Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України



Pdf просмотр
Сторінка10/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.23 Kb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21
Ключові поняття: колектив засуджених, педагогічне управління колективом засуджених, рівень розвитку колективу засуджених.
Питання та завдання:
1.
Розкрийте різні наукові погляди на проблему формування особистості в колективі.
2.
Розкрийте сутність і зміст поняття «колектив засуджених».
3.
Обґрунтуйте різні рівні розвитку колективів засуджених.
4.
Розкрийте сутність і значення педагогічного управління колективом засуджених.

135 5.
Назвіть шляхи поліпшення педагогічного управління колективом засуджених.
Проблемне завдання: Розробити технологію ефективного розвитку колективу засуджених виправної (виховної) колонії.

3.4. Самовиховання засуджених

Перехід засудженого з об’єкту в суб’єкт виховного процесу – одне із завдань психолого-педагогічної корекції поведінки, діяльності, відносин засуджених, їх виправлення і ресоціалізації.
Важливе значення в цьому процесі посідає самовиховання.
Самовиховання обумовлене розвитком суспільства, його вимогами до особистості та служить суспільним інтересам. Його зміст залежить перш за все від суспільно-історичних умов, у яких живе і розвивається людина.
Діяльність людини в суспільстві – найважливіша передумова для самовиховання. Характер діяльності визначає формування особистості, розвиток психіки, саморозвиток. У процесі розумового, правового, трудового, етично-естетичного виховання, розширення соціальних контактів і сфер діяльності у людини, з одного боку, закономірно виникають нові запити і інтереси, які необхідно задовольнити, і, з іншого – потреба усунення недоліків, що заважають досягненню нових великих цілей.
З точки зору діалектики причини розвитку будь-якого явища містяться в його внутрішніх суперечностях, „саморусі”, саморозвитку, який виявляється в психіці людини і в зростанні, і в дозріванні, і в динамічному стереотипі. Внутрішній світ людини – результат взаємодії його психіки з навколишнім світом. Тому зміна цього внутрішнього світу породжується двома чинниками: характером і змістом зовнішніх умов і рівнем розвитку і стану психіки.
Самовиховання, будучи важливою рушійною силою психіки, відкриває новий етап взаємодії між особою і зовнішнім світом, новий етап в її розвитку.
Самовиховання може мати не тільки позитивну, але й негативну спрямованість, сприяти формуванню негативних якостей.
Це особливо виявляється у виправних (виховних) установах.
Самовиховання може бути систематичним і планомірним, проте

136
воно не обмежується лише таким характером діяльності. Тому самовиховання – це діяльність людини з метою вдосконалення своїх позитивних якостей і подолання негативних.
Самовиховання у виправній (виховній) колонії, як правило, представляє процес роботи засуджених над собою щодо корінної перебудови всієї психології, світогляду, мотивів поведінки, ідеалів, звичок, спрямованості особистості.
Мета самовиховання – стати зрештою свідомим членом суспільства, що чесно ставиться до праці, поважає закони і етичні норми суспільства, здатний виконувати свій громадянський обов’язок.
Самовиховання особистості нерозривно пов’язане з вихованням, між ними існують тісний зв’язок і взаємозв’язок. Під впливом виховання готуються умови й етично-психологічні передумови для самовиховання:
1) формуються світогляд та ідеал;
2) дозріває потреба самовиховання;
3) намічаються методи і засоби самовиховання.
У свою чергу самовиховання забезпечує успіх виховання.
Будучи тісно пов’язаними, виховання і самовиховання істотно відрізняються один від одного: а) якщо в процесі виховання особа є об’єктом зовнішніх дій, то при самовихованні об’єктом дії стає суб’єкт, тобто об’єкт і суб’єкт збігаються; б) якщо вихованню людина піддається з дня народження, то самовихованням вона починає займатися тільки досягши певного рівня етичної зрілості, коли в наявності високорозвинена самосвідомість, здібність до самоаналізу й самооцінки; в) якщо в процесі виховання враховуються вікові й
індивідуальні особливості особистості виховуваного, то самовиховання безпосередньо визначається віковими й
індивідуальними особливостями, які не завжди створюються особою.
Самовиховання – закономірне явище розвитку особистості. Як правило, самовихованням людина починає займатися в підлітковому віці, коли в неї закладаються основи світогляду. При цьому джерелом самовиховання є схильність підлітка до наслідування, а найважливішими мотивами самовиховання – бажання бути схожим на дорослих, прагнення до самостійності. Проте, не уміючи ще

137
правильно співвідносити поставлені цілі та власні можливості, підлітки нерідко неправильно обирають засоби і методи самовиховання. Самовихованням підліток займається епізодично, часто стихійно, зосереджуючи власну свідомість, у першу чергу, на розвитку вольових і фізичних якостей.
У юнацькому віці у зв’язку з перетворенням світогляду у стійку систему поглядів і переконань, набуттям життєвого досвіду, підвищенням інтересу до своєї особистості самовиховання стає більш постійним, систематичним, цілеспрямованим. На перший план висувається етичне самовдосконалення особистості.
Ще більш зрілим самовиховання стає у дорослої людини.
Воно характеризується стійкою системою поглядів і переконань та спирається на здатність людини ретельно аналізувати власні якості й враховувати їх, виходячи з вимог, що пред’являються до нього суспільством і діяльністю, якою він займається.
Самовихованням людина може займатися все життя, бо немає межі самовдосконаленню.
Усе більшого значення в даний час набуває самовиховання засуджених. У процесі виправлення найважливіше місце належить колективу співробітників. Але це не означає, що виправлення не повинне спиратися на суспільно значущу активність засуджених.
Вони самі повинні брати активну участь у формуванні в себе позитивних якостей та подоланні негативних рис характеру, мотивів поведінки і діяльності. Іншими словами, виправлення повинне поєднуватися з самовихованням засуджених.
Практика свідчить про те, що значних результатів досягають ті виправні (виховні) установи, у яких на достатньому рівні організовано самовиховання серед засуджених.
Звичайно, не всі засуджені в рівній мірі займаються самовихованням.
Засуджені, що усвідомлюють свою вину й мають на меті позитивно змінитися, займаються самовихованням із старанністю і добиваються в цьому позитивних результатів. Виправлення і самовиховання у таких засуджених збігаються. Обстеження таких засуджених показує, що найважливішими мотивами самовдосконалення є: бажання повернутися до чесного трудового життя; прагнення викупити свою провину перед суспільством; бажання придбати спеціальність, яка стане в нагоді для життя на

138
волі; прагнення повернути втрачену довіру і пошану рідних та близьких тощо.
У засуджених, що не в повній мірі усвідомлюють свою вину і не прагнуть якісних змін в особистості, існує явна суперечність між
їх виправленням і самовихованням. Багато хто з них абсолютно не займається самовихованням, інші розвивають такі якості, які, навпаки, необхідно викорінювати як не відповідні нормам і вимогам нашого суспільства, треті розвивають волю, фізичні якості з метою підпорядкувати собі нестійких засуджених, розправитися з кривдниками тощо. У таких засуджених самовиховання носить яскраво виражену негативну спрямованість. Практика свідчить про те, що саме таких засуджених важче виправити.
Для того, щоб самовиховання проходило ефективніше, слід орієнтувати засуджених на етичні зразки та ідеали. Етичний ідеал виступає як мета самовиховання і як критерій правильності вчинків і дій особистості. Вивчення засуджених показує, що у деяких з них є позитивний ідеал, у багатьох – негативний, а велика кількість засуджених зовсім не мають ідеалу. Щоб стимулювати процес самовиховання засуджених в потрібному напрямі, необхідний
індивідуальний підхід.
Одних треба спонукати керуватися своїм позитивним ідеалом,
інших – допомогти зруйнувати негативний і сформувати позитивний
ідеал, третім – надати допомогу у виборі етичного ідеалу.
Для організації самовиховання засуджених важливо знати вимоги держави і суспільства до особистості і власні можливості, власні негативні й позитивні якості, самокритично до них ставитися.
Важко займатися самовихованням тим засудженим, які вважають себе досить вихованими і не знаходять в собі негативних якостей.
Самокритичність – умова успіху самовиховання. Вона дозволяє засудженому об’єктивно оцінити свої достоїнства і недоліки та на основі цього визначити завдання, методи і засоби самовиховання.
У самовихованні засуджених велике значення має уміння управляти собою, своєю поведінкою і діяльністю, не сумувати і не падати духом при тимчасових невдачах, досягати здійснення поставлених цілей.
Необхідною передумовою самовиховання засуджених є самопізнання і самооцінка.
Самопізнання і самооцінка засуджених приводять до усвідомлення життєво необхідних перспектив власного розвитку і

139
буття, приводять у дію процес їх самовиховання, створюють готовність особистості до роботи над собою. Пізнаючи себе, засуджений тим самим визначає свої слабкі і сильні сторони.
Виявлення недоліків викликає стан незадоволеності собою, прагнення викоренити дані недоліки. Незадоволеність виявляється в словах, настрої, самокритиці.
Важливим компонентом роботи, спрямованої на розвиток самопізнання і самооцінки, виступають знання деяких аспектів психології самовиховання.
Тому в процесі організації самовиховання необхідно озброїти засуджених поняттями про джерела етично-вольової активності особистості, закономірності її розвитку та способи прояву, методи вивчення і виховання своєї особи.
Самовиховання засуджених здійснюється на основі використання різноманітних методів самовиховання.
Під методами самовиховання розуміються способи і прийоми впливу людини на свою особистість з метою формування необхідних суспільно значущих якостей. Основними методами самовиховання є самопереконання, самонавіювання, самонаказ,
самосхвалення,
самозобов’язання,
самоосуд,
самоперевірка,
самозвіт.
До самопереконання засуджений вдається тоді, коли йому доводиться самостійно ухвалювати рішення, а у нього немає впевненості у правильності своїх дій. Сутність самопереконання полягає в тому, що шляхом міркувань, нібито розмовляючи з собою, засуджений зважує всі „за і проти”, доводить собі правильність одних думок та дій і спростовує помилковість інших.
Самопереконання нерідко протікає у формі складної боротьби мотивів, супроводжується наполегливим пошуком
істини, напруженим роздумом, гострими переживаннями, етичними колізіями.
Самонавіювання є необхідним в особливо важких ситуаціях життя або при особливих внутрішніх станах (нерішучість, страх, невпевненість), коли потрібно не тільки переконатися в правильності своїх думок, але і спонукати себе подолати певні зовнішні або внутрішні перешкоди на шляху до досягнення поставлених цілей.
Самонавіювання спрямоване на самосвідомість засудженого, його вищу нервову діяльність, яка включає і розум, і вчинки.

140
Завдяки самонавіюванню досягається гальмування – породження вчинків, дій або зміна стереотипу поведінки. Самонавіювання
(словесне) завжди досягається шляхом безпосередньої дії мови, що має певне смислове значення і імперативність.
Оволодіння методом самонавіювання вимагає спеціального психічного тренування. Наприклад, засуджений, що зловживає спиртними напоями, щодня вранці, удень й увечері повторює двадцять і більше разів: „Я більше ніколи, ні за яких обставин не вживатиму спиртних напоїв”, „Я завжди зберігатиму спокій, ніколи не хвилюватимуся, не прийматиму все близько до серця”, „Я обов’язково доб’юся того-то і подолаю те-то” тощо. Повторюючи, потрібно наполегливо думати про зміст фрази.
Самонаказ
використовується з метою виправлення конкретних недоліків і виховання позитивних якостей. Самонаказ вимагає розвиненої волі. Відомий радянський письменник Н.
Островський в романі „Як загартовувалася сталь” добре показує психологію самонаказу. У критичний період життя Павло Корчагин зрозумів, що через хворобу немає надії на повернення в лад. Тоді його рука сама потягнулася до револьвера. Але Павло наказав собі:
„Заховай револьвер і нікому ніколи про це не розповідай! Умій жити
і тоді, коли життя стає нестерпним, зроби її корисною”. Самонаказ особливо дієвий, якщо він заснований на глибокій переконаності в правоті своїх життєвих цілей, планів, вчинків і дій.
Самосхвалення засноване на критичному сприйнятті себе і результатів своєї діяльності і застосовується в тих випадках, коли втрачена віра в себе або коли виникає страх перед труднощами. Як засоби самосхвалення використовуються приклади інших людей, які досягають в тих же умовах великих результатів. Самосхвалення виражається в формулі: „Правильно, так тримати”.
До самозобов’язання як методу самовиховання засуджений вдається для того, щоб поводитися належним чином і доводити почату справу до кінця. Беручи самозобов’язання перед колективом у присутності вихователя, засуджений нібито відрізає собі шлях до відступу.
Самоосуд застосовується в тих випадках, коли неправильно була поставлена мета або вибрані помилкові прийоми самовиховання.
Самоосуд не повинен носити характеру самоприниження, апатії, відходу в себе, навпаки, він застосовується

141
для стимулювання роботи над собою. Самоосуд іноді виступає у вигляді самозаперечення.
Самоперевірка – це спроба своїх сил і можливостей на різних стадіях самовиховання, особливо в початковий період. В умовах колонії вона може прийняти помилкові форми. Засуджений, наприклад, перевіряє силу своєї волі, твердість характеру не в зразковій праці, а в грубих порушеннях правил поведінки, дисципліни, відточує свою мову не на уроках російської мови, а шляхом вивчення жаргону і тому подібне. Розвитку уміння перевіряти себе сприяє трудове змагання, політико-виховні заходи, навчання в загальноосвітній школі і ПТУ.
Самозвіт, як правило, підводить підсумки роботи над собою за певний період. Формами самозвіту можуть бути добровільні звіти про виконання прийнятих індивідуальних трудових зобов’язань
(самозобов’язань) на зборах ради колективу засуджених, педагогічній раді, а також „огляди корисних справ”. Самозвіт завершується переглядом і корегуванням програми самовиховання.
Формами контролю за виконанням засудженими програм самовиховання є: бесіди; звіти на раді колективу і педагогічній раді, перед піклувальною радою; перевірка вихователем щоденника (за умови, якщо засуджений веде його).
Успіхи або невдачі в самовихованні повинні бути оцінені засудженим і в деяких випадках супроводжуватися самопокаранням
(наприклад, позбавлення себе відвідати кіно) або самозаохоченням
(додатковий відпочинок у вільний час).
Діяльність засуджених по самовиховання необхідно стимулювати, створювати такі умови виправлення, які б спонукали правопорушників до управління своєю поведінкою. Усвідомленню засудженим своїх достоїнств і недоліків, стимулюванню зусиль по самовихованню сприяють здорова громадська думка в колективі, колективна оцінка ступеня виправлення, рівня роботи над собою.
Самовиховання засуджених – це не випадковий, стихійно виникаючий і протікаючий процес. Процес самовиховання потрібно спеціально організовувати, здійснювати педагогічне керівництво на основі значущих принципів, основними з яких є:

підтримка активності і формування свідомого ставлення засудженого до самовиховання;

послідовність і систематичність занять самовихованням;

142

індивідуальний і диференційований підхід у процесі організації самовиховання засуджених;

організація самовиховання засуджених в колективі і через колектив;

діяльнісний підхід до організації самовиховання засуджених.
Організація процесу самовиховання засуджених починається з серйозної теоретичної і практичної підготовки всього персоналу колонії до цього процесу. Цій меті служать семінари, практичні заняття, вправи, ділові ігри, науково-практичні конференції. На цих заходах персонал оволодіває методикою організації самовиховання засуджених, відпрацьовують прийоми керівництва цим процесом.
Надалі персонал колонії організовує процес самопізнання засудженими властивостей і якостей, виявлення своїх позитивних і негативних властивостей і якостей. У цей період засуджені складають самохарактеристики, проводять їх обговорення на загальних зборах загону, атестують засуджених на засіданнях ради колективу відділення.
Важливе значення в організації і керівництві процесом самовиховання засуджених займає роз’яснювальна робота серед засуджених. Метою такої роз’яснювальної роботи є спонукання засуджених займатися самовихованням своєї особистості, розвиток у них свідомого ставлення до роботи над собою. Співробітники колонії повинні досягти того, щоб засуджені задумалися про скоєний злочин, свою подальшу долю, щоб вони самі дійшли до усвідомлення необхідності виробити в собі нові позитивні суспільно корисні морально-вольові якості, погляди, звички, здобути загальну освіту і трудову кваліфікацію.
Істотне значення в цьому відношенні мають індивідуальні і групові бесіди із засудженими, у яких вихователь ставить собі за мету привести засуджених до думки займатися самовихованням.
Треба використовувати художню і мемуарну літературу, що показує людей, які за найсприятливіших умов і обставин шляхом наполегливої роботи над собою ставали видатними особистостями, чудовими ученими, письменниками.
Масове бажання зайнятися самовихованням можна збудити тільки при постановці цього питання перед колективом засуджених.
Важливо при цьому спонукати займатися самовихованням перш за все найбільш авторитетних в колективі засуджених. Їх

143
приклад через закон психологічної індукції може сприяти залученню до самовиховання відсталих засуджених.
Виключно велике значення має роз’яснення засудженим сутності самовиховання, шляхів і методів роботи над собою.
Для спеціальної
інформації про самовиховання використовуються: лекції, доповіді, бесіди, усні журнали, вечори питань і відповідей, тематичні вечори; багатотиражні газети, стінний друк колонії і загонів, радіомовлення, наочна агітація. Етична освіта засуджених в галузі самовиховання повинна передбачити розкриття таких питань, як „особистість і суспільство”, „самовиховання і його роль в розвитку етичної особистості”, „засоби самопізнання”, „роль самооцінки в самовихованні”, „самоосвіта і розумове виховання”,
„естетичне самовиховання”, „методи самовиховання”. До читання лекцій, проведенню бесід про самовиховання доцільно залучати вчителів загальноосвітніх шкіл, викладачів професійно-технічних училищ, представників різних підприємств, громадськості.
На цьому етапі важливо озброїти засуджених етично- правовими знаннями, запропонувавши їм цикл бесід, який передбачає ознайомлення з правами і обов’язками особистості в державі, з основами законності, засобами забезпечення порядку в нашому суспільстві. Тут стимулюється загальнопрофілактична функція попередження девіантної поведінки особистості. При проведенні бесід необхідно звертатися до аналізу форм недисциплінованої поведінки, розбору конкретного порушення етичного або правового порядку і добиватися того, щоб зміст бесід набував для засуджених особистого сенсу, стимулював їх адекватну самосвідомість. Інформація, що доходить до засуджених повинна зіграти роль приводного механізму до правильного пізнання власного „Я” і формуванню на цій основі етично цінної орієнтації.
Цим приводним механізмом вона стає в тому випадку, якщо вихователь, добре знаючи психологію і поведінку засуджених, аналізує такі факти поведінки, дії, які для них злободенні, добре відомі, зрозумілі, можливо, навіть колись здійснювалися, тобто факти, які здатні викликати справжню зацікавленість засуджених.
Для успішної організації самовиховання необхідне отримання даних про підготовленість засуджених до роботи над собою, можливого змісту їх самовиховання. Такі дані можуть фіксуватися спочатку за допомогою анкет, творів, індивідуальних бесід, а потім шляхом написання засудженими характеристик і самохарактеристик,

144
методом спостереження за їх поведінкою в різних сферах діяльності
(режим, праця, соціально-виховна робота, навчання в школі і ПТУ, суспільна робота).
На всіх етапах вивчення підготовленості засудженого до роботи над собою важливо з’ясувати: чи усвідомлює він свою провину і чи розкаюється у скоєному злочині, чи визнає справедливість покарання, а також його переживання. Для цього ставляться питання:
1.
Чи вважаєте ви себе винним у злочині?
2.
Якщо не вважаєте себе винним у злочині (повністю або частково), то чому?
3.
Якщо вам соромно за вчинений злочин, то перед ким в першу чергу?
Широкі перспективи самовиховання відкриває перед особистістю наявність ідеалу. Ідеал як уявлення про етичну досконалість найчастіше виражається в образі особистості, що втілила такі якості, які можуть служити вищим моральним зразком.
Ідеал усвідомлюється й переживається людиною.
Для збільшення правового й етично-психологічного навантаження процесу підготовки засуджених до самовиховання необхідно: а) відповідність
інформативного матеріалу віковим можливостям сприйняття засуджених; б) активна участь останніх в обговоренні етично-правових і соціально-психологічних проблем поведінки особистості в сучасних умовах життєдіяльності нашого суспільства; в) проведення занять в період тих, що привертають своєю значущістю подій для життя колективу, суспільства, держави; г) включення до змісту бесід вражаючих прикладів, здатних викликати емоційно-позитивні переживання особистості; д) поєднання наукових, емпіричних і логічних типів морально- правової доказовості при розкритті ідей і положень самовиховання; е) застосування не тільки словесних, але й технічних засобів діяльності.
Найважливіший етап роботи над собою – складання програми самовиховання. У цей період засуджений повинен порівнювати своє
„Я” сьогодні з тим, яким він бачить себе в майбутньому. У результаті порівняння визначається, які якості потрібно в собі розвивати і закріплювати, а які – зживати, долати.

145
У програмі, як правило, засуджений указує: у яких видах самовиховання належить працювати над собою (розумовому, трудовому, етичному, естетичному, фізичному, вольовому); які методи самопізнання і самооцінки будуть використані ним в процесі вивчення свого „Я”; які сфери діяльності принесуть засудженому найбільший успіх у виробленні тих або інших позитивних якостей.
Виходячи з програми самовиховання, засуджений складає план роботи над собою, у якому вказуються порядок дій і терміни виконання різних заходів щодо самовиховання. Наприклад, засуджений А. на основі самопізнання шляхом самоспостереження, а також самооцінки своїх дій, вчинків, характеру прийшов до висновку про необхідність розвивати розумові сили і здібності
(пам’ять, мислення), виробити працьовитість, розвивати художній смак, загартовувати організм фізично. З цією метою в плані самовиховання А. обирає сфери діяльності, у яких найінтенсивніше можуть розвиватися позитивні якості і одночасно долатися негативні: закінчити на „добре” і „відмінно” загальноосвітню школу; постійно брати участь в індивідуальному і колективному трудовому змаганні; систематично відвідувати один з гуртків художньої самодіяльності; щодня гартувати організм за певною системою.
Програма і план самовиховання апробуються в особистому досвіді і поступово вдосконалюються.
На основі програми і плану самовиховання намічаються загальні правила поведінки.
Найбільш відповідальним етапом під час переходу виховання в самовиховання є правильна організація різних видів діяльності.
У трудовій діяльності засуджених створюються можливості підвищення їх професійної майстерності, формування трудових навичок, відповідальності за доручену справу, самоконтролю при виконанні виробничих операцій.
Навчальна діяльність розвиває не тільки розумові здібності засуджених, але й формує адекватну самооцінку своїх знань і рівень домагань.
Участь засуджених у громадській роботі значно оптимізує процес формування адекватної самооцінки, сприяє усвідомленню соціальної цінності своєї діяльності та її особистий сенс. Знання засудженим особистого значення участі в різноманітних видах громадської діяльності емоційно їм переживається і нерідко приймає характер власного переконання.

146
Діяльність засуджених у сфері режиму відбування покарання багато в чому сприяє виробленню в них свідомої дисципліни, самоконтролю за своїми вчинками і діями, зібраності, акуратності.
Активізація самопізнання і самовиховання засуджених вимагає необхідних умов в суто зовнішньому плані. Вони повинні наочно стимулювати самовиховання особистості.
В інформаційних повідомленнях, бюлетенях, розташованих на стендах, на конкретних прикладах розкривається логіка роботи по самовихованню, даються поради і рекомендації. Природно, що куточки самовиховання – це тільки одне з умов організації самовдосконалення особистості. Вони допомагають створити психологічний клімат самовиховання, його психологічне поле. І чим цікавіший та злободенніший у них матеріал, тим вони є дієвішими.
Правильно поступають ті співробітники, які прагнуть до створення лабораторій по самовихованню й аутотренінгу.
Настав час, коли слід переходити від словесних методів самовдосконалення особистості до дієвих, створюючи для цього необхідні умови. Лабораторії по самовихованню можуть успішно виконувати свою роботу в кабінетах трудового навчання, естетичного або спортивно-масового виховання. Самовиховання може здійснюватися в кабінетах соціально-виховної та психологічної роботи. У цих кімнатах проводяться літературні вечори, диспути, зустрічі з трудовою інтелігенцією, ветеранами праці і іншими цікавими людьми.
Тут персонал колонії цілеспрямовано формує етичну свідомість засуджених, їх естетичне ставлення до дійсності, створює умови для вироблення умінь правильно користуватися вільним часом, сприяє розвитку правомірної поведінки.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал