Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський національний економічний університет




Сторінка3/12
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Джекоба Морено. Він зводив сутність явищ до почуттів потягу чи відрази, на основі яких люди об’єднуються чи поділяються на групи. Соціальні конфлікти виникають через те, що водній і тій самій групі, знаходяться люди, які антипатичні один одному. Завдання соціометрії – вивчати характер взаємовідносин у групах і сприяти перебудові цих групі суспільства в цілому. Проте суспільство базується не лишена міжособистісних зв’язках. Та навіть, якщо б і так, то всеодно соціометрія не викриває причин потягу чи відрази. Теорії людських відносин дали поштовх розробці проблем мотивації поведінки людини. Вивчення мотивації – один з основних напрямів індустріальної соціології. Значний внесок у це вивчення зробили А. Маслоу, Ф. Херцберг і Д. Макгрегор.
Абрахам Маслоу створив теорію ієрархії потреб (1943). Він поділив потреби людини на дві великі групи базисні (в їжі, одязі, теплі, безпеці, позитивній самооцінці тощо) і похідні або метапотреби (у справедливості, добробуті, порядку тощо. Базисні потреби постійні, а похідні змінюються.
Метапотреби однаково значущі, а отже, не мають ієрархії. Базисні потреби можна згрупувати за рівнями від нижчих – матеріальних до вищих – духовних. Перші їх типи (фізіологічні потреби, потреби безпеки і захищеності) називаються первинними (вродженими, інші (потреби причетності, визнання, пізнання, естетики, самовираження, вторинними (надбаними. Головне в теорії

31 А. Маслоу – це не тільки ранжирування потреб, скільки пояснення їхнього руху. Потреби кожного наступного рівня стають актуальними лише після того, як будуть задоволені попередні. Фізіологічні потреби домінують доти, доки їх незадоволено принаймні на мінімальному рівні, а потім починають домінувати наступні – потреби в безпеці, соціальні і насамкінець – духовні. Але саме тількі задоволення потреби як такої не є мотиватором поведінки людини. Голод є рушійною силою для людини доти, доки вона голодна. Відтак зрозуміло, що сила дії потреби є функцією від міри її задоволення. Окрім того, інтенсивність потреби визначається її місцем у загальній ієрархії. На початку 60-хх рр. у індустріальній соціології в межах концепції соціологічних систем виникає теорія 'управління через співучасть, яку розробив з урахуванням відмінностей у потребах підлеглих американський вчений, професор Массачусетського технологічного інституту Д. Макгрегор. Так звана теорія "Х" Д. Макгрегора проповідує авторитарний стиль управління, обґрунтовує необхідність постійно примушувати працювати, підганяти людину, здійснювати жорсткий контроль і погрожувати покаранням. Такий стиль породжує у підлеглих страх, а інколи агресію. Коли соціально- економічні умови змінюються, поліпшуються стосунки між робітниками і підприємцями, робітники відчувають турботу і поблажливе ставлення до себе, вони виявляють інтерес до роботи і сумлінність. За таких умов, з точки зору Д. Макгрегора, можливий інший підхід, який він виклав у теорії "У". Установки цієї теорії ближчі до демократичного стилю керівництва, що характеризується порозумінням, відданістю організаційним цілям і створенням можливостей для максимального прояву ініціативи, винахідливості та самостійності при їх досягненні. Ця теорія відтворює ситуацію, коли люди в організації здебільшого вже задовольнили свої матеріальні потреби, а отже, матеріальне заохочення вжене може бути дієвим стимулом до більш ефективної роботи. Таким стимулом може бути робота, що потребує інтелектуальної активності.

32 Отже, сутність концепції Д. Макгрегора полягає у встановленні залежності стилю керівництва від стилю поведінки працівників. Керівник повинен пам'ятати, що кожна людина є унікальною істотою з багатим душевним світом, але не всі керівники враховують це. Крім того є ще й об'єктивні обставини- порушення трудової дисципліни, низька кваліфікація, тому, перш, ніж вибрати ту чи іншу модель керівництва, необхідно вивчити реальні умови (стан трудової дисципліни, морально-психологічний клімат, рівень взаємної довіри менеджерів і підлеглих) і тільки після цього можна вирішувати, яку модель (Х, "Учи змішану) доцільно застосовувати в кожному конкретному випадку. У х рр. ХХ-го ст. американський вчений Ф. Херцберг запропонував теорію стимулювання, яка теж ґрунтується на врахуванні потреб людини –
"теорію збагачення праці". Усі стимули до праці він розбив на дві групи. До першої групи "чинників гігієни" були зараховані зовнішні щодо самої праці чинники умови та оплата праці, політика керівництва підприємством, соціально-психологічний клімат, форми контролю збоку керівників. Вони діють як чинники медичної гігієни, їх поліпшення спочатку діє як стимул, потім стає звичним і знову з'являється невдоволення. Однак одної лише гігієни недостатньо, тому Ф. Херцберг пропонує 'вмонтувати' в людину "внутрішній генератор, що залежить від зміни другої групи чинників – внутрішніх, тобто змісту самої роботи, її привабливості, усвідомлення і самооцінки працівником своїх досягнень, самостійності в роботі, почуття відповідальності, прагнення посадово-кваліфікаційного просування, самореалізації в праці, тощо. Якщо зовнішні чинники, за Ф. Херцбергом, можуть лише тимчасово стимулювати трудову активність, то внутрішні діють постійно і є справжніми стимулами. Головна установка теорії Ф. Херцберга – стимулювання через саму працю з використанням прагнення людини до самовираження як головного стимулу. У х рр. знову актуалізувалися принципи тейлоризму (П. Дракер, Р. Девіс,
Дж. Діболд). Це пояснюється тим, що ні доктрина "людських стосунків, ні

33 концепція "збагачення праці" не змогли забезпечити подальший позитивний розвиток трудової мотивації. На початку х рр. ХХ ст. знову актуалізувалася теорія Ф. Херцберга. У розвинених країнах Заходу навіть сформувалася закінчена концепція "гуманізації праці.
Розглянуті теорії мотивації є базовими, фундаментальними для сучасної соціології праці.
2.4. Розвиток вітчизняної соціології праці
Розвиток вітчизняної соціології праці слід починати не з го р. , це було б некоректно, тому що Україна входила до складу СРСР і вчені всіх республік вносили визначений вкладу розробку загальної соціології і соціології праці зокрема. Можна виділити три періоди І – середина ХІХ ст. – до 1917 р.
ІІ – з 1917 р. до середини х рр. ХХ ст.
ІІІ – з кінцях рр. ХХ ст. по теперішній час. У першому періоді соціологія праці як самостійна наука ще не розвивалась. Дослідження здійснювалися у рамках загальної соціології. Другий період починається із створення Центрального інституту праці м. Москва, у Харкові – Всеукраїнський інститут праці (ВІП). У цей період вивчалися проблеми бюджету часу робітників на виробництві, мотивація робітників, профвідбор, функції апарата управління. В Україні у ВІП активно досліджуються проблеми менеджмента, "адміністративної ємкості" апарата управління, соціально-психологічні проблеми управління, проводяться емпіричні дослідження та ін. Третій період – після викриття культу Сталіна. В Україні у Дніпропетровську почалися дослідження з проблем праці. У цей період соціологія праці стала важливою галуззю соціологічної науки, дякуючи великому значенню, яке приділялось феномену "праці" у марксистській соціології і можливостям фінансування цих досліджень у рамках планового

34 господарства. З х рр. ХХ ст. соціологія праці зоб єктивних причин переживає "кризу, але все ж розвивається у рамках таких організацій інститут соціології НАН України академічні інститути теоретичних проблем соціології соціологічні служби ВНЗ, зокрема господарськодоговірні служби соціологічного розвитку і соціологічні підрозділи підприємству знову створюваних службах маркетингових досліджень. Цей період пов'язаний з іменами П. Аландського, Х. Алчевської, М. Драгоманова, М. Туган-Барановського, М. Грушевського, О. Гастєва, С. Макєєва, І. Попової, В. Пилипенка та ін.

Питання для самоперевірки
1.
На які етапи можна поділити історію розвитку соціології праці Охарактеризуйте донауковий етап розвитку соціологічної думки про працю. Назвіть основні ідеї класичного періоду становлення соціологічної думки про працю. Якими теоріями представлені соціологічні знання на класичному етапі розвитку Що характерно для марксистського вивчення праці Розкрийте сутність теорій «тейлоризму», людських стосунків, збагачення праці, подвійної мотивації. Назвіть етапи розвитку вітчизняної соціології праці.





35 ТЕМА 3. ПРАЦЯ, ЯК ВИД СОЦІАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. СТАВЛЕННЯ ДО ПРАЦІ
3.1
. Соціальна сутність праці
3.2. Соціальні функції праці
3.3. Змісті характер праці. Основний закон соціології праці
3.4. Ставлення до праці, чинники його формування і показники оцінки
3.5. Задоволенність працею, її види. Фактори задоволеності працею
3.1. Соціальна сутність праці
Праця, як соціологічна категорія має значення, яке далеко виходить за межі соціології праці. Неможливо недооцінити роль праці ужитті людини, суспільних групп, суспільства в цілому, тому що все, що необхідно для життя і розвитку людей, суспільства, створюється працею. Вплив праці на розвиток людини і суспільства можна відобразити схематично (рис. 3.1).






Рис Роль праці у розвитку людини і суспільства
Праця
Розвиток людини, її
фізичних та духовних
якостей
Задоволення
матеріальних і духовних
потреб людини та
суспільства
Відтворення населення
Виробництво матеріальних,
інтелектуальних та
культурних благ
Науково-технічний і соціальний
прогрес
Зростання продуктивності
праці
Праця в своїй новій якості

36 Постійно оновлюючись, праця забезпечує безперервний розвиток як суспільства, такі людини. Соціологічний аспект дослідження праці полягає у вивченні її як системи суспільних відносин, у визначенні впливу праці на розвиток суспільства. Праця впливає на суспільство через сукупність таких соціальних характеристик o
соціально-природної; o
суб'єктивно-об'єктної двоїстості o
рівневості; структурної впорядкованості o
суб'єктоцентризму; динамічності цілеспрямованості.
Соцільно-природна характеристика праці виявляється як необхідність у забезпеченні людських потребу їжі, одязі, житлі і т.д.
Суб'єктивно-об'єктна двоїстість полягає в органічній єдності його предметно-речових, природних, технологічних і функціональних факторів з соціальними, соціально-суб'єктними, людськими. Ця двоїстість відображається у змісті та характері праці.
Рівневість праці відображає його проявна груповому і особистому рівнях. Під проявом праці на суспільному рівні розуміється розподіл, спеціалізація і обмін продуктами праці на груповому – специфіка праці в різних спільнотах (фірмах, коопераціях, корпораціях, організаціях і т.д. ); на особистому рівні – конкретні види занять на конкретному робочому місці конкретного робітника.
Структурна впорядкованість праці фіксує його типологічні ознаки і його прояв відображені у таких поняттях як форма, вид, організація праці, управління процесами праці або трудовою діяльністю.
Суб'єктоцентризм праці обумовлений інтегрованою роллю людини в усіх проявах праці, яка перетворює людину в цілісну систему. Як соціальний

37 суб'єкт праці людина характеризується визначеною трудовою поведінкою, відношенням до праці, трудовими орієнтаціями і установками. Як економічний суб'єкт - людина характеризується режимом роботи, швидкістю операцій, які виконуються, витратами часу на виробництво продукції, визначеною продуктивністю праці, впливом на економію ресурсів, на розміри прибутку і т.д.
Динамічність (рухомість) праці виражає його мінливість в історичному плані (зміни змісту і характера праці з переходом до іншого історичного типу суспільства від рабовласницького дофеодального від феодального – докапіталістичного і т.д.), та у побутовому або ситуаційному відношенні (трудова мобільність, переміщення, кар'єра, плинність кадрів і т.д.).
Цілеспрямованість праці полягає втому, що будь-яка трудова діяльність направлена на досягнення визначеної цілі – створення продукту або надання послуги. Цілеспрямованість присутня процесу праці на всіх стадіях ціль передує початку процеса праці, орієнтує його направленість і є критерієм його результативності. Усі вищенаведені соціальні характеристики праці є факторами, які детермінують процес соціалізації особистості.
Соціалізація особистості – це процес становлення особистості, навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, які притаманні данному суспільству, соціальній спільноті, групі. Основною сферою соціалізації особистості є соціальна діяльність. Соціологія вивчає працю як вид соціальної діяльності, як соціальний процесс, як соціальне явище, як соціальний інститут.
Соціальна діяльність – це завжди прояв соціальної активності. Її суб'єктом може бути лише людина, а об'єктом - елементи навколишнього світу. Вирізняють такі види соціальної діяльності трудова, творча, споживацька, дозвільна, освітня, рекреаційна, тощо.
Трудова діяльність є першоосновою будь-якої соціальної діяльності, пов'язана з усіма її видами. Трудова діяльність визнана самим важливим видом

38 соціальної діяльності, тому що вона здатна створювати матеріальні цінності та задовольняти різноманітні потреби людей. Трудова діяльність характеризується як усвідомлена, лігитимна, цілеспрямована, творча, затребувана діяльність. У цілому будь-яка діяльність, якщо вона доцільна, включає в себе елементи праці.
3.2. Соціальні функції праці
Сутність праці як соціального явища виявляється через її функції. o
Створення цінностей суспільного багатства – основна функція праці як засобу до життя людини. Через цю функцію характеризується загальна суть праці, яка не залежить від форм соціальної організації суспільства. У результаті праці створюється суспільне багатство, тому праця і є основною формою життєдіяльності будь-якого людського суспільства. o
Слугування підвалиною появи і функціонування всіх суспільних
відносин. У процесі праці люди взаємодіють, вступають у певні зв'язки і взаємовідносини в результаті чого вона набуває загальної суспільної форми. Це забезпечує праці статус основи виникнення всіх інших суспільних процесів. Вона стає основою формування всіх суспільних відносин (як безпосередньо пов'язаних зі створенням суспільного багатства, такі опосередкованих, віддалених від цього. o
Формування та розвиток особистості. Взаємодіючи з природою і впливаючи на неї, людина не тільки створює цінності суспільного багатства, ай змінює власну сутність. Вона набуває досвіду і знань, розвиває свої здібності, формується як особистість. o
Слугування сферою самовираження і самоствердження людини. Сутність цієї функції полягає у створенні таких умов праці, за яких виробництво благ перестає бути самоціллю, а все більшого значення набуває самоствердження, самовираження людини в процесі праці. Тому праця стає

39 необхідним засобом самовираження, розкриття і реалізації творчих можливостей робітника. o
Безперервний прогрес усього людства, тому що у кожному новому періоді трудовий процес відновлюється у його новій якості за рахунок включення в нього все більшої кількості людей, які краще підготовлені і використовують більш продуктивну техніку. І за наведенної вище схеми (рис) праця продовжує впливати на людей і суспільство. Слід відмітити, що ми розглянули ідеальний процес впливу праці на
людину і суспільство. Реальний процес піддається сильному впливу на людей і суспільство політики, міждержавних і міжнаціональних відносин, війн, державних переворотів, природних катаклізмів та ін. Все вищепереліковане може грубо порушити закономірний процес розвитку суспільства. Але загальна тенденція у розвитку людського суспільства направлена в сторону прогреса виробництва, роста матеріального благополуччя, культурного рівня людей, усвідомлення прав людини як вищої цінності на землі.
3.3. Змісті характер праці. Основний закон соціології праці
Соціально-економічна сутність праці – двоїста. З одного боку, вона - джерело багатства і доходів, з іншого - міра поведінки людини, засіб її самореалізації, самоствердження як особистості. Соціологія характеризує поведінку людини залежно від змісту і характеру праці.
Зміст праці – це сукупність трудових функцій, які відображають взаємодію людини і засобів праці у процесі праці, а також співвідношення і взаємозв'язок цих функцій. Зміст – це організаційно-технічний аспект праці. Він віповідає визначеному розвитку продуктивних сил, показує спосіб технологічного поєднання особистісного і уречевленого елементів трудового процессу. Зміст праці дуже мінливий, тому що залежить від
- структури і різноманітності функцій, що виконуються

40
- співвідношення управлінських і виконавських функцій
- фізичних і нервово-психічних навантажень, ступеня розумової напруги
- ступеня самостійності, складності та інше. Розрізняють соціальний і функціональний зміст праці.
Соціальний зміст виявляється у доцільності діяльності працівника, мотивації, ставленні до праці на суспільному рівні (як до професії, виду діяльності) та на індивідуальному рівні (як до конкретної роботи, що виконується.
Функціональний зміст праці виявляється в її функціях енергетичній, технологічній, контрольно-регулюючій, підготовчо-організаційній.
Характер праці виражає соціально-економічний спосіб поєднання працівника із засобами виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодію людини із суспільством) і залежить від відносин присвоєння і розподілу засобів і продуктів праці. Характер праці має двоїсту природу. З одного боку він є індивідуальним трудом, мета якого – задоволення біологічних потреб з другого - це колективний труду якому відтворюються соціально-професійні групи між виробниками і споживачами робітниками основного і допоміжного виробництва представниками різних галузей промисловості. Характер праці відображає такі соціальні відносини володіння і підлеглості відчуження та експлуатації влади і безправ′я.
Формуються ці відносини не з приводу предметів і знарядь праці, аз приводу присвоєння і розподілу засобів і продуктів праці. У результаті виділяють приватну і суспільну працю вільну і підневільну працю працю на себе і на експлуататора

41 добровільну і примусову працю. Таким чином, зміст праці визначає професію і рівень кваліфікації робітників, характер праці визначає ступінь її соціального розвитку і перетворення в нагальну потребу. Взаємодія між ними відображає основний закон соціології праці – закон відповідності характера і змісту праці або міри поєднання його сутності та форми. Відповідно до цього закону зміни у змісті праці створюють передумови для змін в його характері та навпаки. Неоднорідність праці призводить до соціальної неоднорідності груп людей, закріплених за різними видами праці. Діяльність держави направлена на подолання соціальної нерівності, яка може призвести до виникнення і розвитку соціальної напруги в суспільстві.

3.4. Ставлення до праці, чинники його формування і показники
оцінки
Ставлення до праці характеризує ступінь устремлінь людини проявляти свої фізичні та духовні сили, використовувати свої знання і досвід, здібності для досягнення визначених кількісних і якісних результатів. Ставлення до праці
– це складне соціальне явище, яке являє собою єдність трьох елементів мотивів і орієнтацій трудової поведінки реальної трудової поведінки оцінки робітниками трудової ситуації ( вербальною оцінкою. Усі чинники формування ставлення до праці можна поділити на
об'єктивні та суб'єктивні.
Об'єктивні чинники створюють зовнішні, незалежні від суб'єкта, передумови його діяльності, які пов'язані з особливостями виробничого і невиробничого середовища.

42
Суб'єктивні чинники визначаються індивідуальними особливостями людини (стать, вік, освіта, сімейний стан, професія, стаж, досвід, загальна і професійна культура, характер, темперамент, направленість інтересів, ціннісних орієнтацій і установок у сфері праці) і є результатом відображення зовнішніх умову свідомості та психіці робітника.
Об'єктивні чинники поділяються на дві групи
o
загальні – форми власності економічний рівень розвитку країни, регіону, галузі рівень життя населення ситуація із зайнятістю і безробіттям стан культури, освіти, охорони здоров'я; соціальна політика і соціальний захист населення o
специфічні – зміст і привабливість праці виробничі умови і безпека праці, оцінка праці на підприємстві якість і об'єктивність нормування праці морально-психологічний клімату колективі соціально-демографічна структура трудового колективу самостійність діяльності і ступінь участі в управлінні та ін.
Об'єктивні чинники є стимулами, зовнішніми збудниками до трудової діяльності, а суб'єктивні - мотивами, внутрішніми збудниками конкретної особи. Ставлення до праці робітників знаходиться під впливом об’єктивних зовнішніх) чинників. Але останні стають збуджуючим мотивом, стимулом, коли вони трансформуються через внутрішній світ людини (її життєві ідеали, прагнення, мотиви трудової діяльності. Ця трансформація неоднакова у людей різного віку, статі, характеру, темпераменту, освіти, досвіду і т.д. Тому водному й тому ж колективі люди працюють по-різному: сумлінно, ініціативно, байдужо, з порушеннями. Для характеристики ставлення до праці використовуються такі оцінки - позитивну, негативну, нейтральну. Залежно від ставлення до праці розрізняють такі типи робітників: o
супернормативний тип – винятково активні та сумлінні працівники таких приблизно 10%);

43 нормативний тип – сумлінні робітники, які орієнтовані на виконання вимог і норм (65-70%); o
субнормативний тип – недостатньо сумлінні робітники, які діють потай (20%); ненормативний тип – несумлінні робітники (5%). Про ставлення до праці за конкретних умов можна робити висновки, аналізуючи об'єктивні чи суб'єктивні показники.
Об'єктивні показники ставлення до праці характеризують результати трудової діяльності, рівень відповідальності, сумлінності, ініціативності та дисциплінованості працівників. На основі цих показників розробляють емпірично перевірювані критерії ставлення до праці виконання виробничих завдань у кількісних і якісних показниках, виявлення ініціативи у використанні раціональних прийомів і методів роботи тощо. Слід зазначити, що самі по собі перелічені показники не забезпечують повної характеристики ставлення до праці, тому що на рівень їх виконання можуть впливати кваліфікаційні та психофізіологічні потенції працівника (у сумлінних, ініціативних працівників можуть спостерігатися низькі трудові показники через слабке здоров'я, недостатню кваліфікацію. Для більш повної характеристики ставлення до праці слід ураховувати ціннісні орієнтації особи, структуру та ієрархію мотивів її трудової діяльності, загальне задоволення працею та її умовами – суб'єктивні показники ставлення до праці. Найважливішими суб'єктивними показниками є структура трудової мотивації та задоволення працею.
3.5. Задоволеність працею, її види. Фактори задоволеності працею
Задоволеність працею відображає рівень відповідності праці вимогам, які ставить до неї робітник. У соціології праці розрізняють як

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал