Мiнiстерство освiти І науки, молоді та спорту україни уманський державний педагогічний університет імені павла тичини




Сторінка3/11
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема. Методи організації самовиховання
Мета: поглибити знання студентів про методи організації самовиховання. Навчити використовувати дані методи на практиці (при роботі з учнями та клієнтами соціальних служб.
Хід роботи
1.
Розробити власні правила самопізнання. Захист, обговорення результатів. Скласти власну програму самоаналізу (самовивчення). Захист, обговорення результатів. Провести дослідження, проаналізувавши себе з точки зору належності до певного психологічного типу за різними параметрами (наприклад, психофізичної конституції, особливостей вищої нервової діяльності, найбільш виражених здібностей, схильностей до певної сфери діяльності тощо. Підготувати висновки. Опрацювання методики Мій життєвий проект, яка спрямована на допомогу учням у самопізнанні з метою проектування власного життєвого проекту. Підготувати виступ про методи консультативної допомоги у процесі самовиховання. Підготувати виступ про прийоми самовиховання. Обмін думками щодо методів організації самовиховання. Запитання для обговорення Організація самовиховання. Напрямки самовиховання. Умови успішного самовиховання. Методи організації самовиховання учнів. Методи самовиховання. Етапи самовиховання.

34
Література:
1.
Волкова Н. П. Педагогіка : посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н. П. Волкова. – К. : Видавничий центр Академія, 2001. – 576 c. –
ISBN 966-580-109-0 2.
Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання : навчальний посібник / С. Г. Карпенчук – е вид, допов. і перероб.]. – К. : Вища школа, 2005. – 343 с.
– ISBN 966-642-108-9 3.
Оржеховська В. М. Посібник з самовиховання / Оржеховська В. М,
Хілько Т. В, Кириленко С. В. – К, 1996. – 192 с. Лозова В. І. Теоретичні основи виховання і навчання навчальний посібник / В. І. Лозова, Г. В. Троцко. – е вид, випр. і доп.]. – Х. : «ОВС»,
2002. – 400 с. – ISBN 966-7858-11-1 5.
Сухомлинский В. А. Сто советов учителю / В. А. Сухомлинський. –
Киев : Радянська школа, 1984. – 254 с. Сухомлинський В. О. Виховання і самовиховання
/ В. О. Сухомлинський / Збірник творів у ти т. – Т. – С. 229–239.
7.
Трухін І. О. Методи організації самовиховання учнів / І. О. Трухін, ОТ. Шпак // Практична психологія та соціальна робота. – 2004. – № 3. – С. 5–
16.
Питання для самоконтролю
1. З чого починається самовиховання
Питання для роздумів
1. Встановіть, що саме ви хочете змінити в собі або яким хочете стати.
2. Використайте процес створення сценарію в думках, щоб уявити себе в новій ролі.
3. Подумайте, яким вас хочуть бачити ваші батьки.
Практичні завдання
1)
Складіть програму самовиховання. З чого Ви почали б самовиховання (вважайте себе вчителем, класним керівником, соціальним педагогом) на кожному віковому етапі учня. Складіть програму самовиховання учнів на кожному віковому етапі. Згадайте свій досвід самовиховання в шкільні роки. Порівняйте його з самовиховання в студентські роки. Уявно перенесіться в майбутню роботу в школі чи в соціальній службі, які якості вибудете продовжувати удосконалювати, ставши соціальним педагогом Якими засобами і методами будете користуватися
5)
Обґрунтуйте як займалися саморозвитком і самовдосконаленням АС. Макаренко й В. О. Сухомлинський.
Літопис цікавих думок
«Вартий жалю той, хто живе без ідеалів. І.С. Тургенєв. Мудрець шукає все в самому собі, нерозумна людина – в іншому. Конфуцій. Перші кроки завжди найважчі. Р. Тагор.

2.2. ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.

35
ТЕХНОЛОГІЯ САМОПІЗНАННЯ ТА САМОРЕГУЛЯЦІЇ В ПРОЦЕСІ
САМОВИХОВАННЯ

2.2.1. Тема 3. Психолого-педагогічні засади самовиховання, самопізнання
та саморегуляції

План Особливості пізнання та його роль ужитті. Можливості самопізнання і пізнання інших людей. Джерела пізнання. Шляхи успішного пізнання себе та інших. Методи самопізнання.

1. Особливості пізнання та його роль ужитті
Становлення особистості – постійний труд душі людини. Основний критерій оцінки виховного педагогічного впливу визначається рівнем сформованості у дитини прагнення до самовдосконалення, до самовиховання. В широком смысле понятие воспитание я представляю себе, – писав В. О. Сухомлинський, – как гармонию воспитания коллектива и воспитания личности, а в воспитании личности одна из ведущих ролей принадлежит самовоспитанию. Воспитывать человека – значит воспитывать у него требовательность к самому себе. А это возможно лишь тогда, когда человека не ведешь постоянно заруку, но и предоставляешь его самому себе, чтобы он отвечал за самого себя, вырабатывал собственную жизненную позицию. Как это делать практически? С малых лет учите человека познавать себя и воспитывать себя. Девиз самопознания хорошо выражен в словах великого мыслителя и художника Ф. М. Достоевского: Найди себя в себе, подчини себя себе овладей собой». Воспитание чувств, дисциплинирование мысли и воли, выработка и уравновешивание характера — все это человек должен делать сам, познавая себя и овладевая собой» [55, 192]. Отже, виховання дитини починається з її пізнання.
Самопізнання – це відкриття себе, виявлення передусім своїх позитивних якостей і можливостей і тих задатків, які потім шляхом самовиховання людина зможе перетворити в здібності, а талант в стійку рису характеру. Основне правило самопізнання — шукати в собі істинне Я. Науковий пошук використовує в основному два підходи. У першому – людина трактується як певна біологічна субстанція, як фіксована й незмінювана сума певних, разі назавжди заданих психічних потребі бажань. У другому підході суть людини є простою проекцією того соціального середовища, в якому вона існує. Людина переймає його риси та якості, перебуває у фатальній залежності від суспільства, підкоряється соціальним силам. У центрі всього, що відбувається в соціальному житті, стоїть особистість. Поняття особистість характеризується передусім соціальністю людини. До рівня особистості індивід піднімається поступово, в міру набуття здібності керувати самим собою, здатністю панувати над своїми захопленнями і

36 пристрастями. Щоб успішно керувати собою, необхідно пізнати себе Пізнати людину – це значить здобути інформацію про її психологічні особливості, зрозуміти внутрішній стані на основі цих знань передбачити дії, вчинки, поведінку в різних життєвих ситуаціях. Пізнати людину – означає вивчити її пізнавальні процеси (відчуття, сприймання, увагу, пам’ять, уяву, мислення та мову психологічні стани емоції та мотивація психологічні якості (здібності, темперамент, характер ставлення (стосунки) (з собою, з іншими, з подіями.
2. Можливості самопізнання і пізнання інших людей
У книзі Сто советов учителю В. О. Сухомлинський вказує на важливу роль самопізнання у процесі самовиховання особистості «Кроме желания быть хорошим, кроме высоко развитой чуткости, тонкости души, исключительную важность имеет и то, что я назвал бы познанием человека. Познавая окружающий мир, человек с детства должен познавать человека – его мысли, чувства, тончайшие и сложнейшие движения души, стремления, порывы.
Единство воспитания и самовоспитания начинается там, где человек, познавая человеческое, познает тем самым себя, учится смотреть на себя как бы со стороны» [55, 202]. Все в собі пізнати неможливо, вірніше, важко. Однак в багатьох випадках педагог може допомогти школяреві, якщо відкриє йому шлях до самопізнання. Один із, них – це уважний аналіз не стільки замислів власників вчинків, скільки самих вчинків у співвідношенні із замислами. Це тим більш важливо, якщо мати на увазі, що оточення нічого не знає про твої замисли, які б чудові вони не були, а бачить твої вчинки і робить про тебе висновок саме на основі здійснення їх. Наступний шлях – звернення до можливостей науки, в завдання якої входить з’ясування того, яким закономірностям підкоряється людська пам’ять, мислення, уява тощо, які особливості їх. Кожна людина має пізнати психологію власної особистості, мати уявлення про психологічні механізми і закономірності образу власного Я, своєї пам’яті, уявлення, волі, здібностей, індивідуальності – всього того, що як кінцевий результат якого-небудь складного і важливого процесу вона підмічає в самій собі. Ці два шляхи, багатократно переплітаючись, приведуть кожного, хто по них пройде, до пізнання себе. Важливим етапом в процесі самопізнання є самовизначення своєї спрямованості, темпераменту, характеру, здібностей і таланту. Учням слід допомогти усвідомити, що спрямованість визначає моральне обличчя людини. Щоб визначити вид спрямованості, слід визначити а) життєві цілі, ідеали б) ціннісні орієнтації (в якій галузі вважаю себе знавцем, які блага хочу мати, яке становище займати, чого не вистачає для задоволення життям, самоповага і відчуття гідності в) провідні потреби (чого найбільше бажаю, провідні інтереси, звички, стабільні відносини

37 г) провідні мотиви поведінки. На основі вчення І. П. Павлова психологи розробили систему показників, за допомогою яких кожен може визначити тип темпераменту і, якщо потрібно, вносити відповідні корективи в свою поведінку. Навичками самовизначення типу свого темпераменту повинні оволодіти і учні. Шляхи озброєння школярів подібними навичками можуть бути різні стимулювати їх до читання відповідної літератури, прочитати лекцію, провести семінар-практикум. Остання форма самовизначення з особливим інтересом сприймається школярами. Учні з цікавістю виявляють, що в кожного з них є одночасно риси всіх типів темпераменту з переважанням якого-небудь одного, що кожен тип темпераменту має свої позитивні і негативні сторони. Позитивні якості слід розвивати, негативні – усувати. Аналізуючи темпераментна основі наведених характеристик, увагу школяра слід звертати нате, що саме йому перешкоджає в навчанні, спілкуванні з товаришами і дорослими. Наприклад, якщо школяр знає, що нестриманість, гарячковість, властиві йому, – це характерні якості його темпераменту як вродженого явища, він не шукатиме причини роздратованості в співбесіднику, а буде формувати уміння регулювати свої емоції. Меланхоліка потрібно стимулювати до подолання пасивності, невпевненості, сором’язливості тощо. Важливим об’єктом самопізнання школяра є властивості його характеру. Характер – це особливі прикмети, риси, котрих людина набуває в суспільстві. Таких рис психологи налічують декілька тисяч. Характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей. Характер зумовлює типові для особистості засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими. Знаючи характер людини, можна передбачити, як вона буде діяти за тих чи інших умов характер – це певна програма поведінки. В ньому можна виділити провідні та другорядні риси. Є цільні, суперечливі, сильні, вольові та слабкі характери. Структура рис характеру виявляється утому, як людина ставиться а) до інших людей, демонструючи увагу, принциповість, прихильність, комунікативність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси б) до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси в) до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси г) до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси. Деякі риси характеру можуть бути розвинуті надміру, і це призводить до формування так званих акцентуйованих рис характеру. Акцентуації характеру – це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.

38 Виділяють такі основні типи акцентуації характеру

інтровертний тип, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні та налагодженні контактів з оточуючими;

екстравертний тип, якому притаманні жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість некерований тип – імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозріливий неврастенічна акцентуація – з домінуванням хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності

сензитивний тип – з надмірною чутливістю, лякливістю, сором’язливістю, вразливістю демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, треба в постійній увазі до себе, співчутті. Характер формується з перших днів життя людини до останніх його днів. У перші роки життя провідним фактором розвитку характеру стають дорослі у молодшому віці поряд із наслідуванням на перше місце виступає виховання. А починаючи з підліткового віку важливу роль у формуванні характеру відіграє самовиховання. Характер може свідомо, цілеспрямовано вдосконалюватися самою людиною завдяки зміні соціальної поведінки, спільної діяльності, спілкування з іншими людьми. Треба знати, що характер можна змінювати протягом усього життя людини. Здібності і талант людини теж є об’єктом самопізнання, оскільки від них великою мірою залежить і власна доля особистості, і доля суспільства, в якому вона живе Школяреві слід знати і особливості свого мислення. Характеристикою мислення і розуміння людини є її розум. Самоосвіта – невід’ємна складова ланка самовиховання школяра. Вона є запорукою інтенсивного самовдосконалення мислення. Особливу увагу в роботі з школярами слід звернути на логічне мислення, яке пов’язане здебільшого з науковим пізнанням світу, формуванням наукового світогляду, провідним видом діяльності школярів – навчанням. Соціальному педагогу, класному керівнику необхідно спонукати школярів, особливо старшокласників, цікавитися своєю природою і сформувати прагнення самовдосконалюватися. Лише за такої умови будь-які виховні впливи на особистість завершаться успіхом, оскільки вони потраплятимуть у той ґрунт, який потребує відповідного живлення.
3. Джерела пізнання
Починати самовиховання і самовдосконалення слід з найважчого – вивчення свого власного внутрішнього світу, свого Я. потрібно мати достатньо волі, щоб спинитися та критично поглянути на себе – ніби чужими очима. Знання про себе людина може отримувати з різноманітних джерел. Перше оточуючі люди (мати, батько, рідні. Вони характеризують дитину, оцінюють її. Дитина вірить цій оцінці, приймає її. Внаслідок чого

39 виробляється самооцінка. Співвідносячи власні враження з оцінками інших людей про когось третього, людина формує образи цих людей. Друге джерело – практичні справи і продукти людської діяльності. Оцінюючи їх, порівнюючи результати своєї діяльності та діяльності інших, людина формує уявлення про власні якості, здібності та можливості. У неї формується самооцінка знань, умінь, навичок ділових, вольових та інших персональних якостей. Порівнюючи досягнення інших людей зі своїми власними успіхами і невдачами, людина формує образи інших людей. Третє джерело можуть бути різноманітні випробування та критичні життєві ситуації, в яких людина найяскравіше проявляє свої особливості. Четверте джерело – твори науки, літератури і мистецтва, в яких втілена чи представлена психологія різних людей.
4. Шляхи успішного пізнання себе та інших
Людина здатна пізнати себе, але за певних умов.
1). Вести систематичне спостереження за собою і за реакцією людей на свою поведінку (щоб образ Я постійно удосконалювався – спостереження має стати звичкою. Бажано, щоб реакції інших постійно порівнювала з своїми відчуттями.
2). Має бути інтерес людини до того, як її сприймають і що про неї думають інші. Активна і постійна зацікавленість тим, як людина виглядає зі сторони, усвідомлений потяг до того, щоб побільше дізнатись про себе – одна зважливих умов поглибленого та уточненого самопізнання (самотестування!). Отримувати інформацію пор себе із розмов оточуючих людей. У розмовах потрібно намагатися виявити погляди інших на нашу працю, поведінку, вчинки. Звертаючи увагу нате, щоб ваші питання не були сугестивними (тобто наперед не визначали відповіді.
3). Пізнання свого Я шляхом інтроспекції – через аналіз себе, своїх можливостей, помилок і вад.
4). Порівнювати себе (якомога об’єктивніше) з іншими. Як краще пізнати інших
1). Систематично спостерігати за іншими, аналізувати результати спостережень.
2). Покладатись не лишена свою думку, а цікавитись і брати до уваги думку інших людей.
3). Спостерігати за реакцією людей на вчинки інших.
4). Стимулювати питаннями різноманітні висловлювання про себе та інших.
5). Аналіз дій людини в ситуації з моральним вибором, спонукають до оперативних рішень (загроза Я, фізична чи психічна небезпека, агресивні дії інших, потреба у допомозі іншим, відмова від чогось важливого для себе. Краще, яскравіше людські якості проявляються не в повсякденному житті, а в екстремальних ситуаціях.
5. Методи самопізнання
Методи самопізнання визначаються аналогічно методам пізнання, вивчення особистості. Ними забезпечує школярів у відповідній системі класний

40 керівнику співпраці з шкільним психологом. Провідними серед них є самоспостереження, самокритика, самоаналіз.
Самоспостереження ґрунтується на загальній спостережливості. Потрібно формувати в учнів здатність бачити переживання людей (як проявляється горе, радість, задумливість, зосередженість, чесність, працьовитість та ін.). Навчившись розуміти інших людей, легше зрозуміти і самого себе. Щоб самоспостереження школярів було ефективним, слід забезпечити їх відповідними правилами. Наприклад не намагайтеся спостерігати за собою зразу в усіх відношеннях, фіксуючи всі прояви своєї поведінки. Оберіть спочатку один напрям, який вас найбільше цікавить спостерігаючи за собою, не намагайтеся зразу ж поліпшити те, що вам не подобається в собі. Інколи ваші невдачі виникають через втомленість, внаслідок стресового стану, сильних переживань. Самоспостереження найкраще здійснюється в звичайних умовах насамперед, слід здійснювати ретроспективне самоспостереження, тобто чітко відновлювати в пам’яті події, які тільки відбулися, факти як продовження самопереживання. Однак повнота враження зберігається недовго — 3-4 год., а далі вже починається спотворення пам’яттю пережитого і почутого під час самоспостереження слід звернути увагу передусім нате, що потім доведеться згадувати і записувати. Пряме спостереження вході тих чи інших моментів найбільш важке і найбільш суб’єктивне. Помилок у цьому варіанті пізнання себе буває більше, ніж під час наступного самоаналізу пережитого потрібно вміти прогнозувати діяльність, подію, передбачати перебіг розмови, зустрічі, конфлікту та ін.; після того як проаналізовані факти, потрібно змусити свою пам’ять ще раз згадати, відтворити свої дії і вчинки в процесі розмови, конфлікту і т.п. Повторне самоспостереження дає завжди певне уточнення, доповнення в процесі самоспостереження інколи доцільно уповільнити процес своєї діяльності, ніби розтягнути свої переживання в часі. Це допоможе побачити деякі деталі в собі, у своїх рухах, вчинках, почуттях. Види самоспостереження
— ретроспективне — відновлення в пам’яті подій, що відбулися. Оскільки повнота враження зберігається 3—4 години, а потім відбувається спотворення пам’яттю пережитого і почутого, під час самоспостереження слід звернути увагу нате, що доведеться згадувати.
— пряме — спостереження подій, що відбуваються. Воно найбільш суб’єктивне, потребує вміння прогнозувати діяльність, подію, передбачати перебіг розмови, зустрічі, конфлікту тощо
— повторне — відновлення подій з метою уточнення, доповнення вражень особистості від своїх дій. З метою досягнення чіткості в процесі самоспостереження використовуються допоміжні засоби а) самоопитування – людина запитує себе що відбулося, коли саме, в якій послідовності розвивалися події, що відчувала чи не відчувала вона сама й ін.; б) згадування порівняння того, що запам’яталось, із записами у своєму щоденнику, спогадами інших

41 в) самоанкетування, самотестування: відповіді на запитання, які задаєш сам собі г) порівняння (зіставлення порівняння того, що говорили і писали інші, із власними спогадами і записами (що відчували інші порівняно зі мною д) уявне повторення того, що відбулося людина ставить себе в ситуацію, яка близька тій, при якій відбулася подія, потім відтворює свої дії особисто, а дії інших учасників — на основі уяви і спогадів.
Самокритика – опрацювання результатів самоспостереження за допомогою двох методів – самоаналізу і самооцінки. В основі самокритики лежить розвинуте мислення. Знаходити і виділяти основне – абетка мислення. Ось чому потрібно тренувати розумна запам’ятовування, засвоєння, застосування і закріплення провідних ідей науки, вчитися порівнювати, зіставляти, знаходити схожість і відмінність. Розум певною мірою необхідний для пізнання життя і для самопізнання, для учіння і самоучіння, для виховання і самовиховання. Як в основі самоспостереження є спостережливість, так самокритика
ґрунтується на критичності розуму, тобто вмінні бачити позитивне і негативне в навколишній дійсності. У процесі самоаналізу своєї поведінки найважливіше — практичні результати своєї діяльності що зроблено, як зроблено, чи можна було зробити більше і краще, що цьому перешкодило в мені самому, в чому винні інші.
Самоаналіз доцільний і ефективний, якщо він допомагає встановити причинно-наслідкові зв’язки в усіх діях і вчинках. Одна і та сама дія може бути результатом різних збуджувальних сил – якостей особистості, звичайного способу життя, стресового стану (страху, гніву, пориву радості, закоханості. Слід шукати основну причину, яка породжує поведінку. Якщо вона моральна – слід діяти, якщо егоїстична – потрібно себе негайно зупинити.

ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ №3
Тема. Психолого-педагогічні засади самовиховання, самопізнання та
саморегуляції. Самовивчення та самоаналіз основних особистісних рис
Мета: ознайомити студентів зі загальними схемами та методиками самовивчення та самоаналізу основних особистісних рис. Навчити використовувати дані схеми та методики на практиці (застосування методик Особистісний автопортрет та Самовизначення акцентуацій»).
Хід роботи
1.
Складання схем самовивчення для різних категорій вихованців та клієнтів соціальних служб. Обговорення результатів. Обговорення ситуацій, в яких виникає необхідність рекомендації самовивчення окремих психологічних якостей прояви неврівноваженості, проблеми у спілкуванні, невпевненість у собі, конфліктність, вольова недостатність тощо. Провести самовивчення певних особистісних рис – за власним вибором. Застосування методик для самовизначення акцентуацій. Підготувати висновки.

42 Підготувати виступ про методи самовивчення певних характеристик особистості. Провести дослідження самовивчення інтелектуальних рис, використовуючи стандартизовані і нестандартизовані методики. Підготувати висновки Обмін думками щодо психолого-педагогічних засад самовиховання, самопізнання та саморегуляції. Запитання для обговорення Особливості пізнання та його роль ужитті. Можливості самопізнання і пізнання інших людей. Джерела та шляхи успішного пізнання себе та інших. Використання складних стандартизованих методик.
Література:
1.
Алексєєва Т. Творити себе (реалізація ідеї самопізнання- самоствердження в сучасній школі) / Таміла Алексєєва // Уроки української. –
2004. – № 10. – С. 42–43.
2.
Артюхова И. От самопознания к самовоспитанию / Ирина Артюхова // Шкільний психолог. – 2002. – № 3. – С. 18–19.
3.
Волкова Н. П. Педагогіка : посібник для студентів вищих навчальних закладів / Н. П. Волкова. – К. : Видавничий центр Академія, 2001. – 576 c. –
ISBN 966-580-109-0 Загальна психологія : практикум : навчальний посібник /
Волошина ВВ, Долинська Л. В, Ставицька С. О, Темрук О. В. – е вид. – К. : Каравела, 2005. – 280 с. – ISBN 966-8019-48-2 5.
Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання : навчальний посібник / С. Г. Карпенчук – е вид, допов. і перероб.]. – К. : Вища школа, 2005. – 343 с.
– ISBN 966-642-108-9 Лозова В. І. Теоретичні основи виховання і навчання навчальний посібник / В. І. Лозова, Г. В. Троцко. – е вид, випр. і доп.]. – Х. : «ОВС»,
2002. – 400 с. – ISBN 966-7858-11-1 7.
Оржеховська В. М. Посібник з самовиховання / Оржеховська В. М,
Хілько Т. В, Кириленко С. В. – К, 1996. – 192 с.
Практичні завдання
Складіть план процесу самопізнання.
Питання для самоконтролю
1.
Обґрунтуйте поняття свідомість і самосвідомість Яка їх роль в процесі самопізнання З чого починається самопізнання
Літопис цікавих думок
– Людина стає освіченою лише завдяки власній розумовій роботі, тобто власному самостійному продумуванню і переживанню всього, про що ми довідуємося від інших людей або з книг. М.О.Рубакін.
– Добрі якості ніколи не виправляють злих, як цукор, доданий до отрути, не заважає бути смертельною. Арабське прислів’я.
– Коли руйнується план, немає кращої розради, як на його місці побудувати новий або мати в запасі інший. Ж.Поль.

43
– Бережіть час – це тканина, з якої виткане життя. К.Річардсон. Гете В. затверджував розумна людина не та, яка багато знає, а яка знає саму себе.
Що дає людині знання самого себе ?
1. Об’єктивно оцінити себе, свої можливості і здібності. Виходячи з цього, визначити цілі життя.
2. Не допускати помилок, розчарувань, необґрунтованих претензій, краху життєвих планів.
3. Визначити своє покликання, безпомилково вибрати професію.
4. Не претендувати на особливу увагу до себе збоку оточуючих; скромність і гідність – показники об’єктивної самооцінки.
5. Шукати причини неприємності в собі, а не в інших.
Шляхи самопізнання
1. Судіть про себе у справах. Успіх в роботі – це показник ваших достоїнств, невдачі – характеризують ваші слабкості і недоліки.
2. Порівнюйте себе з іншими, але не з тими, хто гірше, аз тими, хто краще вас.
3. Прислухайтеся до критики на свою адресу
· якщо критикує один – задумайтеся
· якщо два – проаналізуйте свою поведінку
· якщо три – переробляйте себе.
4. Порівнюйте свою думку з думкою про вас із сторони. Відносьтеся до себе вимогливіше, ніж до інших. Ворог ваших недоліків – ваш друг.
2.2.2. Тема 4. Пізнання задатків та здібностей людини

План Пізнання людських задатків та здібностей. Пізнання та діагностика здібностей.
3. Вивчення пізнавальних процесів (пам’ять, увага, уява, мислення, мова.

1. Пізнання людських задатків та здібностей
Задатки – природні передумови здібностей уроджені анатомо- фізіологічні особливості нервової системи і мозку, що складають природну основу розвитку здібностей. На основі задатків у людини можуть сформуватися здібності більш високого рівня, тобто здібності до занять складними видами людської діяльності.
Здібності – потенційні можливості людини, які забезпечують їй більш високі, ніж в інших людей, показники в діяльності. Збагачення знань особистості відбувається через самоосвіту, чому сприяють систематичне читання, опора на результати освіти, здобуття нових знань, вдосконалення розумових здібностей, умінь і навичок шляхом самостійної роботи.

44
Самоосвіта
– процес набуття знань у процесі самостійної роботи поза систематичним навчанням у стаціонарному навчальному закладі. Вона не лише збагачує знаннями, алей сприяє виробленню навичок ефективного використання їх. При самоосвіті джерелами здобуття знань є наукова література, пізнавальне спілкування з товаришами, дорослими, засоби масової інформації, екскурсії, робота на комп’ютері. Для вдосконалення здібностей необхідно брати участь в різних видах діяльності, регулярно міняючи їх. Це перш за все стосується обов’язкового поєднання розумової (теоретичної) і практичної роботи. Теорія удосконалює образне і логічне мислення, а практика – наочно-дієве і практичне мислення.
Обов’язковою умовою повноцінного розвитку загальних здібностей є постійне рішення різноманітних, досить складних завдань, а також систематичне спостереження затим, як вирішують подібні завдання інші, здібніші люди. Включеність в різноманітні види діяльності дозволяє людині одержувати різнобічні знання і розвивати у себе багато умінь і навиків, що входять до складу складніших здібностей. Всьому цьому людина практично може навчитися тільки за допомогою людей, які є професіоналами у відповідних сферах і всім цим вже володіють. Крім того, ці люди повинні бутив змозі навчити інших, тобто передати їм необхідні знання і уміння. Важливе значення для розвитку загальних здібностей людини має рівень важкості вирішуваних завдань. Він повинен бути трохи вище середнього, не занижуючи і не завищуючи реальних інтелектуальних можливостей людини. Корисно також, щоб по можливості ці завдання по своєму характеру були комплексними, тобто такими, які вимагають від людини складних, скоординованих внутрішніх (розумових) і зовнішніх (практичних) дій, а також уміння працювати руками, оперувати образами і діяти за правилами логіки нарівні понять. Нарешті, ці завдання повинні давати значне навантаження на увагу, пам’ять, уяву і мову людини.
2. Пізнання та діагностика здібностей
Інтелект – сукупність розумових здібностей людини. Визначають рівень інтелектуального розвитку – мислення та мова. В структуру інтелекту входять ще й наочно-дійове (практичне) мислення і наочно-образне мислення. Окрім загальних здібностей людини, високий рівень розвитку яких потрібний для успішного виконання найрізноманітніших видів людської діяльності, є здібності, які характеризують ступінь готовності людини до успішного виконання особливо складних, специфічних видів діяльності. Такі здібності називають спеціальними.
Організаторські здібності – це уміння організувати людей на виконання якоїсь справи. Хороший організатор обов’язково повинен бути лідером, тобто володіти певними рисами характеру і особливостями поведінки.
Комунікативними називаються здібності, пов’язані зі встановленням, підтримкою і збереженням хороших особистих і ділових взаємостосунків людини з оточуючими.
3. Вивчення пізнавальних процесів

45
(пам’ять, увага, уява, мислення, мова)
Самовизначення здібностей охоплює з’ясування особливостей і видів мислення технічного (сприяє вирішенню технічних завдань, наукового виявляється у вирішенні теоретичних, наукових проблем, художнього художнє відображення навколишнього світу розумових дій (аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення тощо дієвості знань (вміння застосовувати, збагачувати знання виду пам’яті: рухової (відтворення рухів, музичної відтворення музичних творів, емоційної (пам’ять на почуття, образної
(пам’ять на уявлення, картини природи, звуки, запахи) тощо. Знаючи про особливості своєї уваги, які залежать від наявності властивостей і стану організму та центральної нервової системи, людина, по- перше, зможе правильно оцінити можливості своєї уваги, зрозуміти, якою вона є від природи і в практичній діяльності постаратись пристосуватись до неї. По- друге, якщо у власній увазі людини знайдуться недоліки, то людина може докласти зусиль, спрямованих нате, щоб позбутися їх. Адже увага людини у її вищих проявах (довільна увага, опосередкована увага) є керованою. Теж саме стосується уваги людей, з якими нам доводиться постійно спілкуватися і взаємодіяти в особистих та ділових питаннях. Знаючи особливості їх уваги ми зможемо пристосуватися таким чином, щоб спілкування і спільна діяльність не страждали.
Мислення. Дієвість знань – високий показник розуму. Думка без застосування все одно, що незнайдений скарб. Невипадково в народі кажуть, що там, де працює розумне потрібно працювати руками, і, навпаки, – дурна голова ногам спокою не дає. Отже, усвідомлення школярами ролі знань – важлива умова самовдосконалення свого мислительного апарату. Збагачення знань здійснюється шляхом самоосвіти, ефективність якої досягається на основі систематичного вдумливого читання, опори на результати освіти, досягнення нових знань, самовдосконалення розуму, здібностей, умінь і навичок шляхом самостійної роботи, вичленення необхідної для практики інформації, прогнозування чіткого плану здійснення самоосвітньої роботи, відповідного режиму, самоконтролю, самооцінки того, що і як засвоєно. Самоосвіта – невід’ємна складова ланка самовиховання школяра. Вона є запорукою інтенсивного самовдосконалення мислення.
Мова вжитті школяра і взагалі кожної людини відіграє важливу роль. Мова і думка людини настільки єдині, що ще в давні часи було підмічено: хто правильно мислить, той і чітко висловлюється. Тому мова інколи є наче фотографією людини, здатною і утвердити, і змінити думку про неї. Часто школярі страждають від невміння висловити свою думку, тим більше чітко, красиво чи оригінально її оформити. Бідні мовою школярі часто відмовчуються під час бесіди в колі друзів чи, навпаки, включаються в розмову, але завжди відчувають сірість своєї думки. Тому школярів потрібно стимулювати до самопізнання особливостей своєї мови, самовизначення тих недоліків, завдяки яким вона стає неповноцінною. Одним із важливих недоліків співбесідників є слова-паразити. Замість того, щоб їх викорінювати, учні часто прагнуть до вживання таких слів, не

46 помічаючи, що вони засмічують їхню мову. Щоб зрозуміти це, потрібно почути себе збоку. Добре роблять ті педагоги, які записують мову школярів на магнітофонну плівку і прокручують її дітям з метою усунення недоліків. Бажаний результат досягається шляхом зіставлення фрагментів позитивних і негативних прикладів. Оскільки слова-паразити дуже швидко вкорінюються і дуже важко викорінюються, педагогу слід допомагати школярам боротися з ними говорити повільно, зупинятися на тому місці, де міцно встигло закріпитися слово-паразит, ніби стираючи непотрібне слово з магнітної плівки.

ЛАБОРАТОРНЕ ЗАНЯТТЯ №4


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал