Міністерство освіти і науки України Житомирський державний університет імені Івана Франка




Сторінка2/8
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.8 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8
1.2 Значення дитячого фольклору у соціалізації
особистості
В українській системі виховання споконвіку використовувалися фольклорні тексти, які є справжнім джерелом людської мудрості, виразником народного світогляду, скарбницею національної духовності. Значну їх частину становить дитячий фольклор. Поняття дитячий фольклор увійшло до науки порівняно недавно. Проте новизна терміну не пов’язана з пізнім походженням цього виду фольклору. Відповідним фольклорним текстам притаманна глибока старовина.
Дитячий фольклор — це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних формі функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей. Отже, дитячий фольклор, це, передусім, зразки усної народної словесності, призначені для дітей. Створені

22 старшими поколіннями для молодших, такі тексти є складовою дитячого фольклору (наприклад, колисанки). Інша частина — це твори, які функціонують у дитячому середовищі, але водночас побутують і як зразки певного фольклорного жанру (наприклад, загадки. Дитячий фольклор — також і власне усна творчість дітей, яка виникає, наприклад, у процесі гри та комунікації. Зразки цієї творчості живуть лише в дитячому середовищі. Наукова зацікавленість проблематикою дитячого фольклору також починається усередині ХІХ ст. й розвивається спершу на тлі таких відомих у фольклористиці напрямів як міфологічного (В. Попов) та культурно-
історичного (М. Костомаров). Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи 1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих
2) твори, які побутують серед дітей. Між цими групами є суттєва різниця усна словесність дорослих не завжди доступна дітям, вони починають її розуміти і сприймати лише в підлітковому віці. У свою чергу, дитяча творчість не завжди цікава для дорослих, які намагаються у всьому керуватися розумом, і їм важко осягнути тексти, витворені дитячою фантазією, уявою, проте діти їх підхоплюють, і вони поширюються у дитячому середовищі.

23 Термін дитячий фольклор з'явився у фольклористиці у х роках 20 ст. Зібрано багато текстів цього специфічного виду творчості. Однак до цього часу теорія дитячого фольклору несформована. Першим складним питанням виявилось, які саме жанри варто вважати власне дитячими. Так, Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін дитячий фольклор, наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей. Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно- побутової лірики. Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, щодо дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими.
Основним критерієм відбору є функціональний аспект твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів

24 і виконуються дорослими тільки для дитини. Дитячий фольклор має свою специфіку відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування. Поняття дитячий фольклор увійшло до науки порівняно недавно. Проте новизна терміну не пов’язана з пізнім походженням цього виду фольклору. Відповідним фольклорним текстам притаманна глибока старовина. Дитячий фольклор — це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних формі функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей. Отже, дитячий фольклор, це, передусім, зразки усної народної словесності призначені для дітей. Створені старшими поколіннями для молодших, такі тексти є складовою дитячого фольклору (наприклад, колисанки). Інша частина — це твори, які функціонують у дитячому середовищі, але водночас побутують і як зразки певного фольклорного жанру (наприклад, загадки. Дитячий фольклор — також і власне усна творчість дітей, яка виникає, наприклад, у процесі гри та комунікації. Зразки цієї творчості живуть лише в дитячому середовищі.

25
Г.С. Виноградов, як один зі знавців народної педагогіки, що першим почав широко вживати термін дитячий фольклор, наголошував, що ним доцільно позначати твори, складені самими дітьми, а також поезію пестування (невеликі ліричні твори, які примовляють дорослі, пестячи дітей. Дещо пізніше до цього виду словесності долучили колискові пісні (хоч дехто з учених дотепер вважає їх розрядом родинно-побутової лірики. Також було спостережено, що деякі жанри народної словесності, які побутували у середовищі дорослих, втративши своє первісне утилітарне призначення і сакральне значення, у дещо видозміненому, спрощеному вигляді перейшли у сферу дитячого фольклору. Усі дослідники одностайні, щодо дитячого фольклору відносяться і твори дітей, і твори для дітей, складені дорослими. Основним критерієм відбору є функціональний аспект твори, які виконуються лише у дитячому середовищі, а також ті, які не передбачають інших слухачів і виконуються дорослими тільки для дитини.
Дитячий фольклор має свою специфіку відповідає віковим особливостям дітей у виборі тем, образів, ідей характеризується поєднанням словесного матеріалу з елементами гри, супровідними рухами у багатьох творах проявляється виражене виховне спрямування.

26
1.3 Дитячий фольклор – основне джерело
етнопедагогіки
Класифікація дитячого фольклору така:
* зразки усної народної словесності, виконувані дорослими для дітей
* різножанрові фольклорні твори, які побутують у дитячому середовищі
* зразки усної творчості, які виникають і функціонують внаслідок комунікативної специфіки дитячого віку. Такої класифікації дотримувалися В.П. Анікін, Е.В.
Померанцева, В.А. Василенко та ін. Частина ж дослідників до дитячого фольклору зараховують сюди лише ті твори, які виконують самі діти (Г.С. Виноградов, Н.П. Андрєєв, В.І.
Чічеров). Щодо жанрової специфіки, то частина текстів дитячого фольклору створюється на ґрунті дорослого фольклору (примовки, жарти тощо, а частина -- на ґрунті власне дитячих жанрів (лічилки, дражнили тощо. До середини ХІХ ст. дитячий фольклорне виділявся в окрему групу усної народної творчості та спеціально не записувався. Тільки від другої половини ХІХ ст. і у ХХ ст., відколи зростає зацікавленість суспільства народним

27 життям, починається збирання таз являються публікації зразків усної дитячої словесності В. Даля, П. Шейна, О.
Афанасьє-ва, П. Іванова, С. Ісаєвича, Г.Виноградова,
0.Капіци, М. Мєльнікова, П. ЧубинськогоМанжури, М. Вовчка, М. Лисенка, В. Василенка, В. Анікіна, Д.
Яворницького, В. Верховинця та ін. Наукова зацікавленість проблематикою дитячого фольклору також починається усередині ХІХ ст. й розвивається спершу на тлі таких відомих у фольклористиці напрямів як міфологічного (В. Попов) та культурно-
історичного (М. Костомаров), а П. Шейн уперше створює детальну класифікацію дитячого пісенного фольклору та виділяє в ньому деякі жанри (колисанки, примовки тощо. Досліджували дитячий фольклор О. І. Дей, Г. В.
Довженок, О. А. Правдюк, ГА. Барташе-вич, Л. Б. Стрюк, Ф. З. Яловий, П. Г. Черем-ський, В. Г. Бойко, ОМ.
Таланчук, Л. Ф. Ду-наєвська та ін. Залежно від умов функціонування, дитячий фольклор поділяється на ігровий та неігровий. Внаслідок вікової специфіки та характеру дозвілля найбільше в традиції усної дитячої творчості зразків ігрового фольклору. Вони є цілком досконалими і функціональними, адже виражають душевний стан дитини у процесі гри.

28 Насправді без цих веселих і смішних віршів, безсловесної гри, яка в них міститься, дитина ніколи не оволодіє своєю рідною мовою досконало, ніколи не стане її гідним володарем, здатним виразити будь-які думки, відчуття, переживання тощо.
1.4 Різновиди дитячого фольклору та його роль у
вихованні
Нині серед дітей у більшій шані, ніж інші форми фольклору, лічилка. Більшість лічилок у дитячому виконанні звучить як вірші, тільки смішні. Діти такі ставляться до них, як до веселих віршів, часто змішуючи зі скоромовками, утішками тощо. Основна особливість лічилки -- чіткий ритм, можливість кричати окремо всі слова. Найпоширеніший вид народної лічилки призначений безпосередньо для розрахунку гравців. Велика група лічилок указує на тих, хто буде учасником гри. Останній, хто залишився після розрахунку, водить. До цього ж виду лічилок належать такі, де немає прямої словесної вказівки нате, хто водить або виходить після рахування. Його замінює останнє виразне слово. У цій

29 групі особливо виділяються безглузді лічилки, з абсурдним сюжетом і звуко- та словосполученням. Схожі лічилки існують у дитячому фольклорі різних народів. Наступна група лічилок - ігрова - призначена одночасно і для рахування, і для гри. Саме ці лічилки закінчуються питаннями, завданнями, вказівками та іншими вимогами. Лічилки - це здавна придуманий для дітей спосіб здійснення об'єктивної справедливості. Ніби сама доля розпоряджається розподілом ролей. А коли це так, то виграшу грі залежить тільки від граючого. Дитина під час гри повинна бути меткою, кмітливою, пам'яткою, догадливою, спритною тощо. Всі ці якості в дитячій свідомості розвиває лічилка. Крім того, у давнину, коли люди вірили у чарівну силу слова, лічилка, вірогідно, виконувала ще одну серйозну роль, адже за звуковою структурою нерідко була схожою до заклинань. Класифікація лічилок за формою
1. Власне лічилки
2. Лічилки-каламбури (містять незрозумілі слова
3. Лічилки-замінники віршів (не містять ні незрозумілих, ні рахункових слів.

30 За призначенням
1. Лічилки-задачі;
2. Лічилки для вибору ведучого
3. Лічилки для вибору учасників гри. Для композиції лічилки властиві такі форми зачин, який виражається найчастіше в рахунку процес, який починається фактично від самого зачину, тримається за нього і розвиває тему вихід. Лічилка – жанр дитячого фольклору. Лічилка має прикладне значення. Вона виконує функцію упорядкування, вибору та визначення дій учасника гри. При цьому перераховуються всі, хто бере участь у грі. Найчастіше лічилки бувають римованими з гумористичним змістом, а саме перерахування може бути завуальованим. Назва терміну походить від самої функції перерахування учасників гри та наявності в текстах числівників.
Качка з річки йшла,
гурт качок вела
це - качатко сиве,
це - як жовта слива,
це - брудненький квачик,
це - м'якенький м'ячик,
це - як вовни жменька,
це - кривеньке,

31
це - сніжок побіг.
Скільки ж їх усіх
Не менш цікаві зразки неігрового дитячого
фольклору, до якого належать скоромовки, дражнилки
та фольклорні твори інших жанрів, які діти використовують поза ігровими ситуаціями, у побуті тощо. Так, скоромовка — весела і віртуозна гра у швидке повторення віршів і фраз, які складно вимовляти без належної практики. Краса скоромовки полягає утому, що з першого разу її взагалі важко промовити. Адже за правилами гри скоромовку не читають, а повторюють зі слуху, що значно важче. Гра полягає не тільки втому, щоб дібрати важкі для вимови звукосполучення, ай у плутанині, у постійній перестановці звуків. У наступній групі скоромовок складність полягає у дзеркальному повторенні двох майже однакових слів Охрім осипнув, Осип охрипнув, що створює примхливий малюнок звукового руху. В іншій групі своя гра звуків і слів. У цих скоромовках потрібно повторити слово, складене з декількох слів або з одного кореня і декількох префіксів і суфіксів. Це і корисні граматичні вправи, що тренують дитину в правильному, осмисленому вживанні частин мови і частин слова, і одночасно — улюблена гра у словотворення.

32 Задовго до того, як буде вивчене значення відмінкових закінчень, тимчасових дієслівних форм тощо, дитина вже заразу грій через гру засвоює складні смислові відтінки мови, її структурні одиниці. Що ж допомагає дитині впоратися з усіма труднощами, загадками, каверзами скоромовки Передусім
— її смислова організація. На відміну від лічилок, у скоромовці немає нісенітниці, немає абсурдних словосполучень. Скоромовка найчастіше передає картину знайомих реалій повсякденного побуту. Кожна дія, вказівка, визначення в скоромовці має сенс. Наступна особливість скоромовок — її складна ритміка. Кожен звук, звукосполучення і слово скоромовки підпорядковані ритму і створюють ритм. Майже будь-яку скоромовку можна записати як двовірш або чотиривірш. Принципи скоромовки — це глибинні поетичні закони. Такі властиві поезії звукові механізми як асонанс, консонанс, дисонанс, алітерація мають безпосередній зв’язок із народною скоромовкою. Дитячі дражнилки, які часом пов’язують з ігровим дитячим фольклором — утішками, лічилками, небилицями
— водночас є окремим жанром. Вони висловлюють негативний аспекту сприйнятті дітьми навколишньої дійсності.

33 Життя дітей з різних причин пронизане не тільки радісними, веселими, щасливими переживаннями. Тому серед мотивів дитячого фольклору зустрічаються сильні відчуття смутку, образи, неприязні, огиди, ненависті й злості. Відвіку народна мудрість давала вихід негативним емоціям дитини у слові, яке супроводжували рухи, стрибки, гримаси — у дражнилках. Звичайно, звичка всіх передражнювати завжди зустрічала опір. Але наявність дражнилок, їх різноманітність і цензурний характер — показник здорових відносин у дитячому колективі, здатності до адаптації без втручання дорослих і без фізичної розправи. Народна дражнилка всім своїм ладом призначена для того, щоб поставити на місце кривдника, виказати своє ставлення до неприємних відхилень у поведінці, звичках, зовнішньому вигляді. Без дражнилки гра і життя дитини втрачають часом гармонійність, а часом і справедливість. Ефект дражнилки розрахований на багатократне докучливе повторення одних і тих самих римованих рядків.
Дражнилка виникає як своєрідне додавання до імені дитини римованого прізвиська або співзвучного слова
(«Іван-барабан»), або варіації імені («Катеринка-Катерина»). Приєднання до повтору або прізвиська декількох римованих рядків перетворює прізвисько в дражнилку. Зміст таких віршів найчастіше немає ніякого зв’язку з предметом

34 суперечки або мотивом, що спровокував зіткнення дітей. Дитяча дражнилка, висміюючи і засуджуючи погані схильності і вчинки дитини, лише у виняткових випадках прямо називає її злодієм, боягузом, ледарем, ненажерою. Зміст традиційної народної дражнилки
— нісенітниця, безглуздість. В утішках і небилицях гра слів, значень і образів спрямована на дійсність поза дитиною, на знайомі предмети і явища, уявне спотворення яких приносить їй задоволення. У дражнилці всі спотворення — звукові, смислові, образно--дієві — спрямовуються на ту дитину, котру мають дратувати. Саме в цьому спрямуванні відвертого безглуздя, нісенітниці, абсурду і закладена емоційна сила дражнилки, її образа. Дитині приписують або нісенітні риси зовнішності
(«Ноги-тростинки»), або неможливій безглуздів реальному житті вчинки (На купину сіла, комарика з’їла»). Такий самий відтінок насмішки, несхвального ставлення додають дражнилці дії, що мають негативні наслідки для дитини або для оточуючих (Мирон ворона купив, три копійки заплатив. Отже, основний закон побудови дражнилки, що робить її водночас смішною та образливою, — це порушення звичного порядку речей, визнаної норми поведінки, зовнішності щодо конкретної дитини. Дражнилка

35 схильна до перебільшення і зменшення, настирливого повторення, до нісенітниці, безглузддя. Націй властивості дражнилки заснована етична форма гри. Якщо діти використовують дражнилку, то вони попереджають товариша про зроблену ним помилку в грі, про поганий вчинок. Оскільки осміянню за допомогою дражнилки може піддатися кожен, вона дає змогу бачити ту межу, за якою закінчуються попередження і насмішка і починається знущання. Дражнилка вчить дітей помічати погане, несправедливе, непривабливе, вона вчить слухати слова і добирати інші за співзвуччям і значенням, вона розвиває чутливість до безглуздих ситуацій вжитті і комунікативній ситуації. Після знайомства зі словесними іграми-діями
(дражнилками, лічилками утішками), звернемося безпосередньо до словесної гри — грив слова і із словами. Предметом гри тепер стає саме слово у всіх його формах і значеннях, а сама гра вбирає в себе всі прийоми, всі правила
ігор-дій зі словом і перетворюється на гру розуму, уяви, фантазії, звукових і образних асоціацій. Це поетична літературна гра, заснована на знанні рідної мови, її лексики, граматики, семантики.

36 Словесна гра починається з простих маніпуляцій зі словом і поступово переходить до його смислових таємниць і глибинних мовних зв’язків. Незрозуміла мова — поширена словесна гра дорослих, яка перейшла до дітей. Проста форма створення незрозумілої мови — додавання після кожного складу в слові одного і того ж звукосполучення. Діти захоплюються такими іграми, коли вчаться виражати переживання, спостереження, відносини, і мимоволі дошукуються до значення слів і флексій.
Наступна поширена гра — звуконаслідування. Коріння багатьох форм дитячого фольклору має глибоку історію. Серед них заклички і примовки, мабуть, найстародавніші. Вони народжені язичницькою вірою у всемогутні сили природи і мають наметі використати магію слова для того, щоб викликати благотворний вплив природних стихій або попередити їх згубну силу.
Пов’язані з найдавнішими ритуальними обрядами служіння природним стихіям, заклички і примовки багато століть залучали дитину до закономірностей землеробського побуту. Кожна природна стихія, кожне природне явище відобразилися в них як чудова сила, до якої зверталися з проханнями про врожай, благополуччя, процвітання.

37
Заклички — це невеликі пісеньки, призначені для
виспівування групою дітей.Часом вони супроводжуються ігровими діями, які імітують процес селянської праці. Всі явища і сили природи функціонують у закличці як живі істоти. Дитина сама вступає з ними в контакт, змову сонце просить про щедре літо грім — не лякати худобу дощ — поливати обіцяє за справну роботу подарунок. Незвичайні властивості явищ природи подано в закличці як перелік тієї благодаті, тих дарів, яких від них чекають і які вони дійсно несуть.
Закличка — непросте звернення до природних стихій, а виражена в слові, ритмі, інтонації гамма відчуттів
— переживання, захоплення, ніжність. Емоції радості, довіри, переконаності в хорошому закладені в самій структурі вірша — у хвилеподібних повторах, у зміні картинок-прохань, у ритмі — жвавому, завзятому, у звучанні кожного рядка, кожного слова. Усі явища природи мають закріплені за ними ласкаві імена — сонечко золоте, весна красна, червоне літечко.
Закличка створює в дитині віру уважливість і значущість слова. Ця віра зміцнюється самою дією заклинання.

38
Примовки — невеликі вірші з двох-чотирьох,
рідко восьми рядків. Це барвисті, яскраві словесні картинки, що становлять світ повсякденних вражень дитини все те, що оточує її в будинку, у дворі, на вулиці. Предмети домашнього ужитку і господарства, роботи в будинку, в дворі і в полі змальовані гранично стисло, тільки у визначальних рисах. Примовки позбавлені описовості й моралі. Слово в них передає звук, рух, колір, об’єм і навіть смак. У багатьох примовках предмети і дії ніби зміщені щодо реальності, дещо незвичайні, трохи безглузді. Також примовка пропонує дітям побачити смішне вжитті і навчитися смішне передавати в слові. Гумор безглуздих питань, пропозицій і припущень — стихія цих віршів і пісеньок. Але примовка зберігає серйозну інтонацію, надаючи можливість слухачеві самому розібратися, смішно йому чині. Примовка — цей інтимне спілкування з природою наодинці. Такі примовки будуються за принципом прохання-побажання. Звертаючись до птахів під час весняного й осіннього перельоту, дитина вчиться розрізняти в повсякденних буднях це дивовижне природне явище, починає сприймати

39 його як подію, підлаштовує звуки своєї мови під пташиний щебеті крик. Примовки під час ігор — це своєрідні прохання до природи про співучасть, допомогу. Вони звернені до вітру, води тощо. У них закріплені необхідні для всіх гравців правила гри, які часто застерігають про нещасний випадок. Наприклад, не захлинутися при пірнанні. Вони вчать дітей бути уважними до своїх дій, перевіряти дії правилами, строго дотримуватися правил.
Кричалки — новий рівень творчого спілкування
дитини зі світом. У цьому жанрі виражаються дитячі переживання та емоції радість, щастя, захоплення, захват, здивування тощо.
Кричалки — це емоції та переживання дитини, відображені у слові. Поетична форма кричалок споріднена з дитячим фольклором. Ця спорідненість базується на емоційному ставленні до повсякденних подій дитячого життя вставання, умивання, одягання, до священного для дітей ритуалу гри. І в цьому значенні вони є насущною необхідністю і потребою дитини. Сама природа кричалок, визначення цього жанру підказують, що кричалки потрібно співати, кричати, верещати, підкоряючись переливам їх жвавого, дзвінкого, примхливого ритму.

40 Серед народних віршів для дітей велику групу становлять такі, змістом яких є явна нісенітниця, безглуздість. Але нісенітниця ця має особливі властивості. Вона підкоряється певному правилу. Дитина сприймає безглузді вірші саме як нісенітницю, небилицю, ні на хвилину не сумніваючись, що вжитті так не буває. Коли дитина вже засвоїла інформацію про характер предметів, ознаки явищ, послідовність зв’язків між ними, вона дозволяє собі довільно поводитись з тим, що стало надбанням її розумового життя. Це своєрідне випробування на міцність знань. Переклади з англійського, німецького, французького фольклору свідчать про поширеність цього жанру, який існує не одну сотню років. Багато безглуздостей починаються з вказівки на чудо, а потім йде перелік пустотливих і дивовижних відхилень від загальновизнаної форми. Дитині приємно усвідомлювати, що вона розумна їй відомо, як усе є насправді. Самоствердження необхідне дитинів її щоденному пізнанні світу. Закономірне виникнення цього відчуття — достоїнство цього жанру. Безглуздості, нісенітниці, небувальщини — прекрасний засіб для виховання і розвитку відчуття гумору, здорова їжа для дитячої душі, яка задовольняє ненаситну потребу дитини в радості.

41 Діти у процесі свого розвитку не залишаються осторонь під час виконання дорослими традиційного фольклору. Деякі фольклорні жанри, наприклад, ліричні пісні, частівки, загадки — важливі також і для дитячої аудиторії. Ці жанри переходять у дитячий фольклорі сприяють розумовому та емоційному становленню дитини.
Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконуються матір´ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати. Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням міфологічного періоду творчості. Для того, щоб зрозуміти витоки і ґенезис жанру, слід проаналізувати його найдавніші зразки. Спостереження доводять, що не лише образно-тематичною структурою, ай
інтонаційно-ритмічною будовою вони споріднені із замовляннями. В минулому подібні пісні виконувались не тільки, щоб приспати дитину, а, які замовляння, привернути до неї або відвернути від неї дію певних духовних сил, оберегти від зла. Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у колискових піснях, а також на широкий простір для імпровізації, все ж набір їх мотивів дуже обмежений. Найстійкіший з усіх мотивів, який з´являється у переважній більшості творів — закликання чи запрошення

42 сну до дитини. У ньому зафіксоване анімістичне уявлення про сон як істоту, яка може заспокоїти і приспати дитину. Не розуміючи природи сну і не маючи змоги її пояснити, різні народи по-різному розуміли цей стан людини, але у всіх давніх уявленнях відбилося стійке переконання, що сонне властивий людині фізичний стана привнесений іззовні вплив якоїсь духовної надприродної сили, зв´язок із потойбічним світом духів.
Ой ходить Сон коло вікон, а Дрімота коло плота,
Питається Сон Дрімоти Де будемо ночувати Де
хатина є тепленька, де дитина є маленька, Там будемо
ночувати, дитиночку присипляти.
У деяких колисанках уявлення про засинання дещо змінене дитина засинає невід самої присутності Сну чи Дрімоти, а від спання, яке Сон носить із собою в рукаві, і яке насилає на дитину, щоб вона заснула. Соні Дрімота — міфічні істоти антропоморфного характеру, тобто вони уподібнюються до людей ходять, розмовляють між собою, розподіляють обов´язки (ти будеш колисати, а я буду присипляти. Звертання до них в колискових має явні ознаки замовлянь:
Сонку! Дрімку! Голубойку! Би кождому миле било.
Приспи ж мою дитинойку. Щоби росла, не боліла,
Приспи жми ю вдень і вночі Головоньки не сушила.

43
Буде мати чорні очі, Дітинонька — не воленька,
Чорні очі, біле тіло, Головоньці клопотонька. Поруч із цими міфічними істотами з´являється уособлення злої, негативної сили в образі Бабая. Він зустрічається і в інших жанрах фольклору, але, можливо, перейшов до них саме з колискових. Тут він має значення істоти, яка наганяє страх, будить чи заподіює якесь лихо
Бай-бай, баю-бай, Наших діток не лякай,
Баю-баюшки, бай-бай, Бо вони маненькі
Не ходи сюди, Бабай, Та спати раденькі. Цікаво, що рефрен «Баю-бай», як правило не зустрічається у піснях, де не згадується Бабай. Можливо, в минулому він мав специфічне значення, чи саме цьому вислову надавалася здатність відганяти злу силу. У багатьох колисанках мотив присипляння пов´язаний з ще однією напівміфічною істотою — котом. Кіт у слов´янських культах займає вагоме місце, він символ оберегу дому (спить на печі, стереже спокійне відходить далеко від дому, завжди повертається. Крім того, очевидно, здавна була помічена здатність кота швидко засинати, спати більшу частину доби. З цим був пов´язаний звичай класти кота в колиску перед тим, як туди клали дитину. У колискових піснях з´являється мотив закликання кота

44
Коте сірий, коте білий, Дитиноньку колихати,
Коте волохатий, Дамо тобі папи
Ходи вже до хати Да у твої лапи. Текстів, де кіт бере участь у заколисуванні дитини, дуже багато у багатьох варіантах і різних поєднаннях. Подекуди чітко простежується віра в те, що кіт є оберегом для дитини
Коте, котику-вуркоте На котика усе лихо,
На (ім´я дитини) сон дрімоти, А ти (ім´я дитини) спи
тихо. Значно рідше у колискових з´являються образи птахів (голуба, зозулі таін.): Ой люлі-люлі, прилетіли гулі, «Люлі-люлечка, прилетіла зозулечка». їхня поява у колисанках співвідноситься із сюжетами про присипляння дитинина дворі
Ой повішу колисочку у поли, у поли, Я повішу
колисочку та на ожиночку,
Будуть дитя колисати соколи, Буде вітер колисати
мою дитиночку.
соколи. Бувають інші варіанти (колиска повішена на дубі, вишні, липі, але в них, як правило, присутній образ вітру. Він, очевидно, пов´язаний з древнім звичаєм колисати дитину на свіжому повітрі з метою духовного очищення відсвіту мертвих (з якого вона начебто прийшла. Очищення повітрям зустрічаємо і в інших фольклорних ритуалах наприклад, гойдання на гойдалках в календарно- обрядовому циклі. Окремий цикл становлять пісні, об´єднані єдиним зачином Ой спи, дитя, без сповиття, поки мати з поля прийде, в яких снодійну функцію виконує зілля.
Ой спи, дитя, не проснись, А третя щасливая.
Поки мати з поля прийде І щастячка, здоров´ячка,
Да принесе три квіточки І добрую годину
Перша квітка сонливая, На малую дитину.
А друга дрімливая, Часом конкретизується, яка трава має магічну силу присипляти дитину рута, м´ята, хрещатий барвінок та ін. Зазвичай, дитину перед сном купали в цих травах, щоб сон був міцніший і здоровший. Колискові, в яких зустрічається цей мотив, мають найбільше споріднених рис із замовляннями: їм властива стрункість побудови, певна формальність, характерна для магічних текстів, а також специфічні повтори різних рівнів, які надають вислову певного пафосу і магічності звучання. Усі проаналізовані мотиви походять із найдавніших зразків жанру і становлять першу, міфологічну групу. Другу, більш сучасну групу текстів, умовно можна назвати побутовою. Це — творив центрі яких не стільки сама дитина і магічна дія слова на її ріст, здоров´я, щастя, а, скоріше, світ, в якому дитина живе
— її дім, родина. В цих піснях у напівказкових рисах описується мальована колисочка із золотими вервечками, мальованими бильцями, шовковими подушечками і пелюшками з´являються риси побуту, елементи суспільного життя. Центральним у цій групі колисанок є образ матері. Вони сповнені мріями, думками матері про майбутню долю дитини, у них виливаються почуття жінки, її ставлення до дочки чи сина у паралельному зіставленні з її власною долею, роздумами прожиття
Ой люлю, люлю, Коби-м сі з тебе
Коби-м ті вилюляла Потіхи дочекала... Деякі з них оповиті сумом передчуття, що дитина виросте, але не принесе радості матері не подасть води, вижене з хати. Особливо драматичного звучання набувають колискові, в яких оспівується образ матері-удови:
Ой люляй мі, люляй, Мам семеро діти,
Сиротенька мала, Сиротеньки малі,
Бо твій няньо умер, Як вас виживити?
Я вдова остала. Ще трагічнішим є цикл пісень, в яких співається про загибель дитини, яка забилась, коли обірвалась колиска.

47 Подекуди звучать соціальні мотиви, оплакується гірка доля жінки-удови, чоловік якої загинув у рекрутах, з´являється мотив праці на панщині
Пішла мати жито жати, Мале дитя без сповитя
Та не собі — пану. Немає талану.
Мати з жалем говорить, що побачить дитину аж у суботу, а сама буде важко робити весь тиждень. З´являється також мотив страху, що сина, коли він виросте, заберуть в солдати. Однак соціальні мотиви невизначальні у колискових піснях, і в дитячому фольклорі зустрічаються рідко. Хоч переважна більшість колискових передбачає їх виконання мамою дитини, зустрічаються також тексти пісень, які немовляті співає батько. Це явище недуже поширене і зустрічається переважно у Закарпатській Україні. Особливо цікаві творив яких батько звертається до свого малого сина з побажанням йому скоро вирости і стати у всьому подібним до батька. Вони також споріднені з магічними жанрами
Чуч-беле, чуч-беле, ніт дома матері Пішла кашу
товчі, не прийде аж гночі, Усни же мій, усни, великий
виросний Великий які я, білий, як лелія, Великий до неба, бо
мі тя барз треба.

48 Мотив надії на допомогу дитини, коли вона виросте, дуже поширений в колискових родинно-побутової тематики. Колискові пісні — жанр, який має чітко визначену конкретну функцію заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов´язані особливості поетики жанру. Оскільки єдиним слухачем є дитина, яка лише починає розуміти окремі слова і реалії дійсності, то у колискових використовується тільки найпростіша загальновживана лексика, у них нема складних поетичних прийомів і тропів. З художньо-поетичних засобів зустрічаються епітети (золотенькі бильця, шовкові вервечки, пухові подушечки, хата тепленька. Це — чи неєдиний троп, що широко використовується в колискових для увиразнення їх змісту. Рідко зустрічаються порівняння білий, як лілея очка, як тернина. Всі інші засоби спрямовані на створення специфічної звуко-ритмічної оболонки твору, яка навіває дитині сон. Основним її виразником є мелодія, яка, відрізняється від інших ліричних пісень одноманітністю і монотонністю, оскільки має наметі вплинути на стані настрій дитини, щоб її заколисати. Ефект заколисування підсилюється гойданням дитини в колисці, але також і специфічними формальними засобами самого тексту колискової.

49 Першорядну роль тут відіграє одноманітний ритм, що досягається рядом засобів. Найпоширеніший прийом — різного роду повтори, від анафори до повторів цілих рядків у вигляді наскрізних рефренів. Деякі колисанки побудовані так, що кожен рядок повторюється по два чи більше разів. Сюди долучаються різноманітні фонетичні ефекти, що надають мові мелодійності і ритмізації, а також заколисувальні вигуки-кліше «баю-баю», Ой люлі- люлечки і т. п. Милозвучність мови підсилюється шляхом використання здрібніло-пестливих форм (дитинонька, колисонька, матіночка, через які також виявляється ніжне, пестливе ставлення до дитини. Як правило, дитина ще не розуміє лексичного значення слів колискової, але вловлює звуки, співзвучні висловлювання, і пісня стає одним із шляхів її знайомства зі світом. Тому, виконуючи колисанки, матері вкладають в них усе багатство почуттів, які хочуть словами передати (навіяти) немовляті. Переважна частина творів має форму монологу матері, зверненого до дитини, або уявного діалогу з нею. Така форма підсилює щирість та безпосередність висловлюваних думок та почуттів, дає простір для імпровізації. Мотиви зустрічаються різні, які різний діапазон почуттів від жертовної любові та опіки до нарікання, висловлення думки, що дитина небажана. Часом

50 зустрічається образ молодої жінки, яка легковажить своїми материнськими обов´язками заради власної примхи чи розваги Прикладу тя камінцями, Сама піду з легінцями». Але в основному переважають сумні тони думки про майбутню долю переплітаються із відчуттям тягару безсонних ночей, важкої праці, недолі. Нерідко ці різні мотиви поєднуються, що дає підставу вважати однією з домінуючих рис поетики колискових їх мозаїчність, яка твориться шляхом нашарування різних образів, зміщення часових площин (ставлення до немовляти змішується з роздумами проте, що буде, коли дитина стане дорослою, з´являються мотиви весілля, проводів у рекрути і т. п. Поетичний синтаксис, крім численних повторів, ускладнюється звертаннями до дитини (для цього використовуються пестливі слова, здрібнілі форми імені —
Івасеньку, Наталонько), а також риторичні питання, паралельні синтаксичні конструкції найчастіше психологічні паралелізми) та ін. В окремих випадках зустрічається прийом шаржування. Це — гумористичні жартівливі тексти, зміст яких виходить за рамки дитячої тематики і є своєрідною карикатурою на колисанки:

51
Колисала баба діда — Ой спи, діду, колишу тя,
Від вечора до обіда: Як не заснеш, то лишу тя. Часто у них пояснюється, що баба заколисує діда, щоб він не їв, але
Тільки баба від колиски —
Дід за ложку ідо миски.
А та баба за копистку,
Та до діда, та по писку.
Крім мотиву Колисала баба діда з його видозмінами (від гумористичного характеру до сороміцьких мотивів, зустрічаються й інші шаржові картини, наприклад
Колисав дід дитину
Та й викинув на кропиву,
А з кропиви на будаче:
— Ходи, мати, дитя плаче... Вони спрямовані не стільки, щоб заколисати дитину, як розважити присутніх дорослих, атому становлять окремий цикл, що відрізняється певними рисами (гумором, іронією, шаржуванням, невластивими для всіх інших зразків цього жанру.

52 Колискові пісні виявляють зв´язок з іншими жанрами усної народної творчості. Передусім вони тісно пов´язані із замовляннями, з яких походять. Спостерігається спорідненість з анімістичними уявленнями у персоніфікованих образах Сну і Дрімоти забобонами, ритуалами (колисання як елемент очищення повітрям. Як ліричний жанр вони дуже близькі до інших жанрів народної пісенності, зокрема, календарно-обрядової (мотив закликання сил природи, рефрени типу «люлі-люлі»), родинно-побутової (мотиви стосунків усім ї, родинних почуттів, а також трагедії сирітства, вдівства, соціально- побутової (мотиви розлуки, пов´язані з працею на панщині, роздуми про рекрутчину, чи загибель навійні батька дитини. Хоч це пісенний жанр, але він має деякі спільні риси з епосом. Багатьом колисанкам властиві елементи сюжетності, оповідальності. Фантастичними образами Сну, Дрімоти, розповідями про пригоди кота вони перегукуються з казками. Рідше зустрічаються сюжети, пов´язані з неказковою прозою. Такою, наприклад, є колискова Ой ходила журавочка
Ой ходила журавочка Ой ходила журавочка —
Да по комишу. Дана той пожар,

53
А я свою дитиночку Да попекла білі ніжки,
Да заколишу. Стало мені жаль
Ой ну, люлі, люлі Ой ну, люлі, люлі! Вона пов´язана з поширеною легендою, що журавель має чорні ноги (або лелека червоні, бо попік їх на пожежі. Подібні колискові Ой ходила чаєчка, Летів шпак через попів мак, де є риси епічності, деякі твори драматизмом наближаються до балад. Подібність до пісенних жанрів, дає можливість використовувати інші (найчастіше ліричні) пісні для заколисування дитини. Але слід пам´ятати, що таке використання не робить їх колисковими піснями, що мають чітко визначені змістові та формальні параметри жанру.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал