Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький державний університет управління




Сторінка2/19
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.22 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
офіційні мови
Європейського Союзу. Всі ці мови формально визнаються як рівно автентичні в багатосторонніх і багатомовних нормативних актах ЄС. Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання національного законодавства. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий

12 порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.
Принципи та характерні особливості європейського права. Принципи права Європейського Союзу зафіксовані в установчих договорах, а також у рішеннях Європейського суду. Саме останньому належить вирішальна роль у розробці детальної класифікації принципів права ЄС. Суд сформулював і закріпив у своїх рішеннях систему основних засадна якій має функціонувати й розвиватися правова система ЄС – принципи права Європейського співтовариства.
Принцип верховенства права ЄС означає, що правові норми, що увійшли у загальноєвропейське право, мають пріоритет перед правилами, закріпленими в законодавстві окремої держави-члена. Даним принципом охоплюються не тільки установчі договори ЄС (будучи міжнародними договорами, вони відповідно до конституцій країн ЄС, які більшості інших країн світу, мають вищу юридичну чинність у порівнянні з актами внутрішнього права, алей всі інші законодавчі акти ЄС (регламенти, директиви, постанови, і вони мають на території кожної країни вищу юридичну чинність, навіть утому випадку, якщо відповідна країна голосувала проти ухвалення даного документа. Європейський суд є головним гарантом дотримання принципу верховенства всіх правових актів ЄС. Національні суди у випадку сумнівів стосовно відповідності внутрішнього права держави-члена праву ЄС, ухвалюють рішення на підставі установчих договорів і законодавства ЄС, або звертаються до Європейського суду із преюдиціальним запитом.
Принцип прямої дії права ЄС, які принцип верховенства, у найповніші і послідовніші формі встановлений рішеннями Європейського Суду. Даний принцип є головною відмінністю права ЄС від міжнародного права, норми якого регулюють, насамперед, відносини державі міжнародних організацій. Регламенти, вживані інститутами ЄС, є актами прямої дії з моменту затвердження Радою (комісією, Радою разом з Європарламентом) і вступу в чинність будь-якого регламенту ЄС його положення стають безпосередньо діючим правом на всій території Європейського Союзу, обов’язковими як для держав-членів, такі для індивідуумів.
Незалежність європейського права. Автономність правового порядку Спільнот та однозначність його застосування у всіх країнах-членах багаторазово підкреслював Європейський суд. Країни-члени, утворивши Спільноти, обмежили свою правотворчу діяльність і в результаті дозволили утворити правовий порядок, незалежний від національної та міжнародної правових систем. Цей порядок є однаково обов’язковим до виконання усіма країнами-членами та їх громадянами, а також має застосовуватися внутрішніми судами.
Примат наднаціональним правом. Принцип примату (першості) Спільнот наднаціональним правом країн-членів регулює поводження, якщо виникає конфлікт між нормою національного права та правом Спільнот. За таких умов право Спільнот має першість перед національною нормою. Слід

13 підкреслити, що тут йдеться виключно про першість у застосуванні. Якщо в національному праві наявне положення, яке суперечить праву Спільнот, це не означає, що воно є автоматично недійсним, а лише забороняється його застосування. Першість права Спільнот є наслідком зобов’язального характеру нормативних актів вторинного права (ст. 249 Римського договору) і знаходить підтвердження в практиці Європейського суду.
Безпосередність застосування права означає, що нормативні правові акти Спільнот є нормою прямої дії в країнах-членах без необхідності їх ратифікації чи інкорпорації з національним правом. Інакше кажучи, право Спільнот безпосереднім чином визнає правота накладає обов’язки на інституції спільнот, країни-члени та їх громадян. Цей принцип був визнаний Європейським Судом, незважаючи на початковий опір деяких країн-членів.
Принцип рівності (заборона дискримінації) означає, що жоден громадянин ЄС не може бути дискримінований з огляду на його громадянство, стать, расу, етнічне походження, релігію, переконання, фізичні чи психічні недоліки, а також вік чи сексуальну орієнтацію.
Принцип солідарності сформульовано в статті 10 Римського Договору
«Країни-члени вживатимуть усіх заходів загального чи приватного характеру, щоб забезпечити виконання зобов’язань, що випливають з цього Договору чи з дій, виконаних інституціями Спільноти. Ці країни будуть сприяти виконанню завдань Спільноти. Вони мусять утриматися від будь-яких дій, які могли б поставити під загрозу досягнення цілей цього Договору. Принцип солідарності з одного боку означає, що країни-члени не можуть не виконувати права Спільнот, думаючи про свої національні інтереси, аз іншого – мають робити все можливе, щоб постанови права Спільнот реалізувати якнайкраще.
Принцип субсидіарності окреслює поділ повноважень між країнами- членами та Спільнотою. Сформульовано в ст. 5, доданій до Римського Договору Маастрихтським Договором. Цей принцип означає, що справив яких Спільнота немає виключної компетенції, не можуть реалізовуватися, поки країна-член може самостійно досягти дану ціль, принаймні так само добре, якби це могла зробити Спільнота.
Первинним джерелом права ЄС є три договори про створення співтовариств разом із додатками і протоколами до них таз наступними змінами і доповненнями, а саме договір про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі 1951 р договір про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 р. (Римський договір договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергетики 1957 р. Договори, що доповнюють їх договір про злиття 1965 р акти про приєднання
1972 р. (Велика Британія, Ірландія, Данія, 1985 р. (Іспанія, Португалія, 1994 р. Австрія, Фінляндія і Швеція Єдиний європейський акт 1986 р договір про Європейський Союз 1992 р. (або Маастрихтський договір Амстердамський договір 1999 р. (або консолідований договір, що об’єднав Римський і
Маастрихтський договори та вніс до них зміни Ніццький договір 2001 р Лісабонський договір 2007 р.

14 Ці установчі договори містять у собі основні фундаментальні положення щодо цілей ЄС, його організаційної структури, modus operandi (порядку дії, а також основні принципи економічного права ЄС. Таким чином, вони встановлюють конституційну структуру життя ЄС, тобто становлять той кістяк, який доповнюється законодавчими й адміністративними актами, що ухвалюються в інтересах співтовариства його органами. Договори як правові механізми, створені безпосередньо країнами-учасницями ЄС, відомі як первинне законодавство. Їх можна вважати своєрідною Конституцією ЄС.
Вторинне законодавство складають правила, директиви, рішення, рекомендації та думки органів Європейського Союзу міжнародні договори з країнами, що не входять до складу ЄС угоди про асоціацію, угоди про партнерство і співробітництво основні принципи міжнародного права угоди між країнами-членами Європейського Союзу правові інструменти співтовариства як вторинне джерело права ЄС. Законодавча система співтовариства базується на такому принципі якщо в усіх країнах-учасницях ЄС мають бути вжиті однакові навіть у деталях заходи, то національні правові механізми мають бути замінені законодавством ЄС проте якщо це не є необхідним, то в рамках національної правової системи країн-учасниць мають бути створені належні правові механізми. Засновуючись на цьому принципі, співтовариство розробило велику кількість правових механізмів для того, щоб забезпечити їх спільне з національними правовими системами функціонування при виконанні різноманітних завдань. По-перше, найбільш радикальним механізмом є заміна національних правил нормами ЄС.
По-друге, існують такі норми співтовариства, які впливають на правові системи країн-учасниць лише опосередковано. По-третє, можуть уживатися заходи, котрі впливають лишена певну (визначену або невизначену) кількість адресатів з огляду на необхідність урегулювання конкретної ситуації. І нарешті, передбачено існування таких правових актів, які не мають зобов’язальної сили ні для країн-учасниць, ані для їх громадян. Нормативні акти ЄС з огляду на спрямування (тобто нате, для кого вони призначені) та сили дії правових інструментів можна класифікувати таким чином
Регламенти (regulations), або закони ЄС, є такими правовими інструментами, які дають органам ЄС змогу безпосередньо впливати на національне законодавство держав-членів. Існують дві, дуже незвичні для міжнародного права, особливості, які відмежовують їх від інших подібних правових актів по-перше, вони діють для всіх країн-учасниць однаково, незважаючи на кордони по-друге, застосовуються напряму, тобто не потребують імплементації в національне законодавство і вважаються його безпосередньою складовою з моменту набуття чинності. Вони визначають мету і засоби її досягнення. Всі пункти правил регламентів є обов’язковими для виконання, а відтак будь-яке їх неповне або вибіркове застосування виключається. Відповідно до принципу розподілу повноважень існують регламенти Ради ЄС, регламенти Європейської комісії, а також спільні регламенти Ради

15 ЄС, Європейської комісії та Європейського парламенту, ідентичні за характером та дієвістю. Регламенти набирають чинності одночасно й однаково в усіх державах-учасницях. У кожному регламенті визначається дата початку їх застосування, вони набувають чинності лише за умови їх обов’язкового опублікування в Офіційному бюлетені ЄС.
Директиви, або засоби гармонізації, зобов’язують кожну державу- учасницю досягати наміченого результату, лишаючи вибір порядку і засобів виконання цього завдання за національними владними структурами. З юридичної точки зору, директиви не мають загальної дії, але на практиці (за певними винятками) вони застосовуються до сукупності держав-учасниць. Характер їх виконання варіюється в різних країнах-членах, оскільки директива передбачає обов’язковість результату, а засоби його досягнення держави визначають на свій розсуд. На практиці директиви відрізняються високою точністю, і тому держави-учасниці мають дуже обмежений простір для маневрування. Нині контроль збоку ЄС за виконанням директиву відведені строки посилюється. Директиви також мають велике значення у системі законодавства ЄС. Проте на відміну від регламентів їх основною метою є не уніфікація законодавства країн-учасниць, а його гармонізація. Директива є основним інструментом побудови спільного ринку. Європейське аграрне право, право товариств, соціальне право будуються за допомогою директиві гнучко поєднують волю Союзу з національними формами застосування. Які регламент, директива має бути опублікована в Офіційному бюлетені ЄС, але вданому випадку публікація не є умовою набуття цим документом чинності.
Індивідуальні рішення (Європейської комісії чи Ради Європейського Союзу, або адміністративні засоби, – це документи, всі елементи яких є обов’язковими для виконання визначеними ними суб’єктами. Рішення мають чітко окреслені межі сфери дії. На відміну від регламентів вони адресуються окремій особі, певній організації або конкретній державі. Самі рішення є адміністративними інструментами застосування права Союзу. Публікація рішень в Офіційному бюлетені ЄС обов’язкова, проте це не є умовою набуття ними чинності.
Рекомендації і думки (Єврокомісії та Ради) не мають обов’язкової сили. Відтак вони слугують не джерелом права, а скоріше корисним інструментом орієнтації поведінки і законодавства держав. Ці документи адресуються державам та учасникам економічної діяльності. Думки й рекомендації відображають лише погляд, часто спрямований на перспективу. Ще одним джерелом права ЄС є його міжнародні договори, що пов’язано з роллю співтовариства на міжнародній арені. У такий спосіб співтовариство може укладати міжнародні угоди з країнами, які не входять до його складу, а також з іншими міжнародними організаціями. Ці угоди охоплюють велике коло відносин – від співробітництва у сфері торгівлі, промисловості, технічної та наукової кооперації до торгових угод щодо окремих товарів. Разом зі зростанням економічної могутності та торгової активності країн-членів ЄС

16 протягом останніх років суттєво зросла і кількість міжнародних договорів, укладених співтовариством з країнами, які не входять до складу цієї організації. Можна виділити два основних види міжнародних договорів між Європейським Союзом і країнами, які не входять до його складу угоди про
асоціацію закріплюють особливий вид відносин між ЄС та іншими країнами, які не обмежуються лише торгівлею і містять також тісне економічне співробітництво та фінансову допомогу. Існують два різних види угод про асоціацію по-перше, це угоди, які запроваджують особливі зв’язки між окремими країнами-учасницями ЄС і країнами, які не входять до його складу по-друге, це угоди, метою яких є підготовка до вступу до ЄС або створення митного союзу. Основною причиною укладення угод про асоціацію першого типу можна назвати існування тісних економічних, історичних і політичних зв’язків між країнами-учасницями ЄС та іншими державами, як, наприклад, зв’язки між Бельгією, Францією, Нідерландами, Італією та їхніми колишніми колоніями. Асоціація може також відіграти роль підготовчого етапу до вступу в ЄС. Вона може слугувати попередньою стадією процесу приєднання, протягом якої країна, що виявила бажання влитися до складу ЄС, може працювати над перетворенням власної економіки відповідно до стандартів співтовариства. Цей шлях виявився дуже корисним для Греції, яка мала угоду про асоціацію з ЄС з
1962 р. Інша угода про асоціацію була укладена в 1964 р. з Турецькою Республікою, однак цей досвід виявився для неї далеко не таким успішним. Подібна стратегія ЄС мала місце й у відносинах з країнами Центральної та Східної Європи. Європейські угоди, укладені з Польщею, Угорщиною, Чеською Республікою, Словаччиною, Болгарією та Румунією, малина меті здобуття цими країнами членства в ЄС. Завданням подібних угод є допомога таким країнам у створенні необхідних передумов для здобуття членства в Союзі. З 2007 р. почалися переговори про асоціацію з Україною.
Угоди про партнерство та співробітництво не ставлять такої далекосяжної мети, як угоди про асоціацію вони зорієнтовані головним чином на інтенсифікацію економічного співробітництва. Яскравим прикладом таких угод є договори, укладені з державами колишнього СРСР, утому числі з Україною. Угоди такого типу було укладено також із країнами Магрибу Алжиром, Марокко і Тунісом) та Машрику (Єгиптом, Йорданією, Ліваном і Сирією, а також з Ізраїлем.
Загальні принципи права. Які будь-яка інша правова система, законодавство ЄС не може складатися лише з письмових норм права, тож наявні в ньому прогалини, безперечно, можуть заповнятися неписаними нормами, що ними називають загальні принципи права співтовариства. Це норми, які відбивають фундаментальні концепції права і справедливості, притаманні кожній системі права. Письмове законодавство ЄС здебільшого стосується лише економічних та соціальних питань і дозволяє регулювати обмежену за обсягом сферу відносин. Тому загальні принципи права є одним з найважливіших джерел права ЄС, оскільки саме вони дозволяють заповнити

17 прогалини в законодавстві та вирішити питання щодо тлумачення існуючого законодавства в найсправедливіший спосіб. Останнє джерело права ЄС забезпечується угодами, які укладаються
між країнами-учасницями ЄС тоді, коли питання, що потребує врегулювання, входить до сфери інтересів співтовариства, але органи ЄС не наділені повноваженнями для його вирішення. Такі угоди мають зазвичай обмежену територіально дію та застосовуються в сфері міжнародного приватного права. Наприклад, уроці було укладено угоду про взаємне визнання і виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах та угоду про взаємне визнання компаній і юридичних осіб. Рада і Єврокомісія уповноважені ухвалювати рішення про введення вдію законів ЄС, які мають зобов’язальний характер щодо осіб, яких він стосується. Комісія веде більшість судових справ, які стосуються порушень законодавства ЄС державами-членами, установами співтовариства, фізичними особами та організаціями. У таких рішеннях, а також у нормах регулювання та директивах ЄС мають вказуватися підстави, на яких вони базуються. Вони є предметом судового перегляду Європейським судом. При застосуванні свого повноваження стосовно перегляду законодавчих документів Євросуд може оголошувати акти Ради чи Єврокомісії такими, що не мають юридичної сили, засновуючись на чотирьох обставинах 1) брак компетенції 2) порушення основних процедурних вимог 3) порушення договору чи іншої норми закону, яка стосується його застосування 4) зловживання владою. Європейським судом були сформульовані та визнані джерелом права ЄС такі принципи 1) принцип відповідальності Європейського Союзу за шкоду, спричинену діями або рішеннями його органів або посадових осіб 2) принцип пропорційності дії та рішення Європейського Союзу мають бути своєчасними й необхідними, спрямованими на досягнення мети Союзу, а спричинені цими діями або рішеннями негативні наслідки не можуть виходити за межі рівня, необхідного для досягнення поставленої мети 3) принцип захисту законних сподівань оскільки громадяни й організації на території Союзу планують свою діяльність на основі законодавства ЄС, то суттєві змінив ньому неповинні мати зворотної сили за винятком тих випадків, коли існує нагальна необхідність вдатися до таких дій 4) принцип «ne bis in idem» правило, що забороняє подвійне покарання за одне порушення при ухваленні органами ЄС будь-якого рішення про застосування санкцій слід зважати на всі ухвалені раніше з цього питання рішення національних органів про накладення санкцій 5) загальні права та свободи людини.

1.3. Інституціональна система Європейського Союзу

Основними інституціями ЄС, створеними протягом його існування, наданий час є: Європейська Рада, Рада Європейського Союзу, Європейська
комісія, Європейський парламент, Верховний представник зовнішньої та
безпекової політики, Європейський центральний банк, Рахункова палата,
Європейський Суд.

18
Європейська Рада є інституцією ЄС і, як мінімум, двічі нарік збирається у складі глав державі урядів країн-членів ЄС і Президента Європейської комісії. Створення Європейської Ради відбулося протягом х років під час конференцій у верхах. Головує в Європейській Раді голова держави чи уряду держави, яка наданий час головує в ЄС. Європейська Рада немає постійного місця знаходження і кожного разу збирається в столицях чи інших містах країни, яка наданий час головує в Раді Європейського Союзу. Європейська Рада надає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає узагальнені вектори його політики. Європейська Рада звітує Європейському парламенту про кожне своє засідання, а також подає річний, письмовий звіт про поступ, досягнутий Союзом. Ухвалені Радою рішення переважно не мають юридичної сили, але їх політичне значення є дуже велике, і це знаходить відображення в правових актах, ухвалених іншими, уповноваженими до цього інституціями Європейського Союзу. Але це не означає, що Європейська Рада не може ухвалювати юридично зобов’язальних рішень. Особливий статус цієї інституції і специфіка взаємної залежності між Співтовариствами і Європейським Союзом приводять до того, що її рішення мають також ключове значення в рамках Співтовариства.
Рада Європейського Союзу є найважливішим органом, що ухвалює рішення. Оскільки в Раді збираються міністри окремих держав-членів, вона називається також Радою міністрів. На засіданнях, які проходять в Брюсселі або
Люксембурзі, міністри виступають як представники своїх країн, захищаючи національні інтереси держав, які вони репрезентують нарівні ЄС. Залежно від сфери справ, які розглядаються, окремі уряди делегують на засідання Ради відповідних своїх посланців. Тобто, фактично існує кілька Рад, кожна з яких займається іншою галуззю Рада з загальних справ (міністерство закордонних справ, економічних та фінансових справ (міністерство фінансів, внутрішніх справі цивільної оборони, правосуддя, сільського господарства, внутрішнього ринку, наукових досліджень, навколишнього середовища, рибальства, транспорту та телекомунікації, зайнятості та соціальної політики, промисловості та енергетики, бюджету, розвитку, споживачів і туризму, освіти та молоді, здоров’я, культури. Ради, найважливіші з точки зору нинішнього Євросоюзу, тобто Рада з загальних справ, сільського господарства, економіки та фінансів зустрічаються щомісяця. Решта Рад принаймні раз нарік переважно 1-5 разів нарік. Окрім вищезгаданих Раду разі необхідності можуть відбуватися засідання неформального характеру. Вони не мають офіційного порядку денного засідання, і на них не ухвалюються рішення. Головують у Раді Європейського Союзу окремі країни за принципом ротації (півроку) у послідовності, затвердженій одноголосно всіма країнами- членами. Генеральний секретаріат є адміністративним органом, допоміжним у роботі Ради Європейського Союзу. На чолі його стоїть Генеральний секретар, котрий з набранням чинності положеннями Амстердамського договору також виконує функції Верховного Представника у справах спільної зовнішньої політики та політики безпеки (цю посаду зараз обіймає Кетрін Ештон).

19 Генеральний секретаріат є фактично поділений на сім т.зв. генеральних дирекцій юридична служба управління, бюджет, переклад регіональна, соціальна, освітня політика, соціально-економічний комітет внутрішній ринок, промислова політика, інтелектуальна власність, транспорт, навколишнє середовище, охорона споживачів, підприємства і послуги, сталева промисловість наука, технологія, енергія міжнародні відносини та співпраця для розвитку економічні та фінансові справи, інформація, публікації, співпраця з Європейським парламентом. Рада переважно засідає за зачиненими дверима, рішення тут ухвалюються шляхом голосування звичайною більшістю. Звичайною більшістю ухвалюються акти, які не мають правової сили, або рішення з технічних питань. Кваліфікована більшість і одноголосність є необхідними при ухваленні юридично збов’язальних актів. Кворум становить половина плюс один член Ради. Під час голосування кваліфікованою більшістю прийнято т.зв. систему зважених голосів, які мають забезпечити рівновагу між великими та малими країнами.
COREPER (Комітет постійних представників – Comit’e des Repr’esentants
Permanents) є допоміжним органом Ради, який відповідає за підготовку її роботи. До складу COREPER входять постійні представники країн-членів при
Співтоваристві, а головує тут посланець тієї країни, яка наданий момент головує в Раді Європейського Союзу. Рада Європейського Союзу виконує низку функцій, серед яких найважливішими є законодавча, контролююча та формоутворююча.
Європейська комісія – наднаціональна інституція ЄС, що немає аналогів у національних системах урядування. Відповідно до записаного в угодах Комісія має розробляти й пропонувати законодавчі акти керувати запровадженням політики Співтовариства; розпоряджатися бюджетом підтримувати зовнішні відносини наглядати за дотриманням законів
Співтовариства; вказувати шляхи та перспективи розвитку. Комісія складається з 27 незалежних членів (по одному від кожної країни-члена), разом із Президентом і п’ятьма віце-президентами. Комісію призначають на п’ятирічний термін за згодою країн-членів, рішення про її призначання ухвалює Європейський парламент. Комісії допомагає в роботі адміністрація, до якої входять 36 генеральних директоратів і генеральний секретаріат. Офіс Єврокомісії розміщується у Брюсселі. Європейська комісія є незалежною від окремих держав інституцією, що представляє виключно європейські інтереси. Згідно з Лісабонським договором, з 2014 р. Єврокомісія буде зменшена і лише дві з трьох країн-членів матимуть уній свого комісара (18 замість 27). Крім цього буде запроваджена процедура ротації, яка забезпечить рівноправність усіх країн-членів ЄС.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал