Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський національний економічний університет




Сторінка9/12
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
«колектив» (від латинського «collectious» – збиральний) взагалі розуміють соціальну сукупність людей, які об’єднані наступними ознаками а) сумісною діяльністю на основі існуючих соціально-економічних відносин б) єдністю цілей та інтересів в) відносинами взаєморозуміння та взаємодопомоги г) взаємною відповідальністю д) організованих (в наявності є органи управління та самоуправління. Протягом тривалого часу у вітчизняній соціологічній літературі домінували погляди про неможливість виникнення взіркової колективності в умовах класового антагоністичного суспільства. Однак, сучасний менеджмент аналізує спільність інтересів власників підприємств, управлінського персоналу і робітників, залучення останніх до управління виробництвом, до співволодіння капіталом, акцентує увагу на необхідності єдності цілей робітників і підприємства в цілому. Усе це забезпечує ефективність виробництва. Для поняття сутності трудового колективу слід спиратися на його основні ознаки
1) наявність спільної організаційної мети – створення матеріальних та духовних цінностей та послуг
2) розподіл праці по вертикалі та горизонталі
3) сумісність дій, які базуються на єдності цілей і інтересів
4) структурна оформленість (наявність органів управління і самоуправління, норм, вимог поведінки.

119 Як об’єкт соціології праці трудовий колектив розглядаєтьсяв таких аспектах з точки зору місця в соціальній структурі суспільства – як соціальна спільність, основна ячейка суспільства, головна ланка його соціальної структури, соціальна організація, одна з найбільш розповсюджених груп з точки зору місця в системі управління суспільним виробництвом – як суб’єкт та об’єкт управління соціальними процесами на соціальному мікрорівні. Значення трудового колективу для суспільства і робітника розкривається в його функціях:
o
виробничо-економічний, яка полягає у створенні матеріальних і духовних благ, суспільно-корисних цінностей o
виховній, зміст якої полягає у формуванні у робітників усвідомленого щодо праці o
організаційно-управлінський, у межах якої передбачається залучення трудящих у систему суспільного самоуправління o
соціального контролю, який реалізується через оцінку поведінки членів колективу і санкціонування; o
задоволення потреб робітників; o
створення умов для самореалізації та розвитку особистості
робітників; o
здійснення і відтворення колективістського, демократичного
образу життя. Спеціалісти в галузі управління трудовими ресурсами у своїй діяльності повинні забезпечувати умови для реалізації цих функцій та їх оптимального співвідношення.



120
9.2. Класифікація трудових колективів Трудові колективи функціонують в усіх сферах суспільства, що привносить визначену специфіку в їх діяльність і враховується при класифікації. У вітчизняній літературі для виділення різноманітних трудових колективів загальновизнаними є два соціально-економічних критерія:
1) форма власності
2) основні види суспільної праці.
За першим критерієм виділяють трудові колективи, які базуються на державній, кооперативній, колективній, арендній, приватній формі власності. За другим критерієм виділяють колективи, які діють у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Крім вищезазначених критеріїв розрізняють і використовують додаткові ознаки класифікації трудових колективів. o
за рівнем розвитку – трудові колективи, які формуються які склалися які реорганізуються
o
за розміром – великі; середні (700-800 чол.); невеликі ( до 100 чол.); o
за організаційними зв’язками – основний колектив (усі робітники підприємства проміжний (робітники цеху, відділу первинний (бригада o
за часом існування – колектив, який існує довго (більше 10 років тимчасовий (від 1-10 рр.); колектив, який існує недовгий час (від 2 міс. до
1 року o
за стабільністю складу – постійний та змішаний (колектив ВНЗ викладацький склад – постійний, а студентський контингент – тимчасовий. Трудові колективи незалежно від їх місця в класифікації являють собою складні соціальні системи.

9.3. Соціальна структура трудового колектива
Соціальна структура трудового колективу – це його побудова, яка визначається складом та співвідношенням уній різних соціальних груп.

121
Соціальна група – це сукупність людей які мають якісь спільні соціальні ознаки професію, стаж, вікі ін. Розрізняють реальні та умовні групи.
Реальна група завжди організаційно оформлена, тобто має керівника, чіткий розподіл функцій.
Умовна група – це номінальна, статистична сукупність, яка виокремлюється за такими ознаками як стать, вік, освіта, стаж роботи. Соціальна структура трудового колектива є важливим параметром, який впливає на ефективність функціонування підприємства. Сприятлива соціальна структура сприяє розвитку трудової активності, ініціативи, підвищенню ефективності діяльності організації. Практика підтверджує, що у колективі повинні бути представники усіх поколінь, тому що кожний вік має свої переваги і недоліки (наприклад, люди старшого віку приймають більш правильні рішення, є дуже відповідальними, але можуть бути консервативними. Молодь – прогресивна, але може бути екстремальною. У колективі обов’язковою є наявність робітників обох статей (чоловіки – рішучі, мужні, але нетерпимі до монотонної роботи, жінки у більшості м′які, терплячі. Єдиного погляду з приводу соціальної структури трудового колектива у вчених немає. Традиційно виділяють наступні різновиди соціальної структури: o
функціонально-виробнича
структура
(службовці,
робітники,
МОП);
o
національна
o
професійно-кваліфікаційна;
o
демографічна
o
соціально-психологічна
структура
(групи
формуються
за
спільністю цілей та інтересів.
Сукупність вказаних, а також інших соціальних груп формує в трудовому колективі визначений соціально-психологічний клімат, особливості відношення до праці, стан згуртованості або роз’єднаності, більшої або меншої

122 зацікавленості у досягненні спільної мети виробництва. Наприклад, по-різному можуть ставитись ці групи до введення на підприємстві третьої зміни (що робиться для покращення використання обладнання, зростання обсягів виробництва. Для молоді, яка навчається, займається спортом, має хоббі – це неприйнятно. До завдання спеціаліста з управління трудовими ресурсами належить вивчення соціальної структури колективу, виявлення негативних і позитивних тенденцій її змін, розробка заходів щодо оптимізації соціальних процесів через зміну соціальної структури.
9.4. Трудовий колектив як соціальна організація
Соціальна організація підприємства являє собою організаційно- оформлену сукупність людей, які об’єднані для виробництва визначеної продукції за допомогою матеріальних засобів та предметів праці. Виходячи з цього вона включає матеріально-технічну базу, фінансову і документаційну систему, безособистісну систему зв’язків і норм, робітників, як основну виробничу силу. Тому трудовий колектив є основою соціальної організації. Трудовий колектив, як соціальна організація відноситься до найбільш складного типу організаційних систем, тому що тут на предметну, цільову діяльність накладаються міжособистісні відносини. На основі цього в соціальній організації виділяють формальну і позаформальну організації.
Формальна (офіційна) організація побудована на основі формалізації зв’язків, статусів робітників і норм трудової поведінки. Вона є об’єктивною основою та необхідною умовою для виконання трудовим колективом виробничих та соціальних завдань. Формальна організація трудового колектива поєднує наступні чотири системи
1) систему розподілу функцій між цільовими групами та окремими робітниками з метою виключення їх дублювання

123 2) систему соціальних позицій індивідів – посад, які визначають обсяг і міру відповідальності у прийнятті рішень нарізних рівнях управління. Важливість виділення цієї системи – у регламентації відносин підлеглості
- керівництва. Соціологи в посадовій структурі трудового колективу виділяють такі групи (на прикладі машинобудівництва): робітники (

70%); рядові службовці, рядові спеціалісти, старші службовці і спеціалісти (

15%); керівники первинних колективів (бригадири і інш.), керівники автономних підрозділів цехів, відділів) керівники колектива підприємства (

15%);
3) систему комунікацій, які утворюють канали організаційних зв’язків. (Зверху вниз – розпорядження, укази, завдання знизу вверх – звіти, рапорти, відомості про виконання завдань по горизонталі – обмін функціональною інформацією. Сукупність каналів інформації забезпечує циркуляцію ділової інформації, яка необхідна для функціональних взаємодій
4) сукупність різних регуляторів, які нормують та планують діяльність трудової організації, необхідні для регламентації трудової поведінки, забезпечення чіткої координації взаємодій робітників. У результаті взаємодії цих чотирьох систем складається ідеальна модель взаємодії або приписуюча система ролей, строга ієрархія підпорядкування і комунікацій. Формальна організація має такі переваги та недоліки.
Переваги формальної організації
1) зручність для проектування та управління
2) направленість на підвищення продуктивності праці за рахунок свідомого обмеження різноманітності в організації
3) надання цілісності трудовій організації, яка дозволяє її функціонувати як єдиному організму.
Недоліки формальної організації
1) черезмірний розвиток формальної організації перетворює її на бюрократичну систему з усіма наслідками, які звідси витікають

124 2) вона (формальна організація) не в змозі охопити всю різноманітність відносин, які обумовлені участю у виробничому процесі різних соціальних груп та індивідів. Для переборення цих недоліків формальної організації спонтанно і стихійно виникають позаформальні організації.
Позаформальна організація являє собою систему неформалізованих трудових взаємовідносин членів колектива, які направлені на рішення організаційних завдань позаформальними способами. Вона сприяє виживанню, збереженню і, навіть, удосконаленню трудової організації в цілому.
Основні ознаки позаформальної організації
1) службовий діловий зміст діяльності незалежно від ступеня співпадіння з цілями формальної організації (головна ознака
2) паралельність існування і функціонування з формальною трудовою організацією
3) незапланованість, спонтанність виникнення.

Вплив позаформальної організації на ефективність діяльності трудового колективу не можна оцінити однозначно.
Позитивний ефект позаформальної організації виявляється у
o приведенні у полагоджений стан формальної трудової організації за рахунок компенсації її огріхів створенні умов для більш повної творчої самореалізації членів трудового колективу.
Негативний
вплив
позаформальної
організації виявляється у дисфункціональності, тобто втому, що іноді позаформальна активність протидіє ефективному функціонуванню трудової організації. Щоб усунути негативний вплив позаформальної організації рекомендується управляти нею. Для цього необхідна часткова формалізація, тобто включення окремих елементів та функцій позаформальної організації (після визначеної формалізації) в формальну сполучення елементів та функцій позаформальної

125 організації з формальною в єдиній системі управління трудовим колективом витискання позаформальних зв’язків шляхом ліквідації причин їх виникнення. Таким чином стратегія управління соціальною трудовою організацією складається із забезпечення ефективної взаємодії її формальної та позаформальної організації.
9.5.Трудовий колектив як соціальна спільність
Під соціальною спільністю в соціології розуміють сукупність індивідів, яка реально існує, емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є самодостатнім суб’єктом історичної і соціальної дії, поведінки. Більшість учених пов’язують із спільністю такі три основні риси:
1) територію
2) соціальну взаємодію
3) наявність міцних зв’язків між індивідами. Соціальна спільність передбачає велику різноманітність формі видів. Серед них виділяють два найбільш поширених підкласи масову та групову спільність. Трудовий колектив належить до групової спільності і має всі її
характерні ознаки
1) обмеженість, тобто це цілісна організація, загальні властивості якої не співпадають із сумою властивостей соціальних груп та індивідів, які входять до його складу
2) визначеність та стійкість, тобто мають визначену територію та історію виникнення;
3) спроможність здійснювати різноманітні види соціально-трудової діяльності;
4) однорідність складу, тобто наявність ознак, які характерні для всіх індивідів трудового колектива;
5) приналежність до більш широких спільноту якості їх структурного елемента.
У той же час є деякі особливості проявлення цих характерних ознак.

126 Як групова соціальна спільність трудовий колектив являє собою спільність малих груп, які складають безпосереднє оточення робітників. Через приналежність до малих трудових колективів, які до інших малих груп, людина усвідомлює свою приналежність до суспільства, свою участь в його житті, свої суспільні інтереси і соціальні ролі. Такі групи – ефективне середовище соціалізації індивіда, становлення особистості, а також провідник ідей, установок, цінностей та норм поведінки, які існують в суспільстві.
Питання для самоперевірки
1. У чому полягають сутнісні ознаки трудового колективу ?
2. Що таке структура трудового колективу ?
3. Які типи структур трудового колективу розрізняють у соціології праці
4. У чому полягають основні функції трудового колективу ?
5. Характеристика, переваги, і недоліки формальної організації трудового колективу.
6. Характеристика, переваги, і недоліки неформальної організації трудового колективу.
7. Охарактеризуйте основні риси трудового колективу як соціальної спільності.







127 ТЕМА 10. ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОБЛЕМ ПРАЦІ В ТРУДОВИХ КОЛЕКТИВАХ
10.1. Соціологічні дослідження як джерело інформації про соціально – трудові процеси. Функції соціологічних досліджень
10.2. Основні напрями соціологічних досліджень в трудових колективах
10.3. Методологія та методика соціологічного дослідження
10.4. Розробка програми соціологічного дослідження

10.1. Соціологічні дослідження як джерело інформації про соціально –
трудові процеси. Функції соціологічних досліджень
Соціологічне дослідження – це аналіз соціальних явищ та процесів за допомогою спеціальних методів, що дозволяє систематизувати факти про процеси, відносини, взаємодії, взаємозалежності між суб’єктами соціальних відносин та робити обґрунтовані висновки та рекомендації. Роль соціологічних досліджень розкривається через їх функції.
Соціологічні дослідження виконують такі функції:
- інформаційно-дослідну, яка спрямована на створення обширної бази соціальної інформації та постійне її відновлення та доповнення
- організаційно-впроваджувальну (прикладну), яка полягає в розробці за результатами проведеного аналізу методичних рекомендацій, інструкцій, заходів, а також у наданні інформації зацікавленим особам
- пропагандистську, тобто, розповсюдження основ соціологічного знання, особливо серед управлінського персоналу
- методичну - вивчення та використання наявних методів проведення соціологічних досліджень та розробка нових методів, більш прогресивних. Соціологічні дослідження знаходять широке застосування в усіх сферах життєдіяльності суспільства, але їх використання не слід абсолютизувати і

128 розглядати як панацею для вирішення усіх проблем. Особлива потреба у використанні соціологічних досліджень виникає тоді, коли необхідно виявити не завжди явні зв’язки між використаними засобами управління та змінами окремих сторін життєдіяльності індивіда. Наприклад, соціологічні дослідження використовувались щоб виявити, які засоби в умовах економічної кризи використовували українські пересічні громадяни, щоб вижити Соцдослідження також використовують, щоб зробити прогноз результатів очікуваних виборів. Або для виявлення відношення колективу до будь-якого нововведення, наприклад, до введення трьохзмінної роботи. Але, не завжди застосування соцдослідження є доцільним. Наприклад, немає сенсу використовувати його для аналізу соціально – демографічної структури в будь – якій організації. Таку інформацію можна отримати зданих кадрового обліку. Слід пам’ятати, що рішення про проведення
соціологічного дослідження повинно бути обґрунтовано практичною або
науковою доцільністю. Соціологічні дослідження виступають одним з методів отримання соціальної інформації про трудові явища та процеси, що відбуваються в трудових колективах. Така інформація має важливе значення для забезпечення ефективної організації соціального управління. Соціальна інформація міститься й накопичується в організаціях в документах різної форми. Це – документи адміністрації, матеріали зборів, засідань – формалізовані джерела. Крім того – це жива пам’ять» управлінців, керівників, працівників різних структур колективу у вигляді суспільної, групової та індивідуальної свідомості. Але застосування цієї інформації ускладнюється такими обставинами
- вона не містить дані про суб’єктивні оцінки, думки працівників, показників їх ставлення до праці
- вона не репрезентативна, бо не відображує погляди більшості працівників

129
- інформація, яка міститься навіть в офіційних джерелах може не бути об’єктивною та імовірною. Практика свідчить як про навмисне такі ненавмисне викривлення інформації. Тому ця інформація повинна бути доповнена такою, яка за змістом, формою, критеріями вірогідності та об’єктивності має слугувати науково – інформаційною базою для соціального управління. Мова йде про соціальну інформацію, яку отримують уході соціологічних досліджень.
10.2. Основні напрями соціологічних досліджень у трудових
колективах
У соціології праці, як управлінську інформацію, активно використовують результати досліджень двох рівнів
- теоретичні – їх мета – дослідити певні загальні закономірності в сфері праці (наприклад, закономірності трудової адаптації, або трудової мотивації
- емпіричні – прикладні соціологічні дослідження – мета яких – виявлення та узагальнення соціальних фактів у сфері праці, виявлення тенденцій та динаміки певних явищ та соціальних процесів. У практиці соціального управління трудовими колективами використовують переважно емпіричні дослідження, які виконують такі дві функції
- дослідницьку, що полягає в оволодінні новими знаннями про стан та тенденції соціальних процесів у трудових колективах. Отримана інформація поступає до керівників
- організаційно – впроваджувальну (прикладну), метою якої є розробка пропозицій та рекомендацій керівництву організації щодо вирішення або профілактики наявних соціальних проблем. Для ефективного керівництва управлінцям необхідно вміти використовувати обидві функції соціологічних досліджень, тобто бути компетентними спеціалістами з соціології праці.

130 Змістовний аспект соціологічних досліджень у сфері праці складають наступні найбільш важливі проблеми в трудових колективах, що виникають у сучасних ринкових умовах розвитку і становлення ринкової економіки.
1. Демократизація життєдіяльності трудового колективу (через вивчення громадської думки, дослідження функціонування формальних та позаформальних трудових організацій, поширення участі робітників в управлінні.
2. Дослідження соціально-економічних механізмів зміну ставленні до форм власності на засоби праці.
3. Аналіз проблем зайнятості та соціальної захищеності працівників.
4. Проблеми соціальної та професійної орієнтації та адаптації в нових виробничих умовах.
5. Виявлення зміну ставленні до праці, мотивації трудової діяльності, ціннісних орієнтаціях працівників.
6. Дослідження дієвості механізмів, форм та методів стимулювання працівників.
7. Аналіз ефективності форм та методів соціального контролю за трудовою поведінкою працівників.
8. Пошук шляхів підвищення ефективності дисциплінарної політики в трудових колективах на основі досліджень причин порушень трудової дисципліни та плинності кадрів.
9. Вивчення соціально-психологічного клімату в трудових колективах з метою створення комфортних морально-психологічних умов для ефективної праці та самореалізації працівників.
10. Моніторинг соціальної напруги в трудових колективах з метою попередження її критичного стану. На завершення загальної характеристики змістовного аспекту соціологічної інформації підкреслимо, що її особливості полягають не тільки в специфічних напрямках дослідження. У конкретних соціологічних дослідженнях аналіз соціальної реальності базується на фактичному матеріалі,

131 який отримано в процесі дослідження. Відтак, ефективність дослідження, вірогідність результатів залежить від правильного вибору методики, методів та організації таких досліджень в трудовому колективі.

10.3. Методологія та методика соціологічного дослідження
Професійне ставлення (соціолога) дослідника до свого ремесла полягає утому, що він повинен отримати нове знання відповідно до інтелектуальних, технологічних та етичних норм. Інакше висновки соціологічного дослідження не будуть коректними. Методологія озброює дослідження загальними принципами пізнання суспільства і являє собою реалізацію світогляду соціолога в практиці його дослідницької діяльності. Методологія – система принципів та способів побудови теоретичної і практичної діяльності, це загальна стратегія наукового пошуку, яка дозволяє визначити найбільш загальні підходи до вивчення об’єкту. Методологія – це навчання про принципи побудови, форми і методи наукового пізнання й перетворення дійсності. Можна використовувати діалектичний метод пізнання, який базується на таких законах поєднання історичного та логічного перехід від кількісних змін до якісних аналіз від цілого до його частини й навпаки та ін. Докорінна проблема методологічного плану, яку вирішують у кожному окремому дослідженні, полягає у розмежуванні вже пізнаного і відомого знання від ще непізнаного, проблемного, ймовірного. Тому слід передусім вивчити стан дослідження тієї чи іншої проблеми, використавши різні теоретичні і практичні джерела. Від методології слід відрізняти метод дослідження.
Метод дослідженняу широкому розумінні – це спосіб побудови та обґрунтування системи знань. Методи проведення соцдослідження охоплюють методи збирання соціологічної інформації та методи її обробки.
До методів збирання належать аналіз документів

132 опитування, у вигляді анкетування або інтерв’ю; спостереження

соціометричні методи соціальній експеримент.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал