Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький державний університет управління




Сторінка9/19
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.22 Kb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19
(«європейський школанет»). На виконання цих програм Комісія мобілізує програми та інструменти Спільноти. Європейська Рада своїм рішенням щодо сприяння загальноєвропейським формам професійної підготовки запровадила так звану «європерепустку» – перелік документів, дійсний для всієї Спільноти, який відбиває періоди професійного навчання людини, зокрема зі стажування в іншій державі-члені. В своєму регламенті Рада закликає Комісію сприяти залученню молоді до розвитку, виконання та оцінювання програмі заходів Спільноти, орієнтованих на молодих людей.
5.2. Болонський процесі формування Загальноєвропейського простору
вищої освіти (ЕНЕА)

Однією з головних цілей формування Загальноєвропейського простору вищої освіти є гармонізація і об’єднання зусиль всіх суб’єктів освітнього процесу та зацікавлених сторін, якими виступають держава, роботодавці, громадяни у забезпеченні високої якості освіти, яка має відповідати сучасним потребам ринку праці, розвитку інноваційного суспільства, заснованого на знаннях, та ідеї освіти як загального блага. Досягнення цієї мети можливе лише за умов діалогу і партнерських відносин як способу взаємодії, у якому всі сторони можуть висловити свої інтереси та досягти домовленостей щодо спільних дій у розробці та впровадженні узгоджених стандартів якісної освіти та визнання націй основі дипломів і періодів навчання.
Основні документи Загальноєвропейського простору
вищої освіти

• Сорбонська деклараціям. Париж. Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти. Болонська конвенція, спільна заява європейських міністрів освіти 18-
19.06.1999 (м. Болонья. Зона європейської вищої освіти. Комюніке конференції європейських вищих навчальних закладів та освітніх організації 29-30.03.2001 (м. Саламанка). Формування майбутнього. Комюніке зустрічі європейських міністрів, які відповідають завищу освіту 18-19.05.2001 (м. Прага. Зона Європейської вищої освіти.

73 Комюніке конференції міністрів, відповідальних завищу освіту 19-
20.09.2003 (м. Берлін. Створення загальноєвропейського простору вищої освіти. Комюніке конференції міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти 19-20.05.2005 (м. Берген). Загальноєвропейський простір вищої освіти – досягнення цілей. Велика Хартія університетів (Magna Charta universitatum) 18.09.1988 м. Болонья. Бухарестська декларація етичних цінностей і принципів вищої освітив Європі 02-05.09.2004 Декларація Європейської Асоціації Університетів Сильні університети для сильної Європи 15.04.2005 (м. Глазго.
Етапи формування Загальноєвропейського простору вищої освіти

• З підписання у 1957 р. Римської угоди розпочалися спроби надати загальноєвропейського характеру вищій школі Старого Світу. Розвиток цих прагнень знайшов своє відбиття в рішеннях конференції міністрів освіти 1971 та 1976 рр., у Маастрихтському договорі 1992 р. Під проводом Ради Європи та ЮНЕСКО в 1997 р. була розроблена й ухвалена Лісабонська конвенція про визнання кваліфікацій вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни, втому числі й Україна. Лісабонська конвенція декларує наявність і цінність різноманітних освітніх системі ставить замету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.
• Сорбонська декларація 1998 р. підписана Францією, Італією, Великою Британією та Німеччиною. Мала наметі створення відкритого європейського освітнього простору і підвищення конкурентної спроможності на світовому ринку освітніх послуг. Саме це дало змогу створити певні передумови для появи Болонської декларації та її головних засад двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ECTS) і т.д. Слід виокремити дві тези
Сорбонської декларації 1) міжнародне визнання бакалаврату як першого рівня вищої освіти, надання права бакалавру продовжувати навчання за програмами магістра і 2) дотримання положень Лісабонської конвенції. Перша була революційною для більшості країн Старого Світу. Болонський процес було започатковано у червні 1999 р. ухваленням спільної декларації 29 країн Європи.
У рамках Болонського процесу сформульовано шість головних
завдань.
1. Двоциклове навчання. Введено два цикли навчання й – здобуття першого академічного ступеня бакалавра, й – здобуття ступеня магістра через 1-2 роки навчання після здобуття го ступеня.

74
2. Кредитна система. Запровадження в національних системах освіти системи обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах (ECTS – Європейська система перезарахування кредитів.
3. Контроль якості освіти. Організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка якості освіти ґрунтується не на тривалості або змісті навчання, а на знаннях, уміннях і навичках випускників. Одночасно встановлюються стандарти транснаціональної освіти.
4. Розвиток мобільності. Розвиток мобільності студентів і викладацького складу та іншого персоналу з метою взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.
5. Працевлаштування випускників. Орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат знання й уміння випускників мають застосовуватись і практично використовуватись на користь усієї Європи. Всі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, рекомендованого ЮНЕСКО.
6. Підвищення конкурентоспроможності європейської системи
освіти. Однією з головних задач, яку необхідно вирішити в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Загалом визначальними критеріями освітив рамках Болонського процесу є якість підготовки фахівців зміцнення довіри між суб’єктами освіти відповідність європейському ринку праці мобільність сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки посилення конкурентоспроможності європейської системи освіти.

5.3. Мобільність у сфері освіти та професійної підготовки. Визнання
дипломів: дипломі його функції Болонська декларація визначила для освітянської громадськості основні вимоги й орієнтири, серед яких одним із найважливіших є забезпечення мобільності викладачів і студентів, що реалізується у рамках міжнародного співробітництва вишів. Академічна мобільність являє собою багатоплановий процес обміну студентами і співробітниками навчальних закладів, вільного переміщення фахівців, а також створення можливостей для руху інтелектуальних ресурсів між освітніми й іншими установами різних країн. Позитивними результатами студентської і викладацької мобільності є
1) розширення наукового світогляду і підвищення рівня володіння іноземними мовами
2) зближення країн, культурі народів

75 3) одержання країнами-реципієнтами висококваліфікованих фахівців, що поповнюють ряди викладачів національної вищої школи, що сприяє підвищенню її рівня до міжнародних стандартів.

5.4. Європейські освітні програми. Концепція освіти протягом всього
життя (LLL) як пріоритетна у сфері європейської освіти Принцип мобільності студентів та викладачів реалізується через низку європейських освітніх програм. Найвідомішою є програма обмінів студентами ERASMUS, яка реалізується з 2003 р. і спрямована на посилення співпраці та міжнародних зв’язків у сфері вищої освіти через підтримку високоякісних європейських магістерських курсів, забезпечуючи студентів і науковців з усього світу можливістю отримати ступінь магістра у європейському університеті, а також через заохочення поїздок європейських студентів і науковців до інших країн. Програму Erasmus Mundus названо на честь видатного голландського вченого XV ст., гуманіста і теолога Еразма Роттердамського, який навчався та працював в найкращих навчальних закладах Європи. Латинське слово
«mundus» означає світі відбиває глобальну і міжкультурну орієнтацію Програми. Ця Програма є відповіддю на існуючі в системі європейської вищої освіти виклики підготовка громадян Європи до життя в глобалізованому міжкультурному суспільстві, яке ґрунтується на знаннях і освіті, та підвищення якості й привабливості європейської вищої освіти. Такі принципи відповідають Лісабонській стратегії Європейського Союзу, реалізацію Болонського процесу, сприяючи уніфікації академічних ступенів та розвитку інтернаціоналізації університетської освіти. Програма Erasmus Mundus складається з чотирьох блоків
1 – магістерські курси: високоякісні інтегровані магістерські курси, що пропонуються об’єднанням університетів (консорціумам) у щонайменше трьох різних країнах Європи.
2 – стипендії: надання стипендій висококваліфікованим студентам старших курсів і науковцям з усього світу для продовження навчання або проведення досліджень.
3 – партнерство магістерські курси також передбачають можливості встановлення партнерства з вищими навчальними закладами у третіх країнах.
4 – підвищення привабливості європейської вищої освіти. В рамках програми підтримуються заходи, спрямовані на покращення престижу, наочності та доступності європейської вищої освіти. Шкільною мобільністю в ЄС займається програма COMENIUS, яку назвали на честь видатного чеського вчителя, вченого і педагога XV ст. Яна
Амоса Коменіуса. Програма професійної підготовки LEONARDO, названа на честь Леонардо да Вінчі, дає можливість випускникам проходити тримісячне стажування водній з країн ЄС.

76 Освіті дорослого населення присвячена програма GRUNDVIG, названа на честь датського філософа і теолога ХІХ ст. Ніколо Грундтвіга. З 2007 р. почала працювати програма Jean Monnet, названа на честь одного з політиків і архітекторів Європейського Союзу. Першою програмою ЄС, що запропонувала обміні кооперацію між європейськими та іншими освітніми інститутами, стала програма TEMPUS
(1990 р. Її мета – модернізація навчальних планів і способів навчання, покращення академічного управління в партнерських країнах, просування європейських пріоритетів в галузі вищої освіти. TEMPUS надає індивідуальні гранти.
Для довідки
ІНФОРМАЦІЙНА
МЕРЕЖА
ЄВРОПЕЙСЬКОЇ
СПІЛЬНОТИ
(EURYDICЕ) – головне джерело інформації про національні та європейські
структури, системи та змінив галузі освіти, яка створена для збирання і
поширення інформації серед держав-членів Співтовариства для реалізації
спільної політики в освітній галузі. Мережа допомагає у проведенні
порівняльного аналізу, підготовці звітів та досліджень зі спільних
пріоритетних питань в галузі освіти. З 1980 р. мережає одним із
стратегічних механізмів, передбачених Європейською Комісією та
державами-членами, для підтримки європейського співробітництва в галузі
освіти. З 2007 р. мережа була включена до програми дій ЄС в галузі
неперервної освіти. Починаючи з 2011 р, інформаційна мережа Е
складається з 37 національних одиниць в 33 країнах, що беруть участь в
програмі ЄС з неперервної освіти (Lifelong Learning program).
Основні дані, які розміщуються в інформаційній мережі Е
такі:
Докладні описи та огляди національних систем освіти (National
Education systems and Policies).
Компаративний
аналіз
тематичних
досліджень,
присвячених
конкретним темам, що становлять інтерес співтовариства в галузі освіти
(Thematic Studies).
Індикатори й статистика (Key Data Series).
Факти і цифри, що характеризують структуру національних систем
освіти, навчальний рік, терміни і рівні навчання (Facts and Figures).
Інформаційна мережа Е тісно співпрацює з європейськими та
міжнародними організаціями Євростат (Статистичне бюро Європейського
співтовариства), Центр досліджень в галузі неперервної освіти (CRELL),
Європейський центр розвитку професійного навчання (Cedefop), Європейський
фонд підготовки кадрів (ETF), Європейське агентство з розвитку в сфері
особливих освітніх потреб, Рада Європи, Організація економічного
співробітництва та розвитку (ОЕСР) і ЮНЕСКО.

Контрольні питання
1. Якими є пріоритети ЄС у сфері освіти та молодіжної політики

77 2. Коли із якою метою розпочався Болонський процес Як відбувалося формування Європейського простору вищої освіти (ЕНЕА)?
3. Які можливості отримують громадяни ЄС у сфері професійної підготовки
4. Які європейські освітні програми є доступними для українських студентів та науковців
5. Поясніть, чому освіта впродовж всього життя (LLL) виступає як пріоритет ЄС у сфері освіти
7. Якою є процедура визнання дипломів в рамках ЄС Що таке
«європерепустка»?
8. Які соціальні гарантії мають студенти в ЄС
9. Якими вибачите перспективи розвитку освітив Україні в рамках Європейського простору вищої освіти
Література [О: 4, 6; Д: 4, 9, 18, 31, 32, 36, 37, 55, 60]
Змістовий модуль 6. Основні напрями європейської соціальної
політики щодо поліпшення умов життя і роботи громадян

6.1. Стандарти якості життя в Європі.
6.2. Формування спільної європейської політики з поліпшення умов життя і праці громадян.
6.3. Соціальний діалог в ЄС та практика соціального захисту громадян.
Ключові терміни: якість життя, соціальні стандарти, соціальний діалог, соціальний захист, Європейський центр трудових відносин, Європейська трудова рада.
6.1. Стандарти якості життя в Європі

Соціальна система в ЄС має два початки – національний і
наднаціональний. Її фундаментом, базою до сьогодення залишається рівень національних урядів. Функція соціальної політики нарівні держав –
забезпечення колективних соціальних потреб. Уряд кожної країни прагне проводити таку соціальну політику, яка спрямована на вирівнювання доходів і підвищення рівня життя різних груп населення, на підтримку соціальної стабільності у суспільстві. При цьому використовується один з найважливіших інструментів подолання соціальних контрастів – перерозподіл доходів через бюджет держави. За допомогою перерозподілу національного доходу підтримується і удосконалюється охорона здоров’я, охорона праці, захист навколишнього середовища, освіта та професійне навчання. Забезпечується соціальний захист пенсіонерів, частково або повністю непрацездатних громадян, багатодітних родин, безробітних. Соціальні програми розробляються і фінансуються також на
наднаціональному рівні – із загальноєвропейського бюджету ЄС, а також із

78
спеціалізованих організацій та фондів. Можливо, через це заробітна плата, пенсії та допомоги, а також якість життя, включаючи соціальну захищеність, у країнах ЄС вище, ніж за межами об’єднання. Політика інститутів ЄС на наднаціональному рівні спрямована на розв’язання проблем, які за своїми масштабами не під силу національним урядам. Наднаціональну соціальну політику здійснюють не тільки головні інститути ЄС – Європейська Рада, Європейський Парламент, Європейська Комісія і Європейський Суд. За соціальним напрямом працюють відповідні комітети – економічний і соціальний, Комітет регіонів, а також спеціалізовані організації – Постійний комітет з зайнятості, структурні фонди (перш за все Європейський соціальний фонд, Європейська служба зайнятості, Система взаємної інформації з політики зайнятості і т.д.
Обидва рівні пов’язані єдиним організаційним механізмом,
координуючим їх діяльність.
Наднаціональні органи сприяють розв’язанню трьох груп проблем
1) специфічні соціальні проблеми як окремих категорій працівників молоді, жінок, людей похилого віку, частково працеспроможного населення, такі працівників окремих галузей (транспорт, сільське господарство, рибальство і т.д.). З цією метою регулюється та координується діяльність урядів і створюються власні програми
2) підвищення якості життя, поліпшення охорони праці та здоров’я;
3) поступове зближення соціальних систем країн-членів ЄС, наприклад, розробка і узаконення загальних соціальних нормативів. Для сприяння вирішенню двох останніх груп проблем в основному використовується правове регулювання. Мета – ефективна координація соціальних систем країн-учасниць в рамках Союзу. Таким чином, у механізмі соціального захисту ЄС застосовують розподіл ролей між різними рівнями – від місцевого до наднаціонального за принципом субсидіарності. Великомасштабні, особливо складні та особливо значущі для
Співтовариства проблеми соціальної спрямованості розв’язуються на наднаціональному рівні. Існуюче соціальне законодавство ЄС зобов’язує держав-членів приводити свої правові системи у відповідність із загальноєвропейською. Процес гармонізації законодавств, в загальному, йде непоганими темпами. Застосування соціальних директива саме цей вид документів частіше за все використовується в соціальній сфері) в цілому по
Європейському Союзу досягло 90%. Чотири країни – Данія, Іспанія,
Фінляндія і Швеція є рекордсменами у їх законодавства включено 100%
юридичних документів ЄС.
Політика соціального партнерства на новому витку європейської інтеграції змінює форми своєї діяльності, розширює діапазон. Піднявшись з договірних відносин нарівні окремого підприємства, вона виливається у співпрацю міждержавними структурами, асоціаціями роботодавців та організаціями працівників не тільки національного, ай міжнародного масштабу. Це знайшло своє відображення в соціальному законодавстві і в

79 аналітичних документах, оприлюднених керівними інституціями
Співтовариства.
Таким чином, соціальна політика в країнах ЄС має три основні мети
страхування від суспільних ризиків допомога соціально незахищеним
громадянам; перерозподіл доходів.
Рівень або якість життя – це багатоплановий показник, який формується не тільки за допомогою політики доходів і трудових відносин. Сюди включаються освіта, охорона здоров’я, екологія, доступ до інформації та інших суспільних цінностей. До цього додається необхідність досягнення соціального миру і конструктивний діалог між урядом, бізнесом і
громадянами.
Для того, щоб досягти соціального згуртування в ЄС, потрібні мінімальні
соціальні стандарти, які беруть до уваги різні системи й потреби держава також відповідні економічні можливості держав-членів. Формування
мінімуму обов’язкових стандартів забезпечує захист від застосування низьких соціальних стандартів, які є інструментом нечесної економічної конкуренції, і запобігає зниженню соціальних стандартів для посилення конкурентності економіки тієї чи іншої держави-члена. Ці основні стандарти не мають надто напружувати економічно слабкі держави-члени, проте неповинні перешкоджати запровадженню вищих стандартів у розвинених країнах. Наприклад, Директива про робочий час (1983 р, яка застосовується до всіх трудящих Європи, передбачає годинний відпочинок кожної доби перерву на відпочинок протягом робочого дня, який триває більше 6 годин щотижневий відпочинок після 35 годин безперервної роботи
• 4 тижні щорічної оплачуваної відпустки обмеження часу нічних робіт до 8 годинна добу. Забезпечення стандартів якості життя в країнах ЄС здійснюється на основі того, що соціальний розвиток немає відставати від зростання економік країн ЄС. Без підтримки населення, яке має відчувати поліпшення добробуту та соціальної захищеності (тобто зниження соціальних ризиків, таких як втрата роботи, неможливість реалізувати свої професійні якості, нестабільність доходів, позбавлення медичного страхування і т.д.) інтеграційні програми не зможуть бути реалізовані.
Для порівняння питома вага соціальних витрату ВВП складає ЄС – 25-
27%, Японія – 17%, США – 15%. В окремих країнах цей відсоток ще більший,
як, наприклад, у Швеції – 59%.
Фінансові джерела розв’язання соціальних проблем можна розділити натри групи.
По-перше, це соціальні витрати національних урядів (національний держбюджет.
По-друге, часткове фінансування соціальних проблем відразу зі років) взяли на себе бюджети Європейського об’єднання вугілля і сталі

80
(ЄСВС), ЄЕС і Євратому. З 1974 року соціальні витрати на наднаціональному рівні здійснює бюджет Європейської Ради. І, нарешті, третій фінансовий потік в соціальну сферу інтеграції вливають помічники Євроради – спеціальні структурні фонди ЄС. Насамперед
– це Соціальний фонд, потім Фонд регіонального розвитку, Фонд орієнтації та гарантій в галузі сільського господарства і Фонд сприяння економічному зближенню держав-членів (Фонд вирівнювання. Багато джерел, багато рівнів і напрямків. Чи ефективне таке різноманіття і чи не призводить воно до плутанини Перш за все слід відзначити прагнення до координації урядів на наднаціональному рівні, відповідальність і контроль як за порядком самого фінансування, такі за виконанням і результатами фінансування програм. Чітко відстежується, нащо і як витрачаються кошти, які результати цих витрат. Стандартизація та гармонізація – ще один аргумент на користь упорядкованості використання фінансових потоків. Чи не відволікає соціальна сфера та фінансування проблем з соціальним компонентом дуже багато грошей від промисловості, інновацій, від стимулювання економічного зростання Можливо, бюджетні дефіцити у Франції, Німеччині, Греції, які в останні роки перевищують критерії Пакту про стабільність і зростання, спричинені великими соціальними витратами Чи не затягнуть вони Європу в інфляційну спіраль Розглянемо таблицю зміни витратна соціальні цілі бюджету ЄС і бюджетів національних урядів, млрд євро Рік Бюджет ЄС Утому числі структурні фонди Соціальні витрати національних урядів Частка бюджету ЄС у загальних соціальних витратах, %
1970 5,58 5,35 185 3,02 1982 22,42 16,71 731,01 3,07 1992 48,35 35 1319,9 3,66 1998 86,41 67,94 2011,3 4,3 2006 105,23 82,52 2800 3,76
У структурні фонди включені соціальні витрати ЄСВС і фондів ЄЕС
(Аграрного, Соціального та Фонду регіонального розвитку.
Джерело: Европейский Союзна пороге ХХI ст.: выбор стратегии
развития / под ред. Ю.А. Борко, О.В. Буториной. – М Эдиториал УРСС, 2001.
– С. 132.
Наведені дані показують, що соціальні витрати у країнах ЄС постійно зростають, які частка бюджету ЄС в цих витратах. Незважаючи нате, що субсидії з бюджету ЄС, в основному проїдаються і не приносять промислових дивідендів як інвестиції, вони допомагають зглажувати диспропорції, зберігати соціальний спокій, підтримувати певну політику

81 держав (наприклад, сільськогосподарську, тобто виступають певним соціальним стабілізатором. Наднаціональні структури ЄС відіграють важливу роль в
інституціоналізації стандартів, регулюючи програми урядів, створюючи та вдосконалюючи єдині та ефективні правила для всіх учасників інтеграції, якби внутрішньо вони ні розрізнялися, направляючи процес вирівнювання цих відмінностей. Загальноєвропейські організації та фонди вносять набагато більший внесок у соціальний розвиток і сприяють поліпшенню умов соціального захисту побічно або опосередковано через стимулювання програм розвитку промисловості та економічного зростання, реструктуризації економіки ЄС, вирівнювання розвитку країн та регіонів і т. ін. Це важливо втому сенсі, що рівень доходів різних верств населення, які урядових бюджетів, державних витратна гідне життя всіх громадян залежить від можливостей економічного розвитку в кожній країні або регіоні. Отже, причина високих соціальних досягнень ЄС не стільки в обсязі фінансових можливостей урядів і наднаціональних бюджетів, скільки в ефективності соціальної політики та комплексної ув’язки соціальних заходів з іншими економічними програмами. Секрету тому, що «

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал