Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний технічний університет україни «київський політехнічний інститут»




Сторінка35/49
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.28 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   49
Вогнегасні речовини (ВР) — це речовини, що мають фізикохімічні властивості, які дають змогу створити умови для припинення горіння.
Нині широко використовуються такі вогнегасні речовини: вода, вода з домішками, піна (хімічна або хамічно-механічна), вогнегасні порошки, вуглекислий газ, галогеновані вуглеводні.
Вода — рідина за температури від 0 до 100
о
С. Способи подання — компактний або розпилений струмінь.
Вода з домішками. З метою покращення якості та підвищення ефективності гасіння у воду додають різноманітні речовини. Для зниження поверхневого натягу вживають поверхневоактивні (ПАР),
(піноутворювачі, сульфаноли та ін.).
Піна — дисперсна система, що складається з комірок — міхурців газу, розділених плівками рідини. За способом видобутку піни розподіляються на хімічні та повітряно-механічні. Хімічна піна утворюється в результаті хімічної реакції між лужною та кислотною частинами заряду. Повітряно-механічна піна утворюється в результаті механічного розпилення розчину піноутворювача та його змішування з повітрям у піногенераторах.
Вогнегасні порошки — дрібноподріблені мінеральні солі з різ- номанітними домішками. Вони розподіляються на порошки загального та спеціального призначення. Вогнегасні порошки загального призна- чення застосовуються для гасіння пожеж класів А, В, С та електрооб- ладнання під напругою (за винятком ПСБ-3, який не призначений для гасіння пожежі класу А). Вогнегасні порошки спеціального призначення використовуються для гасіння пожеж горючих металів.
Вуглекислий газ — безкольоровий газ без запаху й смаку при 0
o
С та
760 мм. рт. ст. температура замерзання мінус 56,6
o
С. Критична температура мінус 31
o
С.

375
Галогеновані вуглеводні — речовини, основними компонентами яких є бромистий етил, бромистий метил, дібромтетрафторетан та ін. Вони складаються з атомів вуглецю, водню та галоїдів фтору, хлору, брому, йоду. У практиці пожежогасіння використовуються головним чином бромфторхлорпохідні метану й етану, котрі мають промислові назви
«фреони» або «хладони».
?

?

?

?

?

6.10.

П
ОЖЕЖНА ТЕХНІКА




Кількість та номенклатура основних видів пожежної техніки для захисту населених пунктів і об’єктів (пожежних автомобілів, мотопомп, причіпів тощо) регламентується вимогами державних та (або) галузевих стандартів, будівельних норм, правил та інших чинних нормативних актів. На стадії проектування повинна визначатися потреба об’єктів у пожежній техніці, у тому числі в первинних засобах пожежогасіння.
Використання пожежної техніки, у тому числі пожежного обладнання, інвентарю та інструмента, для господарських, виробничих та інших потреб, не пов’язаних з пожежогасінням або навчанням протипожежних формувань, не дозволяється. У разі аварій та стихій- ного лиха застосування пожежної техніки для їх ліквідації можливо з дозволу органів державного пожежного нагляду.
Пересувна пожежна техніка (пожежні автомобілі, мотопомпи, причіпи) повинна утримуватися в опалюваних (з температурою середовища не нижче 10
о
С) пожежних депо або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (боксах), котрі повинні мати освітлення, телефонний зв’язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для забезпечення нормальних і безпечних умов роботи.
Пожежні автомобілі, мотопомпи та причіпи, введені в експлуатацію
(поставлені на бойове чергування або в резерв), повинні бути у повній готовності до виїзду (застосування) по тривозі: бути справними, мати повний комплект придатного до застосування пожежно-технічного обладнання, заправлені пальним, мастильними матеріалами, забезпе- чені запасом вогнегасних речовин.
За кожним пожежним автомобілем, мотопомпою, пристосованою
(переобладнаною) для цілей пожежогасіння технікою, слід закріпляти водія (моториста), який пройшов спеціальну підготовку. На пожежні автомобілі та мотопомпи повинні бути визначені бойові обслуги.
Ставлячи зазначену пожежну техніку на бойове чергування, нале- жить організовувати цілодобове чергування на ній особового складу
(членів ДПД).

376
На об’єкті повинен бути відпрацьований порядок направлення
і прибуття (доставки) техніки на місце пожежі згідно з розкладом виїзду, у тому числі і на поруч розташовані об’єкти житлового сектора.
Підприємство, де організовано цілодобове чергування на виїзній пожежній техніці, зобов’язане щоденно інформувати про її боєготов- ність найближчий підрозділ Державної пожежної охорони.
Перед введенням в експлуатацію (постановкою на бойове чергування) пожежні автомобілі, мотопомпи та причіпи необхідно піддавати випробуванням на відповідність вимогам нормативно-техніч- ної документації за участю представників пожежної охорони.
Види, періодичність, зміст та технологічна послідовність робіт з технічного обслуговування пожежних автомобілів, мотопомп та причіпів повинні відповідати вимогам, встановленим в експлуатаційній документації на вироби конкретних типів (марок).
Про перевірку стану агрегатів із запуском двигуна необхідно робити запис у спеціальному журналі, який зберігається у приміщенні, де встановлена ця техніка.
Незважаючи на те, що головною умовою у забезпеченні пожежної безпеки підприємств і організацій будь-якої галузі промисловості є планування та попереджувальні профілактичні заходи, спрямовані на недопущення загорянь і пожеж, наявність засобів пожежної техніки, їх надійність і постійна готовність до дії є однією з основних вимог всього комплексу протипожежних заходів, що забезпечують надійний захист промислового підприємства або об’єкта культурно-побутового призна- чення від пожеж і загорянь.
Пожежна техніка являє собою в основному пересувні пожежні автомобілі і змонтоване на них пожежне обладнання.
Пожежні автомобілі поділяються на автомобілі загального призна- чення і спеціальні пожежні автомобілі.
До пожежних автомобілів загального призначення належать авто- мобілі, на яких змонтовані насоси для подачі води, повітряно- механічної суміші і хімічної піни до місця виниклої пожежі.
До цієї ж групи належать автоцистерни, пересувні насосні станції, автомобілі з установками повітряно-пінного гасіння, насосно-рукавні автомобілі, причіпні та переносні мотопомпи, встановлені на автопричепах, а також спеціальні автонасоси і ручні насоси, що встановлюються і перевозяться на автопричепах.
Крім цієї групи автомобілів, є цілий ряд спеціальних пожежних автомашин. Пожежні автомобілі загального призначення повинні бути у кожній пожежній частині. Ці автомобілі доставляють до місця пожежі особовий склад пожежної частини, запас води, піноутворювач, пожежно-технічне обладнання, а також забезпечує подачу води, повітряно-механічну або хімічну піну.

377
На підприємствах місцевої промисловості найбільшу питому вагу займають пожежні автоцистерни, автонасоси, мотопомпи та ручні насоси. Пожежні автоцистерни бувають трьох типів: легкого, середнього та важкого.
Пожежні автоцистерни
легкого типу змонтовані на шасі автомобілів вантажопідйомністю до 4 т.
Пожежні автоцистерни
середнього типу монтуються на шасі вантажного автомобіля вантажопідйомністю до 5 т, а пожежні автоцис- терни важкого типу — на автомобілях вантажопідйомністю більше 5 т.
Усі пожежні автоцистерни монтуються на шасі вантажних автомобілів як звичайної, так і підвищеної прохідності з урахуванням використання їх в районах з поганими дорожніми покриттями або в умовах бездоріжжя.
?

?

?

?

?

6.11.

О
СНАЩЕННЯ ОБ

ЄКТІВ ПЕРВИННИМИ ЗАСОБАМИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ


До первинних засобів пожежогасіння належать: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубо-вовняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо).
Для визначення видів та кількості первинних засобів пожежога- сіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.
Необхідну кількість первинних засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а також для етажерок відкритих установок. Якщо в одному приміщенні розміщені декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, усі ці приміщення забезпечують вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найбільш небезпечного виробництва.
Покривала повинні мати розмір не менш як 1
Ч1 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж у разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до: 2
Ч1,5 м, 2Ч2 м.
Бочки з водою встановлюються у виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та за наявності горючих матеріалів, а також на території об’єктів, у садибах індивідуальних жилих будинків, дачних будиночків

378 тощо. Їх кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250—300 м
2
захищуваної площі.
Бочки для зберігання води з метою пожежогасіння відповідно до
ГОСТ 12.4.009-83 повинні мати місткість не менше 0,2 м
3
і бути укомплектовані пожежним відром місткістю не менше 0,008 м
3
Пожежні щити (стенди) встановлюються на території об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м
2
До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщаються на ньому, слід включати: вогнегасники — 3 шт., ящик з піском — 1 шт., покривало з негорючого теплоізоляційного матеріалу або повсті розміром 2х2 м — 1 шт., гаки — 3 шт., лопати — 2 шт., ломи — 2 шт., сокири — 2 шт.
Ящики для піску повинні мати місткість 0,5, 1,0 або 3,0 м
3 та бути укомплектованими совковою лопатою.
Вмістилища для піску, що є елементом конструкції пожежного стенду, повинні бути місткістю не менше 0,1 м
3
. Конструкція ящика
(вмістилища) повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати попадання опадів.
Склади лісу, тари та волокнистих матеріалів слід забезпечувати збільшеною кількістю пожежних щитів з набором первинних засобів пожежогасіння, виходячи з місцевих умов.
Будівлі та споруди, які зводяться та реконструюються, мають бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння з розрахунку:
? на 200 м
2
площі підлоги — один вогнегасник (якщо площа поверху менша 200 м
2
— два вогнегасники на поверх), бочка з водою, ящик з піском;
? на кожні 20 м довжини риштування (на поверхах) — один вогнегасник (але не менше двох на поверсі), а на кожні 100 м довжини риштування — бочка з водою;
? на 200 м
2
площі покриття з горючим утеплювачем або горючими покрівлями — один вогнегасник, бочка з водою, ящик з піском;
? на кожну люльку агрегата для будівництва градирень — по два вогнегасники;
? у місці встановлення теплогенераторів, калориферів — два вогнегасники та ящик з піском на кожний агрегат.
У вищезазначених місцях слід застосовувати вогнегасники пінні чи водяні місткістю 10 л або порошкові місткістю не менше 5 л. Місткість бочок з водою та ящиків з піском, а також їх укомплектованість
інвентарем (відрами, лопатами) — має відповідати вимогам пунктів 6 та
8 цього додатка.
На території будівництва в місцях розташування тимчасових бу- дівель, складів, майстерень встановлюються пожежні щити (стенди) та бочки з водою.

379
Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників. Вибір типу та визначення потрібної кількості вогнегасників здійснюється згідно з нормами залежно від їх вогнегасної спроможності, граничної площі, класу пожежі горючих речовин та матеріалів у захищуваному примі- щенні або на об’єкті, що потребує захисту (стандарт ISO N 3941-77):
клас А — пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);
клас В — пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються;
клас С — пожежі газів;
клас Д — пожежі металів та їх сплавів;
клас (Е)
?
— пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.
Крім перерахованих параметрів, береться до уваги також категорія приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.
Вибір типу вогнегасника (пересувний чи переносний) обумовлений розмірами можливих осередків пожеж; у разі збільшених їх розмірів рекомендується використовувати пересувні вогнегасники.
Для гасіння великих площ горіння, коли застосування ручних та пересувних вогнегасників є недостатнім, на об’єкті мають бути передбачені додатково ефективні засоби пожежогасіння.
Необхідно враховувати кліматичні умови експлуатації будівель та споруд, вибираючи вогнегасник з відповідною температурною межею використання.
Якщо на об’єкті можливі комбіновані осередки пожеж, то перевага у виборі вогнегасника віддається більш універсальному щодо області застосування.
Громадські будівлі та споруди повинні мати на кожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників.
Комплектування технологічного устаткування вогнегасниками здійснюється відповідно до вимог технічних умов (паспортів) на це устаткування або відповідних галузевих правил пожежної безпеки, затверджених у встановленому порядку.
Комплектування імпортного устаткування вогнегасниками здійсню-
ється згідно з умовами договору на його поставку.
У місцях зосередження коштовної апаратури й устаткування кількість засобів пожежогасіння може бути збільшена.
Коли від пожежі захищаються приміщення з ЕОМ, телефонних станцій, музеїв, архівів тощо, слід враховувати специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння до псування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислот-
?
Додатковий клас, прийнятий у цих Правилах для позначення пожеж, пов’язаних з горінням електроустановок

380 ними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.
Виробничі приміщення категорії Д, а також такі, що містять негорючі речовини й матеріали, можуть не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 м
2
. Необхідність встановлення вогнегасників у таких приміщеннях визначають керівники підприємств.
Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 20 м для громадських будівель та споруд; 30 м — для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м — для приміщень категорій В, Г; 70 м — для приміщень категорії Д.
За наявності декількох невеликих приміщень з однаковим рівнем пожежонебезпеки кількість необхідних вогнегасників визначається згідно з урахуванням сумарної площі цих приміщень.
Окремі пожежонебезпечні виробничі установки (фарбувальні камери, загартовувальні ванни, випробувальні стенди, установки для миття та знежирювання деталей, сушильні камери тощо) обладнуються не менше ніж двома вогнегасниками кожна або однією стандартною установкою пожежогасіння.
Окремо розташовані відкриті ректифікаційні, адсорбційні колони та інші технологічні установки забезпечуються вогнегасниками, покривалами, ящиками з піском, паровими шлангами. Їх кількість визначається адміністрацією об’єкта залежно від потужності установок і кількості горючих та легкозаймистих рідин і газів, які містяться в апаратах.
У місцях наявності великої кількості ЛЗР, ГР та легкогорючих матеріалів (каучук, гума тощо) доцільно встановлювати стаціонарні або пересувні вогнегасники типу ОВП-100, ОУ-25, ОУ-80, ОП-100, ОПА-
100, ОП-250 і т.п.
Приміщення, обладнані автоматичними стаціонарними установ- ками пожежогасіння, забезпечуються вогнегасниками на 50%, виходячи з їх розрахункової кількості.

?

?

?

?

?

6.12.

П
РОТИПОЖЕЖНЕ ВОДОПОСТАЧАННЯ


Система протипожежного водопостачання — це комплекс інженерних водопровідних пристроїв та споруд, призначених для забору води з вододжерела, її транспортування, зберігання запасів та подавання до місця пожежі.
Систему протипожежного водопостачання поділяють на дві частини: внутрішню (всередині будівель) та зовнішню (ззовні будівель).

381
Протипожежний водопровід (зовнішній та внутрішній) є одним з найбільш важливих елементів системи протипожежного водопостачання.
Внутрішні водопроводи являють собою сукупність трубопроводів та пристроїв, які забезпечують постачання води із зовнішньої мережі та її подавання до місця відбору води для гасіння пожеж, що можуть виникнути в будівлі. Необхідність улаштування внутрішнього протипожежного водопроводу, кількість уводів у будівлю, витрати води на внутрішнє пожежогасіння та кількість струмин від пожежних кранів визначаються, виходячи з вимог чинних будівельних норм відповідно до кожного конкретного об’єкта.
Внутрішнє протипожежне водопостачання улаштовують за такими схемами:
• без підвищувальних установок, коли напір води з зовнішнього водопроводу перевищує потрібний;
• з пожежними насосами-підвищувачами, які вмикаються тільки при пожежі та забезпечують необхідний тиск води;
• з водонапірним баком або пневмобаком і насосами в тих випадках, коли гарантований напір менше потрібного для господарських приладів та пожежних кранів, з забезпеченням недоторканого протипожежного запасу на перші 10 хв гасіння пожежі;
• з запасним резервуаром, коли в окремі часи доби є нестача води або гарантований напір менше 5 м (50 кПа).
До зовнішнього водопроводу належать усі пристрої та споруди для забору, очищення, зберігання та розподілу води мережею до вводу в будівлю.
Для відбору води із зовнішнього водопроводу на ньому встанов- люють пожежні гідранти. Встановлення гідрантів здійснюється на відстані не більше 2,5 м від краю проїжджої частини дороги та не менше 5 м від стін будівель та споруд, щоб забезпечити безпереш- кодний під’їзд пожежних автомобілів.
Протипожежні водопроводи бувають низького або високого тиску.
У водопроводах низького тиску мінімальний вільний напір води на рівні землі повинен бути 10 м (100 кПа), а необхідний напір у стволах для пожежогасіння створюється насосами пожежних автомобілів, мотопомп, що встановлюються на гідранти.
У водопроводах високого тиску вода до місця пожежі подається по рукавних лініях безпосередньо від гідрантів під напором від стаціонарних пожежних насосів, встановлених у приміщенні насосної станції. Такі насоси працюють постійно або вмикаються під час пожежі.
Біля місць розташування пожежних гідрантів повинні бути вста- новлені покажчики (об’ємні зі світильником або пласкі із застосу- ванням світловідбивних покриттів) з нанесеними на них: літерним
індексом «ПГ», цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика

382 до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева).
Відповідальність за технічний стан пожежних гідрантів, встанов- лених на мережі водопроводу населених пунктів, несуть відповідні служби (організації, установи), які відають цими мережами водо про- воду, а на території підприємств — їх власники або орендарі (згідно з договором оренди).
Перевірка працездатності пожежних гідрантів повинна здійсню- ватися особами, що відповідають за їх технічний стан, не рідше
2 разів на рік (навесні й восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів повинні бути очищені від бруду, льоду і снігу, в холодний період утеплені, а стояки — звільнені від води. Кришки люків рекомендується фарбувати в червоний колір.
Пожежний кран — комплект пристроїв, який складається із клапана
(вентиля), що встановлюється на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з’єднувальною головкою, а також пожежного рукава з ручним стволом.
Пожежні крани розміщуються у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування та візуального огляду їх без розкривання.
Спосіб установлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність повертання вентиля та приєднання рукава. Напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного крана повинен виключати різкий залом пожежного рукава у місці його приєднання.
Влаштовуючи шафки, слід враховувати можливість розміщення в них двох вогнегасників.
На дверцятах пожежних шафок із зовнішнього боку повинні бути вказані після літерного індексу «ПК» порядковий номер крана та номер телефону для виклику пожежної охорони.
Населені пункти, підприємства, установи, організації, будинки повинні бути забезпечені протипожежним водопостачанням
(протипожежними водопроводом, резервуарами, водоймами і т. п.) для зовнішнього пожежогасіння. Його проектування та улаштування слід здійснювати відповідно до вимог СНиП 2.04.02.
Будинки різного призначення повинні забезпечуватися протипожежним водопостачанням для внутрішнього пожежогасіння.
Його проектування та улаштування слід здійснювати відповідно до вимог СНиП 2.04.01.
Вимоги до пожежного водопостачання.
? на території підприємства повинно бути пожежне водопостачання: а) пожежний водопровід низького або високого тиску; б) пожежні водоймища.
? витрати води залежать від: категорії будівлі;

383
? ступеня вогнестійкості будівлі та об`єму будівлі.
? відстань між ПГ повинна бути не більше 200 м.
? відстань між пожежними водоймищами повинна бути: а) при наявності автонасосів — 400 м. б) при наявності мотопомп — 200
ч300 м.
? відстань від пожежних водоймищ до будівель повинна бути: а) до будівель ІІІ, ІV, V, ступеня вогнестійкості, а також відкритих складів горючих матеріалів
? З0 м. б) до будівель І, ІІ ступеня вогнестійкості
? 10 м.
? повинні бути світлові або флюоресцентні показчики ПВ та ПГ.
? відстань від ПГ до будівель п. б. не менше 5 м, а до дороги не більше 2,5 м.
? повинні бути пірси для збирання води з річок, озер.
? біля водоймищ необхідна площадка для розвертання розміром 12 х 12 м.
?

?

?

?

?

6.13.

С
ИСТЕМИ ПРОТИДИМНОГО ЗАХИСТУ

Дуже важливо для безпеки людей створити протидимний захист приміщень і особливо шляхів евакуації. Протидимний захист забезпечується обмеженням розповсюдження продуктів горіння по будівлях та приміщеннях, ізоляцією можливих місць виникнення пожежі, примусовим видаленням диму. Ці задачі вирішуються за допомогою об’ємно-плану- вальних та конструктивних рішень при проектуванні об’єктів, деякими технологічними прийомами в процесі будівництва, завдяки використанню спеціальних пристроїв і вентиляційних систем, які призначені для видалення диму, зниження температури і конденсації продуктів горіння.
Необхідність обладнання будинків і приміщень системами про- тидимного захисту та технічними засобами оповіщення про пожежу, вимоги до їх улаштування встановлюються будівельними нормами.
Для протидимного захисту будинків і приміщень слід передбачати спеціальні вентиляційні системи, які повинні забезпечувати:
• видалення диму з коридорів, холів, інших приміщень у разі пожежі з метою проведення безпечної евакуації людей на початковій стадії пожежі;
• подавання повітря до ліфтових шахт, протипожежних тамбур- шлюзів, сходових кліток типів Н2, Н4 та інших захищуваних об’ємів
(відповідно до вимог, встановлених у НД) для створення в них надлишкового тиску (підпору повітря) й запобігання впливу на людей небезпечних факторів пожежі.
Необхідність застосування у будинках та приміщеннях різного

384 призначення вентиляційних систем протидимного захисту та вимоги до
їх проектування й улаштування визначають відповідно до СНиП
2.04.05, інших НД.
Класифікація та призначення установок протидимного захисту
(УПДЗ)


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   49


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал