Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України




Сторінка12/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.23 Kb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21
Залежність методів виховної дії від типу девіації
і характеристики засудженого
Тип девіантної
поведінки
Характеристика
Тип засудженого
Методи соціально-
педагогічної дії
Адиктивне
Відхід від реальності свого стану за допомогою прийому психоактивних речовин
Особи, що застосовували до скоєння злочину алкоголь, токсини, наркотики
Консультації у наркологів, заняття в групі АА
(анонімних алкоголіків), в самодіяльних організаціях, де необхідно навчити отримувати задоволення не під дією психоактивних речовин
Антисоціальне
Тенденція до здійснення дій, що суперечать моралі, етичним законам і правам інших людей
Особи, раніше неодноразово судимі або такі, що перебувають на обліку в органах
МВС
Адаптація до соціуму
Конформістське Відсутність самобутності, оригінальності в звичках, принципах, прихильність до офіційної точки зору, пристосовництво, некритичне відношення до вказівок осіб, що володіють владою
Особи без власної відповідальності, прихильні до соціального дрейфу; найчастіше це колишні вихованці дитячих будинків
Заняття з психологом і педагогом із застосуванням методик, пов’язаних з усвідомленням „свого Я”, уміння брати відповідальність на себе
Нарцистичне
Концепція власної грандіозності, що виявляється у фантазіях і діях, підвищена чутливість до оцінок інших людей, відсутність достатнього відчуття переживання
Особи, в більшості своїй з сімей, що педагогічно не відбулися, з проблемами
„егоїстичного виховання”
Виховання в колективі, через адаптацію до життя в колективі

163
Фанатичне
Сліпа прихильність до якої-небудь ідеї, доктрини, нетерпимість до будь- яких інших поглядів, що може супроводжуватися діями насильницького або брутального
(могутнього, всепоглинаючого, всеосяжного) характеру; нейтральні або дружні вчинки людей оцінюються як ворожі, заслуговуючи презирства
Особи, схильні до впливу субкультури пенітенціарної установи, що підтримує злодійські традиції; що полягали в різного роду організованих злочинних угрупуваннях, співтовариствах
Зміна орієнтації цінностей, розширення кругозору, розвінчування помилкових цінностей
Суїцидальне
Підвищений ризик в здійсненні суїциду
Особи з психічними деформаціями, що перебувають на психіатричному обліку, пережили глибокі стресові ситуації
Навчання спілкуванню, розвиток комунікабельності, залучення до роботи в громадських організаціях
Аутичне
Утруднення у встановленні соціальних контактів, відірваність від дійсності, занурена в сферу мрій і фантазій
Особи, знедолені люди в кримінальному середовищі, а також що втратили частково або повністю адекватну оцінку реальності
Навчання боротьбі із стресом залучення до роботи самодіяльних організацій
Діагностика форм девіантної поведінки повинна бути проведена в перші ж дні після надходження засудженого у виправній установі; залежно від результатів діагностики вони диференціюються ще в час перебування в карантині, соціально- педагогічна і психологічна корекція особистісних порушень починається безпосередньо після встановлення „діагнозу”.
Особлива увага приділяється розробці техніки індивідуальної роботи, необхідна велика різноманітність і гнучкість її форм, висока майстерність їх застосування вихователями з урахуванням розвитку колективу, особливостей особи виховуваного і особи вихователя, організуючого ці дії, і конкретної ситуації, в якій воно здійснюється.
Для цього необхідно мати певний багаж знань в області психології, педагогіки та інших наук. Сенс індивідуальної виховної роботи із

164
засудженими полягає в тому, щоб спробувати вивести оцінку ними своїх дій за межі тієї „внутрішньої” позиції, з якою вони дивляться на своє життя взагалі і злочинну діяльність зокрема. Тому реабілітація засудженого є частиною виховної роботи. Проте вирішити її сьогодні традиційними методами складно.
Головне значення загальноосвітнього процесу полягає у формуванні позитивних
інтересів
і потреб засудженого.
Загальноосвітня і професійна підготовка засуджених може розглядатися в різних аспектах – як засіб виховання, як умова застосування інших засобів виправлення і перевиховання, як спосіб успішної адаптації засуджених після звільнення, як чинник забезпечення нейтралізації негативних наслідків відбування покарання у вигляді позбавлення волі.
Підвищення загальноосвітнього рівня впливає на формування дисциплінованості, уміння долати труднощі, наполегливості, цілеспрямованості, здібності до самоствердження, до усвідомлення власної цінності. Все це сприяє виправленню і перевихованню засуджених, формуванню у них позитивних мотивів соціально корисної діяльності.
Підвищення освітнього рівня має велике значення для регуляції і саморегуляції поведінки засуджених, що також важливе для їх виправлення і подальшої соціалізації.
У процесі підвищення загальноосвітнього і професійного рівня зростає загальна культура засуджених. Разом з тим підвищення освітнього і культурного рівня перебудовує до певної міри внутрішній світ особи, створює у засуджених готовність до позитивного сприйняття засобів виправлення і перевиховання, то вони (засоби), у свою чергу, сприяють дієвості загальноосвітньої і культурної підготовки. Усе це повною мірою відповідає завданням соціально-педагогічної дії на засуджених, розвитку їх культури, підвищенню рівня освіти, отриманню трудових і професійних навичок, розвитку естетичних якостей.
Стимулювання засуджених до підвищення освіти здійснюється наступними способами:

покращення умов життя засуджених, тих, що навчаються в коледжі або університеті;

проведення конкурсу засуджених, тих, що навчаються за рахунок коштів піклувальної ради;

165

клопотання перед адміністрацією установи про заохочення засудженого, про його умовно-дострокове звільнення.
Показником вірної політики в освітній програмі може бути самодіяльна організація з самоосвіти засуджених. У її реалізації можуть брати участь засуджені, які мають вищу або середню спеціальну освіту, студенти груп заочного навчання та ін. Основні види діяльності самодіяльної організації – лекційна робота у відділеннях СПС, консультації для учнів школи, ПТУ, допомога начальникам відділень СПС у проведенні бесід, диспутів, відео- уроків.
Таким чином, основне завдання освітньої програми полягає у формуванні стійкого бажання засуджених здобути освіту, яка є одним із засобів реабілітації, що може бути досягнуто тільки при створенні замкнутого освітнього процесу в колонії.
Культурна програма. Зміст роботи із засудженими повинен забезпечувати гнучке реагування на змінні потреби суспільства, на вироблення здатності вирішувати завдання в нестандартних ситуаціях, вирішувати конфлікти ненасильницьким шляхом (в протилежність тому, до чого звикли більшість тих, що відбувають покарання) і спілкуватися з представниками різних соціальних, культурних, етнічних груп. При цьому особлива увага повинна бути приділена формуванню культури, моральності, гуманізму, умінню враховувати думку інших, а також вихованню відчуття власної гідності, здібності до саморозвитку і самовдосконалення.
Для вирішення цього завдання необхідно розуміти, що засуджений в реальному житті ухвалює свої рішення не у вакуумі.
На здійснювані ним вчинки впливають чинники культурного, соціального, особового і психологічного порядку.
Культура – основна причина, що визначає потреби і поведінку людини. Будь-яка культура включає дрібні складові, або субкультуру, яка представляє своїм членам можливість конкретного ототожнення і спілкування з собі подібними, тому треба як найраціональніше використовувати вільний час засуджених.
Раціональність його використання визначається з урахуванням частки витрат на ті або інші види корисної діяльності; ефективності дії на засуджених основних засобів виправлення; диференційованого підходу до різних груп засуджених; можливостей організації заходів в умовах установи. Побудова культурної програми базується на

166
необхідності формування духовно багатої особи, що має на увазі також високий рівень її естетичного розвитку.
Модель культурної програми передбачає розвиток естетичного смаку (залучення до концертної діяльності в колонії професійних творчих колективів і художньої самодіяльності, артистів, мистецтвознавців тощо); формування стійкого смаку, що досягається плановим проведенням культурних заходів; потреба в створенні прекрасного, що реалізовується участю засуджених в творчих колективах: театрі, хорі, самодіяльних гуртках тощо, причому консультування створених формувань повинно проводитися фахівцями. Участь в самодіяльних творчих колективах розглядається адміністрацією колонії як така що позитивно характеризує засудженого і враховується при його заохоченнях.
Програма засобів масової комунікації. Уміння розібратися в різнопланових інформаційних потоках і грамотне використання засобів масової інформації є істотними чинниками досягнення позитивних результатів у виховній роботі. У зв’язку з цим не менш важливим представляється формування у всіх суб’єктів виховної роботи прийомів цілеспрямованої дії не тільки на особу засудженого, але і на глядацьку і читацьку аудиторії з урахуванням її пізнавальних, емоційних і побутових інтересів. Ці завдання вирішуються за допомогою власних засобів масової інформації установи – газети, радіо, кабельного телебачення. Планування використання засобів масової інформації передбачає наступні види діяльності:

інформаційну (оперативна інформація про життя колонії і навколо неї);

трансляцію (для телебачення);

освітню;

навчальну (можливість отримання навичок роботи телеоператора, журналіста, редактора, фотографа, працівника студії);

творчу (створення програм, публікація віршів, розповідей).
З іншого боку, роботу засобів масової інформації можна представити як один із засобів педагогічного процесу – самодіяльну організацію засуджених
(з елементами самоврядування, самовиховання). Добре організоване самовиховання формує особу, розвиває її активну життєву позицію. У цьому складному і

167
динамічному процесі взаємозв’язані спрямованість і сутність особи з
її соціально-етичною готовністю до життя на волі.
Таким чином, засоби масової інформації вирішують два взаємозв’язані завдання – виховання засуджених, таких, що є
„споживачами”, і виховання засуджених, таких, що є „джерелами”, оскільки її засуджені, що беруть участь в діяльності як суб’єкти, випробовують реальну потребу в систематичній і плановій роботі над собою по розвитку і вдосконаленню позитивних особових властивостей і якостей, по підвищенню рівня культури і освіти, духовності і моральності, тобто якостей, необхідних для досягнення конкретних життєвих цілей.
Основна ідея роботи колективу працівників пенітенціарного закладу із засобами масової інформації, як, втім, і з іншими самодіяльними організаціями засуджених, полягає в необхідності пробудження у засуджених потреби в самовихованні, самовдосконаленні і саморозвитку, в підказці мети і спрямованості цього процесу, в розкритті методів роботи над собою, шляхів досягнення поставленої мети з урахуванням вимог, що пред’являються суспільством до кожної людини. Вирішення викладених завдань повинно здійснюватися планомірно, з обов’язковим коректуванням поведінки засуджених і розвитком у них відчуття самооцінки, яка може трактуватися як відношення людини до своїх можливостей і здібностей, до своїх особистих якостей.
Засоби масової інформації сприяють підвищенню рівня етичного розвитку особи в процесі її самореалізації. При цьому можна виділити три види самореалізації особи:
1. Самореалізація, при якій відбувається концентрація людини на власних вузькоособистісних інтересах і потребах. Такий вид самореалізації зазвичай веде до втрати влади над обставинами і до нестійкості особи.
2. Самореалізація, при якій не відбувається відносної емансипації від зовнішніх обставин, і де думка інших людей є абсолютним орієнтиром поведінки людини. Така самореалізація веде до нестійкості особи, конформізму.
3. Самореалізація, в якій переважає прагнення людини знайти своє місце в колективному житті, реалізувати себе, віддаючи сили і здібності на благо інших людей.

168
Процес становлення особи засуджених, таких, що беруть участь в створенні і роботі засобів масової інформації, може проходити у такій послідовності: спочатку вони залучаються до роботи в ЗМІ для отримання різних пільг і відносної свободи переміщення по колонії; наступний етап – вибір кумирів і необмірковане наслідування ним; завершальний етап – високий ступінь самокритики до всього, що робить він сам, бажання передати свій накопичений позитивний досвід іншим. Дане положення дозволяє постійно підтримувати професійний рівень засобів масової інформації колонії, не дивлячись на велику змінність контингенту засуджених.
Програма соціальної допомоги. Створення програми соціальної допомоги продиктоване необхідністю матеріальної підтримки будь-яких програм в колонії. Оскільки адміністрація пенітенціарної установи в економічній ситуації, що склалася, не в змозі надавати фінансову підтримку громадськості, що працює в установі.
Діяльність в рамках програми соціальної допомоги надає велику виховну дію на засуджених. З одного боку, вона вчить піклуватися про тих, що мають більшу (принцип гуманізму) потребу, з іншої – дає засудженим надію на підтримку інших людей, особливо на допомогу при звільненні, але для цього необхідно позитивно себе зарекомендувати в колонії за час відбування покарання (принцип майбуття).
Програма соціальної допомоги прямо і побічно здійснює етичне виховання засуджених – викорінювання негативних етичних відчуттів (жити тільки ради задоволення своїх щохвилинних потреб)
і формування позитивних (турбота про тих, хто більш мають потребу, про сім’ю). Одночасно щепляться соціально-цінні звички і навички поведінки і викорінюються негативні. Проте на шляху вирішення цієї проблеми виникає ряд труднощів, обумовлених особовими особливостями засуджених – відносною слабкістю спонук, яскраво вираженою егоцентричною спрямованістю, схильністю негативним впливам. Необхідно постійне коректування різних форм асоціальної поведінки засуджених з боку колективу працівників пенітенціарних закладів, а також привчання засуджених до соціально прийнятних норм поведінки. Поступово вони оволодівають умінням поводитися відповідно до прийнятих в суспільстві етичних принципів.

169

Ключові поняття: колектив співробітників пенітенціарного закладу.

Питання і завдання:
1.
Яка структура колективу співробітників колонії?
2.
Які педагогічні функції колективу співробітників?
3.
За яких умов колектив співробітників може перетворитися на колектив вихователів?
4.
Охарактеризуйте місце психологічної служби і колективу співробітників в структурі виховного процесу колонії.
5.
Назвіть основні напрями і форми взаємодії соціально- психологічної служби з іншими відділами колективу співробітників.

Проблемне завдання: Скласти професійний портрет вихователя УВП не залежно від займаної посади.


4.2. Сутність методичної роботи та інформаційно-
аналітичне забезпечення виховного процесу
Безпосередньо соціально-виховною роботою в
УВП займаються: заступник начальника з соціально-виховної та психологічної роботи, начальники відділень соціально- психологічної служби, психологи, учителі загальноосвітньої школи, соціальні педагоги, працівники професійно-технічних навчальних центрів, старші вихователі, вихователі, методисти, інспектори з фізкультурно-спортивної роботи, завідувачі клубами, керівники гуртків; педагогічні ради, піклувальні ради та спостережні комісії, батьківські комітети при виховних колоніях.
Соціально-виховна робота з ув’язненими здійснюється в кілька етапів.
На першому етапі при надходженні засудженого в колонію психолог (педагог) вивчає його документи, матеріали суду, його особистість і причини відхилення в поведінці. На підставі цього планується виховна робота із засудженим, визначаються форми і методи цієї роботи. Розробляється Індивідуальна програма соціально-виховної та психологічної роботи із засудженим.

170
На другому, основному етапі реалізується розроблена програма. Перш за все підопічному надається допомога в адаптації до групи, передбачається можливість виникнення конфлікту з
іншими вихованцями. Поступово він включається в ритм колонії, навчання й роботу.
Педагогічний колектив колонії аналізує процес виправлення.
Умовно він розподіляє вихованців по групах:

перша група – усвідомлюють свою вину та необхідність виправлення і перевиховання, навчаються, здобувають професію, виконують усі вимоги;

друга група – розкаюються у скоєному, усвідомлюють необхідність виправлення, ініціативні у праці та виконання режиму, впливають на інших, беруть участь у самодіяльності;

третя група – засуджують свій злочин, доводять своє виправлення, займаються самовихованням і самоосвітою;

четверта група – „болото”, за визначенням А. Макаренка, поведінка не визначена;

п’ята група – порушники порядку, що не підкоряються вимогам адміністратора;

шоста група – злісні порушники, лідери злочинних угруповань.
Відповідно до цієї класифікації персонал колонії здійснює
індивідуальний та диференційований підхід до вихованців. Групи рухливі й вихователь регулярно фіксує перехід підопічних з групи в групу, тим самим відстежуючи процес перевиховання засуджених.
Ефективність виконання індивідуальної програми залежить від ряду причин:

особливостей засудженого;

терміну перебування в колонії;

колективу, у який він потрапив;

досвіду вихователів;

виховних можливостей установ.
На третьому, заключному, етапі, наприкінці відбування строку покарання, оцінюються результати всієї роботи колективу колонії з перевиховання. Ця оцінка залежить від багатьох чинників: від дотримання правових норм по відношенню до звільненого, від наявності у нього житла, від середовища, у якому він має жити, його морального клімату і ставлення до нього оточуючих. Тут величезну

171
роль може грати піклувальна рада колонії, яка допоможе тому, хто звільнився у влаштуванні на роботу, у придбанні житла.
Вихователь у своїй діяльності в закладах пенітенціарної системи використовує наступні методи:

методи переконання;

організація діяльності;

режим;

метод корекції;

метод „перспективних ліній” (А. Макаренко);

гальмування негативної активності;

метод критики.
Виправлення в колонії – це система соціально-педагогічних впливів. Виправлення залежить від статусу колонії: виховна (для неповнолітніх) або виправна (мінімального, середнього або максимального рівнів безпеки).
Виправні методи використовуються з урахуванням особливостей соціально-педагогічного процесу: трудова, навчально- виховна та інше.
У процесі перевиховання переважають усталені методи впливу:

спільна діяльність;

співробітництво;

поради;

обговорення.
Усі вони пов’язані між собою.
Процес перевиховання в колонії характеризується низкою особливостей. Це ізоляція людини від суспільства, коли тривалий час чоловіки та жінки утримуються окремо; жорсткі режимні рамки
– життя проходить в умовах кримінального покарання, що регламентується правами й обов’язками; специфічний статус засудженого.
У процесі перевиховання ув’язнені поступово готуються до життя на волі за допомогою загальноосвітньої підготовки, отримання професії, виявлення можливих варіантів життєустрою.
Важливим у процесі перевиховання є залучення засудженого до громадської діяльності колонії, життя колективу. Важливо, щоб це був колектив без „паханів”, „ватажків” і „авторитетів”. Тут слід спиратися на досвід роботи А. Макаренка за створення колективу, його теорію малого колективу, через який вихователь проводить свої

172
ідеї та успішно впливає на особистість.
Його принцип виховання особистості „як можна більше вимог до вихованця, якомога більше поваги до нього”, як не можна більш актуальний у виправній установі.
У роботі зі злочинцями вихователю слід взяти на озброєння і теорію А. Макаренка про перспективні лінії. Поставлена перед вихованцем близька, середня і далека перспектива – це своєрідний психологічний вплив на нього для зміни ним свого статусу і підготовки до виходу з колонії.
Найважливіший принцип перевиховання – опора на позитивні якості особистості засудженого.
Диференційований підхід здійснюється з урахуванням групової приналежності тих, хто відбуває термін. Групи розрізняються:

за характером злочинів;

за кількістю судимостей;

за ступенем кримінальної зараженості;

за ступенем суспільної небезпеки;

за віком, статтю, освітою.
Зміст роботи в колонії визначається наступними напрямами: правове, моральне, трудове, фізичне та санітарно-гігієнічне виховання.
У числі засобів виховного процесу в якості першорядної виділяється праця. Усі ув’язнені зобов’язані працювати. Причому, щоб праця сприяла їхньому фізичному і моральному вихованню, необхідно забезпечити культуру праці, організувати змагання.
Важливим засобом перевиховання засуджених є режим – рамки поведінки засуджених у колонії. Це заборони, правила, вимоги, які обмежують їх побут, зв’язок із зовнішнім світом, з родичами, свободу пересувань. Виховне значення режиму – зміна
інтересів засудженого, руйнування старого стереотипу поведінки, формування моральних звичок і навичок соціально прийнятної поведінки. Слід пам’ятати, що надмірно суворий режим веде до утриманства, пристосовництва, безініціативності.
Навчання ув’язнених – теж засіб їх виховання. Воно здійснюється за двома напрямами: загальноосвітня підготовка
(відвідування загальноосвітньої школи) і професійне навчання (у процесі професійно-технічного навчання і праці), яке спрямоване на отримання професії, необхідної укладеним після звільнення.

173
Особливого підходу потребує процес перевиховання дівчат, жінок, у яких, в силу їх психофізіологічних особливостей, швидше відбувається процес деградації особистості. Слід враховувати, що серед дівчат збільшилася злочинність (від 19 – до 30 років). Деякі були одружені, мали дітей, сім’ї розпалися. Більшість з них не мають постійного місця проживання, ніде не працювали, брали участь у шахрайстві, здирстві, вбивстві.
Слід враховувати весь комплекс своєрідності жінок: фізіологічних, кримінально-правових, соціально-демографічних, вік, ставлення до покарання, відносини з родичами, процес деградації.
Особливої уваги потребують особи з аномаліями психіки. Це засуджені, які перенесли травми головного мозку, з відхиленнями у психічному розвитку, вони осудні, працездатні, але в умовах ізоляції можуть бути агресивні. Для них обмежується трудова діяльність, деякі з них потребують ізоляції, так як піддаються глузуванням, а часом знущанням з боку інших засуджених.
У роботі із засудженими, які мають психічні відхилення, потрібно знати характер аномалії, рекомендації медиків і захистити
їх від негативного впливу сусідів по камері; важливо регулярно проводити медичні огляди.
Ряд виправних колоній враховують, що серед засуджених зустрічаються віруючі і ті, які долучаються до віри, тому підтримуються зв’язки з релігійними конфесіями, організовуються відвідування священнослужителів, ведуться бесіди з засудженими, проводяться релігійні служби. Вихователь повинен пам’ятати про свободу віросповідання та надавати засудженим можливість виконувати релігійні обряди.
Бесіди віруючого зі священиком тільки допомагають у перевихованні. Часто після звільнення віруючі знаходять допомогу, роботу і притулок в церкві.
Підвищення ефективності виховної роботи із засудженими нерозривно пов’язане з вдосконаленням методичної роботи у виправних колоніях.
Методична робота покликана сприяти підвищенню професійної майстерності працівників пенітенціарного закладу, розповсюдженню позитивного досвіду виправлення засуджених, впровадженню в практику наукових досягнень.
Мета методичної роботи полягає в освоєнні найбільш раціональних методів, форм і прийомів виправлення засуджених.

174
Методична робота орієнтована на досягнення і підтримку високої якості виховного процесу в колонії. Вона здійснюється повсякденно та органічно пов’язана з практикою діяльності співробітників.
Як правило, безпосереднім керівником методичної роботи є заступник начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи. З досвідчених співробітників колонії формується рада.
Методично-виховна рада виправної колонії є дорадчим органом, що постійно діє. У своїй практичній роботі він керується директивами, наказами й інструкціями Мінюсту України, УВП регіону, у якому функціонує колонія.
Методично-виховна рада створюється наказом начальника установи виконання покарання (УВП). У її склад можуть бути рекомендовані заступники начальника, начальники відділів, частин і служб, найбільш досвідчені співробітники пенітенціарного закладу, представники громадськості, викладачі школи і профтехучилища.
Діловодство ради покладається на секретаря ради, вибраного з складу його членів.
При методично-виховній раді можуть бути створені секції: дисципліни, законності та правопорядку, трудового виховання, режиму відбування покарання, загальноосвітнього і професійно- технічного навчання, по роботі з самодіяльними організаціями засуджених. Залежно від особливостей роботи пенітенціарного закладу утворюються та інші секції, які працюють під керівництвом одного з членів методично-виховної ради. Порядок роботи секцій визначається методично-виховною радою виправної колонії.
Методично-виховна рада:

заслуховує доповіді членів ради, працівників колонії, персоналу відділень СПС з питань вдосконалення діяльності установи;

узагальнює і поширює передовий досвід роботи з виправлення засуджених, розробляє методичні рекомендації та приймає заходи до підвищення ефективності виховних заходів;

розглядає плани впровадження в практику процесу виправлення засуджених конкретних наукових
і методичних рекомендацій;

надає практичну допомогу в роботі методичного кабінету виправного закладу, відділенням СПС;

175

вносить пропозиції по вдосконаленню форм і методів педагогічної дії на засуджених.
Робота методично-виховної ради планується щокварталу.
План затверджується на засіданні ради. Засідання проводяться в міру необхідності, але не рідше одного разу на квартал.
Методично-виховна рада шляхом вивчення і узагальнення різних напрямів діяльності пенітенціарного закладу, вироблення
єдиних режимно-педагогічних вимог, розробки конкретних методичних рекомендацій надає практичну допомогу адміністрації виправної установи в питаннях:

підвищення професійної майстерності співробітників, організації навчання з основ психології й педагогіки;

зміцнення дисципліни і законності;

зміцнення режиму відбування покарання засуджених, здійснення єдиних режимно-педагогічних вимог;

вдосконалення форм і методів, підвищення ефективності виховної роботи;

трудового виховання засуджених, організації трудового змагання між загонами, бригадами і окремими засудженими;

формування позитивно спрямованого колективу засуджених і використання його впливу в роботі з важковиховуваними;

вдосконалення форм і методів індивідуально-виховної роботи із засудженими;

підвищення ефективності методів заохочення і стягнення, виховання у засуджених дисциплінованості;

вдосконалення форм і методів пропаганди правових знань серед засуджених, їх правового виховання;

підвищення ролі загальноосвітнього і професійно- технічного навчання засуджених;

застосування технічних засобів і наочної агітації у виховній роботі із засудженими;

раціонального розподілу і доцільного використання вільного часу засуджених в процесі організації виховної роботи;

підвищення ролі самодіяльних організацій, поліпшення підбору, виховання і навчання активу засуджених;

176

взаємодії частин і служб в роботі по виправленню засуджених;

залучення організацій шефів по виправленню засуджених;

підготовки засуджених до звільнення з місць позбавлення волі, їх трудовому і побутовому пристрою.
Вирішення методично-виховної ради носять рекомендаційний характер. Після їх затвердження начальником колонії вони обов’язкові для виконання співробітниками відповідної виправної установи.
Однією з важливих ланок в методичній роботі є діяльність методичних кабінетів. Методичний кабінет узагальнює і поширює передовий досвід кращих вихователів по виправленню засуджених; розробляє тематику доповідей, лекцій, бесід, наочних посібників і
інших методичних матеріалів з питань виправлення засуджених; організовує консультації працівникам виправної установи з питань виправлення засуджених, здійснює підбір літератури до занять з правового виховання, організовує виставки, стенди про позитивний досвід роботи; організовує серед працівників колонії пропаганду досягнень педагогіки, психології, юриспруденції та інших наук, розробляє рекомендації по впровадженню їх в практику роботи; веде бібліографічну роботу з питань виховання і навчання засуджених.
Методичний кабінет підбирає і створює фонд методичної допомоги, учбову і методичну документацію: програми, плани, інструкції, методичні вказівки тощо.
Таким чином, методична робота сприяє пропаганді досягнень науки, впровадженню наукових розробок в практику виправлення засуджених, розповсюдженню позитивного досвіду.
Ефективність методичної роботи є обов’язковою умовою, що припускає пошук, узагальнення, відбір, розповсюдження й впровадження в практику позитивного досвіду.
У будь-якій сфері людської діяльності позитивний досвід завжди є необхідною умовою прогресу і подальшого розвитку суспільства. І зараз цьому питанню приділяється найпильніша увага.
Державний стандарт визначає поняття

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал