Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький державний університет управління




Сторінка10/19
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.22 Kb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19
соціальний
компонент» прямо чи опосередковано міститься практично у всіх напрямках інтеграційної діяльності. Якщо уряди роблять ставку на економічне зростання, інвестиції в людський капітал, структурні перетворення в промисловості, розвиток сільського господарства і т.д. – все це прямо або опосередковано дає позитивний соціальний ефект. Підвищуються доходи і добробут, знижуються соціальні ризики, тобто автоматично поповнюється «пакет соціального
щастя» громадян об’єднаної Європи. Тому головне – не обсяг соціальних витрата обсяг виробництва інтегрованих економік, рівномірність розвитку країні регіонів, збалансованість доходів. Якщо робити ставку тільки на соціальні витрати, то в довгостроковому плані вийде прямо протилежний ефект дірявого відра або бездонних засіків. Сюди можна додати розкручування галопуючої інфляції, що спричиняє скорочення реальних доходів та обсягів виробництва, зростання безробіття та інші наслідки проїдання соціальних щедрот.
Разом з тим вирівнювання доходів у інтегрованих країнах – питання нелегке і вирішується обов’язково з огляду на економічний розвиток. Так, найбільші соціальні відрахування в загальноєвропейську скарбницю роблять країни високого рівня розвитку Данія, Люксембург і Німеччина. Три країни з найнижчими соціальними витратами – Греція, Іспанія та Португалія – мають нижчий рівень розвитку економіки і відповідно рівень доходів. Складності соціального характеру для всіх учасників інтеграції збільшились з появою в ЄС нових членів з проблемними економіками зі Східної та Центральної Європи. Виявилося, що дві третини бідних (за критеріями Спільноти, це люди з доходом менше 75% від середнього по ЄС) живуть у нових державах-членах. У цю категорію входять 95% їхнього населення. Підвищити їх бюджет можна за рахунок перерозподілу доходів з

82 найбільш благополучних країн, які є основними донорами фінансових резервуарів ЄС, включаючи Фонд вирівнювання, через який і перерозподіляються доходи на наднаціональному рівні. Однак, на думку фахівців, це призведе до зниження соціальних стандартів та рівня доходів у найбагатших країнах, тому число супротивників проведення таких соціальних програм збільшується. Історія ЄС показує, що вирівнювання доходів та економічного розвитку в цілому – це довгострокові плоди інтеграції. Кожен раз розширення європейської сім’ї на першому етапі супроводжувалося посиленням нерівності в доходах населення. Надалі ці контрасти згладжувалися в результаті проведення соціальної політики на національному і наднаціональному рівнях, а також інших інтеграційних заходів з соціальним компонентом. Так, розрив в доходах надушу населення країн шістки х рр. становив близько 40%, аур. різниця між низькими і високими доходами зменшилася до 26%. Розширення до «дев’ятки» спричинило посилення соціальних контрастів. Мінімальний дохід дорівнював 39% від максимального, посилюючи розрив до
61%. Зароків цей розрив скоротився до 51% (розраховано за Борко Ю.А.
Социальные аспекты интеграции // Европейский Союзна пороге ХХI века:
выбор стратегии развития / под ред. Ю.А. Борко, О.В. Буториной. – М
Эдиториал УРСС, 2001. – С. 115). В середньому по ЄС квінтільний коефіцієнт, що показує, у скільки разів доходи найбагатших 20% населення перевищують доходи найбідніших 20% населення, практично не змінився і дорівнює 4,5 як для колишнього, такі для нинішнього складу Союзу. Невеликий розриву доходах між бідними і багатими верствами населення ЄС – заслуга соціальної політики, що використовує перш за все перерозподіл доходів. Як правило, чим більше шматок соціального пирога, тим більше можна перерозподілити на користь безробітних та непрацездатних. Тому в країнах ЄС збільш високим економічним розвитком розриву доходах мінімальний (у 3 рази. Найбільший розриву разів) виявляється в Португалії, причому навіть у Польщі він значно менше. Непрямим чинником вирівнювання та підтримки стабільності реальних доходів населення служить регульована сільськогосподарська політика ЄС. Щез часів Римського договору найважливішим завданням спільної політики в сільському господарстві є забезпечення справедливого рівня життя сільськогосподарського співтовариства. Для цього підтримується стабільність ринків. Споживачі мають безперебійні поставки товарів за розумними цінами. Самі ж ціни на сільськогосподарську продукцію також підтримуються на стабільному рівні та захищені від коливань світової кон’юнктури. Виробництво сільського господарства субсидується з бюджету ЄС. Таку р. субсидії фермерам склали приблизно 54 млрд євро, а це 40% усього бюджету Союзу
(Паскаль Фонтейн. Європа в 12 рівнях. (Публікації 2005 року. Сайт
Представництва Європейської комісії / www. Delrus.cec.eu.it).

6.2. Формування спільної європейської політики з
поліпшення умов життя і праці громадян

83 Історичні та культурні традиції європейських держав, їх економічні досягнення зробили можливою розробку Європейської соціальної моделі, що спирається на соціальну солідарність і згуртованість та покликана забезпечити ефективне функціонування економіки й справедливість у розподілі суспільного багатства. По суті, така модель – це соціальний ідеал, зразок, до якого варто прагнути, спираючись на соціальну ідею, що втілила в собі традиційні цінності європейської цивілізації та сукупність кінцевих цілей соціального розвитку. При цьому Європейська соціальна модель ніколи не розглядалася як застигла схема, хоч і побудована на ідеях соціальної справедливості та забезпеченні основних прав людини. Вона постійно удосконалюється і доповнюється, віддзеркалюючи зміни, що відбуваються в суспільстві. Подібна модель будується на основі капіталізму, який визначається самими європейцями як солідарний, на відміну від американської і японської моделей, що сформувалися в умовах ліберального і «патерналістського» ладу. Макет Європейської соціальної моделі та основні напрямки соціальної політики викладені у найважливіших документах Європейського Союзу, зокрема у Хартії основних соціальних прав трудящих Співтовариства 1989 р, доповненої у
2000 р. Хартією основних прав ЄС і текстами договорів про ЄС. Постулати цієї моделі були визначені ще після Другої світової війни, коли Європу охопив широкий рух за економічне відродження і було продекларовано прагнення побудувати справедливе соціальне Співтовариство. Форма організації Західної Європи, запропонована Ж. Монне і Р. Шуманом – у виді Спільноти – не тільки зробила можливим примирення між переможцями і переможеними, що було особливо важливо після Другої світової війни, алей дозволила їм разом піти шляхом відновлення економіки, створення основ добробуту своїх країн, формування нової соціальної політики. Три славних десятиліття – 1950-1980 рр. привели до серйозних соціальних завоювань для населення і вагомих економічних успіхів, визначеним як «aquis communautaire». У провідних країнах Європи – Франції, Німеччині та ін. – склалися ефективній надійні системи соціального захисту, які були результатом як боротьби лівих силі профспілок, такі цілеспрямованих дій урядів. Важливу роль відіграла і міжнародна обстановка, коли кожна з
існуючих на континенті політичних систем прагнула довести свою життєспроможність і соціальну привабливість. Європейська соціальна модель мусила ще раз продемонструвати переваги капіталізму над соціалізмом. Таким чином, Європейська соціальна модель з’явилася одночасно плодом завоювань масових організацій трудящих і превентивної політики підприємців і держав. Більшість населення скористалося соціальними досягненнями, передбаченими Європейською соціальною моделлю. Завдяки їй вдалося створити численний
середній клас, яким вважають себе дві третини громадян Співтовариства. Пішли на певні поступки правлячі кола, які намагалися представити достатньо високий рівень життя населення як невід’ємну характеристику цивілізованого капіталізму. Це був їхній продуманий стратегічний вибір. Послідовність такого курсу привела до безсумнівних позитивних результатів.

84
На Європейській Радів Барселоні 2002 року відзначалося, що Заснована на успішній економіці, високому рівні соціального захисту, освіті та соціальному діалозі, європейська соціальна модель являє собою рівновагу між економічним процвітанням та соціальною справедливістю. Ємніше формулювання поняття ЄСМ можемо знайти зокрема в документах Європейської Конфедерації Профспілок (CES). Водному з них можна прочитати Європейська соціальна модель полягає в такому баченні суспільства, яке сполучає стійке економічне зростання і безперервне покращення умов життя та праці. Таке бачення передбачає повну зайнятість, якість робочих місць, рівність шансів, соціальний захист для всіх, соціальну включеність та участь громадян в ухваленні рішень, які стосуються їх інтересів. Соціальний діалог, колективні договори і захист працівників є основними факторами в рамках розвитку інновацій, продуктивності праці та конкурентоспроможності. До наведеного європейські профспілки додають ще одне важливе зауваження Саме цей аспект відрізняє Європу, де соціальний прогресу повоєнні роки слідував нерозривно за економічним зростанням, від американської моделі, де невелика група індивідуумів отримала перевагу на шкоду набагато більшому числу людей. Європа має продовжити підтримувати цю соціальну модель з тим, щоб вона була прикладом іншим країнам у всьому світі. Таким чином, ЄСМ це своєрідний кодекс поведінки, заснований на цінностях, які поділяються всіма державами-членами ЄС, а саме
1) нерозривний зв’язок між економічним розвитком і соціальним прогресом
2) високий рівень соціального забезпечення, що має універсальний характер
3) розвинуте трудове законодавство, яке захищає найманого працівника
4) рівність шансів і боротьба з дискримінацією
5) виробнича демократія, що виражається в консультації з працівниками при ухваленні рішень, які їх стосуються, та їх відповідне інформування
6) діалог соціальних партнерів у рамках колективно-договірних відносин
7) наявність так званих громадських (державних) служб, або громадського домену – галузі соціальної інфраструктури (охорона здоров’я, система освіти, громадський транспорт, газо-, водо- та електропостачання
8) ключова роль держави у розв’язанні соціальних проблем, роль арбітра у відносинах між соціальними партнерами
9) боротьба за зайнятість і викорінення феномену соціального відторгнення і бідності
10) гідна оплата праці, у т.ч. запровадження мінімальної заробітної плати
11) соціальна справедливість і солідарність у суспільстві. На відміну від країн англосаксонської культури, де нормою до сьогодні залишаються індивідуальні контракти, Європейська соціальна модель підтримує колективний характер гарантій. В умовах соціально орієнтованої

85 ринкової економіки колективні договори втілюють ужиття в соціальній сфері принцип субсидіарності, відображаючи гасло ЄС єдність у розмаїтті. Права, гарантовані за колективним договором, можуть бути різними в залежності від галузі промисловості, або країни (наприклад, Естонія та Австрія. Законодавчо закріплений мінімум зарплати існує лише в 18 державах-членах із 25. До речі, переговори про введення в Європейському Союзі загального мінімального рівня заробітної плати з урахуванням інфляції вже відбулися. Головна ж цінність системи колективних договорів полягає в їх націленості нате, щоб у міру економічного зростання та впровадження технічного прогресу покращувати умови життя, праці, зберігати соціальні гарантії в змінних умовах з огляду на територіальній галузеві особливості. Заохочуючи колдоговірну практику на місцях, керівні структури Європейського Союзу підтримують тенденцію перенесення її на комунітарний рівень, закріплюють найзначущі угоди юридичними актами і цим підтримують модернізацію Європейської соціальної моделі. Зазначена модель передбачає боротьбу проти соціального відторгнення, будь-якої дискримінації, що відрізняє її від інших існуючих моделей. Європейський Союз намагається постійно вдосконалювати свою соціальну модель, коригуючи чинну соціальну політику з оглядом на зміни міжнародної обстановки або, наприклад, у зв’язку з розширенням Співтовариства.
Європейська комісія регулярно готує і вдосконалює програмні документи будівництва соціальної Європи. Таку р. проблемам соціальної політики присвячена Зелена книга Альтернативи для Союзу і Біла книга про зростання конкурентоспроможності та зайнятості. В ній визначено оптимальне співвідношення між заходами ЄС з підвищення конкурентоспроможності і зростання економіки, з одного боку, і підтримкою високої зайнятості і гарантій соціального захисту, з іншого. У 1994 р. підготовлена ще одна Біла книга Європейська соціальна політика шлях для Союзу. У 1995 р. європейці побачили середньострокову програму соціальних дійна роки. Біла книга зачіпає екологічні стандарти – важливу складову якості життя європейців. Отже, європейці відчувають турботу не тільки національних урядів. На шляху від загального ринку до єдиного економічного та політичного простору постійно розширюються наднаціональні програми і гарантії соціального захисту, що забезпечують умови гідного рівня і якості життя для всіх громадян об’єднаної Європи. Європейський пакет соціального щастя стає все вагомішим і різноманітнішим. Все більшу роль у його забезпеченні відіграють наднаціональні та міжнаціональні структури Співтовариства. Соціальні досягнення перетворилися на основну мету європейської інтеграції.

6.3. Соціальний діалог в ЄС та практика
соціального захисту громадян
Головне завдання соціальної держави – забезпечити стабільність в країні і соціальний захист громадян з огляду на інтереси усіх, без винятку,

86 соціальних верстві груп. Кожен громадянин має відчувати себе під правовим захистом держави. Тільки за підтримки і довіри суспільства, держава може успішно реалізовувати свою політику, як економічну, такі соціальну, і мати право називатися соціальною державою. Соціальна держава має три
початки: соціальна справедливість, соціальна відповідальність та
соціальне партнерство. Впровадження цих ідей та їх реалізація багато в чому залежать від наявності громадянського суспільства в країні та рівня його розвитку. Соціальна відповідальність держави – це вироблення і реалізація соціального законодавства, що забезпечує надійний соціальний захист громадян. Ще одна сторона соціальної відповідальності держави – забезпечення
соціальної безпеки, тобто стабільності, створення комфортного соціального фону, на тлі якого люди мали б можливість реалізовуватися у своїх власних інтересах і в інтересах суспільства в цілому. Розпад системи соціального захисту та соціальних інститутів стає однією з причин зростання екстремістських настроїв і рухів. Якщо подивитися на карту Європи, то можна помітити, що більшість гарячих точок з’являється в регіонах, що входять до так званої дуги нестабільності. Неспроможність ряду держав упоратися з гострими соціальними проблемами, в першу чергу, соціальним захистом населення, в поєднанні з іншими чинниками кризовими явищами в економіці, безробіттям, поляризацією доходів, поглибленням соціальних та економічних дисбалансів і негативними наслідками глобалізації, провокує зіткнення релігійних і національних інтересів і політичні конфронтації. Зрозуміло, що коріння всього цього лежать в соціальному вимірі. У Європі склалися чотири типи політико-господарчих режимів, які по- різному вирішують питання соціального захисту трудящих.
1. Скандинавський тип (Данія, Швеція, Фінляндія широка система соціального забезпечення, яка фінансується за рахунок високих податків при прогресивній шкалі оподаткування.
2. Ліберальний, англосаксонський (У. Беверідж) – Велика Британія, Ірландія кожен громадянин має гарантований мінімальний дохід, який забезпечує базові потреби у житлі, їжі, медичному обслуговуванні. Фінансування соціальної системи здійснюється як за рахунок страхових внесків, такі за рахунок податків при плоскій податковій ставці. Допомогу отримує сім’я (як правило, чоловік.
3. Корпоративний (Німеччина – модель Бісмарка, Австрія, Франція, країни Бенілюкса): центральне місце займає соціальне страхування, прив’язане до зайнятості та сімейного стану. Фінансування здійснюється в основному за рахунок страхових внесків робітників і роботодавців.
4. Південно-європейський (Іспанія, Італія, Греція, Португалія це перехідна модель, де соціальний захист в основному стосується сфери турбот сім’ї, родичів, церкви, при мінімальному втручанні держави. Інтеграційні процеси визначили порядок спільного соціального захисту
громадян ЄС, який полягає у подальшому

87 соціальний захист розповсюджується не лишена національних громадян, алей на всіх, хто має роботу на законних підставах наданій національній території з 2001 р. визначено порядок виплати трансграничного пенсійного забезпечення, який убезпечує від подвійного оподаткування або подвійного звільнення від податків визначено порядок медичного обслуговування громадян, які мають підвищену мобільність, користуватися медичними закладами інших країн. У країнах ЄС постійно зростає соціальна відповідальність бізнесу. Європейський Союз зацікавлений у соціальній відповідальності бізнесу, оскільки це може бути позитивним внеском у досягнення стратегічної мети ЄС стати найбільш конкурентоспроможною й динамічною економікою знань у світі, здатною забезпечити стале економічне зростання, новій привабливіші робочі місця та більшу соціальну згуртованість. Європейська модель соціальної відповідальності бізнесу пов’язана з досягненням бізнес-цілей та є частиною стратегії створення додаткової вартості компанії. Виділяють внутрішній та зовнішній виміри соціальної відповідальності бізнесу. У внутрішньому вимірі соціальної відповідальності бізнесу найпопулярнішими об’єктами інвестицій є розвиток персоналу компанії, внески у розвиток місцевого співтовариства, природоохоронна діяльність, розвиток науки, освіти, технологій. Насамперед це стосується управління людськими
ресурсами, тому серед основних заходів компаній використовуються такі як наділення працівників більшими повноваженнями, забезпечення кращого обміну інформацією в компанії, кращого балансу між роботою, родиною та відпочинком, більшого різноманіття людських ресурсів, рівноправності в оплаті праці та кар’єрних перспективах для жінок, схеми справедливого розподілу прибутку та акціонерної власності, а також турбота про працездатність і захищеність прав робітників. Особлива роль належить навчанню протягом життя, де бізнес сприяє кращому визначенню потребу навчанні через тісне партнерство з місцевими структурами, які розробляють освітні та навчальні програми підтримує молодих людей у перехідний період від школи до роботи, наприклад, пропонуючи місця для виробничої практики оцінює результати навчання, зокрема через систему акредитація попереднього або експериментального навчання (accreditation of prior and experiential learning – APEL); створює середовище, яке б заохочувало до навчання протягом життя всіх працівників, особливо, менш освічених і кваліфікованих та робітників старшого віку.
В охороні здоров’я та безпеці праці, які традиційно забезпечувалися шляхом виконання положень законодавства та нормативних інструкцій, завдяки соціальній відповідальності бізнесу застосовуються додаткові способи, особливо при закупівлі продуктів і послугу інших компаній та як елемент маркетингу для просування своїх продуктів чи послуг. Наприклад, шведська схема маркування офісного обладнання TCO – це добровільне спеціальне маркування, мета якого полягає у стимулюванні виробників виготовляти більш

88 професійне та екологічно безпечне офісне обладнання допомогти покупцям вибрати офісне обладнання, яке створює менше проблем для користувачів і довкілля запропонувати покупцям і продавцеві зрозуміле маркування, тим самим заощаджуючи час, зусилля і витратив купівельному процесі. У Нідерландах був запропонований контрольний перелік з безпеки для підрядників, мета якого – оцінювання і сертифікація систем управління виробничою безпекою та охороною здоров’я працівників компаній- підрядників, які пропонують свої послуги в нафтохімічній і хімічній промисловості. Соціальна відповідальність бізнесу передбачає управління впливами на
довкілля, що здійснюється відповідно до інтегрованої політики щодо екологічного впливу продуктів (Integrated Product Policy – IPP), схеми екологічного менеджменту й аудиту Європейської Спільноти (EMAS) ISO
19000, Європейської ініціативи екологічної ефективності (European Eco-
Efficiency Initiative –EEEI) та ін. Оскільки компанії самі стикаються з проблемами мінливого середовища в контексті глобалізації та, зокрема, внутрішнього ринку ЄС, вони дедалі краще усвідомлюють, що соціальна відповідальність бізнесу може бути прямою економічною цінністю. Хоча першочерговим завданням будь-якої компанії є генерування прибутків, у той же час компанії можуть сприяти досягненню соціальних і екологічних цілей, інтегруючи соціальну відповідальність бізнесу як стратегічну інвестицію у свою ключову бізнесову стратегію, в інструменти менеджменту та операційну діяльність. Соціальна відповідальність бізнесу має також зовнішній вимір, який виявляється втому, що виходить далеко за межі діяльності окремої компанії, поширюється на місцеву громаду та охоплює, окрім працівників і акціонерів, широке коло зацікавлених сторін бізнес-партнерів і постачальників, споживачів, державні структури та неурядові організації місцевої громади, а також зовнішнє середовище. Інтегруючи підприємства у місцеве середовище, незалежно від того, девони працюють – чи то в Європі, чи по всьому світові, бізнесові кола можуть сприяти місцевій громаді, створюючи робочі місця, забезпечуючи заробітну плату, матеріальні блага і податкові надходження. З іншого боку, підприємства залежать від здоров’я, стабільності та добробуту суспільства, девони працюють. Наприклад, вони наймають більшість своїх робітників з місцевих ринків праці, а отже, мають пряму зацікавленість утому, щоб у певній громаді були потрібні їм кваліфіковані працівники. Крім того, споживачами підприємств малого й середнього бізнесу часто є місцеві жителі. Репутація підприємства у місцевому оточенні, його імідж як роботодавця й виробника, а також як гравця на місцевій арені, безсумнівно, впливають на його конкурентну спроможність. У країнах ЄС багато компаній залучаються до вирішення місцевих справ, особливо шляхом створення додаткових місць для професійного навчання, допомоги благодійним екологічним організаціям, найму на роботу людей з категорії соціально вилучених, забезпечення дітей своїх працівників дитячими закладами, партнерства з місцевими громадами,

89 спонсорування місцевих спортивних і культурних заходів або пожертви на добродійну діяльність. Від соціально відповідальних компаній очікують, серед іншого, надання тих продуктів і послуг, яких споживачі потребують і хочуть, в ефективний, етичний та екологічно свідомий спосіб. Таким чином, у країнах ЄС підтримується діяльність таких компаній, які будують міцні взаємовідносини з клієнтами, зосереджуючи увагу своєї організації на прагненні зрозуміти, чого потребують і хочуть клієнти, та надаючи їм найвищу якість, безпечність, надійність і сервіс. Застосування принципу продукція доступна кожному вироблення продуктів і послуг, придатних для якомога більшої кількості людей, зокрема й споживачів з особливими потребами) – це важливий приклад соціальної відповідальності бізнесу. Соціальна відповідальність бізнесу країнах ЄС містить надзвичайно важливий компонент дотримання прав людини, особливо у зв’язку з діяльністю на міжнародній арені та глобальними мережами постачальників. Це визнано і в міжнародних документах, таких як Тристороння декларація принципів стосовно багатонаціональних підприємстві соціальної політики МОП, Настанови ОЕСР для багатонаціональних підприємств. Через зростаючий тиск збоку неурядових організацій і груп споживачів компанії та галузі економіки дедалі частіше розробляють кодекси корпоративної поведінки, які охоплюють питання умов праці, дотримання прав людини та захисту навколишнього середовища. Наприклад, Конфедерація промисловців Данії ініціювала низку рекомендацій з дотримання прав людини, закликаючи компанії забезпечувати такий самий рівень соціальної відповідальності в тих країнах, девони працюють, які в своїй рідній країні. Дедалі більше багатонаціональних компаній відкрито заявляють про зобов’язання з дотримання прав людини у своїх кодексах поведінки. Важлива роль у стимулюванні соціальної відповідальності бізнесу належить органам влади, які приділяють значну увагу створенню умов для її розвитку. Зокрема, на всіх рівнях європейського управління підкреслюється, що соціальна відповідальність бізнесу сприяє зниженню рівня бідності, працевлаштуванню людей з обмеженими можливостями, професійному навчанню, поліпшенню системи охорони здоров’я, зменшенню забруднення навколишнього середовища, раціональнішому використанню ресурсів, виробленню інновацій у відповідь на соціальні та екологічні катаклізми і т.д. Активна державна участь у розвитку соціальної відповідальності бізнесу пов’язана з особливостями європейської політичної культури та соціалізації, що випливає з поінформованості суспільства, плюралізму думок, консенсусу в розумінні базових цінностей, конкуренції політичних платформі т.д. Європейська політична культура непросто створює можливості, а багато в чому спонукає активно реагувати на глобальні та локальні катаклізми сталого розвитку через прозорість корпорацій, дотримання прав людини, енергоефективність, збереження біорізноманіття. У результаті спостерігається ефективна робота численних груп за інтересами, що просувають принципи соціальної відповідальності бізнесу громадських організацій, профспілок,

90 представництв різних міжнародних організацій і т.д. У рамках своєї діяльності вони впливають на погляди місцевого населення, тобто виборців, а також безпосередньо впливають нарізні рівні влади як груп інтересів. Таким чином, відбувається інтеграція соціальної відповідальності бізнесу у сферу публічної політики та вплив на розвиток європейської політичної конкуренції. Особливу роль у цьому процесі відіграють наднаціональні органи ЄС, адже підхід до легітимації соціальної відповідальності бізнесу у різних країнах є неоднорідним. Наприклад, у Данії Міністерство соціальних справ ще у 1994 р. ініціювало кампанію Соціальна відповідальність приватного сектору – наша спільна турбота, а в 1998 р. створило відповідний центру Копенгагені. У Великій Британії в березні 2000 р. був призначений міністр з питань соціальної відповідальності бізнесу, створена міжвідомча група для поліпшення координації діяльності всіх органів влади щодо просування соціальної відповідальності бізнесу. Можна виділити два основних напрями, на яких зосереджуються зусилля інститутів влади нарівні ЄС 1) вдосконалення правового поля (поступова кодифікація бізнес-етики) та 2) створення і просування різних додаткових незаконодавчих ініціатив, покликаних переконати бізнес впроваджувати та розширювати практику соціальної відповідальності. У 2002 р. було прийняте Комюніке Європейської комісії з корпоративної соціальної відповідальності як основоположний документ, який містить загальноєвропейську стратегію просування соціальної відповідальності бізнесу, а 2005 рік був оголошений в Євросоюзі роком соціальної відповідальності бізнесу. Для країн, що вступили в Євросоюз, участь в русі соціальної відповідальності бізнесу є обов’язковою, втому числі поступово стає обов’язковим для країн-сусідів ЄС як основа торговельних відносин. Отже, для європейського бізнесу склалася ситуація, яка означає, що в плані соціальної відповідальності він перебуває під потрійним тиском – представників громадянського суспільства, органів ЄС та національних урядів. Кожна з цих груп спроможна стимулювати соціальну відповідальність бізнесу як безпосередньо, такі опосередковано – від публічних обговорень і дискусій до прямого регулювання окремих аспектів соціальної відповідальності на загальноєвропейському і національному рівнях. Разом з тим, бізнес також має зворотний впливу формі цивілізованого галузевого лобіювання на інститути ЄС і на національні уряди, що дозволяє дотримувати баланс між можливостями зростання економіки та інтересами суспільства. Впровадженню нових соціальних технологій в країнах ЄС сприяють можливості інформаційного суспільства, які виступають як інформаційне забезпечення соціальної політики. Структури Європейського Союзу досить результативно користуються цим. Свідченням є

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал