Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України



Pdf просмотр
Сторінка1/21
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.23 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

1
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національна Академія педагогічних наук України
Науково-дослідний центр проблем соціальної педагогіки
та соціальної роботи Національної Академії педагогічних
наук України та Луганського національного університету
імені Тараса Шевченка

Державна пенітенціарна служба України
C. Я. Харченко,
О. Л. Караман,
Н. П. Краснова




ПЕНІТЕНЦІАРНА ПЕДАГОГІКА
Науково-методичний посібник
для студентів вищих навчальних закладів





Луганськ
ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”
2011

2
УДК [37.015:343.811](076)
ББК 67.409р3
П25
Рецензенти:
Синьов В. М.
– доктор педагогічних наук, професор, дійсний член
НАПН України, заслужений юрист України, директор
Інституту корекційної педагогіки та психології
Національного педагогічного університету ім. П. П.
Драгоманова.
Савченко С. В.
– доктор педагогічних наук, професор, ректор
Луганського національного університету імені Тараса
Шевченка.
Лютий В. П.
– кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної роботи та практичної психології Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України.

П25
Пенітенціарна педагогіка : наук.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / С. Я. Харченко, О. Л. Караман, Н. П. Краснова ; Держ. закл. „Луган. нац. ун-т імені Тараса Шевченка”. – Луганськ : Вид-во
ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2011. – 329 с.

ISBN 978-966-617-274-0
У науково-методичному посібнику з позицій сучасного погляду на гуманізацію та педагогізацію процесу виконання покарань в контексті реформування пенітенціарної системи України представлено теоретико-методологічні основи пенітенціарної педагогіки,
історію розвитку соціально-педагогічної допомоги засудженим у вітчизняній та зарубіжних пенітенціарних системах, особливості та напрями виховної роботи в колоніях, організацію взаємодії персоналу та засуджених на основі педагогіки співробітництва, зміст методичної роботи персоналу органів і установ виконання покарань.
Пропонований посібник являє собою поєднання теорії і методики пенітенціарної педагогіки й орієнтований передусім на підготовку фахівців до соціально-виховної та психологічної роботи в органах і установах, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України. Його матеріали також можуть широко використовуватися вихователями, психологами, соціальними педагогами, учителями загальноосвітніх шкіл,
співробітниками професійно-технічних навчальних центрів та іншими суб’єктами пенітенціарного процесу.

УДК [37.015:343.811](076)
ББК 67.409р3
Рекомендовано до друку Вченою радою
Луганського національного університету імені Тараса Шевченка
(протокол № 11 від 27 травня 2011 року)

ISBN 978-966-617-274-0
© Харченко С. Я., Караман О. Л.,
Краснова Н. П., 2011
© ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2011

3
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………… 5


РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ ПЕДАГОГІКИ
1.1.
Пенітенціарна педагогіка як галузь педагогічної науки та її основні категорії…………………………………….
9 1.2.
Методологія пенітенціарної педагогіки………………... 21 1.3.
Закономірності та принципи пенітенціарної педагогіки………………………………………………...
36

РОЗДІЛ 2.
ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ДОПОМОГИ ЗАСУДЖЕНИМ
2.1.
Репресивний та філантропічний етапи розвитку соціально-педагогічної допомоги в історії вітчизняних та зарубіжних пенітенціарних систем (від найдавніших часів до кінця ХІХ століття)……………

50 2.2.
Соціально-реабілітаційний та реформаторський етапи в історії розвитку соціально-педагогічної допомоги засудженим (з початку ХХ століття до сучасності)…...

62 2.3.
Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України……………………………………….
84


РОЗДІЛ 3.
ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ
В ЗАКЛАДАХ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ
3.1.
Засуджені як об’єкт та суб’єкт процесу виправлення… 97 3.2.
Методи та форми педагогічного впливу на засуджених………………………………………………..
109 3.3.
Колектив засуджених та педагогічне управління ним.......................................................................................
117 3.4.
Самовиховання засуджених…………………………….. 135


РОЗДІЛ 4.
МЕТОДИЧНА РОБОТА В ПЕНІТЕНЦІАРНИХ ЗАКЛАДАХ
4.1. Колектив співробітників пенітенціарного закладу…….
148 4.2.
Сутність методичної роботи та інформаційно- аналітичне забезпечення виховного процесу…………..
169

4
РОЗДІЛ 5.
ОРГАНІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ З РІЗНИМИ
КАТЕГОРІЯМИ ЗАСУДЖЕНИХ
5.1.
Особливості процесу виховання неповнолітніх засуджених………………………………………………..
194 5.2.
Особливості процесу виховання засуджених жінок…... 213 5.3.
Особливості процесу виправлення засуджених молодіжного віку………………………………………...
242


РОЗДІЛ 6.
ЗМІСТ ТА НАПРЯМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ
В ЗАКЛАДАХ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ
6.1. Зміст виховної роботи в процесі ресоціалізації засуджених ….....................................................................
258 6.2.
Виховання засуджених у трудовій, навчальній та громадській діяльності…………………………………..
271

ДОДАТКИ…………………………………………………….. 302

ЛІТЕРАТУРА………………………………………………… 317


5
ВСТУП

З прийняттям нових Кримінального та Кримінально- виконавчого кодексів України (2001 та 2003 рр. відповідно), реорганізацією Державного департаменту України з питань виконання покарань у Державну пенітенціарну службу України
(2010 р.) розпочався новий етап у розвитку вітчизняної пенітенціарної системи – її реформування на основі соціальної переорієнтації, гуманізації, демократизації та педагогізації процесу виконання покарань відповідно до міжнародних стандартів та світової пенітенціарної доктрини.
Системне реформування пенітенціарної системи вимагає від учасників цього процесу міждисциплінарного підходу, що передбачає використання здобутків різних наук – історії, філософії, політології, соціології, права, психології, педагогіки – для розробки та розвитку власної теорії і практики.
Так, за останнє десятиліття пенітенціарна теорія і практика збагатилася дослідженнями в галузях історії розвитку вітчизняної
та зарубіжних пенітенціарних систем (В. Тимофєєв, І. Диптан,
А. Зінченко, І. Іщенко, О. Паращевіна, Л. Голиш, Т. Гончар,
П. Лихолат, В. Россіхін, Ю. Борзенко, А. Баллада, М. Батчаєва,
О. Анатольєва, С. Несинова, О. Пташинський, В. Прусс, Д. Ягунов,
О. Кокурін, Ю. Моруков, В. Шпак, В. Виноградова-Бондаренко,
П. Середа, Л. Тютюнник, О. Кісіль, С. Коляденко, С. Коношенко,
С. Бадьора, М. Галагузова та ін.), реформування пенітенціарної
політики України на різних етапах її розвитку (О. Беца, В. Синьов,
Г. Радов, В. Льовочкін, О. Пташинський, Д. Ягунов, В. Прусс,
В. Пєтков, Р. Калюжний, І. Сергєєв, О. Романенко, М. Яцишин,
А. Червеняк, Н. Калашник, В Россіхін та ін.), психологічної роботи в
установах
кримінально-виконавчої
системи
(С. Скоков,
О. Суботенко, В. Медведєв, В. Сулицький, М. Луняк, О. Діденко,
С. Гарькавець,
М. Гуліна,
С. Делікатний,
Ж. Половнікова,
Є. Надольський, Є. Бархаленко, Т. Морозова, Н. Крейдун
,
Н. Греса,
О. Питлюк-Смеречинська та ін.), соціальної роботи в установах
кримінально-виконавчої
системи
та
громаді
(В. Жуков,
М. Галагузова, А. Сухов та ін.), соціології особистості, груп,
соціальних інститутів у межах виконання покарань

(В. Філонов,
Я. Гілінський, В. Виговський, Д. Ягунов, С. Кушнарьов, Г. Радов,
В. Рудник), філософських основ злочину та кримінального покарання

6
(В. Бачінін, Є. Поздняков, Ю. Блувштейн, А. Добринін, С. Алексеєв,
В. Нерсесянц, Л. Петрова, В. Шкода, М. Костицький, О. Бандурка,
І. Даньшин, О. Джужа, А. Жалінський, Н. Кузнецов, І. Лановенко,
В. Лихолоб, В. Лунєєв, О. Маноха, О. Фролова, О. Микитчик,
В. Махінчук, А. Нікітін, К. Коношев, П. Суслонов та ін.).
Провідну ж роль у контексті нашого посібника має блок наукових досліджень, що розкриває педагогічні основи пенітенціарного процесу, представлений працями з педагогіки,
зокрема, її самостійної і надзвичайно складної галузі –
пенітенціарної педагогіки. У розвиток сучасних педагогічних ідей виконання покарань в останній час значний внесок внесли
В. Синьов, В. Кривуша, Г. Радов, О. Беца, Г. Семаков, А. Гель,
П. Вівчар, І. Парфанович, С. Бадьора, С. Вєтошкін, О. Неживець,
Л. Жук, І. Жук, С. Горенко, С. Харченко, В. Лютий, Н. Харченко,
С. Кушнарьов, І. Башкатов, В. Дєєв, С. Лузгін, В. Пирожков,
М. Стурова, Н. Тюгаєва, П. Вівчар, В. Кудрявцев, Г. Потанін,
М. Фіцула, В. Литвишков, А. Мітькіна та ін. Усі вчені майже одностайні у визначенні поняття, об’єкту, предмету, принципів, основних категорій, напрямів, технологій, форм, методів виховної роботи із засудженими. Це свідчить про те, що пенітенціарна педагогіка вже існує й розвивається як наука і як вид професійної діяльності персоналу органів і установ, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України.
Взагалі ж, за думкою вчених, пенітенціарні історія, право, психологія, педагогіка, соціологія, філософія, узяті разом, на сьогодні вже можуть складати основу такої науки про покарання в
Україні, як пенологія.
У пропонованому науково-методичному посібнику висвітлено проблеми теорії і практики вітчизняної пенітенціарної педагогіки як одного з аспектів цілісного пенітенціарного процесу. Погляди і наукові розвідки авторів посібника ґрунтуються, насамперед, на аналізі міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документів, сучасних концепцій реформування пенітенціарної системи України; дослідженні існуючого теоретичного й емпіричного матеріалу, викладеного у працях наведених вище авторів; узагальненні передового міжнародного, європейського й вітчизняного педагогічного досвіду пенітенціарних установ та врахуванні специфіки національної самобутності.
Зміст посібника викладений відповідно до сучасних вимог до

7
виконання кримінальних покарань, що ґрунтуються на педагогічних закономірностях, принципах, засобах і методах впливу на засуджених, знаннях його індивідуальних та типологічних особливостей, характерних проявів у середовищі злочинців; принципово нових ідеях педагогіки співробітництва, взаємодії із соціальним середовищем, гуманізації процесу виконання покарань з метою ресоціалізації злочинців та реінтеграції їх у суспільство.
У першому розділі посібника обґрунтовано теоретико- методологічні основи пенітенціарної педагогіки через розкриття пенітенціарної педагогіки як галузі педагогічної науки, її основних категорій; методології пенітенціарної педагогіки; закономірностей та принципів пенітенціарної педагогіки.
У другому розділі розкрито розвиток соціально-педагогічної допомоги засудженим в історії вітчизняних та зарубіжних пенітенціарних систем на основі виділення чотирьох етапів: репресивного, філантропічного, соціально-реабілітаційного та реформаторського. Окремо розглядаються актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України.
У третьому розділі – „Особливості виховного процесу в закладах пенітенціарної системи” – надано характеристику засуджених як об’єкту та суб’єкту виховного впливу; різноманітних методів і форм педагогічного впливу на засуджених; особливостей колективу засуджених та педагогічного управління ним; процесу самовиховання засуджених.
У четвертому розділі посібника представлено методичну роботу в пенітенціарних закладах, яку здійснює колектив співробітників на основі методичного та інформаційно-аналітичного забезпечення.
П’ятий розділ присвячено організації виховної роботи з різними категоріями засуджених: неповнолітніх, жінок, молоді, рецидивістів.
Шостий розділ розкриває зміст та основні напрями виховної роботи в закладах пенітенціарної системи, що здійснюється в трудовій, навчальній, громадській та іншій діяльності засуджених і персоналу.
Пропонований науково-методичний посібник являє собою поєднання теорії і методики пенітенціарної педагогіки й орієнтований передусім на підготовку фахівців до соціально- виховної та психологічної роботи в органах і установах, що

8
належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби
України. Його матеріали також можуть широко використовуватися вихователями, психологами, соціальними педагогами, учителями загальноосвітніх шкіл,

співробітниками професійно-технічних навчальних центрів та іншими суб’єктами пенітенціарного процесу.

9
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ ПЕДАГОГІКИ
1.1. Пенітенціарна педагогіка як галузь педагогічної науки
та її основні категорії
Складний характер завдань, що вирішуються пенітенціарною системою України, пред’являє виключно високі вимоги до професійних якостей персоналу колоній, студентів і слухачів освітніх навчальних закладів різних рівнів акредитації, що здійснюють підготовку фахівців для роботи в пенітенціарних установах. Їм необхідно оволодіти глибокими науковими знаннями, уміннями і навичками для вирішення практичних завдань виправлення і ресоціалізації засуджених. У зв’язку з цим підвищується значущість вивчення ряду дисциплін, у тому числі і пенітенціарної (від лат. poenitentia – каяття) педагогіки, що виникла як самостійна галузь педагогічної науки на початку 60-х років ХХ століття.
Проте її основи були закладені вже в середині XIX століття в рамках правових, пенітенціарних і психологічних досліджень, присвячених соціальному інституту виконання покарання. У Росії в першому курсі тюрмознавства (1871 р.), розробленому професором московського університету І. Фойницьким, знайшли відображення питання стосунків співробітників виправних установ із злочинцями, етичні і релігійні засоби та методи дії на ув’язнених.
Ідеї трудового виховання засуджених, поваги до особистості людини, самоврядування, співпраці педагогів і вихованців були висунуті О. Гердом, що створив в Петербурзі першу в Росії колонію для неповнолітніх правопорушників (1841 р.).
Професор Московського психоневрологічного інституту
С. Познишев в монографії „Основи пенітенціарної науки” (1923 р.) дав визначення пенітенціарної педагогіки як діяльності з виправлення злочинців і розкрив поняття юридичного й етичного виправлення, виховних можливостей загальноосвітнього навчання, культурно-освітньої роботи, трудового виправлення особистості ув’язнених.
Найвідомішим вітчизняним педагогом у 20-30-х роках XX століття став А. Макаренко, якого у 1927 році було призначено

10
начальником трудової колонії
ім.
Ф. Дзержинського для неповнолітніх злочинців і безпритульних (м. Харків). Виховання в колективі і через колектив – центральна ідея його педагогічної системи. За його думкою, впливати на особистість можна, впливаючи на колектив, членом якого є ця особистість. Цей принцип він називав „принципом паралельної дії”. Основним законом колективу Макаренко вважав „закон руху колективу”: колектив завжди повинен жити напруженим життям, прагненням до певної мети. Це положення-принцип він називав „системою перспективних ліній”. Дуже корисним є досвід А. Макаренка щодо застосування у виховному процесі гри, дисципліни, системи покарання й заохочування. Чи не найголовнішим успіхом виховної роботи
А. Макаренка дослідники вважають відмову комуни від споживацької благодійності та державних дотацій на їх утримання.
Він здійснював перевиховання шляхом залучення вихованців не тільки до побутового самообслуговування, а й до рентабельної праці. А. Макаренку вдалося домогтися, щоб основна частина заробітку вихованців накопичувалася на власному рахунку, з якого можна було брати заощадження лише після випуску з комуни або з дозволу адміністрації. Десята частина заробленого за загальною згодою йшла у розпорядження ради командирів для культурно- масових потреб та соціального захисту окремих вихованців. І незначна сума йшла на кишенькові витрати, що розвивало у комунарів навички поводження з грошима, привчало раціонально планувати свій бюджет, давало змогу реалізовувати право вибору на задоволення певних потреб. Організаційно-педагогічні знахідки
А. Макаренка – різновікові загони, ради командирів, загальні збори, самоврядування давно взяті на озброєння сучасною кримінально- виконавчою системою.
Педагогічна спадщина А. Макаренка вже давно отримала високу оцінку з боку вітчизняної та зарубіжної педагогічної науки та
історіографії. Тому досвід його виховної та соціально- реабілітаційної діяльності дуже корисно періодично актуалізовувати й ураховувати при організації виправного виховання засуджених у сучасних умовах.
На рубежі XX і XXI століть, коли Україна набула статусу незалежної держави, стало зрозуміло, що відбування покарання засудженими є не стільки проблемою кримінально-виконавчою, скільки педагогічною, оскільки основною соціальною метою,

11
висунутою суспільством, є виправлення і ресоціалізація засуджених з метою повернення їх до нормального, правослухняного життя в громаді. Якщо ця мета не досягається, система кримінального покарання та його виконання працюють вхолосту. Більш того, ця система здатна шкодити і, навіть, породжувати рецидивну злочинність, адже злочинці, що відбули покарання, звільняються з колоній і нерідко стають ще більш криміналізованими та небезпечними для суспільства і людей.
Серед сучасних дослідників, що зробили і роблять значний внесок у розвиток теорії і практики пенітенціарної педагогіки можна назвати В. Синьова, Г. Радова, В. Кривушу, О. Бецу, Н. Калашник,
Д. Ягунова, В. Россіхіна, В. Литвишкова, А. Мітькіну, С. Харченка,
С. Горенка, В. Лютого, М. Галагузову, В. Жукова, С. Пальчевського,
Т. Авельцеву,
Б. Алмазова,
С. Вєтошкіна,
Л. Мардахаєва,
Л. Завацьку та ін.
Основні теоретичні і практичні здобутки перерахованих вище авторів і будуть покладені в основу розкриття сутності і змісту пенітенціарної педагогіки як галузі педагогічної науки.
Отже, пенітенціарна педагогіка – галузь педагогічної науки, що вивчає організовану діяльність по виправленню осіб, що скоїли кримінальний злочин і засуджені до різних видів покарання, як пов’язаних, так і не пов’язаних з позбавленням волі.
Об’єктом пенітенціарної педагогіки є виховна система органів, виконуючих покарання, під якою слід розуміти сукупність взаємопов’язаних компонентів (елементів), до яких належать: мета, завдання, зміст, засоби, методи і форми виховання, умови, у яких протікає виховний процес, об’єкт і суб’єкт виховання.
Предметом пенітенціарної педагогіки є закономірності виховання і особливості їх прояву в рамках виконання кримінального покарання як міри державного примусу.
На відміну від інших галузей педагогічної науки, її предметом
є закономірності специфічного процесу виховання, що визначають
істотні, іноді корінні зміни особистості, її перебудову. Ця специфіка обумовлена вже самим об’єктом виховної дії – особистістю засудженого, що володіє помилковими або збоченими поглядами і переконаннями, асоціальною життєвою філософією, яскраво вираженими негативними рисами: егоїзмом, анархізмом, паразитизмом, негативно спрямованою волею, черствістю, емоційною спустошеністю тощо. Тому виховання таких людей

12
пов’язане з подоланням у них системи антигромадської поведінки, стійкої, відкритої або прихованої внутрішньої опори, зміною духовного світу, цінностей, особистісних якостей і рис характеру.
Складність та внутрішня суперечливість даного процесу й обумовлюють його своєрідність. В умовах позбавлення волі з сфери постійних взаємин і взаємодій випадають сім’я, родичі, громадські організації. У той же час замкнутість і обмеженість сфери спілкування і взаємин засуджених призводять до інформаційної виснаженості, втрати інтересу один до одного, а наявність груп негативної спрямованості створює труднощі у формуванні колективу засуджених. У цих групах існує ієрархізація, що проявляється в строгому неофіційному розподілі ролей, статусів, владних повноважень, обов’язків.
На відміну від інших галузей педагогічної науки, пенітенціарна педагогіка досліджує процес виправлення і перевиховання осіб різних вікових груп (від неповнолітніх правопорушників до злочинців похилого віку), що, безумовно, ускладнює вирішення поставлених перед нею завдань.
На специфіку процесу виховання засуджених, окрім особливостей об’єкту виховної дії, впливають і умови, у яких він протікає. Так, у місцях позбавлення волі педагогічний процес регламентований нормами кримінально-виконавчого права і протікає в умовах ізоляції злочинців від суспільства, у колективі особливого закритого типу, у педагогічно несприятливому середовищі, яке може негативно впливати на особу.
Істотна відмінність цієї галузі педагогічної науки полягає в тому, що коло досліджуваних нею проблем і засобів, за допомогою яких вона вирішує свої завдання, істотно відрізняються від інших галузей педагогіки. Основне її призначення – досліджувати процес виправлення і виховання (перевиховання) засуджених, а основними педагогічними засобами виправлення і виховання (перевиховання) є суспільно корисна праця в єдності з соціально-виховною роботою, режимом, навчанням, освітою і громадським впливом.
Для вирішення завдань виправлення і виховання засуджених пенітенціарна педагогіка використовує моральні осудні властивості кримінального покарання. Найважливішим її положенням є те, що сам факт справедливого застосування кримінального покарання має велике значення для виправлення злочинця.
Пізнаючи педагогічні процеси і явища, учені і практики

13
фіксують їх найістотніші ознаки і властивості в педагогічних поняттях. Основні і найбільш загальні поняття зазвичай називають
категоріями. Пенітенціарна педагогіка як галузь педагогічної науки використовує як загальнопедагогічний, так і специфічний категоріальний апарат. Найбільш значущими загальнопедагогічними категоріями є виховання, навчання, освіта, формування.
Виховання – соціальне цілеспрямоване створення умов
(матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини.
Важливе значення при цьому має спільна діяльність, взаємодія вихователя і вихованців, результатом яких повинні бути зміна, формування, розвиток особистості з урахуванням її здібностей,
інтересів, спрямованості.
Категорія „виховання” одна з основних в педагогіці.
Історично склалися різні підходи до розгляду цієї категорії.
Характеризуючи це поняття за обсягом, багато дослідників виділяють виховання в широкому значенні, що полягає у впливі на особистість суспільства в цілому (тобто ототожнюючи виховання з соціалізацією), та


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал