Міністерство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад «артемівський коледж транспортної інфраструктури» методична доповідь з теми «етика ділового спілкування у педагогічному колективі.»



Сторінка1/3
Дата конвертації11.12.2016
Розмір0.68 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «АРТЕМІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТРАНСПОРТНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ»
МЕТОДИЧНА ДОПОВІДЬ З ТЕМИ «ЕТИКА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ У ПЕДАГОГІЧНОМУ КОЛЕКТИВІ.»

для викладачів вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації

2013

Методичну доповідь «Етика ділового спілкування у педагогічному колективі» підготувала Єрмолаєва О.П., викладач вищої категорії Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури».

В доповіді представлені особливості етики ділового спілкування у педагогічному колективі.

Для викладачів вищих навчальних закладів 1-2 рівнів акредитації.

Рецензент:

1. методист ДВНЗ «АКТІ» ____________________Н.К.Гасієва

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії гуманітарної підготовки Державного вищого навчального закладу «Артемівський коледж транспортної інфраструктури»

Протокол №_____від ______________2013р.

Голова комісії ____________О.П. Єрмолаєва

Зміст.


1. Актуальність теми………………………………………………………с.4

2.Види усного та писемного ділового спілкування. ……………………с.5. 3.Особливості ділового спілкування…………………………………...... с.6. 4.Техніка ділового мовлення………………………………………………c.7 5. Морально-психологічний клімат у колективі. …………………........с.11 6.Етичні відносини у педагогічному колективі…………………….......с.12

6.1.Основні норми та принципи моральної регуляції……………….…с.12 6.2. Особливості морально-етичних відносин у

педагогічному колективі…………………………………………………с.13 6.3.Міжособистісні конфлікти як порушення

етики ділового спілкування………………………………………………с.15

7.Мистецтво спілкування…………………………………………………c.18 8.Вимоги до культури спілкування……………………………………… с.19

9.Мовленевий етикет педагога як запорука правильної етики ділового спілкування…………………………………………………………………с.20 10.Мовленеві моделі взаємодії « Викладач - студент.»………………….c.21 11.Комунікативна поведінка викладача………………………………….. с.32 11. Норми та правила етики ділового спілкування………………………c.36 12.Етичні заповіді ділового спілкування сучасного викладача………….с.37

13. Висновок………………………………………………………………....с.38

Етика ділових відносин у педагогічному колективі.

“Хто вміє володіти собою, той може повелівати людьми”.

Вольтер.

Сучасний етап розвитку суспільства суттєво підвищує вимоги до рівня професіоналізму та етичних норм викладачів. Процес навчання потребує педагога, здатного до нестандартних дій, до використання нестандартних технологій, до принципової переорієнтації на гуманізацію та демократизацію відносин між учасниками педагогічного процесу. Велике значення для успішності процесу навчання має спілкування педагога зі студентами, їх батьками, а також спілкування педагогів зі своїми колегами у колективі. Етика професійного спілкування - це прояв педагогічної техніки (методики) у взаєминах. Вона, насамперед,залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.



Людина - продукт соціалізації і, перш за все, людина стає людиною через спілкування з іншими людьми. Людство знає чимало прикладів, коли дитина, потрапляючи в ранньому віці у середовище тварин, виживала, але не ставала людиною. Причина, як відомо, полягала у відсутності можливості наслідувати і, особливо, спілкуватись з людьми. Отже, спілкування має величезне значення як для становлення людини, так і для її подальшого життя , бо спілкування відіграє у нашому житті визначальну роль. Перш за все від цього залежить наше здоров’я. Бо від того, як ми розмовляємо з людьми і як люди розмовляють з нами, залежить наш настрій, а значить стан нашої нервової системи. Від цього залежить благополуччя і спокій в наших сім’ях. Нарешті, від манери нашого спілкування багато в чому залежить успіх в нашій роботі і наш особистий успіх. Вміючи спілкуватись, людина уникає багатьох проблем, конфліктів, швидше досягає життєвих цілей. Справжнє вміння спілкуватись зводиться, перш за все, до культури спілкування. Культура людського спілкування - це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування - свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це, визначальною для нашого суспільства cтає проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях. Від уміння говорити нерідко залежить успіх, авторитет, кар'єра. Для того, щоб навчитися гарно, змістовно говорити, необхідно збагачувати свої знання й досвід, удосконалювати професійну освіту, усебічно розвиватися.   Якщо ділова людина хоче переконати слухача (читача) в правдивості запропонованої теми, їй варто подбати, щоб слово її було зрозумілим, тема була переконливо обґрунтована. Слід навчитися контролювати свої емоції та інтонації, які диктують міміку і жести.
  Справедливо відзначив І.Лафатер: "Хочеш бути розумним— навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати." Є дві форми ділового спілкування: усна та писемна . Види усного та писемного ділового спілкування.
Ділове спілкування регулює офіційні стосунки комунікантів у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.
Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконання ними службових обов´язків (під час бесід, нарад, у години приймання відвідувачів, тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зборами.
Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним. Усне мовлення ділової людини має бути:
     - виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);
   - точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);
   - логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно);
   - відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам´ятати: що-кому- коли -де - про що - чому говорити і відповідно добирати мовні засоби);
   - нестандартним;
   - доречним;
   - змістовним;
   - стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди означає багато сказати).

Особливості ділового спілкування. Готового рецепту проведення ділового спілкування і досягнення успіху немає, тому що це багато в чому залежить від ситуативних факторів.
Але існують загальні правила, яких бажано дотримуватися:
  - сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;
  - створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми;
  - уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання;
  - не відволікатися від поставленої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями;
- робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;
  - закінчувати обговорення після досягнення мети.
Ділове спілкування нерідко порівнюють з грою в шахи, де неможливо "закреслити" непродуманий хід. Якщо цей крок вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно вже робити за нових умов.
 Досвід свідчить, що в практиці ділового спілкування особливе значення має уміння говорити, слухати, ставити запитання, сприймати партнера, стримувати емоції. Техніка ділового мовлення.
  Ділове спілкування може бути:
   - товариське, дружнє;
   - робоче, службове;
   - ділове, професійне;
   - інтимне, приятельське;
   - випадкове;
   - формально -поверхове.

Від форми залежить саме спілкування, його зміст та відповідна поведінка людей. Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.


На процес спілкування і його ефективність впливає ряд факторів суб´єктивного характеру, які є більш менш змінними ( Ю. І. Палеха називає їх "перепонами у спілкуванні.") До них належать:
   - зовнішність людини: привабливість чи непривабливість;    - вираз очей і обличчя: міміка обличчя, пропорційність, зміна виразу;
   - інтелект, професійна компетенція, яка проявляється в розумінні проблеми, прийняття відповідного рішення і відповідних дій;
   - мотиваційний фактор, який характеризує зацікавленість сторін у переговорах, їх істинні інтереси, які можуть явно не проявлятися;
   - моральний фактор, який проявляється як деякі психологічні якості, риси людини, її життєві принципи, світогляд, життєве кредо;
- емоційний фактор як прояв ставлення до партнера, психологічна установка на нього, формування першого враження.
  Цей перелік необхідно доповнити ще одним важливим фактором. Це ситуація, в якій проходить ділове спілкування і яка завжди знаходиться у відповідному часі та просторі. Тобто ділове спілкування реалізується в конкретних умовах і протягом відповідного часу.
 Конфуцій говорив, що не змінюються лише наймудріші і найдурніші. Більша частина людей знаходяться між цими крайнощами.  До різновидів усного спілкування належать: діалоги, бесіди, виступи, промови, доповіді, дискусії, переговори тощо. Бесіда належить до спілкування у формі діалогів.
Розглядаючи структуру діалогічного спілкування, П. Міцич виділяє п´ять його стадій:
   - початок розмови;
   - передача інформації;
   - аргументація;
   - нейтралізація;
   - прийняття рішень.
 Цим стадіям відповідають п´ять основних комунікативних принципів:  - звернути увагу на співрозмовника ; - пробудити в ньому зацікавленість;
- детально обґрунтувати розмову;
- виявити інтереси й усунути сумніви;
- втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення.
  У процесі комунікації ми виступаємо посередниками між конкретною ситуацією і певною людиною або групою. Тому потрібно орієнтуватися як на співрозмовника, так і на ситуацію. Ми маємо й певні цілі відносно співрозмовника: пояснення (лекція, повідомлення); стимулювання ініціативи; формування або підсилення певного настрою. Відповідно до цього можна виділити такі види комунікативних актів: - професійні бесіди (коли розглядаються спеціальні проблеми без впливу на почуття);
- промови (їх мета – досягнути домовленості щодо спільних дій в процесі інформації та аргументації). Вони впливають як на почуття, так і на розум та волю. Їх особливим різновидом є: дискусії, дебати, виступи, промови.
Розрізняють вітальні промови, подяки, вступні слова. Доповідач повинен бути готовим до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.
   Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. Уміння говорити завжди розвивається одночасно з розширенням культурного та професійного світогляду. Сутність красномовства полягає в умінні та здібностях правильно і вміло говорити за змістом і майстерно за формою. Підчас підготовки до виступу слід уникати: - багатьох однорідних або нетипових прикладів і фактів; - не стомлювати аудиторію надмірною кількістю цитат, цифр, дат, тощо. Сучасна риторика охоплює такі питання: - психологія у сфері стосунків між людьми; - підготовка до виступу; - побудова і виголошення промови; - стиль і виклад промови; - культура,техніка мовлення; - особистість промовця; - знання аудиторії. Про що б не йшла мова, треба вміти говорити, зробити все належне, щоб інша сторона вас зрозуміла. Для того, щоб повідомлення було сприйняте правильно, необхідно: - гарно знати тематику розмови; - спланувати повідомлення; - не зневажати фактами; - намагатися привернути до себе увагу; - слідкувати за своєю мовою; - говорити задля досягнення мети. Для адекватного сприйняття вас партнерами чи аудиторією слухачів акцентуйте важливі слова та підпорядковуйте їм неважливі. Про що б не йшла мова, треба вміти говорити, зробити все належне, щоб інша сторона вас зрозуміла. Змінюйте голос - він повинен то знижуватися, то підвищуватися. Раптове підвищення чи зниження тону голосу виділяє слово чи речення на загальному фоні. Змінюйте темп мовлення — це надає йому виразності. Робіть паузу до і після важливих слів.

Техніка ділового мовлення.

Дикція–чітка вимова звуків, складів слів, відповідно до фонетичних норм мови. Гарна дикція виявляється в тому, щоб кожне слово було чути, щоб воно чисто і чітко звучало. Не можна "ковтати" окремі слова чи звуки, закінчення фраз - це заважає зрозуміти зміст висловленого. Велике значення має інтонаційне багатство мови: тональне забарвлення, відтінки емоцій. Проголошення промови зумовлюється також і темпом. Оптимальний темп усного мовлення становить близько 120 слів за хвилину. Але протягом усієї промови небажано зберігати однаковий тон: зміна темпу мовлення виступаючого (оратора) посилює увагу слухачів. Запам'ятаємо, що навіть добре написаний текст не завжди добре лягає на звучання. Отже, потрібно працювати над звуковим оформленням тексту. "Робота над інтонацією, - писав К. Станіславський, - полягає не в тому, щоб щось вигадувати і витискувати з себе. Вона відбувається сама собою, якщо існує те, що вона має виявити, тобто думка про внутрішню сутність". Мовлення — це один із видів діяльності людини, її поведінки. Проголошення промови зумовлюється також і темпом. Промовець повинен привернути і утримати увагу слухачів протягом тривалого часу. Зосередити увагу, примусити слухати важливо у вступній частині промови і утримувати увагу треба протягом усього виступу. Тут важливими є навички слухання, сприйняття, тобто уміння зосередити, виділити головне в промові, узагальнити, зробити висновки. Один із законів переконання говорить: "Дорога до розуму слухача лежить через його серце". Тому вплив на емоційні аспекти є важливим елементом майстерності промовця. Відношення у педагогічному колективі визначаються обставинами та регулюються етичними нормами та принципами трьох видів: загальнолюдськими, які базуються на високих моральних цінностях і розглядаються загальною етикою та підкоряються її закономірностям; нормами ділового спілкування та службового етикету, які підкоряють собі всі види професійних взаємовідношень “по вертикалі” та “по горизонталі”; етичними нормами і принципами, в яких виявляється специфіка соціально-педагогічної праці. Етичні норми та принципи ділового спілкування “по горизонталі” регулюють службові відношення між колегами в кожному колективі. Вони орієнтовані на встановлення такого морально-психологічного клімату, який сприяв би найбільш ефективному та оптимальному рішенню задач будь-якого колективу. Соціально-психологічний (синоніми – морально-психологічний, психологічний, психолого-педагогічна атмосфера колективу) клімат – якісний бік міжособистісних відношень, який виявляється у сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній спільній діяльності у всебічному розвитку особистості в групі.

Ознаками сприятливого соціально-психологічного клімату є: довіра та взаємна вимога членів груп один до одного, доброзичливість та ділова критика, вільне висловлювання своєї думки, відсутність натиску керівників, достатня інформованість членів групи про її задачі, про стан справ при їх виконанні; задоволеність належністю до колективу; високий ступінь емоційної виключності та взаємодопомоги; прийняття на себе відповідальності за стан справ у групі кожним з її членів та ін.



Основні норми та принципи моральної регуляції. Основні норми та принципи моральної регуляції передбачають, що педагогічний колектив повинен мати такі якості:

Злагодженість та згуртованість, які забезпечують взаємодопомогу, підтримку, можливість опиратися на колег не тільки в ділових але й у особистих проблемах;

доброзичливість, в атмосфері якої педагог тільки й може повністю проявити себе і як особистість, і як професіонал;

толерантність до особливостей та недоліків колег, уміння сприймати їх такими, якими вони є, цінувати їх індивідуальність.

Формуються ці якості колективу на основі морально-психологічної спільності людей, що передбачає: наявність групових інтересів та потреб, які поєднують членів педагогічного колективу не тільки у службовий час, а й у неформальній обстановці; орієнтацію на загальні моральні норми та цінності – загальнолюдські, громадянські, культурні та інші, що допомагає запобігти серйозних конфліктів та розбіжності;

схожість думок в оцінках як професійних проблем, так і питань, які виходять за рамки службових інтересів (політика, культура, мода);

наявність особливого “ми – почуття ,” яке формує гордість за належність до професії педагога, за свою школу, університет, кафедру; намагання підтримати їх престиж, довести їх переваги.

Є ряд інших обставин, знання та урахування яких можна роз’яснити багатьма нюансами та складностями взаємовідношень у колективі. Перш за все, слід мати на увазі неоднорідність педагогічного колективу за різними ознаками. Наявність у педагогічному колективі (як і в іншому другому, у тому числі, учнівському, студентському, що також слід мати на увазі) особливого прошарку, який відрізняється типом та засобом взаємодії з іншими людьми: “колективісти” – товариські, мають схильність до спільних дій, підтримують суспільні почини, швидко включаються в загальні заходи. Колективісти складають актив колективу. Разом з цим вони дуже чутливі до суспільної оцінки,потребують спеціального заохочування ,яке стимулює їх подальшу активність; “індивідуалісти” – мають схильність до самостійних дій, частіше замкнуті та не товариські, але це не завжди свідчить про їх зрозумілість, скоріше говорить про сором’язливість або невпевненість у собі. Потребують підбадьорювання та особливого підходу; “претензіоністи” – прихильність до активної участі в життєдіяльності колективу, але мають зависоке марнослів’я (претензії), образливі, намагаються постійно знаходитися у центрі уваги. Якщо їх недооцінили або не запропонували гідну їх роботу, то вони легко становляться в позу невдоволених, критикуючи всіх, виступаючи епіцентром конфліктних ситуацій; “послідовники” – відрізняються слабким самостійним мисленням, відсутністю ініціативи. Головний принцип їх відношень з людьми – якомога менше проблем та ускладнень. Пристосовуються до будь-яких умов, завжди згодні з думкою більшості. Вони дисципліновані, уникають участі в конфліктах, “зручні” в керуванні, тому користуються гарними відношеннями керівництва. Однак за їх злагодженістю стоїть байдужість, егоїзм, турбота тільки про свої інтереси. Тому важливо сформувати в колективі атмосферу нестерпності до таких якостей, збуджуючи у людей почуття відповідальності за особисту позицію;

“пасивні” – тип слабкохарактерних людей. Вони доброзичливі, добродушні виконавці. У них часто бувають благі пориви та наміри, вони намагаються бути в ряді активних, але не вміють проявити ініціативу, соромляться голосно заявити про себе – у них не спрацьовує вольовий механізм. Такі люди потребують чіткого керівництва, наявності спонукаючи імпульсів, розвитку вольової зібраності; “ізольовані” – люди, які своїми діями або висловлюваннями (зневажанням до роботи та життя колективу, намаганням перекласти все на інших, грубість, егоїзм та ін.) відштовхнули від себе більшість колег. Це приводить до ізольованості таких людей, з ними мало розмовляють, намагаються не спілкуватися. Ізольованими часто бувають люди недостатньо виховані, дратівливі, завжди незадоволені, з болючим самолюбством. Нерідко ці якості є не результатом усвідомленого вибору поведінки, а наслідком невірного виховання або несприятливими обставинами.

2. Наявність сумісності та несумісності між членами педагогічного колективу, які відносяться до різних верств, груп, які поділяються за усвідомленням життєвого досвіду, потребами, інтересами. Сумісність забезпечується оптимальним співвідношенням якостей кожної людини: темперамент, погляди, характер, культура. Сумісними можуть бути люди як з однаковими, так і з різними, але вдало доповнюваними один одного якостями. Несумісність – це неспроможність у критичних ситуаціях зрозуміти один одного, несинхронність психічних реакцій, різність в увазі, мисленні, ціннісних установках; це неможливість дружніх зв’язків, неповага або неприязнь один до одного. Несумісність ускладнює, а іноді робить неможливою спільну діяльність та життя людей. 3.Різноманітність за професійною орієнтацією та інтересами: тому що є гуманітарії та природники, і це породжує проблеми у взаємовідношеннях між ними. З’явились “головні” та “другорядні” предмети. Перші (їх “носії”) користувалися перевагами, наприклад, при складанні розкладу. У других поступово зменшувалась кількість годин.

4. Реальність особистої неоднорідності, неоднаковості членів педагогічного колективу, в якому об’єднані люди найбільш різні – за віком, життєвим досвідом, темпераментом, поглядом, свідомістю, рівнем культури та освіти. Oдні живуть високими духовними потребами, слідкують за новинами , а інших цікавлять суто побутові проблеми. Міжособистнісні конфлікти.

В педагогічному колективі часто виникають конфлікти.   Найчастіше конфлікти виникають внаслідок порушень морально-етичних, культурних та інших норм співжиття, статусно-рольових позицій і прав педагогів і їх керівників, недостатнього знання і врахування керівниками особистісних, ділових якостей своїх підлеглих.



Міжособистісний конфлікт — ситуація взаємодій людей, за якої вони дотримуються несумісних цінностей і норм, намагаються реалізувати їх у конкурентній боротьбі, здобути обмежені ресурси, утвердити свої інтереси тощо.

За своєю природою конфлікти у педагогічних колективах вважаються міжособистісними. Вони пов'язані з порушенням комунікації, взаємозв'язків у процесі спільної педагогічної діяльності, недотриманням правил та норм професійної етики. Вони можуть стосуватися й особистісної сфери. Залежно від цих причин розрізняють такі три групи міжособистісних конфліктів:


   1.Фахові конфлікти. Вони виникають як реакція на порушення ділових відносин, перешкоди на шляху до мети в професійно-педагогічній діяльності і здебільшого є наслідком некомпетентності викладача, нерозуміння мети діяльності, безініціативності в роботі та ін;
   2.Конфлікти сподівань (очікувань.) Їх породжує невідповідність між поведінкою педагога і нормами відносин у педколективі (нетактовність стосовно колег і студентів, порушення норм професійної етики, невиконання вимог колективу), тобто вони виникають через порушення взаємозв'язків “рольового” характеру;
   3. Конфлікти особистісної несумісності. Такі конфлікти є породженням нестриманості, завищеної самооцінки, зарозумілості, емоційної нестійкості, надмірної вразливості педагогів.
  Конфлікти в педколективі можуть виникати з реальних протиріч або внаслідок спотворених уявлень окремих осіб про певні аспекти життєдіяльності. Загалом вони є наслідком дії таких груп причин:
- матеріально - технічні (протиріччя між засобами і предметом праці, між засобами праці і трудовим процесом, через що суб'єкт діяльності змушений працювати на застарілому обладнанні у непридатних умовах);
- ціннісно-орієнтаційні (протиріччя між цілями суспільства, колективу й особистості);
-фінансово-організаційні (протиріччя між результативністю, якістю праці та її оплатою);
- управлінсько-особистісні (неадекватне оцінювання керівником фахової придатності й моральних якостей співробітника за обґрунтованих їх домагань на вищу посаду або закріплення посади за співробітником, який не має необхідних для цього якостей);
-соціально-демографічні (обумовлені віком, статтю, соціальним станом, національністю різноспрямовані інтереси, ціннісні орієнтації тощо);
-соціально-психологічні (психологічна і моральна несумісність співробітників).
  Відчутними причинами також є недостатня узгодженість і суперечність цілей окремих груп; недосконала організаційна структура, нечіткий розподіл прав і обов'язків; надмірна завантаженість роботою, необхідність одночасного виконання різноманітних обов'язків; нестабільність і неконкретність завдань, поставлених перед педагогом; невідповідність поточних завдань посадовим обов'язкам; низький рівень професійної підготовки, що позначається на виконанні професійних обов'язків; невизначеність перспектив службової кар'єри; несприятливі фізичні умови праці; недоброзичливість керівника; необґрунтованість претензій працівників; відчуття образи і залежності тощо.
  Іноді конфлікти пов'язані з перебуванням у педколективі професійно непридатних людей, адаптацією молодих педагогів, які не відразу сприймають його традиції. Немало протиріч виникає через перебільшення заслуг одних викладачів, недооцінювання інших, неоднакове ставлення студентів до навчальних предметів і до викладачів, які їх викладають.
   Зіткнення інтересів викладачів може статися і внаслідок дотримання ними різних моральних принципів, використання антагоністичних засобів у досягненні мети. Так, деякі викладачі для здобуття авторитету створюють ілюзію бурхливої діяльності, що не може залишитися непоміченим колегами. Джерелом протиріч може бути й розбіжність у педагогічних поглядах, у методиці викладання і вимогах до студентів, матеріальні інтереси тощо.
   Деструктивними чинниками є втрата і спотворення інформації в процесі міжособистісної комунікації, незбалансована рольова взаємодія викладача і керівника, викладача і його колеги. Часто у спілкуванні люди перебирають на себе не ті ролі, яких очікують від них партнери. Особливо конфліктогенним є нераціональне використання найзначущіших ролей.
Генерують, провокують конфлікти люди, схильні за своїми індивідуально-психічними якостями до протистоянь у спілкуванні. Конфліктогенними особистісними якостями є нетерпимість до недоліків інших; знижена самокритичність; імпульсивність, нестриманість; підвищений або занижений рівень домагань; різні акцентуації (надмірне вираження деяких рис) характеру; упередженість відносно окремих осіб; схильність до агресивної поведінки, підкорення собі інших; егоїзм, ригідність (негнучкість, закостенілість); неврівноваженість, нестійкість; внутрігруповий фаворитизм -перевага одних членів групи над іншими; усвідомлюване або неусвідомлюване бажання якомога більше отримувати від свого оточення; накопичення негативних почуттів, спричинених незадоволеністю певних потреб особи; взаємна ворожнеча; психологічний захист свого “Я” шляхом раціоналізації – виправдання своєї поведінки, проекції — приписування протилежній стороні бажаних чи небажаних рис; необґрунтовані узагальнення; категоричність суджень; знижена позитивна емпатія - здатність проникати в чуттєву сферу іншої людини; надмірна недооцінка себе, наслідком чого бувають агресія, аутоагресія; повчальний тон; погрози, вередливість; недоречні жарти, провокаційні випади; посягання на гідність іншого, “ гра на нервах іншого”, потішання над його слабкостями.
   За твердженнями Дж.-Г. Скотта, в конфліктних ситуаціях простежуються такі типи особистості, яким притаманна відповідна поведінка:
- “агресивісти” (люди, які висловлюються дошкульно, роздратовуються, якщо їх не слухають);
- “скаржники” (нарікають на все, нічого не роблячи для розв'язання проблеми);
- “покладисті” (з усім погоджуються, завжди обіцяють підтримку, але здебільшого не дотримують своїх слів);
-“песимісти” (завжди й у всьому бачать проблеми);
- “всезнайки” (вважають себе обізнанішими за інших);
- “нерішучі” (не можуть прийняти рішення, боячись помилитися);
- “максималісти” (завжди прагнуть найвищих результатів, навіть якщо для цього немає необхідності);
- “цнотливі брехуни” (вишукано камуфлюють свою брехню, через що неможливо відрізнити її від правди);
- “хибні альтруїсти” (роблять добро, але в глибині душі жалкують про це).
   Конфлікти можуть бути зумовлені як надмірним конформізмом (безпринципною поведінкою, піддатливістю обставинам, підпорядкуванням власної думки, позиції, вчинків інтересам інших осіб), так і негативізмом (безглуздим, впертим опором, спрямованістю проти будь-яких справ та їх ініціаторів), а також нездатністю викладача усвідомити різноманітність і непередбачуваність ситуацій, що можуть виникати в його професійних комунікаціях. Помітну роль відіграють також когнітивні здібності, стиль мислення педагога. Дослідники Г.Ложкін та В. Повякель побачили певну залежність конфліктної поведінки особистості від її стилю мислення. Для того щоб уникнути конфліктів кожен педагог повинен мати педагогічний такт. Такт (доторкання) — норма прояву моральності в спілкуванні.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал