанню. Іграшка впливає на дитячу психіку й на розвиток

120 особистості дитини, адже для неї вона жива й справжня. Захоплюючись грою з іграшкою, дитина найчастіше ототожнює себе з нею, її звичками, зовнішністю, її прихованою суттю. [4] Виховна цінність іграшки полягає втому, що вона сприяє формуванню самостійності творчої діяльності дітей. Традиційні іграшки здавна використовують з метою естетичного, морального, розумового, фізичного виховання. Під час гри дитина розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від покоління до покоління. Розумовому вихованню дітей особливо сприяють дидактичні (навчальні) іграшки. Використовуючи їх, дитина вчиться розпізнавати, розрізняти, називати форму, розмір, колір предметів, ознайомлюються з кількісними співвідношеннями, числом, цифрою, з просторовими поняттями. Різноманітні іграшки (конусні башточки, кольорові мисочки, кульки, різноманітні мозаїки тощо) покликані допомагати сенсорному розвитку дитини. Розбірні іграшки, конструктори формують у дитини здатність до аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння, класифікації. Ігри з образними іграшками розширюють й уточнюють уявлення дитини про навколишній світ, розвивають мислення, уяву,

121 мовлення, збагачують словниковий запас. Використання технічної іграшки розвиває її конструкційні здібності, формує інтерес до техніки, створює передумови для технічної винахідливості, творчості. Використовуючи в іграх будівельний матеріал, діти ознайомлюються зоб ємними геометричними тілами, у них розвиваються уявлення проформу, розмір, напрямок, положення, протяжність тощо. Іграшки допомагають засвоювати через ігрові ситуації правила і норми поведінки і взаємодії людей. У виборі образної іграшки, діях з нею значною мірою виявляється ставлення до того, що вона уособлює. Використання народної іграшки у вихованні сприяє прилученню дитини до духовного, естетичного, побутового досвіду народу. Ігри з дидактичними іграшками вчать дотримуватися правил гри, виховують терплячість і посидючість, прагнення досягти успіху завдяки власним знанням і вмінням. Ігри з м'ячем, брязкальцями, кеглями та іншими предметами розвивають точність рухів, координацію, спритність, влучність, витримку. [4] На формування самостійних ігор дітей раннього віку продуктивно впливають сюжетно-образні іграшки, серед яких виокремлюють [] реалістичні — різноманітні ляльки з яскраво вираженими характерами

122 умовні — ляльки з узагальненими рисами наприклад, лялька-неваляшка); символічні (предмети-замінники), які лише позначають реальний предметі мають деякі характерні для нього властивості. Самостійна сюжетна гра формується більш успішно, якщо в ній поступово використовувати умовні, реалістичні, символічні іграшки, що зображають тварин. Підбір їх повинен враховувати особливості ігрової діяльності дітей, розуміння образу іграшки у різні вікові періоди, практичний та ігровий досвід дитини. Сюжетна іграшка допомагає малюкам відображати зрозумілі дії людей з предметами. З гарною іграшкою граються тривалий часі активно, глибоко пізнаючи її особливості та функції. У грі відбувається закріплення знань про призначення предметів, найпростіших знарядь праці, загальних способів дії з ними. Використовуючи символічну іграшку (предмети-замінники), дитина починає вперше самостійно оперувати образами, узагальнює свій попередній ігровий досвід. Завдяки іграшці реальними стають ігрові дії дітей. Вибір дитиною старшого дошкільного віку іграшки для сюжетно-рольової гри є індикатором рівня її розвитку. Одні діти добирають іграшку для гри незалежно від задуму. В такому разі іграшка визначає напрям розвитку сюжету, але

123 сюжетні дії украй обмеженій бідні. Інші діти добирають іграшку цілеспрямовано, залежно від задуманого сюжету або паралельно з його формуванням. Свідомий вибір, групування і класифікація іграшок за їх ситуативними ознаками допомагають дитині реалізувати ігровий задум. На дітей молодшого і середнього дошкільного віку особливо впливають іграшки, що зображають людей, істоті предмети реального світу тварин, риб, птахів, рослинність, предмети побуту, техніки тощо. Вони не тільки спонукають до різноманітних за змістом ігор, ай допомагають увійти в роль, створити улюблений ігровий образ, реалізувати задум. Засобом реалізації задуму іграшка може стати лише втому разі, якщо дитина правильно сприймає її образ, має певні знання про предмета іграшка викликає усвідомлений інтересі бажання гратися. Народна іграшка є ниточкою в руках дитини, яка з'єднує її з історією Батьківщини. Народні іграшки сприяють зміцненню в дитини світлого, оптимістичного настрою, позитивного сприйняття навколишнього світу. Умовні, а не натуралістичні образи птаха, тварини, людини вчать дитину розумінню метафоричної мови традиційного мистецтва. До того ж шляхом спілкування з подібними іграшками дитина навчається бачити або уявляти образ живого натурального

124 через умовне, в узагальненому знаходити риси конкретного, що розвиває її спостережливість і кмітливість. Зрештою, дитина змалечку привчається до традиційних місцевих формообразних уподобань. Іграшка як створений дорослими для розвитку дітей предмет культури має освітнє і виховне значення лише тоді, коли використовується за призначенням. Дитина повинна розуміти іграшку, хотіти з нею творчо діяти. Щоб іграшка, які гра, була супутником дитинства, людство весь час удосконалює її. Культура іграшки - важливий елемент загальної культури нації. Колись у колиску ліворуч для доньки клали ляльку, для хлопчика праворуч - сопілку. Застарими повір'ями, то були символічні атрибути - обереги, які прийшли з часів язичництва і мали в собі магічну силу. З давніх-давен діти робили собі іграшки самі - народ виховував майбутніх майстрів. А зараз діти буквально засипані масою дорогих іграшок. Вони яскраві, ефектні, але, як ми знаємо, швидко набридають і рідко стають улюбленими - дитячій фантазії до них нема що додати. Українська народна іграшка здавна привертає увагу дослідників чарівним світом її образів, сповнених поезії та казковості, що упродовж століть панували в уяві дітей, пробуджуючи фантазію і спонукаючи до творчості. Народна іграшка має також неабиякі високі мистецькі

125 якості і широкі виховні можливості. Емоційна дія образів, утілених у народній іграшці, широко застосовується педагогами в естетичному вихованні дітей, допомагає залучити їх до споконвічної культури свого народу. Гра з такою іграшкою, візуальне й сенсорно-контактне знайомство з нею є одним із засобів формування в дитини критеріїв причетності до своїх родових, етнонаціональних ціннісних основ. Засвоєння такої іграшки разом змовою і творами фольклору (колисковими, казками, колядками, співаночками, приказками, загадками тощо) формує перші уявлення про навколишній світ, пробуджує відчуття рідного коріння. Виготовляючи народну іграшку, дитина відчуває задоволення від створення прекрасного. Бачачи красу, проникається повагою доісторії і культури народу, формуються моральні судження. Коли дитина отримує знання про народну іграшку, вона вчиться описувати її, розповідати про неї, порівнювати іграшки за видами, функціями. Формуються такі моральні якості, як повага дорідної землі, до народних майстрів та їх витворів, до мистецтва взагалі. Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Вона поєднала в собі все життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Іграшки не робили

126 просто так, їх творили майстри. У такий спосіб вони не тільки передавали свої враження від повсякденного життя, алей виражали світоглядні установки.
У ході дослідження було виявлено, що українська
народна іграшкова культура складна й розмаїта.
Найбільш простою та прямолінійною класифікацією є поділ
на дві групи
1.

іграшки, у яких основною рисою є пластичні,
художньо-естетичні фактори ляльки, коники,
баранці, олені, цапки, вершники, птахи, "барині,
"куми" тощо
2.

іграшки, основною функцією яких є результат
здійснення певної механічної дії деркачі, фуркала,
калатала, свистки, луки зі стрілами, брязкальця,
хихички тощо.
Українська
іграшка
представлена
розмаїттям
матеріалів.
Можна виділити кілька її видів дерев'яні, глинянім які
(ганчіркові), сирні, солом'яні та іграшки з природного
матеріалу – сіна, реп'яхів, рогози, листя, вербової кори.
Дерево - матеріал, який у сільських умовах фактично
завжди під рукою. Тому найбільше іграшок-саморобок
роблять саме із дерева. Це свистки, мороки, візки, колиски,
мініатюрний посуд, знаряддя праці, лялькові меблі і зброя.

127
Із глини ліпили фігурки ”пань”, ”баришень”, кумів,
вершників на конях, півників, котиків, зозульок.
У різних місцевостях України гончарі виготовляли
також дрібний дитячий посуд - "монетки, який є
узагальненим,
лаконічним
повторенням
"дорослого"
місцевого посуду. Називався він "монетки, бо давався на
здачу, коли купляли посуд.
Глиняні іграшки виготовляли переважно дружини й діти
гончарів. За сезон сім’я гончаря виробляла кілька возів
іграшок. На ярмарках та базарах вони користувалися
попитом.
На Гуцульщині й донині роблять іграшки із сиру —
коників, баранців, бичків. Розміри фігурок невеликі 10 см
заввишки та 16 завдовжки. Цим промислом займаються
жінки.
Іграшки із соломи і трави - типові екологічні іграшки.
Авторами цих іграшок зазвичай були сільські умільці-
хлібороби.
Народні
ляльки-іграшки
пов'язані
з
обрядово-
ритуальними ляльками, які виготовлялися до певних даті
подій таз різних приводів (весілля, посухи, хвороби тощо)
На підставі поліфункціонального характеру української
народної іграшки, було виділено окремі її функції

128
інформаційну,
сенсорну,
гедоністичну,
аксіологічну,
культурологічну, освітню, виховну, трудову, ігрову.
Відповідно до класифікаційних ознак української народної іграшки, була представлена вікова її класифікація, яка включає в себе такі етапи розвитку дитини від 0 до 1 року від 1 до 3 (4) років від 6 до 7 років від 7 до 9 років Народна педагогіка ставить до народної іграшки гігієнічні, технічні, естетичні та педагогічні вимоги, оскільки за її допомогою у підростаючого покоління формуються експресивні, соціально-перцептивні та інтелектуальні (поведінкові вміння. Відповідно до виконаних завдань, які були поставлені перед нами на початку роботи, можна зробити такий остаточний висновок народна іграшка є специфічним витвором. Вона мусить мати пізнавальну цінність для дитини, відображати явища реального світу в доступних їй формах. Народна іграшка повинна не тільки нести інформацію, ай бути естетичною, втілювати оригінальну ідею. Використання її у дитячому садку, сім'ї збагачує, урізноманітнює ігрову діяльність дітей, розширює сферу пізнання світу і свого народу, розвиває традиційні для

129 національної, господарської, побутової культури навички. Дитина сприймає народну іграшку і як витвір мистецтва, що сприяє її духовному збагаченню. Народна іграшка посідає важливе місце у системі засобів формування творчої активності дітей. Вона унікальним чином інтегрує у собі побутові, мистецькі, педагогічні традиції і якнайкраще підтверджує нерозривність становлення окремої людини і людства. Народна іграшка - важливий фактор психічного розвитку. Вона впливає на розвиток пізнавальної, емоційної сфер особистості, її творчих здібностей, сприяє активізації творчо-продуктивної діяльності, сприяє формуванню самостійності дітей. Використання народної іграшки в процесі виховання допомагає дитині виявити себе у творчій справі та підштовхує її до активного і самостійного пошуку, допомагає зберегти національні українські традиції, а через іграшки навчити цього і дитину. Іграшка - це засіб виховання дитини, зрештою, ідеологія. Без неї патріотів не виростити. Не буде патріотів - не буде Держави. Отже, народна іграшка дає дитині те, чого не може дати сучасна іграшка. Існуючи поряд, вони доповнюють одна одну.

130 Іграшка - це не лише предмет гри, вона дуже багато може розповісти про історію своєї країни, про звичаї і традиції народу, про традиційний одяг наших предків та їх спосіб життя. З іграшкою пов'язано багато легенді казок, вона вчить дитину, як правильно проводити себе, і навпаки - як не варто себе вести. Тому нашим завданням на сьогодні є відродити технологію виготовлення та методику використання традиційної української народної іграшки, аби допомогти дитині виявити себе у творчій справі та підштовхнути її до активного і самостійного пошуку, і звісно ж – зберегти національні українські традиції щодо іграшки та гри, а через останні навчити цього і дитину, адже все починається вжитті з малого.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал