Міністерство освіти І науки україни харківський національний університет




Сторінка2/7
Дата конвертації09.12.2016
Розмір1.16 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
ТЕМА 2. Публічна сфера – єдність економічної, соціальної та
політичної сфер. Громадянське суспільство як суб’єкт публічного
адміністрування.
Взаємозв'язок економічної науки, соціології та політології
Досвід вивчення діяльності уряду дав деяким дослідникам підстави твердити, що політичний курс тісно пов'язаний із позитивними і негативними наслідками для економіки і соціальної сфери, що насправді політика відіграє важливу роль, адже є вираженням економічних інтересів різноманітних прошарків населення.
Деякі представники соціології прагнули застосувати економічні підходи для створення нових дослідницьких парадигм. Економіка нерозривно пов'язана
із соціальними відносинами, а також із політикою та ідеологією. Для економічної науки, соціології і політології існує певне поле загальних проблем.
Дія ринкових принципів у політичній сфері
У соціальних і гуманітарних науках отримала велике поширення концепція раціонального вибору, сутність якої полягає в перенесені принципів ринкової економіки на інші сфери суспільного життя [9].
Особливо чітко цей принцип простежується в політичній сфері. Ринкові принципи вибору в політичній сфері аналізуються в працях Г.Тейлора,
И.Шумпетера, Дж.Даунсата ін. Вони розглядають уряд, парламент, партії і

21 виконавчі органи як інститути і організації, які складаються з індивідів, що переслідують у політичній сфері свої інтереси за принципом ринкової кон- куренції у сфері економіки. При цьому головна їх мета - обрання на політичну посаду. Для здійснення власних цілей вони пропонують привабливі програми.
Політичні діячі, що беруть участь у виборах, пропонують як товар свої політичні програми, в той час як виборці купують цей товар, вважаючи, що він принесе їм вигоду.
Політика також є ареною жорсткої конкуренції. До того ж, у будь-якому державному утворені існує конкуренція між службовцями в питанні просування по кар'єрній драбині. Конкуренція властива не лише ринку, а й політичному сектору.
Місце й роль партій і виборів у прийнятті політичних рішень
Політична партія – це організація, діюча в сфері політичного життя суспільства, що об'єднує людей за спільністю їх інтересів і переконань для політичної реалізації своєї політичної мети. Мета - завоювати мандат на владу, щоб реалізувати свою політику.
Провідною є та партія, яка висуває основну програмну політику.
Основною ознакою, що відрізняють політичні партії від державних структур, - добровільність об'єднання. Політична партія завжди об'єднує та відображає
інтереси тільки частини суспільства, соціальної спільності людей. Жодна політична партія не може претендувати на вираження волі всього народу.
Політична партія відрізняється меншим ступенем організованості, у порівнянні з органами та структурами державної влади.
Основні функції політичних партій: представництво інтересів класу, соціальної спільності; прагнення до завоювання і використання політичної влади в інтересах тієї або іншої групи населення на основі реалізації власної програми; забезпечення зв'язку мас з державними структурами, політичної участі громадян, погодження власних інтересів, мети, програм з іншими учасниками політичного процесу; здійснення політичної соціалізації громадян.
Вибори - це спосіб формування органів державної влади і наділення повноваженнями посадової особи через волевиявлення громадян.
В умовах демократії вибори є головною функцією політичної участі громадян, в якій реалізується їхній вплив на формування політичних інститутів
і процес вироблення політичних рішень.
До головних функцій виборів можна віднести такі:
артикуляція інтересів різних соціальних груп; мирне вирішення конфлікту між політичними акторами, що претендують на владу; легітимація структур влади; політична соціалізація і мобілізація громадян.
Дотримання загальних принципів, що визнаються світовим співтовариством, дозволяє надати виборам дійсно демократичного характеру.
1. Обов'язковість виборів означає, що вибори є єдино легітимним способом формування державної влади.

22 2. Періодичність виборів, дозволяє гарантувати змінність виборних осіб за підсумками голосування.
3. Загальність виборчого права.
4. Альтернативність вибору передбачає наявність двох і більше претендентів на владу і змагальність між ними.
5. Рівні права кандидатів.
6. Дотримання закону при проведенні виборів на усіх стадіях.
7. Вільне волевиявлення виборців і гарантії таємниці голосування.
8. Прозорість виборів.
Фактори, що впливають на поведінку виборців поділяються на:
демографічні (вік, стать, приналежність до певного покоління, гендерні);
соціально-економічні (приналежність до певної соціальної групи, соціальна мобільність, економічна кон’юктура); соціально-культурні (віросповідання, етнічна приналежність, освіта, тип культури).
Публічне адміністрування і держава
Розглядаючи сутність суспільного управління, неможливо обминути такий суспільний інститут, таку категорію як «держава».
Це той інститут, що супроводжує людство протягом майже усієї його
історії та відіграє якнайважливішу роль у забезпеченні життєдіяльності людини і суспільства.
1. Держава розглядається як юридичний взаємозв'язок людей» які живуть на певній території.
Вона належить усім
її громадянам, а не тим, хто в той або інший момент очолює її органи влади.
У демократичних правових державах народ вважається джерелом і носієм державності та володіє правом на зміну будь-якої влади і її конкретних осіб.
2. Держава
є формою суспільства, за допомогою якої воно стає впорядкованим, сталим, і, як наслідок, розвивається.
Цим зумовлюється, що держава має спиратися на всі форми власності та обслуговувати всі соціальні прошарки населення.
Значення держави полягає в тому, що вона надає рівні права, свободи та можливості для своїх громадян. Тим самим держава за напрямами своєї діяльності надає соціальні послуги всьому суспільству.
3. Держава має керуватися правовими нормами.
Особливого значення набуває чіткий поділ влади по горизонталі та вертикалі, за якого ніхто б не міг узурпувати владу, що належить всім громадянам спільно, а не комусь окремо. У цьому аспекті призначення держави полягає в тому, щоб забезпечити правове регулювання суспільних процесів.
4. Держава становить собою механізм віддзеркалення та забезпечення спільних для всіх,
інтегрованих потреб,
інтересів
і цілей життєдіяльності людей, які мають
єдине

23 громадянство. У зв'язку з цим держава виступає механізмом збереження та розвитку цілісності, організованості й упорядкованості суспільства.
5. Держава через власні механізми та апарат забезпечує здійснення своїх конституційно визначених завдань і функцій.
6. Держава виступає як система представлення спільноти людей на світовій арені у взаємовідносинах з іншими країнами та народами [8].
Разом з тим типове виявляється в умовах і чинниках, які у кожної країни своєрідні, а часом і унікальні. Не можна не враховувати географічне середовище, ґрунтово-кліматичні умови, геополітичне положення, систему комунікацій, природно суспільні форми життєдіяльності народів, що склали- ся, історико-культурну спадщину, а в структурі суб'єктивного чинника — стан
і організацію продуктивних сил, соціальну структуру суспільства, національний склад населення, менталітет людей, їх традиції і звичаї, освіту й
інформованість, підготовленість лідерів управлінського персоналу та багато
іншого.
Загалом, процес суспільного управління знаходиться у структурі розумової і практичної діяльності людей. Це найскладніша інтелектуальна робота, що вимагає поєднання знань, таланту і досвіду. В управлінському
рішенні, зокрема загальнодержавного значення, має бути представлений синтез
історичного і сучасного, теоретичного знання та практичного досвіду, перспективного і кон'юнктурного, загального й одиничного, спільного й особливого, інтересів влади і громадянина тощо [1].
Можна виділити декілька суспільних функцій держави, які притаманні їй на сучасному етапі і на реалізацію яких спрямована система державного управління:

політична
(забезпечення цілісності того суспільства, формою якого вона виступає);

соціальна (забезпечення прав і свобод кожного громадянина);

економічна
(створення організаційно-правових умов ефективної економічної діяльності суспільства);

екологічна (створення нормативно-правових умов захисту та безпеки довкілля);

зовнішня (зміцнення співробітництва з іншими державами, сприяння розвитку міждержавних структур) .
Сукупність цілей, завдань і функцій держави, що нею практично
реалізуються, засобів і методів, які при цьому використовуються, віддзеркалюють сутність держави, їх формування, правове закріплення здійснюється політичною системою та виражається державною політикою.
Державна політика має закріплюватися державно-правовими структурами, бути відомою і зрозумілою суспільству.
Питання формалізації, закріплення та реалізації політики постають найбільш актуально при створенні державою умов для формування та розвитку громадянського суспільства.
Громадянське суспільство як суб’єкт публічного адміністрування

24
Проблема визначення поняття «громадянське суспільство» (англ. civil society) є об’єктом обговорення не тільки в політології, але й у філософії, соціології, юриспруденції, а також інших науках, адже воно має тривалу та складну історію.
Держава виділилася з суспільства на певному ступені його зрілості і залежить від розвиненості суспільства. Яке суспільство, така й держава. В міру розвитку суспільства, переходу його від нижчого ступеня до вищого, змінюється і держава. З удосконаленням суспільства держава стає демократичною (у ній здійснюються народовладдя, економічна свобода, свобода особи), а з формуванням громадянського суспільства держава стає правовою.
Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Це система взаємодії людей, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки за допомогою соціальних норм (у тому числі – юридичних).
У кожному суспільстві є своя система відносин: економічних (форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.); соціальних (відносини між різними групами населення); політичних (ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об'єднань у політиці); ідеологічних або
духовних (культура, характер світогляду) [13].
Кожне суспільство має свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство – складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами. Основними елементами,
що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.
Громадянське суспільство – це система взаємодії в межах права вільних
і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.
Не кожне суспільство можна назвати громадянським суспільством,
тобто суспільством із достатньо розвинутими економічними, культурними, правовими і політичними відносинами між його членами; незалежним від держави, але взаємодіючим із нею.
Початок формування громадянського суспільства у країнах Європи і
Америки припадає на XVI-XVII ст.ст.
Можна виділити три етапи становлення громадянського суспільства:
1.
XVI-XVII ст.ст. Процес визрівання передумов (економічних, політичних, ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної нерівності, обмеження політичної влади правом.
2.
Кінець XVII – кінець XIX ст.ст. Формування громадянського суспільства в найбільш розвинутих буржуазних країнах на засадах загальної юридичної рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи.
Формальна рівність відкриває можливості для прояву індивідуальності:

25 з'являється громадянин як самостійний суб'єкт, що усвідомлює себе
індивідуальним членом суспільства. Він конституційно наділений певним комплексом прав, свобод і водночас несе відповідальність перед суспільством.
3.
Рубіж XIX – XX ст.ст. Розвиток постіндустріального суспільства; відокремлення влади від власності; перехід управління громадськими справами практично до рук вчених-спеціалістів (менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та політичного плюралізму. Розширення і поглиблення рівноправності людей [13].
На думку багатьох сучасних дослідників громадянське суспільство
характеризується трьома визначальними особливостями:
- у громадянському суспільстві наявна незліченна кількість асоціацій або, в більш загальному плані, центрів громадської влади;
- центри громадської влади в такому суспільстві є незалежними й опираються контролю з боку держави;
- громадянське суспільство неможливе без почуття громадянської відповідальності, а також без громадської активності.
Ознаки громадянського суспільства у його співвідношенні з
державою:
1) не існує до держави і поза державою;
2) розвивається самостійно без прямого втручання держави;
3) складається із суб'єктів – вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;
4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;
5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;
6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;
7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень.
8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права [13].
У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої
держави має виражатися в тому, що вона:
- служить формою, яка організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;
-
є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;
- встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;
- не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури;
- надає необхідний захист громадянському суспільству;

26
- виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;
- юридично забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;
- має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.
І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення
потреб та інтересів людини. Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, в якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:
— суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства;
— вільним економічно – має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і політично;
— суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності;
— суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством;
— суб'єкт, захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави [13].
Співвідношення праці й різноманітних форм власності у громадянському суспільстві повинно бути таким, щоб праця дозволяла створити для кожного гідний суспільному прогресу стандарт життя. Переваження у державі так званого «середнього класу» – один із показників сформованого в ній громадянського суспільства.
Громадянське суспільство як система, що сама розвивається, завжди відчуває тиск із боку державної влади. У свою чергу, держава не може розвиватися без вільного розвитку громадянського суспільства, яке контролює дії політичної влади. Слабкість громадянського суспільства штовхає державу до узурпації його прав, у результаті чого відбувається перерозподіл функцій держави і громадянського суспільства. У такому разі держава, крім власних функцій, привласнює ще й функції громадянського суспільства, змушує його виконувати виключно державні рішення. Держава і суспільство існують у вигляді суперечливої безупинної взаємодії і взаємовпливу, характер і спрямованість яких значною мірою залежать від рівня розвиненості громадянського суспільства і його інститутів.
Головні напрями розбудови громадянського суспільства
Зародження та розвиток громадянського суспільства відбувається протягом тривалого періоду еволюції сучасної цивілізації. Цей процес має багато закономірностей, спільних для багатьох країн. Але кожна держава, розвиваючи громадянське суспільство, вносила щось особливе, характерне саме для неї.

27
В сучасних умовах однією з вимог громадянського суспільства виступає фактор соціальної відповідальності в усіх сферах суспільного життя
(економічній, політичній, соціальній, екологічній, національній), на всіх рівнях суспільних організацій (соціальної групи, суспільної організації, держави, світового співтовариства), пов'язаних з висуненням на перший план загальнолюдських цінностей. Адже соціальна орієнтація може утверджуватися в якості принципу суспільних відносин лише тоді, коли задоволені всі необхідні потреби і створюються умови для реалізації системи історично обумовлених
інтересів членів суспільства.
Має спрацювати механізм взаємодії громадянського суспільства і держави, який знаходить свій прояв у співпраці через партії, вибори, представницькі органи влади.
У країнах Заходу існує ціла система представництва інтересів. Основні її учасники з боку громадянського суспільства – це групи та об'єднання за
інтересами, з боку держави – органи виконавчої влади. Окрім згаданих сформувалися специфічні представництва – консультативні комітети і комісії, що існують при міністерствах, відомствах, уряді, в роботі яких беруть участь групи і об'єднання за інтересами. Такі інститути займаються виробленням рекомендацій і відповідних державних рішень, деякі з них виконують управлінські функції, інші діють на «недержавній» основі.
Специфіка сучасної ситуації в Україні зводиться до того, що
відбувається двоєдиний процес формування і громадянського суспільства,
і правової держави, де громадянські права людини підпорядковуються
нормам міжнародного права. Це означає:
— виключення будь-якої дискримінації за національно-етнічними, політичними, релігійними, статево-віковими ознаками;
— надійний законодавчий захист особистості й гідності громадянина, недоторканість його житла і майна, свобода вибору проживання, виїзду або в'їзду в країну, таємниця листування і телефонних розмов, свобода слова, преси, інформації;
— людині дано право вільно виявляти свій світогляд та духовні
інтереси;
— всебічний захист громадянських прав з боку судових органів і громадських організацій.
Необхідно, щоб будівництво нашого законодавства відбувалося цілеспрямовано, поступово. Законодавство не може створюватись саме собою, у вищих сферах політики, а життя розвиватись саме по собі, в зворотному напрямі. Така ситуація існує лише тоді, коли немає громадянського суспільства.
Норми права народжуються не зверху, а в самому громадянському суспільстві.
Ці правила і є нормою права як міра волі. Норма права тільки в тому випадку буде діяти, коли є механізм її реалізації [6].
Слід відзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Неможливо донести до людей

28 сутність переваг правової держави, не пов'язуючи це із громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від втручання державних
інститутів в їх приватне і особисте життя.
В українському суспільстві права людини є важливим ціннісним еталоном, який, на жаль, має дуже декларативне наповнення: хоча вони й закріплені в Конституції України, але їх поки що важко втілити в життя, оскільки держава і суспільство не в змозі напрацювати ефективні правові механізми їх визнання, легалізації, реалізації, гарантування, охорони та захисту.
І причина тут не тільки в історичних традиціях українського суспільства, де права людини не займали гідного місця ні в суспільній свідомості, ні в практиці діяльності держави, а в нестабільній ситуації перехідного періоду, неналежній правосвідомості громадян, їх правовому нігілізмі та інфантилізмі.
Необхідно вирішити питання розмежування власності, повноважень органів та територій відповідних територіальних громад, чітко визначити податкові джерела формування місцевих бюджетів, створити необхідні механізми міжбюджетних відносин між суб’єктами місцевого самоврядування тощо.
При цьому, безумовно, необхідно враховувати той факт, що місцеве самоврядування є важливою функціональною складовою громадянського суспільства. Саме через органи місцевого самоврядування бере початок реалізація всього того, що відноситься до поняття місцевої (локальної) демократії, а місцева демократія є основою демократії в цілому.
21 листопада 2007 року Розпорядженням Кабінету Міністрів України було схвалено Концепцію сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства, а 28 травня 2008 року Уряд затвердив план заходів щодо її реалізації у 2008 році [14].
До інститутів громадянського суспільства цей документ відносить громадські організації, професійні і творчі спілки, організації роботодавців, благодійні організації, релігійні організації, недержавні засоби масової
інформації та інші непідприємницькі товариства і установи.
Концепція окреслює основні засади діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства та зміцнення демократії в Україні.
Основними шляхами побудови громадянського суспільства в
Україні є:
- підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;
- формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за
інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності;
- постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави;
- виховання нормального природного патріотизму - національного і державного

29
- на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;
- зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом;
- піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності.
Розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них.
Публічне адміністрування і особа. Публічне адміністрування грає величезну роль в житті людини від народження (видається свідоцтво про народження) і до смерті (видається відповідна довідка).
Публічне адміністрування має різні форми впливу на людину.
Державний орган або посадова особа може:
- безпосередньо управляти поведінкою людини (в рамках закону) (суддя засуджує особу за грубе порушення громадського порядку до адміністративного арешту).
- управління поведінкою окремої людини може здійснюватися опосередковано, через різні колективи (підвищення заробітної плати всім працівникам державних установ).
- втручання держави в справи суспільства в цілому (нове пенсійне забезпечення).
Держава для встановлення своїх стосунків з людиною закріплює інститут
громадянства. Громадяни мають найбільш широкі права і несуть більше обов'язків перед державою.
Громадяни, які є іноземцями, або особами без громадянства також полягають в певних правових і фактичних зв'язках з державою, на території якого вони знаходяться тимчасово або постійно. Проте характер цих зв'язків
інший, як і деякі методи державного регулювання їх поведінки. Існують взаємні права і взаємні обов’язки особи і держави.
Громада і публічне адміністрування
У будь-якому сучасному суспільстві існують самі різні колективи.
Розрізняють колективи: (класи і соціальні прошарки), що природно склалися, колективи формалізовані, вимагають реєстрації в державних органах
(наприклад, політичні партії), об'єднання стійкі, постійні (наприклад, профспілки) і тимчасові, скороминущі (об'єднання в ході демонстрації громадян), багаточисельні (масові) колективи і що мають дуже невеликий склад, загальнодержавні і місцеві і т. д.
Стосунки державних органів і колективів визначаються багатьма
обставинами: 1) процесами формування колективу (колективи, що природно склалися, наприклад селянство, не можна «розпустити», як це можна зробити відносно політичної партії, що систематично порушує Конституцію),
2) природою колективу (взаємозв'язки держави з колективами політичного характеру інші, чим, з спортивними колективами), 3) значенням в суспільному житті (загальнодержавний або локальний), 4) позицією по відношенню до державної влади (співпрацює, знаходиться в опозиції) і т. д [12].

30
У сучасних демократичних країнах держава прагне опертися на середній клас.
До середнього класу себе зараховують близько половини українців - про це свідчить багато соціологічних опитувань. Проте експерти вважають, що за двома головними ознаками - рівнем життя та освітою - до середнього класу в
Україні можна віднести близько 10% населення.
Нерідко ті або інші напрями діяльності держави визначає угрупування найбільших підприємців.
Громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
Соціально-економічні об'єднання привертають пильну увагу
держави, але її стосунки з підприємницькими союзами, профспілками,
селянськими союзами не однакові. Підприємницькі союзи виступають, швидше, як радники держави, його органів, перш за все по питаннях економічної політики. Інколи підприємницькі союзи виступають і як групи тиску, що зазвичай має місце в кризисних ситуаціях.
Селянські союзи рідко чинять значний тиск на державну владу, зокрема, через розпиленість селянських господарств, слабку організованість селян (але селянські партії в деяких країнах грають значну роль в політиці). Зазвичай вони вимагають підвищення цін на сільськогосподарську продукцію і недопущення в країну дешевшої імпортної продукції. Профспілки – об'єднання працівників
найчастіше виступають в ролі груп тиску, вимагаючи прийняття законодавства про підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці, пенсійного забезпечення і т.д. Не зрідка в країні є декілька профспілкових центрів, лідери одних з них співробітничають з урядом, інші виступають в опозиції. У демократичних країнах профспілкам, як і іншим непартійним суспільним об'єднанням, зазвичай заборонено займатися політичною діяльністю для цієї мети існують партії.
Серед суспільних об'єднань найважливіше місце займають політичні
партії, метою яких, на відміну від інших суспільних об'єднань, є боротьба за державну владу (у сучасних умовах переважно мирними засобами, у формі змагальності, використовуючи вибори). Партії прагнуть створити свій уряд або ввести в нього своїх представників, чинять тиск на державну владу.
Існують об'єднання, які не розглядаються як суспільні об'єднання. Це
релігійні об'єднання. Держава також регулює їх діяльність, перш за все шляхом ухвалення законів (Закон України «Про свободу совісті і релігійні організації» 1991 р.).
Тимчасові колективи створюються по заздалегідь наміченому плану з певною законною метою. Такі колективи утворюються під час зборів, мітингів, демонстрацій. Їх організація і діяльність регламентуються законами
(наприклад, збори допускаються «мирні» і без зброї, для демонстрацій встановлюється певний маршрут), а правоохоронні органи держави зобов'язані забезпечити проведення законних зборів [12].

31
Державне регулювання відноситься лише до тих тимчасових колективів, які створюються для проведення публічних заходів і відкриті для будь-яких учасників.
Цивільне суспільство це:
1)
відокремлена від держави структура, що складається з безлічі асоціацій, добровільних об'єднань;
2)
сфера реалізації суспільних інтересів, що знаходяться поза безпосередньою діяльністю держави;
3)
сукупність людей, що будують певні стосунки без втручання держави, на основі свободи вибору;
4)
групи, що самоорганізовуються, рухи і особи, незалежні від держави.
Цивільне суспільство це все те, що знаходиться за межами держави і державного втручання (управління), багатообразні, не опосередковані державою і правом відношення вільних і рівноправних людей, що живуть в умовах вільного ринку і демократичної правової держави.
Держава по-різному на різних етапах розвитку регулює економічні, соціальні, політичні і духовні стосунки в суспільстві. На сучасну етапі це
«трудова» держава (work-fare state), що працює для суспільства, надає населенню всі зростаючі соціальні послуги.
Корпоративна влада і публічне адміністрування в добровільних
об’єднаннях
Всі добровільні об’єднання можна поділити на чотири групи:
1)
Комерційні об’єднання (товариства, акціонерне товариство), які ставлять своєю метою отримання прибутку.
2)
Некомерційні суспільні об’єднання (профспілки, об’єднання жінок), які мають за мету які-небудь суспільні блага.
3)
Некомерційні об’єднання, що віддзеркалюють приватні інтереси своїх засновників (спілка риболовів, об’єднання віруючих);
4)
Суспільно-господарські об’єднання [15].
Поняття громадської організації не охоплює релігійних, господарських та
інших об'єднань громадян, політичних партій, асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об’єднань порядок і діяльність яких визначаються відповідним законодавством. Профспілки належать до громадських організацій.
Громадські організації відповідно до своїх завдань поділяються на:
благодійні організації. Особливості правового регулювання діяльності благодійних організацій визначається окремим законом України;
фахові об'єднання — є видом самоорганізації громадян і юридичних осіб, що створюється з метою реалізації суспільних інтересів і впровадження засад саморегулювання у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності. Особливості правового регулювання діяльності фахових об'єднань визначається окремим законом України;
інші громадські організації [16].

32
Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах,
зареєстровані громадські організації користуються правом:
1) виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;
2) представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;
3) проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);
4) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші громадські організації, надавати допомогу в їх створенні;
5) створювати установи та організації;
6) одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;
7) вносити пропозиції до органів влади і управління;
8) розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;
9) засновувати засоби масової інформації [16].
Утворення громадського об'єднання здійснюється на установчих зборах його засновників та оформлюється протоколом.
Громадські об'єднання реєструються або повідомляють про своє утворення у порядку, передбаченому цим Законом, протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів.
Статут громадського об'єднання має містити відомості про:
1) найменування громадського об'єднання та за наявності - скорочене найменування;
2) мету (цілі) та напрями його діяльності;
3) порядок набуття і припинення членства (участі) у громадському об'єднанні, права та обов'язки його членів (учасників);
4) повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі – керівні органи) громадського об'єднання, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадське об'єднання, та її заміни (для громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи);
5) періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадського об'єднання, у тому числі шляхом використання засобів зв'язку;
6) порядок звітування керівних органів громадського об'єднання перед його членами (учасниками);
7) порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об'єднання та розгляду скарг;
8) джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадського об'єднання;
9) порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об'єднання (у разі їх створення громадським

33 об'єднанням, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи);
10) порядок внесення змін до статуту;
11) порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадського об'єднання, а також щодо використання його коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску, - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи.
Громадське об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі
статусом юридичної особи, підлягає реєстрації в порядку, визначеному
Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи може мати відокремлені підрозділи, які утворюються за рішенням відповідного керівного органу громадського об'єднання згідно із статутом.
Громадське об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без
статусу юридичної особи, повідомляє про своє утворення уповноважений орган з питань реєстрації протягом 60 днів з дня його утворення.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал