Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни одеський національний економічний університет




Сторінка2/12
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
дисциплінами несоціологічного
профілю:
Со
- ціо
- логія про- фе
- сій
Со
- ціо
- ло
- гія організацій Со- ціо
- логія міста
Про
- ми- слова со
- ціо
- логія
Аг
- рар
- на со
- ціо
- логія
Со
- ціо
- логія ко
- лек
- тиву
Со
- ці- аль
- не плану- ван- ня
Со
- ціо
- логія класу Соціологія способу життя Економічна со
- ціо
- логія
Со
- ціо
- логія осо
- бис
- тості
За
- водська со
- ціо
- логія
Со
- ціо
- логія освіти
Соціологія праці

17
- Фізіологією і психологією праці – об'єктом цієї дисципліни є діяльність індивіда у виробничих умовах і умовах відтворення робочої сили. Спільними для фізіології і психології праці є категорії, інтереси, мотиви, стимули, трудові установки. Але соціологію праці цікавлять не індивідуально- особистісні прояви трудової поведінки, а соціально-типові, характерні для соціальної групи, класу. Висновки фізіології і психології праці дозволяють науково формувати і розвивати колективи, уникати невиправданих конфліктних ситуацій у сфері праці, прискорювати процеси адаптації особистості у виробничому середовищі та ін.
― Економікою праці, яка вивчає механізм дії економічних законів у сфері праці, форми їх проявлення у суспільній організації праці. Економіку праці цікавить сам процесс створення вартості. Для неї важливими є трудові затрати на всіх стадіях виробничого циклу, в той час як соціологія праці вивчає трудові взаємодії робітників і трудові відносини, які виникають між ними. Наприклад, економіку праці цікавить механізм оплати праці тарифні ставки, сітки, форми і системи заробітної плати. Соціологія праці розглядає мотиви спонукання до праці, вплив тої чи іншої форми заробітної платина самостійність робітника в праці, затребуваність його творчих здібностей.
Трудовим правому межах якого створюються норми трудових відносин і реалізуються через соціальний контроль поведінки у сфері праці. Соціологія ж праці вивчає вплив на трудову поведінку тих або інших форм адміністративного контролю, заходів заохочення і покарання. Серед інших дисциплін можна виділити економічну демографію,
нормування праці, гігієну праці, НОП, економічну психологію, психотехніку,
філософію, археологію та інші дисципліни.


Питання для самоперевірки
1. Назвіть рівні формування соціологічного знання.

18 2. На які групи поділяються теорії середнього рівня ?
3. Як розглядається праця на кожному з рівнів соціологічної науки ?
4. Що є предметом соціології праці як галузевої соціології ?
5. Які основні функції та завдання соціології праці у розбудові українського суспільства ?
6. На які групи поділяються категорії соціології праці Дайте їх характеристику.
7. У чому полягає сутність соціально-трудових відносин У чому їх відмінність від соціальних відносин
8. Назвіть найважливіші соціальні процеси у сфері праці.
9. У чому полягає відмінність соціологічного підходу до вивчення праці від підходів інших наук про працю










19 ТЕМА 2. ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ ПРО ПРАЦЮ
2.1. Донауковий етап розвитку соціологічної думки про працю Класичний період становлення соціологічної думки про працю Період індустріальної соціології Розвиток вітчизняної соціології праці

2.1. Донауковий етап розвитку соціологічної думки про працю
У цілому, як історію виникнення і розвитку соціології взагалі, такі історію розвитку соціології праці можна поділити на чотири етапи :
1) донауковий;
2) класичний період становлення
3) період індустріальної соціології
4) розвиток вітчизняної соціології праці.
На першому етапі формуються загальні передумови соціології (Сократ, Платон, Арістотель, Сміт, Дж. Локк, Клод Гельвецій та ін.). У цей період було введено поняття праці взагалі. Здійснюються спроби створення теорій про працю, які належать Демокріту, Платону, Арістотелю. Є чимало матеріалів, що свідчать про їх намагання розтлумачити сутність праці, явищі процесів, пов'язаних з нею. Проте наука на той час обмежувалася фіксацією подій у просторій часі і не вникала в глибинні механізми їх виникнення. Так, давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт вивчав значення поділу праці для розвитку суспільства і наукового знання, трудову діяльність та деякі явища, пов'язані з нею. Надзвичайно цікаві його думки стосовно сутності й механізму виникнення суспільства, походження і розвитку людини, місця і ролі в цьому праці.

20 Головною заслугою Демокріта в соціально-пізнавальному плані є розробка концепції походження і розвитку людини, котра заради досягнення загального блага має підкорятися суспільним законам. Видатний давньогрецький філософ Платон займався питаннями структуризації суспільства, він першим установив закон "гармонічного розмаїття праці, згідно з яким розмаїттю потреб людей відповідає розмаїття схильності до праці і розмаїття видів праці. Саме розмаїття потреб є сильним імпульсом соціального розвитку, появи різних форм соціальних взаємодій, відносин. Потреби людей обумовили, на думку Платона, появу міст-полісів. За Платоном , спеціалізація праці є необхідною умовою поліпшення якості
продукту праці. І чим довше працівник спеціалізується у своєму ремеслі, тим кращі успіхи він матиме. Тому Платон уважав доцільним пожиттєве закріплення працівника за певною професією. Значно досконалішим є вчення учня Платона – Арістотеля.
Арістотель вважав, що сенс життя людини полягає в досягненні вищого блага через діяльність. Не самі властивості людини роблять її кращою, це досягається через розумну діяльність, у процесі якої ці властивості розкриваються.
Арістотель започатковує знання про соціальне управління та його
завдання, про спосіб життя. Він вивчав проблеми дозвілля і вільного часу, розглядаючи їх як невід'ємні складові життя людини. Розглядаючи цінності, Арістотель людське життя характеризує як вищу цінність, доброчинність розміщує на найвищому місці шкали цінностей. На думку Арістотеля, людина є "істотою політичною, тобто такою, яка не може існувати поза полісом, поза межами суспільства. Іншою невід'ємною властивістю людей він вважав соціальну нерівність.
Арістотель класифікував громадян полісу за майновим станом на клас надто заможних, клас украй нужденних та проміжний або серединний клас. У кількісній перевазі останнього він убачав гарантію суспільної рівноваги та злагоди.

21
Арістотель надавав великого значення спілкуванню, через нього люди тільки й можуть здійснювати спільну діяльність. Спілкування з іншими
допомагає людині стати 'суспільною істотою'', тобто набути тих якостей, які споріднюють людей. Водночас через спілкування формуються професійні та інші особливості.
Сократ теж досліджував процес спілкування і особливого значення надавав мовленню. Його спілкування з людьми було активним, причому він не передавав знання в готовій формі, а лише допомагав співрозмовникові самому дійти істини. Майстерність Сократа вести дискусію полягала не втім, що він завжди знав відповідь на питання, а втім, що філософ міг переконати опонента, що той її також не знає. Багато цінних міркувань про особистість, вплив на неї з метою виховання, а також про самовплив у процесі самовиховання, було висловлено стародавніми китайськими мислителями (Конфуцій, Сюнь-Цзі). Розвиток соціологічних знань у середньовіччі пов'язаний з іменами Аврелія Августіна, Франческо Петрарки, Бенедикта Спінози, Джона Локка, Клода Гельвеція та ін.
2.2. Класичний період становлення соціологічної думки про працю
Класичний період розвитку соціологічної думки про працю дуже багатий за змістом. Він пов'язаний з іменами таких вчених як Адам Сміт, Огюст
Конт, Герберт Спенсер, Еміль Дюркгейм, Макс Вебер, Карл Маркс.
Основними ідеями цього етапує- відкриття таких важливих факторів соціального розвитку суспільства як розподілі кооперація праці, де люди групуються не за походженням, а за соціальними функціями, природою своєї соціальної діяльності
- висування ідей колективної свідомості у колективній діяльності. Люди,
"зв'язані" в колективу процесі трудової діяльності, діють уже по іншому, ніж окремі індивіди

22
- виділення і обґрунтування важливої ролі соціокультурних факторів релігійних, національних) у формуванні трудової поведінки робітників
- виділення "соціальних інтересів, які визначають поведінку окремих людей, груп. У цей період відомий шотландець Адам Сміт створює систематизоване вчення про поділ праці та здійснює теоретичний переворот. Він запропонував навіть сам цей терміні, з'ясовуючи суспільну взаємозалежність людей, виходив із поділу праці та необхідності обміну її продуктами. А. Сміт вважав, що поділ праці – результатне чиєїсь мудрості, а схильності людської природи до торгівлі та обміну одного предмета на інший. Результатом дії закону поділу праці в організаційно-технічному аспекті є поділ праці нарізні її види (фізичну і розумову, кваліфіковану і некваліфіковану, промислову та аграрну, а в соціально-економічному – поділ суспільства на соціальні групи, що займаються цими видами праці, та формування відносин між групами, залежно від їхнього соціального стану та престижу праці. Соціологічна наука і, зокрема, соціологічні знання про працю на цьому етапі розвитку представлені різними теоріями – механістичними,
біологічними, психологічними, сучасним функціоналізмом тощо. У широкому розумінні до механістичних соціологічних теорій належать ті, які вивчають суспільство методами природничих наук (переважно хімії і фізики) і пояснюють явища, що в ньому відбуваються, природничими законами. Таким є вчення відомого французького соціолога Огюста Конта. Досліджуючи характерні особливості суспільства, хід розвитку людського інтелекту, О. Конт першим зробив спробу сформувати основні закони його функціонування і розвитку. О. Конт вважав, що соціальні змінив суспільстві обумовлені багатьма чинниками, але визначальним із них є розум, інтелектуальна еволюція. І саме вивчення розвитку людського інтелекту (розумує вихідною основою для дослідження соціального розвитку загалом – у цьому полягає сутність
основного соціального закону.

23 Другий закон, який був означений О. Контом, є предметом безпосереднього вивчення соціології праці. Йдеться про закон поділу і кооперації праці, завдяки дії якого утворюються різні соціально-професійні групи, урізноманітнюється суспільство, підвищується життєвий рівень людей. Визначаючи структуру суспільства, О. Конт вирізняв чотири класи :
- перший – представники наукового, філософського, естетичного видів діяльності. Цей клас займає вищий щабель у соціальній структурі суспільства
- другий – представники виробництва і торгово-фінансової сфери ;
- третій – землероби ;
- четвертий – ремісники. Відносини між класами, за О. Контом, розвиваються саме на основі поділу праці та кооперації їх діяльності.
Контівське пояснення явищ природничими законами згодом стало підґрунтям багатьох пізніших напрямків соціологічної думки, представники яких шукали причини суспільних змін поза суспільством- у природничих та біологічних факторах. Одним із представників цього підходу був найвпливовіший європейський соціолог того часу, англієць Герберт Спенсер. Він розглядав біологічні чинники як соціальні. Ототожнюючи суспільство з біологічним організмом, Г. Спенсер стверджував, що кожний елемент структури соціальної системи виконує свої функції землеробство і промисловість – функцію харчування, торгівля – функцію кровообігу, армія – захисні функції шкіри, транспорт – функцію кровоносних судин тощо. Найціннішою у вченні Г. Спенсера була ідея, згідно з якою людство у своєму історичному розвитку повторює еволюцію органічного світу ускладнення структури, зростання внутрішньої диференціації суспільних утворень, посилення їх інтеграції, централізація управління ними, тощо.

24 Порівняння суспільства з організмом дало можливість Г. Спенсеру зрозуміти низку важливих особливостей функціонування суспільства як соціальної системи і його складових. Він запровадив і розтлумачив такі терміни, як "соціальна структура, "соціальна функція, "соціальні інститути, соціальна диференціація та інтеграція, "соціальна система. Сучасна соціологія високо цінує вчення Г. Спенсера про соціальні інститути. Наприкінці ХІХ століття виникає психологічна соціологія, яка справила великий позитивний вплив на розвиток соціологічної думки про працю. Вона сприяла наближенню науки до конкретних проблем особистості, соціальних груп, суспільства загалом і сфери праці зокрема. Представники психологічної соціології намагаються пояснити суспільні явища психологічними чинниками, впливом свідомості, психічними відносинами між індивідами (Джон Мілль, Зігмунд Фрейд, Еміль Дюркгейм, Макс Вебер. Окреме місце в європейській соціології цього періоду належить
марсистській школі соціології.
Карл Маркс економічні відносини розглядав як такі, що найсильніше впливають на всі інші. На його думку, всі зміни, що відбуваються у суспільстві, зокрема і зміни суспільних відносин, залежать від зміну суспільному виробництві. Виробничі відносини – матеріальна основа соціальних, ідеологічних та політичних відносин. Карл Маркс не заперечував прогресивну роль поділу праці, проте, на відміну від Е. Дюркгейма, надавав його аномальним функціям (експлуатації, безробіттю, збідненню) невипадкового і неминущого характеру, а фатального такого, що його не можна усунути. За К. Марксом, поділ праці призводить не тільки до соціального структурування суспільства, ай до його розколу на два антагоністичні класи – експлуататорів і експлуатованих. Принципове значення для соціології праці має теорія К. Маркса щодо
відчуження праці. Дуже цінним було також те, що К. Маркс запропонував

25 вивчати не суспільство взагалі, не людину взагалі, а конкретне суспільство, конкретну людину, конкретні соціальні утворення, особливо робітничий клас. Значні заслуги К. Маркс має і щодо розвитку методики конкретних соціологічних досліджень. Його дослідження здійснювалися на основі узагальнення великого фактичного матеріалу з використанням різних соціологічних способів збирання первинної інформації аналіз документів,соціологічні спостереження, опитування. У сучасній західноєвропейській і американській соціології панує
функціоналістська теорія, згідно з якою, складові суспільства тісно пов'язані. Кожна складова виконує певну функцію, що полягає в здійсненні відповідної діяльності, завдяки чому підтримується цілісність суспільства. Видатним представником функціоналізму є Толкотт Парсонс. У праці Соціальна система" Т. Парсонс наголошує, що вивчення суспільних явищ повинно виходити з того, що суб'єкти орієнтовані на певну мету. Постійна взаємодія суб'єктів у соціальних групах передбачає наявність загальних правил, що дає можливість наперед знати, що і від кого можна очікувати. Тим самим дописується роль суб'єкта. Асоціальна система трактується як сукупність взаємодій чи ролей, якими суб'єкти об'єднані для досягнення певної мети. У межах соціальної системи діють інституалізовані моделі поведінки, завдяки чому задовольняються певні потреби. Така система знаходиться в стані рівноваги і намагається цю рівновагу підтримувати. Виникнення і становлення соціології праці у світовій практиці є результатом процессу соціологізації, насамперед, економічних наук про працю саме економічну науку цікавить обдумана поведінка людини, де вона підраховує вигоди і невигоди будь-якої конкретної дії) упродовж їх розвитку.

2.3. Період індустріальної соціології
Новий етап розвитку соціологічної думки на Заході характеризувався становленням і розвитком емпіричної соціології, появою нових її напрямів і

26 теорій, зокрема індустріальної соціології, у межах якої досліджуються проблеми соціології праці на емпіричній основі.
Емпіризм – напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань і вважає, що зміст знання можна подати як опис цього досвіду. Зарубіжна емпірична соціологія розвивалася втри етапи. Для першого – характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов'язати теоретичні проблеми з реальним життям. Цей етап охоплює кінець
ХІХ і два перші десятиріччя ХХ ст. До цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики. Соціологічні теорії, що існували на той час, не сприяли проведенню таких досліджень, бо мали характер історико-еволюційних схем, перевірити які на мікрорівні було просто неможливо. На другому етапі (20-30 ті рр. ХХ ст.) емпірична соціологія відповідно до інтересів монополій переносить дослідні роботи із університетів у лабораторії, на підприємства. Третій етап (від х рр. ХХ ст. до наших днів) - характеризується бурхливим розвитком емпіричної соціології в усіх зарубіжних країнах. Відбувається її поєднання із системою управління. Соціологів залучають до вивчення державної діяльності, громадської думки, запитів населення, вирішення соціальних проблем, гострих соціальних конфліктів. Соціологія почала цікавитися питаннями життя міста, девіантною (ненормативною) та деліктною (злочинною) поведінкою. Індустріальна соціологія є одним із головних напрямів емпіричної соціології, що займається дослідженням сфери виробництва, вивченням трудових відносин людей на підприємстві та розробкою практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності виробництва. Її предметом є "індустріальні відносини" – умови і стимули промислової діяльності, організація виробництва, економіка і технологія праці, взаємовідносини членів різних соціальних груп на підприємстві, трудова

27 адаптація, згуртованість трудового колективу, природа трудових конфліктів, можливість їх мирного врегулювання і т.д. Особлива увага приділяється проблемі мотивації праці, яка є однією з найдавніших і найскладніших в історії соціології і потребує систематичного вивчення. Нині склалися два підходи до мотивації примушення і заохочування. Прихильниками примушення до праці Були Ф. Тейлор, Г.Форд, Е. Мейо, Д. Макгрегор, Ф. Херцберг, а першою спробою практично вирішити це питання стала тейлорівська система наукової організації управління підприємством, що грунтується на дослідженні конкретної роботи. Уся система Тейлора була побудована на таких принципах
- заміні грубих практичних методів виробництва науковими методами ;
- ретельному відборі робітників на основі науково встановлених ознак,
- тренуванні та професійному навчанню кожного з них
- співпраці адміністрації з робітниками у вирішенні виробничих завдань
- рівномірному розподілі праці
- у розподілі відповідальності за справи виробництва між адміністрацією і робітниками. Ф. Тейлор створив першу у світі систему НОП (наукової організації праці. Він досконало вивчив соціально-економічну організацію промислового підприємства і дійшов висновку, що техніко-економічні нововведення самі по собі малоефективні. Визначальним є так званий людський чинник, матеріальне й моральне стимулювання, культура управління підприємством. Ф. Тейлор першим з учених звернув увагу на феномен праці спроквола. Це явище виникає внаслідок групового тиску і блокування формальних норм поведінки неформальними відносинами. Робітники свідомо обмежують продуктивність своєї праці, щоб запобігти перегляду норм виробітку і зниженню розцінок. Головна ідея праць Ф. Тейлора – змусити робітників працювати краще, раціональніше. Людина неповинна витрачати свою енергію даремно. Вона має працювати з повною віддачею.

28 Уроці Ф.Тейлор розробив метод нормування праці, який полягає у хронометражних спостереженнях і вимірюваннях робочого часу, необхідного для виконання окремих елементів і операцій у групах робітників із різною продуктивністю праці. Для кожного елемента операції вибиралися такі трудові рухи, які можна виконати в нормальний , тобто максимально короткий час. Для кожної роботи встановлювався єдиний метод її виконання як зразок. Історичне значення вчення Ф. Тейлора визначається, насамперед, його принципами раціоналізації елементів. Ф. Тейлор розглядав працю спроквола не як причину, а як наслідок. Він уважав, що недоліки в організації виробництва і праці недуже помітні, коли норми продуктивності занижені, однак, це породжує безвідповідальне ставлення до своїх обов’язків яку робітників (що свідомо стримують темп роботи, такі в адміністрації (яка перекладає свої обов’язки на плечі робітників. Якщо ж праця організована по-науковому, тобто робоче місце забезпечене всім необхідним і застосовуються раціональні засоби та методи праці, то робочий час буде використаний найбільш ефективно. За Ф. Тейлором, підвищити ефективність виробництва можна лише постійно вдосконалюючи техніко-організаційні та соціально-психологічні методи раціоналізації праці. Інший теоретик і практик примусової мотивації Генрі Форд (1863 –
1947) побудував свою доктрину на гармонії між виробництвом і споживанням, виходячи з того, що виробництво породжує попит попит підтримує виробництво, причому масове виробництво потребує масового споживання ; споживання стане масовим тількі тоді, коли робітники матимуть високу заробітну плату, а товари продаватимуться за порівняно низькими цінами. Останнього можна досягти, забезпечивши масове безперервне виробництво з мінімальними витратами, постійним оновленням техніки та організації праці

29 o
науково-технічний прогрес – важливий стимул споживання та одночасно засіб його задоволення. Г. Форд виходив з того, що пересічний робітник шукає таку роботу, виконуючи котру, непотрібно буде напружуватися ні фізично, ні розумово. Відтак Форд розвинув метод Ф. Тейлора до найвищого ступеня інтенсифікації, стверджуючи, що головною вимогою для запровадження принципів потокового виробництва є максимальне скорочення як потреби думати, такі кількості трудових рухів. Практичне використання цієї системи виявило, що, з одного боку, вона і справді максимально інтенсифікувала працю, аз іншого – призводила до швидкої розумової та фізичної деградації робітників. Останнє ставало на заваді впровадження більш складних верстатів і вдосконалення технологічних операцій. Тому згодом система була доповнена з урахуванням раціоналізаторських пропозицій робітників і розробкою організації оплати праці, яка заохочувала певну 'інтелектуалізацію' суто фізичної праці. На жальні тейлоризм, ні фордизм, ні інші подібні до них наукові концепції праці не виправдали тих величезних сподівань, які покладались на них на початку XX століття. Ігнорування людського чинника призвело до катастрофічного зростання плинності кадрів, збільшення економічних втрат від хвороб, виробничих травм. Досягнення науково-технічного прогресу значно ускладнили, як сам трудовий процес, такі управління ним. Постала нагальна необхідність дослідження впливу на трудовий процес найрізноманітніших чинників – біологічних, психологічних, соціальних тощо. На противагу розглянутим концепціями, що сприймали людину тільки як своєрідний додаток до верстата, вже в ті роки XX століття постає доктрина людських стосунків. Її автором є американський соціолог-психолог Елтон
Мейо. Дана теорія виникла як опозиція тейлоризму і стала підставою для критики концепції економічної людини, яка вважала що головним стимулом людської діяльності є лише матеріальний інтерес. Теорія людських відносин експериментально показала, що разом з матеріальними стимулами велике

30 значення мають психосоціальні фактори єдність групи, взаємини з керівником, благоприємна атмосфера на робочому місті, задоволеність робітника своєю працею і ін. У межах цієї теорії були розроблені поняття формальна та неформальна групи, їхня структура та механізм функціонування, вивчено широкий спектр проблем, пов’язаних з мотивами, цінностями індивіда, засобами передачі інформації в процесі трудової діяльності. Результати досліджень людських відносин дуже вплинули на розвиток індустріальної соціології та управління працею. Одним із напрямків психологізму в соціології є теорія соціометрії


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал