Міністерство охорони здоров’я України Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина»



Сторінка3/13
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.52 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Особливості навчання іноземних мов студентів та лікарів за спеціальністю « Загальна практика - сімейна медицина»
Вивчення іноземних мов на нефілологічних спеціальностях є важливим аспектом формування професійного та світоглядного рівня студентів вищих навчальних закладів і наступною ланкою вивчення іноземної мови на базі середньої школи та процесі безперервного навчання іноземній мові.

Сучасні інтеграційні процеси в Україні відкривають можливості студентам ознайомлення і безпосередньої участі в культурних, економічних, медичних та інших досягненнях світової цивілізації. Тому першочергове значення в цьому процесі відіграє вивчення та знання іноземної мови, як засобу спілкування, і є важливим інструментом для інтеграції студентів та засобом відкриття і пізнання світу та інновацій з професійного напряму підготовки.

На сучасному етапі багато науковців-філологів займаються проблемами вивчення іноземної мови на нефілологічних спеціальностях та розроблення методик. Значних досягнень в розробці методик навчання іноземної мови студентів медичних спеціальностей досягли М.А.Задорожна, О.П.Петращук та ін.

Уперше вислів «англійська мова для спеціальних цілей» був введений викладачами-методистами англомовних країн, а згодом він почав використовуватися фахівцями з вивчення інших іноземних мов, хоч відмінності між поняттями «англійська мова для спеціальних цілей» або «французька мова для спеціальних цілей» немає, тому що методика навчання будь-якої іноземної мови включає три основні компоненти:



  • соціально-психологічний;

  • педагогічно-методичний;

  • лінгвістичний.

Відрізняються вони лише третім компонентом, пов’язаним із специфікою структури та лексичного складу кожної конкретної іноземної мови.

Саме зміна мотивації вивчення іноземних мов та розроблення методик з її вивчення зробили можливими проведення багатопланових досліджень в цьому напрямі не лише як одного із аспектів виконання університетської програми навчання, але і як одного із шляхів розширення меж професійної підготовки, базуючись на іноземному досвіді, де знання мови є обов’язковим елементом читання, перекладу та спілкування на мові оригіналу.

Професійна спрямованість вивчення іноземних мов на нефілологічних спеціальностях ставить низку завдань із розвитку професійних навиків у студентів: оволодіння професійною лексикою, вміння комунікативних навиків професійного спілкування, формулювання власної точки зору на професійну тематику, тощо.

Головним і пріоритетним завданням вивчення іноземних мов є розвиток комунікативних здібностей, тобто навчання мові як реальному засобу спілкування між фахівцями різних країн та різних галузей знань.

Використовуючи дослідження зроблені науковцями в галузі вивчення іноземних мов на нефілологічних спеціальностях вищих навчальних закладів, слід зазначити, що це складний і неоднозначний процес, який потребує дуже виваженої і кропіткої роботи. Заучування чи відтворення текстів іноземною мовою не відповідають сучасним вимогам з підготовки професійних кадрів і на думку автора в цьому напрямі вітчизняним науковцям та викладачам-методистам доведеться не один рік працювати для розроблення методик навчання іноземним мовам для «спеціальних цілей» з професійної підготовки майбутніх медиків.
Дудник В.М., Андрікевич І.І.

Досвід викладання дитячої ендокринології відповідно типової навчальної програми з дисципліни « Педіатрія»
Надзвичайно важливим елементом економічного, соціального та культурного розвитку будь-якої країни є здоров’я дитячого населення. В умовах реформування системи охорони здоров’я України першочерговим завданням залишається забезпечення доступності та високої медичної допомоги дітям, а також наближення її до міжнародних стандартів.

Реформування порядку організації медичного обслуговування населення в Україні потребує введення нових підходів до підготовки майбутніх лікарів за спеціальністю «загальна практика – сімейна медицина». Лікар загальної практики-сімейної медицини є фахівцем, який повинен володіти ґрунтовними знаннями в різних областях медицини, включаючи дитячу ендокринологію.

Поширеність захворювання ендокринної системи у дітей 0-17 років у 2011 році склала 90,47 на 1000 дітей відповідного віку проти 99,8 – у 2007 р. з динамікою зниження показників протягом останніх 5 років. Аналогічна тенденція спостерігається щодо показника захворюваності на ендокринну патологію. Так, у 2011 р. вперше було зареєстровано 20,52 випадки ендокринних хвороб на 1000 дітей відповідного віку проти 22,98 – у 2007 р. Така динаміка стала наслідком погіршення діагностики означеної патології в Україні на первинному рівні і не відповідає загальній світовій тенденції до її зростання в дітей різного віку. Суттєві відхилення у реєстрації хвороб ендокринної системи є проблемою не лише ендокринологічної служби, але й лікарів первинної ланки надання медичної допомоги.

Згідно типової навчальної програми з дисципліни «педіатрія» складеної відповідно до «Навчального плану підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» кваліфікації «лікар» у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації МОЗ України (Наказ МОЗ України від 25.03.2005 р., №119) для студентів 5 курсу на базі кафедри педіатрії №2 викладаються основи дитячої ендокринології (змістовий модуль 11: «Хвороби ендокринної системи у дітей»).

Розділ дитячої ендокринології висвітлюється на 4 практичних заняттях та 2 лекціях на українській, російській та англійській мовах. Особлива увага приділяється засвоєнню єдиних підходів до діагностики та лікування ендокринної патології згідно протоколів з дитячої ендокринології (накази МОЗ України №254 від 27.04.2006 р. та №55 від 5.02.2009 р.). Поглиблено вивчається диференційна діагностика ендокринної патології із іншими захворюваннями дитячого віку на базі відділень Вінницької дитячої клінічної лікарні. Акцентується увага на наданні невідкладної допомоги при кетоацидотичній, гіпоглікемічній, гіперосмолярній та лактатацидотичній комах, при тиреотоксичному кризі, при гострій наднирниковій недостатності, сільвтрачаючій формі адрено-генітального синдрому та інших гострих станах в дитячій ендокринології.

Таким чином, в умовах реформування системи охорони здоров’я України обов’язком сімейних лікарів є рання діагностика та попередження захворювань у дітей, в тому числі ендокринної патології. Захворювання ендокринної системи можуть бути як основними, так і супутніми патологіями на фоні багатьох соматичних захворювань, що вимагає вивчення їх в складі дисципліни «педіатрія». Охоплення всіх напрямків педіатрії можливо при комплексному інтегрованому підході до підвищення кваліфікаційного рівня майбутнього лікаря за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина».


Дудник В.М., Мантак Г.І., Андрікевич І.І.



Викладання педіатрії студентам 6 курсу з англомовною

формою навчання

Англомовне навчання на сьогоднішній день є одним з перспективних напрямків підготовки іноземних громадян в сучасних умовах кредитно-модульної системи. Це нова концепція розвитку медичної освіти, спрямована на підвищення якості підготовки студентів, забезпечення конкурентноспроможності випускників вищої медичної школи на вітчизняному та міжнародному ринках праці. Підготовка лікаря, формування у нього клінічного мислення, неможлива без контакту з пацієнтами, особливо дітьми. Цього не може навчити жодна апаратура, це здобувається лише безпосередньою роботою в клініці. Роль викладача клінічної кафедри стає надзвичайно важливою і багатогранною – з одного боку як джерела первинної інформації, а з іншого – консультанта та організатора практичної підготовки і самостійної роботи студентів. Об’єм лікувальної роботи викладача клінічної кафедри, його авторитет серед колег та пацієнтів є одним із стимулів бажання покращення знань студентів, особливо іноземних.

Кафедра педіатрії №2 ВНМУ імені М.І.Пирогова знаходиться на базі багатопрофільної обласної дитячої клінічної лікарні, де сконцентровані усі можливості надання високоспеціалізованої медичної допомоги дітям. Тому, студенти мають змогу працювати з різноплановими тематичними хворими, хворими з рідкісною патологією. Безпосередня практична робота англомовних студентів 6 курсу в клініці проводиться впродовж практичного заняття і складається з контролю вихідного рівня знань (тести, фармакологія теми), щоденної індивідуальної демонстрації тематичного хворого з його клінічним розбором, самостійною роботою студентів з пацієнтами, аналізу витягів з історій хвороб. Обов’язковою умовою є постійна присутність викладача біля студентів у відділеннях лікарні для допомоги оволодіння і відпрацювання методики обстеження хворого, аналізу додаткових методів обстеження. Кожен студент занотовує в практичних зошитах отримані дані щодо пацієнта, формулює діагноз згідно класифікації, обґрунтовує діагноз, вказує план обстеження та лікування хворого. Неоціненною допомогою в підготовці англомовних студентів на клінічних кафедрах є вивчення ними української або російської мови з перших курсів навчання в університеті для самостійного контакту з хворою дитиною та її батьками.

Останнім блоком практичного заняття є контроль кінцевого рівня знань за допомогою опитування та розв’язання ситуаційних завдань, відпрацювання алгоритмів обстеження хворого. На кафедрі є напрацьований „банк” тестових та ситуаційних завдань, з якими студенти щоденно займаються самостійно. Пріоритетними завданнями в підготовці англомовних студентів є постійне розширення „банку тестових завдань” з урахуванням міжнародних норм.

Серед завдань для удосконалення системи викладання англомовним студентам ми вважаємо за доцільне підсилювати якість самостійної роботи студентів шляхом удосконалення структурованих методичних вказівок-посібників для підготовки до заняття. За останні роки нами відмічено, що мотивація англомовних студентів, їх кінцевий рівень підготовки загалом, можливість підтвердження дипломів спеціалістів в їхніх країнах є вищими в порівнянні з іншими іноземними студентами.
Дудник В.М., Сінчук Н.І.

Місце медичної генетики в підготовці лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» у відповідності до «Наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров’я України від 6 квітня 2011 року.
Знання медичної генетики необхідні лікарю будь-якої спеціальності для розуміння механізмів індивідуального розвитку організму та його порушень, природи будь-якого захворювання, вибору раціонального підходу до діагностики, лікування та профілактики хвороб.

Для успішного засвоєння знань з генетики необхідна достатня базова підготовка з наступних дисциплін: біології, гістології та ембріології, патологічній анатомії, патологічній фізіології, біохімії, фармакології.

Лише достатній рівень загально-біологічної підготовки дозволяє успішно розпізнати генетичну природу будь-якого захворювання, вибрати оптимальне лікування і ефективно проводити профілактичні заходи в сім’ї і на популяційному рівні.

Приступаючи до вивчення медичної генетики, студент 5 курсу має знати структурно-функціональну організацію спадкового матеріалу і його рівні; мати сучасне уявлення про геном людини, каріотип; генетичний код, знати його властивості; розуміти взаємозв’язок між геном і ознакою, знати особливості експресії генетичної інформації і механізми виникнення мутацій, їх класифікацію, медичне і еволюційне значення мутацій; мати уявлення про роль спадковості у визначенні здоров’я і патології. Відповідно необхідне повторення попередньо вивчених на молодших курсах розділів, поступове закріплення і примноження знань.

В курсі медичної генетики на 5 курсі студенти повинні вивчити основні і додаткові методи діагностики спадкових хвороб, принципи лікування, основні напрямки і рівні профілактики спадкових патологій, методи пренатальної діагностики, ознайомитись з організацією медико-генетичної служби в Україні, пізнати особливості патогенеза і клініки спадкових хвороб, навчитися проводити диференційну діагностику спадкових і набутих хвороб. Студенти знайомляться з гено- і фенотипними кореляціями при хромосомних і генних хворобах. Дефіцит часу навчання призводить до того, що деякі питання викладаються дуже коротко, а ряд тем дається для самостійного вивчення.

Лікарі-інтерни ЗПСМ повинні засвоїти наступні навики та вміння: вірно використовувати відповідну термінологію при описі клінічної картини (фенотипу) хворого; обстежити хворого на виявлення спадкових патологій, навчитися розпізнавати загальні прояви спадкової патології, діагностувати вроджені морфогенетичні варіанти; зібрати анамнез і генеалогічну інформацію, скласти родовід, проаналізувати спадкові хвороби чи ознаки в сім’ї; сформулювати попередній діагноз хромосомної патології і деяких найпоширеніших моногенних захворювань, визначити необхідність додаткового обстеження, включаючи специфічні генетичні методи; виявлення індивідів з підвищеним ризиком розвитку мультифакториальних захворювань; обґрунтовано направляти пацієнтів на медико-генетичну консультацію; проводити профілактичні заходи, направлені на попередження спадкових і вроджених захворювань, зниження частоти широко розповсюджених мультифакториальних захворювань. В курсі медичної генетики важливе місце займають етичні і правові питання.

Під керівництвом викладача має проводитись клінічний розбір хворих з спадковою патологією. Інтерни мають приймати участь в огляді хворих, в процесі яких проявляються їх практичні навики клініко-генетичного обстеження і теоретична підготовка. Викладач узагальнює результати кожного заняття. Необхідно навчити інтернів проводити дифдіагностику спадкових і набутих захворювань. Викладач контролює отримані знання і практичні навички під час проходження циклу .

Велике значення має координація учбових планів і програм з метою виправлення можливого дублювання учбового матеріалу і найбільш ефективне його засвоєння.

Зайцева К.А., Жученко П.С.

Перспективи використання прикладів належної практики та передового досвіду в підготовці студентів та лікарів-інтернів загальної практики: крос-культурний і транскультурний підхід
“Наскрізна програма” підготовки студентів медичних факультетів та лікарів-інтернів МОЗ України окреслила основні шляхи вдосконалення навчально-методичного забезпечення підготовки лікарів загальної практики, зокрема впровадження базового реєстру практичних навичок та методик, необхідних для роботи на посадах лікарів за спеціальністю “Загальна практика – сімейна медицина”, як важливої складової покращання практичної підготовки лікарів первинної ланки медико-профілактичної допомоги населенню. Отримання якісної загальної (наскрізної) освіти передбачає не тільки отримання певних знань та вмінь, але й формування набору компетенцій, необхідних для подальшої роботи на посадах лікарів.

Розширення міжкультурних контактів, зростання мультикультурності сучасного українського суспільства, розширення перспектив роботи за кордоном для українських лікарів, зумовлюють появу нових вимог сучасного ринку праці в галузі медицини і виникнення нових методологічних і практичних аспектів лікарських знань, вмінь та необхідність формування нових компетенцій.

Пояснювальна записка до програми окреслила види практичної діяльності, в ході яких неможливо ігнорувати крос-культурний (специфічний для носіїв певної культури) та транскультурний (універсальний для носіїв різних культур) аспекти: спілкування з пацієнтом та членами його родини; оцінювання стану здоров’я та виявлення ранніх відхилень в ньому, пов’язуючи з факторами ризику в сім’ї та довкіллі; вміння входити в контакт з пацієнтом, збираючи анамнез життя та його захворювання, тощо.

Починаючи зі збору анамнезу, вивчення скарг пацієнта та оцінювання важкості його стану сучасний лікар в мультикультурному середовищі має бути обізнаним з питань культурної специфіки різних етнокультурних груп. Дослідження показали, що випадок головного болю переноситиметься представниками азійської культури із стоїчним терпінням, при опитуванні пацієнт може лінгвістично не виказати реальний ступінь фізичного дискомфорту лише тому, що рідкісна терплячість, делікатність і стриманість культивуються в їхньому культурному середовищі. Із більшими переживаннями та зовнішніми проявами емоцій той же самий стан переноситиметься типовим представником африканської культури. А пересічний мешканець південної Європи (наприклад, француз) не тільки схильний до певного перебільшення ступеня дискомфорту і серйозності свого стану, але й схильний вимагати найсильніші ліки для негайного усунення будь-яких неприємних відчуттів, навіть якщо їх застосування не є виправданим. Отже, нагальним прикладним завданням сучасної медичної освіти та практики є урахування крос-культурного аспекту компетентності та формування транскультурної (універсальної) компетентності лікаря.

Міжнародна співпраця із експертами з означених питань, вивчення прикладів належної практики та передового досвіду лікувально-профілактичної та лікувальної роботи в мультикультурному середовищі є ресурсом для нових методологічних надбань медичної освіти та практики.
Заічко Н.В., Луцюк М.Б, Йолтухівський М.М.

Наявність гіпергомоцистеїнемії – важливий сигнал для сімейного лікаря
У практиці сімейного лікаря можуть виникати ситуації, коли стандартне лікування не забезпечує очікуваного результату. Це може бути пов’язане з наявністю у хворого супутніх патологічних станів, які одразу важко виявити без додаткових досліджень. Одним з таких станів є гіпергомоцистеїнемія (ГГЦ) – синдром, пов’язаний з підвищенням рівня гомоцистеїну (ГЦ) в плазмі крові. ГГЦ приблизно в 40 % випадків обумовлена генетичними дефектами, решта – іншими факторами. Спадкові форми ГГЦ пов’язані з дефектами генів ферментів, які грають ключову роль в метаболізмі ГЦ – метіонінсинтетази, метилентетрагідрофолатредуктази, цистатіонін-β-синтази та ферментів обміну вітамінів, що приймають безпосередню участь в перетвореннях ГЦ. Результати численних досліджень показали, що навіть помірна ГГЦ небезпечна, бо призводить до збільшення ризику інфаркту міокарда та ішемічного інсульту. Небезпечним вважається підвищення концентрації гомоцистеїну в крові більше 20 мкмоль/л (норма – до 15 мкмоль/л). Помірна ГГЦ досить поширена серед населення України і зустрічається у 5-10 % загальної популяції. Недостатність в дієті вітамінів В6, В9 та В12, надмірне вживання кави та алкоголю, паління, похилий вік, чоловіча стать, постменопаузальний період, малорухомий спосіб життя – всі ці фактори сприяють підвищенню рівня ГЦ в плазмі крові. В літературі наведено багато даних щодо гіпергомоцистеїнемічної дії ряду лікарських препаратів. Так, показано, що таку дію мають: імунодепресант циклоспорин, деякі оральні контрацептиви, антагоністи фолієвої кислоти (метотрексат, сульфасалазин, ральтрітрексед, триметрексат) та вітаміну В6 (теофілін, ізоніазид, гідралазин, прокарбазин), діуретики при їх довготривалому призначені (6-12 місяців). Виявлена також гіпергомоцистеїнемічна дія антиепілектиків. Антиконвульсант санітоїн викликає фолатну недостатність, речовини, подібні фенобарбіталу, карбамазепіну та вольпроату здатні гальмувати процес реметилювання ГЦ. З урахуванням вказаних даних будуються принципи профілактики та лікування станів, пов’язаних з ГГЦ.

Патогенетична дія ГГЦ пов’язана з гальмуванням процесів метилування, гомоцистеїнуванням білків, активацією оксидативного стресу, порушенням регуляції експресії генів та іншими біохімічними змінами. Саме вони лежать в основі ураження стінки судин, тромбоутворення, інших патоморфологічних проявів та клінічних наслідків ГГЦ, таких як серцево-судинна, нейронодегенеративна патологія, дефекти розвитку нервової трубки тощо.

За сучасними уявленнями ефективним методом корекції стану ГГЦ є застосування вітамінів В6, В9, В12. Особливістю лікування синдрому ГГЦ та захворювань, що з ним патогенетично пов’язані, є використання великих доз цих вітамінів, особливо фолієвої кислоти їх комбінацій або комплексних лікарських форм, що містять великі дози вказаних вітамінів одночасно з фізіологічними дозами інших вітамінів. Суттєва гіпогомоцистеїнемічна дія притаманна створеному в свій час в Україні полівітамінному комплексу декамевіту. Співробітниками кафедри біохімії та загальної хімії ВНМУ разом з науковцями ДУ «Інститут фармакології та токсикології НАМН України» запропоновано ефективний гіпогомоцистеїнемічний комплекс у складі високих доз вітамінів В6, В9, В12 та мікроелементів цинку, хрому та ванадію.

Вважаємо, що вчасна діагностика ГГЦ та виявлення можливих причин її виникнення дадуть змогу сімейному лікарю простими методами провести корекцію даного патологічного стану, та попередити розвиток небажаних ускладнень.


Заічко Н.В., Тертишна О.В., Мельник А.В.

Роль дисципліни «Біологічна та біоорганічна хімія» у формуванні світогляду майбутніх лікарів загальної практики та сімейної медицини

У сучасних умовах підготовка лікарів загальної практики та сімейної медицини потребує розширення кола знань та практичних навичок в галузі медико-біологічних дисциплін. Це пояснюється значним прогресом у розкритті біохімічних механізмів багатьох захворювань, стрімким розвитком клініко-лабораторної діагностики, постійним розширенням спектру лікарських препаратів, встановленням нових молекулярних механізмів дії хімічних сполук та біологічних агентів тощо.

Навчальна дисципліна “Біологічна та біоорганічна хімія” ставить за мету сформувати системні знання студентів-медиків про хімічний склад, структурну організацію, властивості біоорганічних сполук (складових компонентів клітин, тканин та органів організму людини), закономірності обміну речовин та енергії на молекулярному рівні в здоровому організмі та при окремих патологічних станах. Вивчення біологічної та біоорганічної хімії є необхідним для формування творчого мислення майбутнього лікаря, необхідного для успішного освоєння професійно-орієнтованих медичних дисциплін. Під час вивчення дисципліни студенти навчаються пояснювати особливості будови та перетворень в організмі біоорганічних сполук; аналізувати відповідність структури біоорганічних сполук фізіологічним функціям, які вони виконують в організмі людини; інтерпретувати взаємозв’язок між структурою біоорганічних сполук, особливостями їх метаболізму та фізіологічними функціями в організмі людини;пояснювати біохімічні та молекулярні основи фізіологічних функцій клітин, органів і систем організму людини; інтерпретувати основні біохімічні механізми виникнення патологічних процесів в організмі людини та принципи їх корекції;характеризувати особливості фізіологічного стану організму та розвиток патологічних процесів на основі лабораторних досліджень; трактувати особливості будови та перетворень в організмі біоорганічних сполук, на яких ґрунтується їх застосування в медицині в якості лікарських засобів; трактувати методологію проведення та виконувати окремі біохімічні методи дослідження, які лежать в основі лабораторної діагностики патологічних станів.

Біологічна та біоорганічна хімія відноситься до фундаментальних дисциплін, які включені в програму ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок-1». і таким чином є одним із перших етапів встановлення відповідності рівня професійної компетентності випускника – майбутнього фахівця в галуззі сімейної медицини мінімально необхідному рівню згідно з вимогами Державних стандартів вищої освіти.

Згідно з навчальним планом вивчення дисципліни «Біологічна та біоорганічна хімія» здійснюється в ІІ-IV семестрах, тому подальше вдосконалення умінь використовувати теоретичні та практичні навики з медичної біохімії доцільно здійснювати на більш високому науковому та методичному рівні в окремому навчальному курсі «Клінічна біохімія». Вивчення цієї дисципліни є доцільним 5 або 6 курсі, після завершення вивчення основних клінічних дисциплін терапевтичного та хірургічного профілю. Нажаль, у більшості медичних вузів вивчення клінічної біохімії здійснюється в межах програми підготовки клінічних ординаторів.

Слід сказати, що біологічна хімія є наукою, яка дуже швидко розвивається і слугує джерелом новітньої інформації стосовно ролі окремих біомолекул та шляхів їх перетворень в живих організмах, методів дослідження метаболічних та фізіологічних процесів тощо. Тому дисципліну «Біологічна та біоорганічна хімія» можна розглядати і як методологічний базис для проведення наукових досліджень молодими науковцями – лікарями «Загальної практики - сімейної медицини».

Істошин В.М. , Качула С.О., Ладутько С.В., Юрченко П.О.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал