Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України




Сторінка2/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.23 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
виховання у вузькому значенні, що уявляє собою
цілеспрямовану діяльність, покликану формувати у людини систему особистісних якостей, поглядів, переконань. Виховання часто трактується й ще в більш вузькому, локальному значенні як вирішення конкретної виховної задачі (наприклад, виховання дисциплінованості, вольових якостей тощо).
Найбільш узагальнена класифікація за змістом включає розумове, етичне, естетичне, трудове, релігійне, правове, фізичне, економічне виховання.
За інституційною ознакою виділяють виховання сімейне, дошкільне, шкільне, позашкільне, у дитячих та юнацьких організаціях, за місцем проживання, а також у закритих та спеціальних установах.
За ознакою домінуючих принципів і стилів відносин між
вихователями і вихованцями виділяють авторитарне, ліберальне, демократичне виховання.
Виховання, будучи частиною соціалізації особистості, здійснюється через освіту.
Освіта – це процес педагогічно організованої соціалізації, здійснюваної на користь особистості і суспільства. У результаті освіти відбувається засвоєння людиною системи знань, умінь і навичок. В освіті поєднуються виховання і навчання.

14
Навчання – спільна цілеспрямована діяльність (взаємодія) учителя і учня, у ході якої відбувається розвиток особистості, що розуміється як послідовна, прогресуюча зміна людини.
Процес і результат розвитку людини під впливом спадковості, навчання і виховання називається формуванням.
Розглядаючи виховний процес в рамках виконання кримінального покарання, пенітенціарна педагогіка використовує специфічний категоріальний апарат.
Специфічними поняттями і категоріями пенітенціарної педагогіки є: девіантна (протиправна) поведінка, виправлення, перевиховання, критерії виправлення
і перевиховання, ресоціалізація засуджених.
Девіантна поведінка (поведінка, що відхиляється; дії і вчинки особи, що не відповідають прийнятим в суспільстві стандартам) виявляється в активному або пасивному неприйнятті
індивідом норм, цінностей та ідеалів суспільства.
Різновидом девіантної поведінки є протиправна поведінка, що полягає в порушенні етично-правових суспільних відносин, що склалися в суспільстві і закріплені в соціальних і правових нормах
(законах). Активне неприйняття та порушення цих норм і виявляється у вигляді правопорушень або злочинів. Це порушення може бути свідомим (йти від переконань), конформним (під впливом груп або окремих осіб), імпульсним (при ослабленому самоконтролі за своєю поведінкою), компульсивним (під впливом алкоголю, наркотичних речовин). Але в усіх випадках особа несе відповідальність за свої вчинки.
Девіантна поведінка класифікується: а) за змістом – на аморальну, що полягає в аморальній поведінці, і протиправну, що виявляється в правопорушеннях і злочинах; б) за ступенем стійкості – на тимчасову, що проявляється як результат дії несприятливої ситуації на особистість, та стійку, що вже закріпилася в рисах особистості та звичках; в) за обсягом та широтою – на парціальну, що стосується лише однієї групи відносин особистості й характеризує непослідовність її поведінки в різних ситуаціях, і глобальну, що охоплює всі сторони поведінки особистості; г) за ступенем виразності – на чітко виражену і таку, що перебуває на межі соціальної норми.

15
Юридична, педагогічна і психологічна наука, досліджуючи причини і чинники, що впливають на розвиток особистості та відхилення в її поведінці, підкреслює соціальну природу девіантної поведінки. Вона виходить з того, що причини відхилень від соціальних норм в розвитку особистості слід шукати перш за все у впливах макро- і мікросередовища. Визнаючи соціальну природу девіантної поведінки, не можна повністю заперечувати роль біологічних властивостей особистості, які, розвиваючись в несприятливих умовах, негативно впливають на виховання людини.
Істотне значення для розуміння причин і чинників поведінки, що відхиляється, має аналіз обстановки, умов сімейного виховання, формалізму роботи школи з важковиховуваними підлітками, впливів малих груп негативної спрямованості за місцем проживання підлітків.
Поняття
„виправлення”
і
„перевиховання” часто уживаються разом, бо вони пов’язані між собою. Але між ними є і відмінності. Бачити ці відмінності особливо важливо для правильної організації педагогічного процесу у виправних і виховних установах.
Існують різні точки зору на ці поняття. У різних концепціях виправлення трактується як подолання окремих негативних властивостей і якостей засуджених, що привели до злочину. При виправленні відбувається не докорінна ломка і зміни у свідомості засудженого, а лише часткова його поправка, корекція; формування у засуджених шанобливого ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил і традицій людського спілкування, стимулювання правослухняної поведінки; зміна людини в позитивну сторону.
Отже, виправлення – це внутрішній процес позитивних змін окремих якостей та спрямованості особистості в цілому, що створюють готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Виправлення розглядається як результат спільної діяльності вихованця і вихователя.
Перевиховання розглядається як корінне перетворення, зміна, переорієнтація всієї особистості, усієї сукупності внутрішніх негативно спрямованих якостей, переконань, мотивів; процес спільної діяльності об’єкта і суб’єкта виховання.
У науковій літературі виправлення визначається як суперечливий процес ломки стереотипів свідомості і поведінки, що склалися у засуджених; як цілеспрямоване, іноді жорстке управління
їх життєдіяльністю. Перевиховання розглядається як двосторонній

16
процес, що включає педагогічну роботу вихователів, адміністрації по організації системи виправних дій і діяльності самих засуджених по засвоєнню цих дій (тобто виправлення). Результат такої взаємодії
– діалектична єдність етичної перебудови свідомості і поведінки особи. Виправлення, таким чином, виступає як мета і результат перевиховання і як процес самовиховання, саморозвитку особи.
Педагогічний процес у виправній (виховній) установі має на меті виправлення засуджених. У зв’язку з цим встає питання: за якими ознаками слід визначати його виправленість? Це важливо при представленні засудженого до умовно-дострокового звільнення, рішенні питання про переведення його з однієї дільниці в іншу (з одних умов відбування покарання в інші) в межах тієї ж колонії.
Таким чином, критерії виправлення є провідним поняттям, категорією пенітенціарної педагогіки.
Критерії виправлення – це мірило, за допомогою якого визначається питання про визнання засудженого повністю або частково виправленим. Показниками такого критерію можуть бути вчинки і дії конкретної особи, у яких відбивається зміна її внутрішнього світу.
В основі критеріїв виправлення засудженого лежить система основних відносин, що уявляє собою сутність особистості з урахуванням її індивідуальних психологічних особливостей, вчинків, що проявляються в сукупності дій. Ця система повинна включати відносини:

до навколишнього світу і, у першу чергу, до суспільства;

до суспільно корисної праці;

до різних видів власності;

до співробітників колонії;

до інших людей;

до правил, законів і вимог моралі;

до скоєного злочину і покарання;

до самого себе;

до засобів виправлення.
Звичайно, указаний перелік не є вичерпним, можливе виділення
інших
індивідуальних
і загальних показників виправлення. Важливо не тільки вміти виділяти ті або інші критерії виправлення, але й уміти їх використовувати на практиці.
Ресоціалізація розглядається законодавцями та вченими як свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі

17
повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві.
Цілями педагогічної системи треба ставити та реалізувати завдання ресоціалізації злочинця, тобто досягнення такої зміни особистісних якостей засудженого, яка дозволила повернути його в соціум, розраховуючи на його самокеровану та стабільну соціально- нормативну поведінку після звільнення.
У визначенні змісту поняття ресоціалізація одні автори
(З. Астермінов) вважають, що поняття „ресоціалізація” може бути ототожнена з поняттям „виправлення та перевиховання”. Інші
(І. Шмаров) розглядають ресоціалізацію лише як постпенітенціарну діяльність. Визначення, яке знайшло місце у кримінально- виконавчому кодексі України продиктоване баченням процесу ресоціалізації вітчизняними науковцями в області пенітенціарної педагогіки та психології, зокрема В. Синьовим, В. Кривушою, як
єдиний процес відновлювання та розвитку соціально корисних зв’язків та відносин, як у період відбування покарання, так і після звільнення, а також подальша адаптація засудженого до самостійного життя на волі. Вирішення саме цього завдання – ресоціалізації – є найбільш соціально значущим для суспільства, адже воно зацікавлене в тому, щоб злочинець не скоював кримінальних порушень не тільки в період, коли він ізольований від суспільства ґратами, але й після повернення до середовища вільних людей. Тому суспільство зобов’язане допомогти адаптуватись
(пристосуватись) до середовища на волі, та має бути психологічно готове прийняти звільненого не як злочинця, а як поновлену рівноправну особистість. Соціальна адаптація осіб, звільнених із виправних установ залежить від ефективності підготовки до звільнення та від конкретних видів допомоги після відбуття покарання.
На підставі викладеного вище можна визначити основні завдання пенітенціарної педагогіки.
Одним з її завдань пенітенціарної педагогіки як науки є розкриття сутності
виправлення засуджених, педагогічних закономірностей виховної дії на їх особистість.
Розкриваючи педагогічні закономірності виховної дії, пенітенціарна педагогіка обґрунтовує найважливіші принципи виправлення засуджених і умови їх практичної реалізації у виховному процесі.

18
Педагогічний процес в установі виконання покарань (УВП) – процес складний, багатоплановий і різнобічний за методами, засобами, прийомами, формами виховної дії на особистість засудженого. Найважливішим завданням пенітенціарної педагогіки є визначення і наукова розробка дієвих методів, засобів, форм виправлення і перевиховання засуджених, гуманного підходу до їх особистості.
Процес виправлення засуджених має складові частини: трудове, етичне, правове, естетичне, санітарно-гігієнічне, фізичне виховання.
Пенітенціарна педагогіка покликана розкривати особливості цих складових частин й на цій основі визначати шляхи успішного здійснення цілісного процесу виправлення засуджених.
Перед пенітенціарною педагогікою стоїть відповідальне завдання – досліджувати зміст та особливості діяльності працівника виправної установи як вихователя засуджених. Вона повинна науково обґрунтувати найбільш ефективні шляхи успішної підготовки працівника ВУ до цієї складної специфічної діяльності, вимоги до нього як вихователя, розкрити його роль у виховному процесі.
Успіх виправлення засуджених залежить не тільки від діяльності вихователя, але й від внутрішньої активності самих засуджених, прагнення їх до самовиховання. Практика свідчить про велике значення самовиховання у виправленні засуджених. Тому найважливішим завданням пенітенціарної педагогіки є дослідження особливостей діяльності самих засуджених, а також питань керівництва ними з боку вихователів.
У якості основних завдань пенітенціарної педагогіки також виступають розкриття шляхів використання допомоги громадськості у виправленні засуджених; розробка методики підготовки засуджених до звільнення з колонії та життя на волі; розробка методики виховання засуджених різних категорій та ін.
Таким чином, можна виділити, принаймні, п’ять глобальних завдань пенітенціарної педагогіки.
1.

Теоретичне завдання. Розробка структури дисципліни, її об’єкту, предмету, категорій, закономірностей; описання психолого- педагогічних і правових явищ, розкриття їх взаємозв’язків і взаємодії; вивчення впливу інших наук на розвиток пенітенціарної педагогіки.

19
2.

Діагностичне завдання. Розробка принципів і методики дослідження; роз’яснення вимог, що пред’являються до методів дослідження, технологія їх застосування; аналіз існуючих актуальних проблем, встановлення їх причин; дослідження проблемного поля педагогічної ситуації конкретних індивідуальних і групових форм поведінки.
3.

Аналітичне
завдання.
Аналіз механізмів
і закономірностей розвитку етичної і правової свідомості, поведінки, мотивації, відносин, діяльності особистості, груп засуджених і персоналу кримінально-виконавчої системи; аналіз ефективності процесу виправлення, застосування форм, методів і засобів виховного впливу на засуджених; оцінка результативності діяльності колонії.
4.

Прогностичне
завдання.
Прогнозування зміни правосвідомості, розвитку особистості та поведінки засуджених, ефективності процесу виправлення і ресоціалізації; прогнозування подій, ситуацій, явищ педагогічного, психологічного і правового змісту.
5.

Практичне
завдання.
Розробка
і впровадження рекомендацій щодо вдосконалення психолого-педагогічної, правотворчої, профілактичної роботи, узагальнення позитивного досвіду виправлення засуджених.
Пенітенціарна педагогіка, вивчаючи виховання як суспільне явище, пов’язана з іншими науками про суспільство. Перш за все, вона пов’язана з філософією. Філософія як наука про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення складає той науковий фундамент, на якому розвивається пенітенціарна педагогіка. Разом з тим у пенітенціарної педагогіки і філософії є ряд загальних проблем: цілі виховання і формування людини; взаємозв’язок між вихованням та іншими суспільними явищами; проблеми формування світогляду; відносини колективу, груп та особистості тощо.
Пенітенціарна педагогіка пов’язана з соціологією. Соціологія, досліджуючи вплив соціального середовища на людину і відносини між людьми, вивчає особливості розвитку економіки, культури, їх вплив на формування особистості, допомагає розкрити умови і причини злочинності.
Етика, що займається розробкою моральності, безпосередньо пов’язана з питаннями етичного виховання, покликана формувати

20
відповіді на питання про добро і зло, правильну поведінку засудженого, правильне і гідне життя.
Естетика, що вивчає загальні закономірності розвитку естетичних відносин до дійсності і мистецтва, формування естетичних ідеалів, служить науковою основою естетичного виховання. Ці основи розробляє пенітенціарна педагогіка, здійснюючи вплив на культуру поведінки і спілкування засуджених.
Дуже тісний зв’язок пенітенціарної педагогіки з правом, яке, будучи регулятором суспільних правовідносин, регламентує всю діяльність виправної установи. Ступінь регламентації діяльності і процесу виховання залежить від виду покарання й органу, що його виконує. Правовий характер вимог сприяє виробленню звички виконувати закони дисципліновано і відповідально.
На основному етапі розвитку суспільства зростають зв’язки пенітенціарної педагогіки з економікою.
Найбільш тісний і безпосередній зв’язок є у пенітенціарної педагогіки з фізіологією та психологією.
Фізіологія розглядається як природничонаукова база пенітенціарної педагогіки, що спирається на дані фізіології про розвиток вищої нервової діяльності й типологічні особливості нервової системи, першої і другої сигнальної систем, розвиток і функціонування органів чуття, опорно-рухового апарату тощо.
Знання фізіологічних основ допомагає вихователеві ясніше уявити собі деякі механізми виправлення особистості засудженого та успішніше вирішувати питання підвищення ефективності виховного процесу в колонії.
Психологія як наука про факти, закономірності і механізми психіки, що визначає сприйняття людиною дійсності і регулює його поведінку, досліджує різноманітні психічні процеси, стани і якості
(мислення, пам'ять, уява, відчуття, воля та ін.), що формуються в процесі розвитку людини, його виховання. Вона озброює пенітенціарну педагогіку знаннями про вже пізнані наукою умови і механізми протікання внутрішніх процесів виправлення особистості.
Таким чином, пенітенціарна педагогіка пов’язана з рядом
інших наук. Цей зв’язок здійснюється в найрізноманітніших формах, починаючи від спільного дослідження загальних проблем або використання педагогічних даних і фактів інших наук, ряду термінів
і положень і закінчуючи застосуванням методів цих наук в пенітенціарно-педагогічних дослідженнях.

21
Ключові поняття: пенітенціарна педагогіка, педагогічна наука, об’єкт, предмет, категорії, виховання, освіта, навчання, формування, виправлення, перевиховання, ресоціалізація, протиправна поведінка, міждисциплінарні зв’язки.

Питання та завдання:
1.
Розкрийте зміст пенітенціарної педагогіки як науки та навчальної дисципліни.
2.
Сформулюйте об’єкт і предмет пенітенціарної педагогіки.
3.
Розкрийте місце пенітенціарної педагогіки в системі інших наук.
4.
Дайте порівняльне визначення загальних і специфічних категорій пенітенціарної педагогіки: виховання, освіта, навчання, формування, виправлення, перевиховання, ресоціалізація, протиправна поведінка.
5.
Сформулюйте завдання пенітенціарної педагогіки на сучасному етапі розвитку пенітенціарної системи.

Проблемне завдання: Основною метою пенітенціарного процесу, що проголошує Кримінально-виконавчий кодекс України, є
„захист інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення
умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання
вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а
також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що
принижує гідність, поводженню із засудженими”.
У чому, на Ваш погляд, полягає педагогічний зміст мети
пенітенціарного процесу? За допомогою теорії цілепокладання сформулюйте педагогічні цілі пенітенціарного процесу в ієрархічній послідовності.


1.2. Методологія пенітенціарної педагогіки

Реформування кримінально-виконавчої системи,
її гуманізація, посилення педагогічних основ в діяльності виправних і виховних установ викликали необхідність подальшої розробки методологічних основ пенітенціарної педагогіки.

22
Термін „методологія” (від грецького methodos – шлях, дослідження та logos – знання) трактується як учення про науковий метод пізнання, а також сукупність методів, що використовуються в певній науці. Методологія – це спосіб дослідження явищ, певний
підхід до явищ, що вивчаються, планомірний шлях наукового пізнання та встановлення істини.
У сучасній науці поняття „методологія” розглядається в широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні – це сукупність найбільш загальних, передусім світоглядних позицій і принципів, що використовуються у розв’язанні складних теоретичних і практичних завдань, тобто, це світоглядна позиція дослідника. Разом з тим, це й учення про методи пізнання, що обґрунтовують вихідні принципи й способи їх конкретного використання в пізнавальній та практичній діяльності. У вузькому
значенні методологія – це вчення про методи наукового пізнання.
Отже, під методологією ми розуміємо вчення про принципи побудови, форми та способи науково-пізнавальної діяльності, що визначає характеристику компонентів наукового дослідження – об’єкта, предмета, завдань, закономірностей і принципів, сукупності дослідницьких методів, засобів та способів, необхідних для їх вирішення. А у цілому – це певна послідовність руху дослідника в процесі розв’язання цілі та завдань дослідження відповідно до його світоглядних позицій.
Методологію пенітенціарної педагогіки живить практично вся сукупність наук про людину, її становлення і розвиток. Надзвичайна складність об’єкту пенітенціарної педагогіки (виховна система), його яскраво виражена специфічність (функціонування в умовах виконання кримінального покарання) приводять до того, що дані
інших наук ми повинні трансформувати так, щоб, не відкидаючи загальні підходи і положення, зуміти виявити специфічні відносини людини з навколишнім світом через призму державного примусу.
Діалектика як загальна теорія і метод пізнання, філософська теорія і основні філософські категорії складають загальну методологію. Вона є методологічною і загальнотеоретичною основою для розробки корінних питань виховання в нашому суспільстві.
Методологічна роль філософії у формуванні теорії і практики виправлення засуджених виявляється як безпосередньо, оскільки в даному соціальному явищі діють усі закони і категорії діалектики,

23
так і опосередковано – через методологію таких галузей знань, як загальна педагогіка, загальна і соціальна психологія, соціологія та ін.
Наприклад, знання філософського положення про суперечності як рушійній силі розвитку ставить пенітенціарну педагогіку перед необхідністю виявлення цих суперечностей і пошуків шляхів їх вирішення. Практика сьогоднішнього дня не може бути успішною без педагогічно грамотного вирішення таких суперечностей, як: поміщення особистості в негативне середовище і постановка цілей її етичної переорієнтації; вимога чесного ставлення до праці і фактична відсутність дієвої системи морального і матеріального стимулювання праці засуджених; вимога проявляти активність у процесі виправлення і регламентованість усіх сторін життя і діяльності засуджених, відсутність належних умов у вирішенні елементарних побутових проблем тощо. У той же час визнання такого методологічного положення, як формування особистості в активній суспільно корисній діяльності, дозволило на законодавчому рівні визначити режим, працю, соціально-виховну
роботу, громадську діяльність, загальноосвітнє ат професійне
технічне навчання як засоби виправлення.
Пенітенціарна педагогіка використовує основні закони, поняття і категорії філософії. Так, співвідношення цілого і частини, загального і особливого дозволяє розглядати процес виправлення засуджених як частину загальної системи державного виховання, якому властиві основні закономірності і принципи виховання особистості в суспільстві, хоча вони і специфічно проявляються в умовах виконання кримінального покарання. Категорії якості і кількості також своєрідно переломлюються в процесі виправлення засуджених. Якщо особистість потрапляє в умови, у яких її якості не суперечать вимогам, що пред’являються, то відбувається нашарування нових якостей на старі утворення. Такий шлях розвитку особи є еволюційний.
Але особистість може потрапити і в умови, коли потрібні зміни, ломка і формування нових властивостей і якостей. У цьому випадку передбачається застосування так званого „методу вибуху”, ведучого до її рішучого перетворення. А. Макаренко стверджував, що найважчі вади, „найруйнівніші” комплекси звичок еволюційно не вирішуються. Еволюція може привести в даному випадку до поглиблення дефектної системи відносин особистості. Більш дієвим у цьому випадку буде знищити дефектне відношення. Приведений

24
приклад є доказом того, що в завдання методології виправної педагогіки входить не просто урахування законів діалектики, а дослідження специфіки їх прояву в такому складному соціально- педагогічному явищі, як виправлення засуджених.
Загальна педагогіка як система провідних наукових ідей, положень, методологічних принципів, що розкривають загальні закономірності виховання, навчання і розвитку також служить гносеологічним джерелом пенітенціарної педагогіки. Такі її гуманістичні положення, як активність особистості в процесі виховання, розширення самоврядування в організаційних структурах
(колективах) вихованців, що випереджає розвиток у процесі навчання, урахування індивідуальних особливостей і потреб особистості, високий рівень вимогливості до особистості в процесі виховання і багато інших є основою, на якій формуються принципи пенітенціарної педагогіки. При розкритті понять і категорій педагогіки виправлення, самої педагогічної системи виправних установ та
її складових за основу беруться базові, загальнопедагогічні положення.
Стосовно свого предмету пенітенціарна педагогіка покликана теоретично осмислювати й основні положення та дані таких наук, як психологія і фізіологія. Так, дані фізіології про пластичність нервової системи людини, про можливість перебудови його внутрішнього світу, закони і принципи зміни динамічного стереотипу є об’єктивною основою принципу виправності особистості, без якого само існування даної галузі педагогіки просто безглуздо. Учення І. Павлова про вищу нервову діяльність людини дає можливість зрозуміти причину обумовленості (детерміацію) змін особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх умов її розвитку, свідомо управляти цими змінами.
Загальна і юридична психологія, психологія управління і соціальна психологія також є гносеологічними джерелами формування методологічних основ пенітенціарної педагогіки, оскільки об’єктом педагогічної дії у виправних установах є колективи, групи, особи у всіх їх зв’язках і відносинах.
Використання в теорії і практиці виправлення закономірностей розвитку психіки людини, його властивостей і якостей дозволяє уникнути примітивізму і помилок в організації процесу виправлення засуджених, наприклад, у випадках, коли намагаються безпосередньо пов’язати темперамент особистості з характером

25
скоєного злочину і на цій основі створювати спеціальні виховні програми, що, як правило, не приносить очікуваного позитивного результату.
Педагоги-дослідники широко використовують категорії, отримані результати і методи соціології. Неможливо представити сьогодні педагогічні дослідження без конкретно-соціологічних методів, статистичного аналізу, соціально-педагогічних і соціально- правових експериментів.
Педагогічне управління процесом виправлення засуджених розглядається нами як свідома і цілеспрямована діяльність і виступає як різновид соціального управління. Тому методологія, закономірності і принципи загальної теорії управління повинні служити методологічними джерелами, що визначають діяльність суб’єктів управління педагогічним процесом у виправних установах.
Це дозволяє привести в єдину систему численні і часто суперечливі елементи педагогічної системи, сприяє вірній побудові ієрархії цілей, засобів, форм і методів виховної дії.
Істотна відмінність пенітенціарної педагогіки від інших педагогічних галузей полягає в її особливому співвідношенні з правом, зокрема, з такою його галуззю, як кримінально-виконавче право. З одного боку, основні педагогічні положення знаходять віддзеркалення в принципах кримінально-виконавчого права, в окремих статтях закону, з іншого – педагогічна практика багато в чому детермінована регламентацією її засобів, форм і методів правовими рамками. Право встановлює різного роду обмеження, що не завжди сприяють повному і всебічному розкриттю потенцій багатьох засобів, форм і методів педагогічного впливу. Тому пенітенціарна педагогіка повинна постійно враховувати суперечності між жорсткими вимогами права і педагогічною доцільністю і давати рекомендації по їх вирішенню.
У свою чергу пенітенціарна педагогіка покликана впливати на кримінально-виконавче право, постійно пред’являючи до нього вимоги педагогізації його конкретних норм, інститутів. Особливо гостро цей процес виявляється в умовах гуманізації діяльності виправних установ, приведення її у відповідність з вимогами міжнародних принципів і правил поводження з ув’язненими.
Пенітенціарна педагогіка не вільна й від впливу економіки в багатьох її проявах, оскільки ця сфера діяльності виправних установ безпосередньо пов’язана з трудовим вихованням засуджених. Щоб

26
повною мірою розкрити виховні можливості праці, потрібно всебічно врахувати вимоги ринкової економіки як у сфері виробництва, так і у сфері його організації.
Численні джерела формування пенітенціарної педагогіки пояснюються об’єктом її вивчення – самою педагогічною системою, ядром якої є особистість засудженого у всій різноманітній і суперечливій системі її відносин і взаємин в умовах відбування кримінального покарання. Усі згадані вище галузі наукових знань вивчають окремі сторони цього феномена.
Для педагога як дослідника, так і практичного працівника, особистість вихованця уявляє собою певну цілісність, яку ні вивчати, ні тим більше виховувати по частинах не можна. Те ж саме можна сказати про педагогічну систему в цілому, педагогічний процес, педагогічне явище. Тому пенітенціарна педагогіка є наукою, що інтегрує знання про людину в процесі його зміни, становлення і розвитку в період відбування кримінального покарання. Чим складніше дійсність, що вивчається наукою, тим повільніше відбувається сходження її від емпіричних знань та досвіду до наукової теорії та методології.
Учені виділяють три рівні методології наукового дослідження:
загальнонауковий,
конкретнонауковий
(або спеціальний),
технологічний (методи і методика дослідження).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал