Міністерство охорони здоров’я України Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина»



Сторінка6/13
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.52 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Жіноча консультація - основа в підготовці сімейного лікаря.
Основним завданням для лікаря загальної практики сімейної медицини щодо полого допомоги - є планування сім’ї, попередження різних ускладнень, пов’язаних з репродуктивною функцією жінки, та сприяння народженню бажаних , здорових дітей. Одночасно активно сприяти і проводити профілактику гінекологічної захворюваності та особливо онкологічної патології.

Не допустимо, щоб на сьогодні зростала частота захворюваності та смертності жінок від раку молочної залози та раку шийки матки. Десятками років на периферії жінки не проходять профілактичних оглядів. В цьому напрямку мають активно допомогти медики первинної ланки – сімейні лікарі.

Важливим етапом підготовки сімейного лікаря є жіноча консультація (ЖК), де протягом 5-10 днів обов’язково після проходження фантомного, теоретичного курсу сімейні лікарі практикують в ЖК.

Об’єм навичок лікаря ЖК має освоїти сімейний лікар так як це буде виконуватися в повсякденній його праці.

Наша кафедра започаткувала декілька років назад такий напрямок в підготовці лікаря загальної практики сімейної медицини. Для більш успішного освоєння основ акушерсько-гінекологічних знань сімейними лікарями колективом двох кафедр акушерства та гінекології нашого університету підготовлено і подано до друку підручники «Акушерство» - том перший та «Гінекологія» - том другий в схемах та таблицях, де викладені в доступній формі стандарти надання акушерсько-гінекологічної допомоги лікарям загальної практики – сімейної медицини (ЗПСМ).

Набутий досвід сімейного лікаря на кафедрі акушерства та гінекології допоможе покращити первинну медико-санітарну допомогу населенню, а головне покращить надання екстреної та невідкладної медичної допомоги на догоспітальному етапі, знизить відсоток запущених форм злоякісних пухлин у жіночого населення, покращить репродуктивне здоров’я жінок.

Такий напрямок підготовки лікаря ЗПСМ на етапі реформування охорони здоров’я допоможе налагодити тісний зв’язок із ЖК районних лікарень та області.

Мазорчук Б.Ф.



Психо-фізіологічні аспекти підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина».

Враховуючи наш досвід по підготовці лікарів акушер-гінекологів та в перепідготовці із лікарів-терапевтів та педіатрів на лікарів за спеціальністю – сімейний лікар переконливо приходимо до думок - з чого необхідно розпочинати перепідготовку.

По-перше,коли ми розпочинали заняття з колегами, які мали 30-35 років лікарняного стажу терапевта або педіатра, такі лікарі були в розпачі і психологічній депресії.

В таких ситуаціях необхідно поступово по типу фізіо-психо-профілактики , яка проводиться акушер-гінекологами з першовагітними, зняти «стресовий» стан в освоєнні предмета акушерства і створити позитив до їх майбутньої нової професії. Для цього необхідно створити у колег позитивну домінанту Ухтомського, яка полягатиме в тому, щоб не залякувати їх складними випадками патологічного акушерства, материнською та перинатальною захворюваністю та смертністю.

Перші заняття ми проводимо з нормального, тобто, фізіологічного акушерства і наводимо прості акушерські приклади з нашої практики. На цих прикладах починаємо діагностику та спостереження за вагітними з фізіологічним перебігом вагітності згідно з чинним клінічним протоколом взяття вагітних на облік. Обов’язково при обговоренні тої чи іншої теми використовуємо наглядні таблиці, фантоми та ін. Доцільно заняття проводити не лише в навчальній кімнаті, а поєднувати їх з оглядом вагітних в жіночій консультації та акушерських стаціонарах.

За такою методикою ми зближаємо майбутніх сімейних лікарів з їх майбутньою роботою та пізнанням акушерства.

Ми переконалися в тому, що значну позитивну користь приносять проведені заняття в ЖК, в кабінеті фізіо-психо-профілактики, де практично, а не з книги отримують навички з акушерства сімейні лікарі і крок за кроком вдосконалюють свої знання та практичні навички з акушерства.

Згідно навчальному плану та уніфікованій програмі ми крок за кроком з лікарями-курсантами опановуємо 12 акушерських та 14 гінекологічних тем направлених на оволодіння важливих питань охорони здоров’я жінки-матері та її репродуктивним здоров’ям.

Таким чином, ми переконливо рекомендуємо брати за основу наш досвід підготовки лікарів за фахом «Загальна практика - сімейна медицина», дотримуючись «Наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров’я України від 6 квітня 2011 року.

Колектив кафедри акушерства та гінекології №1 підготував та видав для самостійної, допоміжної праці колегам - сімейним лікарям підручник в двох томах «Акушерство та гінекологія» - 2005- підручник для сімейних лікарів, за редакцією професорів: Мазорчука Б.Ф. та Жученка П.Г., який рекомендований центральним методичним кабінетом вищої медичної освіти МОЗ України. Крім цього нами підготовлено для видання методичні рекомендації для лікарів-інтернів та лікарів загальної практики - сімейної медицини «Основи оволодіння практичними навичками з акушерства та гінекології в підготовці сімейного лікаря».


Марчук І.А., Вуж Т.Є.

Важливість введення у навчальний процес підготовки лікарів типової наскрізної програми з питань профілактики ВІЛ – інфікування в ракурсі психологічної підтримки хворого
Протягом останніх 10 років ВІЛ – інфекцій в України набули епідемічного характеру. Тому для підвищення якості підготовки сучасних лікарів щодо медичних і соціальних питань ВІЛ – інфекцій була розроблена наскрізна навчальна програма до виконання наказу №313 від 08.05.2009 «Про оптимізацію підготовки спеціалістів з питань ВІЛ – інфекцій та запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини».

Епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу в Україні сьогодні — це один із важких викликів суспільству, що становить загрозу національній безпеці країни.

З часу виявлення в Україні 1987 року першого випадку ВІЛ-інфекції, станом на 1 вересня 2010 року офіційно зареєстровано 174 824 випадки ВІЛ-інфекції серед громадян України (зокрема, серед дітей у віці до 14 років — 26 255 випадків), у тому числі 33 415 випадків захворювання на СНІД (зокрема, серед дітей у віці до 14 років — 923 випадки), а також 19 083 випадки смерті від захворювань, зумовлених СНІДом (зокрема, 272 смерті серед дітей у віці до 14 років).

Аналіз статистичних даних указує на тенденцію до генералізації поширення ВІЛ-інфекції в країні: щороку кількість нових випадків інфікування зростає на 10-15 %, найбільш ураженою віковою групою залишаються люди молодого та середнього віку (18–39 років), збільшується кількість дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями, а також число хворих, які потребують медичної та соціальної допомоги.

Особливу увагу необхідно приділити психологічний підтримці та допомозі людям, що хворіють на ВІЛ. Таку допомогу надають кваліфіковані спеціалісти – психологи у вигляді консультування.

Психологічним консультуванням називається особлива область практичної психології, яка пов'язана з наданням з боку фахівця-психолога безпосередньої психологічної допомоги людям, які потребують її, у вигляді порад і рекомендацій. Вони даються психологом клієнту на основі особистої бесіди і попереднього вивчення тієї проблеми, з якою в житті зіткнувся клієнт. Найчастіше психологічне консультування проводиться в наперед обумовлений час, в спеціально обладнаному для цього приміщенні, як правило, ізольованому від сторонніх людей, і в конфіденційній обстановці .

Науковці узагальнюють основні поняття психоконсультування у наступних положеннях :

1) Консультування допомагає людині вибирати і діяти за власним розсудом.

2) Консультування допомагає навчатися новій поведінці.

3) Консультування сприяє розвитку особистості.

4) У консультуванні головним є активність клієнта, а консультант створює умови, які заохочують його вольову поведінку.

5) Серцевиною консультування є "консультативна взаємодія" між клієнтом і консультантом.

У нашому суспільстві, на жаль, існує ряд соціальних проблем, пов'язаних із ВІЛ, і більшість із них виникає через нестачу інформації про вірус, дискримінацію ВІЛ-позитивних людей у суспільстві й недостатній державній підтримці.

Внаслідок дискримінації багато людей бояться пройти тестування на ВІЛ або розкрити свій ВІЛ-статус, що значно обмежує їх можливості отримати відповідне та своєчасне лікування. ВІЛ-позитивним українцям, які повідомляють про свій статус, часто відмовляють у наданні медичних та соціальних послуг, особливо коли вони належать до груп високого ризику. Значна кількість ВІЛ-позитивних людей стикається з порушенням прав на працю, освіту, медичну допомогу та конфіденційність діагнозу.

Консультування, проведене у вигляді співбесіди, - це незвичайна форма професійної діяльності для терапевтів, хірургів, акушерів. Такий вид роботи більш властивий психіатрам, психотерапевтам, психологам. Консультування широко застосовується в центрах профілактики і боротьби зі СНІДом, у кабінетах довіри. Однак у сформованій епідемічній ситуації навиками консультування (принаймні, дотестового і післятестового) повинні володіти медики різних спеціальностей, тому що саме вони рекомендують обстеження на ВІЛ наприклад, при обстеженні вагітних, при тестуванні за клінічними показниками) і найчастіше першими повідомляють його результат. За рекомендацією ВОЗ, для медичних працівників проводять тренінги, семінари, видаються навчальні посібники, що навчають консультуванню. При виявленні ВІЛ-інфекції подальше консультування з питань ВІЛ-інфекції проводять, як правило, підготовлені фахівці - професійні психологи. Однак відповідно до законодавства України і регламентуючих документів, ВІЛ-інфіковані пацієнти мають право одержувати допомога в будь-яких лікувально-профілактичних установах, а не тільки в центрах профілактики і боротьби зі СНІДом.

Найчастіше консультування проводять в установах, де проходять добровільне тестування на ВІЛ (центри профілактики і боротьби зі СНІДом, кабінети довіри, наркологічні диспансери). Консультування також варто проводити в лікувальних установах - лікарнях, поліклініках, диспансерах інших профілів, жіночих консультаціях при тестуванні вагітних. Можливе проведення консультування в пересувних пунктах довіри, наближених до місць частої появи або скупчення осіб з сумнівною репутацією.


Консультування при добровільному тестуванні на ВІЛ повинно проходити в спокійній обстановці, що забезпечує конфіденційність і можливість обговорювати питання сексуальних відносин і особисті проблеми. Для проведення якісного консультування необхідно виділяти досить часу, щоб досягти взаєморозуміння з пацієнтом, надати йому необхідну інформацію, допомогти оцінити індивідуальний ризик і прийняти рішення про подальший спосіб життя.

Конфіденційність - важлива складова консультування при добровільному тестуванні. При відсутності гарантій конфіденційності багато людей не погоджуються на тестування, боячись дискримінації і відчуження у випадку позитивного результату.

Пацієнта потрібно довести до відома про те, що усе своє життя він буде джерелом ВІЛ-інфекції, і йому необхідно подумати про те, щоб не заразити сексуального партнера. Потрібно обговорити, що і як пацієнт може і хоче змінити у своій поведінці. Психологічна корекція базується на консультуванні і припускає цілеспрямований психологічний вплив на клієнта або пацієнта з метою приведення його психічного стану до норми у випадках діагностики в нього яких-небудь характерологічних або особистісних аномалій, а також для освоєння їм якої-небудь діяльності. Психологічна корекція в клінічній психології спрямована на активне зовнішнє втручання у формування адекватного і шуканого психічного стану людини, його активності і щиросердечного комфорту, гармонізації його відносин із соціальним оточенням.

Процес підготовки лікарів за наскрізною програмою «Профілактика ВІЛ – інфікування, попередження передачі ВІЛ від матері до дитини, діагностика лікування ВІЛ – інфікованих та соціально – психологічна підтримка людей, що живуть з ВІЛ» є дуже важливим в сучасному світі, де поширюється епідемія даного захворювання . В результаті вивчення матеріалу курсу лікар у ракурсі психології буде володіти навичками проведення консультування пацієнтів з питань діагностики, медичного ведення та профілактики ВІЛ – інфекцій, зможе брати участь у профілактичних програмах для різних груп населення, в першу чергу підлітків та молоді.


Масіброда Н.Г.

Роль сімейного лікаря в оцінці статевого розвитку дівчаток
Зміни системи первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини має удосконалити систему медичної допомоги, наблизити її до кожного члена сім'ї.

Первинний рівень забезпечить спостереження сімейним лікарем здорової дитини (дівчинки).

Період статевого дозрівання дівчинки (пубертат) - це дуже важливий перехідний період життя від дитинства до статевої зрілості. Зміни в організмі в цей період, в подальшому, будуть визначати стан репродуктивного здоров’я майбутньої жінки.

Для сімейного лікаря важливо пам’ятати періоди розвитку дівчинки та знати послідовність появи вторинних статевих ознак.

Вже на 8-му тижні внутрішньоутробного розвитку в ембріональних зачатках яєчників утворюються оогонії - майбутні яйцеклітини, які потім зазнають послідовні стадії змін і перетворюються на первинні фолікули (пухирці, що містять в собі яйцеклітини). Розвиток статевої системи плода частково пов’язаний з впливом материнських, переважно плацентарних гормонів. На момент народження дівчинки кількість фолікулів досягає 400 - 500 тисяч, протягом дітородного періоду жінки вони періодично дозрівають.

У період дитинства (від народження до 10 - 11 років) організм в стані статевого спокою. З 10 років значно збільшується секреція естрогенів, а за 1-1,5 року до початку місячних вона носить циклічний характер. До цього часу спостерігається посилене виділення гонадотропних гормонів.

Період статевого дозрівання починається в 10 - 11 років і закінчується в 16 - 18 років та пов’язаний з ростом та розвитком первинних фолікулів яєчника. В цьому періоді починається секреторна функція яєчників з утворенням естрогенних гормонів. Під їх впливом розвиваються вторинні статеві ознаки, ростуть внутрішні та зовнішні статеві органи, молочні залози. На лобку та в пахвинних ямках з’являється волосяний покрив. Збільшення розмірів тазу і формування його по жіночому типу супроводжується розвитком підшкірно жирового шару.

В період статевого дозрівання з’являються місячні, встановлюється менструальний цикл.

Першою помітною ознакою статевого дозрівання можна вважати нагрубання молочних залоз. Спочатку вона тільки прощупується, потім починає випинатися навколососкова ареола. Поступово грудні залози збільшуються, у них відкладається жирова тканина. В подальшому вони набувають форми зрілої молочної залози. Через 2-3 роки після цього слід очікувати появу першої менструації (менархе).

У дівчаток загальновизнаною вважається наступна послідовність появи вторинних статевих ознак:

-8-9 років - прискорення росту тіла, незначне збільшення обводу тазу, округлення стегон, незначна пігментація ореолів сосків;

-9-10 років - ріст сосків;

-10-11 років - нагрубання молочних залоз, поява волосся на лобку;

-11-12 років - ріст зовнішніх і внутрішніх статевих органів, подальше збільшення молочних залоз, поява пахвинного оволосіння;

12-13 років - пігментація сосків, інтенсивний ріст тіла, збільшення молочних залоз, подальший ріст волосся на лобку, поява білей і менархе;

-14-15 років – формування овуляторних циклів;

-17-18 років - припинення росту скелета.

У більшості дівчаток у віці 12 - 13 років починається менструація - основний показник статевого дозрівання. Початок та завершення статевого дозрівання залежить від кліматичних та побутових умов, частоти інфекційних хвороб, харчування дівчинки ти інших факторів.

Знання фізіології періоду статевого дозрівання дасть змогу сімейному лікарю вчасно виявити відхилення, обстежити дівчинку, а при необхідності направити на консультацію до дитячого гінеколога.
Масіброда Н.Г., Чайка Г.В., Мазорчук Б.Ф.

Роль сімейного лікаря в наданні допомоги вагітним-підліткам
Реформування системи первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики - сімейної медицини має забезпечити удосконалення системи медичної допомоги, наближення її до кожної сім'ї.

Надання первинної медико-санітарної допомоги забезпечують лікарі загальної практики - сімейної медицини.

Планується, що на первинному рівні відбуватиметься спостереження сімейним лікарем здорової дитини, здорової вагітної протягом всього періоду вагітності та консультування з питань збереження репродуктивного здоров'я та планування сім'ї, надання долікарської та лікарської невідкладної допомоги та, у разі необхідності, направлення або залучення окремих консультантів.

В «Наскрізну програму» підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» входять питання ведення неускладненої вагітності у підлітків.

Ранньою вагітністю (її ще називають підлітковою) прийнято рахувати стан вагітності у дівчаток-підлітків 13-18 років.

За результатами досліджень ,частота пологів у юних вагітних на сьогодні в Україні складає від 1,8 до 2,7% і має тенденцію до зростання з року в рік. На вік 13-18 років при народженні першої дитини припадає практично 20% пологів у всіх вікових групах.

Як правило,підліткова вагітність є незапланована і, як наслідок, в 70% випадків закінчуються абортами, причому на пізніх термінах, 15% — викиднями і лише 15% доводиться на пологи.

За даними ВООЗ, у світі на сьогодні проживає більше 13 мільйонів людей, народжених жінками, які не досягнули 18-річного віку. Незапланована вагітність може стати серйозною проблемою для здоров'я матері і дитини.

Сімейний лікар має знати фактори ризику виникнення ускладнень підліткової вагітності:

- запізнілий початок допологового догляду. Вагітна-підліток потребує медичного спостереження, як тільки вона зрозуміє, що вагітна. Підлітки, зазвичай, переживають страх, очікуючи наперед негативну реакцію з боку їх сім'ї ,вчителів, і таким чином, лікування, за необхідністю, розпочинається вже зі значним запізненням. Вагітна не отримує своєчасні консультації з питань правильного харчування і дієти, необхідності проведення обстежень. Відсутність консультування з питань харчування надто важливе і принципове питання, оскільки ми маємо справу з двома активно ростучими організмами – з одного боку це підліток, а з другого – це плід, якого вона виношує. Це консультування вкрай необхідне для профілактики дефіциту важливих нутрієнтів: тваринних білків, фолієвої кислоти, вітамінів, мікроелементів та інші харчових чинників. Рівні феритинів і фолатів у крові пуповини плода зростаючої дівчини-підлітка нижчі, ніж у зрілих жінок; різниця концентрації становить більше 20 %. Якщо у харчовому раціоні матері-підлітка будуть відсутні життєво важливі поживні речовини, то їхні діти мають ризик народитися з низькою масою тіла;

- вживання алкоголю і наркотиків. Серед матерів-підлітків відсоток зловживання алкоголем та наркотиками суттєво вищий у порівнянні з популяцією жінок репродуктивного віку, що створює підвищений ризик заподіяння шкоди здоров'ю їхніх дітей.

Перебіг вагітності і пологів у юних жінок характеризується високим рівнем ускладнень ( до 70%). Серед них перші місця займають анемії вагітних, пізні гестози, передчасні пологи, затримка внутрішньоутробного розвитку, кровотечі,асфіксії новонароджених.

Наявність ризику вищевказаних ускладнень вагітності і пологів у підлітків дає підстави сімейному лікарю розглядати і відноситись до даного питання як не лише до акушерської, а й серйозної соціальної, психологічної проблеми, яка потребує його допомоги .

Сімейний лікар повинен пам’ятати, що переважна більшість юних вагітних відносяться до високої групи ризику материнської та перинатальної патології, і відповідний нагляд та надання допомоги їм мають забезпечувати заклади ІІІ рівня.


Михайлюк Г. Т.

Латинська мова в системі підготовки лікарів за спеціальністю

Загальна практика – сімейна медицина”

Латина, як наднаціональна знакова система, застосовується у професійних мовах різних наук. Знання латинської мови необхідні спеціалістам різних галузей, оскільки соціально-політичні, філологічні, технічні, медичні, юридичні та інші терміни походять переважно від старогрецької та латинської мов, які є своєрідним “будівельним матеріалом”.

При підготовці лікарів за спеціальністю “Загальна практика – сімейна медицина” та на вимогу часу традиційний курс латинської мови трансформувався в якісно нову дисципліну термінологічного спрямування.

Сімейний лікар не обмежується лікуванням лише одного захворювання. Застосовуючи найсучасніші доступні методи діагностики, лікування і реабілітації пацієнтів, знаючи та правильно формулюючи клінічні діагнози згідно сучасної кваліфікації хвороб, заповнюючи рецепт, сімейний лікар демонструє комплексну, якісну підготовку фахівця нової формації.

Медична наука швидко розвивається. Як наслідок щорічно з’являється близько двох тисяч нових термінів, які граматично та графічно оформлюються латинською мовою. Виникає необхідність у систематизації цього величезного обсягу накопичених знань на номінативному рівні.

Латинська мова, зокрема методика її викладання, у медичному вищі не є застиглою системою. Об’єктом вивчення є мовні елементи, теоретичні та практичні аспекти сучасного міжнародного термінотворення.

Особливістю новітніх підручників з дисципліни окрім викладення основного курсу є подання значної кількості додатків – назв клінічних діагнозів, медико – технічних термінів (лексико – семантичний та етимологічний аспекти найменувань приладів, інструментів, апаратів для обстеження), систематизованих таблиць окремих терміноелементів, алфавітних показників назв лікарських рослин, фармацевтичних термінів, відомостей з міжнародної хімічної номенклатури, списку висловів ділового та наукового мовлення, спеціальної фразеології etc.

Новітні термінологічні словники – довідники, онлайн – словники уникають архаїчних тлумачень понять. На підставі наукових даних, а не традиційних поглядів зазнає деяких змін фонетика. Виходячи з практичних міркувань, вносяться зміни у розподіл та визначення морфологічного матеріалу.

Усі нововведення відповідають вимогам освітньо–кваліфікаційної характеристики підготовки лікарів та наскрізної програми, затвердженої МОЗ України.

Інтеграція нових знань та умінь у постійний процес надання медичної допомоги забезпечує безперервний професійний розвиток лікаря, який напрямком своєї діяльності обрав спеціальність “Загальна практика – сімейна медицина”.
Мостовой Ю.М., Томашкевич Г.І., Пентюк Н.О., Ткаченко Т.В.

Засвоєння знань та умінь лікарями інтернами за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина»
Лікарі-інтерни, з однієї сторони, мають достатній багаж теоретичних знань, певні практичні навички, з іншої сторони, у них виникають труднощі під час аналізу отриманих даних, проведення диференційного діагнозу встановлення діагнозу. Це можна пояснити необхідністю самостійно приймати рішення без підтримки одногрупників, допомоги викладача, розумінням відповідальності за здоров’я та життя хворого. Від дій лікаря загальної практики залежать економічна ефективність і доцільність допомоги пацієнтам, що є одним з найважливіших принципів сімейної медицини.

Викладання розділу «Гастроентерології» лікарям інтернам дозволило нам зробити наступні висновки. Кінцевою метою обстеження хворого лікарем є встановлення діагнозу, що відповідає МКХ-10. У більшості хворих захворювання носить обтяжений характер та стадію декомпенсації, супроводжується супутньою патологією. З проаналізованих нами 96 історій хвороб пацієнтів кардіологічного відділення у 91 пацієнта (94,8%) має місце супутня патологія, з них у 48 хворих (50%) - патологію шлунково-кишкового тракту в анамнезі (при чому 19 пацієнтів – поєднання 3-4 захворювань). Всю наявну патологію включає клінічний діагноз. Але навіть існуючі державні стандарти лікування не зовсім допомагають у лікуванні таких пацієнтів. Уважний лікар намагається надати допомогу хворому в повному об’ємі, а такий підхід призводить до поліпрагмазії.

Завданням викладача є спрямувати лікаря інтерна на пошук ведучого синдрому, навіть не захворювання, який є причиною звернення пацієнта за медичною допомогою. Адже набагато легше визначити ознаки синдрому, що мають єдиний патогенез, та призначити патогенетичне лікування. Лікувати кілька захворювань, не знайшовши першопричину, набагато складніше. Слід враховувати й те, що до складу одного захворювання входить кілька синдромів, які містять велику кількість симптомів. А симптоматичне лікування призводить до поліпрагмазії, не усуваючи власне причини хвороби.

Клінічним прикладом такої ситуації є захворювання верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. Більшість із них ґрунтується на синдромі гіперацидності, в основі якого лежить збільшення продукції соляної кислоти шлунковими залозами. Скарги хворого на голодний, нічний, пізній біль в епігастральній ділянці є підставою для призначення пацієнту препаратів, що пригнічують продукцію соляної кислоти, як патогенетичної терапії. Об’єктивні симптоми в даній клінічній ситуації малоінформативні.

Диференційну діагностику, перш за все, слід проводити не з іншими захворюваннями шлунково-кишкового тракту, а з синдромами гіпоацидності, гіперферментемії підшлункової залози, гіперкінезу гладенької мускулатури жовчо-вивідних шляхів, відділів товстої кишки, тощо.

Другим кроком діагностики та лікування синдрому гіперацидності є встановлення зв’язку з інфікованістю пацієнта. Якщо статус пацієнта асоційований з інфекцією, то призначається антибактеріальна терапія відповідно до Маахстрихтського консенсусу - 4 (2010 рік).

Синдром гіперацидності лежить в основі низки захворювань, а саме функціональної шлункової диспепсії, хронічного неатрофічного гастриту, пептичної виразки шлунку або дванадцятипалої кишки, НПЗП-асоційованої гастропатії. Але їх лікування не відрізняється, тому що ґрунтується на синдромальному підході. Підтвердження органічних змін шлунку та дванадцятипалої кишки потребує проведення інвазивного методу обстеження фіброгастрдуоденоскопії з обов’язковою множинною біопсією з метою визначення наявності H. рylori (контроль ерадикації); підтвердження лейкоцитарної або мононуклеарної інфільтрації – ознаки неатрофічного гастриту, кишкової метаплазії, виключення ускладнень.

За статистичними даними у 70-80% хворих відсутні органічні морфологічні зміни слизової оболонки шлунку, призначення інгібіторів протонної помпи усуває больовий синдром протягом перших 2 діб, протягом року біля 30-40% пацієнтів звертається до лікаря повторно, а після проведення ерадикаційної терапії – 15-20%. Тому доцільно саме цій частині хворих проводити ФГДС метою вибору тактики лікування.

Призначення інгібітора протонної помпи не потребує додаткового призначення препаратів спазмолітичної та прокінетичної дії, тому що ці зміни є вторинними, а це попереджає поліпрагмазію.

Дана клінічна ситуація є прикладом того, що саме синдромальний підхід у обстеженні хворого, диференційній діагностиці, лікуванні є найбільш виправданим у підготовці лікарів інтернів загальної практики та сімейної медицини і їх подальшій самостійній роботі.


Мунтян Л.М., Ромашкіна О.А.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал