Міністерство освіти і науки України Житомирський державний університет імені Івана Франка



Pdf просмотр
Сторінка4/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
Казка - це усний народний твір, який виник у безпосередньому спілкуванні оповідача зі слухачами. Назву свою казка одержала від слова казати, бо казку казали,

77 розповідали, не читали. Народні казки - це перші підручники життя у кожній сім'ї. І.Франко, високо оцінюючи казки, зазначав, що вони вкорінюють у нашій душі любов дорідного слова, його краси, простоти й чарівної милозвучності. Казкам притаманна насамперед народність. Реальне й вигадане напрочуд гармонійно поєднуються в казці, зачаровуючи малюка красою українського народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму. Указках споконвіку народ передавав нащадкам дивовижні мрії про непереможність добра, правди, щасливого життя. У них, яку дзеркалі, відбито психологію та світогляд народу, морально-етичні й естетичні принципи. Важливою рисою казкового епосу є яскраво виражена дидактична спрямованість казок. Це своєрідна історія життя, яка в доступній формі несе дітям історичну правду, інформацію про історію життя українського народу. Це оспівані в казках українські богатирі Котигорошко, Іван- мужичий син, Ілля Муромець та Соловей-розбійнин, Іван Побивай, Козак Мамарига, Кирило Кожум'яка. Існує багато різних варіантів казок про одну й ту саму історичну подію, проте суть їх залишається незмінною. Наприклад, казковий герой Кирило Кожум'яка. Оповідь про цього силача-трударя відома щез давньоруського. Протягом тисячоліття народ

78 видозмінював, опоетизовував історію, але ім'я та славу героя залишив незмінною. Указках акумулюється, збирається все варте уваги нащадків, це своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу, який вчить дітей і є скарбом народної дидактики. Указках завжди наявні елементи фантастики, вигадки. Це могутні змії, відьми. Баба-яга, Ой, різні диво- предмети. Казки сприяють розвитку в дітей творчої уяви, логічного мислення. Слухаючи казки, які розповідають дітям дорослі, діти й самі прагнуть складати казки. Казки впливають на естетичне виховання дітей, особливо якщо вони розповідаються в незвичній, казковій обстановці, в чарівній кімнаті казок. Українські народні казки - популярний фольклорний жанр (фольклор -народна мудрість. Отже – мудрість Це оповіді наших далеких предків, які відчували себе і все що їх оточує частиною природи. А природа у нашого краю багата, різнобарвна, пишна. Усе це багатство відбилося в оповідях – казках. Відобразився указці і побут, звичаї, традиції, вірування народу. В народних казках передається з покоління в покоління мудрість народу, усе, що є вартим уваги нащадків, життєвий

79 досвід, мрії народу, його почуття. Указках також знайшли відображення важливі історичні події. Одні казки виховували любов дорідної землі, рідної домівки, рідної матері, інші до народу і Батьківщини в цілому. Є також гумористичні і сатиричні твори, які не мають педагогічного характеру. Але незважаючи нате, що різні групи казок відрізняються темами і формою, ідеї у них подібні. Усі вони прославляють мудрих, хоробрих та кмітливих і засуджують зрадливих, ледачих і підступних. Основні теми побутових народних казок
1. Суд правди над кривдою - мрія знедоленого народу.
2. Любов дорідної землі.
3. Протиставлення бідних багатим (дуже часто бідний чоловік - розумний та кмітливий, панич - невіглас.
4. Любов до праці - протиставлення працьовитої людини ледачій.
5. "хлібі золото" - засуджували жадібність до наживи та показували, що для людини хліб є набагато дорожчим за будь-які гроші. Перші казки, які чує дитина, які вводять її у чарівний світ видуманого, фантазійного і водночас переплетеного з життям, та його реаліями - казки раннього дитинства(для дітей 3-5 років «Солом’яний бичок, Колобок

80 Указках для найменших здебільшого головні герої звірята та тварини. Вороги – хижі дикі звірі (указці Колобок – лисичка, "Вовк і семеро козенят" – вовка домашні тварини, які допомагали людині вижити змальовані указках добрими, вдячними, вони завжди прийдуть на допомогу. Дружбу та відданість бачимо указці Котик і Півник, працелюбство та ледарство цікаво таз мораллю висвітлює казочка „Круть і Верть, згрупованість та родинну підтримку казка Ріпка. Уже в першій казці, яку чує дитина, і здається, такій простій та невибагливій Курочка ряба можна віднайти глибокий зміст. Дід та баба, наче уособлення перших людей на землі, а яйце – тез чого виник світ, тобто з яйця. І необережний рух суєтливої мишки, яка виступає як символ людської суєти, розбиває цілісність нашого середовища, є причиною руйнації єдності людини з найколишнім світом. Напевно жодна дитина не ставила під сумнів існування чарівної дідової рукавички із казки Рукавичка чи то чарівного діда в рукавичку якого стільки усяких звірят поміщалось. Алей тут існує глибокий зміст та мораль. Можливо рукавичка є тим нашим світом у якому ми співіснуємо з іншими світами, тваринним, рослинним і т. д. І повинні усі поміщатись і лагодити між собою.

81 Казки для дошкільного та молодшого шкільного віку несуть у собі глибший моральний зміст. Візьмемо також найбільш відомі казки
«Котигорошко»,«Дідова дочка і бабина дочка. Працьовитому та миролюбному українському народу доводилось часто обороняти свій квітучий край від ворогів отож у казкових оповідях герої, що боролися з злом щедро обдаровувались визначною силою, красою, відвагою. Наприклад, казка про богатиря Котигорошка, що боровся з змієм, Кирило Кожум’яка, якого боявся лютий змій як затопить хату, то дим аж під небеса "стелиться, а як вийде на Дніпро мочить кожи — бо він кожем’яка — тоне одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму дай учеплюсь за їх, чи витягне то він їх А йому й байдуже як поцупить, той мене з ними трохи на берег не витягне. От того тільки мені й страшно. Алей ворогів наш народ мав неабияких, тому змальовував їх гідними богатирської сили їхніх супротивників – це три, дев’яти-, дванадцятиголові змії. Лесі Українка писала, що в українській казці дивним чином, з великою фантазією народною описуються далекі краї чудові райські країни, „тридев’яті царства, киселеві береги та молочні ріки, сади з золотими яблуками з чарівними жар-птицями. Це показує велику фантазійність

82 українського народу, його прагнення до чогось незвичного, чудесного, чарівного. В українських казках всі ці дивні дари та чудеса можна досягти відвагою та силою, часом хитрими чарами, але не лінощами. Навіть казки про таких собі дурників, яким переважно був останній, третій син виявляється найкмітливішим і найсміливішим. Лише він не прагне до мирських багатства до чогось вищого. Нехай це кохання до царівни чи допомога нужденному. Три брати, менший брат
— щасливий дурень широко розповсюднена і популярна тема, яка об’єднує в собі, властиво, два мотиви а) дурням щастя, б) менший брат, котрим помітують старші браття, виявляє далеко більше і мудрості, і моральної вартості відваги, пильності, обов’язковості), тому знаходить прихильників і протекторів і здобуває успіх. Звичайними помічниками простодушного, чесного дурня являються вдячні звірята і особливо чудесний кінь, звичайний секрет його успіхів (М.Чумарна‖ Мандрівка в українську казку. Українська казка подає нам лицарів, козаків – відважних, сміливих, непоборних богатирів. А помічниками та друзями головних героїв дуже часто є куплені, виручені чи викуплені звірі чи люди. Вернидуб, Варнигора, Крутивус – друзі та помічники Івана
Богданця теж є уособленням богатирської сили українських

83 лицарів. В казкових оповідях звучить козацька відвага, бринить ніжна душа матері, тішить чуйність, краса, відданість молодої дівчини яка, яку казці „Змієва дочка, де царева дочка на все ладна піти задля порятунку свого коханого. Викликає гнів читата зрада, ницість, підлість, жадібність, брехня, ледарство – усе це наш безцінний скарб. Якщо народ його втратить то перестане бути народом. Казка доносить нам мудрість проте, що у природі все взаємопов’язано іде збудуєш – там і знайдеш, де зруйнуєш
– там втратиш. Богатирі, що вершать суді встановлюють правду – це ідеал людської доблесті. Жіночі ж образи – це любляча мати, дбайлива господиня. В уявленнях народу жінка – як добра богиня, берегиня, помічниця відобразилась у образі дівчини, що доглядала стареньких в Кривенькій качечці‖, роботящої дівчини указках Дідова дочка і бабина дочка та Кобиляча голова, аз бабиної гордої та чванькуватої, нахабної та лінивої народ насміхається. Ще одна тема українських казок – злидні, біда, нещастя. Багато довелося бідувати та терпіти народу, але надії на краще майбутнє не полишав. Тому й казки на цю тему, такі як Про злидні, Правда і Кривда несуть оптимістичний заряді надію на щасливе майбутнє. Велика школа народної моралі закладена указці Іван –

84 мужицький син. Старенька бабуся просить його виконати її прохання для випробування героя. Чи чуйний він до старших, чи добрий. Бо злі люди нездатні на подвиги. Переконавшись, що таки Іван є справжньою людиною з великим серцем, дарує йому чарівного коня. А дід, який теж допомагає героєві повчає його отак, ніколи старих людей не минай, завжди поздоровайся‖. Присутній указках і образ зеленого чоловічка (Ох, „Котигорошко‖), який наче втілення потойбічного світу і разом з тим дає нам право припустити а чи не про перевтілення, героя йде мова, перосмислення ним життєвих цінностей Після якого він набуває нечуваної чарівної сили для виконання подвигів. Казка ніколи не показує відверто мораль, яка уній закладена. Повчання указці випливає з дії. І непомітно, коли мудрість закладена указку переходить до читата. А мудрість ця дуже глибока. Отож, звідки прийшли до нас казки з ідеєю дармоїдства та ледарства Такі думки висвітлені указках Золота рибка, де дідові рибка дарувала все що забаглося його жадібній бабі. Указці
„Іван-дурак‖ - найменшому синові Івану . По щучому велінню – ледарі нероба досягнув всього ніяких сил не доклавши.

85 Але ці казки неукраїнського фолькльору. Ми їх вважаємо своїми через довге перебування у радянському середовищі, у якому нас всіма силами та методами намагались позбавити своїх традицій та фолькльору і нав’язати нам загальний, радянський, маючи замету створити один загальний для усіх фолькльор.
Українська казка є глибоко моральною та
повчальною. Навіть дорослим не завадить прочитати та
вникнути в змісту саму глибину народної казки. Вона
несе у собі мудрість всього народу, що відточувалась
поколіннями і не може бути не повчальною.
Отже, фольклор українського народу досить
багатий та різноманітний. Це – невичерпне джерело
мудрості, яке зростає з кожним роком і вчить нас та
збагачує наш внутрішній світ.
1.5 Виховне значення народної педагогіки та фольклору
Дитячий фольклор існує на родинно-побутовому
рівні внаслідок втрати найдавнішої обрядовості. Творам як дорослого, такі дитячого фольклору властиві тематична і сюжетна різноманітність, мелодійність, барвистість думок, багатство мовних засобів, сюжетність, образності.

86 Типові фольклорні форми дитячого фольклору змінилися. Так, замість чотирьох груп колядок сьогодні функціонує лише одна — власне колядка. Більш стійкою залишається композиція щедрівок і закличок. У багатьох творах є характерні для жанру заспіви (для колискових — Ой, люлі, люлі для колядок — Коляд, коляд, колядниця…» тощо). Образна система творів дитячого фольклору досить стійка і спирається на глибину образної інформації дитини. Як правило, це образи близьких дитині людей, деяких тварин, персоніфікованих образів Сну, Дрімоти тощо. Для творення образної системи важливими є повтори, нагромадження побажань, найпростіші епітети та пестливі порівняння. Для створення образу в дражнилках також використовується гіпербола. Серед мовних засобів творення образів дитячого фольклору — пестливі слова, звуконаслідування, звертання, зменшені форми слів. А, наприклад, уживання внутрішньої рими посилює своєрідність звучання дражнилок та їх гумористичне забарвлення. Також характерне використання дієслів у наказовому способі. Дитячий фольклор формується під впливом низки чинників. Серед них — вплив різних соціальних структурі вікових груп, їх фольклору, масової культури, існуючих

87 уявлень тощо. Усну традицію діти найліпше засвоюють до підліткового віку, доки їх ще захоплює освоєння мови. Підлітки поривають зі світом дитинства, орієнтуються на норми поведінки старших. А властивий дитячому вікові характер творчості ще деякий час відображає саме дитячі поняття і уявлення. Дитячий фольклор допомагає дітям зрозуміти життєві ситуації, стереотипи поведінки, а також сприяє соціальній адаптації. Ґрунтом для такого дорослішання є готовність дітей отримувати й засвоювати інформаційну складову фольклорного тексту (пригадаймо любов дітей до казки із її кодифікаційними властивостями. Сон є віддзеркаленням дійсності, проте його механізми вивчені ще недостатньо. Чи немає у сновидіннях, поряд із іншими творчими чинниками, певної основи, що сприяла творенню міфів, казок, інших фольклорних жанрів Тематика дитячого фольклору базується на уявленнях дітей про надприродні істоти, про ворожіння, викликання духів тощо. Архаїчний фольклор, що передається від покоління до покоління, новітні уявлення про надприродне, що формуються на тлі науково-технічного прогресу, відсутність поінформованості — усе це активізує появу саме в дитячому фольклорі нових сюжетів, мотивів або наповнює старі сюжети оновленим змістом.

88
Соціально-історичні події також мають вплив на сучасний стан фольклору. Зміни життєвого устрою селянства призвели до втрати багатьох фольклорних жанрів і форм. Разом із помітною трансформацією класичних жанрів виникають традиції, які відповідають новому типу культури. Ці процеси закономірно позначаються і на дитячому фольклорі. У сучасній фольклористиці виникає необхідність у вивченні типології нових форм дитячого фольклору, закономірностей розвитку і взаємозв’язків традиційного селянського і міського фольклору дитячих співтовариств. Зміна традицій у дитячому фольклорів умовах постіндустріального суспільства підпорядкована загальним закономірностям розвитку культури, а типологічна специфіка виявлятиметься в результаті, наприклад, порівняльного аналізу інонаціональних матеріалів. Уперше проблеми типологічного вивчення дитячого фольклору були сформульовані в працях Г. С. Виноградова у і рр. ХХ ст. З ідеологічних причин дослідження дитячого фольклору як особливої галузі народної словесності й ширше — як складової традиційної культури та етнопедагогіки виявилося на периферії тогочасної науки. Проте перервана традиція відновлюється, бо нині існує нагальна потреба у продовженні досліджень не лише

89 дитячого фольклору, ай української етно-педагогіки загалом, система якої — це перевірене часом джерело виховання нових поколінь, а отже і тих, яким належить будувати Українську державу в епоху глобальної уніфікації.



90
РОЗДІЛ ІІ Українська народна дитяча іграшка –
провідний засіб етнопедагогіки
2.1. Історія виникнення і розвитку української народної
дитячої іграшки
Іграшка є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід’ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лишена змісті дитячих ігор, ай на тематиці та формах іграшок. Первісне суспільство дитячих іграшок не знало. Не робили іграшок і племена, які перебували на стадіально досить низькому щаблі розвитку. Народна іграшка, як річ певного функціонального призначення, на думку багатьох вчених, з’явилась досить пізно, коли цивілізація окремих суспільстві народів досягає достатнього рівня розвитку. Однак це не означає, що в умовах первісного суспільства та життя примітивних племен діти зовсім позбавлені гри та іграшки. Відомий колекціонері знавець іграшки Г. Блінов зазначає, що першими дитячими іграшками мабуть. були випадкові предмети. Камінці, шишки, сухі гілочки. І такі іграшки, зрозуміло, старші, ніж сама людина. [3] На території України найдавніші прототипи іграшки виявлені в с. Мезин Коропського району Чернігівської області. Це були фігурки пташок, вовка чи

91 собаки, виготовлені з мамонтового бивня приблизно 25 тис. років тому. Мали вони обрядове значення. У ІV-ІІІ тис. до не. трипільці виготовляли керамічні жіночі статуетки, різноманітні фігурки тварин (овець, коней, биків та ін.) та їх дитинчат, які символізували плодючість. В могильнику на території Львівської області археологами знайдено ліпні порожнисті фігурки пташок, що згодом трансформувалися в іграшки-свищики. Дитячі іграшки давніх слов’ян (дерев’яні коники, качечки) знайдено під час розкопок на Наддніпрянщині. Датовані вони приблизно Х - початком ХІІ ст. У той час побутували і так звані технічні іграшки луки, мечі, дзиґи тощо. У дохристиянський період іграшки переважно зображали священних тварин, птахів, фантастичних істот, що свідчить про їх зв'язок з язичницьким культом, народною міфологією. Після прийняття християнства іграшки здебільшого використовували з ігровою та декоративною метою. Однак деякі з них зберегли ритуальний характері дотепер (ялинкові прикраси до Нового року, святкові кульки тощо. [11] Від українських іграшок періоду ХІV- ХVІІІ ст. майже нічого не збереглося. Однак етнографи стверджують, що виготовлення забавок не припинялося ні в ХІV, ні в ХVІ

92 століттях. У другій половині ХVІІІ ст. внаслідок розвитку в Україні ярмаркової торгівлі розпочалося масове виробництво забавок на продаж. Жодний ярмарок не обходився без глиняних коників, баранчиків, півників, маленького посуду, ляльок – «пань», розписаних орнаментом, прикрашених кольоровою глиною і покритих прозорою поливою. Розквіт кустарного іграшкового промислу припадає на середину ХІХ ст. Найбільше виготовляли забавок на
Наддніпрянщині, Поділлі, Прикарпатті. Серед тогочасних іграшок Наддніпрянщини кінця ХІХ ст. – дерев’яні кухлики для зачерпування рідини, дерев’яні кульки, маленькі моделі побутових речей (іграшкові товкачики, тачівки, рублі, оздоблені різьбленням, дзиґи, вітрячки та ін. Популярними були механічні забавки з відповідними руховими елементами – вирізані фігурки попарно з’єднаних планками ведмедиків, ковалів, ткачів головоломки для дітей (так звані велика і мала мороки. Велика морока складалася з двох довгих і дванадцяти коротких кілочків, що утворювали на основній осі три хрестоподібні конструкції, а мала – із чотирьох однакових кілочків, зв’язаних у хрестик. Щоб їх розібрати, а потім скласти, необхідно було виявити кмітливість і винахідливість. Найбільше дерев'яних іграшок виготовляли на

93 Прикарпатті, у Яворові (Львівська обл.). Це різноманітні візочки з драбинками, кониками, іграшкові меблі (столи, скрині, лави-ліжка — бамбетлі), іграшкові музичні інструменти (сопілки, пищики, тарахкальця, тріскачки та
ін.). Селище Опішня (Полтавська область) відоме своїми керамічними іграшками, які відображали реальну природу, народний побут, героїв казок, пісень, творів фантастики коник, квочка з курчатами, пташниця, вершники, міські та сільські жінки у типовому одязі, звірі-музики тощо. Зародилася Опішнянська іграшка в ХVІІІ столітті. Гончарі, крім ужиткового посуду, виробляли й дріб, тобто маленькі іграшкові посудинки глечики, макітерки, мисочки, горнятка, маснички тощо. Вони перетворювали традиційні форми ужиткового посуду, а розписували їх відповідно до місцевості, де виготовляли (опішнянські, косівські, Васильківські та ін.). На Поділлі відомими осередками виготовлення керамічної іграшки були Бубнівка, Бар Вінницької області,
Адамівка – Хмельницької, Калагарівка – Тернопільської області та ін. Найпопулярнішими тут були ляльки, коники і вершники. Ляльок завжди ліпили у святковому одязі, з намистом на шиї, модною зачіскою на голові очі і рот позначали крапками ірисками. Подільські ляльки тримали у

94 руках дитину або під пахвою пташку. Традиційні іграшки- вершники зображали на коні селян, козаків, військових тощо. Подільські свищики мали вигляд тварині птахів. [16] У ХІХ – на початку ХХ ст. на Волині діяли два найбільших осередки виготовлення керамічних іграшок (с.
Вишнівець та Великий Кунинець Тернопільської області. Образи іграшок були традиційними (ляльки з птахами, свійські тварини, вершники, однак, порівняно з подільськими, вишневецькі забавки витонченіші та барвисті. Наприкінці ХІХ ст. на Львівщині (с. Стара Сіль) виникли рідкісні в українському народному мистецтві сюжети – танок і колисочка. Перший зображує жінку і чоловіка у танці. Свищик колисочка має вигляд колиски на кружалах, у якій лежить дитина. Окрему групу забавок становлять керамічні тарахкальця («хихички»), відомі щез часів трипільської культури, - порожнисті кульки завбільшки з гусяче яйце, прикрашені оздобленнями (сонце, півмісяць та ін.). Прикарпатська іграшка, які посуд та інші вироби з глини, насамперед відрізняється від усіх інших колоритом і характером розпису – традиційними мотивами і елементами та поєднанням кольорів в орнаментів. У ХІХ та на початку ХХ століття в Карпатах баранчики

95 та калачики із сиру робили чоловіки-вівчарі на полонинах. Виготовлення сирної іграшки в таких селах, як Брустури, Річка, Снідавка, Шешори набуло значення промислу, принаймні в х роках. Фігурне печиво з тіста, перш ніж дійти до розряду дитячих іграшок, мало обрядове значення. Як правило, таке печиво випікається весною перед прильотом птахів і здебільшого має вигляд узагальнено-умовного птаха та назву жайворонок, а ще мало назву голубці. Українська іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та глибоким змістовним наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів, технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних, композиційних, орнаментальних, колористичних вирішень. Народна іграшка включає в себе декілька видів народного мистецтва і тому становить полівидове явище. Водночас деякі види мистецтва мають щодо іграшки допоміжне, другорядне значення. Це, наприклад, вишивка, розпис, ткацтво. Вишивка і ткацтво стосуються народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева. Проте ні вишивка, ні розпис, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Традиційно її матеріалом є деревина. Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувались у практичній діяльності регіону. Однак

96 перевагу надавали м’яким породам – сосні, липі, осиці, тополі, ліщині. З твердих порід застосовували бук, явір, клен, дуб, горіх, рідко грушу. Окрім деревини, для виготовлення іграшок застосовували й кору, переважно сосни та дуба. Іграшки виробляли відомими у деревообробці техніками
- вирізуванням, витісуванням, столярними і бондарними прийомами. Дерево попередньо готували його обтесували сокирою й, відповідно до способу подальшого опрацювання, розрізали на валики чи прямокутні дощинки. При вирізуванні наступна обробка полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки, або окремих її частин, яке здійснювали ножем чи пилкою. [] Вирізування поєднували з видобуванням. Таким способом виробляли в основному предмети побуту. У виготовленні дерев’яних іграшок застосовували також виточування, яке здійснювали наручних, механічних верстатах. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точення дозволяло створити численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхонь іграшок й, водночас, збільшувати обсяг виготовлення, що вплинуло га впровадження його у серійне виробництво, пов’язане з народними промислами. Якщо ляльки привертали увагу дівчат, то фігурки

97 коників були улюбленими іграшками хлопчиків. Образ коня відноситься до одного із поширених у народній творчості й, зокрема, в іграшці слов’янських народів. На думку вчених, він пов'язаний з давніми язичницькими віруваннями. У пантеоні слов’янських богів, які одухотворю вали сили природи, кінь символізував одного з наймогутніших богів – Хорса, Бога Сонця. На Гуцульщині вівчарі ліпили іграшки з плавленого овечого сиру. Випасаючи овець, вони виготовляли казкових оленів, баранчиків, фантастичних півників, коників, а повернувшись із полонини, дарували їх дівчатам і дітям. Згодом цим почали займатися жінки, і в XIX ст. виготовлення іграшок із сиру стало домашнім промислом. Найбільшими осередками цього промислу були села
Брустурів, Річка, Снідавка і Шепіт теперішньої Івано-
Франківської області. [9] В Україні іграшки виробляли не тільки з твердих і пластичних матеріалів, а також із лози, соломи, рогози, повісма, довгої трави. Для виготовлення саморобних іграшок використовували тканину, кольоровий папір, картон. Першим збирачем і дослідником української народної іграшки був священик із Суботова Марко Грушевський
(1865—1938), родич відомого історика Михайла

98 Грушевського. У 1904 р. було опубліковано його працю Дитячі забавки та ігри усякі. Зібрані по Чигиринщині Київської губернії. Нині народну іграшку виробляють лише поодинокі майстри. Купують її здебільшого не для дитячих ігор, а для своєрідної фольклоризації сучасного міського інтер’єру, поповнення приватних зібрань та фондів музеїв. Основним споживачем такої іграшки стає міська інтелігенція. Отже, іграшка потрапляє в інше середовище, аніж те, у якому вона сформувалася і була повноправною складовою, корелюючись з іншими його складовими. Отже, можна констатувати, що народна іграшка від часів, коли вона носила обрядове значення (приблизно 25 тис. років тому, ідо сьогодення пройшла тривалий шляху своєму розвитку. Змінювалися матеріал, з якого виготовляли іграшку, її зміст, забарвлення, технології виготовлення, функції. У новому середовищі традиційна іграшка, які вишитий рушник, і родинний килим, народна картина або ікона, повинна бути атрибутом родової, родинної пам’яті про далеке й недуже далеке минуле, про ту функціонуючу систему народної культури, елементом якої була ця іграшка. Остання ж і в сучасних умовах залишається носієм тих
інформативно-генетичних багатств, які становлять основу

99 світопізнання та світорозуміння.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал