Міністерство охорони здоров’я України Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина»



Сторінка5/13
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.52 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Сучасні аспекти впровадження інноваційних технологій в підготовці лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина»
Кейс-метод ґрунтується на принципах, які фактично змушують переглянути ролі викладача у підготовці лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина». Зобов'язання викладача при застосуванні кейс-методу полягає в тому, щоб створити в навчальної аудиторії такі умови, які б дозволили розвинути у майбутніх лікарів вміння критично мислити, аналізувати, спонукати їх до того, щоб в процесі дискусії поділитися власними думками, ідеями, знаннями та досвідом. Зобов'язання інтернів загальної практики полягає в тому, щоб збагачуючи своєю творчою енергією навчальний процес, прийняти на себе частку відповідальності за його результативність. При цьому інтерни повинні усвідомлювати, що викладач знаходиться в аудиторії для того, щоб допомогти їм, і вони мають скористатися цим у повній мірі, проте основна відповідальність за те, чому вони навчились, лежить на них.

Одним з ключових сучасних методів викладання дисципліни «акушерства і гінекологія» є ситуаційний метод навчання, тому що мова йде про реальні ситуації, а не такі які були придумані в аудиторії. Відмінність кейс-методу від традиційних засобів засвоєння знань полягає у специфічному навчальному ефекті, до якого він повинен привести.

Завданням кейс-методу є не просто передача знань, а навчання інтернів здатності справлятися з такими унікальними та нестандартними ситуаціями, які вимагають знань з багатьох наук, які, як правило, виникають в реальній установі і вимагають вирішення таких проблем, що реально виникли чи можуть виникнути і потребують прийняття системного рішення.

Використання цього інтерактивного освітнього методу, що вимагає активної індивідуальної участі інтернів і не передбачає єдиної „правильної" відповіді, є дуже природним для суспільства з невеликою владною дистанцією, домінуючими цінностями індивідуалізму і слабким прагненням уникнути невизначеності.

Кейс-метод є дуже ефективним у розвитку навичок ідентифікації фахових проблем, систематизації і аналізу викладених фактів та розробки альтернативних рішень. Творче і аналітичне мислення стає необхідною рисою сучасного правознавця за умов зростання конкуренції.

В найбільш загальному вигляді процес розробки будь-якого кейсу може бути представлений як такий, що передбачає проходження наступних етапів: підготовка загального плану кейсу; проведення досліджень, необхідних для підготовки кейсу; написання вихідного варіанту кейсу; обговорення кейсу і редагування; підготовка нотаток для викладачів щодо того, яким чином доцільно презентувати кейс; презентація кейсу в навчальній аудиторії і редагування як самого тексту, так і нотаток для викладачів, якщо це є необхідним; розповсюдження кейсу.

Індивідуальний аналіз кейсу і його обговорення в групі інтернів дають набагато більші можливості для розвитку фахової майстерності, ніж заучування підручника чи конспекту лекцій.

Даючи майбутнім лікарям сімейної медицини завдання у формі кейсів, ми відкриваємо їм значно більшу можливість поділитися своїми знаннями, досвідом і уявленнями, тобто навчитися не тільки у викладача, а й один у одного. Такий метод піднімає впевненість лікарів у собі, у своїх здібностях. Інтерни активно вчаться слухати один одного і точніше висловлювати свої думки.

Навички, які формуються при застосуванні кейс-методу: спостереження, відбір даних, ідентифікація проблеми, розробка щодо прийняття альтернативних рішень, спілкування, мотивація.

Таким чином, світовий досвід підготовки фахівців у вищій школі доводить, що найголовнішою навичкою, яку здобуває інтерн під час навчання, є вміння, під професійним кутом зору сприймати будь-яку наочну, вербальну інформацію, самостійно осмислювати, приймати рішення, оцінюючи його можливі наслідки, визначати оптимальні шляхи реалізації цього рішення.

Коробко О. А.

Шляхи реалізації підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» у відповідності «Наскрізної програми», затвердженої Міністерством охорони здоров’я України від 6 квітня 2011 року, на кафедрі внутрішньої медицини
Мета Наскрізної програми – покращити засвоєння практичних навичок та практичних методик, що застосовуються у практичній діяльності лікаря загальної практики – сімейної медицини.

Програма підготовки здійснюється на 4-6 курсах навчання та впродовж всього часу проходження інтернатури за фахом «Загальна практика – сімейна медицина».



Практичні заняття проводяться на клінічних базах кафедри (у поліклініках та стаціонарах) та складаються з чотирьох структурних частин:

1) засвоєння теоретичної частини теми (побачити можна лише те, що знаєш!);

2) демонстрація викладачем практичних навичок з конкретної теми;

3) робота студентів по відпрацюванню практичних навичок під контролем викладача;

4) вирішення ситуаційних завдань та тестовий контроль засвоєння матеріалу. Методика організації практичних занять спрямована на активне залучання студента у процес надання медичної допомоги пацієнтам. Важливим моментом є формування відповідального відношення студента, як майбутнього фахівця, до рівня своєї підготовки.

Головний акцент при цьому робиться на формуванні навичок та вмінь (оцінювання стану здоровя пацієнта та всієї сімї, виявлення ранніх ознак хвороби у звязку з факторами ризику у сімї та довкіллі, складання алгоритмів обстежень та програм ведення амбулаторних хворих терапевтичного профілю з урахуванням трьохетапності надання медичної допомоги, проведення диспансеризації здорових та хворих, формування груп здоровя, планування реабілітаційних заходів, проведення санаторно-курортного відбору, планування поетапної профілактики захворювань, надання невідкладної допомоги в обсязі повноважень лікаря сімейної медицини).

Вагоме місце у вивченні дисципліни посідає самостійна робота студента. Вона містить передаудіторну підготовку, засвоєння практичних навичок згідно переліку, роботу у поліклінічних та стаціонарних відділеннях, лабораторіях, кабінетах функціональної діагностики з виконанням індивідуальних завдань, складання медико-соціального паспорту здоровя родини, програм ведення в амбулаторних умовах хворих з найпоширенішими захворюваннями внутрішніх органів, розробку алгоритмів з надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі у практиці сімейного лікаря, а також опрацьовування моделі профілактичних програм найпоширеніших неінфекційних хронічних захворюваннях внутрішніх органів
Король Т.М

Актуальні питання підготовки сімейних лікарів
Впровадження сімейної медицини, підвищення її економічної ефективності – постійна турбота Міністерства охорони здоров’я України, всіх структур медичного профілю. Нині в нашому суспільстві все частіше і вагоміше віддають перевагу сімейній медицині. ЇЇ досить активно розвивають практики, підтримує наука, прислухаються органи влади всіх рівнів. Підготовка сімейних лікарів безперечно має важливе соціально-економічне значення.

Потреба людей в медичній допомозі, профілактичних засобах та консультаціях визначає відповідні вимоги до безперервної медичної освіти. Сімейний лікар, який відповідає за здоров’я людей, повинен володіти глибокими знаннями в різних галузях медицини, розібратися в ранній діагностиці захворювань.

Основною метою медичної освіти повинна бути підготовка компетентних лікарів, які в достатній мірі розуміють суть стосунків лікар-пацієнт. Поняття лікарської компетентності повинно включати в себе нові та фундаментальні знання, оволодіння практичними навичками. Необхідно враховувати зростаючий обсяг і ускладнення теоретичної інформації, новації діагностичної і лікувальної технології, фармацевтичного арсеналу і не медикаментозних впливів. Майбутні лікарі повинні призначати всі необхідні методи дослідження, виконувати лікувальні процедури. З метою більш поглибленого вивчення теоретичного матеріалу приймати участь і готувати семінари і тематичні конференції, в яких розглядаються актуальні питання медицини. Постійна післядипломна освіта – це безперервне удосконалення лікарів. Вона передбачає підвищення професійного рівня і гарантує удосконалення знань відповідно до сучасного рівня розвитку науки. Удосконалення повинно відповідати вимогам Всесвітньої Федерації Медичної Освіти та переформування органів охорони здоров’я.

Основними формами підвищення знань можуть бути: участь у конгресах, з’їздах, конференціях, відвідування лекцій з організації охорони здоров’я, робота у медичних бібліотеках і читальних залах, вдосконалення навиків використання електронних носіїв інформації.

Комплексні заходи щодо підвищення якості підготовки сімейних лікарів - основна складова для успішного лікування і профілактики захворювань.
Краснов В.В., Коньков Д.Г., Кукуруза І.Л.

Формування компетентності лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» на основі електронних навчальних посібників процедурного типу
Сучасні концепції розвитку освіти побудовані на компетентністному підході. Тобто сучасне суспільство все більше уваги приділяє тому, що лікар уміє, а не тому, що він знає. Перед системою освіти постає проблема: як будувати процеси формування компетентностей. Класично, знання можна розділити на два типи – декларативні і процедурні. Саме на основі останнього типа знань будується діяльність фахівців. Процедурні знання, які можна відображати у формі алгоритмів, або послідовностей дій, є основою передачі технологій, операцій і тому подібне. Тобто всього того, що складає базу компетентного фахівця. В залежності від того, наскільки якісно підготовлений контент і наскільки він вільний від безпосереднього супроводу (інтерпретації) викладачем, настільки якісною може бути його самостійне опанування.

В рамках Українсько-Швейцарського проекту "Здоров'я матері та дитини" розроблялися підходи щодо передачі контенту за допомогою електронних навчальних посібників. Визначено, що структура індивідуального знання людини є системою, що складається з наборів систематизованого знання і правил взаємодії між компонентами цього знання. Дана система відображається у вигляді моделі послідовних станів, які еквівалентні послідовності їх застосування в реалізації актів поведінки. Було зроблено припущення, що створення структури подання процедурних знань з урахуванням всіх складових ментальних структур, може привести до більш успішного сприйняття цих знань тими, кого навчають.

На підставі досліджень зроблено висновок, що при побудові опису моделі професійних дій необхідно включати певні структурні та процедурні компоненти. Структурні складові моделі: мета дії; спосіб реалізації дії; результати дії; умови, що дозволяють дії здійснитися; виконавці основних ролей; умови входу та виходу дії; ресурси, що надані для реалізації дії; оцінювання результатів діяльності (контроль досягнення мети). Процедурні складові моделі: мета; умови збігу реальної ситуації й ситуації-еталона (тотожність характеристик, тотожність цілей); умови початку дії (ознаки специфічної, пускової ситуації); правила декомпозиції мети (відображення послідовного набору дій на більше високому рівні подання, можна описувати як набори результатів (цілей) на "вході-виході" систем більше низьких рівнів); правила побудови взаємодії між цілями; правила побудови моделі реалізації мети; оцінювання ступеню досягнення очікуваного результату діяльності (контроль досягнення мети, "зворотній зв'язок"); умови припинення виконання дії. В рамках проекту були створені електронні навчально-методичні посібники "Ведення нормальних пологів", "Багатоплідна вагітність", "СРАР як метод респіраторної терапії новонароджених", які розроблені за методологією структурування знань, рекомендовані МОЗ України для навчання лікарів-інтернів та лікарів-слухачів у закладах (факультетах) післядипломної освіти і втілені в навчальний процес низки навчальних медичних закладів України у відповідності до «Наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров’я України. За даними проведеного аналізу встановлено, що інтерни в результаті роботи з електронним посібником і традиційними матеріалами демонстрували достовірне підвищення знань, але рівень засвоєння знань після роботи з електронним навчальним посібником був вірогідно вище, ніж після роботи із традиційними навчальними матеріалами.

Таким чином, застосування розроблених технологій зі структурування контенту дозволяють зменшити ступінь перекручування знань при їх трансфері в ході електронного навчання й досягати максимальної відповідності знань на «вході» і на «виході» системи «експерт – електронна передача знань – слухач». У результаті цього на основі сучасних технологій можливо готувати лікаря за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» до роботи з медичними стандартами, навчати його приймати зважені, науково обґрунтовані клінічні рішення і створювати моделі інформаційної взаємодії фахівців-медиків.

Кутельмах О.І.

Шляхи вдосконалення засвоєння практичних навичок і методик проведення об’єктивного огляду ротової порожнини, що застосовується в практиці лікаря- інтерна.
Огляд хворого, як відомо, є одним із найдавніших методів в діагностичній

медицині. За його допомогою виявляли людські хвороби такі медики древності як Гіппократ, Діоскорид, Авіценна. Велику увагу приділяли вони ретельному огляду окремих ділянок тіла, особливо в місцях локалізації патологічного процесу. Їх досвід в даній галузі діагностики впродовж віків переймали і засвоювали представники світової і вітчизняної медицини.

Огляд окремих ділянок тіла проводять з метою виявлення додаткової до отриманої при загальному огляді семіологічної і діагностичної інформації за локальними зовнішніми проявами. Проте, часто саме локальний огляд дозволяє конкретизувати отримані під час загального огляду деталі та допомагає у діагностиці захворювання. Отже, знання методики і техніки огляду окремих частин тіла, вміння узагальнювати та інтерпретувати отримані в його ході дані є вкрай важливим у формуванні діагностичного мислення майбутнього лікаря-стоматолога.

Мета наскрізної програми вдосконалити засвоєння практичних навичок і методик проведення об’єктивного огляду ротової порожнини за допомогою основних стоматологічних інструментів, що застосовується в практиці лікаря-стоматолога терапевтичного профілю.

Практичні заняття із терапевтичної стоматології проводять на клінічних базах кафедри (міська дитяча стоматологічна поліклініка, військовому національному центрі здоров’я, центрах первинної медико-санітарної допомоги міських лікарень, стоматологічних кабінетах, розташованих в навчальних закладах).

Методика організації практичних занять з терапевтичної стоматології передбачає:

- участь стоматолога-терапевта в процесі надання медичної допомоги пацієнтам із стоматологічними захворюваннями;

- формування відповідального відношення стоматолога-терапевта, як фахівця з багатьох питань загальної медицини, до рівня своєї підготовки та її вдосконалення протягом як базового університетського навчання, так і подальшої професійної діяльності;

- формування навичок і вмінь оцінювання соматичного стану стоматологічного хворого, для виявлення ранніх відхилень в фізіологічному функціонуванні людського організму, які можуть бути початковим маркером складної патології;

- навчання проведення диференціювання стоматологічних захворювань пацієнтів, які підлягають постановці на диспансерний облік;

- знання принципів реабілітації та принципів санаторно-курортного відбору серед пацієнтів стоматологічного профілю;

- знання принципів ведення облікової стоматологічної документації.

Ладутько С.В., Столярчук Е.В., .Личик Г.З., Ольховський О.С.

Викладання клінічної біохімії в проекті наскрізної Програми підготовки студентів та лікарів-інтернів для подальшої роботи на посадах лікарів «Загальної практики-сімейної медицини».
Наскрізна програма підготовки лікарів (затверджена МОЗ України 6.04.2011року) здійснюється на 4-6 курсах медичних університетів та впродовж всього часу проходження інтернатури за фахом «Загальна практика-сімейна медицина».

Первинна медико-санітарна допомога є пріоритетною серед структурних змін медичної допомоги. Без якісної підготовки на всіх етапах становлення лікаря загальної практики – «Сімейна медицина» та відповідної мотивації не можливо здійснити реформування первинної медико-санітарної допомоги.

Лікар загальної практики-сімейної медицини – це лікар який надає персональну первинну та безперервну медичну допомогу окремим особам та сім‘ям. Він бере на себе відповідальність за прийняття рішення по кожній проблемі, з якою пацієнт звертається до нього.

Розуміння комплексної допомоги відрізняє лікаря сімейної медицини від інших медичних працівників, які працюють на рівні первинної та вторинної ланки, і включає в себе не лише постановку попереднього діагнозу, а й підтвердження діагнозу у вузьких спеціалістів, лікувальну допомогу, моніторинг лікування, особливо хронічно хворих, прогнозування, профілактику захворювань та зміцнення здоров‘я.

Все вищезгадане не можливо без оцінки біохімічного обстеження хворого і тому вимагає певної підготовки майбутнього лікаря загальної практики-сімейної медицини з основних розділів клінічної біохімії для розуміння і трактовки біохімічних маркерів тих чи інших захворювань.

Тому нашими рекомендаціями є наступні для наповнення Наскрізної програми підготовки майбутніх лікарів загальної практики-сімейної медицини.

Для формування світогляду майбутнього лікаря, підготовки кваліфікованих фахівців, розуміння молекулярних основ метаболічних процесів в здоровому та хворому організмі необхідними є знання біохімічних закономірностей як в нормі, так і при захворюваннях. Оскільки загальну біологічну хімію студенти вивчають ще на 2 курсі університету, то зрозуміло, що випускники медичних вузів не достатньо володіють теоретичними і прикладними аспектами біохімії.

Курс клінічної біохімії яка вивчає молекулярні механізми виникнення захворювань, біохімічні аспекти лабораторної діагностики, лікування та прогнозування різних патологічних станів доцільно було б впровадити ще на етапі навчання у вузі. Особливо це важливо для студентів медичних факультетів старших курсів, що покращило б сприйняття ними біохімічних основ патогенезу різних патологічних станів, які розглядаються на кафедрах терапевтичного та хірургічного профілю. Досвід такого викладання у нашому вузі є: клінічну біохімію вивчають студенти 3 та 4 курсів фармацевтичного факультету (фармацевти та клінічні фармацевти).

Враховуючи сказане, зрозуміло, що особливо це має значення для підготовки сімейних лікарів, спектр діяльності яких є дуже широким.

Лисенко Д.А.



Адаптація підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» з питань гематології у відповідності до «Наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров’я України від 6 квітня 2011 року.
«Наскрізна програма» затверджена Міністерством охорони здоров’я України від 6 квітня 2011 року направлена на покращення якості надання медичної допомоги населенню і підвищення ролі лікарів з спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» як первинної ланки медичної галузі. Особливістю функціональних обов’язків лікарів даної спеціальності є її мультидисциплінарність, висока автономність та максимальна направленість на раннє виявлення та профілактику захворювань. При підготовці лікарів-інтернів з спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» при проходженні вузьких циклів необхідно враховувати вищезазначені особливості і адаптувати курси до потреб даної спеціальності.

Наш досвід викладання гематології у лікарів інтернів з спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» засвідчив про необхідність формування окремого підходу у вивченні гематологічних синдромів. Особливо важливим є засвоєння методів скринінгової діагностики анемій, лейкемій та геморагічних синдромів доступних в первинній ланці медичної допомоги, їх правильна інтерпретація та лікувально-діагностична тактика. Окремо варто виділяти покази до консультації вузьким спеціалістом-гематологом, ознаки які вимагають термінової госпіталізації в гематологічне відділення. Також необхідним є в підготовці лікарів-інтернів з спеціальності «загальна практика - сімейна медицина» засвоєння сучасних принципів терапії онкогематологічних захворювань, які передбачають програмне періодичне лікування роками із застосуванням ротаційних схем під наглядом лікарів за місцем проживання. Застосування такого підходу надасть змогу підвищити рівень підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» з питань гематології.

Луцюк М.Б., Бондар С.А., Піпа Л.В.,Пентюк Н.О., Штатько О.І.,

Некрут Д.О., Кулик Я.І.



Еферентну терапію – на озброєння сімейному лікарю
Термін «еферентна терапія» відображає один з ефективних способів лікування багатьох хвороб. Назва походить від латинського слова «efference», що означає «виношу», тобто вказує на характерний для цього різновиду лікування прийом - виведення з організму різними засобами, методами та шляхами шкідливих речовин зовнішнього (екзогенного) або внутрішнього (ендогенного) походження. Проблема екзотоксикозів пов’язана з екологією, ендотоксикозів - суто медична.

Що таке ендотоксини? Практично всі фізіологічно активні речовини та проміжні продукти їх обміну в підвищених концентраціях проявляють токсичну дію. Прикладами таких сполук є продукти гниття білків в кишечнику; ліпіди холестерин, жовчні та жирні кислоти, ацетонові тіла; вуглеводи глюкоза та інші моносахариди; кінцеві та проміжні продукти білкового (аміак, сечовина, креатинін, гомоцистеїн, біогенні аміни, жовчні пігменти тощо) та нуклеїнового (сечова кислота, оротова кислота) обмінів. Особливо багато токсичних речовин виникає внаслідок неповного гідролізу власних білків – це так звані «середні молекули» – олігопептиди різноманітного складу та структури. Концентрація середніх молекул суттєво підвищується в умовах патології, особливо при гострих та хронічних запальних процесах. Доведено, що вказані ендотоксини негативно впливають практично на всі органи та системи, а підвищення їх рівня спостерігається вже на початкових стадіях більшості хвороб, навіть за депресивного стану.

Оскільки основний контингент пацієнтів сімейного лікаря складають особи з початковими стадіями захворювань або з хронічними хворобами, методи та засоби еферентної терапії посідають важливе місце в тактиці ведення вказаних осіб. Серед методів еферентної терапії, є такі прості та ефективні процедури як промивання шлунку, кишечний лаваж, клізми, блювотні, проносні та діуретичні засоби, підвищення потовиділення тощо, а також застосування ентеросорбентів. Більш складні методи еферентної терапії (гемосорбція, лімфосорбція, лікворосорбція, плазмаферез, промивання черевної порожнини та інше) виконуються в спеціалізованих відділеннях еферентної терапії, куди пацієнти можуть бути направлені сімейним лікарем. Всі ці заходи приводять до виведення з організму шкідливих речовин екзо- та ендогенного походження і як правило забезпечують швидкий терапевтичний ефект. Особливо корисною для зниження ендотоксемії є ентеросорбція - простий у застосуванні, зручний, ефективний та безпечний метод санації. Виявилось, що ентеросорбенти, розповсюджені в Україні, мають приблизно однакові показники для застосування - токсикози екзо- та ендогенного походження, захворювання шлунково-кишкового тракту (інфекційні хвороби, дисбактеріози, диспепсії, діареї різного ґенезу, гепатити) та захворювання з алергічним синдромом. В останньому випадку антиалергійна дія забезпечується зв’язуванням алергенів та гістаміну, який рециркулює через шлунково-кишковий тракт. В нашій державі найбільш вживаними є ентеросорбенти на основі активованого вугілля – завдяки їх низькій вартості. Інші і більш ефективні за деяких станів ентеросорбенти - полісорб МП (синоніми - силікс, силард, атоксіл), ентеросгель, біле вугілля тощо мають на жаль невиправдано високу вартість, що знижує їх використання населенням. Вважаємо важливою організаційною проблемою налагодження в Україні виробництва економічно доступних широкому загалу ентеросорбентів, чому сприятиме наявність власної сировинної бази за суворого цінового контролю з боку держави.
Б. Ф.Мазорчук



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал