Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький державний університет управління




Сторінка1/19
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.22 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
УПРАВЛІННЯ


Н.Г. Діденко, І.Я. Тодоров, О.Р. Чугріна, О.К. Міхеєва



ЄВРОПЕЙСЬКА СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА І
МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА

Навчально-методичний посібник


Рекомендовано навчально-методичною радою ДонДУУ.
Протокол № 2 від 10.12.2010



Донецьк ТОВ «Технопак» 2011









2
УДК 37.014.53:339.923
ББК С
Є

Європейська соціальна політика і моделі соціального
партнерства: навчально-методичний посібник / Н.Г. Діденко,
І.Я. Тодоров, О.Р. Чугріна, О.К. Міхеєва; за заг. ред. Н.Г. Діденко. – Донецьк ДонДУУ, 2011. – 219 с. Підготовлений для вивчення студентами навчальної дисципліни
«Європейська соціальна політика і моделі соціального партнерства в рамках освітньої програми Європейського Союзу – Програми імені Жана
Монне, мета якої полягає в підвищенні рівня знань і поінформованості суспільства в ЄС та поза його межами з питань європейської інтеграції. Містить тексти лекцій, контрольні питання, плани семінарських занять, завдання для самостійної роботи та методичні рекомендації щодо їх виконання, рекомендовану літературу, які спрямовані на вивчення соціальної політики і соціального партнерства в ЄС, міжлюдського та міжкультурного діалогу між ЄС та Україною. Розрахований на студентів, викладачів, фахівців, тих, хто цікавиться питаннями структури, соціального устрою ЄС та європейської інтеграції України. Рецензенти Крапівін О.В. – д-р іст. наук, проф., зав. каф. міжнародних відносин та зовнішньої політики ДонНУ;
Батченко Л.В. – д-р екон. наук, проф., зав.
каф. менеджменту зовнішньоекономічної діяльності ДонДУУ, проф. програми Жана Монне
ISBN 978-966-2239-58-4
© Н.Г. Діденко, І.Я. Тодоров, О.Р. Чугріна, О.К. Міхеєва, 2011.
© Донецький державний університет управління, 2011.








Є24

3
ЗМІСТ

Передмова .................................................................................................................. 4
Заліковий модуль 1. Методологія європейської соціальної
політики та соціального партнерства .................................................................. 6
Змістовий модуль 1. Інституціонально-політичний устрій Європейського Союзу та особливості соціальної інтеграції ................................. 6
Змістовий модуль 2. Основні напрями європейської соціальної політики і соціальний прогрес ................................................................................ 30
Змістовий модуль 3. Європейські моделі соціального партнерства ............................................................................................................... 42
Заліковий модуль 2. Основні напрями європейської
соціальної політики та соціальної інтеграції .................................................. 62
Змістовий модуль 4. Ринок праці в Європі основні проблеми, тенденції та перспективи зайнятості ...................................................................... 62
Змістовий модуль 5. Європейська політика в галузі освіти та професійної підготовки. Формування Загальноєвропейського простору вищої освіти (ЕНЕА) ............................................................................... 85
Змістовий модуль 6. Основні напрями європейської соціальної політики щодо поліпшення умов життя і роботи громадян ................................ 96
Змістовий модуль 7. Гендерна політика в Європі .............................................. 117
Змістовий модуль 8. Європейська політика протидії соціальному виключенню громадян ........................................................................................... 136
Змістовий модуль 9. Основні напрями євроінтеграції у сфері безпеки і охорони здоров’я ................................................................................... 151
Змістовий модуль 10. Етностратегії в Європі та політика мультикультуралізму ............................................................................................. 173
Плани семінарських занять і методичні рекомендації до їх
підготовки .............................................................................................................. 193
Завдання для самостійної роботи та методичні рекомендації до
їх виконання ......................................................................................................... 203
Питання до заліку ................................................................................................ 208
Список рекомендованої літератури ................................................................. 210


4
ПЕРЕДМОВА

Навчальна дисципліна «Європейська соціальна політика і моделі соціального партнерства підготовлена в рамках освітньої програми Європейського Союзу – Програми імені Жана Монне, мета якої полягає в підвищенні рівня знань та поінформованості суспільства в ЄС та поза його межами з питань європейської інтеграції, зокрема стосунків ЄС з іншими країнами, міжлюдського та міжкультурного діалогу. Програму Жана Монне (Jean Monnet Programme) названо на честь Жана
Монне – одного з «батьків-засновників» Європейського Союзу (Європейських Спільнот, першого президента Вищого органу Європейської спільноти з вугілля та сталі.
Жан Монне (1888-1979) у х роках був заступником Генерального секретаря Ліги націй, у 1940 р. подав У. Черчілю ідею про франко-британський союз. Він палко вірив у повномасштабне європейське об’єднання – політичне, військове та економічне. До цієї мети, на його думку, треба йти крок за кроком, дотримуючись так званого функціоналізму, тобто поступово передаючи дедалі більшу кількість сфер діяльності органам наднаціонального контролю. Ж. Монне належать слова Європи ніколи не було, – Європу ще треба створити. Програма імені Жана Монне – є ініціативою Європейської комісії, започаткована у 1990 р, покликана пропагувати європейські цінності та ідеї
Об’єднаної Європи, сприяти поширенню європейських студій в Європі та на інших континентах. Вивчення навчальної дисципліни Європейська соціальна політика та моделі соціального партнерства сприяє прагненню студентів до участі в євроінтеграції, розумінню ідей соціального прогресу в Європі, адаптації до інших культур та європейських соціальних стандартів і норм.
Метою вивчення зазначеної дисципліни є надання базових теоретичних знань зі сфери соціальної політики, особливостей європейської соціальної інтеграції, моделей соціального партнерства набуття навичок аналізу соціальної політики щодо різних груп громадян та соціальних подій.
Завдання навчальної дисципліни:
• вивчення європейської моделі соціальної політики і соціального партнерства дослідження соціальної політики ЄС щодо різних груп громадян, координації соціального процесу євроінтеграції розгляд основних документів, що регулюють питання соціальної політики в ЄС формування практичних навичок наукового аналізу соціальних процесів і соціальної інтеграції.

5
Методологією навчальної дисципліни є компетентнісно-орієнтоване навчання студентів і міждисциплінарний підхід до викладання, з використанням досліджень у сферах політології, права, економіки, соціології, державного управління, культурології, міжнародних відносин з питань євроінтеграції.
Очікувані результати формування у студентів якісних знань проєвропейську соціальну політику і соціальне партнерство, усвідомлення мотивів щодо успішної євроінтеграції України набуття практичних навичок у досягненні європейських соціальних стандартів для ефективного розв’язання проблем зайнятості, гендерної рівності, мультикультуралізму і т. ін.; заохочення студентів до соціальної злагоди, активної громадянської життєвої) позиції, міжкультурного діалогу, гендерної рівності та особистісного розвитку формування почуття європейського громадянства, заснованого на розумінні й повазі доправ людини і демократії, заохочення толерантності терпимості) та поваги до інших людей і культур. Засвоєння навчальної дисципліни дозволить визначити зацікавленість, активність і готовність студентів до практичної участі в процесах євроінтеграції.











6

Заліковий модуль 1. МЕТОДОЛОГІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ
СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА

Змістовий модуль 1. Інституціонально-політичний устрій Європейського
Союзу та особливості соціальної інтеграції

1.1. Договірно-правова основа Європейського Союзу.
1.2. Джерела права Європейського Союзу.
1.3. Інституціональна система Європейського Союзу.
1.4. Україна – ЄС розвиток відносин і основні напрями співробітництва.
Ключові терміни: Засновницькі договори про ЄС. Основні джерела права ЄС. Європейська Рада. Європейський парламент. Рада ЄС. Європейська комісія. Децентралізовані агентства ЄС. Правова система Європейського Союзу. Європейський суд. Інтеграція України до ЄС.
1.1. Договірно-правова основа Європейського Союзу Європейський Союз в міжнародному співтоваристві й особливо в міжнародному праві як феномен є порівняно новим явищем. Однак його витоки мають солідний вік. 9 травня 1950 р. вважається початком сучасної європейської інтеграції. Одним із засновників Європейського Союзу став французький діяч Жан
Монне (1888-1979), який спільно з міністром закордонних справ Р. Шуманом ініціював створення Європейського співтовариства вугілля і сталі. Прихильник федералістських проектів побудови єдиної демократичної Європи Жан Монне пропонував вирішувати проблеми системно. Європейське об’єднання вугілля і сталі мало стати випробувальним майданчиком для відпрацювання механізмів наднаціонального управління. Водночас в умовах реального початку холодної війни треба було забезпечити й більш поглиблену співпрацю європейських народів у сфері військово-політичних проблем. Завдяки створенню спільного ринку вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою «план
Шумана»), стало можливим примирення Франції та Німеччини й недопущення між ними війни у майбутньому.
18 квітня 1951 р. план Шумана» було реалізовано через підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і
сталі (ЄСВС), в яке ввійшли шість країн Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція (європейська шістка, яка в подальшому стала локомотивом європейської інтеграції. Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 р. Ж. Монне став першим головою правління зазначеної спільноти (1952-1955), яка стала прообразом Європейської комісії. У своїх мемуарах Ж. Монне стверджував, що заради інтеграції мають сенс лише

7 спільні інститути, а незвичайна міжнародна співпраця, тобто з точки зору теорії європейської інтеграції він був послідовним федералістом. Країни європейської шістки 27 травня 1952 р. підписали Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). 10 вересня 1952 р. міністри закордонних справ країн-членів ЄСВС доручають Спільним зборам
ЄСВС (прообразу майбутнього Європейського парламенту) розробити проект Договору про створення Європейського політичного співтовариства (ЄПС). 10 березня 1953 р. було закінчено роботу над проектом Договору. Проте, ані ЄОС, ані ЄПС такі не стали реальністю. Вирішальну роль тут відіграла Франція, парламент якої після довгих дискусій у серпні 1954 р. вирішив відкласти ратифікацію Договору про ЄОС. А це зробило недоречним і підписання Договору про ЄПС. Таким чином, на початку х років ХХ ст. країнам європейської шістки не вдалося започаткувати інтеграцію в оборонній та політичній сферах. Інтеграція продовжувала розвиватись в інших сферах, передусім в економічній. Наприкінці 1955 р. на конференції у Мессіні країни європейської шістки домовились про заснування Європейського співтовариства з атомної
енергетики (Євратому). На початку 1957 р. керівники урядів шістки вирішили поряд з Євратомом створити також і Європейське економічне
співтовариство (ЄЕС). 23 березня 1957 р. ум. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики
(Євратом). Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар’єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі, створення митного союзу і, нарешті – створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили. Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії для мирних цілей. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 р. і увійшли в історію під назвою Римські договори. У 1965 р. був підписаний договір про злиття всіх цих співтовариств у єдине ціле і створення єдиних органів керування і виконання. Так поступово створювалася унікальна європейська, і отже, міжнародна, організація зі своїми специфічними органами керування і системою права. Однак завдання інтеграції західноєвропейських державу сферу спільного ринку в рамках єдиних митних і торговельних кордонів ще не були вирішені. Необхідно було рішуче знищити всі перешкоди і бар’єри на шляху вільного руху товарів, капіталів, робочої сили і послуг. У 1968 р. завершилось формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС. Наприкінці 1969 р. завершилось формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. Первісні цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 р, виявились досягнутими. Необхідно було визначати подальші завдання для розвитку європейської інтеграції. Від початку х років
ХХ ст. розпочався процес розширення ЄЕС. 1 січня 1973 р. членами ЄЕС стали Велика Британія, Данія, Ірландія. 1 січня 1981 року членом ЄЕС стала

8 Греція. 1 січня 1986 р. до ЄЕС приєдналися Іспанія та Португалія. Саме тому положення Римського договору 1957 р. та інших угод були, з метою вдосконалення, скоректованій на міжурядовій конференції вироблений інший документ – Єдиний європейський акт (ЄЄА), ухвалений у 1986 р. Цим актом визначалася чітка програма створення єдиного внутрішнього ринку з єдиними митними, тарифними і торговельними правилами й обмеженого тільки зовнішніми державними кордонами країн-учасниць. Ухвалення ЄЄА стало важливим етапом розвитку Європейського Союзу. Однак більш рішучий та ефективний кроку цьому напрямку був зроблений урна конференції країн-членів співтовариства в Маастрихті (Нідерланди, де був розроблений і підписаний Договір про Європейський Союз (саме поняття Європейський Союз, проте не юридично, з’явилось ще під час Паризької конференції 1972 р, який за місцем його ухвалення одержав назву «Маастрихтський договір». Цей Договір визначив так звані «три стовпи Європейського Союзу
«перший стовп» – Європейські співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви Європейське Економічне
Співтовариство»). Причому Європейське Співтовариство є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить наднаціональний феномен
«другий стовп» – спільна зовнішня та безпекова політика (СЗБП);
«третій стовп» – співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.
1 січня 1995 р. членами Європейського Союзу стали Фінляндія, Австрія та Швеція. Надалі, в 1996 р, в Амстердамі сферу юстиції і внутрішніх справ було уточнено і віднині вона виявлялася як співробітництво поліції і судів у кримінально-правовій сфері. Відповідно до Амстердамського Договору у сфері праві свобод громадян, Європейський Союз розглядався як простір для волі, безпеки і справедливості, в рамках якого вживаються заходи для підвищеного захисту прав, свобод та інтересів громадян. Особливу роль у цьому відіграло укладання у 1997 р. Шенгенської
угоди про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу. На сьогоднішній день до цієї угоди приєднались більшість держав Європейського Союзу. Не приєдналися до Шенгенської угоди Велика Британія, Ірландія та деякі країни, які стали членами ЄС у 2004 та 2007 рр.
26 лютого 2001 р. був підписаний Ніццький договір, який вніс змінив механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені зі зважанням на потенційну участь у них нових членів.
1 січня 2002 р. до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС – євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС – найвищого етапу інтеграції. Зараз євро перебуває в обігу на території 17 країн-членів ЄС. У травні 2004 р. членами Європейського Союзу стали Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина, Словенія, Кіпр, Мальта, Естонія, Литва, Латвія. З початку 2007 р. до Європейського Союзу приєдналися Болгарія та Румунія. Таким чином, ЄС нараховує нині 27

9 держав-членів. Переговори щодо вступу ведуться з країнами-кандидатами на членство (Туреччиною, Хорватією, Македонією. Саміт ЄС 17-18 червня 2004 р. у Брюсселі схвалив текст Конституції
Європейського Союзу. Вона була ратифікована у 25 країнах-членах ЄС, але остаточне ухвалення загальноєвропейської Конституції загальмувалося після її відхилення на референдумах у Франції та Нідерландах. Блокування Конституції Євросоюзу, на думку ряду європейських політиків, сповільнить процес розширення ЄС, зокрема, украй утруднить приєднання до ЄС таких країн, як Україна та Туреччина. У той самий час багато мешканців Європи вважають, що конституційний процес має дійти до свого логічного завершення. Принаймні таким є висновок дослідження, проведеного на замовлення авторитетного німецького журналу «Штерн». Дві третини респондентів заявили, що Європейський Союз, до складу якого входить 27 країн, потребує конституційної угоди. Новий етап в розвитку ЄС започатковано укладанням у грудні 2007 р.
Лісабонського договору, який набув чинності у грудні 2009 р. Новий базовий договір ЄС замінив проект європейської Конституції і одночасно ввібрав у себе доповненій перероблені положення раніше укладених угод про принципи життєдіяльності об’єднаної Європи – Римського договору (1957),
Маастріхтського (1992), Амстердамського (1996) й Договору Ніцци (2001). Лісабонський договір ввів посаду президента Європейської Ради, який обирається на два з половиною роки й представляє організацію на міжнародному рівні. З’явився також Верховний представник із загальної зовнішньої політики й політики безпеки, який, згідно з угодою, володіє фактичними повноваженнями міністра закордонних справ ЄС. Структура виконавчої влади ЄС також зазнає зміни. З 2014 року кількість єврокомісарів буде еквівалентна двом третинам країн-членів ЄС. Сьогодні ж кожна здержав представлена членом Єврокомісії. Договір підвищує роль Європарламенту. Згідно з документом, депутати, разом із країнами ЄС, матимуть право схвалення законодавчих актів уряді чутливих царин», таких як юстиція, безпека й імміграційна політика. Разом із тим, загальна кількість місць у Європарламенті скоротиться з нинішніх 785 до
750. Крім того, національним парламентам надано право брати участь у законотворчій діяльності ЄС. Вони, зокрема, отримають право вносити свої пропозиції до тексту законопроектів. У випадку, якщо одна третина національних асамблей буде проти, проект закону направляють на доопрацювання в Єврокомісію, на яку спочатку покладено завдання розробки проектів законодавчих актів. Сфери ухвалення рішень у Раді ЄС з формули кваліфікованої більшості голосів, а не за принципом консенсусу, розширені на сферу компетенції органів юстиції та поліції. Договір вводить також нову систему голосування за формулою так називаної подвійної більшості. Нова система почне діяти з 2014 року за обумовленого Польщею перехідного періоду до 2017 року. Згідно з принципом подвійної більшості, рішення вважається ухваленим, якщо за нього проголосували представники 55% держав ЄС, в яких проживає не менше 65% населення Євросоюзу. Проте, країни, яким не вдасться

10 створити блокуючу меншину, зможуть відкласти вирішення питання й запропонувати продовжити переговори. Окрім того, новий базовий договір про функціонування ЄС передбачає проведення загальної енергетичної політики та реалізацію загальної стратегії боротьби з глобальним потеплінням, надання солідарної допомоги одному або декілька членам на випадок терористичних атак або стихійних лих. Документ містить статтю про можливість виходу зі складу ЄС, рішення про яке ухвалюватиметься за підсумками загальних переговорів. Лісабонський договір розділив рівні компетенції у різних сферах політики між державами-членами та Союзом за трьома категоріями виключна, спільна та допоміжна. Згідно з договором, ЄС матиме виключну компетенцію у сфері митного союзу, запровадження правил конкуренції, необхідних для функціонування внутрішнього ринку, збереження морських біологічних ресурсів у рамках спільної політики у сфері рибальства, а також спільної комерційної (торговельної) політики. Спільна компетенція передбачає таке держави не можуть реалізовувати компетенцію у сферах, де це вже зробив ЄС, зокрема таких, як внутрішній ринок, економічна, соціальна та територіальна з’єднаність, сільськогосподарська політика та політика у сфері рибальства, за винятком збереження морських біологічних ресурсів, де Союз має виключну компетенцію довкілля, захист прав споживачів, транс’європейські мережі, транспорт, енергетика, простір свободи, безпеки та правосуддя, питання, що стосуються охорони здоров’я. У рамках допоміжної компетенції Євросоюз може чинити діяльність, спрямовану на підтримку, координацію та доповнення дій держав-членів. Вона охоплює такі сфери охорона та поліпшення здоров’я, промисловість, культура, туризм, освіта, молодь, спорт та професійне навчання, цивільний захист (запобігання лихам) та адміністративна співпраця. На міжнародній арені Європейський Союз виступає як самостійний суб’єкт міжнародного права і має дуже розгалужену мережу представництв більш ніжу державах. У доктрині сучасного міжнародного права Європейський Союз іноді розглядається як міждержавне утворення особливого типу, як розмита конфедерація з тенденцією до переходу в унітарну державу нової формації.
1.2. Джерела права Європейського Союзу

Право ЄС є динамічним явищем і динамічним процесом. Відповідно одним з ключових елементів такого процесу є правова інтеграція. Сьогодні вона виявляється в усуванні протиріччя національного права країн-членів, що відбувається в межах процесів гармонізації, узгодження аж до уніфікації права цих європейських країн. Поглиблення правової інтеграції, що стоїть на порядку денному ЄС сьогодні, безумовно, є одним із ключових завдань правової доктрини. В контексті філософії права поділ направо ЄС та європейське право є доволі умовним та вторинним за своїм практичним змістом. Однак для дефініційної точності слід розуміти європейське право як європейський правовий простір, а право ЄС – як особливий правовий порядок, створений в

11 рамках функціонування Європейських співтовариств, спільної зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу, а також політики в сфері юстиції та внутрішніх справ. До найважливіших рис, які повністю увібрало в себе право ЄС, є
культуралізм, плюралізм, раціоналізм, динамізм, інтегралізм, професіоналізм,
інструменталізм, легалізм, критицизм, європеїзм. Унікальна за своєю природою організація Європейського Союзу поєднує в собі риси як типової міжнародної організації, такі федерації (чи конфедерації. Право ЄС, натомість, є поєднанням рис національних правових систем держав-членів з рисами міжнародного права. Найбільший вплив на формування права ЄС з-поміж національних систем мають риси французького права (найперше – адміністративного права, значною мірою також судового права) і німецького цивільного, господарського та торгового. Право ЄС поєднує в собі культуру континентального та загального права (common law). Домінують риси права континентального, водночас присутність риси виявляється в перейнятті англійських засад проведення судового процесу (adversary system), заслуховування іншої сторони (audi alteram parten), сприйняття способу ведення судового діалогу і надання переваги позасудовим способам розв’язання спорів. Прямування до уніфікації, інтеграції права в рамках ЄС не є вибудовуванням зовсім нової системи права, але зверненням до культурних традицій, сформованих раніше. Значна динаміка розвитку права ЄС спричиняє, з одного боку, те, що воно звертається до зразків минулого, аз іншої, беручи до уваги сучасні потреби, – є правовим порядком, який піддається постійним змінам. В цьому сенсі право ЄС утворює певну одиничну цілісність, відокремлену однаково як від національних правових систем (як континентальної, такі англійської культури, такі від міжнародного права. Право ЄС утворює таким чином наднаціональну правову систему і правову культуру загальноєвропейського обсягу. Воно утворює організовану і структуровану систему правових норм, з її джерелами, власними інституціями, процедурами творення, інтерпретації і застосування, створюючи свого роду конгломерат норм держав-членів і міжнародних норм, та є особливим правопорядком. В порівняно короткій історії права ЄС утворилися певні принципи цієї правової системи, що ґрунтуються на збалансуванні інтересів усіх учасників при, наприклад, ухваленні рішень чи формуванні політики, що підкреслює панування діалогічності в європейській культурі, її дискусійний характер та визнання інтерсуб’єктивності як основної соціокультурної парадигми та парадигми праворозуміння зокрема. Особливо вагомою в культурі права ЄС є роль мови. Право ЄС використовує


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал