Міністерство охорони здоров’я України Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина»



Сторінка4/13
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.52 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Про розширення теоретичної підготовки з клінічної біохімії

студентів та лікарів-інтернів для подальшої роботи на посадах лікарів «Загальної практики-сімейної медицини» у відповідності до проекту «Наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров`я України від 6 квітня 2011 року

.

В рамках реформування служби охорони здоров`я, як передбачено Наскрізною програмою підготовки лікарів (затверджена МОЗ України 6.04.2011року), повинна підвищитися якість надання первинної медичної допомоги саме лікарями сімейної практики. Можливість виникнення необхідності надання кваліфікованої невідкладної допомоги всім верствам населення вимагає внесення змін у плани підготовки лікарів сімейної медицини, корекції векторів та способів отримання навчальної інформації.

Лікар загальної практики-сімейної медицини, як передбачає Програма підготовки лікарів – це лікар, який максимально наближений до різновікових груп пацієнтів, на якого покладено не тільки надання кваліфікованої персональної первинної медичної допомоги, а і відповідальність за прийняття рішення по кожній проблемі, що стосується фізичного чи психічного здоров`я пацієнтів, можливих напрямків і алгоритмів лікування та наслідків вищевказаних дій. Отже надання допомоги вимагатиме моніторингу певних біохімічних показників (лабораторні дані), правильної їх інтерпретації, що повинно в комплексі з аналізом даних, отриманих іншими методами дослідження, забезпечити прийняття правильних рішень. Саме такі умови роботи лікаря сімейної практики вимагають внесення змін до підготовки не тільки на етапі проходження інтернатури, але значно раніше, ще при вивченні ряду навчальних дисциплін, які створюють теоретичне підґрунтя для клінічної підготовки.

Розуміння механізмів порушень, які виникли у хворого та стали причиною розладів здоров’я, починаючи з молекулярного і завершуючи рівнем існування особистості в соціумі, дозволять лікарям України винести надання первинної медичної допомоги на якісно новий рівень.

Проблема аналітичного підґрунтя постановки попереднього діагнозу міститься саме в різноманітності проявів впливів причин та наслідків альтеруючих агентів. Без адекватного, сучасного обстеження та аналізу неможливо трактувати ті чи інші біохімічні показники шляхом співставлення їх з аналогічними константами при нормальному перебігу метаболічних процесів, чому, власне і навчає біохімія. Звісно, статична біохімія, з вивчення якої і починається знайомство з предметом, ще не дає таких знань майбутнім лікарям, але при вивченні подальших розділів функціональної біохімії - як біохімії органів та систем, створюється підґрунтя на якому при вивченні інших дисциплін (патофізіологія, пропедевтика внутрішніх хвороб, факультетська та госпітальна хірургія та ін.) формується клінічне мислення у студента, що є базісом його майбутньої лікарняної практики. Саме при формуванні взаємо зв’язку між дисциплінами студент зможе оцінити вплив на організм людини різних груп ксенобіотиків, в тому числі, і у вигляді лікарських засобів. На нашу думку, розгляд окремих розділів функціональної біохімії таких, як «Біохімія печінки», «Біохімія нирок», «Метаболізм чужорідних речовин», стандартно опановуються студентами ІІ курсу, відповідно до Навчальної програми, але є багато суттєвих питань з цих та інших розділів, які залишаються поза увагою, оскільки це виходить за межі програми.

Досвід викладання клінічної біохімії для клінічних ординаторів, а також їх відгуки після завершення курсу клінічної біохімії, дозволяють нам робити висновки про доцільність включення теоретичного курсу клінічної біохімії у практичну підготовку лікарів сімейної медицини на етапі інтернатури.

В процесі вивчення клінічних дисциплін на 4-6 курсах кафедри намагаються приділити увагу більш актуальним питанням клініки, але одночасно основні теоретичні положення механізмів патогенезу захворювань залишаються поза увагою, що має негативний вплив саме на формування клінічного мислення у майбутніх лікарів, звужує спектр застосування вже опанованих навичок. Розширення підготовки сімейних лікарів за рахунок включення курсу клінічної біохімії, на нашу думку, дозволить студентам на етапі інтернатури вільно використовувати біохімічні показники лабораторних та інших досліджень хворого для постановки діагнозу, адекватного призначення схем лікування та прогнозування подальшого перебігу різних патологічних станів.

Йолтухівський М.В., Омельченко О.Д., Гусакова І.В.,

Белік Н.В., Коновалов С.В.

Нормальна фізіологія в контексті підготовки лікарів загальної практики (проблемні питання та шляхи їх подолання).
Знання перебігу фізіологічних процесів в організмі людини є необхідним елементом діяльності лікарів сімейної практики і базисом для розуміння ними розвитку патологічних процесів в організмі. Вивчення нормальної фізіології у вищому навчальному закладі спрямоване на:


  • розуміння студентами-медиками закономірностей функціонування органів та систем організму;

  • засвоєння нормативних параметрів функціонування організму (зокрема, гомеостатичних констант);

  • оволодіння знаннями щодо адаптаційних можливостей організму та резервів функціонування органів і систем;

  • інтеграцію знань про організм людини з таких дисциплін як анатомія, гістологія, фізіологія та біохімія.

Останнім часом спостерігається помітне зниження загального (базисного шкільного) рівня підготовки студентів, що створює певні труднощі у засвоєнні ними програмного матеріалу з нормальної фізіології. Непривченість багатьох студентів до регулярного систематичного навчання, несформована навчальна мотивація також перешкоджають засвоєнню знань з нормальної фізіології.

Одним із робочих завдань викладачів на кафедрі є формування у студентів навчальної мотивації. На нашу думку, кожне заняття варто починати з постановки проблемного питання, формулювання завдань заняття і розповіді про реальну життєву ситуацію, пов’язану з темою заняття (бажано з клінічним контекстом). Регулярний контроль знань декількома способами (тестовий контроль, усне опитування, розв’язування ситуаційних задач) сприятиме формуванню установки на регулярну підготовку до практичних занять і покращенню дисципліни у студентів-медиків. Вагому дисциплінуючу роль відіграє екзамен. Екзамен з фізіології дозволяє не лише об’єктивно оцінити знання студентів з предмету, але й забезпечує (у більшості студентів) формування навчальної мотивації, є елементом формування їх самосвідомості та сприяє відповідальному ставленню до навчання (має виховний аспект), дозволяє у кінці року повторити вивчений матеріал, закріпити основні його аспекти у довготривалій пам’яті, сприяє інтеграції знань з дисциплін, пов’язаних між собою (анатомії, фізіології, гістології та біохімії). Поєднання тестових методик контролю знань студентів, що застосовуються протягом усього періоду навчання, та екзамену в кінці навчального року, на нашу думку, є раціональною комбінацією Болонської системи та традиційної вітчизняної системи навчання. Значний відсоток часу на занятті бажано приділяти усному опитуванню студентів, яке (у формі конструктивної співбесіди) дає можливість уточнити незрозумілі для студентів питання, вчить їх стисло викладати вивчений матеріал, чітко формулювати та висловлювати власні думки (що є надзвичайно вагомим у процесі взаємовідносин “лікар-лікар” і “лікар-пацієнт”).

Позитивним надбанням останніх років є вміння студентів користуватися електронними книгами та базами даних мережі internet, що дає надзвичайно широкі можливості для отримання знань з фізіології (особливо для студентів, що володіють іноземною мовою). Варто зазначити, що на кафедрі нормальної фізіології створений комп’ютерний клас з відповідним програмним забезпеченням для проведення тестування з фізіології перед кожним модулем та перед екзаменом. Крім того, створена база англомовних та російськомовних фільмів з фізіології, які демонструють фізіологічні експерименти та мають навчально-освітній характер. Власний досвід застосування вказує на ефективність їх використання у навчальному процесі. Позитивним надбанням останніх років є також зростання у студентів вимогливості до професійних якостей кожного викладача, до створення належних умов для самостійної роботи, забезпечення підручниками та посібниками.

Йолтухівський М.В., Борейко Т.І., Дацишин П.Т., Шаповал О.М.,



Супрунов К.В., Гусакова І.В., Рокунець І.Л., Коновалов С.В., Богомаз О.В., Кузмінський Я.В.

Модульний контроль знань студентів-медиків: принципи створення та методика проведення на кафедрі нормальної фізіології.
Модульний контроль є необхідним і досить ефективним елементом перевірки знань студентів (і студентів-медиків зокрема). Співробітники кафедри нормальної фізіології, проаналізувавши власний досвід створення та проведення модульного контролю, пропонують наступне:

  1. Проводити модульний контроль знань студентів двічі (максимум – тричі) протягом усього терміну вивчення дисципліни. Часте проведення модульного контролю знань студентів не можна вважати раціональним.

  2. З метою об’єктивізації оцінки модульний контроль знань проводити у письмовій формі протягом одного заняття.

  3. Враховуючи значний об’єм матеріалу, який студенти вивчають, динаміку забування, обмеженість часу для підготовки студентів до модульного контролю, вважаємо за доцільне, щоб значний відсоток завдань модульного контролю базувався на принципі ”довільного впізнавання відповіді”, зокрема, цей принцип використовується у тестах КРОК-1, запитаннях типу ”Чи погоджуєтеся Ви з тим, що…”, таблицях-співставленнях. Частка завдань даного типу має становити близько 50%.

  4. Ефективним елементом перевірки знань студентів є використання таблиць-співставлень, в яких крім принципу ”довільного впізнавання відповіді” використовується також активне пригадування засвоєного раніше матеріалу. Даний тип завдань методологічно відрізняється від інших і має мотиваційно-інтегративний характер.

  5. Вільне оперування навчальним матеріалом має бути практично орієнтованим. Тому вважаємо за доцільне пов’язувати клінічний приклад з теоретичним матеріалом, яким має вільно оперувати студент та практичними навичками, які він засвоїв при його вивченні. Тобто, у модульному завданні наводиться конкретна життєва ситуація, а далі пропонується проаналізувати зміни певних параметрів функціонування організму і, паралельно, дати відповіді на конкретні теоретичні запитання. При цьому перевіряється знання нормативів та вміння їх використовувати у практичній діяльності.

  6. Власне відтворення теоретичного матеріалу у вигляді письмової відповіді на теоретичне питання є необхідним, але непрофілюючим компонентом модульного контролю. Теоретичних питань, на які студент має написати відповідь, має бути одне-два, вони мають бути чітко сформульованими і потребуватимуть конкретної лаконічної відповіді.

  7. Під час проведення модульного контролю доцільною є заміна викладача (викладач проводить модульний контроль у іншій підгрупі). Перевірка модульних завдань також здійснюється іншим викладачем (з метою об’єктивізації результатів модульного контролю).

Застосування зазначених пропозицій, на думку співробітників кафедри нормальної фізіології, сприятиме оптимізації проведення модульного контролю у студентів-медиків.
Качула С.О., Личик Г.З., Істошин В.М., Колошко О.М.

Клінічна біохімія в контексті сімейної медицини

Сімейна медицина є базовим та важливим елементом сучасної системи охорони здоров'я і набуває все більшого значення в наданні медичної допомоги населенню. За умов реформування системи охорони здоров’я в Україні, зокрема її первинної ланки, та запровадження засад сімейної медицини вбачається доцільним та нагальним опрацювання питання щодо розширення і поглиблення знань сімейного лікаря у сфері клінічної біохімії. Для цього потрібно використовувати науково-просвітницькі роботи, зокрема тематичні публікації у фахових медичних журналах, та приділяти поглиблену увагу викладанню засад клінічної біохімії як на додипломному, так і на післядипломному етапах навчання лікарів.

На наш погляд клінічна біохімія займає вагоме місце в підготовці лікаря сімейної медицини, оскільки знання змін перебігу біохімічних реакцій при патологічних процесах є основою професійного мислення при постановці діагнозу, визначенні перебігу захворювання, вибору обгрунтованого лікування та визначенні його ефективності. Клінічна біохімія вчить лікаря правильно інтерпретувати одержані результати досліджень.

Клінічна біохімія збагачує практичну сімейну медицину знаннями про хімічний склад живих організмів і процеси, що забезпечують їх існування. Ці дані дають можливість науково обгрунтувати патогенез хвороби, ставити діагноз на ранній стадії, стежити за перебігом хвороби та ускладненнями, корегувати і контролювати ефективність лікування. Отже, роль біохімії у формуванні світогляду лікаря сімейної медицини очевидна. Вивчення клінічної біохімії грунтується на логічному зв’язку, насамперед, з біологічною, органічною, фізичною і колоїдною хіміями, адже без знань основних положень цих дисциплін лікар сімейної медицини не зможе глибоко аналізувати зміни біохімічних показників при патологічних процесах і правильно використовувати результати лабораторного аналізу. Окрім того, клінічна біохімія інтегрована з такими науками, як аналітична хімія, "нормальна" і патологічна фізіологія, пропедевтика, фармакологія. У той же час вона є базисом для глибокого розуміння патологічних процесів в організмі, які відбуваються при внутрішніх неінфекційних та інфекційних хворобах, і таким чином сприяє формуванню лікарського мислення.

Подальший розвиток клінічної біохімії та її використання в практиці сімейної медицини, на наш погляд, потребує вирішення низки проблем. У першу чергу, це розширення діапазону світових наукових досягнень у сфері медицини. З огляду на це доцільним є створення спеціалізованих факультативів по клінічній біохімії для сімейних лікарів .

По-друге, йдеться про створення сучасного банку даних з постійно оновлювальною інформацією щодо сучасних методів дослідження, описів їх властивостей, особливостей застосування, ролі у діагностиці хвороб. Такий банк даних допоможе розширити уявлення лікаря про сучасні методи дослідження та доцільності їх використання в практичній медицині. Такі пропозиції на наш погляд покращать стан практичної сімейної медицини.


Колісник П.Ф., Колісник С.П.

Впровадження інтерактивних технологій навчання при підготовці лікарів-інтернів за спеціальністю загальна практика – сімейна медицина
Найвідоміші університети, які очолюють верхні позиції провідних світових рейтингів, разом із традиційними формами навчання постійно впроваджують та вдосконалюють новітні технології, що дозволяє проводити фахову підготовку та випускати найкращих спеціалістів, конкурентно-спроможних на світовому ринку праці.

Впровадження кредитно-модульної системи при навчанні студентів Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова мало свої переваги, а також певні недоліки. Характерною ознакою випускників медичних ВУЗів, які навчалися за кредитно-модульною системою, є те, що перед початком навчання в інтернатурі лікарі-інтерни всіх спеціальностей, мали значно нижчий базовий рівень теоретичних знань, недостатні практичні навички, обмежене клінічне мислення, що суттєво перешкоджало набувати фахові професійні вміння.

З метою підвищення рівня теоретичних знань, кращого опанування практичними навичками слід змінити мотивацію студентів шляхом інтеграції класичної системи підготовки медичних кадрів з новітніми методиками. Для реалізації цієї мети необхідно застосовувати інтерактивні технології навчання, починаючи з третього-четвертого курсів, включаючи обов’язкову вертикальну інтеграцію знань, набутих протягом першого-другого курсів на кафедрах медико-біологічного напрямку з клінічними дисциплінами. Лише глибокі знання, набуті на базових кафедрах можуть стати надійним підґрунтям для розвитку клінічного мислення, яке буде на п’ятому-шостому курсах навчання у медичному ВУЗі відшліфовуватись та створювати передумови для формування професійних вмінь майбутніх лікарів. Для лікарів загальної практики – сімейної медицини найбільш важливою є горизонтальна міждициплінарна інтеграція та набуття практичних навичок, розвиток клінічного мислення та формування професійних вмінь, які є надзвичайно необхідними для багатопрофільного спеціаліста під час роботи з нестандартними хворими з урахуванням особливостей перебігу, наявної супутньої патології та можливих ускладнень.

Серед інтерактивних технологій навчання слід виділити ті, які можуть найбільш оптимально підходити для вищих навчальних закладів медичного профілю, а також факультетів післядипломного навчання: метод конкурентних груп, метод кооперативних груп, тренінгові методи, кейс-метод, метод проектів. Метод конкурентних груп передбачає розподіл інтернів на рівнозначні групи, які шляхом дискусії, диспуту або «круглого столу» приймають участь в обговоренні однієї теми або клінічної ситуації. Метод кооперативних груп відрізняється тим, що групування проводиться навколо однієї клінічної задачі або групового дослідницького проекту з формулюванням спільної мети. Кейс-метод передбачає аналіз реальних або змодельованих клінічних випадків, може не мати конкретних шляхів їх вирішення. На практиці, найбільш ефективним є поєднання одночасно кількох методів, що дозволяє всебічно розкрити переваги кожного з них, нівелювати недоліки.

Інтеграція традиційної системи навчання разом з сучасними інтерактивними технологіями дозволяє інтенсифікувати набуття практичних навичок та розвиток професійних вмінь, мотивує студентів та лікарів-інтернів до самостійного опанування теоретичними знаннями, що дозволяє ефективно використовувати аудиторний час для практично-орієнтованого навчання.

Перевагою інтерактивних технологій є те, що вони дозволяють систематизувати знання, що були отримані на медико-біологічних та клінічних кафедрах, виробити у студентів та майбутніх лікарів практичні навички, розвивати клінічне мислення, що є підґрунтям для формування професійних вмінь. Інтерактивність дозволяє розвивати у студентів та лікарів-інтернів загальної практики – сімейної медицини ініціативність і відповідальність, а також дає змогу співпрацювати та закріплювати навички групою, виховує здатність до професійної взаємодії, комунікації та міждисциплінарної співпраці. Тому інтерактивні форми навчання доречно проводити як серед студентів-старшокурсників, так і серед лікарів-інтернів.


Колодій С.А.

До питання вдосконалення якості підготовки майбутніх

лікарів загальної практики
Відповідно до реалізації пілотного проекту реформування системи охорони здоров’я, до якого ввійшла Вінницька область, затверджена програма МОЗ України про підготовку та перепідготовку лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина». Більшість випускників вищих медичних навчальних закладів України, маючи теоретичні знання з базових предметів, психологічно недостатньо готові до виконання своїх професійних обов’язків, оскільки мало знайомі з специфікою роботи лікаря загальної практики.

Одним із пріоритетних питань даної програми є забезпечення внесення питань імунопрофілактики до навчальних планів та програм усіх видів післядипломного навчання лікарів усіх спеціальностей. Питання специфічної профілактики та специфічної терапії інфекційних хвороб майбутні лікарі вивчають на кафедрі мікробіології, вірусології та імунології. Введення даного курсу продиктовано необхідністю розуміння багатьох медико-біологічних і клінічних предметів, тому що мікробіологія є однією з базисних дисциплін.

При вивченні курсу імунології велику увагу необхідно приділяти вивченню основних закономірностей, механізмів клітинних і гуморальних факторів формування специфічної імунної відповіді за умови використання ефективних вакцинних препаратів різних типів.

Постійне вдосконалення вакцинопрофілактики продиктовано високою захворюваністю і смертністю від класичних бактеріальних, вірусних інфекцій. Це обумовлено неухильним зростанням кількості хворих серед щеплених, зростанням частоти дитячих інфекцій серед дорослого населення, зростанням кількості ускладнень після перенесених захворювань, високою летальністю і розвитком ускладнень, що призводять до інвалідізації. За даними статистики, до національних календарів щеплень більшості країн планують ввести більше 20 нових вакцин до 2025 року.

На сьогоднішній день відмічають безперервне зростання застосування вакцин шляхом розширення календаря щеплень проти інфекційних хвороб, розробки і використання вакцин для профілактики та імунотерапії соматичних, алергічних, онкологічних хвороб, попередження загострення хронічної патології, проведення масових щеплень на фоні епідемічного благополуччя проти інфекцій, які сьогодні ще не є актуальними для людства, але з часом здатні трансформуватися у глобальні проблеми.

Враховуючи вищезазначене, особливої актуальності набуває вивчення майбутніми лікарями питань підвищення ефективності вакцинопрофілактики шляхом створення високоімуногенних, багатокомпонентних вакцинних препаратів для формування повноцінного довготривалого напруженого поствакцинального імунітету. Важливим вбачаємо в подальшому підвищення якості вивчення студентами поствакцинального процесу, який охоплює всі регуляторні системи організму.


Коломієць Н.Г., Піскун Р.П., Мусатова К.В., Климчук І.М.

Особливості викладання антропогенетики в рамках підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика - сімейна медицина»
Згідно з положенням про лікаря загальної практики сімейний лікар повинен проводити комплекс профілактичних, діагностико-лікувальних і реабілітаційних заходів у всіх вікових групах, при всіх видах захворювань, а також проводити санітарно-освітню роботу по вихованню населення з питань формування, збереження і зміцнення здоров’я членів сім’ї.

Наприкінці XX ст. в загальній структурі захворюваності, смертності і інвалідності населення на перший план вийшли спадкові хвороби і хвороби зі спадковою схильністю. Відомо понад 6000 нозологічних форм спадкових хвороб всіх органів і функціональних систем організму. Доведена роль спадкової схильності у виникненні багатьох поширених хвороб. Завдяки новітнім методам генетичних досліджень з’явилась можливість ідентифікації спадкових хвороб і в ряді випадків пояснення їх патогенезу, зросло усвідомлення генетичної обумовленості протікання соматичних і паразитарних хвороб, фармакогенетичних реакцій та реакцій на екологічні чинники. Ситуація спричинює зростання ролі генетичних знань в професійній освіті і практичній діагностиці лікарів будь-якої спеціалізації і особливо сімейних. Для сімейних лікарів суттєвого значення набуває володіння генеалогічним методом антропогенетики. Запропонований ще наприкінці XIX ст. Гальтоном Ф. генеалогічний метод не змінив своєї суті і в наш час, але суттєво збільшив свої вирішувальні можливості завдяки сучасним досягненням генетики, що уможливлює індивідуалізацію підходу до діагностики, профілактики та терапії генетично залежних патологій. Індивідуалізація підходу вимагає вміння аналізувати не стільки типові родоводи, скільки вміння аналізувати родоводи атипові (нехарактерні).

Студенти повинні знати, що в основі типових родоводів лежать такі типи успадкування як аутосомно-домінантний, аутосомно-рецесивний і зчеплені зі статтю. Такі типи родоводів мають чіткі критерії успадкування, зумовлені дією законів Г. Менделя та Т. Моргана. В основі атипових родоводів лежать закономірності успадкування, що спричинюються такими чинниками як: фенокопії та генокопії; летальна та плейотропна дія генів; множинні алелі; функціональний поліморфізм генів; пенентрантність та експресивність генів; взаємодія алельних та неалельних генів; термін початку хвороби; залежність від статі і обмеженості статтю; мітохондріальна спадковість; мультифакторіальна спадковість тощо. Основою названих чинників є генетична (генотипна) неповторюваність кожної людини і надзвичайна складність системи регуляції активності генів згідно з сучасними уявленнями про мульти- факторіальну поліфункціональну біопроцесорну систему. Аналіз родоводів вимагає опанування майбутнім сімейним лікарем основ молекулярної біології, загальної генетики, антропогенетики та клінічної генетики.

Особливістю викладання антропогенетики майбутнім сімейним лікарям є врахування і всіх інших можливих методів, що дозволяють прослідкувати закономірності передачі спадкових ознак людини. До них відносяться: близнюковий, популяційно-статистичний, цитологічний, онтогенетичний, дерматогліфічний, молекулярно-генетичний, біохімічний, імунологічний. В поєднанні між собою вони дають чіткіший прогноз прояву і подальшу передачу спадкових порушень і схильності до них в окремих осіб та їх сімей.

Таким чином, високі вимоги до сімейного лікаря потребують суттєвого аналізу і адаптації учбових програм, наповнення їх сучасним науковим змістом, виділенням пріоритетних напрямків знань, розробки методів навчання по всій вертикалі учбового процесу для формування концепційного мислення.
Коньков Д.Г., Таран О.А., Буртяк Н.Г.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал