Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад «артемівський коледж транспортної інфраструктури» методична доповідь з теми «етика ділового спілкування у педагогічному колективі.»



Сторінка2/3
Дата конвертації11.12.2016
Розмір0.68 Mb.
ТипПротокол
1   2   3

Мистецтво спілкування.

Педагогічний такт - форма функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки вчителя, викладача.

Вимоги педагогічного такту: -максимум інформації про педагогічну ситуацію; -вміння оцінювати ситуацію; -врахування характеру взаємодій, особливостей студентів, об'єктивні і суб'єктивні обставини, тощо; -передбачення ефективності результату, наслідків впливу; -особлива чуйність до “важких” дітей; -витримка, об'єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; - вміння “піднятися до рівня дитини” (Я.Корчак). "Ми, вчителі, повинні розвивати, поглиблювати в своїх колективах нашу педагогічну етику, стверджувати гуманний початок у вихованні як найважливішу рису педагогічної культури кожного вчителя" (В.Сухомлинський). Спілкування – це зв'язок між людьми,який призводить до виникнення психічного контакту. Робота педагога просто неможлива поза спілкуванням. Психотерапевт В.Льові в своїй книзі «Мистецтво бути іншим» виділяє главу «Геній спілкування.» Він називає такі риси на які треба орієнтуватися педагогу: 1.Плюс інтерес. Величезна цікавість і колосальна жадібність до людей. Підвищена спостережливість і пам'ять на все, що стосується іншої людини. 2. Мінус. Тривожність. Душевний спокій, як запах троянд, приваблює людей. 3Плюс. Зворотній зв'язок . Геній спілкування приймає ваш погляд як погляд старого знайомого. Супутні якості-тактовність і дотепність. 4.Плюс. Артистизм. Багатство жестів та інтонації. 5.Плюс,мінус. Агресивність. При спільному фоні добродушності геній спілкування не позбавлений агресивності,яка виявляється дуже рідко,але влучно. Ця здатність утворює в людських відносинах підтекст сили. 6.Плюс.Упередженість.Досконала несприйнятливість до будь-яких сторонніх думок про людину. 7.Плюс-мінус.Передбачливість.

Вимоги до культури педагогічного спілкування: -дотримуватися педагогічної етики; -поважати людей; -бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації; -розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкування; -дотримуватися педагогічної етики; -поважати людей; - розвивати фізичну й духовну витривалість,загальну культуру спілкування.

Правила спілкування:

єдність слова і справи;

вимогливість до себе та інших;

зібраність у справах, вчинках, словах;

чесність, обов'язок, педагогічна і громадська відповідальність;

увага, чуйність, терпіння, наполегливість;

самоаналіз ефективності педагогічного впливу;

самокритичність, вміння виправляти власні помилки;

педагогічний оптимізм, відвагав педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.


Розвиток комунікативних здібностей:

соціальної перцепції (розуміння стану людини);

зовнішні особливості (зовнішній вираз, мовлення, комунікативна атака, створення умов позитивного спілкування);

застосування прийомів вербального впливу (тональність, темп, емоційність, виразність, образність);

використання невербальних засобів спілкування (міміка, жести, пантоміміка);

вміння "подати" себе в спілкуванні;

організації і творчого розвитку спілкування;

мудрого оптимістичного прогнозування й аналізу, тощо.

Відносини з вихованцями - фундамент діяльності педагога.

У спілкуванні треба виходити з мети, завдань виховання, інтересів вихованців.

Орієнтуватись на співрозмовника.

Не обмежуватися інформацією, аналізувати мотиви.

Усвідомлювати психологічну атмосферу (співпереживати).

Самокритичність. Не жалітися на студентів.

Вміти слухати і поважати співрозмовника.

Тактовність. Взаємність у спілкуванні.

Динаміка, розвиток, ініціативність у спілкуванні.

Уникати моралізму та негативних установок спілкування.

Виключати "голу" критику. Вчасно похвалити чи пожурити. "Не бійтесь бути ласкавими" (В.Сухомлинський). Частіше посміхатись, схвалювати, заохочувати.

Мовленневий етикет педагога як запорука правильної етики ділового спілкування.

З метою встановлення міжособистісного контакту, підтримання доброзичливої атмосфери, тональності спілкування його учасники повинні дотримуватися мовленнєвого етикету (франц. etiquette-порядок) - система ритуалів, яка складається з відповідних словесних формул.


  Загалом етикет означає установлений порядок поведінки; сукупність правил поведінки (ритуалів), що регулюють зовнішній вияв відносинміж людьми, культуру особистості.
   Мовленнєвий етикет педагога складається з правил мовленнєвої поведінки у спілкуванні з колегами, студентами, їх батьками. Він зобов'язує викладача поводитися відповідно до соціально -, культурно- й історично сформованих моделей у типових ситуаціях спілкування і взаємодії викладача та вихованців . Педагог має володіти правильним, чистим мовленням, різноманітними словесними формулами, складними словосполученнями, умінням конструювати власні висловлювання, послуговуватися правилами мовленнєвої поведінки в типових ситуаціях спілкування.
   Який би настрій не був у викладача, до аудиторії він мусить увійти вільним від негативних емоцій, зі світлим і доброзичливим поглядом, налаштованим на студентів, тему заняття. Загравання зі студентами, як і менторський тон, недопустимі. Творча, ділова, емоційно динамічна (відповідно до завдань, мети заняття) обстановка в аудиторії потребує різноманітного, чистого, емоційно-експресивного тактовного мовлення.
   Процес мовлення віддзеркалює духовний і фізичний стан людини, тому вибір слова, словосполучення, фразеологічного звороту має бути мотивованим, а вимовляти їх слід відшліфованим голосом. Правильно обране і використане слово може відразу привернути увагу, викликати необхідну реакцію.
   Стандартизованими (типовими) ситуаціями спілкування, в яких особливо необхідно дотримуватися мовленнєвого етикету, є привітання, знайомство, звертання і привернення уваги, прощання, вибачення, подяка, прохання, схвалення, згода, заперечення, відмова, пропозиція, порада тощо. У процесі багаторазового повторення однотипних мовленнєвих ситуацій сформувалися усталені комунікативні одиниці, які обслуговують ці ситуації. У кожній із них використовують багато груп вербальних одиниць, які утворюють синонімічні ряди.
   Перше враження про викладача складається з того, наскільки щиро і привітно він вітається. Воно може бути хибним, однак вихованці підсвідомо орієнтуються на свої почуття під час привітання. Мовна культура педагога виявляється в його вмінні обрати доречну форму привітання чи прощання, що залежить від оточення, в якому він перебуває, віку співрозмовників, стосунків з ними, місця події, конкретної ситуації тощо. За будь - яких умов привітання (прощання) має свідчити про пошану до співрозмовників.
   У мовленнєвому етикеті відтворюються соціальні й професійні ознаки комунікантів..
   Знайомство супроводжується особливими формулами мовного етикету.
  Дуже важливо те, як і якими словами звертається викладач до студентів. Невмотивованим і недоречним є “стимулювання” активності такими висловлюваннями “Зараз будете відповідати на мої запитання”, “Уважно слухайте, бо я буду ставити питання”, “ Чого ви не слухаєте?”, “Так, добре, сідай”, “Чого ви мовчите?”, “Піднімайте руки”, “ Говори голосніше”, “Що, ніхто більше не знає?” та ін.
   Такі звертання не стимулюють пізнавальної активності, а створюють психологічні бар'єри міжстудентами і викладачем.
З першої хвилини перебування в аудиторії викладач повинен думати про правильний вибір і використання комунікативних елементів, щоб підготувати студентів до роботи.
   У викладацькій мовній практиці є чимало стереотипів, які повинні бути точними, відповідати нормам специфічної лексики, професіоналізмів, загальнонаукових і спеціальних термінів, словосполучень, що спричинено прагненням найточніше відтворити, викласти факти і події. Найпоширеніші з них:
- аналітичні терміни-словосполучення. Використовують їх в усному і писемному професійно-педагогічному спілкуванні: плинність кадрів, штатний розклад, втратити чинність, засвідчувати справжність підпису, звернутися за адресою, працювати за сумісництвом, взяти до уваги, довести до відома та ін.;
- специфічні слова-скрипи, які забезпечують стандартизовану організацію висловлювання: відповідно до, з метою, у зв'язку з, протягом тощо;
- формули мовленнєвого етикету, що забезпечують прийнятне в певному середовищі включення в мовленнєвий контакт, підтримання спілкування в обраній тональності (в кожному колективі вони мають свої особливості).
   Досягненню педагогом комунікативної мети сприяє вмотивоване використання модальності висловлення — ставлення педагога до вихованця. Її можна виразити граматичними, лексичними, інтонаційними способами. З певним типом мовленнєвого акту співвідноситься відповідна модальність висловлювання: мовленнєвим актам стверджувального типу відповідає раціональне оцінювання педагогом змісту висловлювання; експресивним — емоційне; висловлювання-директиви виражають прагнення вчителя досягти того чи іншого результату; висловлювання-зобов'язання — намір, готовність зробити щось для співрозмовника.
   Побудова стратегії мовного спілкування, конструювання власних висловлювань можуть бути найрізноманітнішими. Якщо педагог має на меті не лише одержати інформацію, а і залучити студента до діалогу, викликати його реакцію на повідомлення, він може скористатися таким запитанням: “Чи ти не знав, що реферат треба було здати сьогодні?”. Знаючи, що його точка зору важлива для студента, викладач, впливаючи на нього своїм авторитетом, будує висловлення, використовуючи конструкцію з дієсловом “знання” або “думка”, наприклад: “Думаю, результат буде позитивним”; “Знаю, шановні, ви гарно засвоїли цю тему”.
   Висловлення може розгортатися як непрямий мовленнєвий акт, при цьому завдання мовця полягає в повідомленні адресату про своє ставлення до проблеми і викликанні в нього за допомогою повідомлення необхідної реакції. Намагаючись схилити студента до реалізації своїх намірів, педагог включає у своє висловлювання позитивну оцінку (так звану ідею того, що має бути). Вона може стосуватися очікуваної дії і майбутнього виконавця, наприклад: “Сподіваємося на успішне складання екзаменів”; “Ти, знаю, згоден.” Іноді це може прозвучати у формі поради, в якій наголошується, що передбачена дія — в інтересах студента: “Раджу добре підготуватися до тестування”.
   Часто принцип ввічливості зобов'язує нагадати про поінформованість того, хто слухає, наприклад: “Ви самі знаєте...”, “Ви самі говорили...”.
   Оскільки навчальне заняття поєднує різні форми, види, жанри, функціональні різновиди спілкування, викладачу важливо дотримуватися мовного етикету заняття, творчо інтерпретувати конкретні комунікативні ситуації. Дотримання етикету не тільки не обмежує, а й, навпаки, розширює комунікативні можливості педагога, забезпечує ефективний обмін почуттів і думок, притягує потенційних співрозмовників, робить спілкування бажаним, а процес передавання і сприйняття інформації — цікавим, психологічно актуальним.
   Соціальна обумовленість мовленнєвої діяльності педагога полягає в етичних вимогах до учасників педагогічної комунікації. Виховна сила його мовлення залежить не тільки від дотримання етичних формул, а й від стійкості моральних норм, якими він керується у вчинках, ставленні до справи, адже він впливає на своїх підопічних не лише словом, а й своєю особистістю. Переконання (якими пройняті слова, інтонація, міміка, жести, вираз очей, поза) можна виховати тільки переконанням, фальшиві інтонації викладача завжди розпізнаються.
   Педагогічна етика регулює позицію педагога і вихованців у процесі комунікації; передбачає не рольове, а особистісне спілкування, яке виявляється у підтримці, співчутті, щирості, утвердженні людської гідності, довіри. Вона зумовлює, актуалізує потребу в діалозі як домінуючій формі педагогічної комунікації, передбачає самоаналіз і самопізнання.
   Мовленнєвим етикетом мають володіти викладачіі студенти. Формуванню його сприяє використання загальновживаних фраз, словосполучень, стійких висловів; моделювання комунікативних ситуацій різної тематичної спрямованості і стилістичного забарвлення; практикування вмінь і навичок застосування різноманітних за формою і змістом моделей, формул мовленнєвого і поведінкового етикету.
   Ділове педагогічне мовлення здійснюється з метою реалізації багатьох соціальних ролей, які залежать від особливостей конкретних комунікативних ситуацій.
   У ситуації “спеціаліст - колеги” комунікація здійснюється за схемою: один - один, один - група. Мотивом спілкування є обмін інформацією за запропонованою тематикою. Загальний професійний досвід комунікантів, виконання ними однакової соціальної ролі зумовлюють використання в акті комунікації текстів ускладненої структури, великих за обсягом, насичених фаховою термінологією. В неофіційній обстановці вони використовують переважно діалогічну форму мовлення ( вільна бесіда з розгорнутими репліками, що інколи переходить у дискусію). В офіційній обстановці (педагогічна, методична нарада) діалог і монолог чергуються, виявляються в різних комбінаціях: діалог (організаційний) — монолог — діалог (питання — відповіді) — мікромонолог; монолог — діалог (питання — відповіді) — мікромонолог. Розмежувати, де закінчується діалог і починається мікромонолог, здебільшого важко, оскільки репліки комунікантів можуть бути настільки розгорнутими, що вся система використовуваних мовних засобів перетворюється на монолог.
   Досить активно використовуються формули мовленнєвого етикету (вітання, прощання, комплімент, вибачення, співчуття, прохання тощо), оскільки вони сприяють підтриманню неантагоністичних контактів у колективі.
   У ситуації “спеціаліст — керівник” типова така модель комунікації: один — один, один — група спеціалістів. Спілкування передбачає одержання інформації з метою удосконалення педагогічної діяльності. Такі ситуації виникають на педагогічних нарадах, коли спеціаліст є переважно адресатом, який сприймає інструкцію, розпорядження. За таких умов викладач має вміти слухати текст, виділяти в ньому основне, найістотніше фіксувати в пам'яті.
   Зміст спілкування за схемою “спеціаліст — відвідувач” здебільшого полягає у розв'язанні проблемної ситуації, яка хвилює відвідувача. Під час діалогу репліки комунікантів, як правило, розгорнуті, кожна складається з кількох речень, хоч репліки спеціаліста дещо більші за обсягом, ніж репліки відвідувача. Однак зберігаються всі особливості діалогу. Діалогічні і монологічні висловлювання базуються на загальновживаній лексиці, спеціальна термінологія використовується обмежено, неприпустиме вживання слів із відтінком зневаги, образливої іронії, з негативною експресією, елементами професійного жаргону.
   Загалом процес ділового педагогічного спілкування реалізується через монологічне або діалогічне мовлення, що взаємодіють, змінюють одне одного. Монологічне мовлення використовується на етапі пояснення завдання, діалогічне — під час уточнення робіт у формі запитання — відповіді або у формі бесіди, в якій чергуються диспропорційні за обсягом репліки. Культура і мистецтво спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.

Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чималу проблему міжособистісних, міжнаціональних взаємостосунках, а також у суспільстві в цілому.

Чи відомо вам, як сприймають вас студенти, коли ви стоїте на занятті перед аудиторією? Ваша постава, погляд, міміка, жести – ось далеко не повний перелік усіх тих компонентів, що складають систему сигналів вашого тіла. Це і є мова тіла. Наше тіло говорить постійно. Кожної секунди воно сигналізує про щось, будь то зосередженість, сонливість, недовіра, відстороненість чи закоханість. Більше того, на думку психологів, спілкування між людьми на дві третини є невербальним і лише третя частина інформації доходить до нас шляхом вербальної (словесної) комунікації. Ось декілька порад невербального спілкування викладача зі студентами на занятті. Перш, ніж розпочати заняття, дайте можливість вашому поглядові повільно „погуляти” по аудиторії. Ви прямо-таки збирайте погляди студентів. Не починайте говорити, тільки-но переступивши поріг аудиторії. Краще зачекайте, поки всі заспокояться, інакше викажете ваше хвилювання, що негативно вплине на дисципліну. Вітаючись зі студентами на початку заняття, не спрямовуйте очі у вікно. Цей погляд по-зрадницькому викаже, чого насправді хотів би викладач: втекти туди, куди показує його погляд. Під час заняття підшукайте собі позитивно настроєного студента. Адже ви нервуватимете ще більше, якщо видивитеся собі студента, який, скажімо, взагалі вас не сприймає. То ж знайдіть собі студента зі знаком „+”, який зацікавлено слухає ваш матеріал. Цей позитивний контакт з одним студентом автоматично переноситься і на всіх інших. Адже, з точки зору кожного студента, ви дивитеся саме на нього, то ж кожен приписуватиме собі цей „доброзичливий” погляд.

По можливості уникайте неспокійного ходіння туди-сюди по аудиторії. Ви, тим самим відвертаєте увагу від змісту заняття. Але й стояти, як вкопаному, не слід. Поки ви хвилин 20 пояснюєте новий матеріал, не завадило б двічі ти тричі спокійно перейти на інше місце. Та не кваптеся і не гарячкуйте. Під час зміни місця постарайтеся посилити візуальний контакт з окремими студентами, найвигідніше місце для викладача – поблизу вчительського столу. Але не слід весь час стояти за столом. Тим самим ви поставите бар’єр, що дуже заважатиме вашим взаєминам зі студентами. А тепер щодо пози викладача біля дошки. В критичній фазі вчителі -початківці, як правило, починають відступати все далі назад від студентів до дошки. Цього не слід робити, потрібно знайти в собі мужність зробити крок уперед назустріч. Мабуть, ще складнішою виявляється ситуація, коли викладач змушений повернутися до дошки, щоб записати матеріал. Дисципліна відразу погіршується і викладач поспіхом записує, щоб знову повернутися до студентів. Відмовтеся від сигналів, що передають такі емоції, як: глузливість (висміювання), ворожість, нудьгу , нетерпіння . Всі ці пусті жести годяться для того, щоб відштовхнути від вас вихованців. Професія педагога-особлива професія. Для вихованців має значення все,навіть міміка викладача, те, як її сприймає студент.Слухання інформації з одночасним стеженням за обличчям мовця дає змогу не тільки повноцінно сприймати, розшифровувати почуте,а й розуміти, наскільки слова відповідають його думкам, позиції, реальній дійсності. Іноді обличчя людини виражає більше змісту, ніж сказане, є правдивішим за слова. Досягається цей ефект завдяки міміці.   Міміка (грец. мimikos — наслідувальний) — зовнішній прояв психічних станів, передусім емоційних, через сукупність координованих рухів м'язів обличчя; виражальні рухи м'язів обличчя. Мімічні рухи та їх поєднання (вчені нараховують більше 20 000) допомагають педагогові виразитисвій емоційний стан, ставлення до вихованців, їхніх відповідей, вчинків, продемонструвати інтерес, розуміння або байдужість тощо.


   Надзвичайно рухлива міміка свідчить про жвавість і швидку змінюваність сприйняття вражень і внутрішніх переживань, про легку збудливість від зовнішніх подразників. Малорухлива міміка асоціюється зі спокоєм, надійністю.
   Студенти надають перевагу викладачам із доброзичливим виразом обличчя, високим рівнем зовнішньої емоційності, привабливою зовнішністю (“ореол красивості”), тобто з мімікою, що виражає позитивно забарвлені емоційні стани. Надмірна рухливість м'язів очей, обличчя, як і нежиттєва їх статичність, завдають серйозних проблем у спілкуванні. Деякі викладачі створюють “спеціальний вираз обличчя” для впливу на студентів, надаючи суворого вигляду, нахмурюючи чоло, стискаючи губи, напружуючи нижню щелепу, або використовують “певне обличчя для певного студента.” З педагогічного погляду такий підхід не є бездоганним, оскільки спостережливі зауважать його штучність, що позначиться на довірливості стосунків з ними.
   Міміка, підвищуючи емоційну значущість інформації, сприяє кращому її засвоєнню. Вона має відповідати характерові мовлення, взаємин: виражати впевненість, схвалення, осуд, невдоволення, радість, байдужість, зацікавленість, захоплення, обурення в багатьох їх варіантах.
   У процесі мовлення людина по-різному використовує вираз обличчя, підсилюючи чи нейтралізуючи вплив слова, підтримуючи чи гальмуючи увагу слухача. Викладачу слід знати можливості свого обличчя, навчитися користуватися виразним поглядом, уникати надмірної динамічності (“бігаючі очі”) і неживої статичності (“кам'яне обличчя”) м'язів обличчя.  
  Широкий діапазон почуттів виражають порухи брів, очі, погляд, усмішка. Щоб правильно будувати ділові відносини зі своїми вихованцями педагог повинен не тільки знати добре свій предмет,але й психологічні особливості. Досвідченому педагогу інколи достатньо глянути в очі студенту, щоб правильно визначити свою стратегію спілкування.
   Очі є особливим інформативним органом. Певну інформацію несе навіть їх колір. За спостереженням у чорно- і карооких людей нервова система більш збудлива, ніж у людей з блакитними й сірими очима; блакитноокі більш схильні до неврологічних нездужань, проте найменш чутливі до болю. За кольором очей визначають риси характеру: діти з темними очима енергійніші, ініціативніші, неспокійніші, ніж зі світлими. Дорослі з темно-блакитними очима — наполегливі, проте схильні до сентиментальності, легкопіддаються настрою, довго пам'ятають образи, примхливі. Люди з темно-сірими очима вперті і сміливі, домагаються свого, незважаючи на труднощі, бувають запальні і злопам'ятні, надзвичайно ревниві, як правило, однолюби. Особи, наділені темно-карими очима, веселі, дотепні, запальні, однак легко заспокоюються, люблять гумор, комунікабельні; світло-карими — соромливі, схильні до самотності, мрійливі, важко переживають образи, працьовиті, старанні, на них можна покластися в усьому. Сині очі свідчать про романтичні схильності, егоїзм і зарозумілість. Люди з такими очима легко піддаються поривам і заспокоюються. Характерна їх риса — правдивість. Люди з зеленими і сіро-зеленими очима мають сильну волю, наполегливо домагаються поставленої мети, старанні, але бувають жорстокими і незговірливими.
   Своїм поглядом людина створює візуальний контакт або уникає його. Він тісно пов'язаний з мовленням. Засвоєні у дитинстві навички користування поглядом у комунікації протягом життя майже не змінюються. Жінки, як правило, використовують прямий погляд частіше, ніж чоловіки, вони більше дивляться на співрозмовника і довше не відводять очей. “Мова погляду” різноманітна: цілком відкриті очі вказують на високу сприйнятливість почуттів і розуму, загальну жвавість; занадто відкриті (“витріщені”) — свідчать про оптичну прихильність до навколишнього світу; прикриті, “завішені” — про інертність, байдужість, зарозумілість, нудьгу або сильну втому; звужений або прищулений погляд — про пильне спостереження, в поєднанні з поглядом збоку — про підступність і хитрість; прямий — демонструє інтерес, довіру, відкритість, готовність до взаємодії; погляд збоку, кутиками очей — скепсис і недовіру; знизу при схиленій голові — вказує на агресивну готовність до дій або (при зігнутій спині) на підпорядкованість, покірність, послужливість; погляд зверху вниз (при відкинутій голові) — на почуття переваги, зарозумілість, презирство; погляд, що ухиляється, — на непевність, скромність або боязкість, можливо, почуття провини.
   Особливо позитивно впливає на слухача усмішка, вміло послуговуючись якою можна змінити мікроклімат у аудиторії, групі, під час індивідуального спілкування. Вона може бути доброзичливою, знущально-принизливою, поблажливою, скептичною, довірливою, зневажливою, презирливою, вимушеною, ввічливою, сором'язливою, грайливою, хитрою, доброзичливою та ін. Викладач повинен уміти доброзичливо-привітно усміхатися, надаючи виразу обличчя добродушності, готовності до позитивної взаємодії, взаємодопомоги. Усмішка надає привабливості зовнішності викладача, позитивно впливає на характер його мовлення, полегшує процес взаєморозуміння, сприяє успішному розв'язанню комунікативних проблем.
   Висновок про щирість усмішки роблять, зважаючи на швидкість, з якою піднімаються куточки рота й розширюються очі з наступним коротким прикриттям повік. Надто тривале розширення очей без короткочасного їх закривання, супроводжуване посмішкою, сприймається як погроза; короткочасне заплющування очей — заспокійливий елемент міміки (“Я не чекаю від вас нічого поганого, бачите, я навіть заплющую очі”). Вираз обличчя і погляд впливають на вихованців сильніше, ніж слова. Але обличчя, будучи найдоступнішим інформативним засобом доповнення й уточнення змістової складової повідомлень, що передаються за допомогою мови, має не лише виражати, а й приховувати певні почуття: не слід нести до аудиторії тягар домашніх турбот, особистих негараздів. Пройняте світлом обличчя викладача створює світлу атмосферу у аудиторії, освітлює душі.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал