Мiнiстерство освiти І науки, молоді та спорту україни уманський державний педагогічний університет імені павла тичини




Сторінка9/11
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Ментальна (лат. mens – розум, мислення) репрезентація – оперативна форма ментального досвіду актуальний розумовий образ конкретної події, предметної ситуації, тобто суб’єктивна форма їх бачення.
Ментальний досвід – система психічних утворень і породжених ними психічних та інтелектуальних станів, що забезпечують пізнання дорослою людиною світу і зумовлюють конкретні властивості її інтелектуальної діяльності.
Ментальний простір – динамічна форма ментального досвіду, яка актуалізується в конкретній пізнавальній взаємодії особистості зі світом, постаючи як сфера творення й синтезування інформації.
Ментальні структури інтелекту – інтелектуальні здібності, що забезпечують збереження, впорядкування, перетворення і відтворення людиною сприйнятої інформації, регулювання інтелектуальної діяльності.
Меланхолік – людина з слабкою нервовою системою, яка має підвищену чутливість навіть до слабких подразників, а сильний подразник може викликати в неї зрив, розгубленість. Саме тому в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека) результати діяльності меланхоліка можуть погіршуватися в порівнянні зі спокійною звичною обстановкою. Його підвищена чутливість приводить до швидкого стомлення й падіння працездатності, а для відновлення сил йому потрібний досить тривалий відпочинок.
Метакогнітивний досвід – рівень ментального досвіду, на якому відбувається мимовільне і довільне регулювання (контролювання стану

100 інтелектуальних ресурсів, процесу оброблення інформації) інтелектуальної діяльності.
Метапізнання – здатність людини рефлексувати у сфері мислення, формувати стратегії і планувати.
Метод експерименту – метод дослідження, основними ознаками якого є створення дослідником умову яких виявляються психічні явища, контролювання їх перебігу.
Механізм самореалізуючого пророцтва – механізм розвитку подій свого життя, реалізації планів.
Мислення – один з вищих проявів психічного, процес пізнавальної діяльності індивіда, який характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності це аналіз, синтез, узагальнення умові вимог розв’язуваної задачі та способів її вирішення.
Моделювання – загальнонауковий метод дослідження, який полягає у встановленні схожості явищ (аналогії, адекватності одного об’єкта іншому і у створенні націй основі простого за структурою і змістом об’єкта, що відображає складнішу модель (оригінал.
Мотив – спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб людини.
Мотиваційна криза – послаблення чи зміна основних мотивів діяльності особистості.
Мудрість – властивість цілісної особистості, розум якої поєднаний з духовністю і доброчинністю.
Навіювання – вплив на особистість, що приводить до появи у людини поза її волею й свідомістю певного стану, почуття, ставлення, або до здійснення людиною вчинку, що безпосередньо не випливає з прийнятих нею нормі принципів діяльності. Об’єктом навіювання можуть бути окрема людина, групи, колективи, соціальні верстви.
Навчальна діяльність – цілеспрямована діяльність учнів, результатом якої є розвиток особистості, інтелекту, здібностей, засвоєння знань, оволодіння уміннями та навичками.
Над-Я – психічне утворення, яке формується під впливом спершу сімейного, а потім цілісного культурного виховання (національних традицій, вимог соціального середовища) і яке виконує функцію забороні покарань.
Наслідування – відтворення дій, ідеалів, рис характеру, творчої манери інших осіб.
Обдарованість – якісно своєрідне поєднання здібностей, що забезпечує успішність виконання діяльності.
Образ фізичного Я – уявлення про свій тілесний образ, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталона мужності або жіночості.
Обсяг уваги – кількість об’єктів, на яких індивід може зосереджуватися одночасно.
Особистісна рефлексія (лат. reflexio – відображення) – заглиблення у світ власних учинків, почуттів, переживань, співвіднесення їх з навколишньою дійсністю.

101
Особистісне самовизначення – процес свідомого визначення суб’єктом своєї сутності та місця у системі суспільних відносин, світі, що виявляється в активному ставленні людини до себе та навколишньої дійсності.
Особистість – духовна, соціально-психологічна інстанція людини, функціями якої є виокремлення себе з оточення, самоспричинення внутрішньої і зовнішньої активності, самовираження та саморозвиток у цілісній життєдіяльності, активне переживання у часі і просторі своєї екзистенції. Особистість – феномен суспільного розвитку, конкретна жива людина, яка має свідомість і самосвідомість. Структура особистості – цілісне системне утворення, сукупність соціально значимих психічних властивостей, відносин і дій індивіда, що склалися в процесі онтогенезу і визначають його поведінку як поведінку свідомого суб’єкта діяльності та спілкування.
Пам’ять – процес організації та збереження минулого досвіду, що дозволяють повторне використання його в діяльності або повернення до сфери свідомості. Пам’ять пов’язує минуле суб’єкта з його сьогоденням та майбутнім і є найважливішою пізнавальною функцією, що лежить в основі розвитку і навчання.
Педагогічно занедбані діти – учнів яких під впливом несприятливих соціальних, психолого-педагогічних та інших умов сформувалося негативне ставлення до навчання, соціально цінних норм поведінки, які втратили почуття відповідальності за свої вчинки, зневірилися в собі.
Педологія (грец. pais – дитина і logos – учення) – наука про дітей, яка охоплює результати досліджень різних наукових дисциплін (психології, анатомії, фізіології й педагогіки, що вивчають розвиток людини.
Переключення уваги – властивість уваги, що полягає у переході з одного об’єкта на інший.
Переконання – усвідомлені потреби, які спонукають особистість діяти відповідно до її ціннісних орієнтацій.
Підкріплення – фактор розвитку дитини, який виявляється у винагороді, схваленні, позитивній оцінці.
Пізнавальна самодіяльність – самостійний пошук та набуття знань, формування корисних умінь і навичок.
Пізнавальний інтерес – виразна інтелектуальна спрямованість особистості на пошук нового у предметах, явищах, подіях, супроводжувана прагненням глибше пізнати їх особливості майже завжди усвідомлене ставлення до предметів, явищ, подій.
Післядовільна увага – увага, яка виникає на основі довільної і полягає в зосередженні на цікавому предметі, явищі.
Порівняння – загальнонауковий метод дослідження, що полягає у зіставленні одних понять, явищ, фактів з іншими для встановлення їх подібності чи відмінності.
Потреба – 1) вихідна форма активності живих істот. Динамічне утворення, що організує і спрямовує пізнавальні процеси, уяву та поведінку 2) потреба – у теорії Д. Роттера – набір різних видів поведінки, спільним для яких

102 є те, як саме вони здобувають подібні підкріплення (наприклад, визнання, любові прихильність. Потреба – це основна рушійна сила розвитку людини, яка збуджує потяг.
Професійна самооцінка – оцінка себе як суб’єкта професійної діяльності.
Професійна Я-концепція – уявлення особистості про себе як професіонала.
Професія (від лат. professio – проголошую своєю справою) – вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом теоретичних знань, навичок, умінь, надбаних внаслідок спеціальної підготовки та досвіду роботи. Поряд із родовим поняттям професія існує видове поняття спеціальність.
Спеціальність (від лат. special – особливий вид, різновид) – це комплекс набутих шляхом фахової підготовки знань, навичок та вмінь, потрібних для певного виду діяльності в рамках тієї чи тієї професії. Наприклад, професія інженера вміщує низку спеціальностей інженер-механік, інженер-електрик тощо. Посада – це передбачене відповідним штатним розписом службове місце, яке може обіймати особа, що має відповідні професію, рівень освіти, кваліфікації.
Психіка (грец. psychikos – душевний) – функція мозку, сутність якої полягає в активному відображенні людиною об’єктивної реальності та регулюванні поведінки й діяльності.
Психологічний вік – вік, який вказує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухові навички, а також такі суб’єктивні фактори, як ідентичність, життєвий план, переживання, установки, мотиви, сенси тощо.
Релаксація – довільний або мимовільний стан спокою, розслабленості, що виникає внаслідок зняття напруження після сильних переживань або фізичних зусиль. Буває мимовільною (розслабленість при відході до сну) і довільною, яка викликається шляхом прийняття спокійною пози, уявлення станів, що зазвичай відповідають спокою, розслабленням язів, залучених до різних видів активності.
Рефлексія – усвідомлення суб’єктом того, як він сприймається і оцінюється іншими індивідами або спільнотами аналіз власного психічного стану.
Рівень научуваності – вміння виокремити навчальне завдання та перетворити його на самостійну мету пізнавальної діяльності.
Рівень психічного розвитку – зміна психічних процесів, виражена в кількісних, якісних і структурних перетвореннях.
Робоча (оперативна) пам’ять – вид пам’яті, що охоплює процеси запам’ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується під час виконання конкретної дії та необхідна тільки для досягнення мети цієї дії.
Розподіл уваги – властивість уваги, що полягає в одночасному виконанні кількох видів діяльності.
Рольова гра – діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії і

103 стосунки між ними.
Самоактуалізація – прагнення людини до якомога повнішого виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей.
Самовдосконалення – починається в підлітковому віці, коли настає пора формування ідеального Я – усвідомленого особистого ідеалу, зіставлення з яким часто викликає невдоволення собою і прагнення змінити себе.
Самовиховання – свідома діяльність, спрямована на якомога повнішу реалізацію себе як особистості. Базуючись на активації механізмів саморегуляції, воно припускає наявність ясно усвідомлених цілей, ідеалів, особистісних смислів.
Самоконтроль – усвідомлення й оцінка суб’єктом власних дій, психічних процесів і станів.
Самонавіювання (аутосугестія) – процесі результат навіювання, спрямованого на самого себе, адресований самому собі, коли суб’єкт і об’єкт впливу збігаються. Веде до підвищення рівня саморегуляції, що дозволяє суб’єктові викликати в себе ті чи інші відчуття, сприйняття, керувати процесами уваги, пам’яті, емоційними і соматичними реакціями.
Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка – суб’єктивне сприйняття особистістю досягнутих результатів.
Самопізнання – пізнання себе – одна з найбільш складних і об’єктивно найважливіших задач. Складність її пояснюється багатьма причинами 1) людина повинна розвинути свої пізнавальні здібності, накопичити відповідні засоби, а потім уже застосувати їх до самопізнання 2) повинен накопичуватись матеріал для пізнання – людина повинна кимось стати, при цьому вона безупинно розвивається, але самопізнання постійно відстає від свого об’єкта; 3) будь-яке отримання знання про себе вже фактором свого отримання змінює суб’єкта: довідавшись про себе щось, він стає іншим. Самопізнання – процес, який ґрунтується на самоспостереженні особистості та ставленні до неї інших людей.
Самореалізація – виявлення і розвиток своїх здібностей в усіх сферах діяльності.
Саморегуляція – визначається як один з універсальних принципів існування організму, що здійснюється нарізних рівнях його функціонування. Суть психічної саморегуляції – здатність до керування власними діями і станами, яка теж виявляється нарізних рівнях.
Самосвідомість – складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів у єдине цілісне утворення – уявлення, а потім у розуміння свого власного Я як суб’єкта, що відрізняється від інших суб’єктів.
Самоспостереження – спостереження людини за внутрішнім планом власного психічного життя, що дозволяє фіксувати його прояви – переживання, думки, почуття тощо. Виникає вході спілкування з іншими суб’єктами,

104 засвоєння соціального досвіду і засобів його осмислення.
Сангвінік – суб’єкт, що має один з чотирьох типів темпераменту, що характеризується високою психічною активністю, енергійністю, працездатністю, швидкістю і жвавістю рухів, розмаїтістю і багатством міміки, швидким темпом мовлення. Він прагне до частої зміни вражень, легко і швидко відгукується на навколишні події, товариський. Емоції – переважно позитивні – швидко виникають і швидко змінюються. Порівняно легко і швидко переживаються невдачі.
Свідомість – вища інтегративна форма психіки, яка складається під впливом суспільно-історичних умову трудовій діяльності людини та її спілкування за допомогою мови з іншими людьми.
Світогляд – система поглядів на об’єктивний світі місце в ньому людини.
Сензитивні періоди – вікові періоди, коли умови для розвитку певних психічних властивостей та рис будуть найсприятливішими.
Сензитивність – (чутливість) визначається величиною подразника, що приводить до виникнення реакції. Характерологічна особливість людини, що виявляється у підвищеній чутливості до подій, які відбуваються з нею. Звичайно супроводжується підвищеною тривожністю, острахом нових ситуацій, людей, усякого роду випробувань і т.п.
Сенсорні (лат. sensus – відчуття) еталони – вироблені людством уявлення про основні варіанти кожного виду властивостей і відношень кольорів, форм, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків тощо.
Сенсотворення – формування в особистості загальних уявлень про сенс життя пошук сенсу власного існування.
Символічні дії – створення нових відношень між предметом і його використанням.
Систематизація – загальнонауковий метод дослідження, що передбачає групування, приведення в систему певних особливостей за конкретними основними, додатковими, другорядними) ознаками.
Смислові системи – утворення, які впорядковують життєвий досвід, організовують мислення людини і зумовлюють певну її поведінку.
Соціалізація (франц. socialis – суспільний) – засвоєння і відтворення індивідом соціального досвіду, які відбуваються у спілкуванні та діяльності.
Соціальна орієнтація особистості – усвідомлення своєї належності до соціальної спільноти (національної, професійної, вікової, вибір свого майбутнього соціального становища і шляхів його досягнення.
Соціальний вік – вік, який визначають з огляду на відповідність становища людини існуючим у конкретному соціумі нормам.
Соціальні порівняння – порівняння себе з ровесниками, іншими людьми, своїм ідеалом, а також із собою в минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому.
Соціально-психологічна ідентифікація – уміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію (децентрація.

105
Соціально-психологічна рефлексія – усвідомлення суб’єктом того, як він сприймається оточуючими.
Соціально-психологічний реалізм – здатність визначати відповідність свого Я соціальному простору, з яким пов’язане професійне зростання.
Спостереження – метод дослідження, який ґрунтується на тому, що будь-які психічні явища виявляються в зовнішній поведінці діях, жестах, виразах обличчя, позах, мовленнєвих реакціях людини тощо.
Сприйняття – пізнавальний процес, який полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності індивіда отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень.
Стійкість уваги – здатність тривалий час зосереджуватися на абстрактному, логічно організованому матеріалі.
Стрес (англ. stress – напруження) – стан організму, що виникає у відповідь надію несприятливих зовнішніх чи внутрішніх факторів.
Структура характеру – виявляється втому, як людина ставиться а) до інших людей, демонструючи уважливість, принциповість, прихильність, комунікабельність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси в) д речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, упевненість у собі, певне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.
Суб’єктна активність – активність, яка визначає спрямованість зусиль суб’єкта (гри, навчання, праці, зміну їх тенденції.
Сублімація (лат. sublimatio – підіймаю, підношу) – переключення спрямованої на прагнення до задоволення енергії на несексуальні об’єкти, цілі та види діяльності.
Талант – високий рівень розвитку здібностей, насамперед спеціальних, що виявляється у творчих досягненнях. Про наявність таланту можна судити за результатами діяльності людини вони повинні відрізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу до їх досягнення.
Темперамент – сукупність індивідуальних особливостей особистості, яка має своєю фізіологічною основою тип вищої нервової діяльності й характеризує динаміку психологічної діяльності темперамент проявляється у силі почуттів, їхній глибині або поверховості, у швидкості їх перебігу, у стійкості або швидкій зміні.
Темперамент і характер – хоча в психології ці поняття розрізняються, чіткою межі між ними немає. У дуже загальному, приблизному тлумаченні темперамент продовжує розумітися або як природна основа, або як динамічна основа характеру. Багато чого з того, що раніше складало психологічну частину уявлень про темперамент, асимілювала характерологія.
Темперамент: класифікація – у різних класифікаціях темпераментів в

106 основу покладені різні їхні властивості
1) швидкість і сила емоційних реакцій
2) рівень активності та переважний почуттєвий фон
3) шкали екстраверсії-інтроверсії й нейротизму – емоційної стабільності
4) реактивність і активність
5) загальна психічна активність, моторика й емоційність.
Темперамент: тип – за Гіппократом, існує чотири типи темпераменту. Вважалося, що в організмі присутні чотири основних рідини, або соки кров, слиз, жовта жовчі чорна жовч. Змішуючись у різних пропорціях, вони і складають темперамент. Конкретні назви типи темпераменту одержали за переважаючою в організмі рідиною темперамент сангвінічний, флегматичний, холеричний і меланхолійний.
Теоретичний аналіз (грец. analysis – розкладання) – загальнонауковий метод дослідження, який забезпечує розчленування явища, що вивчається, на елементи, розкриття його структури і специфіки.
Теоретичний синтез (грец. synthesis – складання) – загальнонауковий метод дослідження, який дає змогу відтворити психічне явище в цілісності, в системі найсуттєвіших зв’язків і опосередкувань, обгрунтувати актуальну щодо нього концепцію.
Теорія рекапітуляції (лат. ге – означає повторну дію і capitulum – глава, відділ) – система уявлень, за якою розвиток індивіда схематично відтворює та повторює історію людського роду, виявляючись у генетично запрограмованій послідовній зміні спадково зумовлених форм поведінки, почуттів і соціальних інстинктів.
Тест інтелекту (тест здібностей загальних) – методика психологічної діагностики, призначена для виявлення розумового потенціалу індивіда.
Тест психологічний – система спеціальних завдань, що дозволяють виміряти рівень розвитку або стан певної психологічної якості чи властивості окремого індивіда – об’єкта спостереження.
Типологізація – загальнонауковий метод дослідження, який полягає в розподілі систем об’єктів на групи з допомогою узагальнень, ідеалізованої моделі чи типу, у виявленні подібних і відмінних ознак в об’єктах, що вивчаються, у пошуку надійних способів їх ідентифікації.
Увага – зосередженість діяльності суб’єкта вданий момент часу набудь- якому реальному або ідеальному об’єкті – предметі, події, образі, міркуванні тощо. До числа основних характеристик уваги, обумовлених експериментально, відносяться
1) вибірковість – пов’язана з можливістю успішного настроювання – при наявності перешкод – на сприйняття інформації, що відноситься до свідомої мети
2) обсяг – визначається кількістю об’єктів, які одночасно – у межах 0,1 секунди – чітко сприймаються практично не відрізняється від обсягу безпосереднього запам’ятовування або короткочасної пам’яті;
3) розподіл – характеризується можливістю одночасного успішного

107 виконання декількох різних видів діяльності (дій досліджується в умовах одночасного виконання двох і більшого числа дій, що не припускає можливості виконання шляхом швидкого переключення уваги
4) концентрація – виражається в ступені зосередження на об’єкті;
5) сталість – визначається тривалістю концентрації уваги на об’єкті;
6) переключення – динамічна характеристика уваги, що визначає його здатність швидко переходити від одного об’єкта до іншого.
Узагальнення – загальнонауковий метод дослідження, що має наметі об’єднання різних фактів, які характеризують психічне явище, що вивчається, виокремлення націй основі головних із них.
Упізнавання – ототожнення об’єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам’яті образів (еталонів.
Учіння – цілеспрямований процес засвоєння знань, оволодіння уміннями і навичками.
Уява (фантазія) – психічна діяльність, яка полягає у створенні думками образів та ситуацій, що ніколи в цілому не сприймалися людиною в дійсності. За рівнем виразності активності розрізняють 1) уяву пасивну 2) уяву активну.
Флегматик (від греч. phlegma – слиз) – суб’єкт, що володіє одним з чотирьох основних типів темпераменту, характеризується низьким рівнем психічної активності, повільністю, невиразністю міміки. Флегматик важко переключається з одного виду діяльності на інший і пристосовується до нової обстановки. У флегматика переважає спокійний, рівний настрій. Відчуття і настрої зазвичай відрізняються постійністю. За несприятливих умову флегматика може розвинутися млявість, бідність емоцій, схильність до виконання одноманітних звичних дій. І. П. Павлов вважав, що флегматика відрізняє сильний, урівноважений, інертний тип нервової системи.
Характер (від гр. character – відмінна риса, ознака, особливість) – сукупність психічних особливостей даної людини, що проявляється і її діях, поведінці. У структурі особистості характер найбільш повно відбиває її цілісність. Риси характеру допомагають – або заважають – особистості встановлювати правильні взаємини з людьми, виявляти витримку і самовладання при вирішенні складних життєвих питань, відповідати за свої дії і поведінку в суспільстві. Пізнання характеру дозволяє з великою імовірністю передбачати поведінку індивіда й у такий спосіб коректувати очікувані дії та вчинки. При такому визначенні характеру його властивості можна віднести до формально-динамічних особливостей поведінки.
Характеру типи – виділяють
інтровертний тип – якому властиві замкненість, труднощі при спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;
екстравертний тип – якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, інколи – поверховість
некерований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозріливий
тип неврастенічної акцентуації – з домінуванням хворобливого

108 самопочуття, дратівливості, підвищеної втомлюваності
сензитивний
тип
– з надмірною чутливістю, лякливістю, сором’язливістю, вразливістю
демонстративний тип – йому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчутті, захопленні ним.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал