Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України




Сторінка15/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.23 Kb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21

Ключові поняття: неповнолітні засуджені, виховання, виправлення, ресоціалізація, соціально-виховна робота, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання, режим, праця, педагогічна рада, піклувальна рада, батьківські комітети, громадськість.

Питання та завдання:
1.
Назвіть компоненти соціально-виховної роботи з неповнолітніми засудженими.
2.
Охарактеризуйте особливості режиму відбування покарання у виховних колоніях як засобу виховання
(перевиховання) неповнолітніх засуджених.
3.
Дайте характеристику загальноосвітнього та професійно- технічного навчання неповнолітніх у виховних колоніях.
4.
Дайте характеристику особливостей організації праці

213
неповнолітніх у виховних колоніях.
5.
Розкрийте роль піклувальної та педагогічної рад, батьківських комітетів та громадськості у процесі виховання неповнолітніх засуджених.

Проблемне завдання: Розробити індивідуальну програму соціально-виховної роботи із засудженим неповнолітнім у межах перебування на всіх дільницях колонії: карантину, діагностики і розподілу, ресоціалізації та соціальної адаптації.

5.2. Особливості процесу виховання засуджених жінок
Словосполучення „засуджена жінка” складається із слів, що важко поєднуються в одне ціле поняття. Проте воно існує в третьому тисячолітті і навіть носить досить поширений характер. Засудження й ізоляція людини в місцях позбавлення волі ставить його в складну життєву ситуацію. Ґендерні особливості жінок обумовлюють додаткові негативні наслідки, пов’язані з важкими обставинами їх життєдіяльності в період відбування кримінального покарання.
Самостійно вирішити важку життєву ситуацію, повернутися до нормального життя після звільнення вдається далеко не багатьом з них. Звідси слідують необоротні втрати для самої жінки, її мікросередовища, сім’ї, суспільства в цілому. Очевидно, що засудженим жінкам необхідна спеціальна комплексна правова, психологічна, педагогічна, соціальна, медична допомога.
Жіноча злочинність відрізняється від чоловічої деякими показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноча кримінальна активність проявляється найчіткіше. По-перше, це – побут, де жінок штовхають до злочину негативні обставини сімейно-шлюбних, родинних і сусідських відносин. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють такі насильницькі злочини: убивство, у тому числі своєї новонародженої дитини, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо. По-друге, це – сфера, де жінка виконує професійні функції, передусім, пов’язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей. Особливості жіночої злочинності обумовлені їх місцем у системі суспільних відносин, типовими для них соціальними функціями та ролями, а також деякими психофізіологічними ознаками. Участь жінок у скоєнні

214
насильницьких злочинів незначна. Вони вчиняються жінками здебільшого на ґрунті сімейно-побутових конфліктів, інколи – з ревнощів та корисливості.
В основному жінки працюють у такій криміналізованій сфері, як торгівля. Тому не випадково, що вони переважають у злочині – обман покупців. Передача торгівлі у приватну власність лише погіршила ситуацію. У, так званій, „човниковій” торгівлі зайняті в основному жінки, а її супроводжують корупція й рекет. Суттєво впливає на злочинність серед жінок загострення протиріч у сімейно- побутовій сфері. Жінка, зайнята важкою працею, відчуває постійну матеріальну нестачу, усе складніше виконувати традиційну роль берегині домашнього вогнища. Під впливом життєвих негараздів, марності знайти вихід із складного становища у багатьох з них виникає нервово-психічне напруження, з’являється стан стійкої фрустрації, почуття даремності зусиль. Іншими словами, досить
інтенсивно накопичуються різноманітні негативні емоції, які мають для жінок важливе значення у силу особливостей їх емоційної сфери. Засоби зняття внутрішньої напруги, у таких ситуаціях, людина часто шукає у алкоголі, наркотиках або ж у протиправній поведінці.
Багато жінок опинились нині у складних, криміногенних умовах у зв’язку з міжнаціональними конфліктами, вимушеної міграції, безробіття тощо. У зв’язку з особливостями жіночої психіки вони гостріше переживають життєві труднощі і часом обирають протиправні шляхи виходу з них. Щодо корисливо- насильницьких злочинів, то вони не характерні у суто жіночому
„виконанні”, але їх кількість останнім часом збільшується. Причому спостерігається їх вчинення з особливою жорстокістю.
У зв’язку зі значним поширенням проституції і загальним падінням моралі зросло число таких злочинів, як: зараження іншої особи венеричною хворобою і убивство своєї новонародженої дитини. Жінки, що входять до змішаних злочинних груп, як правило, займають у них другорядне становище. Вони виконують ролі, пов’язані з переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочину; предметів, здобутих злочинним шляхом; можуть бути
інформаторами. Останніми роками число жінок у таких групах має тенденцію до зростання, причому їх роль стає вагомішою, а подекуди й вирішальною
(наприклад, жінка-організатор зґвалтування або розбійного нападу). За останній час жінки почали

215
брати участь у таких суто чоловічих злочинах, як: вимагання; злочини, пов’язані з обігом наркотичних речовин, розкрадання у кредитно-банківській сфері тощо. Жінки частіше, аніж раніше, стали брати участь у квартирних крадіжках.
Таким чином, до особливостей жіночої злочинності можна віднести: значно меншу питому вагу в загальній злочинності порівняно з чоловічою; вужчу „ділянку” роботи, порівняно із злочинцями-чоловіками; загалом меншу суспільну небезпеку жіночих злочинів (але ця ознака останнім часом змінюється в гіршу сторону, оскільки зростає число тяжких злочинів, вчинюваних жінками, та їх роль у змішаній злочинності); омолодження злочинності жінок за рахунок збільшення злочинів, скоєних неповнолітніми жіночої статі.
У жіночій насильницькій злочинності на побутовому ґрунті особливу роль відіграють соціально-економічні та психологічні чинники. Зокрема, соціальні чинники в основному зумовили виникнення складних особистих і родинних обставин, що сприяли створенню конфліктних, кризових ситуацій у міжособистісних стосунках жінок з оточуючими, а також виникненню у них злочинних намірів. Дедалі міцніє зв’язок між побутовою злочинністю жінок і низьким рівнем культури відносин між людьми
і, насамперед, у родині; посилюється криміногенний вплив загальних негативних соціально-економічних умов на провокування міжособистісних конфліктів, у тому числі, через суперечності у родинно-побутовій сфері. Причини виникнення конфліктних ситуацій у родині мають значно глибші корені, ніж видається з першого погляду. Це – і залишкові явища фактичної статевої нерівності у побуті; неузгодження службових і родинних ролей нової системи міжстатевих відносин у суспільстві; труднощі, неминучі при перебудові соціального інституту родини тощо.
Врешті, дані глибокі суперечності накладалися на низький матеріальний рівень родини, загальну невлаштованість особистого життя, призводили до родинних конфліктів і суперечок, що найчастіше ставало умовами виникнення злочинних намірів у жінок.
Однією з причин також є зв’язок злочинності з пияцтвом у побуті, вживанням наркотиків. Жінки шукають засобів заспокоєння, зняття постійного стресу через вживання алкоголю, наркотиків, що призводить натомість не лише до їх швидкої деградації, а й до проявів жорстокості.

216
Отже, вагомим криміногенним чинником є конфлікти у родині, їх зростанню сприяє зайнятість жінки у суспільному виробництві. З одного боку, це прояв емансипаційної хвилі, а, з
іншого – необхідності підтримання життєздатності сім’ї. Зазначене відбувається на фоні саморуйнівної поведінки (алкоголь, наркотики тощо) одного чи обох з подружжя, а нерідко й дітей. Міжособистісні конфлікти у побуті часто спричинялися продовжуваними ситуаціями, коли взаємини між винною і потерпілим періодично загострювалися. Злочинні посягання жінок у родинно-побутовій сфері спрямовані переважно на найближче оточення. Певну криміногенну роль відіграє несприятлива обстановка, провокуюча поведінка потерпілого, насильство й образи щодо жінки. Соціальні, психологічні, фізіологічні особливості, властиві жінці, відбиваються на засобах і способах вчинення злочинів, зокрема, насильницьких.
Якщо для чоловіків характерніший відкритий спосіб скоєння насильницьких злочинів, то жінкам притаманний таємний.
Убивства, заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості частіше жінки вчиняють без свідків або при їх мінімальній кількості.
Часто жінки, як більш емоційні й імпульсивні, спочатку діють, а вже потім думають. Дуже часто їхня агресія – це виправдання власної недосконалості як особистості, як жінки та матері.
Прихована у повсякденному житті незадоволеність собою, оточуючою дійсністю породжує підсвідому жорстокість. Ця патологія схильностей відбувається під впливом алкоголю, наркотиків. Однією з особливостей реалізації емоційної сфери жінок як суб'єкта вбивства є те, що їхні спонукання часто поєднані з емоціями невдоволення, неспокою, іншими почуттями, які виявляються зовні і посідають особливо важливе місце в родинно- побутовій злочинності. У низці випадків емоції і почуття не тільки супроводжують або посилюють основні спонукання, а й можуть відігравати самостійну роль. Це, передусім, вплив таких сильних почуттів, як: ненависть, гнів, особиста неприязнь. Комплекс вказаних негативних почуттів часто виникає під впливом на психіку жінок провокуючої поведінки потерпілого.
Серед основних мотивів, які лежать в основі насильницької злочинності жінок можна назвати такі, як: ревнощі; помста; бажання позбавитися дитини, чоловіка, співмешканця; корисливі мотиви
(прагнення до поліпшення матеріального становища).
Визначаючи ступінь тяжкості насильницького злочину

217
жінкою, необхідно враховувати певну специфіку жіночої злочинної поведінки. Низький рівень культури взаємин у сім’ї на фоні систематичного фізичного та психічного насилля проти жінки, побутового алкоголізму зумовлюють питому вагу жіночої побутової злочинності. Побутові злочини, скоєні жінками, типові і займають найбільшу питому вагу серед жіночої насильницької злочинності. У однієї групи жінок вчинення умисного убивства – це реакція на тривалу психотравмуючу ситуацію, коли накопичення негативного напруження у стосунках знаходить прояв у агресивній насильницькій поведінці. У інших – скоєння вбивства спричинено безпосередньо конкретною негативною ситуацією, мотивом, що раптово виник, але знову ж на підставі застосування щодо жінки протиправних дій. Це свідчить про наявність прихованого побутового насильства, на яке жінка, у свою чергу, відповідає насильницькими діями.
Засуджена мати – поняття широке. Це особа, що має дитину не тільки в будинку дитини при виправному закладі, але і у родичів, а також держави, що знаходиться під соціальною опікою. До цієї категорії необхідно віднести засуджених жінок, що мають дітей дошкільного, підліткового і інших віків, навіть дорослих дітей, що самостійно живуть, а також молодих жінок, що відбувають покарання у виправному закладі, з числа вагітних і „потенційних” матерів. До останніх необхідно віднести жінок, що мають реальні перспективи майбутнього материнства.
Збільшення частки жінок серед „тюремного населення”
України говорить про їх високу уразливість, про невміння вирішувати свої проблеми некримінальним способом, низьку захищеність і адаптивність до нових соціально-економічних умов в період тривалих масштабних реформ. У ситуації, що склалася, засуджені матери в значній мірі є не тільки злочинцями, гідними покарання, але і жертвами соціального неблагополуччя, що потребують допомоги і підтримки. Удвічі жертвами стають їх діти, відхилення і різні деформації в розвитку яких за відсутності матери набувають характеру неминучості і часто безповоротності. Замінити дитині матір украй складно, а в період дитинства і раннього дитинства через особливу біопсихічну залежність практично неможливо.
Хто ж це – засуджена мати? Узагальнений соціальний паспорт свідчить, що за останній час вона дещо подорослішала (її середній

218
вік – 37,1 рік). Збільшення середнього віку, термінів відбування покарання негативно впливає на перспективи ресоціалізації та соціальної реабілітації засуджених жінок, виконання ними материнських, подружніх і інших соціально значущих функцій.
Освіта є одним з найважливіших соціальних чинників. Не дивлячись на відсутність закономірних залежностей між зростанням утвореної і скороченням злочинності, пенітенціарна статистика свідчить про те, що в структурі „тюремного населення” переважає менш освічена частина громадян. Очевидно, що відносно високий рівень освіти в період соціальної і економічної нестабільності не здатний нейтралізувати дію комплексу інших негативних чинників.
Рівень освіти жінок, позбавлених волі, свідчить про наявність не тільки професійної кваліфікації, життєвого досвіду, сформованої свідомості і ціннісно-мотиваційної сфери, пріоритетів в задоволенні потреб, але і загальної культури, розвитку, інформованості, зокрема по проблемах материнства, дитинства, виховання і навчання. З цих позицій стан і динаміка рівня утворення даної категорії засуджених характеризуються суперечністю: середній освітній рівень дещо знизився, проте помітно збільшилася чисельність тих, що мають вища і середню спеціальну (професійну) освіту. До „групи риски” можна віднести кожну третю засуджену, оскільки вони мають лише початкову або неповну середню освіту. У поєднанні з іншими несприятливими соціальними чинниками низький рівень освіти часто виступає як детермінант, що зумовлює криміногенний спосіб вирішення важкої життєвій ситуації.
Загальновизнано, що вирішальним антикриміногенним чинником для всіх категорій засуджених, особливо жінок, є сім’я, без якої неможлива повна самореалізація в житті. Сім’я засудженої розглядається як наявність у неї чоловіка, дітей і офіційно зареєстрованих шлюбних відносин. За цією ознакою можна диференціювати засуджених жінок на групи: 1) полягали до засудження в браку; 2) не полягали в браку на момент засудження;
3) у тих, що полягали в браку сім’я розпалася в період відбування покарання, що значно гірше за аналогічний показник засуждених- чоловіків; 4) збереглася сім’я менш ніж у кожної п’ятої з незначної кількості тих, що мали її до засудження; 5) що одружилися у пенітенціарних закладах; 6) що полягали до засудження в цивільному браку (при високій латентності цивільно-сімейних відносин вважається, що їх близько чверті серед засуджених); 7) що

219
мають неповну сім’ю (дітей без чоловіка). Сьогодні існують негативні тенденції: збільшення кількості засуджених жінок без сім’ї, погіршення із-за віку перспектив створення сімей, високі темпи розпаду сімей унаслідок збільшення термінів позбавлення волі, погіршення стану здоров’я. Кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу при організації роботи по збереженню, створенню, відновленню сімейних відносин і соціально корисних зв’язків. Перспективи благополучного дозволу сімейної проблеми засуджених жінок безпосередньо пов’язані з їх віком. Серед тих, що не полягали в браку і зберігають найбільші шанси створити сім’ю домінують групи молодих жінок (18-19 років і 20-24 року), дві третини їх – серед 25-29-річних. У міру збільшення віку частка тих, що не полягали в браку стабілізується на рівні п’ятдесяти відсотків.
Найміцнішими є сім’ї засуджених жінок у віковій групі 30-49 років, разом з тим кількість сімей, що збереглися і розпалися у них, практично рівнозначно. З урахуванням цього пріоритетним напрямом соціально-педагогічної роботи повинна стати різноманітна по формах і, переважно індивідуальна за змістом профілактика, розпадів сім’ї у жінок, особливо молодіжного і середнього віку.
До негативних даних цієї категорії засуджених відносяться алкоголізм, наркоманія і інші захворювання. Засуджені жінки схильні до найбільш інтенсивної алкоголізації. Частка жінок- наркоманок у виправному закладі майже удвічі перевищує середні показники, хворих венеричними захворюваннями – майже втричі.
Серед жінок, що відбувають покарання у виправних установах, несприятлива динаміка ВІЧ-ІНФІКОВАНИХ. Багато засуджених жінок мають різні форми психічних аномалій в межах осудності, що знижує їх адаптивний потенціал, послаблює здібності до самоконтролю, утрудняє психологічну корекцію, виправлення, ресоціалізацію. У цих жінок виразно виявляється соціальна і особова деградація, що відбувається швидше, ніж у чоловіків.
Перебудовується внутрішній світ, змінюються установки, цінності,
ієрархія мотивів. Серед останніх домінує необхідність задоволення потреб в спиртних напоях, наркотиках, сексі. Алкоголізація обумовлює сімейні конфлікти і розпад сім’ї і супроводжується ними.
Асоціальна поведінка матери багато разів підвищує ризик десоціалізації дітей. Відсутність материнської ласки, домашнього тепла і турботи, нагляду і піклування, сімейні сварки, скандали,

220
бійки, істерики, пияцтво, насильство, обстановка ворожості і відчуження згубно впливають на фізичне і особливо психічне здоров’я дітей. Діти в таких сім’ях залучаються до пияцтва, раннього статевого життя, засвоюють асоціальні звички, стають безпритульними, бездоглядними. Не рятує положення позбавлення батьківських прав, напрям в дитячі будинки, інтернати, притулки.
Показником соціальної дезадаптації
і криміногенної ураженості жінок є незанятість суспільно корисною працею: більшість засуджених до скоєння злочину не мали певних занять, відповідно законного і постійного джерела власного існування, матеріальної підтримки родичів, засобів для виховання і розвитку дітей. За останні десятиліття соціально-економічного реформування в країні група жінок, що не мали до засудження певного роду занять, збільшилася майже на чверть. Все це свідчить про високу соціально- криміногенну уразливість конкретної групи жінок, а також можливості прогнозування профілактики жіночої злочинності, їх соціальну реабілітацію. Здавалося б, незанятість матерів на роботі відкриває додаткові можливості для саморозвитку, навчання, догляду за дітьми, їх виховання, проте дуже часто незанятість жінок у поєднанні з кримінальною і аморальною схильністю актуалізує паразитичні, егоцентристські та утриманські властивості, веде до руйнівного впливу на дітей і навіть залученню їх в протиправну діяльність.
Соціальний портрет засудженої, що міститься в місцях позбавлення волі, включає кримінально-правові характеристики.
Вони підтверджують висновки про значні особові деформації: найбільшу частку скоюваних злочинів складають тяжкі, найменшу – менш тяжкі. Із збільшенням віку росте частка тяжких злочинів і майже удвічі – особливо тяжких. Одночасно зменшується частка менш тяжких злочинів. Найбільш криміногенний вік – 20-49 років.
Паралельно з тяжкістю діянь трохи, але стійко росте середній вік засудженої жінки (від 31,5 року, коли скоюються менш тяжкі злочини, до 35,2 років, коли жінки скоюють особливо тяжкі злочини). Разом з тим значно виросла чисельність жінок, судимих двічі. При цьому необхідно відзначити, що на кримінально-правові характеристики засуджених матерів позитивно вплинули гуманістичні зміни відносно цієї категорії правопорушників, події в кримінальному законодавстві і судовій практиці.
Соціально несприятливі умови і чинники в своїй сукупності

221
створюють важку життєву ситуацію, а також передумови для прояву кримінально значущих властивостей особи, поєднання яких і є детермінантами злочинної поведінки.
Особа засудженої характеризується значною деформацією змісту ціннісно- нормативної системи (потреби, мотиви, цілі, ціннісні орієнтації, життєві плани, інтереси), стійкими психологічними особливостями
(підвищена емоційність, чутливість, навіюваність, експресивність, агресивність, жорстокість, тривожність) та іншими гендерними
(обумовленими статевою приналежністю) проявами. Разом з тим, основній масі жінок-злочинниць у меншій мірі, чим засудженим чоловікам, властиві асоціальні установки, у них відсутні стійкі злочинні переконання, соціально-психологічна адаптація хоча і порушена, але серйозних дефектів немає. Демонстративність поведінки жінок у поєднанні із слабкими навичками довільного самоконтролю, відсутністю досвіду некримінального вирішення своїх проблем багато в чому зумовлює скоєння злочину в цілях самоствердження, яке виконує при цьому захисні функції. Потреба в самоствердженні, часто не регульована свідомістю, у поєднанні з криміногенними чинниками стає у потенційних засуджених домінуючим, яка впливає на весь їх образ життя... Характерні для злочинниць стійкість, афектних, психотравмуючих переживань і висока імпульсивність призводять до ігнорування або недостатнього обліку всіх необхідних обставин, неадекватного сприйняття і оцінки виникаючих життєвих ситуацій, поганого прогнозування наслідків своїх вчинків, дезорганізованості і необміркованої поведінки.
Засуджена жінка гостріше переживає почуття провини, підвищену тривожність, емоційну ранимість, неспокій за своє майбутнє і майбутнє дітей. Вона стурбована проблемами збереження сім’ї в період відбування покарання. Прагнення змінити складну життєву ситуацію своєю активністю може служити передумовою для виправлення шляхом включення її в процес самовдосконалення і усунення деформацій. Разом з тим коріння підвищеної тривожності, неспокою, невпевненості, страху, погроз біологічному і соціальному
існуванню лежать в сім’ї. Підпавши під руйнівний вплив перебудовних процесів, сім’я потрапила в складну соціальну ситуацію і не змогла повноцінно виконувати свої основні функції: рекреаційну, психотерапевтичну (духовного притулку), первинна соціалізації дитини, виховну та ін. У результаті жінки, будучи найуразливішими для несприятливих зовнішніх соціальних дій, не

222
отримали необхідного емоційного відношення, сімейного тепла, захисту, допомоги, підтримки. Сім’я перестала навчати жінку любові до дітей, співчуття, м’якості по відношенню до людей. Її психологічне відчуження, дефекти сімейного спілкування і виховання, різні форми насильства створюють умови для криміногенного формування особи жінки і в значній мірі зумовлюють подальшу життєдіяльність, її успішність.
Найважливішими особовими характеристиками засуджених жінок, залежними від умов їх життя, виховання і розвитку, є потреби
і інтереси, що визначають мотивацію. Для всіх категорій засуджених характерний негативний зміст ціннісно-нормативної системи, зневажливе відношення до соціальних норм, відсутність вольових усвідомлених прагнень до їх дотримання. Засуджені явно виступають за певний анархізм або особову свободу в рішенні питання добра і зла, сумніваються, чи треба працювати, якщо в цьому немає необхідності. Очевидно, що у них відсутні ціннісне ставлення до праці, толерантні форми спілкування, а переважає домінування або агресивних, або пасивних форм адаптації.
Ведучими в мотиваційній структурі жінок, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі, є: матеріальна зацікавленість (наявність високооплачуваної роботи, прагнення до роботи, що забезпечує особисто-сімейну упорядкованість, незалежність, можливість допомагати близьким, піклуватися про сім’ю і т. ін.), самовираження
(бажання добитися хоч би зовні успіху, виділитися серед інших, отримати визнання, схвалення), пізнавальні мотиви (бажання здобути освіту, удосконалити професійну підготовку, дізнатися про нове), аффіліації – прагнення бути в товаристві інших людей
(спілкуватися з цікавими, яскравими і привабливими людьми, мати духовну близькість з іншими засудженими). Ієрархія мотивів засуджених жінок свідчить про слабо виражені бажання і прагнення піклуватися про дітей, відсутність ціннісної відповідальності за їх благополуччя і майбутнє. Отже, однією з соціально-педагогічних завдань в жіночих пенітенціарних закладах мають стати формування або реанімація мотивів материнства, його високого особистісного сенсу в житті і пріоритетній соціальній цінності.
Основна ознака, що виділяє засуджених матерів з середовища жінок, позбавлених волі, – наявність у них дітей. Материнство – стан жінки-матери в період вагітності, пологів, годування дитини, а також властива для неї свідомість спорідненого зв’язку з дітьми.

223
Вона припускає відчуття любові і відповідальності за свою дитину, здібність до рефлексії на фізичні і психічні стани дитини, задоволення їх основних потреб, виховання і супровід по життю.
Материнство має глибоке біологічне коріння і соціальні передумови: материнський інстинкт і самосвідомість, материнські відчуття, специфічна споживацько-мотиваційна сфера, відповідна система відносин і поведінки. Проте приведені вище характеристики засуджених матерів свідчать про серйозні деформації, що негативно впливають на виконання всього комплексу материнських функцій.
Це обумовлено, як правило, асоціальним способом життя до засудження, порушенням онтогенетичних етапів особового розвитку, соціально-педагогічною непідготовленістю до материнства. Відбування покарання в місцях позбавлення волі далеко не завжди позитивно впливає на особу матери, її виправлення
і ресоціалізацію. Розрив соціальних (у тому числі і позитивних) зв’язків, відчуженість по відношенню до людей і самій собі, відсутність підтримки близьких обумовлюють відчуженість і до дитини. Несвідомо мати, що міститься у пенітенціарному закладі, сприймає дитину як додатковий тягар, складну життєву ситуацію, що посилює і без того. Реальність буття у виправній колонії, необхідність постійного перебування в ізоляції вступають в суперечність з материнськими обов’язками в умовах, коли дитина залишається на волі.
Ставлення засудженої матери до своєї дитини залежить від ряду чинників: соціальної ситуації, спадкових характеристик, її внутрішнього життя. Соціальна ситуація включає наявність або відсутність повної сім’ї, рівень її благополуччя; гідної роботи; упорядкованого житла; сімейного достатку; характер взаємин родичів, рівень виховання, утворення; особливості лідерства і так далі
Об’єктивно несприятливими для реанімації материнських якостей є умови існування у пенітенціарному закладі: відсутність нормальних побутових умов, проблеми дотримання вимог гігієни, неповноцінне живлення, скупченість і відсутність індивідуального простору, строга регламентація розпорядку життя, обмеження можливості для прояву самостійності і відповідальності, звуження сфери соціальних контактів і відчуженість. Так, з різних причин жінки не користуються правом на побачення. Майже половина з них не отримують посилок, грошових переказів, практично ніхто не має

224
можливості відправляти їх для підтримки своїх близьких і дітей.
Майже половина жінок в період відбування покарання не хочуть скористатися таким засобом комунікації, як телефон. Практично не реалізуються ними такі форми підтримки сімейних і соціальних контактів, як короткострокові виїзди і відпустки з виїздом з виправного закладу. Очевидно, що необхідна корекція системи їх соціальної взаємодії з сім’єю і здоровими силами суспільства.
Виховний і ресоціалізаційний потенціал виправних установ по перспективному дозволу пенітенціарній важкій життєвій ситуації, по формуванню і реабілітації материнських якостей засуджених, а також пом’якшенню для дітей негативних наслідків позбавлення волі їх матерів обмежений.
Питома вага жінок серед засуджених не дуже велика. Це можна пояснити таким чином. Перш за все, жінки, як правило, скоюють менш небезпечні злочини. У злочинних групах вони грають другорядні ролі, значно рідше скоюють насильницькі злочини. Крім того, суди за інших рівних умов, виходячи з принципу гуманізму, призначають жінкам менш суворі покарання, прагнучи не позбавляти свободи. На них частіше розповсюджуються амністії, частина з них звільняється зважаючи на застосування відстрочення відбування покарання. Найпоширенішим злочином засуджених жінок є злочин проти власності. Услід за ним йде злочин проти життя і здоров’я, а також жінки відбувають кримінальні покарання за крадіжку.
Встановлено, що предметами крадіжок, як правило, є одяг, гроші, коштовності, продукти харчування, косметичні засоби.
Найбільш частими є домашні крадіжки.
Серед мотивів крадіжок найпоширенішими є: задоволення засобів існування при втечах з оселі, погана звичка, вироблена під час бродяжництва, задоволення аморальних потреб, жадання наживи.
Крадіжки жінок відрізняються від крадіжок чоловіків. Жінки крадуть нишком, менш зухвало. У них плавніший характер мотивів крадіжок. Крадіжки здійснюються ними поодинці, рідше групами.
Знання мотивів злочинної поведінки сприяє індивідуальній профілактиці злочину та виправленню злочинців. Існує така мотиваційна схема: „захисний мотив”, такий, що „затверджується”,
„дезадаптований” („десоціалізованний”) типи. У виправних

225
установах кожен з цих типів може проявити себе відповідно до тих умов, в які він там поставлений.
Мотиви захисту можуть реалізовуватися цілком законними, етично схвалюваними засобами, але можуть бути застосовані і злочинні. Тут важливо те, що, по-перше, мотиви твердження і самоствердження часто переплітаються з мотивами захисту, але всі вони здатні функціонувати і самостійно. По-друге, захищатися і затверджуватися в місцях позбавлення волі часто доводиться в таких гострих конфліктних ситуаціях, які, на наш погляд, у вільному житті зустрічаються значно рідше, причому через соціально-психологічну специфіку життя в місцях позбавлення волі. По-третє, мотиви користі, що зазвичай виражається в крадіжках „обслуговує” мотиви захисту. По-четверте, мотиви користі, захисту, твердження і самоствердження стимулюють скоювання насильницьких злочинів.
Є, звичайно, і інші мотиви.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал