Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний технічний університет україни «київський політехнічний інститут»




Сторінка29/49
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.28 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   49
Механічна вентиляція
Вентиляція, за допомогою якої повітря подається в приміщення чи видаляється з них з використанням механічних побудників руху повітря, називається механічною вентиляцією.
У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється в основному вентиляторами – повітродувними машинами (осьового чи відцентрового типу) і, в деяких випадках, ежекторами. Осьовий
вентилятор являє собою розташоване в циліндричному кожусі лопаткове колесо, при обертанні якого повітря, що надходить у вентилятор, під дією лопаток переміщається в осьовому напрямку. До переваг осьових вентиляторів відноситься простота конструкції, велика продуктивність, можливість економічного регулювання продуктивності, можливість реверсування потоку повітря. До їх недоліків відноситься мала величина тиску (30-300 Па) і підвищений шум. Відцентровий
вентилятор складається зі спірального корпуса з розміщеним усередині лопатковим колесом, при обертанні якого повітря, що припливає через вхідний отвір, попадає в канали між лопатками колеса і під дією відцентрової сили переміщається по цих каналах, збирається корпусом і викидається через випускний отвір. Тиск вентиляторів такого типу може досягати більш 10000 Па. У залежності від складу переміщуваного повітря вентилятори можуть виготовлятися з різних матеріалів і різної конструкції (звичайного, пилового, антикорозійного, вибухобезпечного виконання). При підборі вентиляторів потрібно знати необхідну продуктивність, створюваний тиск і, в окремих випадках, конструкт- тивне виконання. Повний тиск, що розвиває вентилятор, витрачається на подолання опорів на всмоктувальному і нагнітальному повітроводі при переміщенні повітря.
Установка вентиляційної системи (припливна, витяжна, припливно- витяжна) складається з повітрозабірних і пристроїв для викиду повітря
(розташованих зовні будинку), пристроїв для очищення повітря від пилу і газів, калориферів для підігріву повітря в холодний період, повітроводів, вентилятора, пристроїв подачі і видалення повітря в приміщенні, дроселів і засувок. Розрахунок вентиляційної мережі полягає у визначенні втрат тиску при рухові повітря, що складаються з втрат на тертя повітря за рахунок шорсткості повітроводу) і в місцевих опорах (повороти, зміни площ, перетини, фільтри, калорифери й ін.).
Повні втрати тиску (Па) визначають підсумовуванням втрат тиску на окремих розрахункових ділянках.
Порядок розрахунку вентиляційної мережі такий:

310 1.
Вибирають конфігурацію мережі в залежності від розміщення приміщень, установок, робочих місць, що повинна обслуговувати вентиляційна система.
2.
Знаючи необхідну витрату повітря на окремих ділянках повітроводів, визначають площі їхніх поперечних перерізів, виходячи з допустимих швидкостей руху повітря (у звичайних вентиляційних системах швидкість приймають 6-12 м/с, а в аспіраційних установках для запобігання засмічення – 10-25 м/с).
3.
За формулою розраховують опір мережі, причому за розрахункову звичайно приймають найбільш протяжну магістраль.
4.
По каталогах вибирають вентилятор і електродвигун.
Якщо опір мережі виявилося занадто великим, розміри повітроводів збільшують і роблять перерахунок мережі.
На підставі даних про необхідну продуктивність і тиск роблять вибір вентилятора за його аеродинамічною характеристикою, що графічно виражає зв'язок між тиском, продуктивністю і к. к. д. при визначених швидкостях обертання. При виборі вентилятора враховують, що його продуктивність пропорційна швидкості обертання робочого колеса, повний тиск — квадрату швидкості обертання, а споживана потужність – кубу швидкості обертання. Установочна потужність електродвигуна (N, кВт) для вентилятора розраховується за діючою методикаю.
Кондиціонування повітря
Кондиціонування повітря — це створення автоматичного підтримування в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов (постійних чи таких, що змінюються), по визначеній програмі температури, вологості, чистоти і швидкості руху повітря. У відповідності з вимогами для конкретних приміщень повітря нагрівають або охолоджують, зволожують або висушують, очищають від забруднюючих речовин або піддають дезінфекції, дезодорації, озонуванню. Системи кондиціонування повітря повинні забезпечувати нормовані метеорологічні параметри та чистоту повітря в приміщенні при розрахункових параметрах зовнішнього повітря для теплого і холодного періодів року згідно ДСН 3.3.6.042-99 (Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень) та ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ (Воздух рабочей зоны).
Кондиціонування повітря здійснюється комплексом технічних засобів — системою кондиціонування повітря (СКП). В склад СКП входять: прилади приготування, переміщення та розподілу повітря, засоби автоматики, дистанційного керування та контролю. Технічні засоби СКП повністю або частково агрегатуються в апараті — кондиціонері.
Установки для кондиціонування повітря можуть бути центральними
(рис. 3), які обслуговують декілька приміщень або будинок, і

311 місцевими, які обслуговують невеликі приміщення. Також існують розробки кондиціонерів, які розташовуються на окремих робочих місцях.
Центральні кондиціонери збираються з типових секцій в залежності від потреб в обробці повітря та продуктивності. Продуктивність центральних кондиціонерів досягає 250000 м
3
/год і більше.
Конструкція центрального кондиціонера передбачає приготування і обробку зовнішнього повітря та частини рециркуляційного повітря в окремих приміщеннях та роздачу повітря по повітроводам в приміщення, що обслуговуються. Для охолодження повітря застосовується розпилена холодна вода та компресорні холодильні пристрої, а для підігріву – різноманітні калорифери.
Місцеві системи кондиціонування поділяються на автономні і неавтономні. Автономні кондиціонери можуть мати все устаткування для оброблення повітря і потребують тільки підключення до електромережі або також до водопостачання і каналізації. Неавтономні кондиціонери підключаються, окрім того, до систем подачі тепла та холоду. Останнім часом поширюється розповсюдження місцевих кондиціонерів типа “спліт”-системи. Кондиціонер типу “спліт”-система має два блока, один розташовується усередині приміщення, другій зовні на стіні будівлі. У першому блоці розташовані компресор, вентилятор, випаровувач (радіатор), у зовнішній частині розтало- вується конденсатор (радіатор) та вентилятор. Компресор, випаровувач та конденсатор з’єднані мідними трубами, в яких циркулює фреон.
Робота кондиціонера здійснюється так: на вхід компресора подається газоподібний фреон під малим тиском 3.5 атмосфери. Компресор стискає фреон до 10…15 атмосфер, при цьому фреон нагрівається і поступає в конденсатор, що розташований у зовнішній частині. При
інтенсивному обдуві конденсатора зовнішнім вентилятором фреон
???. 2.11. ?????????? ??????????? ????????????:
1 — ??????; 2 — ??????; 3 — ?????????; 4 — ???????????????;
5 — ?????????? ??????; 6 — ??????????
1
??????????
2 5
4 6
????????
???????
??????? ? ?????????
??????? ? ??????????
3

312 охолоджується та переходить в летку фазу. Далі з конденсатора леткий фреон прямує через знижуючий тиск клапан до випаровувача, де випаровується з поглинанням тепла. Температура поверхні випаровувача знижується, що охолоджує повітря, яке прямує через випаровувач за допомогою внутрішнього вентилятора до приміщення.
Далі цикл повторюється. Таким чином, ця система тільки охолоджує внутрішнє повітря без подачі свіжого повітря. Існують “спліт”- кондиціонери, які спроможні не тільки охолоджувати, а й нагрівати повітря приміщень (реверсивні типи).
Вибір “спліт”-кондиціонера здійснюють за потужністю
(охолодження) з урахуванням усіх теплоприпливів – зовнішнього, від обладнання та робітників. Орієнтовно, розрахунок потрібної потужності
(Q
к
) “спліт” – кондиціонера можна зробити по формулі:
Q
к
= Q
з
+ Q
о
+ Q
р
, (5) де Q
з
— зовнішній приплив тепла; орієнтовно Q
з
= q
?V, де q – коефіцієнт (30…40 Вт/м
3
); для вікон південної орієнтації – q = 40
Вт/м
3
, для північної – q = 30 Вт/м
3
, середнє значення q = 35 Вт/м
3
;
V – об’єм приміщення, м
3
Q
о
– виділення тепла від обладнання, кВт (орієнтовно для персонального комп’ютера та копіювального пристрою Q
о
= 0,3 кВт, для інших електричних приладів Q
о
=0,3
?Р, де Р – паспортна потужність, кВт;
Q
р
– виділення тепла від робітників (при спокійній роботі Q
р
=
0,1 кВт).
Далі вибирають ближчу за потужністю марку кондиціонера або розраховують кількість заданих по потужності кондиціонерів.

?

?

?

?

?

4.13.

С
АНІТАРНО
-
ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО УМОВ ПРАЦІ


Вимоги до розміщення та планування території підприємств
Розміщення території підприємства. Згідно вимог СН 245-71
(“Санитарные нормы проектирования промышленных предприятий”) та ДСН 173-96 (“Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів) промислові підприємства розміщують на території населених пунктів у спеціально виділених промислових районах або за межами населених пунктів на деякій відстані від них (в залежності від викиду шкідливих речовин).
Між підприємством та житловим районом створюється санітарно- захисна зона, тобто територія між місцями виділення в атмосферу виробничих шкідливостей та житловими чи громадськими будівлями, розміщеними у громадських місцях, ширина якої залежить від класу

313 підприємств, виробництв і об’єктів (табл. 1). Санітарними нормами встановлено п’ять класів підприємств, виробництв і об’єктів в залежності від потужності підприємства, умов технологічного процесу, характеру та кількості виділюваних в навколишнє середовище шкідливих речовин та речовин, що мають неприємний запах, чи шкідливих фізичних впливів, а також з урахуванням передбачуваних заходів щодо зменшення їх несприятливого впливу на довкілля.
Таблиця 1
Ширина санітарно-захисної зони підприємств, виробництв і об’єктів
Клас виробництва
I
II
III
IV
V
Ширина санітарно-захисної зони, м
1000 500 300 100 50
До першого класу, наприклад, відносяться потужні виробництва, пов’язані із виплавкою чавуну, сталі, кольорових металів та ливарні виробництва. До другого класу — менш потужні металургійні та ливарні виробництва, виробнцтво свинцевих акумуляторів; до третього класу — малопотужні металургійні та ливарні виробництва, виробництва кабелю, пластмас, будівельних матеріалів; до четвертого класу — виробництва металообробної промисловості та приладів електро- технічної промисловості і до п’ятого класу відносятся виробництва приладів для електротехнічної промисловості, будівельних матеріалів, стиснених та зріджених продуктів розділення повітря і ін.
Санітарно-захисн зона чи її частина не може використовуватись для розміщення промилосової площадки виробництв того ж класу шкідливості, до якого відноситься розширюване підприємство. У межах санітарно-захисної зони дозволяється розміщувати менш шкідливі промислові підприємтва, а також пожежні депо, санітарно-побутові підприємтва, гаражі, склади та інше. Територія санітарно-захисної зони має бути упорядкована та озеленена.
Промислові підприємтва, що виділяють виробничі шкідливості
(гази, дим, кіптяву, пил, неприємні запахи, шум) не дозволяється розміщувати по відношенню до житлового району з навітряного боку для вітрів переважного напрямку.
Планування території підприємств. Генеральні плани промислових підприємств розробляють у відповідності до санітарно-гігієнічних вимог та вимог безпеки праці і пожежної безпеки, тобто передбачають запобіганню виникнення небезпечних чи шкідливих виробничих факторів, що перевищують гранично допустимі концентрації чи рівні в атмосферному повітрі населених пунктів і водойм, а також розповсюдження пожеж. При цьому враховується також натуральне провітрювання та освітлення. Площадка промислового підприємства

314 повинна мати відносно рівну поверхню і нахил до 0,002% для стоку поверхневих вод.
За функціональним призначенням площадка підприємства розділяється на зони: передзаводську (за межами огорожі чи умовної межі підприємства), виробничу, підсобну і складську.
Забудова промислової площадки може бути суцільною або окремо розміщеними будівлями, одно- або багатоповерховими. Забороняється суцільна забудова із замкненим внутрішнім двором, бо в цьому випадку погіршується провітрювання та натуральне освітлення будівель.
Санітарні розриви між будівлями, що освітлюються через віконні прорізи, приймаються не менше найбільної висоти до верху карнизу будівель, що розміщені напроти.
Виробничі та складські приміщення можуть мати будь-яку форму та розміри, зумовлені виробничими вимогами, але, виходячи з санітарно- гігієнічних умов (освітлення, вентиляція), найбільш доцільні будівлі, що мають форму прямокутника. Конструкція виробничих будівель, число поверхів та площа обумовлюються технологічними процесами, категорієї вибухопожежонебезпеки, наявністю шкідливих та небезпек- чних факторів.
Центральних вхід на територію підприємства слід передбачати з боку основного підходу чи під’їзду працівників. Територія підприємства повинна мати впорядковані пішоходні доріжки (тротуари) від централь- ного та додаткових прохідних пунктів до всіх будівель і споруд. До будівель і споруд по усій їх довжині має передбачатись під’їзд поже- жних автомобілів.
До будівель передбачається підвод мереж електроенергії, водо постачання та каналізації.
Територія підприємства має бути озеленена, площа цих ділянок повинна складати не менше 10% площі підприємства.
Водопостачання. Залежно від призначення будівлі і технології виробництва передбачають системи зовнішнього та внутрішнього водопостачання. В злежності від вимог технологічного процесу застосовують такі системи технологічного водопостачання: оборотну, повторного використання, охолодженої, дистильованої, пом’якшеної води та ін. Для скорочення розходу води на технологічні потреби слід застосовувати системи повторного та оборотного водопостачання.
Пристрої питного водопостачання (фонтанчики) рекомендується розміщувати у проходах виробничих приміщень, вестибюлях, кімнатах відпочинку, на відкритих площадках території підприємтва і, як вийняток, у виробничих цехах. Мережі господарчо-питного водопос- тачання мають бути відділені від мереж, що подають непитну воду.
Норми розходу води на господарсько-питні потреби становлять 45 л у гарячих цехах та 25 л на працівника в зміну у звичайних цехах.

315
Каналізація. Каналізація, що служить для відведення стічних вод, розділяється на виробничу, господарсько-фекальну та зливову.
Каналізаційні системи склададються з приймальних пристроїв (лотки, раковини), каналізаційних мереж, станції перекачки, очисних споруд та допоміжних пристроїв.
Забороняється спуск господарсько-фекальних та виробничих стічних вод у поглинаючі колодязі, щоб запобігти забрудненню водоносних шарів грунту. На ряді підприємтв здійснюється оборотна система водопостачання, при якій забруднена виробнича вода після очищення знову поступає для потреб технологічних процесів. Спуск незабруднених виробничих стічних вод (наприклад, з системи охородження) допускається у зливну каналізацію, що призначена для стікання атмосферних опадів.
Для багатьох підприємств допускається спуск стічних вод, що вміщують шкідливі речовини, після відповідної обробки, у міську каналізаційну мережі, якщо концентрація шкідливих речовин у суміші стічних вод підприємтва та міських стічних вод не перевищує встановлених норм.
Вимоги до виробничих і допоміжних приміщень
Вимоги до виробничих приміщень. Вибір типу приміщення визначається технологічним процесом та можливістю боротьби з шумом, вібрацією і забрудненням повітря. Наявність великих за розміром віконних прорізів та ліхтарів має забезпечувати хороше натуральне освітлення. Обов’язковим являється також улаштування ефективної вентиляції.
Висота виробничих приміщень повинна бути не менше 3,2 м, а об’єм і площа – 15 м
3
та 4,5 м
2
відповідно на кожного працівника.
Приміщення чи дільниці виробництв з надлишками тепла (більше
20 ккал/(м
3
*год)), а також із значними виділеннями шкідливих газів, парів чи пилу слід, як правило, розміщувати біля зовнішніх стін будівель, а у багатоповерхових будівлях — на верхніх поверхах.
Підлога на робочих місцях має бути рівною, теплою, щільною та такою, що не чинить опір ударам; мати неслизьку та зручну для очистки поверхню; бути стійкою до хімічних впливів та поглинення цих речовин.
Стіни виробничих та побутових приміщень мають відповідати вимогам шумо- і теплозахисту; підлягати легкому прибиранню та миттю; мати оздоблення, що виключає можливість поглинення чи осадження отруйних речовин (керамічна плитка, олійна фарба).
Приміщення, де розміщені виробництва з віділенням шкідливих та агресивних речовин (кислоти, луги, ртуть, бензол, сполуки свинцю та
ін.), повинні мати стіни, стелю та конструкції, пофарбовані так, щоб попереджувалась сорбція (осаджування) цих речовин та допускались легкі очищення та миття цих поверхонь.

316
У приміщенях з великим виділенням пилу (шліфування, заточка, розмел) слід передбачити прибирання за допомогою пилососів чи гідрозмивання.
Колір інтер’єрів приміщень має відповідати вимогам технічної естетики.
Вимоги до допоміжних приміщень та будівель. До допоміжних відно- сяться приміщення та будівлі адміністративні, санітарно-побутові, гро- мадського харчування, охорони здоров’я, культурного обслуговування, конструкторських бюро, для учбових занять та громадських організацій
.
Допоміжні приміщення різного призначення слід розміщувати в одній будівлі з виробничими приміщеннями або прибудованою до них у місцях з найменшим впливом шкідливих факторів, а якщо таке розміщення неможливе, то їх можна розміщувати і в окремих будівлях.
Висота поверхів окремих будівель, прибудов чи вбудов має бути не меншою 3,3 м, висота від підлоги до низу перекрить – 2,2 м, а у місцях нерегулярного переходу людей — 1,8 м. Висота допоміжних приміщень, що розміщені у виробничих будівлях, має бути не меншою 2,4 м.
Площа допоміжних приміщень має бути не меншою ніж 4м
2
на одне робоче місце у кімнаті управлінь і 6 м
2
– у конструкторських бюро; 0,9 м
2 на одне місце в залі нарад; 0,27 м
2
на одного співробітника у вестибюлях та гардеробних.
До групи санітарно-побутових приміщень входять: гардеробні; душові; туалети; кімнати для вмивання та паління; приміщення для знешкодження, сушіння та обезпилення робочого одягу; приміщення для особистої гігієни жінок та кормління немовлят; приміщення для обігрівання працівників. У санітарно-побутових приміщеннях підлоги мають бути вологостійкими, з неслизькою поверхнею, світлих тонів; стіни та перегородки – облицьовані вологостійким, світлих тонів матеріалами на висоту 1,8 м.
В гардеробних приміщеннях для зберігання одігу мають бути шафи з розмірами: висота 1650 мм, ширина 250…400 мм, глибина 300 мм.
Кількість шаф має відповідати списочній кількості працівників.
Технічна естетика виробничих приміщень. Науково встановлено, що колір навколишніх предметів та предметних ансамблів впливає на емоції (позитивні чи негативні), тобто на настрій людей: одні кольори діють заспокоююче, інші – подразнюючи, збуджуючи.
Так, наприклад, червоний колір — збуджуючий, гарячий, енергійний. Жовтогарячий колір сприймається також як розжарений, гарячий; він зігріває, бадьорить, стимулює до активної діяльності.
Жовтий – теплий, веселий; привертає до хорошого настрою. Зелений
– колір спокою і свіжості, заспокоює нервову систему; у сполученні з жовтим набуває м’яких тонів і благотворно впливає на настрій.
Блакитний та синій кольори нагадують про далечінь, воду, холод; вони свіжі та прозорі, здаються легкими і повітряними; при їх дії зменшується фізичне навантаження, вони можуть регулювати ритм

317 дихання, заспокоювати пульс. Білий колір – холодний, одноманітний; здатний викликати апатію. Чорний – похмурий і важкий; різко погіршує настрій. Сірий – діловий, сумний, похмурий; у виробничих умовах застосовувати його не рекомендується.
Умовно кольори поділені на теплі (червоний, жовтогарячий, жовтий), які впливають на людину збуджуюче (розширюють зіниці, прискорюють пульс і дихання), прискорюючи її загальну втому на роботі; і холодні (зелений, блакитний, синій), які заспокоюють і зменшують зорову втому.
Виходячи з цього, загальна схема використання кольору чи групи кольорів з метою зменшення втоми плацівників така: якщо виробничий процес чи фактори довкілля впливають на працівників збуджуюче, слід застосовувати заспокійливі кольори; а якщо на працівників діють будь- які гнітючі фактори, то їм має протиставлятись збуджуюче кольорове середовище.
Проектування колірного рішення інтер’єру виробничих приміщень слід виконувати у відповідності із СН 181-70 (“Указания по проектированию цветовой отделки интерьеров производственных зданий промышленных предприятий”). Так, при роботі, що вимагає зосередженості, рекомендується вибирати неяскраві, малоконтрастні відтінки, які не розсіювали б увагу, а при роботі, що вимагає
інтенсивного фізичного чи розумового навантаження, рекомендуються відтінки теплих кольорів, що збуджують активність.
Таке оформлення інтер’єрів виробничих приміщень сприяє нейт- ралізації втомлюючого впливу виробничого процесу та послабленню відчуття стомленості і, з рештою, підвищенню працездатності та змен- шенню травматизму.
Організація праці на робочому місці
Організація праці на робочому місці – це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці.
Робоче місце – це зона, яка оснащена технічними засобами і в якій відбувається трудова діяльність працівника чи групи працівників.
Організація праці на робочому місці полягає у виборі робочої пози та системи робочих рухів, визначення розмірів робочої зони та розмі- щення у ній органів керування, інструментів, заготовок, матеріалів, пристроїв та ін., а також у виборі оптимального режиму праці та відпочинку.
Робоча поза. Правильно вибрана робоча поза сприяє зменшенню втоми та збереженню працездатності працівника. Робоча поза може бути вільною або заданою (табл. 2).

318
Таблиця 2
Характеристика робочих поз людини
Робоча поза
Зусилля, Н
Рухливість під час роботи
Радіус робочої зони, мм
Особливості діяльності
Сидячи-стоячи
(поперемінно)
50…100 Середня
(можливість періодичної зміни пози)
500…750 Достатньо великий огляд і зона досяжності рук
Сидячи до 80
Обмежена
380…500
Невелика статична стомлюваність, більш спокійне положення рук, можливість виконання точної роботи
Стоячи 100…120 Велика
(вільність пози
і рухів)
750 та більше
Краще використовування сили, більший огляд; передчасна стомлюваність
Вільна поза роботи означає можливість працювати поперемінно сидачи і стоячи. Це найбільш зручна поза, бо дозволяє чергувати завантаження м’язів та зменшує загальну втому.
Задані робочі пози – сидячи сбо стоячи. Робоча поза “сидячи” найбільш зручна, але вона може застосовуватись для робіт з невеликими фізичними зусиллями, з помірним темпом або потребуючих великої точності. Поза “стоячи” є найбільш тяжкою, бо вимагає витрачати енергію і на виконання роботи і на підтримку тіла у вертикальному чи похилому положенні, що зумовлює швидке стомлення.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   49


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал