Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України




Сторінка3/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.23 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
Загальнонауковий рівень методології пенітенціарної
педагогіки сприяє розробці загальних методологічних принципів науково-педагогічних досліджень. До них належать: принцип діалектичного поєднання емпіричного і теоретичного рівнів педагогічних досліджень, принцип системно-структурного підходу в педагогічних дослідженнях, принцип єдності і взаємозв’язку логічного й історичного способів пізнання педагогічних явищ в
УВП, принцип об’єктивності, принцип детермінізму, принцип взаємозв’язку і взаємодії, принцип розвитку, принцип педагогічної наочності, принцип пенітенціарно-педагогічної специфіки.
Сутність принципу діалектичного поєднання емпіричного і
теоретичного рівнів педагогічних досліджень полягає в тому, що досліджуване явище вивчається й емпіричним, й теоретичним шляхом. На основі емпіричних даних, накопичених у практиці діяльності УВП, робляться теоретичні висновки й узагальнення. При цьому звертається увага на єдність кількісного та якісного аналізу, уміле їх поєднання.

27
Виключити емпіричний рівень пізнання пенітенціарно- педагогічних явищ не можна, бо теорія виправлення засуджених, вбираючи в себе емпіричний матеріал, перевіряє на його основі свою життєвість і розвивається далі.
З іншого боку, підвищення теоретичного рівня пенітенціарно- педагогічних досліджень служить основою ефективності практичної діяльності по виправленню засуджених.
Сутність принципу системно-структурного підходу в педагогічних дослідженнях полягає в тому, що пенітенціарно- педагогічне явище, що вивчається, розглядається не ізольовано, а як певна структурна частина єдиного цілого, і водночас, саме складається із взаємопов’язаних структурних елементів.
Системно-структурний підхід дозволяє вирішити питання про співвідношення загального методу пізнання, загальних методів педагогіки і конкретно-наукових методів вивчення пенітенціарно- педагогічних явищ.
Принцип єдності і взаємозв’язку логічного й історичного
способів пізнання педагогічних явищ в УВП спрямований на виявлення структури педагогічного об’єкту, взаємозв’язку його компонентів і функцій, структурних зв’язків і залежностей з погляду логічного та історичного способів його пізнання.
Принцип об’єктивності зобов’язує будувати систему наукового знання відповідно до об’єктивної реальності, відображати тільки те, що дійсно належить їй. Необхідно вживати всі заходи для виключення впливу на дослідження і висновки пристрастей, особистих поглядів, упереджень і низької підготовленості того (або тих), хто проводить дослідження і претендує на внесок у створення достовірної картини педагогічної реальності.
Принцип
детермінізму
(причинності,
каузальності)
об’єктивно відображає причинно-наслідкові зв’язки, що існують у світі, та вимагає виявляти причини тих або інших педагогічних явищ, а також розглядати їх як причини інших наслідків: педагогічних, юридичних, психологічних. Встановлення причин – найважливіша умова розробки конструктивних пропозицій з вдосконалення практики, орієнтованої на створення, зміну або усунення саме причин для досягнення певних наслідків.
Принцип взаємозв’язку і взаємодії витікає з факту існування досліджуваних явищ в оточенні інших, з якими вони знаходяться в певних відносинах і характеризуються взаємовпливом. Якщо явище,

28
що вивчається, потрапляє в іншу систему взаємин, то воно змінюється під новими впливами і, у свою чергу, певним чином змінює їх. Це абсолютно необхідно враховувати при вивченні педагогічних явищ та їх можливостей досягати потрібного в педагогічній практиці.
У сучасній науці використовується теорія систем, яка розглядає певну групу явищ або об’єктів, що знаходяться в мережі стійких взаємозв’язків, як елементи єдиного структурного комплексу, що функціонує як ціле, тобто як система. Найважливіші елементи цілісного педагогічного процесу – об’єкт, суб’єкт, цілі, завдання, зміст, організація, засоби, методи, технології, умови, способи контролю і оцінки процесу і результатів та їх корекції повинні бути взаємозв’язані, узгоджені, щоб забезпечити найбільший педагогічний ефект.
Принцип розвитку відображає факт постійних змін у навколишньому світі та людях. Досліджувані в даний момент педагогічні явища треба розглядати як зріз на шляху безперервної їх зміни з певними тенденціями, що йдуть з минулого в майбутнє.
Важливо розкрити тенденції, зрозуміти їх рушійні сили, знайти при необхідності способи змін. Принцип розвитку – основа педагогічного оптимізму, віра в можливість цілеспрямованого досягнення прогресивних змін по висхідній тенденції.
Конкретнонаукова
(спеціальна)
методологія
пенітенціарної педагогіки відповідає об’єктивній необхідності враховувати якісну своєрідність досліджуваних педагогічних фактів, закономірностей і механізмів, властивих пенітенціарній системі як предмету дослідження.
Основні і своєрідні пенітенціарно-педагогічні закономірності та їх сукупності знаходять віддзеркалення в спеціальних наукових принципах пенітенціарної педагогіки. На основі досвіду проведених наукових досліджень можна назвати найважливіші з них.
Принцип педагогічної предметності визначає необхідність при вирішенні проблем зміцнення законності і правопорядку цілеспрямовано досліджувати саме педагогічні явища. Вони є скрізь, де є прояв, вплив, зміни, завдання, заходи, пов’язані з освітою, навчанням, вихованням і розвитком засуджених. Педагогічний підхід, педагогічна наочність виражаються в дослідженні вченим і з’ясуванні практиком саме цієї реальності і шляхів її вдосконалення.
Але треба розуміти, що освіта, навчання, виховання,

29
виправлення, розвиток – явища комплексні і вивчаються одночасно й іншими науками. Специфічно педагогічне в них – це перш за все педагогічні закономірності, тобто причинно-наслідкові зв’язки між педагогічними діями та педагогічними результатами, способи їх урахування й оптимізації на користь вдосконалення процесу виховання. Правильне врахування педагогічних закономірностей полягає, перш за все, у розробці й організації пенітенціарно- педагогічних систем різного рівня і масштабу, у достовірному і конструктивному визначенні їх цілей, завдань, змісту, засобів, форм, методів, технологій, умов, процесів, результатів, оцінок, корекцій.
Визначаються шляхи забезпечення їх оптимального функціонування в педагогічному процесі, що потребує врахування безлічі причин і умов. При розрахунку ж і обґрунтуванні всього цього використовуються як власна, педагогічна аргументація, так і дані суміжних наук.
Принцип пенітенціарно-педагогічної специфіки. Специфіка
– реальність, обумовлена перш за все впливом основних особливостей пенітенціарної системи на її педагогічну підсистему і зворотними впливами другої на першу. До специфіки можна віднести вплив пріоритетності правоохоронних завдань, по відношенню до яких власне педагогічні грають обслуговуючу роль; своєрідність напрямів професійній діяльності, що регулюються до того ж нормами поведінки працівників кримінально-виконавчої системи; особливі вимоги до професіоналізму співробітників, що накладають відбиток на систему професійної освіти і підготовки; вікові, освітні та професійні особливості людей і груп, що здійснюють виховну діяльність, її зворотний вплив на них і багато
іншого.
Пенітенціарна педагогіка починається там, де відбувається розтин кримінально-виконавчої специфіки. Це і актуальне завдання розвитку пенітенціарної педагогіки, умова її наукового визнання і завоювання авторитету у практиків. Важливе виявлення, опис і практичний облік пенітенціарно-педагогічних закономірностей, своєрідних пенітенціарно-педагогічних феноменів і механізмів, адекватних їм наукових понять, створення власної наукової парадигми, аналіз педагогічних систем, змістовно відмінних в основних ланках від досліджених у загальній педагогіці, педагогічне опрацьовування властивих правоохоронним органам і не існуючих більш ніде напрямів діяльності та їх педагогічне забезпечення,

30
розробка пенітенціарно-педагогічних теорій стосовно специфічних для правоохоронної діяльності проблем і методик вирішення різних професійно-педагогічних завдань. На жаль, поки не зникли факти, коли дослідники проявляють слабку здібність до виявлення педагогічної специфіки або зводять останню до ілюстрації загальнопедагогічних положень прикладами правоохоронної практики.
Принцип строгого дотримання законності при визначенні
змісту, методів, прийомів і засобів педагогічного впливу на
засуджених. Будь-який вплив на засудженого може бути зроблений лише в межах правових норм. У кримінально-виконавчому праві відбиті цілі педагогічного процесу в пенітенціарному закладі, певні основні засоби виправлення засуджених, обґрунтовані правові аспекти можливих педагогічних рішень тощо. У роботі вихователя не може бути місця для зіставлення законності і педагогічної доцільності.
Принцип поєднання і взаємозв’язку педагогічних дій і норм
правового регулювання умов відбування покарання з урахуванням
усіх завдань діяльності пенітенціарного закладу. За своїм змістом позбавлення волі – це кара злочинця за скоєний ним злочин. Вона припускає позбавлення громадянина певних матеріальних і духовних благ. З позбавленням волі поєднуються заходи каральної і виправної дії. У результаті створюється якісно нове явище – карально-виховна дія, що складається з каральних і виховних елементів, які необхідно враховувати в пенітенціарно-педагогічних дослідженнях.
Технологічний рівень пенітенціарної педагогіки передбачає відбір і використання конкретних прийомів, процедур та операцій теоретичного й емпіричного пізнання і вивчення педагогічних явищ дійсності; шляхи, способи добування наукових фактів та їх систематизації з метою розробки наукової теорії і вдосконалення практичної діяльності.
Методика дослідженняце сукупність методів вивчення конкретної педагогічної проблеми, побудови системи оцінок, доказів, обґрунтувань та висновків.
Система методів дослідження визначається початковою концепцією дослідника, його уявленням про сутність і структуру явища, що вивчається, загальною методологічною орієнтацією, цілями і завданнями конкретного дослідження.

31
Пізнання нових явищ і закономірностей пенітенціарної педагогіки ґрунтується на двох джерелах:
1) практичної діяльності персоналу УВП, позитивного досвіду вихователів;
2) спеціально організованих педагогічних дослідженнях.
При цьому методика вивчення педагогічних явищ повинна будуватися на основі наступних загальних методологічних положень:
1) доступність дослідницьких методів і можливість їх використання персоналом УВП;
2) дотримання педагогічної спрямованості дослідницьких методів: кожен з них виконує не тільки діагностуючу роль, але і виховну функцію;
3) використання двох напрямів: тривале вивчення досліджуваних явищ і метод разових обстежень. Перевага віддається тривалим спостереженням як найбільш плідним при вивченні даного явища.
Методи дослідження поділяються на методи організації дослідження, методи збору даних, методи обробки даних, методи
інтерпретації і оцінки даних.
Організаційні методи – методи планування, підготовки та побудови дослідження. Найважливіші з них:

метод вивчення стану дослідженості проблеми. Будь-яке дослідження повинне починатися з вивчення наукових публікацій з проблеми. Не можна нічого удосконалити, не знаючи, що вже зроблене в педагогічній науці з проблеми, що цікавить. Помилково вважати, що починаєш з порожнього місця. Якщо навіть немає спеціальних пенітенціарно-педагогічних публікацій, то завжди є фундаментальні роботи з загальної педагогіки, соціальної педагогіки тощо, що висвітлюють цю проблему в певних аспектах;

метод
розробки
наукової
гіпотези
(початкового педагогічного моделювання) – загальнонауковий метод, що полягає в розробці теоретичного, апріорного бачення проблеми дослідником,
її самостійного розуміння та шляхів вирішення. Наукова гіпотеза виникає на основі вивчення стану дослідженості проблеми (за її висвітленістю в науковій літературі) у вигляді уявної картини
(моделі) шляхів її рішення, що втілюються потім у письмовій формі та
інколи доповнюється графічним зображенням.
Цей організаційний метод надзвичайно важливий, оскільки носить

32
науково-стратегічний характер і пронизує все подальше дослідження проблеми: планування, підбір методів, збір фактичного матеріалу, його аналіз, оцінку. У результаті робляться висновки, якими підтверджуються або не підтверджуються
(частково не підтверджуються) початкові теоретичні припущення, розробляються відповідні рекомендації й наголошується, як слід продовжувати дослідження проблеми;

системний, порівняльний і лонгитюдний методи. Вони належать до загальних методів організації дослідження: системний метод припускає дослідження не ізольованих педагогічних явищ у відриві від інших, а що функціонують в єдиному комплексі, у педагогічній системі, у певному середовищі, умовах; порівняльний метод характеризується порівнянням даних, отриманих одночасно
(або протягом короткого відрізку часу) на різних групах випробовуваних, у різних умовах; лонгитюдний метод орієнтований на порівняння даних, отриманих на одних і тих же випробовуваних, але з певним інтервалом (наприклад, на початку навчального року та в кінці й тому подібне). Можливо і поєднання їх.
Методи збору даних вельми різноманітні. Одним з найбільш поширених методів збору
інформації
є
спостереження.
Спостереження відрізняється від звичайної фіксації явищ систематичністю, опорою на певну педагогічну концепцію, дозволяє вивчати цілісний об'єкт в його природному функціонуванні, перевіряє адекватність та істинність теорії в педагогічній практиці.
Розрізняють: польові спостереження
і лабораторні, формалізовані
(проводяться за жорсткою програмою)
і неформалізовані, включені і невключені (залежно від участі спостерігача в подіях процесу). За частотою застосування виділяють: постійні, повторні, одноразові спостереження; за обсягом: суцільні і вибіркові; за способом отримання: прямі (безпосередні), непрямі
(опосередковані).
Як будь-який метод дослідження спостереження має свої достоїнства і недоліки. Основною його перевагою є можливість фіксації педагогічних явищ, що об'єктивно відбуваються, у міру того, як вони виникають і розвиваються, тобто в динаміці.
Правильне і коректне спостереження фіксує дійсні факти, події, що відбуваються, а не думки, оцінки або враження про них.
До недоліків методу спостереження можна віднести трудомісткість і тривалість. Крім того, при спостереженні часто

33
фіксується лише зовнішня поведінка, а внутрішні механізми його залишаються в тіні. Саме тому дані, отримані за допомогою спостереження, необхідно перевіряти і доповнювати іншими методами дослідження.
Бесіда як метод пенітенціарно-педагогічних досліджень організовується з метою з’ясування індивідуальних особливостей особистості (мотиваційної та емоційної сфер, знань, переконань, установок, рівня кримінальної зараженості, відносин засуджених).
Бесіда може проводитися як з самим засудженим, так і з його оточенням. Вона передбачає наявність загального плану.
Залежно від мети бесіда може бути ознайомлювальною, профілактичною, виховною.
Бесіда також організовується з групою і колективом. У даному випадку вивчаються взаємини, спілкування, взаємодії засуджених один з одним.
Вибір тем бесід дуже різноманітний. Сьогодні актуальні питання ринкової економіки, підприємництва, психології, міжнаціональних відносин, моральності; різко зріс інтерес до релігії.
Метод анкетного опитування полягає в тому, що засудженим задається система питань, які стосуються оцінки своєї поведінки, психічного стану і самопочуття в різних ситуаціях. Його різновидом
є соціометричне опитування, яке дозволяє отримати відомості про взаємини засуджених, їх лідерів, ізольованих осіб, зміст діяльності.
В умовах
УВП застосовуються спеціальні анкети- опитувальники. Питання, з якими звертаються до засуджених, є своєрідними соціометричними критеріями. Вони класифікуються: а) за змістом:

на формальні (офіційні), коли засудженим пропонується зробити вибір партнера, наприклад, для виконання виробничих або культурно-масових завдань (оформлення стіннівки, наочної агітації, виробничих показників та ін.);

неформальні (неофіційні), коли пропонується зробити вибір партнерів, наприклад, для проведення дозвілля; б) за формою:

на комунікативних, або таких, що дозволяють виявити реальні взаємини за допомогою питань типу: „З ким Ви вважали б за краще бути в одному колективі?”;

гностичні, спрямовані на вивчення особистих очікувань, вибору його іншими членами колективу загону;

34
в) за орієнтацією:

на односторонні позитивні вибори („З ким би Ви хотіли жити в спальній секції?”);

комбіновані („З ким би Ви хотіли (не хотіли) жити в спальній секції?”); г) за ступенем значущості:

на сильні, коли робиться вибір партнера для виконання відповідального офіційного завдання;

слабкі, коли робиться вибір партнера для проведення дозвілля.
Про ступінь відчуття і мотиви вибору засуджені повинні судити самі. Але для кращої і швидшої орієнтації засуджених в мотивах вихователь може заздалегідь написати на дошці найбільш ціновані ними якості людської особистості. Наприклад: чесний, правдивий, працелюбний, справедливий і так далі. Засуджений обирає будь-яку якість і пояснює мотив свого вибору. У тому випадку, якщо засуджений випробовує антипатію, за ним залишається право зробити негативний вибір з вказівкою мотиву.
Перед опитуванням проводиться інструктаж засуджених з тим, щоб прізвища ретельно обмислювалися й строго розподілялися по стовпцях.
При проведенні опитування обов'язково повинні дотримуватися наступні вимоги:
1) усі питання повинні бути сформульовані чітко і ясно, щоб були зрозумілими засудженим;
2) опитування треба проводити в такому відділенні, загоні, у якому засуджені вже мають деякий досвід сумісного проживання та знають один одного;
3) опитувані засуджені дають свої відповіді самостійно, ні з ким не радячись;
4) відповіді можуть бути як відкритими (засуджений під відповідями ставить своє прізвище), так і анонімними (засуджений не підписується під відповідями). При анонімних опитуваннях досягається велика щирість у відповідях.
Достоїнством методу опитування є порівняно легкий обхват великої вибірки; недоліком – неоднакова інтерпретація питань різними особами, невміння правильно підібрати оцінку і відповідь,
іноді – явна нещирість у виборі відповіді.
Метод
вивчення
продуктів
діяльності
засуджених,

35
документації, особистих справ, аналіз листів, письмових робіт дає різноманітний матеріал про мотивацію, систему відносин, моральність, відповідальність осіб, що відбувають покарання в ВУ.
Важливими методами пенітенціарно-педагогічних досліджень
є експеримент і моделювання.
Педагогічний експеримент – це експериментальна перевірка того або іншого методу або прийому виховання у спеціально створених і контрольованих умовах. Основна функція педагогічного експерименту полягає у встановленні причинно-наслідкових зв’язків між окремими елементами педагогічної дії та її результатами.
Проведенню експерименту передує розробка наукової гіпотези як науково достовірного припущення про можливу ефективність того чи іншого методу або прийому педагогічної роботи. Експеримент може проходити у звичайних обставинах життя і діяльності засуджених. Такий експеримент отримав назву природного
експерименту.
Лабораторний
експеримент
відрізняється створенням спеціальних умов, необхідних для реєстрації характеру дій на випробовуваних та їх у відповідних реакцій. Перш ніж бути рекомендованими для впровадження в масову практику, результати повинні бути перевірені і скореговані за допомогою інших дослідницьких методик (спостереження, анкетування та ін.).
Моделювання – це матеріальне або уявне імітування реально
існуючої педагогічної системи шляхом створення спеціальних аналогів (моделей), у яких відтворюються принципи організації і функціонування цієї системи. За допомогою моделювання можливе відсторонення від таких властивостей системи, які виступають як неістотні в даному конкретному випадку. Удаючись до моделювання, педагог-дослідник має можливість перейти від аналітичного вивчення окремих властивостей, форм і процесів до синтетичного пізнання цілісних систем в контрольованих умовах.
Всяка модель припускає свідоме спрощення того класу педагогічних явищ, який виступає як предмет пізнання, і не може бути тотожною об’єкту, аналогічною йому в усіх відношеннях. Завдяки спрощенню і схематизму модель допускає точний аналіз і математичний опис, перенесення отриманих висновків на реальні умови.
Методи
обробки
даних
багато в чому носять загальнонауковий характер. До них перш за все відносяться педагогічний аналіз зібраних даних; кількісні обробки, статистичні обрахунки, ранжування, складання таблиць і графіків; якісна

36
систематизація, угрупування, типологізація, узагальнення, порівняння та ін.
Методи інтерпретації та оцінки даних педагогічних досліджень покликані забезпечити формулювання обґрунтованих висновків та пропозицій, що спираються на зібраний матеріал і витікають з нього, оцінку матеріалу з позицій методології та
існуючих пенітенціарно-педагогічних теорій.

Ключові
поняття:
методологія, загальнонауковий, конкретно-науковий, технологічний рівні методології, принципи, методика та методи дослідження.

Питання та завдання:
1.
Розкрийте поняття „методологія” у сучасній науці.
2.
Обґрунтуйте методологію пенітенціарної педагогіки на основі трирівневого підходу, докладно охарактеризувавши загальнонауковий, конкретно-науковий, технологічний рівні.
3.
Дайте характеристику методів наукового дослідження: організаційних, діагностичних, моделювання
(проектування), експериментальних, обробки та
інтерпретації результатів.

Проблемне завдання: Розробити методологію дослідження проблеми формування правослухняної поведінки засуджених у виправній (виховній) колонії.

1.3. Закономірності та принципи пенітенціарної педагогіки
Розкриття предмету дослідження та наукової організації конкретної області соціальної дійсності припускає визначення закономірностей, що виявляють суттєві зв’язки та відносини явища, що вивчається. Вони, у свою чергу, є методологічними джерелами при визначенні системи принципів, форм та методів педагогічного процесу, що здійснюються органами кримінально-виконавчої системи.
В основі положень про закономірності педагогічного процесу в установах виконання покарань лежать вчення про пластичність

37
нервової системи, закони і принципи формування динамічного стереотипу, роль другої сигнальної системи; а також закони діалектики – єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечень, переходу кількісних змін у якісні.
Закономірності педагогічного процесу в пенітенціарних установах – це об’єктивно існуючі найбільш суттєві, повторювані зв’язки між педагогічними явищами, особливостями діяльності співробітників та її результативністю (змінами в особистості засудженого).
Розглянемо основні закономірності педагогічного процесу в місцях позбавлення волі:
1. Мета, завдання та зміст педагогічного процесу
закономірно обумовлені характером та рівнем розвитку суспільних
відносин.
Процес перевиховання засуджених не може бути політично незабарвленим. Він також визначається характером та рівнем розвитку суспільних відносин, ідеологією соціальної структури суспільства, його політичної системи та духовної культури. Це відображається у визначенні суспільством соціального ідеалу особистості, моделі тих її властивостей та якостей, які повинні бути сформовані в результаті виховання.
Мета виховного процесу в органах виконання покарань визначається відповідно до загальної спрямованості кримінально- виконавчої політики, що полягає у виправленні та ресоціалізації особистості, її моральній перебудові відповідно до норм та вимог суспільства.
Відповідно до мети перевиховання визначаються завдання та зміст виховного процесу, засоби, форми та методи виховного впливу.
Педагогічний процес і взагалі пенітенціарна система є одним
із інститутів суспільства (частиною, елементом), що історично змінюються відповідно до законів розвитку суспільства.
Тому особливість та спрямованість пенітенціарної системи залежить від наступних суспільних чинників:

рівня соціально-економічного, політичного та культурного розвитку держави;

характеру філософських, кримінально-правових, соціологічних, психологічних, пенітенціарних концепцій, що переважали в конкретно історичний період та

38
відігравали роль теоретико-методологічної основи пенітенціарної моделі;

матеріальних можливостей держави в конкретний
історичний період;

політичних,
ідеологічних, релігійних переконань, домінуючих у суспільстві;

уряду і політиків;

розвитку кримінально-виконавчої
(пенітенціарної) системи в залежності від кримінально-виконавчої політики держави.
2. Ефективність виправлення засудженого закономірно
залежить від якості виховної роботи та її ресурсної
забезпеченості, соціального середовища (внутрішнього та
зовнішнього) конкретних установ виконання покарань.
Процес становлення людини як особистості поза суспільством неможливий, тому для її розвитку та формування значення має не тільки генетична, а й соціальна програма.
Для сучасного суспільства основу соціальної програми складає формування особистості в колективі, оскільки в ньому найбільш повно та ефективно вирішується завдання всебічного та гармонічного розвитку особистості.
Особливості прояву даної закономірності в процесі виправного впливу на спецконтингент полягають у тому, що дуже часто позитивна соціальна програма виявляється набагато слабкішою, ніж реальні відносини (як атрибут місць позбавлення волі), що складаються за неписаними законами та правилами, традиціями кримінального світу і викликають великі труднощі при формуванні колективу засуджених у неформальних малих групах, частина яких має яскраво виражену негативну спрямованість.
Дана закономірність об'єктивно проявляється навіть всупереч бажанню організаторів процесу виправного впливу на засуджених.
Однак, без цілеспрямованого керівництва розвитком міжособистісних відносин у малих групах та колективах в окремих установах, вплив негативних мікрогруп та їх лідерів, осіб з
„подвійним життям” може стати визначним, що приведе до формування особистісних ідеалів, несумісних з вимогами суспільної моралі.
Відмінити цю закономірність ми не можемо, оскільки це об’єктивно існуюча реальність. А створити в середовищі засуджених

39
клімат, сприятливий для виховання, виробити програми виправлення відповідно до потреб та завдань кожного типу установ виконання покарань, – завдання важке, але реальне для виконання.
3. Виправлення засудженого закономірно залежить від
особливостей різних видів його діяльності й тих відносин, які
виникають у її процесі.
Зміна, розвиток, виправлення особистості – це результат не механічного впливу середовища на людину. Тому вирішальним фактором є активна взаємодія людини з середовищем за допомогою предметної, конкретної діяльності. Як відомо, все життя людини – це сукупність, система різних видів діяльності, що поступово змінюють один одного – навчання, пізнання навколишнього світу, трудова, суспільна діяльність, дозвільна.
За допомогою діяльності зовнішні умови перетворюються у внутрішні якості та властивості, що в реальному педагогічному процесі диктує необхідність визначення спрямованості видів діяльності, у яких формуються відношення особистості. Тут простежуються такі об’єктивно існуючі зв’язки, як залежність формування особистості від трудової, суспільної, інтелектуальної, пізнавальної діяльності та інше. Не випадково законодавець у якості основних засобів виправлення та перевиховання засуджених визначив режим, суспільно корисну працю, соціально-виховну роботу, навчання, оскільки саме в них реалізуються вказані види діяльності, що мають суспільно корисну спрямованість та сприяють формуванню та розвитку моральних властивостей та якостей особистості.
4. Ефективність ресоціалізації засудженого закономірно
залежить від відповідності змісту, форм і методів виховного
впливу особливостям особистості як цілісного психологічного
феномену, зокрема відношення засудженого до скоєного злочину та
кримінального покарання за нього.
Особистість засудженого являє собою певну динамічну систему, у якій всі якості та властивості знаходяться в тісному зв’язку та взаємодії. Розвиток однієї якості або властивості залежить від інших і в свою чергу, чинить зворотній вплив на них. Тому і в процесі перевиховання особистість засуджених повинна сприйматися як деяка цілісність, а виховні впливи повинні бути спрямовані на формування потреб, розвиток свідомості та поведінки, придбання знань, відпрацювання практичних умінь та навичок,

40
укріплення волі та формування моральних почуттів.
Практика свідчить, що в тому випадку, коли засуджений вважає себе зовсім невинним у скоєному злочині, не розкаюється, а до міри кримінального покарання ставиться як до несправедливої, то у нього закономірно з’являється негативне ставлення й до педагогічного впливу.
У пенітенціарних установах непоодинокими є випадки, коли засуджені, особливо за крадіжки, грабежі, розбійні напади, вважають себе сучасними „Робін Гудами”, несправедливо засудженими, і мотивують це тим, що грабували „незаконно багатих”, „вибивали неповернуті борги”. Деякі виправдовують себе тим, що і серед високопоставлених керівників було чимало злочинців, які з вкраденими у держави коштами втекли за кордон. А засуджені за зґвалтування іноді намагаються виправдовуватися тим, що потерпілі спровокували злочин своєю попередньою „легкою” поведінкою з
іншими чоловіками або спільним розпиванням спиртного.
Виправлення таких та інших засуджених може бути успішним лише тоді, коли вдається сформувати у них почуття вини за скоєні злочини, каяття, відношення до покарання як до справедливої міри, а до професії співробітника пенітенціарних установ як до важливої, необхідної та соціально-значущої.
Зрозуміло, що форми і методи виховного впливу, наприклад, на засуджених вперше і на особливо небезпечних злочинців, або неповнолітніх та дорослих повинні відрізнятися. Варто враховувати також, що кожна особистість унікальна, для кожного засудженого треба знайти свій „ключик”, спробувати проникнути у потаємні надра його внутрішнього світу.
5. Ефективність
виправлення
засудженого об’єктивно
залежить
від
його
власної
активної
діяльності
щодо
самовизначення.
Багаторічна практика свідчить про те, що реалізація будь-якої кількості виховних заходів не приведе до бажаних результатів, якщо самі засуджені не захочуть уважно розібратися в особливостях свого характеру, критично поставитися до себе та свідомо, систематично займатися самовихованням, відновленням, формуванням і розвитком позитивних рис, звичок тощо.
Лише зовнішні по відношенню до особистості умови і дії не можуть забезпечити її розвиток та корекцію, оскільки їх вплив опосередкується внутрішнім світом засудженого, його поглядами,

41
ставленням до навколишньої дійсності, особистою активністю.
Теорією та практикою встановлено, що виховні впливи на засуджених найбільш ефективні саме тоді, коли вони доповнюються кропіткою роботою над собою самого засудженого.
Отже, виправлення неможливо розглядати однобоко – лише як результат впливу співробітників пенітенціарних установ. Це ще й результат самооцінки особистості засудженого в процесі її власної діяльності.
Інакше кажучи, засуджений повинен стати не тільки об'єктом, але й суб’єктом виховних впливів.
6. Переборювання
негативних
якостей
особистості
засудженого закономірно пов’язане з індивідуальним підходом до
неї, оптимістичною гіпотезою, опорою на позитивні риси та
якості.
Іноді співробітники пенітенціарних установ всю
індивідуальну роботу із засудженими спрямовують тільки на боротьбу з його недоліками і, не досягнувши відразу результатів, стверджують: „Ця людина не піддається перевихованню”. Такий настрій передається засудженому, він втрачає віру в свої сили, не прагне працювати над собою.
Як свідчить практика, позитивне в особистості може бути виявлене в особливостях його поведінки, інтелектуальному розвиткові, витонченості емоційно-почуттєвої, або вольової сфери, досвіді соціальних відносин, професійних чи загальнокультурних знаннях, уміннях та навичках тощо. Якщо працівники установ зможуть виявити позитивне в ув’язненого, розвивати і спиратися на це позитивне, то можна розраховувати на реальність досягнення мети повернення суспільству правослухняної особистості.
Визначення найбільш загальних закономірностей педагогічного процесу із засудженими дозволяє систематизувати знання про глибинні процеси щодо зміни особистості, виробити систему науково обґрунтованих принципів, для яких дані закономірності є об’єктивною методологічною основою.
Принципи – основоположні ідеї, керівні правила, що лежать в основі будь-якої людської діяльності (В. Синьов, А. Мудрик,
Н. Басов та ін.). На основі принципів розробляються у теорії та реалізуються в практиці мета, завдання, зміст, форми і методи діяльності.
Принципи пенітенціарної педагогіки – це керівні ідеї, вихідні

42
методологічні положення, що випливають із закономірностей, сутності та особливостей процесів виправлення і ресоціалізації та визначають його спрямованість, а також способи діяльності об’єкта цього процесу.
Найбільш значущі для нас системи принципів пенітенціарної діяльності, у тому числі її педагогічного аспекту, містяться в сучасних нормативно-правових документах та наукових працях
В. Синьова, Л. Завацької, Н. Басова, В. Литвишкова, А. Митькіної,
А. Сухова, В. Нікітіна та інших. Для зручності використання та усвідомлення цих принципів доцільно їх класифікувати та об’єднати в блоки – філософські, соціально-політичні, психолого-педагогічні,
організаційні, специфічні принципи.
Філософські принципи пенітенціарної педагогіки належать також до всіх соціальних процесів та наук про людину, суспільство і набувають специфічності при здійсненні педагогічного процесу: детермінізм, віддзеркалення, розвиток, єдність свідомості та діяльності, історизм, взаємозв’язок індивіда та середовища, діалектична єдність теорії і практики тощо.
До соціально-політичних принципів педагогічної роботи із засудженими в пенітенціарних закладах України можна віднести принципи законності; справедливості і моральності; гуманізму і милосердя; гласності; демократизму; суверенітету і незалежності від
ідеологічних установок та рішень політичних партій і течій; примату прав людини над державними і суспільними інтересами; рівності засуджених перед законом; взаємної відповідальності держави і засудженого; єдності державної політики з національними і регіональними особливостями та досвідом роботи із засудженими; зв’язок з конкретними умовами життєдіяльності особистості засудженого чи соціальної групи; системного охоплення всього комплексу взаємопов’язаних проблем пенітенціарної діяльності; максимального використання інститутів соціалізації, які є в розпорядженні держави і суспільства; інтеграції з іншими галузями соціальної політики держави та інші.
Психолого-педагогічні принципи сприяють урахуванню в педагогічній роботі особистісних особливостей засуджених, соціально-психологічних механізмів навчання і виховання, виправлення і ресоціалізації, формування і розвитку особистості у взаємозв’язку із середовищем, а також використанню напрямів та технологій психологічної роботи в пенітенціарних закладах:

43
особистісно-діяльнісний підхід; індивідуальний і диференційований підходи; поєднання допомоги, підтримки та захисту засудженого з його позитивним розвитком та нейтралізацією деформацій і криміногенних детермінантів; виховна спрямованість пенітенціарного процесу; опора на позитивні якості і властивості, нахили і здібності особистості; комплексність діагностики, корекції, реабілітації та ресоціалізації; орієнтація на задоволення потреб, сприяння самореалізації особистості засудженого в усіх сферах життєдіяльності тощо.
До блоку організаційних принципів педагогічної роботи в пенітенціарних закладах, реалізація яких безпосередньо впливає на результативність, належать: інтеграція виховних можливостей колонії та інших суб’єктів педагогічного процесу; управління процесами надання соціально-педагогічної допомоги, підтримки та захисту; систематичність, послідовність та наступність роботи; структурна цілісність та взаємозв’язок усіх підрозділів пенітенціарного закладу; єдність прав та обов’язків, повноважень та відповідальності суб’єктів соціально-виховної роботи; професійно- особистісна підготовленість спеціалістів до здійснення педагогічного впливу; координація дій, взаємодії та співпраці персоналу колонії, засуджених та інших зацікавлених осіб та організацій; контроль та перевірка результатів тощо.
І, нарешті, до специфічних принципів соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми засудженими у виховних колоніях належать принципи гуманності; толерантності; адресності; клієнтоцентризму; диференційованого та індивідуального підходу; добровільності; доступності й універсальності; конфідеційності; цілеспрямованості; відповідності мети засобам, формам і методам соціально-педагогічної роботи стосовно конкретного засудженого; комплексного підходу; зв’язку перевиховання і виправлення засудженого з життям; активності засудженого в суспільно-корисній діяльності; максимізації використання соціальних та особистісних ресурсів; опора на позитивні якості, збережені соціальні зв’язки та відносини особистості; стимулювання розвитку засудженого; виховання в колективі; поєднання вимогливості до засудженого з гуманним і справедливим ставленням до нього; виховно- профілактичної спрямованості; стимулювання й педагогічного керівництва самовихованням засуджених; наукової обґрунтованості програм і технологій соціально-педагогічної роботи та створення

44
умов для їх реалізації тощо.
Особливого значення для теоретичного обґрунтування та безпосереднього здійснення педагогічної роботи із засудженими в пенітенціарних закладах набувають специфічні принципи, що й потребують ретельного аналізу.
В основі педагогічної роботи в пенітенціарному закладі лежить принцип гуманності, який передбачає уважне й турботливе ставлення, пріоритет поваги особистісного достоїнства, захисту прав та інтересів засудженого незалежно від його домінуючих негативних
індивідуальних характеристик, скоєного злочину, поведінки.
Принцип толерантності зобов’язує персонал колоній ставитися терпляче й уважно до всіх засуджених, незалежно від віку, скоєного злочину, національності, симпатій – антипатій, прояву агресивності, провокацій тощо. Професійна толерантність у пенітенціарному закладі вимагає правильного розуміння закономірності різноманіття засуджених, їхніх життєвих ситуацій, а також поєднання терплячого та активно-діяльнісного ставлення до цього різноманіття, його урахування в професійній діяльності.
Принцип доступності й універсальності пов’язаний з попередніми принципами і полягає в тому, що всі засуджені, незалежно від політико-ідеологічних, релігійних, національних, расових, статевих, вікових, соціально-статусних та інших особливостей, повинні мати рівні права й реальні можливості отримання законної соціальної та соціально-педагогічної допомоги, підтримки, захисту.
Персонал пенітенціарного закладу повинен обов’язково дотримуватися принципу конфіденційності, який передбачає нерозголошення інформації про особистість та проблеми засуджених, що може нанести шкоду, утиснути їх права і достоїнства, погіршити ситуацію тощо.
Надання
індивідуальної педагогічної допомоги всім засудженим, хто її потребує, передбачає принцип адресності.
Особливо потребують адресної допомоги особи-інваліди, особи з девіантною поведінкою, різними крайніми акцентуаціями характеру тощо. Для них важливий не тільки супровід під час відбування покарання, а й в постпенітенціарний період ресоціалізації.
Принцип клієнтоцентризму ставить особистість засудженого в центр професійної діяльності персоналу колонії. Цей принцип обмежує діяльність персоналу реалізацією права засудженого

45
відмовитися від того чи іншого впливу.
Принцип індивідуального та диференційованого підходу означає врахування в соціально-педагогічній роботі індивідуальних особливостей (характеру, типу акцентуації характеру, темпераменту, протікання психічних процесів, задатків, здібностей тощо) засуджених, а також ознак, спільних для різних їх груп. Групи засуджених можна диференціювати за різними ознаками – вік, спрямованість особистості, вид злочину, кількість судимостей, ступінь педагогічної занедбаності, приналежність до певної касти субкультури засуджених та ін. Втілення цього принципу дозволяє персоналу колонії надавати адресну педагогічну допомогу конкретному засудженому або групі засуджених на основі уточнення й конкретизації загальних технологій і програм ресоціалізації.
Відповідно до принципу добровільності педагогічна допомога не може надаватися проти волі засудженого, за винятком випадків, пов’язаних з погрозою для життя та безпеки самих засуджених та
іншими обставинами.
Принцип цілеспрямованості на ресоціалізацію засуджених означає такий підхід до ресоціалізації, який перетворює педагогічну роботу з ними в цілеспрямований процес формування соціально- нормативної особистісної позиції та правослухняної поведінки особистості на основі конкретного в кожному індивідуальному випадку ресоціалізованої моделі особистості.
Принцип відповідності мети засобам, формам і методам педагогічної роботи стосовно конкретного засудженого полягає в тому, що мета завжди розглядається в комплексі із засобами. Мета без чітко окреслених засобів її досягнення – лише абстрактний образ, ідеальна уява, яка не має опори в дійсності. Засоби, форми і методи педагогічної роботи виступають конкретним
інструментарієм досягнення мети. Тому досягнення мети завжди передбачає визначення найбільш оптимального педагогічного
інструментарію, який дозволяє у відповідних умовах, конкретним персоналом колонії досягати виправлення й перевиховання кожного засудженого.
Принцип комплексного підходу передбачає розуміння як особистості засудженого, так і педагогічної роботи з ним як цілісних утворень, що складаються з багатьох елементів, які треба використовувати в комплексі. Використання цього принципу

46
вимагає одночасного впливу на різні сфери особистості – потрібнісно-мотиваційну, інтелектуально-пізнавальну, морально- етичну, творчу, міжособистісну (Н. Шевандрин) – на основі використання різних напрямів соціально-виховної роботи – розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання; профілактика, корекція, реабілітація; різноманітних форм і методів тощо.
Принцип зв’язку перевиховання і виправлення засудженого з
реальним життям набуває особливого значення внаслідок певної фізичної ізоляції та обмеженого соціального статусу засудженого, що призводить до відмежування від проблем сучасного життя, втрати здібності вирішувати повсякденні життєві проблеми в суспільстві після звільнення. Отже, реалізація цього принципу передбачає поновлення та налагодження соціально корисних зв’язків
і відносин ув’язнених, постійне ознайомлення їх з соціально- економічними, політичними проблемами, формування у них позитивних соціальних установок, залучення їх до соціально корисної та особистісно значущої діяльності шляхом читання та обговорення статей журналів і газет, сюжетів теле- і радіопередач, зустрічей з родичами, друзями, представниками органів влади, громадських організацій тощо.
Сутність принципу активності засудженого в суспільно-
корисній діяльності полягає в тому, що найважливішим джерелом розвитку людини, його перевиховання виступає власна активність.
Включення засудженого в активну суспільно-корисну діяльність сприяє його соціальній переорієнтації, перевихованню. Такий підхід не подавляє особистість, а навпаки, активізує її, сприяє найбільш повному прояву її духовних зусиль. Суспільно-корисна діяльність засуджених – це перш за все праця, навчальна, громадська, культурно-дозвіллєва, художньо-естетична та фізкультурно- спортивна робота.
Використання принципу
максимізації
використання
соціальних та особистісних ресурсів полягає в тому, що для вирішення проблем засудженого, утворення умов для його нормального соціального самопочуття й позитивного розвитку особистості повинні бути використані всі передбачені й не заборонені законом засоби, способи й технології, ресурси громади
(органи влади, державні і недержавні інституції, благодійні, добровільні, правозахисні, релігійні та інші організації та установи,

47
приватні особи) та власні ресурси. Мети ре соціалізації засудженого можна досягнути лише на підставі взаємодії та максимального використання власних ресурсів та ресурсів держави, суспільства і громади.
Принцип опори на позитивні якості, збережені соціальні
зв’язки та відносини особистості передбачає, перш за все, виявлення тих позитивних якостей і здібностей засудженого, які можуть стати основою для його свідомого відновлення, виправлення й перевиховання. Ці якості можуть проявлятися у творчій сфері особистості – інтелектуальній, фізичній, технічній, художньо- естетичній активності; морально-етичній сфері – ставлення до себе й оточуючих, своєї поведінки, скоєного злочину, щире каяття, прагнення до правослухняної поведінки в майбутньому; міцних родинних зв’язках, значущих соціальних досягненнях в різних видах діяльності тощо. Прояв і подальший розвиток цих якостей дасть людині шанс позитивно проявити себе, заслужити подяку від інших людей, отримати задоволення від успіху, набути певного соціального статусу в системі неофіційних міжособистісних стосунках з ув’язненими. Це спонукатимуть ув’язненого постійно ставити перед собою цілі, досягати їх, бачити перспективу подальшого життя, що є безумовними стимулами його виправлення й повернення в суспільство.
Принцип стимулювання розвитку засудженого передбачає підтримку власного ресурсу засудженого для самостійного вирішення своїх проблем, а також самовиховання. Свідома участь засудженого у педагогічних заходах – один з показників його виправлення, а спроможність до самостійного вирішення складних життєвих ситуацій – один з критеріїв готовності до повноцінного життя на волі.
Принцип виховання в колективі витікає із соціальної зумовленості розвитку особистості. В умовах жорсткої ізоляції, примусового перебування засудженого у певному загоні, бригаді помітно підвищується роль його найближчого соціального оточення.
Сформувати колективістські стосунки в середовищі засуджених дуже важко, адже там панують негативні традиції, ієрархічні стосунки між кастами тощо. Проте позитивний досвід виховання в колективі засуджених все ж таки існує в педагогічній системі
А. Макаренка, елементи якої можна використовувати в сучасній пенітенціарній практиці.

48
Принцип поєднання вимогливості до засудженого з гуманним
і справедливим ставленням до нього може бути втілений лише за умови справжньої зацікавленості й віри персоналу колонії у виправлення засудженого та поваги до його особистості. Вимоги, що ставляться перед засудженими, повинні бути вмотивованими й реальними щодо виконання, справедливими з моральної та правової точок зору, послідовними, зрозумілими й єдиними для всіх.
Гуманізм у поєднанні з вимогливістю повинен проявлятися не в покірному виконанні наказів, а у свідомій дисципліні, праці, прагненні до самовдосконалення.
Принцип виховно-профілактичної спрямованості педагогічної роботи передбачає створення умов для виправлення засуджених з метою попередження скоєння ними нових злочинів та гармонізації суспільних відносин.
У межах принципу стимулювання й педагогічного
керівництва самовихованням засуджених процес і результат виправлення необхідно розглядати не тільки як результат впливу середовища та персоналу колонії, а й як результат самозміни особистості, її активності у самовихованні. Засуджений повинен бути не тільки об’єктом, а й активним суб’єктом виховного впливу, намагатися самостійно розбиратися у своїй особистості, критично ставитися до власних недоліків та долати їх.
Принцип наукової обґрунтованості програм і технологій
педагогічної роботи та створення умов для їх реалізації передбачає залучення до педагогічної роботи із засудженими фахівців, які мають спеціальну педагогічну або психологічну освіту, здійснюють професійну діяльність на основі використання знань різних галузей наук про людину та закономірності її розвитку, умінь здійснювати власну діяльність на основі технологічного підходу, що передбачає ретельну розробку різних виховних програм, проектів, заходів на
індивідуальному, груповому, масовому рівнях з використанням найрізноманітніших методів і методик. Крім того, щоб створити умови для результативного використання програм і технологій, треба вміти подолати „неписані” закони кримінального середовища, що можливо лише за умови формування позитивних міжособистісних стосунків серед засуджених у спільній позитивно спрямованій та вмотивованій діяльності.
Таким чином, використання й спирання на класифіковані й охарактеризовані вище принципи пенітенціарної педагогіки

49
зроблять професійну діяльність персоналу пенітенціарних установ усвідомленою, гуманістично й педагогічно спрямованою, що відповідає сучасній пенітенціарній доктрині в Україні.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал