Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький державний університет управління




Сторінка5/19
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.22 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
державному регулюванню економічних, соціальних, політичних і
культурних відносин, уособлюючи загальний інтерес», який надає державі право виступати головним акціонером, арбітром, гарантом, захисником економічного зростання і соціального прогресу. У такій моделі домінування державного регулювання здійснювалося відповідно до тих завдань, які відповідали ідеології правлячої партії, підтримували високий рівень соціального захисту громадян, а в системі соціального партнерства провідна роль належала державі.
На національному рівні партнерство забезпечувалося через особисті зустрічі лідерів профцентрів та підприємницьких об’єднань з державними чиновниками та їх постійну спільну діяльність в ряді державних інститутів, зокрема, в Економічній і соціальній раді. Остання надає свої висновки уряду щодо проектів програмних законів і планів соціально-економічного характеру і може за власною ініціативою висловлювати своє ставлення до розв’язання проблем або необхідності проведення реформ. Представники підприємців та профспілок беруть участь також в роботі Комісії з планування, Національній
комісії з колективних переговорів, в Національному агентстві з
покращення умов праці тощо. Результати їх діяльності беруться до уваги при підготовці найважливіших державних документів. Для Франції є характерним деталізоване трудове право, яке регулює відносини між трудящими та підприємцями нарівні компанії. Така деталізація пояснюється прагненням держави відрегулювати відносини між профспілками і роботодавцями і зберегти соціальну стабільність. До середини х рр. ХХ ст. у практиці соціально-трудових відносин у Франції активно використовувалося робоче самоуправління, але у подальшому така практика втратила свою актуальність, поступившись місцем іншим способам врегулювання соціально-трудових відносин, заснованим на співучасті робітників в управлінні підприємством.

39
Найбільш складною проблемою в партнерстві держави, бізнесу і громадян є проблема безробіття, яка по-різному вирішувалася у Франції правлячими урядами ліві пропонували пряме бюджетне втручання – розширення зайнятості в державному секторі, цільові бюджетні програми праві уряди – створення нових робочих місць, зменшення бюджетних програм працевлаштування. У 2007 р. був ухвалений Закон про працю, зайнятість, купівельну спроможність (Закон ТЕРА). Згідно з Законом, зменшилися податки на великій середні статки збільшилася мінімальна погодинна ставка заробітної плати, оплата за додатково відпрацьовані години (робочий тиждень у Франції з 2000 р. скоротився з 39 до 35 годин, були скорочені соціальні внески роботодавців на оплату понаднормових годин. З огляду на громадську думку і партнерські відносини між суб’єктами суспільних відносин реалізовані реформи системи пенсійного забезпечення, охорони здоров’я, соціального страхування. Лише усвідомлення французами неможливості збереження старої пенсійної системи в умовах старіння населення і збільшення соціальних виплат дали можливість уряду ухвалити закони, якими урівнювався термін виплат в систему соціального забезпечення робітників усіх секторів економіки та підвищився пенсійний вік. Про нові складності у взаєминах між державою та профспілками свідчить ухвалення 01.08.2007 р. Закону про мінімальну послугу, який передбачає, що під час страйків на транспорті профспілки мають забезпечувати мінімальну роботу підприємстві попереджати про страйк за два дні до початку. Ухвалення цього Закону супроводжувалося виступами трудящих і свідчило проте, що соціальний миру Франції значною мірою залежить від узгодження позицій між партнерами. У німецькій моделі соціального партнерства реалізовано одну з кращих, в якій збалансовані інтереси праці і капіталу. Ідея співробітництва між підприємцями та найманими працівниками була конкретно реалізована на законодавчому рівні ухваленням законів про підприємства 1951, 1952, 1956 рр., які визначили повноваження представників найманих працівників та власників капіталу, а також нейтральних членів збоку наглядових раду вирішенні питань, які стосуються взаємовідносин між підприємцями та працівниками, на паритетних або непаритетних засадах залежно від категорії підприємства. Це дозволило зорієнтувати партнерство між підприємцями і найманими працівниками на створення моделі «суб’єктивного добробуту», у якій поєднуються творча самореалізація працівників, зменшення соціальної нерівності, реалізація активних соціальних програм.
Німецький народний капіталізм або соціальне ринкове господарство вказує на подвійний характер такої системи з одного боку, залучені сторони – керуючий персонал, акціонери, наймані працівники, банки – мають певні права в управлінні (контролі над) підприємством, в наглядових радах представлені також банкіри і страхові компанії, які приймають на депонування акції або здійснюють кредитування з іншого боку, наймані працівники за законом мають перед своєю фірмою не лише обов’язки, алей відповідні права. Таким чином,

40 наймані працівники непросто є фактором виробничого процесу, але поділяють соціальну і корпоративну відповідальність. Народність такої системи визначається також тим, що держава бере на себе посередницькі та координуючі функції для підтримання соціального миру, стабільності й ефективної економіки. У 1951 р. в Німеччині, першій із західних країн, був ухвалений Закон про
співучасть представників трудових колективів у наглядових радах. На рівні акціонерних товариств законодавством визначено, що від 30 до 45% членів наглядових рад можуть бути делеговані від імені найманих працівників. Цей досвіду подальшому використовувався великими фірмами Австрії, Голландії, Швеції, Іспанії та інших країн. На підставі Закону про участь працівників в управлінні виробництвом існує практика створення виробничих рад – консолідованого органу, що обирається з представників робітників і службовців даного підприємства. До виробничої ради входять представники не лише профспілок, алей всіх трудящих, але у виборах не мають права брати участь особи, які представляють роботодавця, зокрема, провідні службовці, члени правління акціонерного товариства. У тісному співробітництві з виробничими радами можуть діяти
представницькі органи молоді, учнів, інвалідів, які мають право призупинити рішення виробничої ради, якщо воно суперечить їх інтересам. Члени ради беруть участь у вирішенні виробничих, кадрових, соціальних питань, що дає можливість формувати таку модель працівник – співпрацівник – партнер. Для здійснення виробничих контактів між працівниками і виробничою радою діє такий орган як виробничі збори. Основна задача виробничої ради – представляти інтереси працівників на переговорах з роботодавцями. Крім цього, не менше одного разу нарік роботодавець зобов’язаний доповідати на виробничих зборах про стан справі перспективи розвитку підприємства, надавати виробничій раді інформацію про економічний і фінансовий стан підприємств, кадрове планування, плани раціоналізації та інші заходи. Виробнича рада має право добиватися від роботодавця примусового регулювання питань про компенсацію робітникам втрату зв’язку з наміченими змінами на виробництві, наслідком яких може бути масове звільнення працюючих. Важливою є участь виробничої ради у розробці соціального плану, який складається на випадок закриття підприємства. Через чіткий розподіл функцій між виробничими радами і профспілками у Німеччині, в основному, здійснюється регулювання соціально-трудових відносин. Профспілки проводять тарифні переговори, реалізують політику, спрямовану на підвищення життєвих стандартів. Як правило, нарівні підприємства укладається рамкова тарифна угода, в якій визначаються питання зарплати, посадових окладів, інших винагород за працю питання узгодження конфліктів, захисту працівників тощо. Інші питання соціально-трудових відносин (трудовий режим, графік робочого часу, терміни виплати зарплати, принципи і форми оплати праці, попередження травматизму і професійних

41 захворювань, впровадження нових технологій тощо) також є компетенцією виробничих рад. Німеччина має позитивний досвід діяльності асоціацій і спілок
підприємців, які за законом мають право брати участь в ухваленні рішень щодо соціально значимих економічних, фінансових проектів, правових рішень.
80% підприємців у промисловості, банківській сфері, страхуванні входять до спілок. Головною організацією роботодавців є Федеральне об’єднання
німецьких спілок роботодавців, створене для реалізації їх соціально- політичних інтересів, до складу якого входять 46 спеціалізованих (галузевих) спілок роботодавців. Функціями Федерального об’єднання є розв’язання соціально-політичних проблем, які виходять за рамки окремих галузей та федеральних земель, але питання тарифних угод вирішуються безпосередньо галузевими об’єднаннями і профспілками. Інша спілка – Федеральний союз німецької промисловості, до якого входять 34 галузевих спілки підприємців. Його задачі захист спільних інтересів підприємців та їхніх спілок, координація дій, політична взаємодія з федеральним урядом і парламентом при вирішенні принципових господарчо- політичних питань. Союз представляє інтереси підприємців не лише перед державою, алей перед партіями, профспілками, структурами ЄС. Свої організації мають представники практично всіх галузей, які розвиваються у країні. Наприклад, працівники вільних професій (лікарі, адвокати, архітектори тощо) мають 78 спілок, об’єднаних у Федеральний союз
вільних професій.
Важливі координуючі та інформаційно-консультативні функції виконує
Німецьке об’єднання торговельно-промислових палат – добровільне об’єднання торговельно-промислових палат, яке представляє інтереси фірм на місцевому та регіональному рівнях. Профспілкову сторону представляють такі організації як Об’єднання
німецьких профспілок, в яке входять 16 окремих галузевих профспілок, профспілка німецьких чиновників, профспілка німецьких службовців,
Об’єднання християнських профспілок тощо. Які партнери роботодавців на тарифних переговорах основну роль відіграють не об’єднання, а безпосередньо галузеві профспілки. Для підтримки партнерських відносин і забезпечення прав та інтересів як найманих працівників, такі роботодавців, у Німеччині створено спеціальну
судову систему, яку складають трудовій соціальні суди федерального, земельного, окружного і місцевого рівнів. Компетенція трудових судів поширюється на конфлікти між працівниками і роботодавцями, роботодавцем і колективом (конфлікти, звільнення, відпустки до компетенції соціальних судів належать питання соціального страхування, професійної підготовки, сприяння професійному розвитку працівників. Суди є незалежними від сторін, які вступили в конфлікт, втому числі, коли в особі роботодавця виступає держава. Особливістю правових умов щодо оплати праці в Німеччині є тарифна
автономія підприємства, яка гарантована конституцією. Тарифна автономія

42 надає роботодавцям і найманим працівникам змогу регулювати величину заробітної плати трудящих без втручання держави. При цьому державні установи, які приватні підприємства, підпадають під дію тарифної автономії. Державна політика Німеччини спрямовується на стимулювання
накопичення найманими працівниками заощаджень і власності, що здійснюється за допомогою податкових пільг для підприємців, які виплачують своїм працівникам певні суми, використовувані ними для придбання власності в різних формах (щорічно в Німеччині користуються такою послугою біля 24 млн працівників. Цьому сприяють також можливості для працівників отримувати певну частку прибутку у фірмах та користуватися спільними фондами цінних паперів, які створюються на основі співучасті фірм. В цілому, німецька модель соціального партнерства демонструє прагнення до створення системи соціального миру і, як свідчать результати, сприяла ефективному соціально-економічному розвитку країни. У соціально-економічній моделі Італії важливими структурними рисами економіки є переважно сімейний тип власності, пряма і активна участь держави у виробничому процесі, яка доповнюється прискореною модернізацією соціальної сфери. Партнерські відносини в країні реалізуються через такі організації як Конфедерація промисловиків, ряд підприємницьких спілок, три профспілкових і два провідних кооперативних об’єднання, побудованих за територіально-галузевим принципом. Взаємодія між організаціями визначає особливості ринку праці, зарплати, рівень соціальних відрахувань. Особливістю італійської моделі є підтримка місцевою владою
підприємств промислового округу, яка здійснюється у виді захисту їх справ, розвитку інфраструктури – шляхи, зв’язок, інженерні споруди, культурно- рекреаційні заклади, школи професійної майстерності, комунальні служби тощо. Зі свого боку, підприємці сприймають місцеву владу як свою у зв’язку з тим, що беруть діяльну участь у її формуванні, її ініціативах, контролі над нею. Для них влада стає гарантом відносин з профспілками, гарантом соціального партнерства, важливим елементом місцевого патріотизму. Так, колективні угоди у промислових округах укладаються часто не з окремими підприємцями, а із зональними об’єднаннями підприємців, що сприяє збільшенню гнучкості ринку праці звільнення на одному підприємстві компенсуються розширенням зайнятості на іншому тощо.
Модель соціального партнерства у Швеції. Уже в післявоєнні роки набула поширення практика співучасті найманих працівників в управлінні
підприємствами, зокрема, з питань технологічних нововведень, кадрової та інвестиційної політики. В 1977 р. парламентський акт закріпив і значно розширив можливості профспілок отримувати від роботодавця необхідну інформацію і впливати на політику підприємства. Ціннісними установками шведської моделі є соціальна справедливість, солідарність, колективізм, які в практиці соціального партнерства реалізуються за такими напрямами виділення значної частини ВВП на соціальні виплати прагнення до повної зайнятості населення стимулювання економічної

43 активності громадян і створення для цього прийнятних умов рівномірність у розподілі доходів зміцнення статусу працівника на підприємстві й поліпшення умов праці. Реалізація цих напрямів дала можливість створити багаторівневу систему взаємовідносин між соціальними партнерами, яка шляхом компромісів забезпечує стабільність і демократизацію суспільних відносин. Система трипартизму, яка ефективно діє в Швеції, представлена державними органами влади, Центральним об’єднанням профспілок Швеції
(ЦОПШ) і Шведською спілкою роботодавців (ШСР). Важливо відзначити, що
80% найманих працівників у країні є членами профспілок, отже, у сфері взаємодії між суб’єктами партнерства вирішуються питання колективно- договірного регулювання соціально-трудових відносин і діє політика солідарності щодо зарплати. Загальна відповідальність парламенту і уряду за реалізацію політики на ринку праці на практиці здійснюється через 400 державних служб зайнятості, у яких роботодавці зобов’язані за законом реєструвати всі наявні вакансії.
Для стимулювання зайнятості і попиту на робочу силу в країні діє більше десяти програм, задачею яких є заохочення попиту на працю в період спаду, надання безробітним можливості придбати виробничий стаж, що серйозно полегшує прийом на роботу на відкритому ринку праці, закладає основи для вибору професії, закінчення курсів перекваліфікації. Одним з методів регулювання соціально-трудових відносин є особлива
система оподаткування, розрахована нате, щонайбільшу суму податків виплачують багаті люди (до 86%). До доходів включаються, окрім традиційних джерел, оплата за роботу, яка здійснюється у вільний час всі види винагород введені нові правила щодо оподаткування доходів, пов’язаних з використанням автомобілів повністю оподатковується безкоштовне харчування існують стандарти для оподаткування добових. Важливо, що система збору податків організована таким чином, що відповідає можливостям громадян і називається «виплата помірі отримання
доходів». Для осіб, які працюють за наймом, процес розрахунку та виплати податків покладається на роботодавця. Якщо працівник не працює за наймом, він виплачує платежі самостійно. Банки, Шведський центр цінних паперів та інші організації, які виплачують відсотки або дивіденди, утримують попередні платежі з доходів. Після того, як за допомогою податкової декларації визначається кінцева сума, яку необхідно сплатити, її порівнюють з сумою попередніх платежів. Якщо попередні платежі менше, різницю виплачує громадянин, якщо виплачено більше, залишок повертається громадянину із цієї суми він отримує додатковий відсоток. В наші часи механізм соціального партнерства між урядом, ЦОПШ і
ШСП потребує нової стратегії. Це пояснюється тим, що в умовах глобалізації і постіндустріального розвитку, на фоні неоліберальної хвилі в інших європейських країнах, у Швеції почали спостерігатися диспропорції в соціальній сфері витрати на виплати хворим, достроковим пенсіонерам, безробітним і особам, зайнятим через відсутність робочих місць, на різноманітних курсах, зросли майже в два рази швидше, ніж ВВП особи

44 працездатного віку (20-64 років, які складають 59% населення, (а це 20%) є реципієнтами компенсацій і виплат, що значно ускладнило соціальну ситуацію у країні, з огляду на жорсткі закони щодо гарантій зайнятості працівників поширилася кількість безробітних, які отримують 90-80% попередньої зарплати і не поспішають працевлаштовуватися збільшилася кількість непрацюючих іммігрантів, які утримують свої родини на соціальні виплати, що спричиняє невдоволення місцевих громадян.
Модель соціального партнерства у Нідерландах. Мета «моделі
соціальної гармонії» – створення корпоративних і центральних організацій для пом’якшення антагоністичних суперечностей між трудом і капіталом шляхом інтегрування методів політики доходів в макроекономічне планування. У практиці соціального партнерства найбільш узгодженими були дії соціальних партнерів, коли проводилися
1) у ті рр. – політика розумного обмеження заробітної плати, яка збільшувалася лише після підвищення цін, що дало можливість створити сприятливі умови для інвестування промисловості, зростання національного доходу, соціального забезпечення, але від якої довелося відмовитися через вплив ринкових відносин і порушення консенсусу між профспілками і роботодавцями щодо необхідності регулювання ставок зарплати
2) у ті рр. – використання соціального контракту як засобу для обмеження зростання заробітної плати і розв’язання проблем зростаючого безробіття. В нідерландській моделі соціального партнерства зафіксовані чіткі
функції кожного з партнерів, що дає можливість органам державного управління прогнозувати дії партнерів і своєчасно вносити корективи в систему державного регулювання економіки та соціальних процесів.
Модель соціального партнерства в Австрії. Найважливіші складові взаємодії держави і бізнесу почали створюватися в Австрії після Другої світової війни як результат пошуку ефективних механізмів пристосування до нових умов господарчого життя, яке потрібно було відновлювати і піднімати на новий якісний рівень. Передбачалось, що безконфліктний трудовий клімату країні можна забезпечити за допомогою «гарантії політичної зайнятості», яка полягає утому, що зайнятість вважається важливішою за рентабельність, а трудові колективи беруть участь у розв’язанні основних проблем фірми. Найбільш активно така політика проводилася на підприємствах державного сектору, який дох рр. був найбільшим у Європі. Цьому значною мірою сприяло те, що майже все доросле населення країни мало членство у тих чи інших професійних об’єднаннях. До Об’єднання австрійських профспілок
належить більше 60% працівників за наймом. Аналогічно, більшість підприємців входить до такої організації як Господарчий союз. Унікальною для Європи є система австрійських палат, членство у яких є обов’язковим. У Австрії функціонують: Робочі палати – для працівників за наймом у промисловості Сільськогосподарські – для зайнятих у сільському господарстві земельні Торгово-промислові палати – для представників малого, середнього і великого бізнесу. Останні об’єднуються у Федеральну торгово-

45 промислову палату, яка є основним суб’єктом партнерського процесу збоку бізнесу і активно впливає на соціально-економічну політику держави. Партнерська політика в Австрії здійснюється через створену у 1957 р.
Паритетну комісію з питань ціні заробітної плати, у якій останнім часом беруть участь представники підприємців і профспілок. Алена точку зору Паритетної комісії часто зважає і уряд, особливо у сфері бюджету і зовнішньої торгівлі. Важливо також і те, що рішення Паритетної комісії є обов’язковими не лише для вітчизняних, алей для іноземних підприємців та фірм. Завдяки такій структурі партнерства, усі аспекти економічного та соціального життя Австрії проходять експертизу, яка стає основою для ухвалення рішень щодо кваліфікації працівників, державного фінансування і бюджетних обмежень, упровадження інновацій в економіку, демографічних процесів, соціального захисту тощо. Розробка стратегії соціального партнерства здійснюється в рамках
Круглого столу з проблем економічної політики. Це дає можливість розглядати економічну політику держави на підставі принципів прагматичної кооперації між державою і суб’єктами господарювання. У такому партнерстві рамкові умови встановлюються не зверху, а на базі спільного аналізу існуючого стану з тим, щоб підприємницькі свободи не утискувалися. Економічна політика в такому разі не зациклюється на присутності або відсутності держави в господарстві. Другий принцип державної підтримки – сприяння розвитку
інноваційних процесів у всіх галузях економіки. Безпосереднє регулювання господарчих процесів все більше зміщується вбік системи різних субсидій і податкових пільг – банківське кредитування, державні гранти, державні гарантії на кредитування приватних банків тощо. Таким чином, незважаючи на певні труднощі, які виникли в Австрії у зв’язку з загальною кризою держави загального добробуту, падінням темпів економічного зростання, необхідністю структурної перебудови економіки, приватизацією державного сектору, австрійська система соціального партнерства, законодавчо закріплена конституцією, орієнтується на зниження рівня конфліктності, пошук спільних рішень, максимально широке охоплення всіх соціальних груп та їх ідентифікацію в рамках процесу партнерства. Як показує досвід країни, цьому значною мірою сприяє залучення при аналізі проблем експертів, поширення економічних знань, орієнтація партнерів на мирне вирішення виникаючих соціальних конфліктів.
Модель соціального партнерства у Фінляндії. У Фінляндії профспілки
завжди відігравали важливу роль у державі добробуту (у х рр. близько 80% фінських працівників залишалися членами профспілок, вони не лише слідкували за забезпеченням інтересів своїх членів, але, завдяки своїм значним фондам страхування від безробіття, також формували важливу мережу соціального забезпечення для безробітних. В умовах формування інформаційного суспільства профспілки, допускаючи нову гнучкість схем, необхідну для інформаційної економіки, зберегли свою роль сучасного партнера для переговорів з капіталом, тоді як держава добробуту утому числі її

46 всебічне надання соціальних гараздів незалежно від ситуації з зайнятістю – полегшила прийняття працівниками вимог нової гнучкості інформаційної економіки. Робітники мають суспільні програми в разі безробіття чи хвороби, отже, не ризикують, коли країна розпочинає радикальні соціальні та економічні перебудови.

3.3. Консолідація соціального партнерства в Європі та формування


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал