Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України




Сторінка14/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.23 Kb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   21
3. Аналіз трудової діяльності: а) аналізується стан виробництва, причини безробіття, показники виробництва, трудового використання; б) вивчаються дані про результати трудової діяльності; в) вивчається відношення засуджених до людей праці, різних професій, результатам праці тощо.
4. Аналіз стану навчальної діяльності: а) аналізуються дані про наявність у засуджених того або
іншого рівня освіти і спеціальності; б) вивчаються відомості про відвідуваність і успішність як в школі, так і в профучилищі;

188
в) аналізується ефективність впливу школи і ПТУ на виховну роботу серед засуджених.
5. Аналіз роботи по залученню громадськості до
виправлення засуджених: а) аналізуються дані про число членів ради вихователів, число представників шефських організацій, що беруть участь у виховній роботі; б) вивчається і аналізується ефективність всіх заходів, проведених за участю представників громадськості; в) аналізується вплив, що надається на того або іншого конкретного засудженого представником громадськості в процесі
індивідуального шефства; г) вивчається вплив родичів на виправлення засуджених.
6. Аналіз роботи засуджених, таких, що підлягають
звільненню, і їх ресоціалізації: а) аналізуються дані про число засуджених, таких, що підлягають звільненню; б) вивчаються питання і можливості засуджених з їх трудового і побутового пристрою після звільнення; в) вивчаються матеріали листування з колективами підприємств і установ, де працюватимуть звільнені.
7. Аналіз результатів рецидивної злочинності: а) аналізуються дані про число осіб, що скоїли злочин після відбування покарання; б) вивчаються причини рецидиву, поведінка і діяльність рецидивістів на волі; в) вивчаються упущення і недоліки в роботі з конкретними засудженими, такими, що відбувають покарання у пенітенціарному закладі.
Проведення аналітичної роботи по вказаних та іншим напрямам дозволить систематизувати всю інформацію, що поступає, постійно удосконалювати прийоми її збору і обробки, що позитивно позначиться на ефективності виховного процесу.
На підставі отриманої інформації і аналітичної роботи співробітники пенітенціарного закладу ухвалюють педагогічні рішення з питань виправлення засуджених. Рішенням є варіант пошуку і вибору шляхів для досягнення позитивного педагогічного результату. У виховному процесі такі рішення в більшій частині виступають у вигляді знайденого варіанту виховної дії на особу,

189
групу або середовище засуджених. Рішення є вірним, якщо воно обґрунтоване, детально і різнобічно продумано.
Існує декілька прийомів ухвалення педагогічного рішення.
Прийом з’ясування педагогічної проблеми і мети її рішення
полягає у відповіді на питання: у чому ж проблема, що треба вирішити, який кінцевий результат повинен бути досягнутий.
З’ясовується (по ходу педагогічного аналізу) стан (рівень розвитку) педагогічного явища, що вивчається, з його плюсами і мінусами, а також те, яким воно повинно стати. Якщо є розбіжність між першим
і другим, причому таке, яке бажано усунути, то це свідчить про
існування проблеми, що підлягає рішенню. Педагогічна проблема може бути широкою (наприклад, вираженою у вигляді проблеми поліпшення правового виховання, підвищення педагогічної культури), вузькою, локальною (у вигляді, наприклад, досягнення знання етичних і правових норм засудженими, повчального розбору дій співробітника, досягнення розуміння своєї провини засудженими тощо). Уявлення про мету – кінцевий результат вирішення проблеми, того, що повинно бути досягнуто у результаті виконання саме даного рішення, опрацьовується в деталях, до виразного уявного представлення кінцевого педагогічного результату.
Прийом педагогічного аналізу проблеми це дія з педагогічного аналізу, описана вище, але виступає тут як прийом, що реалізується на другому етапі підготовки рішення.
Прийом розробки варіантів педагогічного рішення і вибору
кращого з них. Як при розкритті і розслідуванні злочинів хороше рішення, як правило, не то, яке першим приходить на думку. Воно повинно бути продуктом педагогічно обґрунтованих зіставлень декількох можливих варіантів педагогічних версій і вибору кращою з них. Вибір будується по аналогії з раніше ухваленими схожими рішеннями, по критеріях здійснимості, педагогічної результативності, наявності-відсутності побічних педагогічних
(найчастіше виховних) наслідків. Наприклад, співробітник, що постійно карає засуджених, можливо, і викличе відчуття страху у них, навіть доб’ється підвищення дисципліни, старанності, зовнішнього порядку, але виправити засуджених, таких, що побоюються всього і що страхуються від неприємностей всіма відомими способами, навряд чи вдасться.

190
Прийом опрацьовування організації виконання ухваленого
педагогічного рішення. Педагогічними елементами організації виконання рішення, проведення його в життя виступають:

підбір відповідним чином підготовлених співробітників;

підбір співробітників, підготовку яких можна і потрібно підвищити в ході роботи по виконанню рішення і конкретного завдання;

обмірковування питання про зміст педагогічної роботи із співробітниками: кого і чому навчити, в чому полягатиме повчальність участі співробітника, чиї взаємини поліпшити, які якості розвинути, які уміння удосконалити, в чому надати допомогу та ін.;

визначення форми педагогічної роботи перед початком дій: інструктаж, проведення додаткового заняття, роз’яснення, прикріплення досвідченого співробітника до малодосвідченого, перевірки підготовленості визначених співробітників до майбутніх дій тощо;

обмірковування умов і методів педагогічної роботи в ході дій співробітників з виконання отриманих завдань: показ, пояснень, тренаж, контроль, супровід, підтримка, допомога, консультування, співучасть в роботі, особистий приклад, додаткове роз’яснення, навіювання, вимога, аналіз промахів тощо;

педагогічної роботи після закінчення дій: повчальний розбір, роз’яснення і показ шляхів не повторення прорахунків в майбутньому, постановка в приклад тих, що успішно виконали завдання з поясненням причин їх успіху, засудження халатності, обґрунтування і оголошення заохочення.
Співробітники колонії ухвалюватимуть вірні педагогічні рішення з питань виправлення засуджених, якщо оволоділи прийомами ухвалення таких рішень.
У виправних установах педагогічні рішення можуть бути класифіковані на наступних підставах:
1)
рівню педагогічної дії – масові, групові та індивідуальні;
2)
організації розробки – одиничні, колегіальні та колективні;
3)
організації оформлення – імперативні, рекомендаційні;
4)
за ієрархією супідрядності – основні, похідні;
5)
за тривалістю здійснення – перспективні, поточні;
6)
причинах виникнення – програмні, ситуативні;
7)
участі суб’єктів – комплексні, обмежені;

191 8)
за формою вираженості – письмові, усні.
Рішення на рівні масових і групових форм дії припускають дію на засуджених як в цілому масштабі пенітенціарного закладу, так і в рамках загону.
Основними формами таких рішень є: вирішення про проведення бесід, диспутів, питань і відповідей тощо.
Усі ці рішення в основному плануються. Це найбільш комплексні рішення, які спрямовані на формування свідомості, позитивної мотивації, взаємин і спілкування засуджених. Такі рішення ухвалюються з урахуванням об’єкту виховання, а також наявності і якісного стану виховної інформації.
Рішення на рівні індивідуальної виховної дії застосовуються по відношенню до кожного засудженого диференційовано, з урахуванням різних відхилень в його свідомості, поведінці і діяльності.
Такі рішення здійснюються в основному у вигляді атестування засуджених, проведення з ними різних бесід, індивідуальної виховної роботи.
Одноосібні рішення ухвалюються перш за все особами, які організують даний процес. Переважаюча більшість таких рішень містяться в наказах начальника підрозділу, а також розпорядженнях, що надаються в усній формі. Одноосібні рішення найчастіше зустрічаються на рівні індивідуальної виховної роботи.
Колегіальні й колективні рішення відбиваються у вирішеннях методичної ради колонії, ради вихователів загону. Вони приймаються на нарадах при начальнику колонії. Ці рішення ухвалюються з питань, що відносяться до діяльності колонії або загону.
Імперативні рішення (категорична форма) в основному виражені у формі наказів і не підлягають змінам з боку виконавців після їх ухвалення. З погляду обов’язковості виконання, до них відносяться також плани виховної роботи.
Рекомендаційні рішення є переважаючими у виховному процесі із засудженими. Такі рішення більшою мірою, чим інші, потребують психолого-педагогічної корекції.
Основні рішення ухвалюються по головних питаннях виховання, а похідні – деталізують їх. Проте кожне похідне рішення, прийняте на своєму рівні, є основним і вимагає при виконанні похідних вирішень нижчого порядку.

192
Перспективні рішення розраховані на тривалість і планомірність їх виконання і передбачають певні результати в майбутньому. До таких рішень відносяться тематичні плани з правового, етичного, естетичного виховання, які розраховані на здійснення в певний термін. У даному випадку рішення вважатиметься виконаним якщо прочитано розроблений цикл лекцій
і бесід.
Поточні рішення ухвалюються в повсякденній практичній діяльності на базі оперативної інформації, на рівні масової виховної дії на засуджених. До них відносяться вирішення з організації бесід, диспутів, вечорів питань і відповідей, занять в школі активу та ін. На рівні індивідуальної роботи вони включають рішення по заявах, скаргах, пропозиціям засуджених тощо.
Програмне рішення передбачає основні напрями виховання засуджених. До програмних рішень відносяться плани соціально- виховної та психологічної роботи із засудженими на рік, квартал, плани індивідуальної виховної роботи.
Ситуаційні рішення застосовуються в різних виховних ситуаціях. Підготовка їх обмежена часом протікання. Це рішення, що приймаються в екстрених ситуаціях. Наприклад, рішення про посилення виховної роботи в загоні, установі у зв’язку з оголошеним указом про амністію певної категорії засуджених та ін. Такі рішення
є як би додатковими до заздалегідь запланованих заходів.
Комплексні рішення. Це сумісні плани виховної роботи пенітенціарного закладу та інститутів громади – ЦСССДМ, центрами зайнятості, вищими навчальними закладами, підприємствами, організаціями тощо.
Обмежені рішення ухвалюються на базі інформації, що епізодично поступає, і мають в основному разове значення.
Наприклад, оголошення рішення про зарахування отриманих виписок з вироків, листів від осіб, що звільнилися з виправного закладу, родичів засуджених на місцевому радіо.
Письмові рішення оформляються у пенітенціарному закладі наказами начальника колонії, протоколами зборів, засідань співробітників.
Усні рішення виражаються в усних наказах, розпорядженнях, вказівках.
Розглянута класифікація рішень різносторонньо характеризує особливості виховного процесу у пенітенціарному закладі,

193
відображає його специфіку в процесі виправлення засуджених. При вірному ухваленні педагогічних рішень всіма співробітниками виправного закладу ефективність такого процесу значно підвищується.

Ключові поняття: методична робота у пенітенціарному закладі; інформаційно-аналітичне забезпечення виховного процесу.

Питання і завдання:
1.
Які завдання методичної роботи в колонії?
2.
Розкрийте призначення методичних кабінетів.
3.
Охарактеризуйте напрями методичної роботи в колонії.
4.
Які завдання інформаційно-аналітичного забезпечення виховної роботи із засудженими?
5.
Визначите шляхи подальшого вдосконалення
інформаційно-аналітичного забезпечення процесу виховання засуджених.
6.
Яка роль і зміст діяльності всіх відділів і служб колонії в
інформаційно-аналітичному забезпеченні виховного процесу?
Проблемне завдання: Розкрити сутність і зміст методичної роботи на досвіді будь-якого пенітенціарного закладу.


194
РОЗДІЛ 5.
ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ З РІЗНИМИ
КАТЕГОРІЯМИ ЗАСУДЖЕНИХ

5.1. Особливості процесу виховання неповнолітніх
засуджених
Особливості процесу виховання неповнолітніх засуджених визначається низкою вітчизняних нормативно-правових документів, прийнятих в Україні, починаючи з 2000 року, основними з яких є:
Кримінальний кодекс України (2001 р.), Кримінально-виконавчий кодекс України (2003 р., набув чинності з 2004 р.), Кримінально- процесуальний кодекс України (1960 р., із змінами), Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань (2003 р.), Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах (2004 р.), Положення про психологічну службу установи виконання покарань (2000 р.),
Положення про умови навчання та отримання базової та повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконавчої системи (2002 р.), Про створення навчальних центрів при установах виконання покарань (2005 р.),
Про порядок взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах (2006 р.), Про порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і установ виконання покарань у проведенні соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які відбувають покарання в цих установах і звільняються з них (2005 р.), Положення про педагогічну раду виховної колонії (2004 р.), Типове положення про батьківський комітет при виховній колонії (2004 р.), Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ та центрів зайнятості населення щодо надання особам, які звільнені від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації (2003 р.),
Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний термін (2003 р.),
Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх (1995 р.) та інші.
Основними ж нормативно-правовими документами, що лежать в основі визначення й класифікації виду злочину,

195
призначення покарання, порядку і умов відбування покарання неповнолітніми засудженими, проведення з ними соціально- виховної роботи є тріада – Кримінальний, Кримінально- процесуальний та Кримінально-виконавчий кодекси України.
Відповідно до чинного Кримінального кодексу України до
неповнолітніх засуджених (об’єкту виховного процесу) належать
особи віком від 14 до 18 років, які засуджені до покарання у виді
позбавлення волі. Серед них: усі особи, яким до здійснення злочинів виповнилося 16 років, та окремі особи, що досягли 14 років і підлягають відповідальності за тільки за певні види злочинів: умисне вбивство, посягання на життя державного або громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсія, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортними засобами
і хуліганство. Іншим особам до 16 років у якості покарання передбачено заходи виховного характеру.
Відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України неповнолітні, що скоїли злочини, відбувають покарання у виховних
колоніях Державної пенітенціарної служби України. Сама назва колоній свідчить про основну, виховну, спрямованість їхньої діяльності. Кожна колонія поділяється на дільниці: карантину, діагностики і розподілу, ресоціалізації та соціальної адаптації. Як і для повнолітніх злочинців метою виконання і відбування покарання неповнолітніх засудженим є виправлення і ресоціалізація.
Виправлення – це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Ресоціалізація – свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена

196
суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання і відбування покарання (режим), суспільно корисна
праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-
технічне навчання, громадський вплив (ст. 6 КВК України). Усі вони
є також засобами виховання (перевиховання) неповнолітніх засуджених.
Соціально-виховна робота – цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених. У колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності. Соціально-виховна робота із засудженими організовується в індивідуальних, групових і масових формах на основі психолого-педагогічних принципів і методів.
У виховних колоніях відповідно до законів України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”, „Про професійно-технічну освіту” для засуджених забезпечується доступність і безоплатність здобуття повної загальної та професійно-технічної освіти.
Педагогічні працівники загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів надають допомогу адміністрації колонії в соціально-виховній роботі із засудженими.
У колоніях створюються також самодіяльні організації засуджених з метою розвитку у засуджених корисної ініціативи, соціальної активності, здорових між особових взаємовідносин, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, побуту, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв’язків. Із числа засуджених, які зарекомендували себе позитивно, створюються ради колективів колоній і відділень соціально-психологічної служби.
За проханням засуджених або зверненням релігійної організації в колоніях проводяться богослужіння та релігійні
обряди. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою (ст.ст. 123 – 128 КВК України).
Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації навчально-виховного процесу, вирішення питань

197
соціального захисту неповнолітніх засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій. З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети (ст. 149 КВК України).
Отже,
суб’єктами соціально-виховної роботи з неповнолітніми засудженими в колоніях виступають: Державна пенітенціарна служба України та її територіальні органи управління; спеціальні виховні установи (виховні колонії); органи державної влади, місцевого самоврядування, громадські та релігійні організації, окремі особи, об’єднані у піклувальні ради при виховних колоніях, що надають соціально-педагогічну, матеріально-технічну та соціальну допомогу, та спостережні комісії, які здійснюють громадський контроль за дотриманням прав засуджених; батьківські комітети при колоніях.
Безпосередніми суб’єктами, що здійснюють виховну роботу з неповнолітніми засудженими, є: персонал виховної колонії, що безпосередньо не пов’язаний з соціально-виховною роботою, та персонал, який безпосередньо виконує соціально-виховні функції –
заступник начальника колонії з соціально-виховної та психологічної
роботи, старший інспектор відділу (групи) соціально-виховної та
психологічної роботи, інспектор відділу (групи) соціально-виховної
та психологічної роботи, начальник відділення соціально-
психологічної служби, психологи, старші вихователі, вихователі;
учителі загальноосвітньої школи, соціальні педагоги, працівники
професійно-технічних навчальних центрів, методисти, інспектори з
фізкультурно-спортивної роботи, завідувачі клубами, керівники
гуртків; піклувальні ради та спостережні комісії, батьківські
комітети при виховних колоніях; органи місцевої законодавчої та
виконавчої
влади,
територіальне
управління
Державної
пенітенціарної служби України, районні та міські центри
соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кримінальна міліція у
справах дітей, служба у справах неповнолітніх, кримінально-
виконавча інспекція, територіальні органи внутрішніх справ, органи
праці та соціального захисту населення, центри зайнятості;
підприємства, установи, громадські та релігійні організації, окремі
особи, волонтери, соціальні працівники та ін. Усі перераховані вище

198
суб’єкти соціально-виховної роботи з неповнолітніми засудженими здійснюють свою діяльність на підставі нормативно-правових документів, затверджених урядом, окремими міністерствами,
Державним департаментом України з питань виконання покарань та
Державною пенітенціарною службою України (наступницею
Департаменту з 2010 року).
Розглянемо, як відбувається соціально-виховний процес у виховних колоніях відповідно до наведених вище положень кримінально-виконавчого законодавства України.
Соціально-виховна робота із засудженими в колоніях спрямована на виконання таких завдань:

формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно-корисною працею;

формування у засуджених сумлінного ставлення до праці;

дотримання засудженими вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки;

підвищення засудженими загальноосвітнього
і культурного рівнів.
Соціально-виховна робота складається з таких компонентів:

виховна робота – система педагогічно обґрунтованих заходів, спрямованих на корекцію поведінки засуджених з метою досягнення позитивних інтелектуальних, духовних і фізичних змін в
їх особистості та усунення особистісних деформацій;

соціальна робота – специфічний вид комплексної діяльності по наданню соціальної допомоги, спрямований на забезпечення всебічної життєдіяльності людини в умовах позбавлення волі, відтворення повноцінної людської особистості, формування та збереження корисних навичок та відновлення й розвиток соціальних зв’язків;

психологічна робота – професійна діяльність психологів щодо надання засудженим психологічної допомоги у попередженні психотравмуючого впливу умов позбавлення волі на особистість, розробки і реалізації спільно з персоналом установи з виконання покарань
індивідуальних програм психокорекційного
і педагогічного впливу на засуджених.
Для безпосередньої організації соціально-виховної роботи із особами позбавленими волі, в установах виконання покарань функціонують соціально-психологічні служби.
Основною структурною ланкою у системі соціально-психологічної служби є

199
відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань, що існують у кожній установі виконання покарань і діяльність яких регламентується Положенням, затвердженим
Державним департаментом України з питань виконання покарань
(нині Державна пенітенціарна служба України).
Діяльність виховних колоній має специфічні властивості, що зумовлені особливостями контингенту, який перебуває у цих установах.
Педагогічний процес у виховних колоніях складається з таких основних елементів:

загальноосвітнє та професійно-технічне навчання,

організація праці неповнолітніх;

організація соціально-психологічної роботи;

залучення неповнолітніх до культурно-масової та фізкультурно-спортивної роботи,

формування колективу неповнолітніх засуджених.
Характерною особливістю організації педагогічного процесу є обов’язкова активна участь самих засуджених у цьому процесі.
У виховних колоніях для неповнолітніх режим відбування покарання більш м’який, має менше обмежень, ніж в установах виконання покарань (УВП) для повнолітніх засуджених. Він забезпечує надання вихователям більше можливостей для максимального використання педагогічних прийомів та методів впливу на неповнолітніх засуджених.
Режим у виховній колонії будується так, щоб створювались всі умови для організації навчання вихованців у школі, ПТУ, підтримки зв’язків з батьками та рідними. Вихованцям надається більше пільг, вони мають менше обмежень у зв’язках із зовнішнім світом, що створює умови для більш повної їх ресоціалізації.
Одним із елементів режиму є чіткий розпорядок дня. Його дотримання сприяє формуванню динамічного стереотипу поведінки, дисципліни, організованості та зібраності неповнолітніх.
Ураховуючи такі якості особистості неповнолітніх, як активність,
ініціативність, які при несприятливих умовах можуть бути спрямовані на скоєння негативних дій та вчинків, розпорядок дня забезпечує постійну зайнятість вихованців, спрямування їх активності на корисні справи.
Основною діяльністю вихованців у виховній колонії є не трудова, а навчальна. А відтак, ставлення вихованців до навчання є

200
головним критерієм оцінки ступеню
їх виправлення
і перевиховання. Навчання неповнолітніх у загальноосвітніх школах здійснюється за навчальним планом вечірніх шкіл, оскільки їм доводиться поєднувати навчання з працею. Слід відмітити, що крім психологів, які працюють у відділенні соціально-психологічної служби установи, у школі також є психолог.
Організація
загальноосвітнього
навчання,
професійно-
технічної освіти і професійного навчання на виробництві здійснюється у відповідності із Законами України „Про освіту”,
„Про загальну середню освіту”, „Про професійно-технічну освіту” та в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.
Для складання іспитів учні-засуджені звільняються від роботи на термін, передбачений трудовим законодавством і Законом
України „Про оплату праці”. Заробітна плата їм за цей час не нараховується, харчування надається безкоштовно.
Адміністрація установ виконання покарань всебічно сприяє загальноосвітньому та професійно-технічному навчанню засуджених, у разі потреби надає їм допомогу в отриманні консультацій, придбанні підручників та посібників.
Особливістю організації навчання вихованців є те, що більшість з них мають негативне ставлення до навчання, до школи, до вчителів, не мають навичок самостійної систематичної навчальної роботи, в силу того, що до засудження були відраховані зі школи, або відвідували її не регулярно, не виконували домашні завдання тощо. Тому, одним із головних завдань загальноосвітньої школи є формування у вихованців інтересу до навчання, позитивного ставлення до школи та вчителів, навичок самостійної розумової діяльності, залучення до активної позакласної діяльності.
Це досягається:

авторитетом учителів та вихователів;

впровадженням нових методів навчання, ділових ігор, використанням технічних засобів навчання та елементів проблемного навчання;

організацією позашкільної роботи вихованців шляхом залучення їх до гуртків за інтересами, культурно-масових та фізкультурно-оздоровчих секцій;

за допомогою наочної інформації;

розумового, морального, естетичного виховання неповнолітніх засуджених, сприянням формуванню у них

201
правильного світогляду, формуванню та корекції їх правослухняної поведінки.
До професійно-технічного навчання залучаються всі неповнолітні, які не мають необхідної професії для роботи на виробництві.
З цією метою у виховній колонії розроблена система професійної орієнтації неповнолітніх у виборі професії. Вона враховує:

бажання вихованця займатись певною роботою;

потреби виробництва колонії;

здібності, нахили та загальноосвітній рівень вихованця;

фізичний стан та здоров’я неповнолітнього тощо.
За час перебування засудженого в карантині, кваліфіковані співробітники колонії (психологи, лікарі, вихователі), проводять з ним бесіди, медичне обстеження, психологічне тестування на предмет визначення можливості даного засудженого займатись тим чи тим видом діяльності.
На професійно-технічне навчання відведено до 37 годин на тиждень. Основними видами виробництва, за напрямками якого здійснюється навчання, є:

метало та деревообробка для неповнолітніх чоловічої статі;

підприємства легкої галузі промисловості.
Останнім часом відбувається переорієнтація неповнолітніх на професії, які на сьогодні користуються попитом (будівельники, радіо механіки, оператори комп’ютерної техніки).
Скорочена тривалість робочого часу передбачена для неповнолітніх працівників з метою охорони їх здоров’я. Так, для працівників віком від 16 до 18 років встановлений 36-годиниий робочий тиждень, віком від 15 до 16 років – 24-годинний робочий тиждень (ст. 51 КЗпП). Для учнів віком від 14 до 15 років, якщо учні працюють впродовж навчального року у вільний від занять час, то тривалість їх робочого часу не повинна перевищувати половини тієї норми, яка встановлена для осіб відповідного віку, тобто для учнів віком від 14 до 16 років – не більше 12 годин на тиждень, а віком від
16 до 18 років – 18 годин на тиждень (ст. 51 КЗпП).
Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
Не допускається залучення до роботи в нічний час працівників у віці до 18 років.

202
Забороняється залучати до надурочних робіт:

осіб, молодших 18 років;

працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.
До робіт у вихідні дні забороняється залучати працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП).
Праця засуджених у виховних колоніях має не стільки економічне, як виховне значення. З метою трудового виховання використовується:

продуктивна праця на промисловому підприємстві;

навчально-продуктивна праця за програмою ПТУ;

самообслуговування в житлових зонах, у школі, ПТУ;

робота з благоустрою приміщень та території, поточний ремонт житлових та виробничих зон;

робота в гуртках технічної творчості та декоративно- прикладного мистецтва.
Праця вихованців регулюється нормами трудового законодавства і оплачується згідно встановлених тарифів.
Неповнолітніх засуджених не залучають до понад урочної роботи, у нічну зміну, на роботу з шкідливими умовами праці та інше.
Таким чином, залучення вихованців до праці спрямовано, перш за все, на формування позитивного ставлення до неї, оскільки більшість неповнолітніх до засудження суспільно-корисною працею не займались і мають стійке негативне ставлення до неї.
Специфіка соціально-психологічної роботи полягає в тому, що нею займаються набагато більше співробітників (вихователі, вчителі, викладачі ПТУ, майстри, представники виробництва тощо).
Крім того, вплив на неповнолітніх здійснюється, як правило, у вигляді порад, побажання, нагадування.
Уся виховна робота має бути спрямована на підготовку до звільнення та ресоціалізацію. Налагодження соціальних зв’язків починається з карантину.
Окрім офіційних запитів до територіальних органів, листів рідним, повідомлень до центрів зайнятості, направляються листи-клопотання про надання допомоги у реабілітації вихованців-сиріт до центрів соціальних служб для молоді, до служб у справах дітей. Є позитивний досвід надання такої допомоги в Одеській, Львівській, Чернігівській, Донецькій областях.
Необхідні знання та навички засуджені одержують на заняттях

203
школи з підготовки до звільнення.
Колектив неповнолітніх має таку структуру:

первинний (контактний) колектив – взвод (відділення) у складі 30-35 вихованців (керує вихователь);

вторинний (проміжний) колектив – відділення у складі 3-4 взводів (керує старший вихователь);

загальний (колонійський) колектив – колонія в складі всіх відділень (керує адміністрація колонії).
Первинні колективи створюються за побутово-шкільним принципом: взвод – клас. У багатьох колоніях застосовується наскрізний принцип: взвод – клас – бригада. Практично таке формування первинних колективів зручне тим, що взвод, який закріплений за одним вихователем формується із групи засуджених, які навчаються в одному класі, працюють на одному підприємстві, навчаються професії в складі однієї групи. Така організація первинного колективу дає можливість об’єднати зусилля вихователя, вчителя і майстра на певній групі засуджених.
Колектив неповнолітніх засуджених має свої органи самоврядування. Такими органами є ради та збори взводів, відділень
і колонії. За різними галузями діяльності колонії створюються суспільні комісії: шкільна, виробнича, клубна, з підтримки суспільного порядку, фізкультурно-спортивна, культурно-масова, санітарна секції.
У початковий період перебування в карантині у більшості неповнолітніх засуджених відмічається підвищена тривожність, агресивність, навіюваність, що створює у них загальний стан готовності до конфлікту, неадекватної реакції на вимоги співробітників установи, до виникнення стану фрустрації.
Невизначеність стану, страх зустрічі з колишніми ворогами, можливість не зайняти престижне місце у неофіційному рейтингу поміж вихованців колонії, формують у неповнолітнього засудженого психологічний бар’єр, що перешкоджає налагодженню взаємостосунків із співробітниками закладу.
У цих умовах найбільш ефективною формою виховного впливу на психіку засуджених є сеанси релаксації у кабінеті психоемоційного розвантаження. Вони заспокоюють, знижують
імпульсивність реакцій, урівноважують процеси збудження і гальмування. Так, наприклад, засуджені під час перебування в карантині, у більшості випадків змінюють бажання продовжувати

204
відбування покарання після досягнення повноліття у виправних колоніях, і мають тверду установку заслужити умовно-дострокове звільнення в даній колонії. Близько 45% засуджених у період перебування в карантині радикально змінюють свої особистісні установки, переосмислюють свою життєву позицію, коректують рівень самооцінки.
Особливу увагу необхідно приділяти групам ризику в адаптаційний період. Наприклад, у Прилуцькій колонії (Чернігівська обл.) за такими вихованцями закріплюється психолог, який разом із вихователями проводить індивідуальні бесіди, консультації, психологічний тренінг. У цілому, така робота з особами, які схильні до порушень режиму, проявляють суїцидальні тенденції, дозволила знизити в даній установі на 45% випадки делінквентної поведінки поміж неповнолітніх засуджених.
Проведення психологічною службою соціометрії колективів засуджених попереджає конфліктні ситуації на основі вияву об'єктивного групового статусу вихованців.
Визначення неформальних лідерів, характеру стосунків вихованців поміж собою спрямоване на переорієнтацію груп із негативною спрямованістю, та вибір кандидатів до активу, а отже і усунення ситуацій, які б призводили засуджених до життєвої кризи.
Для успішної адаптації неповнолітнього, начальник відділення має проводити таку роботу: вивчення особової справи; проведення ознайомчої бесіди, під час якої заповнює анкету на засудженого:

прізвище, ім’я, по батькові;

чи має близьких та рідних, кого саме. Які стосунки з ними?;

спеціальність, якщо працював. Де вчився і як?;

що може розповісти про своїх друзів? Чи бажає з ними листуватися?;

яка провина у скоєному злочині, хто винний: сам, інші люди (співучасники, родичі)?;

як буде себе поводити в колонії?;

чим цікавиться (музика, книжки, кіно, поезія, спорт тощо)?;

чим займався та чим цікавився до арешту?;

чи є бажання раніше звільнитися?

205 3) прийняття засудженого до відділення та постановка йому конкретних завдань.
Якщо неповнолітній відноситься до категорії важковиховуваних, то:
1)
проведення тестування, з метою складання психологічного портрету особистості та правильного планування подальшої роботи;
2)
проведення індивідуальної співбесіди з окресленням перспектив, яких можна досягти в колонії;
3)
закріплення за вихователем, з урахуванням:

наявності психологічного контакту між ними;

можливості їхньої психологічної сумісності та постійного спілкування;

рівня розвитку та досвіду роботи вихователя і бажання працювати із засудженим;
4) складання плану роботи на основі ґрунтовного вивчення особистості неповнолітнього з використанням таких методів, як: бесіда, спостереження, природній експеримент, анкетування, аналіз продуктів діяльності;
5) робота з неповнолітнім (фіксація динаміки змін у програмі
індивідуальної соціально-психологічної роботи із засудженим, звіти шефів, закріпленого співробітника; аналіз результатів).
З досягненням повноліття засуджені переводяться у виправні колонії для дорослих засуджених (ст. 147 КВК). Питання про переведення вирішується Державною пенітенціарною службою
України за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах дітей.
Відповідно до ст. 148 КВК України, у виховних колоніях для закріплення результатів виправлення, завершення професійно- технічного навчання засуджених можуть залишати до закінчення строку покарання, але не більше ніж до досягнення ними 22 років.
Залишення здійснюється на основі тих же вимог, що мають місце при переведенні засудженого до виправної колонії. Як вже зазначалось рішення про переведення засудженого, що досяг повноліття, до виправної колонії приймає педагогічна рада установи.
Педагогічні ради представляють собою постійно діючий колегіальний орган виховної колонії, головним завданням якого є розгляд питань та надання пропозицій адміністрації виховної колонії щодо організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, удосконалення навчально-виховного процесу.

206
Персональний склад педагогічної ради затверджується наказом начальника виховної колонії терміном на один рік.
Педагогічна рада розглядає відповідні матеріали та вносить пропозиції начальнику виховної колонії з питань: організації навчально-виховного процесу у виховній колонії; узагальнення досвіду організації соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, підготовки відповідних рекомендацій; підготовки та проведення культурно-масових заходів серед засуджених; надання методичної та практичної допомоги старшим вихователям, вихователям та іншим працівникам соціально-психологічної служби; організації підвищення психолого-педагогічної майстерності персоналу виховної колонії; взаємодії з громадськими та державними організаціями у питаннях ресоціалізації засуджених; переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії та залишення таких засуджених для подальшого відбування покарання у виховній колонії у порядку, установленому ст. 147, 148 КВК України; застосування до засуджених умовно-дострокового звільнення від відбування покарання; взяття на профілактичний облік злісних порушників установленого порядку відбування покарання та організації індивідуально-профілактичної роботи з ними; зняття з профілактичного обліку засуджених, які були взяті на облік як злісні порушники встановленого порядку відбування покарання; переведення засуджених до дільниці соціальної адаптації в порядку, установленому ст. 94 КВК України; переведення до дільниці ресоціалізації осіб, які після переведення до дільниці соціальної адаптації припустилися порушення встановленого режиму утримання; застосування до засуджених заходів заохочення або стягнення; надання засудженим права відвідування культурно- видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії в порядку, установленому ст. 144 КВК
України; заохочення представників підприємств, установ і організацій усіх форм власності, навчальних закладів, об’єднань громадян та окремих громадян, осіб з числа персоналу виховної колонії за активну участь у забезпеченні навчально-виховного процесу.
Педагогічну раду очолює її голова – заступник начальника виховної колонії із соціально-виховної та психологічної роботи. З числа членів педагогічної ради шляхом голосування на її засіданні

207
обирається заступник голови. До складу педагогічної ради входять заступники начальника установи, начальники відділів, частин та служб, директор загальноосвітньої школи, директор професійно- технічного училища, старший інспектор відділу соціально-виховної та психологічної роботи (він же секретар педагогічної ради), старші вихователі, методист виховної колонії, психолог, завідувач клубу.
За попереднім погодженням з головою педагогічної ради в її засіданнях з правом дорадчого голосу можуть брати участь представники підприємств, установ і організацій усіх форм власності, навчальних закладів, об’єднань громадян та окремі громадяни. У разі потреби на засідання педагогічної ради запрошуються працівники виховної колонії, які не входять до складу педагогічної ради, але до компетенції яких належать питання, що розглядаються педагогічною радою.
Основною формою роботи педагогічної ради є її засідання.
Засідання педагогічної ради проводяться у разі необхідності, але не рідше двох разів на місяць. Рішення педагогічної ради, погоджені з начальником виховної колонії, є обов’язковими до виконання працівниками колонії. Практика роботи в УВП показує, що засуджені, які переводяться з виховної колонії до УВП, як правило, погано себе поводять. Це можна пояснити їх психологічною непідготовленістю до нових умов, страхами, що вони переживають.
В силу вікових особливостей засуджений, якого переводять з виховної колонії, прагне до самоствердження своєї особистості, вважає, що в суспільстві дорослих злочинців необхідно заслужити
їхню „повагу”. Тому у засуджених, які переводяться з виховної колонії, є тяжіння до кримінально-злочинних елементів. Не останню роль, при тому, відіграє злочинна романтика. Будь-яка зміна стереотипів поведінки та зовнішнього оточення породжує у неповнолітніх вагання та страхи, які викликають почуття невпевненості в своїх силах та майбутніх особистісно значущих перспективах.
Тому, при переведенні засудженого до виправної колонії, необхідно:

пояснювати особливості взаємовідносин, що мають місце серед дорослих засуджених;

пояснювати правила поведінки та режимні вимоги;

формувати позитивні життєві перспективи;

спиратися на приклади;

208

нейтралізувати прояви негативної поведінки;

приділяти увагу вільному часу та зайнятості засудженого тощо.
Специфічною рисою діяльності виховних колоній є активне
залучення громадськості до процесу виправлення і ресоціалізації неповнолітніх засуджених. Об’єднання громадян, релігійні і благодійні організації та окремі особи можуть брати участь у виправленні і ресоціалізації засуджених та проведенні соціально- виховної роботи з ними, надавати допомогу органам і установам виконання покарань у порядку, установленому КВК України та
іншими законами України.
Основною формою подібної участі громадськості у виправленні та ресоціалізації засуджених неповнолітніх є піклувальні
ради, що створюються при виховних колоніях.
Згідно з Положенням про піклувальні ради при спеціальних виховних установах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 1 квітня 2004 р. №429, основними завданнями останніх
є: надання допомоги спеціальним виховним установам з питань соціального захисту засуджених неповнолітніх осіб; сприяння громадським організаціям, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми власності у вирішенні питань, пов’язаних з поліпшенням становища засуджених, дотриманням їх прав і законних
інтересів; здійснення заходів, спрямованих на вдосконалення навчально-виховного процесу у виховних колоніях, зміцнення їх матеріально-технічної бази, вирішення питань трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання.
Відповідно до покладених завдань піклувальні ради: забезпечують розроблення та здійснення у виховних колоніях заходів, спрямованих на поліпшення становища засуджених, формування здорового способу життя; подають пропозиції до проектів регіональних (місцевих) програм підтримки діяльності виховних колоній; взаємодіють з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань сприяння діяльності виховних колоній; надають допомогу адміністрації виховних колоній у проведенні соціально- виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та

209
професійно-технічного навчання; вживають заходів щодо розширення зв’язків виховних колоній з підприємствами, установами і організаціями незалежно від форми власності з питань зміцнення матеріально-технічної бази цих колоній та залучення засуджених до суспільно корисної праці; сприяють поліпшенню матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, здійсненню оздоровчо-профілактичних заходів; організовують шефство членів піклувальних рад, представників громадських організацій і трудових колективів над засудженими, які
є сиротами або залишилися без батьківського піклування, вирішують питання про подання їм матеріальної допомоги; здійснюють разом з громадськими організаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами
і організаціями незалежно від форми власності заходи соціального патронажу стосовно неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання; виконують інші функції відповідно до законодавства.
Піклувальні ради мають право: 1) доручати членам піклувальної ради відвідувати виховні колонії, вивчати стан матеріально-побутового та медико-санітарного забезпечення засуджених, умови їх праці та навчання, стан організації соціально- виховної роботи; 2) одержувати від громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів і установ виконання покарань, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності інформацію і документи, необхідні для виконання покладених на піклувальні ради завдань;
3) запрошувати на свої засідання представників виховних колоній, територіальних органів управління Державного департаменту з питань виконання покарань, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності; 4) проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх звернення та приймати за ними рішення; 5) вносити на розгляд органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрації виховних колоній та керівництва територіальних органів управління Державного департаменту з питань виконання покарань пропозиції щодо: удосконалення діяльності виховних колоній з питань поліпшення становища засуджених, дотримання їх прав і законних інтересів; організації трудового і побутового влаштування неповнолітніх осіб, звільнених від відбування покарання, сприяння їх соціальній

210
адаптації; забезпечення правового і соціального захисту персоналу виховних колоній.
До складу піклувальних рад входять представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадяни. Членами піклувальних рад не можуть бути особи, які мають не погашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість.
Голова піклувальної ради, його заступник та секретар ради обираються на її засіданні. Персональний склад ради оголошується наказом начальника виховної колонії. Голова піклувальної ради, його заступник, секретар та члени ради беруть участь у її роботі на громадських засадах.
Організаційною формою роботи піклувальної ради є засідання, які проводяться за потребою, але не рідше ніж один раз на три місяці. На засідання піклувальної ради можуть бути запрошені представники громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, прокуратури,
інших правоохоронних органів та громадяни. У засіданнях піклувальної ради бере участь начальник виховної колонії або його заступник.
Крім піклувальних рад з метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених та надання допомоги адміністрації виховних колоній при відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватись батьківські комітети, до складу яких входять батьки засуджених, особи, що їх замінюють та інші близькі родичі.
Діяльність таких комітетів регламентується положенням, яке затверджується начальником установи.
Як правило, батьківський комітет має право: а) знайомитись в установленому порядку з житловими та побутовими умовами утримання засуджених у виховній колонії; б) звертатися до громадських об’єднань для надання допомоги сиротам і особам, які позбавлені батьківського піклування, а також неповнолітнім з неблагополучних родин; в) забезпечувати посилками й передачами сиріт і осіб, які позбавлені батьківського піклування, а також засуджених, батьки яких не підтримують з ними зв’язку в період відбування покарання; г) надавати допомогу адміністрації у забезпеченні сиріт та осіб, які залишились без батьківського піклування, що звільняються з виховної колонії, громадським одягом; д) спільно з адміністрацією звертатися до державних

211
органів, громадських об’єднань з питань надання допомоги у проведенні виховної роботи з засудженими.
Для підтримки зв’язків з батьками засуджених регулярно проводяться батьківські збори, дні відкритих дверей. Під час таких зустрічей батьки неповнолітніх або особи, які їх замінюють мають можливість особисто спілкуватись з начальником установи, його заступниками, вихователями, вчителями, психологами, з’ясувати яким чином відбувається процес перевиховання, ознайомитися з умовами життя у колонії.
У кожній виховній колонії існує дільниця соціальної
адаптації, у якій утримуються засуджені, котрі правомірно себе поводили, сумлінно ставилися до праці, і яким до звільнення залишилось не більше б місяців. До неї переводяться засуджені, що не менше півроку утримувались у дільниці ресоціалізації, закінчили навчання у загальноосвітній школі або ПТУ, або яким до закінчення залишилось не більше З місяців, які мають формальні підстави для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не більше ніж через 6 місяців.
Головною метою функціонування такої дільниці є підготовка засудженого до звільнення. Засуджені проживають у спеціально обладнаних приміщеннях окремо від інших засуджених, також окремо вони приймають їжу, відвідують баню, бібліотеку, крамницю.
На кожного засудженого розробляється Індивідуальна програма підготовки його до звільнення. Вона складається начальником відділення соціально-психологічної служби за участю психолога, медичного працівника виховної колонії та залучених фахівців центрів соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді упродовж тижня після прибуття засудженого до дільниці соціальної адаптації.
Не зважаючи на прогресивність зазначених вище КК та КВК
України, проблема адаптації неповнолітніх засуджених як до умов
ізоляції, так і після звільнення з колонії все ж таки залишається найскладнішою. За думкою окремих вітчизняних вчених (Т. Гончар,
О. Бандурка, В. Трубников, А. Яровий та ін.), до неповнолітніх, що вперше вчинили злочин, потрібно розширити застосування покарань, не пов’язаних із позбавленням волі. Дослідження, проведені цими вченими підтверджують думку про те, що чим більше часу проводить засуджений в умовах ізоляції від суспільства

212
(а ці умови різко відрізняються від нормальних умов життя на волі), тим з більшими труднощами стикається він у процесі соціальної адаптації після звільнення від покарання. Адже невиправдано тривалі строки ізоляції можуть і випадкового злочинця зробити рецидивістом. Зазначені вчені бачать наступні напрями вирішення цієї проблеми: розширити коло осіб, до яких може бути застосоване умовно-дострокове звільнення; ввести щорічні відпустки для неповнолітніх, засуджених до позбавлення волі, тривалістю 10–15 діб; умови відбування покарання, суспільно корисна праця, виховна робота, загальноосвітнє і професійне навчання повинні бути позбавлені карального нахилу, щоб не обмежувати внутрішнє і зовнішнє стимулювання до ресоціалізації засудженого неповнолітнього.
Тому одним з важливих напрямів реформування пенітенціарної системи України є створення служби пробації на базі кримінально-виконавчої інспекції як альтернативному позбавленню волі виду відбування покарань, яка існує в більшості країн Європи.
Законопроект „Про службу пробації” вже давно очікує свого затвердження у Верховній Раді України. Він передбачає розширення повноважень щодо контролю за поведінкою підоблікованих неповнолітніх осіб, організації і проведення соціально-психолого- педагогічного супроводу, реалізації корекційних програм, залучення до роботи із засудженими волонтерів та громадськості.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал