Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний технічний університет україни «київський політехнічний інститут»




Сторінка2/49
Дата конвертації19.12.2016
Розмір5.28 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   49
? ? ? ? ?


14
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
БП
— безпека праці
ВНЗ
— вищий навчальний заклад
ВК
— відповідальний керівник
ВООЗ
— Всесвітня організація охорони здоров’я
ГДК
— гранично допустима концентрація
ГДР
— гранично допустимий рівень
ДСС
— державна система стандартів
ЄТКД
— Єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник
ЗІЗ
— засоби індивідуального захисту
ЗО
— заклад освіти
ІТП
— інженерно-технічні працівники
КТУ
— коефіцієнт трудової участі
ЛЕП
— лінії електропередачі
ЛКК
— лікарсько-консультаційна комісія
«л—м—с»
— людина—машина—виробниче середовище
МОП
— Міжнародна організація праці
МСЕК
— медико-соціальна експертна комісія
МТП
—матеріально-технічне постачання
ННДІОП
— Національний науково-дослідний інститут охорони праці
ПУЕ
— правила улаштування електроустановок
ПВР
— проект виконання робіт
ПЗО
— позашкільні заклади освіти
ПТБ
— Правила техніки безпеки під час експлуатації електроустановок споживачів
ПТЕ
—Правила технічної експлуатації електроустановок споживачів
ПТЗО
— професійно-технічний заклад освіти
РТК
— рада трудового колективу
СЗО
— середні заклади освіти
ССБТ
— система стандартов безопасности труда
СУОП
— система управління охороною праці
ТЕО
— техніко-економічне обґрунтування
ТУ
— технічні умови
Основні терміни та їх визначення наведено в додатку 1.
? ? ? ? ?

15
Розділ 1.
МІЖНАРОДНІ НОРМИ І ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ
В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ

1.1.

С
ТАН БЕЗПЕКИ ПРАЦІ В СВІТІ
?

Стан справ з охороною праці у світі стає все більш актуальною проблемою як для профспілок, так і для міждержавних структур, на- самперед Міжнародної організації праці. МОП розглядає цю тему як частину своєї Програми гідної праці. Підвищена увага до проблем безпеки праці пояснюється в першу чергу тим, що з кожним роком, не- зважаючи на заходи, що вживаються, у різних країнах зростає рівень виробничого травматизму, у тому числі зі смертельними наслідками, і кількість профзахворювань. Причому це стосується і тих країн, де їм приділяється, здавалося б, підвищена увага. До сфери безпеки праці все більшою мірою залучаються питання, пов'язані з самопочуттям працівника, і фактори, що побічно впливають на трудову діяльність,– вживання алкоголю, наркотиків і навіть інтернетозалежність (за даними
Стенфордського університету, в США 14% жителів мають таку за- лежність).
Згідно з даними МОП, щороку в світі реєструється приблизно 270 млн. нещасних випадків, пов'язаних з трудовою діяльністю людини, і
160 млн. професійних захворювань. На виробництві гине майже 354 тис. працівників, з них у країнах з розвиненою ринковою економікою
– 1 6,2 тис, у колишніх соцкраїнах – 21,4 тис, у Китаї – 73,6 тис, в
Індії – 48,2 тис, в інших країнах Азії і Тихого океану – 83 тис, у країнах Близького Сходу – 28 тис, у країнах Африки південніше
Сахари – 54,7 тис, у країнах Латинської Америки та Карибського басейну – 28,6 тис. (цифри округлено.– Прим, автора). Близько 12 тис. загиблих – діти.
До цих даних необхідно додати кількість тих, хто одержав профза- хворювання і вибув з виробничого процесу,– цей показник у 2004 р. становив 2,2 млн. осіб, причому серед захворювань 32% становили онкологічні, 23% – серцево-судинні, 19% – травматологічні, 17% –
інфекційні.
Щодня у світі відсутні на робочому місці внаслідок хвороби (тимчасової
непрацездатності) близько 5% робочої сили. Через витрати, пов'язані з
нещасними випадками на виробництві, втрачається до 1250 млрд. доларів
США, або майже 4% світового валового внутрішнього продукту.
Починаючи з 2002 р., за ініціативи МОП щороку 28 квітня відзначається Всесвітній день охорони праці (раніше в цей день відзначався День пам'яті загиблих на робочих місцях). З цього ж року
?
Зеркалов Д.В. Стан безпеки праці в світі. Охорона праці: Науково-виробничий щомісячний журнал, 2008, № 11, с. 31-33.

16
Міжнародна федерація транспортників (МФТ) щороку 15 жовтня відзначає Всесвітній день протесту проти негідних умов праці на транспорті.
Взагалі галузевий аспект безпеки праці потребує окремого розгляду, оскільки деякі галузі економіки є найбільш небезпечними для зайнятих у них працівників.
У 2004 р. було проведено Європейський тиждень безпеки праці в будівництві та деревообробці, під час якого було оголошено дані Дуб- лінського фонду поліпшення умов життя і праці, згідно з якими у 15 країнах, що входили тоді до складу ЄС, щороку реєструвалося 820 тис. нещасних випадків, з них 1200 – зі смертельними наслідками, а збитки від них становили 75 млрд. евро з 900 млрд. евро загального обігу галу- зі. Було повідомлено, що у Великобританії в цій галузі щороку гине 13 працівників із 100 тис. зайнятих, у той час як у цілому в економіці країни – 5 осіб. У США в 2003 р. на будівництві загинуло 1126 працівників, у той час як на транспорті – 850, у сільському господарстві та рибальстві – 707. У Данії, за даними профспілок, ймовірність загинути на роботі у будівельників втричі більша, ніж у представників будь-якої іншої професії.
Серйозне занепокоєння з приводу виробничого травматизму висловлюють профспілки транспортників. У 2003 р. у Японії пройшла тристороння конференція з безпеки праці на залізницях за участі 210 делегатів з більш як 40 країн світу, яка, зокрема, констатувала, що становище в даному питанні погіршується в міру приватизації галузі. У тому ж році Європейська федерація транспорту зажадала від
Єврокомісії вжиття заходів щодо захисту водіїв-далекобій-ників від нападів на них бандитів на території всіх європейських країн.
Велика кількість нещасних випадків на виробництві стається на дріб-
них і середніх приватних підприємствах. У Бельгії, наприклад, половина
нещасних випадків зі смертельними наслідками і 40% профзахворювань
припадає на підприємства з кількістю працівників до 100 осіб. В Австрії в
2001 р. створено спеціальний' підрозділ (Всесвітня служба страхування від
нещасних випадків на виробництві – AUVA) для обслуговування
підприємств з чисельністю працюючих менш як 50 осіб.
Багато уваги приділяється питанням охорони праці та здоров'я на виробництві у Європейському Союзі і країнах, що входять до нього.
Комісія ЄС у 2001 р. прийняла Програму заходів з охорони праці та здоров'я на робочих місцях на 2002-2006 pp., а в 2005 p.- Програму
REACH – реєстрації, оцінки та обмеження застосування хімікатів, відповідно до якої підприємства, які застосовують будь-які хімічні ре- човини з 30 тис. внесених у додаток до Програми, повинні одержувати у національної влади ліцензію на їх використання. Щорічна конференція партнерства провела в 2006 р. у Відні Міжнародну

17 профспілкову конференцію, на якій було висунуто вимогу посилити контроль за реалізацією цієї Програми.
У структурі ЄС є кілька органів, які спеціально займаються пробле- мами трудового життя. В іспанському місті Більбао діє Європейське агентство з безпеки праці та охорони здоров'я на робочому місці. У
Дубліні (Ірландія) працює Європейський фонд поліпшення умов життя
і праці, що веде дослідження з широкого кола пов'язаних з цим питань.
З числа тем, що особливо досліджуються у ЄС, відзначимо пробле- му стресів на робочому місці. Зазначене агентство ЄС у Більбао визна- чило стрес як «негативно забарвлену емоційну реакцію на трудовий процес, що виникає внаслідок психічних перенавантажень працівників, у тому числі через надмірні вимоги до роботи, авторитарного керів- ництва, конфліктів на робочому місці, насильства і моббінгу» (третиру- вання
з боку колег – Прим, автора). До «класичних» факторів стресу віднесено також шуми, вібрацію та монотонність праці. За даними агентства, до 40 млн. працівників у країнах ЄС страждають на захво- рювання, пов'язані зі стресом. На наслідки стресів припадає 25% робочих днів, пропущених через хворобу, а витрати тільки з оплати лікарняних у зв'язку з цим становлять 20 млн. евро на рік. У цілому ж економічні втрати від стресу оцінюються в 150 млн. евро.
Дублінський Фонд вважає, що від стресових явищ страждає приблизно 28% працюючих у країнах ЄС, у 23% виявлено симптоми хронічної перевтоми, 60% скаржаться на постійний брак часу на роботі.
У Франції профспілки вимагають визнання стресу професійним захво- рюванням, оскільки його жертвами називають себе 72% опитаних працюючих, насамперед службовці, та 11% працівників одержували звільнення від роботи з цієї причини. У Великобританії 32% опитаних назвали основною причиною стресу проблеми під час поїздок на робо- ту, 23% – складність поєднання трудових і домашніх навантажень і лише 31% заявили, що стресу взагалі не відчувають. Значна частина працівників у країнах ЄС вважає причиною стресу психологічні наслідки конкуренції за робочі місця.
У 2006 р. загальноєвропейське опитування про самопочуття на ви- робництві провів інший орган – Євробарометр. Згідно з одержаними даними, позитивно оцінили трудове середовище на своєму підприємстві
84% респондентів у 25 країнах ЄС, у 15 «старих» членах ЄС ця цифра дорівнювала 86%, а в Данії та Норвегії – навіть 93%. Ці результати явно відрізняються від наведених вище. Очевидно, багато чого залежить від того, хто проводить анкетування і як ставляться запитання.
Комісія ЄС прийняла рішення розробити Європейську стратегію з
питань трудового середовища на період до 2012 р. Європейська кон-
федерація профспілок (ЄКП) запропонувала включити до неї превентивні
заходи в галузі безпеки праці, ввести в країнах ЄС регіональних
уповноважених з охорони праці та посилити санкції стосовно робото-

18
давців, винних у порушенні правил безпеки на виробництві, а також по-
ширити положення цієї стратегії на працюючих у рамках нетипової зай-
нятості. Варто при цьому згадати, що Британський конгрес тред-юніо- нів у 2005 р. порушив питання про те, що карати за порушення правил охорони праці потрібно не тільки роботодавців, але й директорів під- приємств.
У 2006 р. було підписано Угоду європейських соціальних партнерів
– ЄКП та об'єднань роботодавців ЄС – про спільні заходи щодо запо- бігання та ліквідації моббінгу. За деякими даними, у країнах ЄС моббінгу постійно зазнають близько 12 млн. працівників. У Норвегії при Міністерстві праці в 2005 р. встановлено «телефон трудового життя» спеціально для приймання скарг працюючих на прояви моббінгу на їхніх підприємствах.
Останніми роками в ряді країн ЄС підвищилася увага до проблем охорони праці та здоров'я на робочому місці з боку урядів. У Швеції соціалдемократичний уряд прийняв у 2002 р. п'ятирічний план боротьби зі смертельним травматизмом. У Франції також діє
«п'ятирічка» охорони здоров'я у трудовому середовищі, у контролі за перебігом якої беруть участь, поряд з урядовими органами, сторони ринку праці, тобто профспілки та організації роботодавців. У Фінляндії у 2002–2005 pp. існувала державна Програма боротьби з виробничим травматизмом.
Особливо варто зупинитися на досвіді Норвегії. У жовтні 2001 р. у цій країні було укладено Угоду про консолідоване трудове життя, відпо- відно до якої мають бути вжиті заходи щодо зменшення кількості робо- чих днів, пропущених працівниками через хворобу, збільшення кількості робочих місць для осіб з обмеженими трудовими можливос- тями та щодо зниження фактичного віку виходу на пенсію (тобто щодо розвитку систем дострокового пенсіонування). До 2005 p., згідно з
Угодою, перший із зазначених показників мав бути зменшений на 20%, а останній – до 59 років. Забігаючи наперед, відзначимо, що вже до
2004 р. відсоток відсутності працюючих через хворобу на підприєм- ствах, включених до Угоди, знизився з 6,6 до 6,4% загального робочого часу (при середньому показнику по країні – 7,2%), і на роботу було прийнято близько 36 тис. інвалідів.
Угоду підписали всі профцентри, об'єднання приватних робото- давців і торговельних підприємців, спілка муніципальних органів та
Відділ з адміністративних питань Мінпраці Норвегії. Вже до кінця 2003 р. до нього приєдналися 5,6 тис. компаній, на підп.риємствах яких працювало 951 тис. працівників, або 51% робочої сили країни. В 2005 р.
Угоду було продовжено на невизначений термін. На сприяння її виконанню з держбюджету щороку виділяються кошти. В 2006 р. вони становили 276 млн. норвезьких крон.

19
Додамо, що зазначені проблеми типові не тільки для цієї країни. В
Австрії в 2003 р. засновано державне відомство інтерактивного професійного навчання, основне завдання якого полягає у підготовці
інвалідів до трудової діяльності.
Серйозно ставляться у ЄС до проблеми вживання алкоголю і нар- котиків як до фактора, що негативно впливає на продуктивність і безпеку праці. Хоча в країнах ЄС алкогольно залежними вважаються лише 5% працівників, зловживання алкоголем є головною причиною смерті молоді у віці 15–19 років і 30–50% дорожньо-транспортних подій. Найбільш «питущими» країнами визнано Ірландію (12,3 л чистого алкоголю на рік на одного дорослого жителя), Румунію (11,7 л)
і Швецію (10 л). У Фінляндії з причин, пов'язаних із вживанням алкоголю, щороку втрачається близько 5 млн. робочих годин, або 2,5 робочого дня на одного працівника. Християнський проф-центр Бельгії оголосив у 2005 р. кампанію з боротьби з «дрінками» (випивками.–
Прим, автора) у робочий час, що стали популярними в установах країни. За даними ВООЗ, у 2002 р. у країнах ЄС із вживанням алкоголю було пов'язано 600 тис. нещасних випадків на виробництві зі смертельними наслідками, їх середньорічне зростання перевищує 7%.
Ще кілька цифр по ЄС: на нічних роботах у країнах ЄС у 2004 р. було зайнято близько 20 млн. працюючих, або 12% економічно активного населення; найвищі показники відзначено у Великобританії
(21,3%), Ісландії (19,2%) та Австрії (12,8%), найнижчі – в Іспанії
(9,9%).
Як і раніше, багато говорять і пишуть у світі про шкідливий вплив на здоров'я працюючих азбесту й азбестовмісних сполук. У 2004 р.
МОП і ВООЗ обнародували підсумки спільного дослідження, в якому сказано, що основними виробниками азбесту в світі є Росія (за їхніми даними, близько 50% світового виробництва, причому майже половину працюючих в азбестовому виробництві становлять жінки), Китай,
Канада і Бразилія, а головними споживачами – Індія, Таїланд, Нігерія,
Ангола, Мексика, Уругвай та Аргентина. Від застосування азбесту, за даними, що містяться в цій роботі, щороку гинуть до 100 тис. осіб.
МОП нещодавно знову закликала до повної заборони застосування азбесту. У період проведення Генеральної конференції праці 2005 р.
Міжнародна конфедерація вільних профспілок оголосила про початок кампанії за повну заборону азбесту та його похідних. За її тодішніми даними, навіть у Фінляндії, де така заборона діє, від наслідків контактів з азбестом щороку хворіють до 500 працівників, з яких 120 – на рак.
У тому ж 2005 р. профцентр АФТ–КПП виступив за прийняття
Конгресом США закону про створення Фонду допомоги потерпілим від застосування азбесту, яких, за його даними, у країні нараховується
300–600 тис. осіб. У Бельгії, де такий Фонд уже створено, християнсь- кий профцентр КХПБ запропонував у 2006 р. поширити дію цього

20 закону на «непрофесіоналів» – само-зайнятих працівників, членів сімей захворілих і жителів тих районів, де розташовані підприємства, що використовують азбест.
З 1 січня 2005 р. набрала чинності директива Єврокомісії про повну заборону застосування в країнах ЄС азбестовмісних матеріалів. У ній також визначено заходи захисту працюючих від таких субстанцій, що були завезені в країни ЄС раніше. У Росії, наприклад, здійснення цієї директиви має призвести до втрати роботи 25–40 тис. працюючих і знизити рівень життя у півмільйона осіб. В Україні спостерігається приблизно така сама картина. В 2006 р. ЄС проголосила загальноєвропейську кампанію «Азбест убиває – станемо на перешкоді його застосуванню».
? ? ? ? ?

1.2.

С
ОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛОГ У
Є
ВРОПЕЙСЬКОМУ
С
ОЮЗІ

У Європейському Союзі соціальний діалог став прогресивною частиною загальної стратегії, яка забезпечила конкурентоспроможнішу позицію Європи у стосунках з основними партнерами у світі.
Однією з найхарактерніших особливостей розвитку політичних і соціальних процесів у країнах, які взяли орієнтацію на членство в ЄС, стало широке застосування вже успішно випробуваних на практиці форм соціальної демократії з участю громадян в ухваленні політичних і економічних рішень, контролю за їх реалізацією у важливих напрямах політичної діяльності владних інститутів.
Ця тенденція дедалі більше стає виразником критичного погляду на перспективи розвитку парламентської демократії та її можливості задовольняти інтереси різних соціальних груп. Проблеми форм регулювання відносин у суспільстві найбільше зосереджуються сьогодні у сфері економіки, адже в основі добробуту мають бути такі механізми регуляції, які сприяли б ефективному розв’язанню економічних питань в інтересах усього суспільства. У сфері соціально-трудових відносин такою формою демократичного регулювання, прийнятою для всіх її суб’єктів, став соціальний діалог.
Структура та діяльність національних тристоронніх органів у країнах
Європейського Союзу
В Україні, згідно з законом «Про соціальний діалог в Україні», який набрав чинність з 18.01.2011 р., передбачено формування порядку утворення, склад та організацію роботи Національної тристоронньої соціально-економічної ради та територіальних соціально-економічних рад у регіонах.
Соціальний діалог,
згідно з законом, — процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття

21 узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють
інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, з питань формування та реалізації державної соціальної та економічної політики, регулювання трудових, соціальних, економічних відносин.
Однією з їх характеристик є розвиток демократії в основних сферах соціально-економічного життя держави, систематична участь громадян у розробці пріоритетних для регіону рішень та контроль за їх реалі- зацією у важливих, з погляду інтересів громадян, напрямах діяльності.
У більшості країн ЄС діють головний національний тристоронній орган і кілька аналогічних органів, які працюють над окремими питаннями. Роль тристороннього органу переважно консультативна і дорадча, тільки в окремих випадках він має повноваження приймати рішення (Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Угорщина, Чеська
Республіка).
У всіх країнах головний тристоронній орган діє за підтримки пості- йного секретаріату, цілковито фінансованого урядом. Участь у тристо- ронніх засіданнях не завжди передбачає компенсацію додатковими добовими. Порядок денний засідань, як правило, приймається трьома сторонами спільно, інколи — міністром самостійно. Тристоронні зустрічі проходять регулярно, а їхні результати широко розповсюд- жуються. Однак офіційна реакція на подальшу діяльність обмежена.
Інституційна структура в більшості країн сформована для регуляр- ного проведення тристоронніх засідань. Незважаючи на розмаїття критеріїв, мінімальні вимоги в основному задоволено, що засвідчує певну зрілість усіх сторін, залучених до соціального діалогу в регіоні.
Оскільки формування політики — процес, який постійно розвива-
ється, інституційне і адміністративне середовище має завжди зали- шатись актуальним і бути пристосованим до проблем сьогодення.
Наприклад, в Естонії, окрім офіційних сторін (уряд — профспілки — роботодавці), до категорії учасників соціального діалогу включено добровільні професійні спілки, представники громадських організацій, а також інспекцій праці та судових органів.
Практика ведення соціального діалогу
Політика зайнятості
Країни Європейського Союзу обрали надзвичайно широкі рамки національного соціального діалогу, що виходять далеко за межі обговорення більш традиційних питань. У центрі політичних інтересів держав-членів ЄС перебуває питання зайнятості. Високий рівень зайнятості визнано головним елементом винайдення шляхів розв’я- зання найбільш нагальних національних проблем, скажімо, старіння населення, стабільність пенсійного забезпечення, конкурентоспромож- ність чи соціальна єдність.

22
Роль соціальних партнерів у реалізації стратегії зайнятості є вирішальною. Вони несуть головну відповідальність за проведення модернізації методів організації праці: ведення переговорів і виконання на всіх відповідних рівнях угод, спрямованих на модернізацію методів організації праці, сприяння досягненню необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи, підвищення якості робочих місць
(запровадження нових технологій, нових форм роботи тощо).
Соціальні партнери завжди володіють інформацією про ринок праці, що дуже важливо для успішного проведення політики зайня- тості, і є головними учасниками ефективного виконання погодженої політики. Всі залучені сторони мають доступ до надійних статистичних даних, іншої потрібної інформації та технічні можливості для виконання покладених на них завдань.
Політика оплати праці
Країни Європейського Союзу ще на самому початку економічних реформ відмовились від адміністративних та центральних планових механізмів і методів установлення заробітної плати, чим відкрили широку дорогу соціальному діалогу. Питання заробітної плати вирішу-
ється шляхом колективних переговорів або індивідуально, на рівні підприємства.
Національний соціальний діалог допомагає роботодавцям і працівникам у веденні переговорів про підвищення рівня заробітної плати на галузевому або виробничому рівні з урахуванням національних
інтересів. Приклади такої політики є в багатьох промислово розвинених країнах і часто закріплені середньостроковими соціальними пактами.
Більшість держав з перехідною економікою, зокрема й Україна, досі застосовують дещо традиційніші методи — щорічні генеральні угоди, які часто-густо є переліком поставлених цілей і не представляють реальних, узгоджених між урядом та соціальними партнерами стратегій.
Політику оплати праці ЄС розглядає як частину макроекономічної політики, спрямованої на збереження стабільності цін, особливо із запровадженням єврозони. Зростання заробітної плати в зазначених державах має відображати різні економічні ситуації та ситуації у сфері зайнятості. Уряд зобов’язаний створювати сприятливі умови для ведення соціальними партнерами переговорів про заробітну плату, які мусять надзвичайно відповідально діяти і укладати угоди відповідно до загальних принципів, передбачених засадами економічної політики.
Оскільки заробітна плата визнана основою забезпечення сім’ї годувальника, одним із традиційних засобів соціального захисту най- маних працівників, є конвенції, спрямовані на захист їхніх вимог у разі неплатоспроможності роботодавця. Запроваджено новий інструмент захисту таких вимог — гарантійні фонди.
Оскільки всі аспекти захисту заробітної плати становлять спільний
інтерес, соціальні партнери залучаються до прийняття рішень з питань:

23
• загальної правової бази захисту заробітної плати і, зокрема, гаран- тійних фондів, включаючи необхідні зміни та доповнення до трудового законодавства, законів про банкрутство, процедур громадського права;
• фінансування гарантійних фондів, зокрема, його джерел та розмірів внесків держави і роботодавців, використання вже наявних фондів тощо;
• організації та управління гарантійними фондами (включаючи можливе використання наявних установ, таких, як служба зайнятості або адміністрація соціального забезпечення, і роль соціальних партнерів в управлінні цими установами), а також процедур компенсування;
• визначення вимог працівників і розмірів та умов виплат із зазначених фондів;
• регулярної оцінки функціонування фондів та підвищення їх ефективності.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   49


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал