Мiнiстерство освiти І науки, молоді та спорту україни уманський державний педагогічний університет імені павла тичини



Pdf просмотр
Сторінка1/11
Дата конвертації25.12.2016
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

1
МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ПАВЛА ТИЧИНИ










САМОВИХОВАННЯ І
САМОРЕГУЛЯЦІЯ ОСОБИСТОСТІ


Навчальний посібник










УМАНЬ – 2011

2
УДК 37.013.42(075)
ББК я Ш 37
Рецензенти:
Н.М. Коляда – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
І.В. Албул – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
Рекомендовано до друку вченою радою факультету соціальної педагогіки
та практичної психології Інституту соціальної та економічної освіти
Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
(протокол №8 від 31 березня 2011 року.



Самовиховання і саморегуляція особистості : Навчальний посібник // Уклад ОМ. Шевчук. – е вид, переробл. та доповн. – Умань РВЦ Софія,
2011. – 128 с.

Навчальний посібник з курсу Самовиховання і саморегуляція особистості» укладено відповідно до вимог кредитно-модульної системи навчання. Включено програму курсу та його структуру в межах планових годин з поділом на змістові модулі. У рекомендаціях подані теми та плани лекційних і лабораторних занять, завдання для самостійної роботи, вимоги до написання індивідуального навчально-дослідного завдання з курсу
(ІНДЗ), термінологічний словник, питання для повторення курсу, список рекомендованих джерел. Для студентів денної та заочної форми навчання факультету соціальної педагогіки та практичної психології (спеціальність 6.010106 Соціальна педагогіка)

УДК 37.013.42(075)
ББК я
© ОМ. Шевчук. 2011

3
З МІСТ
Передмова.......................................................................................................... 4
Розділ 1. Структура
програми
навчальної
дисципліни
«Самовиховання і саморегуляція особистості».......................
6 1.1. Опис предмета навчальної дисципліни. 6 1.2. Програма навчальної дисципліни. 6 1.3. Структура залікового кредиту навчальної дисципліни. 10 1.4. Теми лабораторних занять. 11 1.5. Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ)…………... 11 1.6. Розподіл балів, що присвоюються студентам. 14 1.7. Методичне забезпечення 1.8. Завдання для самостійної роботи. 15
Розділ 2. Матеріали для лекційних та лабораторних занять................ 17 2.1. Змістовий модуль І. Психолого-педагогічне обґрунтування самовиховання та саморегуляції.
17 2.1.1. Тема
1. Значення, завдання, напрямки успішного самовиховання.
17 2.1.2. Тема 2. Методи організації самовиховання учнів. 26 2.2. Змістовий модуль
ІІ. Технологія самопізнання та саморегуляції в процесі самовиховання 2.2.1. Тема
3.
Психолого-педагогічні засади самовиховання, самопізнання та саморегуляції.
34 2.2.2. Тема 4. Пізнання задатків та здібностей людини. 43 2.2.3. Тема
5. Самооцінка особистості як перший крок самотворення……………………………………………………...
47 2.2.4. Тема 6. Пізнання темпераменту, характеру, інтересів і потреб людини.
53 2.2.5. Тема
7. Розвиток здібностей та удосконалення характеру.
58 2.2.6. Тема 8. Резерви успішної діяльності. 65 2.2.7. Тема 9. Пізнання взаємостосунків людей. 67 2.3. Змістовий модуль ІІІ. Технологія релаксації, самонавіювання та саморегуляції.
75 2.3.1. Тема 10. Вплив на оточуючих. Управління та регуляція емоційними станами та поведінкою людини 2.3.2. Тема 11. Емоційна саморегуляція. Методика релаксації у системі AT та інших системах. Методи самонавіювання з практики гештальттерапії та когнітивної терапії ...…………….
82
Питання для повторення курсу…................................................................ 91
Термінологічний словник……...................................................................... 93
Список використаних джерел……………………………………………... 109
Додатки……………………………………………………………………….. 113


4
П ЕР Е ДМ О В А Мінливі умови сучасного життя ставлять перед людиною проблеми, яких вона не може ефективно розв’язати через брак чи недостатню сформованість потрібних властивостей, тому в неї виникає незадоволеність результатами своєї діяльності, поведінки і всім життям загалом, що спричинює тривожність, психічний дискомфорт, знижує її активність, здатність адаптуватися до нових умов. Учителі ж через велику кількість учнів у класах і завантаженість навчально-виховною роботою, недостатнє матеріальне заохочення праці значно знизили увагу до організації й проведення виховної роботи з учнями, до глибокого вивчення їхніх індивідуальних особливостей. Відбулося усереднення завдань виховання воно все більше орієнтується на середньостатистичного учня, а це призводить до нівелювання індивідуальних особливостей школярів, до виховання за трафаретом. Через це самовиховання є дуже актуальним, адже воно може компенсувати вади і шкільного, і сімейного виховання, розвинути неповторні, індивідуальні якості особистості в кожного школяра. Самовиховання – це не тільки особиста справа кожного – воно має величезне соціальне значення. Людина, що сама себе виховує, може ліпше проявити себе, бути більш корисною суспільству. Завдяки самовихованню, побудованому на нових гуманістичних принципах, людина може розвинути свої потенційні можливості не на основі насильства і примусу, позбутися страху і страждань, спричинених невідповідністю її якостей вимогам суспільства, а на основі задоволення собою тут і тепер, що породжує імпульс до дії заради самої дії й задоволення, заради самого задоволення, тобто завдяки самовихованню люди може одержувати задоволення від життя. Здатність не насильно досягати бажаних результатів, зокрема формувати потрібні якості особистості, вимагає знання й самопізнання. Вплив на власну поведінку й поведінку інших за незнання законів поведінки завжди вироджується в пряме насильство. Неуцтво завжди було основою й виправданням всякого насильства, ненасильство ж пропонує знання. Виходячи з цього положення, можне стверджувати, щонайважливішою умовою ефективності самовиховання є самопізнання реальних особливостей особистості. Формувати в підростаючих поколінь здатність до самовиховання, самопізнання, саморозвитку та самореалізації – одне з основних завдань, яке стоїть перед школою, сім’єю та суспільством. Молодому соціальному педагогу потрібен чіткий орієнтир, який вів би його до усвідомлення цілей, завдань та специфіки такої роботи. Таким орієнтиром є знання, отримані у вищих педагогічних закладах освіти, а також загальнолюдські цінності, що виконують функції внутрішнього регулятора, керівника поведінкових норм, зумовлюють переваги в прагненнях і бажаннях, впливають на життєву спрямованість особистості. Цінності стають внутрішнім мотивом діяльності тоді, коли вони становлять ядро духовного світу людини

5 об’єднують почуття, думки, волю у стале ціле. І неабияку роль у цьому відіграє самовиховання. Самовиховання як свідома і цілеспрямована діяльність людини із вдосконалення своєї особистості повинна розглядатися перш за все з точки зору змісту того, що повинно вдосконалюватись. Майбутній соціальний працівник повинен поставити перед собою ціль як можна краще підготуватись до майбутньої професійної діяльності. Відповідно, змістом, завданням професійного самовиховання повинні стати професійно значимі якості його особистості. Особистісний саморозвиток і професійне самовиховання нерозривно пов’язані між собою. Обидва процеси складні за своєю структурою і здійсненням, проте оволодіння технологією професійного самовиховання і саморозвитку допоможе майбутньому соціальному педагогу продуктивно організувати самостійну підготовку до професійної діяльності і скоротить шлях до майстерності. Мета вивчення курсу Самовиховання і саморегуляція особистості полягає у забезпеченні майбутніх соціальних педагогів вмінням надавати консультативну та організаційну допомогу з питань самовиховання, самопізнання та саморегуляції особистості різним категоріям клієнтів соціальних служб. Навчальний курс охоплює такі важливі питання як методи організації самовиховання, самореалізація особистості, основні проблеми саморозвитку та саморегуляції, можливі напрямки та завдання самовиховання, умови успішного самовиховання, методи самопізнання, техніки самонавіювання та саморегуляції. Посібник призначений для студентів, які навчаються за спеціальністю соціальна педагогіка. У першому розділі представлено структуру програми навчальної дисципліни Самовиховання і саморегуляція особистості. Курс розраховано на 108 години (3 кредити ECTS). З них 30 годинна самостійну роботу та 30 годинна індивідуальну роботу (ІНДЗ) студентів, 48 годинна аудиторну роботу. Аудиторні години розподілені таким чином 22 години лекційних, 26 годин лабораторних занять. У другому розділі відповідно дох змістових модулів подано матеріали для лекційних і лабораторних занять питання для обговорення, тематику повідомлень, завдання для самостійної роботи, список рекомендованих джерел. Посібник містить термінологічний словник, питання для повторення курсу та додатки.

6
РОЗДІЛ 1.
СТРУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
«САМОВИХОВАННЯ І САМОРЕГУЛЯЦІЯ ОСОБИСТОСТІ
1.1. Опис предмета навчальної дисципліни
Курс:
Підготовка бакалаврів
Напрям, спеціальність,
освітньо-
кваліфікаційний рівень
Характеристика
навчальної дисципліни
Кількість кредитів, відповідних ECTS: 3 Модулів 2 (1+ІНДЗ) Змістових модулів 3 Загальна кількість годин
108 Тижневих годин 2 Шифр та назва напряму
0101 Педагогічна освіта Шифр та назва спеціальності 6.010106 Соціальна педагогіка
Освітньо- кваліфікаційний рівень бакалавр педагогічної освіти
Обов’язкова Рік підготовки 3 Семестри 5 Лекції (теоретична підготовка 22 год. Лабораторні заняття 26 год. Самостійна робота 30 год.
Індивідуальна робота
(ІНДЗ): 30 год. Вид контролю екзамен

1.2. Програма навчальної дисципліни
1

Ефективна професійна підготовка майбутнього соціального педагога неможлива без самоосвіти, самовиховання та саморозвитку. Тобто навчання і самонавчання студента потребує не лише знання ним формі методів аудиторної роботи та роботи з книгою, іншими сучасними джерелами інформації, алей застосування деяких вольових зусиль, розвитку певних особистісних якостей. У педагогіці та психології така робота має назву – самовиховання і саморозвиток. Професійне самовиховання і саморозвиток – це свідома діяльність, спрямована на удосконалення своєї особистості у відповідності з вимогами професії до людини. Актуальність подальшої розробки теорії професійного виховання випливає із зміни парадигми вищої освіти, з необхідності організації підготовки соціальних педагогів на основі особистісно- орієнтованого та цілісного підходів до неї. У навчальному плані підготовки соціального педагога курс Самовиховання і саморегуляція особистості займає місце поряд з навчальними дисциплінами Вступ до спеціальності, «Екокультура особистості, Етика соціально-педагогічної діяльності, Технології
1
Програма даного курсу складена на основі типової навчальної програми, розробленої в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова авторським колективом під керівництвом д. пед. н, проф. АЙ. Капської.

7 соціально-педагогічної діяльності, Організація і методика соціально- педагогічного тренінгу, Педагогіка, Соціальна педагогіка. Уході вивчення курсу студент повинен знати критерії науковості знань шляхи трансформації соціального досвіду мнемічні закономірності закономірності розуміння узагальнений алгоритм вирішення завдань прийоми та способи саморегуляції поведінки та діяльності психологічні механізми особистісного та професійного самовизначення. Уміти застосовувати системний підхід до аналізу психологічних явищ рефлексувати процес власної навчальної діяльності як процес професійного становлення ефективно планувати робочий час, мати навички самоорганізації навчальної діяльності.
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.
Психолого-педагогічне обґрунтування самовиховання та саморегуляції
Тема 1. Значення, завдання, напрямки успішного самовиховання
Структура потреб людини. Класифікація потреб за П.В. Симоновим: біологічні, ідеальні, соціальні потреби. Класифікація потреб за А. Маслоу. Місце потреби у самореалізації в цих класифікаціях. Співвідношення понять самореалізація, самовираження, самоствердження, «самоактуалізація». Самовиховання як неодмінний компонент та умова самореалізації. Роль самовиховання у процесі соціалізації індивіда. Співвідношення самовиховання і виховання. Цінність самовиховання зоб єктивної та суб’єктивної точок зору. Психологічні механізми самовиховання. Роль когнітивних, емоційних та поведінкових компонентів. Структура Я та самовиховання. Я-ідеальне та його роль у визначенні мети самовиховання. Досягнення згоди з самим собою. Досягнення гармонії з оточенням. Сенс життя і призначення людини. Реалізація людини у різних сферах життєдіяльності. Психологія навчання і самонавчання. Роль надбання нових знань, переконань, навичок, установок.
Тема 2. Методи організації самовиховання учнів.
Методи самовиховання. Організація самовиховання учнів. Напрямки та завдання самовиховання формування корисних потреб, інтересів, вмінь, звичок, корекція рис характеру, усунення шкідливих звичок. Формування і корекція потреб. Викорінення негативних і формування корисних звичок. Формування здібностей, розвиток інтересів та знань. Умови успішного самовиховання. Формування життєвого проекту. Популяризація ідей самовиховання. Методи консультативної допомоги у процесі самовиховання. Прийоми самовиховання самонаказ, самопідбадьорювання, самопохвала та самовинагородження, самозасудження і самопокарання, самопереконання, перенесення на себе якостей іншої людини, ілюзорна зміна патогенної ситуації, робота над минулим, ілюзорне подолання перешкод, самоаналіз, планування майбутньої поведінки, цілеспрямоване наслідування.


8
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.
Технологія самопізнання та саморегуляції в процесі самовиховання
Тема 3. Психолого-педагогічні засади самовиховання, самопізнання
та саморегуляції.
Особливості пізнання та його роль ужитті. Можливості самопізнання і пізнання інших людей. Джерела пізнання. Шляхи успішного пізнання себе та інших. Загальні схеми самовивчення, які можна запропонувати учням та клієнтам соціальних служб. Особливості змісту таких схем в залежності від об’єкту соціально-педагогічного впливу. Ситуації, в яких виникає необхідність рекомендації самовивчення окремих психологічних якостей прояви неврівноваженості, проблеми у спілкуванні, невпевненість у собі, конфліктність, вольова недостатність тощо. Самоаналіз рис характеру за допомогою підбору і класифікації популярних визначень особистісних властивостей. Застосування методики Особистісний автопортрет, Самовизначення акцентуацій».
Тема 4. Пізнання задатків та здібностей людини.
Мета пізнання людських задатків. Первинні та вторинні здібності. Діагностика спеціальних здібностей. Вивчення спеціальних здібностей. Методи самовивчення професійних схильностей та інтересів. Методики самооцінки акцентуацій особистості. Стандартизовані і нестандартизовані методики вивчення інтелектуальних рис. Методики самооцінки інтелектуальних здібностей. Використання творчих завдань для самовивчення. Методика уявних ситуацій. Метод самохарактеристики.
Тема 5. Самооцінка особистості як перший крок самотворення.
Самооцінка та її суб’єктивність. Самооцінка та успіх. Адекватність самооцінки. Методика самооцінки особливостей вищої нервової діяльності. Методики виявлення ставлення людини до себе. Методики виявлення схильності до психологічного захисту. Методи самовивчення комунікативних якостей. Оцінка власних соціальних ролей.
Тема 6. Пізнання темпераменту, характеру, інтересів і потреб
людини.
Потреба пізнання темпераменту та характеру людини. Методики вивчення властивостей, потребі мотивів поведінки людини. Залежність темпераменту та професійних схильностей. Методи вивчення рис темпераменту і характеру самоспостереження, порівняння, аналіз за допомогою розроблених питань. Різні систематизації рис характеру. Класифікація психічних типів. Методи самовивчення емоційно-вольових рис. Основні емоційні та вольові риси, їх ознаки та прояви. Застосування самоспостереження, самоаналізу вчинків, аналізу біографічних даних, порівняння з іншими людьми.
Тема 7. Розвиток здібностей та удосконалення характеру.
Загальні здібності. Розвиток уваги, уяви, пам’яті, мислення і мови людини. Формування характеру в процесі навчання. Практичне використання навчальної діяльності для розвитку і зміцнення характеру. Формування характеру людину у трудовій діяльністі. Формування якостей характеру у процесі спілкування.

9
Тема 8. Резерви успішної діяльності.
Резерви успішної діяльності в зовнішній привабливості. Творчі резерви та ресурси особистості.Визначальні якості особистості у професійній діяльності. Здатність продуктивно діяти. Культура особистості. Природні обдаровання та мотиваційна сфера особистості. Пізнання людських можливостей і вміння ефективно використовувати їх у будь-якій сфері діяльності.
Тема 9. Пізнання взаємостосунків людей.
Основи взаємостосунків людей. Вплив на взаємостосунки та людей та на своє ставлення до людини. Покращення взаємостосунків між людьми. Регуляція поведінки, думок та образів.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІІ
Технологія релаксації, самонавіювання та саморегуляції
Тема 10. Вплив на оточуючих. Управління та регуляція емоційними
станами та поведінкою людини.
Вплив наставлення оточуючих до себе. Можливості впливу на поведінку інших. Регуляція емоційними станами інших. Секрети здатності керувати своїми емоціями.Управління вчинками інших.
Тема 11. Емоційна саморегуляція. Методика релаксації у системі AT
та інших системах. Методи самонавіювання з практики гештальттерапії та
когнітивної терапії.
Роль емоційної саморегуляції. Емоційна пам’ять та її роль у дорослому житті. Вплив соціокультурних умовна емоційну саморегуляцію. Значення та можливості застосування релаксації у життєвих ситуаціях. Стресові ситуації, їх причини, ознаки, наслідки. Ситуації фрустрації, їх причини, ознаки, наслідки. Початковий курс AT: вправи на відчуття важкості, тепла, на врегулювання ритму серця, на дихання, відчуття тепла у сонячному сплетінні, прохолоди в області лоба. Ситуації, в яких доречно використовувати вправи AT, умови виконання. Методика релаксації в системі візуалізації вправа для відчуття розслабленості та спокою, вправа для здобуття відчуття впевненості. Прийоми самонавіювання в раціональній терапії. Формули самонавіювання для підлітків. Загальні, найбільш поширені прийоми самонавіювання. Основні сучасні психокорекційні системи та їх принципи. Гештальтпсихологія та гештальттерапія. Принципи когнітивної терапії. Основні техніки когнітивної терапії знаходження центрального переконання, життєві орієнтири, когнітивна карта, жорстка контратака, когнітитивна поведінка, непатологічне мисленням яке спростування, аналіз логічних помилок.

10
1.3. Структура залікового кредиту навчальної дисципліни
Кількість годин
Назва розділів та тем
Лекцій

Лаборатор
ні

Самостійна

робота

Індив
ідуальна

робота

Кількість

рейтингових
балів

МОДУЛЬ І





ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.
Психолого-педагогічне обґрунтування самовиховання та саморегуляції
Тема 1. Значення, завдання, напрямки успішного самовиховання
2
2
1

+4
Тема 2. Методи організації самовиховання учнів
2
2
1

+5
Тема
3.
Психолого-педагогічні засади самовиховання, самопізнання та саморегуляції
2
2
1

+4
Модульний контроль №1.




+5
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.
Технологія самопізнання та саморегуляції в процесі самовиховання
Тема 4. Пізнання задатків та здібностей людини.
2
2
2

+4
Тема 5. Самооцінка особистості як перший крок самотворення
2
2
2

+4
Тема 6. Пізнання темпераменту, характеру, інтересів і потреб людини
2
4
1

+4
Тема 7. Розвиток здібностей та удосконалення характеру
2
2
1

+4
Тема 8. Резерви успішної діяльності в зовнішній привабливості
2
2
2

+4
Тема 9. Пізнання взаємостосунків людей
2
2
2

+3
Модульний контроль №2.




+5
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІІ
Технологія релаксації, самонавіювання та саморегуляції
Тема 10. Вплив на оточуючих. Управління та регуляція емоційними станами та поведінкою людини.
2
2
2

+4
Тема 11. Емоційна саморегуляція. Методика релаксації у системі AT та інших системах. Методи самонавіювання з практики гештальттерапії та когнітивної терапії
2
4
1

+8
Модульний контроль №3.




+5
Підсумковий контроль




+20
МОДУЛЬ ІІ (ІНДЗ)



17
+15
Всього
22
26
16
17
+100


11
1.4. Теми лабораторних занять

1.
Значення, завдання, напрямки успішного самовиховання та саморегуляції. 2 год. Методи організації самовиховання учнів. 2 год.
3.
Психолого-педагогічні засади самовиховання, самопізнання та саморегуляції. Самовивчення та самоаналіз основних особистісних рис. 2 год. Пізнання задатків та здібностей людини. 2 год. Самооцінка особистості як перший крок самотворення. 2 год. Пізнання темпераменту, характеру, інтересів і потреб людини. 2 год. Пізнання темпераменту, характеру, інтересів і потреб людини. 2 год. Розвиток здібностей та удосконалення характеру. 2 год. Резерви успішної діяльності в зовнішній привабливості. 2 год. Пізнання взаємостосунків людей. 2 год. Вплив на оточуючих. Управління та регуляція емоційними станами та поведінкою людини. 2 год. Емоційна саморегуляція. Методика релаксації у системі AT та інших системах. Методи самонавіювання з практики гештальттерапії та когнітивної терапії. 2 год. Емоційна саморегуляція. Методика релаксації у системі AT та інших системах. Методи самонавіювання з практики гештальттерапії та когнітивної терапії. Підсумковий контроль. 2 год.
1.5. Індивідуальне навчально-дослідне завдання (ІНДЗ)

До індивідуальних завдань (ІНДЗ) студентів в якості альтернативного завдання для підвищення рейтингу по курсу Самовиховання і саморегуляція особистості відноситься розробка та написання програмна задану тему. Розробка та написання програм допоможе студентам набути навички самостійного виконання соціально-педагогічних досліджень вданій галузі знань, зокрема, навички збирання необхідної для цього інформації, її належної обробки та оформлення результатів дослідження. Програма повинна мати у зазначеній послідовності титульний аркуш, зміст, вступ, основну частину, висновки, список використаних джерел. Вона також може мати додатки (Додаток 3). У вступі розкривається актуальність досліджуваного явища (проблеми.
Основну частину програми складає наявність всі структурних
компонентів (етапів
1) первинна діагностика (із застосуванням методів соціального, психологічного та педагогічного діагностування висновки діагностування необхідно зазначити об’єкт дослідження (вказуючи вік, стать, кількість учасників дослідження. Первинна діагностика – це етап діагностики об’єкта, визначення його соціально-педагогічних проблем (основної проблеми. Даний етап спрямований на загальну або часткову діагностику й виявлення індивідуальності об’єкта соціально-педагогічної діяльності. Структурний етап діагностики включає ряд підетапів. Серед них варто

12 виділити такі
аналіз первинної інформації (тих відомостей, що спеціаліст одержує при першому знайомстві і який потрібний для ухвалення рішення про необхідність діагностики об’єкта);
формулювання висновків (визначення об’єкта та предмета діагностики і того, як її варто забезпечити (засіб діагностики
підготовка до діагностичної діяльності (технічна і методична, суб’єкта і об’єкта);
власне діагностика (реалізація методів і методик діагностики
аналіз результатів діагностики і постановка діагнозу.
2) мета програми
3) завдання програми
4) види діяльності
5) термін реалізації програми
6) заходи (спрямовані на реалізацію мети та завдань програми
7) проміжна діагностика (із застосуванням методів соціального, психологічного та педагогічного діагностування аналіз результатів проміжної діагностики, висновки
8) заходи (спрямовані на реалізацію мети та завдань програми
9) заключна діагностика (із застосуванням методів соціального, психологічного та педагогічного діагностування аналіз результатів заключної діагностики, висновки
10) експортно-оцінний етап (підведення підсумків всієї виконаної роботи, виявлення здобутків та прорахунків, оцінювання результатів
11) проектування подальшої роботи. У висновку висвітлюється остаточна думка про досліджуваний об’єкт та проведене дослідження логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів.

Форми контролю та вимоги до написання програми
Програма друкується або пишеться студентом на одній стороні аркуша паперу формату А. При цьому необхідно залишати поля зліва – 25 мм, справа
– 10 мм, поверх – 20 мм, знизу – 15 мм. Текст програми друкується (пишеться) розбірливо без виправлень. Помилки, описки і графічні неточності необхідно акуратно підчистити і написати полагоджений текст від руки чорнилом, пастою або тушшю. Ушкодження аркушів, виправлення не припускаються. Виклад змісту програми повинний вестися від першої особи множинного числа, наприклад приймаємо, вибираємо і т.д. Мова викладення повинна бути технічно грамотною, не містити жаргонних виразів і маловживаних слів. Варто користуватися єдиними і відповідними встановленими стандартом термінологією і визначеннями. Скорочення слів у тексті і підписах під ілюстраціями, як правило, не припускається. Нумерація сторінок повинна бути наскрізна. Номер сторінки проставляється арабськими цифрами всередині верхнього поля сторінки. На титульному аркуші число 1 не ставиться.

13 У список використаних джерел включають усі використані джерела. Джерело описується в наступній формі прізвище й ініціали автора, повна назва книги або статті, місце і рік видання, обсяг (для часопису – назва часопису, рік видання, номер сторінки. Наприклад
1.
Бобир О. В. Етикет учителя : [навчально-методичний посібник для ВНЗ / Бобир О. В. – К. : Видавничий Дім Слово, 2009. – 216 с. – ISBN 978-
966-194-000-9 Борова Т. Шляхи формування вмінь самокорекції в учнів загальноосвітніх шкіл / Тетяна Борова // Рідна школа. – 2003. – № 1. – С. 37–39. Додатки оформляють як продовження програми на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини, розташовуючи їх у порядку появи посилань у тексті. Кожний додаток треба починати з нового аркуша. Додаток повинний мати заголовок, надрукований зверху маленькими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком маленькими літерами з першої великої повинно бути надруковано слово Додаток і велика літера, яка позначає додаток. Додатки належить позначати послідовно великими літерами української абетки, за виключенням Ґ, Є, ЗІ, ЇЙ, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т.д. Додатки повинні мати спільну зрештою записки наскрізну нумерацію сторінок. Задля визначення рівня та якості засвоєння теоретичного і фактичного матеріалу приймаються такі вимоги:
– зміст програми, його відповідність темі, повнота розкриття теми, логіка і послідовність написання тексту, самостійність думок, міркувань, суджень
– використання крім рекомендованої літератури періодичних видань та інформації з мережі Internet;
– відповідність оформлення програми вимогам нормативних документів
– змістовність, логічність, лаконічність відповіді та відповідей на запитання
– володіння матеріалом обраної теми.

Орієнтовна тематика програм

1.
Розробити програму розвитку уяви. Розробити програму розвитку пам’яті. Розробити програму розвитку мовлення. Розробити програму розвитку мислення. Розробити програму розвитку стійкості уваги. Розробити програму розвитку адекватної самооцінки. Розробити програму корекції заниженої самооцінки. Розробити програму корекції завищеної самооцінки. Розробити програму емоційної саморегуляції. Розробити програму покращення свого ставлення до оточуючих. Розробити програму регуляції негативної поведінки. Розробити програму впливу на негативні емоції інших з метою їх

14 послаблення. Розробити програму корекції негативної риси характеру (слабка сила волі. Розробити програму корекції негативної риси характеру (лінь. Розробити програму корекції негативної риси характеру (запальність. Розробити програму корекції негативної риси характеру недисциплінованість. Розробити програму корекції негативної риси характеру (неохайність. Розробити програму розвитку позитивної риси характеру працелюбність. Розробити програму розвитку позитивної риси характеру товариськість. Розробити програму розвитку позитивної риси характеру відповідальність. Розробити програму розвитку позитивної риси характеру доброзичливість. Розробити програму розвитку інтелектуальних здібностей. Розробити програму розвитку спеціальних здібностей. Розробити програму розвитку організаторських здібностей. Розробити програму розвитку комунікативних здібностей. Розробити програму розвитку уваги.

1.6. Розподіл балів, що присвоюються студентам
Модуль І
ЗМ І
ЗМ ІІ
ЗМ ІІІ
Т1 Т Т
Модульн
ий
контроль
Т4 Т Т Т Т Т
Модульн
ий
контроль
Т10 Т Т Т
Модульн
ий
контроль
Модул
ь ІІ
(ІНДЗ)
Підсум
ковий
контр
оль
Сума

4
5
4
5
4
4
4
3
4
3
5
4
4
4
3
5
15
20
100


Шкала оцінювання

90 – 100 балів – відмінно (А);
82–89 балів – дуже добре (В
75 – 81 бал – добре (С);
67 –74 бали – задовільно (D);
60–66 балів – задовільно (достатньо) (Е
35 – 59 балів – незадовільно з можливістю повторного складання (FX);
1 – 34 бали – незадовільно з обов’язковим повторним курсом (F).


Методи навчання: лекції дискусії на визначені теми інтерактивні методи навчання розв’язування педагогічних ситуацій підготовка рефератів на задані теми з самовиховання і саморегуляції особистості.
Методи оцінювання: поточне оцінювання відповідей та виконання завдань на лабораторному занятті оцінка за ІНДЗ (програма змістовий

15 модульний контроль підсумковий модульний контроль оцінка за індивідуальні домашні завдання.

1.7. Методичне забезпечення: опорні конспекти лекцій плани лабораторних занять, набір педагогічних ситуацій для обговорення та розв’язання, інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни (ІКНМЗД); ілюстративні матеріали.
1.8.

Завдання для самостійної роботи

1.
Підготувати інформацію про найбільш відомі методики самопізнання. Підготувати інформацію про сучасні системи психотренінгу. Підготувати виступ перед старшокласниками на тему Як розпочати самовиховання. Провести самовивчення певних особистісних рис – за власним вибором, підготувати висновки. Провести дослідження самоуявлення і самооцінки однієї особи, підготувати висновки. Підготувати виступ про методи самовивчення певних характеристик особистості. Провести на ґрунті самоспостереження аналіз певної групи власних якостей. Використати для самовивчення одну з складних особистісних методик. Підготувати виступ про самовивчення певних особистісних якостей. Підготувати виступ про застосування однієї з технік релаксації. Провести тренування у оволодінні вправами AT.
12.
З’ясувати методом бесіди із знайомою людиною, як вона використовує методи релаксації у складних життєвих ситуаціях.
13.
Написання повідомлення. Орієнтовна тематика повідомлень Вікові рівні самовиховання та їх характеристика. Застосування технік релаксації. Зумовленість самовиховання рівнем розвитку колективу. Ідеї, які найбільш сприяють самовихованню. Інтелекті його соціальні функції. Корекція потреб як завдання самовиховання. Методи самовивчення певних характеристик особистості. Мистецтво управління емоціями. Національний характері тип особистості. Основні прийоми самовиховання. Планування життєдіяльності як метод самовиховання. Погляди В.О.Сухомлинського на самовиховання школярів. Потреби, які детермінують потяг до самовиховання. Проблема еталону та бажаних образів у самовихованні. Проблеми спілкування і самовиховання.

16 Психологічні основи самовиховання в юнацькому віці. Психологічні типи особистості. Роль друзів і знайомих у самовихованні. Роль мистецтва у самовихованні. Роль самовиховання у формуванні особистості студентів. Роль самооцінки у самовихованні студентів. Рухливі ігри, як елемент самовиховання. Самовдосконалення студентів у процесі оволодіння професійно педагогічними вміннями. Самовиховання в історичному аспекті. Самовиховання особистості. Самовиховання та формування вольових якостей особистості. Самооцінка і її роль. Самооцінка у структурі цілісної особистості. Ставлення сучасних школярів до самовиховання. Ставлення української народної педагогіки до самовиховання. Суть професійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів. Сухомлинський В. О. про стимули у самовихованні вихователь, колектив, наявність ідеалу, книга, прагнення перемогти себе. Сучасні системи психотренінгу. Творчий потенціал емоцій. Творчість і тип особистості. Техніка самовивчення у процесі самовиховання. Технологія професійного самовиховання майбутніх соціальних педагогів. Формування навичок самовиховання у молодшому шкільному віці. Формування особистості вчителя у процесі самовиховання. Характеристика основних технік когнітивної терапії. Цілеспрямоване самовиховання в підлітковому віці.
42)
Я-реальне, Я-ідеальне і Я-дзеркальне у самовихованні.


17
Розділ 2. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ЛЕКЦІЙНИХ ТА ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ

2.1. ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ САМОВИХОВАННЯ
ТА САМОРЕГУЛЯЦІЇ

2.1.1. Тема 1. Значення, завдання, напрямки успішного самовиховання
План
1.
Значення самовиховання у процесі формування особистості. Самовиховання особистості історичний аспект. Потреби людини та їх значення у процесі самовиховання. Сенс життя людини. Самореалізація особистості.

1. Значення самовиховання у процесі формування особистості
За твердженням В. О. Сухомлинського «Самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, поваги до себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу – доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду. Не може бути й мови про самовиховання, якщо людина звикла до грубості й реагує тільки насильне слово, окрик, примус. За самою своєю суттю самовиховання передбачає віру людини в людину, звертання до честі й гідності людини. Педагогічне керівництво самовихованням – це насамперед відносини між педагогом і вихованцем, пройняті глибокою взаємною вірою в добрі наміри
[55, 192–193].
Самовиховання розглядається вченими як специфічна діяльність людини, метою якої є удосконалення власної особистості, більш повна самореалізація вжитті та професійній діяльності. Зміст самовиховання включає його напрями – розумове, професійне, моральне, естетичне, фізичне, а також основні способи його здійснення – самопізнання, самоставлення, саморегуляцію. Мета і завдання самовиховання обумовлюються, з одного боку, вимогами суспільства, аз іншого – духовними потребами особистості, її прагненням до самореалізації вжитті.
Самовиховання – це певний тип відношення, вчинків, дій до самого себе ідо власного майбутнього з погляду відповідності певному ідеалу. Яким я повинен бути Щоб відповісти на це питання, треба знати самого себе. Самовиховання є процесом, який здійснюється постійно.
Самовиховання – це свідома, цілеспрямована діяльність людини, направлена на вдосконалення своїх позитивних якостей і подолання негативних. Рушійними силами самовиховання є певні суперечності. По-перше, це суперечності між вимогами, що ставляться перед учнями та їх реальною поведінкою. Усвідомлюючи вимоги суспільства, колективу та помітивши, що її

18 діяльність не відповідає їм, людина вимушена змінити себе так, щоб відповідати вимогам, що ставляться перед нею. Якщо ці вимоги виявляються посильними для учнів і поєднуються з допомогою, то вони стають рушійною силою їх самовиховання.
СИСТЕМА САМОВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

САМОУСВІДОМЛЕННЯ
Самопізнання
(інтелектуальна сфера)
Самоставлення
(емоційна сфера)
Спрямованість, темперамент,
характер, здібності, талант,
властивості мислення, пам’яті
1) об’єктивна
2) завищена
3) занижена
Саморегуляція
(вольова сфера)
Рангування, оцінка різних
видів діяльності,
самотестування
Самоспостереження, самоаналіз,
самоопитування, самокритика,
самоанкетування
Методи самовпливу
самоорганізація, самоосвіта, самопідбадьорення, самонаказ,
самонавіювання, самоволодіння, самопрограмування,
самообмеження, самокорекція, аутогенне тренування,
самозаспокоєння, самосхвалення, самозобов’язання,
самовизначення, саморозкриття
Об’єкти
Самооцінка

Методи

Методи


19
По-друге, це суперечності між бажанням і невмінням працювати над собою із-за недостатньої вимогливості до себе, слабкої сили волі, незнання методики самовиховання. Тут багато що залежить від відповідної психолого- педагогічної підготовки учнів до роботи над собою, здійснити яку покликані педагоги.
По-третє, це суперечності, що виявляються в невідповідності результатів поставленим цілям і завданням самовиховання. (Наприклад, учень точно прагнув виконувати намічену програму своєї життєдіяльності, проте досягнутий результат виявився для нього не таким, яким очікувався. Це може негативно позначитися на його подальшій роботі над собою, сприяти втраті вірив свої сили. У подібних випадках педагоги прагнуть показати таким учням, що потрібно вивчити причини невдач, переконати їх в доцільності багатократного повторення дій, що становлять справу, за яку вони узялися. Цілі і завдання самовиховання повинні бути досяжними, мати певні проміжні рубежі. Самовиховання – це
– аналіз власної особи за допомогою самоспостереження, порівняння себе з іншими, ідеалом, самооцінка виділення своїх якостей, які необхідно розвивати і удосконалювати визначення того, що необхідно в собі подолати ухвалення рішення про роботу над собою
– постановка мети і розробка програми діяльності – визначення того, що, коли і як належить зробити, щоб удосконалювати одні та усувати інші якості, досягти намічених цілей і поставлених перед собою завдань
– власне діяльність – навчальна, трудова, професійна, пізнавальна, естетична, фізична – здійснювана за допомогою вольового зусилля над собою
– саморегуляція цієї діяльності, що передбачає самоконтроль, самоаналіз, самооцінку її ходу і результатів, а при необхідності і коректування – уточнення цілей та завдань, пошук оптимальних засобів і способів самовиховання.
Ознаки самовиховання.
1)
усвідомлення учнів свого способу життя, своїх достоїнств і недоліків, адекватність самооцінки вимогливість до себе, незадоволеність собою, прагнення стати кращим, усвідомлення необхідності самовиховання уміння самостійно ставити перед собою певну мету і завдання, наявність їх наявність ідеалу наявність певної програми або плану для досягнення поставленої перед собою мети і завдань знання методики самовиховання, засобів і способів роботи над собою, володіння ними конкретна діяльність водному або декількох напрямах свого розвитку, різносторонність самовиховання стійкість систематичне, епізодичне) і результативність самовиховання.
Діагностика самовиховання.

20 Діагностика самовиховання – це вивчення того, наскільки усвідомлено і цілеспрямовано, регулярно та активно самі учні розвивають і удосконалюють свою особистість, що спонукає їх до цього і, навпаки, що заважає цим займатися. Вона дозволяє педагогу прослідкувати логіку саморозвитку кожного учня, визначити змісті способи цієї діяльності в залежності від її стимулювання. Найважливішим педагогічним завданням як на етапі діагностики, такі на всіх інших етапах є стимулювання самопізнання учнів. Самопізнання готує їх до складнішої і напруженої діяльності – усвідомленій і цілеспрямованій самозміні, що є дійсним самовихованням, і є необхідною умовою успішної роботи людини над собою на всьому її протязі.
2.
Самовиховання особистості історичний аспект
Проблема самовиховання виступає предметом спеціальних досліджень вітчизняних учених, починаючи зсередини ХХ століття. Ними досліджений та обґрунтований соціальний механізм самовиховання А. Я. Арет, О. Г. Ковальов); розкриті взаємозв’язок та взаємообумовленість процесів виховання й самовиховання (В. О. Сухомлинський. Розглянуті методи та засоби самовиховання, серед яких самоспостереження, самоаналіз, самоконтроль, самопереконання, самокритика та ін. (С. Г. Карпенчук, О. І. Кочетов); розроблені методики організації процесу самовдосконалення особистості, які базуються на самопізнанні та активному осмисленні себе й оточуючого світу (О. І. Кочетов, В. М. Оржеховська). Проаналізовані вікові можливості самовиховання для розвитку особистості І. Д. Бех, В. О. Сухомлинський розкриті теоретичні основи самовиховання в колективі як соціальному середовищі (АС. Макаренко). Зарубіжними науковцями, зокрема представниками гуманістичного напряму, самовиховання розглядалось з позицій детермінації розвитку особистості її внутрішнім прагненням до само актуалізації, тобто реалізації всіх своїх потенційних можливостей (Е. Еріксон, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.). Сучасне розуміння педагогічного феномену самовиховання ґрунтується на засадах свідомої життєтворчості особистості, її здатності до самоактуалізації, самоорганізації й саморегуляції власного розвитку. При цьому самовиховання розглядається не тільки як система спеціальних методів і прийомів самовдосконалення, а і як організація способу життя людини з метою досягнення високого рівня особистісного й професійного розвитку.
3. Потреби людини та їх значення у процесі самовиховання
Потреба – вихідна форма активності живих істот.
Потреба – динамічне утворення, що організує і спрямовує пізнавальні процеси, уяву та поведінку.
Потреба – набір різних видів поведінки, спільним для яких є те, як саме вони здобувають побідні підкріплення (наприклад, визнання, любові прихильність.
Потреба – це основна рушійна сила розвитку людини, яка збуджує потяг. Завдяки потребам життя набуває цілеспрямованості. Потреби виявляються в мотивах, потягах, бажаннях, що спонукають

21 людину до діяльності й стають формою прояву потреби. Класифікацію індивідуальних людських потреб, запропонував американський психолог А. Маслоу. Він розмістив їх за ознакою пріоритету задоволення в такому порядку фізіологічні потреби (потреба їжі, води, сну (роздратованість, тепла, кисню потреби в почутті безпеки (людина повинна мати більш-менш задовільне матеріальне становище для того, щоб спокійно розв’язувати виробничі проблеми (депресії, психічні зриви потреби в любові, прихильності, симпатії потреби у визнанні, повазі, схваленні та адекватності самооцінки потреби в самоактуалізації через реалізацію власних здібностей, талантів, потенційних можливостей. Чим повніше завдяки науково-технічному прогресу задовольняються потреби найнижчих рівнів, тим сильнішою стає мотиваційна роль потреби у самореалізації. Потяг до самореалізації логічно породжує прагнення до самовдосконалення i самовиховання. При більш-менш повному задоволенні потреб нижчих рівнів більш високі потреби стають актуальнішими, мотивуючими поведінку людини.
4. Сенс життя людини
Аналіз передумов виникнення, функціонування та розвитку людського суспільства починається зверненням до людської діяльності. Ставлячи перед собою певну мету, людина починає добиватися задоволення відповідної потреби. Тому діяльність людини (її спрямованість, характер, суспільна цінність і значущість) у кінцевому підсумку визначається складною системою потреб, що переплітаються, взаємовпливають одна на одну. Поряд з елементарними потребами, задоволення яких забезпечує саме фізичне існування людини (їжа, одяг, житло і т.п.), важливе місце в її житті займають духовні потреби, притаманні людині як родовій істоті, потреби, що сформувалися в процесі соціогенезу. Сюди слід віднести передусім потреби людини в любові та спілкуванні, які, в свою чергу, пов’язані з потребами співчутливості, розуміння, захисту честі, поваги. В указаних духовних потребах виділяються вищі соціальні потреби, що формуються на основі взаємозв’язку людини та природи. Будучи пов’язаними з емоціями та почуттями індивіда, потреби зазнають впливу сфери неусвідомлених спонукань, нерідко набуваючи при цьому в різній мірі вираженого релігійного й навіть міфологічного забарвлення. Відображаючи різні етапи становлення та розвитку особистості, вищі соціальні потреби знімають суперечності, властиві відношенню особистість–суспільство, суперечності соціального середовища. На формування цих потреб справляє також вплив усвідомлення людиною свого біологічного існування, інтерес до проблеми соціального безсмертя. Невідворотні колізії суспільного життя постійно ставлять перед людиною так звані вічні, або роковані питання що вона є, для чого вона живе, як їй жити, чи варто жити взагалі, що є щастя людське, які шляхи його досягнення

22 Відповіді наці та подібні запитання викликали гострі суперечки впродовж усієї історії суспільства й свідчили про прагнення кожного покоління людей проникнути в сенс свого існування. Звісно, не лише складності соціального буття викликають у людини інтерес до проблем сенсу життя. Цей інтерес неминуче формується в процесі олюднення людини, прилучення її до культури суспільства, навчання, засвоєння нею накопиченого попередниками досвіду, зрештою спілкування. Актуалізація проблеми сенсу життя характерна не тільки для підлітків, ай для людей зрілого віку. Здебільшого це пов’язане зі зламом світоглядних стереотипів, серйозними моральними потрясіннями. Сенс життя може бути розглянутий і як головна життєва мета, досягнення якої передбачає формування завдання на тривалий період. Завдання це усвідомлюється людьми по-різному. Природно, завдання, що виростає з потреб особистого життя, включає в себе компоненти, котрі відображують особливості відношення особистість–суспільство. До сфери реальності, яка впливає на особисте життя, слід віднести передусім життя класу, народу, суспільства. Кожен осмислює своє життя і життя тих, хто його оточує, передусім виходячи зі свого світогляду, становища в суспільстві. Особливої ваги при цьому набуває міра духовного та морального розвитку індивіда. Обрана більш чи менш свідомо мета життя (знайдений сенс життя) набуває нормативного характеру, стає керівництвом до дії. Багатий спектр уявлень про сенс життя, що простежується в історії філософської й етичної думки, показує залежність змісту цього поняття від соціального становища індивідів, соціальних груп, класів, від їхніх потреб та інтересів, сподівань та устремлінь.
Соціально-творча людина пов’язує сенс життя зі створенням духовних і матеріальних цінностей, сподіваючись при цьому жити в умовах використання результатів своєї діяльності. Народження та виховання дітей і внуків, надія продовжити життя в своїх безпосередніх нащадках формують зміст соціально-демографічного сенсу життя. Жадання різних задоволень, насолод вичерпує зміст сенсу життя принципом типу після нас – хоч потоп, формує гедоністичну концепцію. В патологічних випадках гедоністична спрямованість поведінки набуває форми алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, сексуальної розбещеності і т. д. Дані соціологічних досліджень показують, що чим вищий інтелектуальний рівень опитуваних, чим багатший їхній життєвий досвід, чим відповідальніша сфера трудової діяльності, тим очевидніше трактування сенсу життя крізь призму розв’язання назрілих завдань суспільного розвитку, творчої праці. Безпосередня участь у досягненні великих цілей свого народу, суспільства створює передумови для всебічного розкриття інтелектуальних, емоційних здібностей людини, збагачує її чуттєвий світ. Таке життя має об’єктивну цінність, реальний сенс, передбачає збіг головної життєвої мети особистості з прогресивною тенденцією суспільного розвитку.
5. Самореалізація особистості
Самореалізація – виявлення і розвиток своїх здібностей в усіх сферах діяльності.

23 Напрямами самореалізації
1. Реалізація себе у професійній діяльності.
2. Реалізація себе як представника даного суспільства, субкультури.
3. Самореалізація як представника своєї статі.
4. Самореалізація через розвиток багатогранності власної особистості.
5. Самореалізація через розвиток позитивних особистісних якостей.

Лабораторне заняття №1


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал