Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний технічний університет україни «київський політехнічний інститут»



Pdf просмотр
Сторінка28/49
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.28 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   49
Санітарно-побутові приміщення
Санітарно-побутові приміщення в залежності від групи виробничих процесів повинні відповідати вимогам СНиП 2.09.03-85 Сооружения промышленных предприятий та СНиП 2.09.04-87 Административные и бытовые здания.
Допоміжні приміщення
Площа невиробничих приміщень на підприємствах індпошиву і ремонту одягу визначаються відповідно до СНиП П-80-75 Нормы проектирования. Предприятия бытового обслужывания населения.
На підприємствах з числом робочих місць до 40 слід передбачити комори з площею із розрахунку 1,5 кв.м на кожного працюючого і 1 кв.м — на кожного наступного працюючого понад 40.
На підприємствах з числом робочих місць менше за 20 допускається об'єднувати комори матеріалів готових і щойно прийнятих замовлень.
У приймальних пунктах — 20 кв.м на кожного приймальника.
У сільських приймальних пунктах при сумісництві прийому замовлень по різних видах обслуговування одним приймальником площа приміщення комори не повинна бути меншою за 20 кв.м.
Площі приміщень для відвідувачів слід визначати із розрахунку 2,5 кв.м — до 10 робочих місць; 1,5 кв.м — на кожного наступного працюючого понад 10.
Водопостачання та каналізація
Водопостачання та каналізація будівель і споруд підприємств
індпошиву і ремонту одягу повинні відповідати вимогам СНиП 2.04.01-
85 Внутренний водопровод и канализация зданий, СНиП П-34-76
Горячее водоснабжение.
Улаштування водопроводу і каналізації у виробничих, допоміжних та побутових приміщеннях підприємств необхідно передбачити для постачання води на виробничі, господарчо-питні потреби та пожежотушіння, а також для відведення стічних вод.
Для забезпечення підприємств гарячою водою передбачаються системи централізованого або місцевого гарячого водопостачання.
На внутрішньому водопроводі передбачаються на кожні 30-70 м периметру будівлі по одному поливальному кранові, які розміщуються в нішах зовнішніх стін будівель.
Спускання господарчо-фекальних та виробничих стічних вод в поглинаючі колодязі забороняється.
Для неканалізованих дільниць території підприємства допускається з дозволу місцевих органів санітарного нагляду використання

300 вигребних ям обмеженого користування з пристроями, які перешкод- жають забрудненню грунту.

?

?

?

?

?

4.11. О
СОБЛИВОСТІ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ ПІД ЧАС ВАНТАЖНО
-
РОЗВАНТАЖУВАЛЬНИХ РОБІТ
Запільні положення
Основним заходом для покращання та полегшення умов праці при виконанні вантажо-розвантажувальних робіт, а також для забезпечення безпеки пращоючих є широке впровадження механізації наванта- жування, вивантажування та транспортування вантажів.
Усі роботи, пов'зані з навантажуванням, вивантажуванням, складу- ванням і транспортуванням вантажів, мають виконуватися відповідно до ГОСТ 12.3.009-76 «Работы погрузочно-разгрузочные. Общие требования безопасности», ГОСТ 12.3.020–80 «Процессы перемещения грузов на предприятиях. Общие требования безопасности».
Вантажо-розвантажувальні роботи виконують під керівництвом досвідченого працівника, який повинен пройти навчання і перевірку знань чинних нормативно-правових актів з охорони праці в межах своїх функціональних обов'язків і мати відповідне посвідчення.
Керівник робіт готує розвантажувальну площадку, встановлює порядок і способи навантажування, вивантажування і переміщення вантажів, розподіляє робітників відповідно до їх кваліфікації та досвіду,
інструктує робітників з питань технології виконання робіт та дотрима- ння вимог безпеки й безпечних прийомів праці на цих роботах, забез- печує місце робіт справними пристроями, механізмами та кранами.
Вантажо-розвантажувальні роботи виконують, як правило, механі- зованим способом за допомогою кранів, навантажувачів, розванта- жувачів та інших машин, а за незначних об'ємів – із застосуванням засобів малої механізації. Механізований спосіб вантажно- розвантажувальних робіт застосовується для вантажів масою більше 20 кг, а також під час піднімання вантажів на висоту більше 3 м. Вантажі великої ваги масою більше 500 кг дозволяється вантажити та вивантажувати тільки вантажопідйомними кранами.
Навантажування та розвантажування важких і громіздких вантажів здійснюється спеціально призначеними досвідченими робітниками під керівництвом відповідальної особи (майстра, бригадира), зобов'язаної слідкувати за безпекою навантажування, транспортування і розванта- жування вказаних вантажів. У темний час доби навантажування та розвантажування матеріалів допускаються тільки при освітленості місця робіт у горизонтальній площині на рівні землі не менше 20 лк.

301
Діючим законодавством дозволена наступна норма перенесення вантажів: чоловіком – масою не більше 50 кг на відстань, що не перевищує 25 м, і на висоту не вище 3 м; жінкою (віком більше 18 років) – масою не більше 15 кг. Переміщення вантажів на відстань більше 25 м повинно виконуватися на двоколісних візках або інших пристосуваннях малої механізації.
Перенесення та пересування важких предметів особами віком до 18 років допускається тільки у тих випадках, коли ці операції безпосередньо пов'язані з виконуваною або професійною роботою (не вантажником) і займають не більше однієї третини робочого часу.
Гранична маса вантажу, який вони можуть переносити, наведена у першому розділі.
З метою забезпечення безпеки та зручності у роботі, площадки для вантажно-розвантажувальних робіт мають бути сплановані, обгорожені з метою обмеження доступу сторонніх осіб, та облаштовані відводом води. Площадки, розраховані на строк служби більше року, повинні мати тверде покриття.
У зимовий період вантажно-розвантажувальні площадки необхідно регулярно чистити від снігу та льоду і посипати піском, попелом та шлаком.
Вантажно-розвантажувальні площадки обладнуються спеціальним
інвентарем і найпростішими пристосуваннями (перехідні містки, східці, дошки для кочення, переносні драбини, домкрати, тачки, медведки, вагончики, візки, конвеєри тощо), що забезпечують безпеку та полегшують виконання робіт. Інвентар і пристосування, що застосовується при вантажно-розвантажувальних роботах, слід утримувати у справному стані. При переміщенні вантажів масою від 20 до 500 кг (кожне місце окремо) вантажникам мають видавати зазначені найпростіші пристосування.
Вантажні платформи повинні бути на висоті 1,1 м від рівня верху головки рейки, а з боку автомобільного під'їзду – на висоті підлоги кузова транспортного засобу. У місцях, де не передбачається навантажування або вивантажування негабаритних вантажів, а також пропуск вагонів із такими вантажами, вантажні платформи будують висотою 1,2 м. Платформи та склади потрібно обладновувати рампами: з боку залізничної колії шириною не менше 3 м, а з боку автомобільного під'їзду – шириною не менше 1,5 м. Вивантажений матеріал приводиться у такий стан, при якому усувається будь-яка можливість падіння та розвалювання його, а також порушення габариту наближення будівель, якщо матеріал складується біля рейкової колії або біля автомобільного під'їзду.
Для забезпечення безпеки у місцях масового переходу людей та під час перевезення вантажів через рейкову колію влаштовуються переїзди з відповідним настилом. При необхідності перенесення вантажів або

302 переміщення механізмів через рейкову колію роблять тверді покриття або переносні настили на рівні головки рейок шириною не менше 1,5 м для проходження вантажників, а для переміщення механізмів – шириною не менше 3 м.
Вимоги до місць виконання робіт
Вибір місця виконання вантажно-розвантажувальних робіт повинен відповідати вимогам санітарних норм та іншій нормативній технічній документації. Відповідно ГОСТ 12.3.009-76* (СТ СЕВ 3518-81) місця виконання вантажно-розвантажувальних робіт розташовуються на спеціально відведеній території з твердим та рівним покриттям.
Допускається виконання цих робіт на площадках з твердим грунтом, що здатний сприймати проектне навантаження від вантажів та підйомних і транспортних машин.
Розміри та покриття площадок для вантажно-розвантажувальних робіт згідно СНиП Ш 4-80 мають відповідати проекту виконання робіт.
Під'їздні шляхи до площадок (пунктів) повинні мати тверде покриття і утримуватися у справному стані. У місцях перетину під'їздними шляхами канав, траншей та залізничних колій влаштовуються настили та мости для переїздів.
Ширина під'їздних шляхів повинна бути не менше 6,2 м при двосторонньому русі автомобілів і не менше 3,5 м при односторон- ньому русі.
Розміри вантажно-розвантажувальних площадок визначаються з урахуванням характеру робіт, транспортних засобів та вимог безпеки.
При розташуванні автомобілів на площадках відстань між автомобілями, які стоять один за одним (в глибину) має бути не менша
1 м, а між автомобілями, які стоять поряд (по фронту), – не менше 1,5 м. Якщо автомобілі встановлюють поблизу будівлі або складу, то між будівлею та заднім бортом кузова автомобіля слід дотримувати інтервал не менший 0,5 м, при цьому повинен бути тротуар, відбійний брус тощо. Відстань між автомобілем і штабелем вантажу повинна бути не менша 1 м.
На площадках для навантажування та вивантажування тарних штучних вантажів (тюків, бочок, рулонів та ін.), які зберігаються у складах та пакгаузах, влаштовуються платформи, естакади чи рампи висотою, що дорівнює висоті кузова автомобіля.
Склади, що розташовані у підвальних та напівпідвальних приміщеннях і мають сходи з кількістю маршів більше одного або висотою більше 1,5 м, обладнуються люками і трапами для спускання вантажів безпосередньо у складське приміщення та підйомниками для підняття вантажів. Склади, які розташовані вище першого поверху і мають сходи з кількістю маршів більше одного або висотою більше 2 м обладнуються підйомниками для спускання та підняття вантажів.

303
Місця виконання вантажно-розвантажувальних робіт повинні мати достатнє освітлення. У тих випадках коли при освітленні відкритого простору площею більше 5 тис. м
2
неможливо розташувати звичайні світильники над поверхнею, яка освітлюється, застосовується прожек- торне освітлення. Основними типами прожекторів для освітлення відкритих площ є прожектори заливного світла типу ПЗС-45, ПЗС-35,
ПЗС-25 з лампами розжарювання потужністдо 1000, 500 – 300 та 150
Вт. відповідно. Останнім часом широко застосовують освітлювальні засоби у вигляді прожекторів із ртутними дуговими лампами ДРЛ, що мають високу світловіддачу (лм/Вт). Як прожектори ближньої дії поза приміщеннями використовують лампи із дзеркальними відбивачами потужністю до 5000 Вт.
При виконанні вантажно-розвантажувальних робіт у будівлях вміст шкідливих газів, пари та пилу у повітрі робочої зони не повинен перевищувати ГДК за ГОСТ 12.1.005 - 88.
Способи складування вантажів мають забезпечувати стійкість штабелів, лакетів та вантажів, що знаходяться у них, можливість механізованого розбирання штабеля та підіймання вантажу навісними захватами підіймально-транспортного обладнання, безпеку працюючих на штабелі або біля нього, можливість застосування та нормального функціонування засобів захисту працюючих і пожежної техніки, циркуляцію повітряних потоків за природньої або штучної вентиляції закритих складів, дотримання вимог до охоронних зон лінії електро- передач, до вузлів інженерних комунікацій та енергопостачання.
Не допускається перебування та пересування транспортних засобів і людей у зоні можливого падіння вантажів під час навантажування та розвантажування із рухомого складу, а також при переміщенні вантажів підіймально-транспортним обладнанням.
Вантажі, що розташовуються поблизу залізничної та кранової рейкової колії, повинні бути розташовані відповідно до вимог ГОСТ
9238-83, інших міжгалузевих і галузевих ДНАОП.
Порядок складування та зберігання матеріалів, виробів, приладів та обладнання регламентується СНІП ІІІ-4 – 80, згідно якому вантажі на території повинні складатися таким чином:
• чорні прокатні метали (листова сталь, швелери, двотаврові балки, сортова сталь) – у штабель висотою до 1,5 м з прокладками та підкладками;
• труби діаметром до 300 мм – у штабель висотою до 3 м на підкладках та прокладках з кінцевими упорами;
• труби діаметром більше 300 мм – у штабель висотою до 3 м у сідло без прокладок; нижній ряд труб повинен бути укладений на підкладки, укріплений інвентарними металевими чобітками або кінцевими упорами, надійно закріпленими на підкладках;

304
•дрібний сортовий метал – у стелаж висотою не більше 1,5 м;
• цегла у пакетах на піддонах – не більше ніж у два яруси, в контейнерах – в один ярус, без контейнерів – висотою не більше 1,7 м;
• фундаментні блоки та блоки стін підвалів – у штабель висотою не більше ніж 2,6 м на підкладках та прокладках;
• стінові панелі – у касети або піраміди, панелі перегородок – у касети вертикально;
• стінові блоки – у штабель у два яруси на підкладках та прокладках;
• плити перекриття – у штабель висотою не більше 2,5 м на підкладках та прокладках;
• круглий ліс – у штабель висотою не більше 1,5 м з прокладками між рядами та встановленням упорів проти розкочення, ширина штабеля менша його висоти не допускається;
• пиломатеріали – в штабель, висота якого при рядовому складанні буде на більше половини ширини штабеля, а при складанні у клітки – не більше ширини штабеля;
• притуляти (опирати) матеріали до інших штабелів та елементів огорожі забороняється.
Відстань від штабелів матеріалів та обладнання до брівки виїмки
(котлованів, траншей) визначається на підставі розрахунку на стійкість відкосів. Складування має виконуватися за межами призми зсуву, але не менше 1 м до брівки природного відкосу або кріплення виїмки. Між штабелями (стелажами) на складах передбачаються проходи шириною не менше 1 м та проїзди, ширина яких залежить від розміру транспортних засобів і вантажно-розвантажувальних механізмів, що обслуговують склад.
Складування матеріалів та обладнання на відкритих складах виконується за розробленими та затвердженими технологічними картами із зазначенням на них місць і розмірів складування, а також розмірів проходів. Технологічна карта складування виконується у вигляді плану складу, на якому позначені місця та розміри штабелів вантажів, проходи для людей, під'їздні шляхи залізничного та автомобільного транспорту, колії рейкових кранів (козлових, мостових, баштових) та зони дії кранів, місця встановлення стрілових самохідних кранів, транспорту під навантажування або розвантажування.

?

?

?

?

?




305
4.12.

В
ИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ ПІД ЧАС ЕКСПЛУАТАЦІЇ СИСТЕМ
ВЕНТИЛЯЦІЇ
,
ОПАЛЕННЯ І КОНДИЦІЮВАННЯ ПОВІТРЯ

Методи регулювання параметрів повітряного середовища є невід'ємною частиною загальнодержавного підходу до керування навколишнім середовищем відповідно до стандарту ДСТУ ІSO 14001-97
(Системи управління навколишнім середовищем . Київ, Держстандарт
України).
Методи керування якістю повітряного середовища можуть бути класифіковані за рівнем значимості:
? глобальний – «безвідходні» і передові технології, нові види палива й енергії, нові типи двигунів , міжнародне квотування викидів різних інгредієнтів, міжнародні угоди в галузі екологічного аудиту й ін.;
? регіональний – організаційно-планувальні (вибір території і розташування промислових об'єктів); організаційно- економічні
(ліцензування діяльності, регіональне квотування викидів, установлення плати за викиди, штрафні санкції, страхування екологічних ризиків, пільги); нормативно-правові (установлення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у повітряному середовищі, установлення гранично допустимих викидів на джерелах викидів, нормування технологічних викидів, вимоги по
інвентаризації викидів); вибір технологій, палива, застосування ефективних методів очищення й уловлювання забруднюючих речовин;
? підприємства — зниження викидів у джерелі утворення
(технологічні методи, вибір устаткування і рівень його обслуговування, автоматизація технологічних процесів, придушення шкідливих речовин у зоні утворення, герметизація устаткування, уловлювання забрудненого повітря й ефективне очищення його, вентиляція, контроль якості повітряного середовища, відбір персоналу і контроль стану його здоров'я);
? на робочому місці — герметизація (локалізація) робочого місця і створення в ній нормальних параметрів повітряного середовища , застосування засобів індивідуального захисту, організаційні методи роботи.
Успіх функціонування системи керування параметрами повітряного середовища, що діє на людину, залежить від ефективності всіх її
ієрархічних і функціональних рівнів. Однак, для сучасного підприємства найбільш розповсюдженим інженерним методом впливу на атмосферу є організація повітрообміну (вентиляція) у приміщеннях, а також локалізація джерел викидів з наступним видаленням забрудненого повітря і його очищенням (аспірація).
Вентиляція
Задачею вентиляції є забезпечення чистоти повітря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. Вентиляцією

306 називають організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на його місце свіжого. За способом переміщення повітря розрізняють системи
природної і механічної вентиляції. Якщо система механічної вентиляції призначена для подачі повітря, то вона називається припливною (рис. 1, а), якщо ж вона призначена для видалення повітря — витяжною (рис.
1, б). Можлива організація повітрообміну з одночасною подачею і видаленням повітря — припливно-витяжна вентиляція (рис. 1, в).
В окремих випадках для скорочення експлуатаційних витрат на нагрівання повітря застосовують системи вентиляції з частковою
рециркуляцією (до свіжого повітря підмішується повітря, вилучене із приміщення).
По місцю дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою. При загальнообмінній вентиляції необхідні параметри повітря підтримуються у всьому об’ємі приміщення. Таку систему доцільно застосовувати, коли шкідливі речовини виділяються рівномірно по всьому приміщенню. Якщо робочі місця мають фіксоване розташування, то з економічних міркувань можна організувати оздоровлення повітряного середовища тільки в місцях перебування людей (наприклад, душировання робочих місць у гарячих цехах).
Витрати на повітрообмін значно скорочуються, якщо уловлювати шкідливі речовини в місцях їхнього виділення, не допускаючи поширення по приміщенню. З цієї метою поруч із зоною утворення шкідливості встановлюють пристрої забору повітря (витяжки, панелі, що всмоктують, всмоктувачі). Така вентиляція називається місцевою
(рис. 2).
???. 1. ????? ?????????? ??????????:
? – ?????????; ? – ???????; ? – ?????????-???????; 1 – ???????????????
????????; 2 – ??????????????? ?? ??????????; 3 – ??????????; 4 – ????????????
???????????; 5 – ??????? ??? ??????????? ???????? ?? ?????? ???????; 6 –
????????; 7 – ????? ??? ?????? ???????????? ???????.

307
У виробничих приміщеннях, у яких можливо раптове надходження великої кількості шкідливих речовин, передбачається влаштування аварійної вентиляції.
При проектуванні вентиляції необхідно дотримувати ряду вимог:
1. Обсяг припливу повітря L
п у приміщення повинний відповідати обсягу витяжки L
в
. Різниця між цими обсягами не повинна перевищувати 10-15%. Можлива організація повітрообміну, коли обсяг припливного повітря більше обсягу повітря, що видаляється. При цьому в приміщенні створюється надлишковий тиск у порівнянні з атмосферним, що виключає інфільтрацію забруднюючих речовин у дане приміщення. Така організація вентиляції здійснюється у виробництвах, що пред'являють підвищені вимоги до чистоти повітряного середовища
(наприклад, виробництво електронного устаткування). Для виключення витоків із приміщень з підвищеним рівнем забруднення обсяг повітря, що видаляється з них, повинен перевищувати обсяг повітря, що надходить. У такому приміщенні створюється незначне зниження тиску в порівнянні з тиском у зовнішньому середовищі.
2. При організації повітрообміну необхідно свіже повітря подавати в ті частини приміщення, де концентрація шкідливих речовин мінімальна, а видаляти повітря необхідно з найбільш забруднених зон.
Якщо щільність шкідливих газів нижче щільності повітря, то видалення забрудненого повітря виконується з верхньої частини приміщення, при видаленні шкідливих речовин із щільністю більшою – з нижньої зони.
3. Система вентиляції не повинна створювати додаткових шкідливих і небезпечних факторів (переохолодження, перегрів, шум, вібрація, пожежовибухонебезпека).
4. Система вентиляції повинна бути надійною в експлуатації і економічною.
Визначення необхідного повітрообміну при загальнообмінній
вентиляції. Відповідно до санітарних норм усі виробничі і допоміжні приміщення повинні вентилюватися. Необхідний повітрообмін
(кількість повітря, що подається чи видаляється з приміщення) в
???. 2. ??????? ??????? (?????????) ???????????? ???
???????????? ??????: ? – ??????????????? ????????????;
? – ?????????????? ????????????.

308 одиницю часу (L, м
3
/год) може бути визначений різними методами в залежності від конкретних умов.
1. При нормальному мікрокліматі і відсутності шкідливих речовин повітрообмін може бути визначений по формулі:
L = n
?L', (1) де n — число працюючих;
L' — витрата повітря на одного працюючого, прийнята у залежності від об’єму приміщення, що приходиться на одного працюючого V', м
3
(при V' < 20 м
3
L' = 30 м
3
/год; при V' =20...40 м
3
L'= 20 м
3
/год; при
L' > 40 м
3
і при наявності природної вентиляції повітрообмін не розраховують); при відсутності природної вентиляції (герметичні кабіни) L'
=
60
м
3
/год).
2. При видаленні шкідливих речовин з приміщення необхідний повітрообмін визначається, виходячи з їх розведення до допустимих концентрацій. Розрахунок повітрообміну проводиться, виходячи з балансу утворюваних у приміщення шкідливі речовини і речовин, що видаляються з нього, по формулі:
L = G
шр
/(С
вид
— С
пр
), (2) де G
шр
— маса шкідливих речовин, що виділяються у приміщенні за одиницю часу, мг/год;
С
вид
і С
пр
— концентрація шкідливих речовин, у повітрі що видаляються, і у припливному повітрі (С
вид
? С
гдк
, С
пр
? 0,3С
гдк
).
3. При боротьбі з надлишковим теплом повітрообмін визначається з умов асиміляції тепла і обсяг припливного повітря визначається по формулі:
L = Q
над
/(
?
пр
? c п
?(t вид
— t пр
)); (3) де Q
над
– надлишкові тепловиділення, ккал/год, (Q
над
= Q
сум
— Q
вид
, де Q
сум
– сумарне надходження тепла, Q
вид
— кількість тепла, що видаляється за рахунок тепловтрат);
?
пр
– густина припливного повітря, кг/м
3
; c
п
– теплоємність повітря, ккал/(кг
?град), (теплоємність сухого повітря 0,24 ккал/(кг
?град); t
вид
і t пр
– температура повітря, що видаляється, і припливного повітря, о
C.
4. Для орієнтованого визначення повітрообміну (L, м
3
/год) застосовується розрахунок по кратності повітрообміну. Кратність повітрообміну (К) показує, скількох разів за годину міняється повітря у всьому об’ємі приміщення (V, м
3
):

309
L=К
?V , (4) де К – коефіцієнт кратності повітрообміну (К=1...10).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   49


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал