Міністерство охорони здоров’я України Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина»



Сторінка2/13
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.52 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Загальна практика сімейна медицина – сучасна модель первинної медико-санітарної допомоги


За останні декілька десятиліть в структурі амбулаторно-поліклінічної ланки пріоритетного розвитку набувала спеціалізована медична допомога, що певною мірою стримувало розвиток первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД). На рівні ПМСД державою повинна бути забезпечена безперервність медичної допомоги. У зв'язку з цим виникла необхідність у формуванні якісно нової схеми надання ПМСД населенню та якісно нового спеціаліста - лікаря загальної практики, або сімейного лікаря, повноваженнями якого було б вирішення більшості медичних питань одночасно із наданням кваліфікованих рекомендацій з питань соціальної, правової, профілактичної і реабілітаційної допомоги.

Академія сімейних лікарів США характеризує ПМСД, як перший, тривалий контакт та скоординовану допомогу населенню, незалежно від статі, віку і характеру захворювання.

Всесвітня організація сімейних лікарів (WONCA) ставить 6 основних вимог до сімейного лікаря:

1. Надання первинної медичної допомоги



  • а) вміння проводити первинне обстеження пацієнта;

  • а) координація діяльності вузьких фахівців, залучених для допомоги пацієнту;

2. Особлива увага до інтересів пацієнта

  • здатність приділяти увагу до інтересів пацієнта;

  • вміння встановлення продуктивних відносин з пацієнтом і використання цих навичок при роботі з хворим;

  • забезпечення безперервності надання меддопомоги тривалий час.

3. Вміння вирішувати певні проблеми пацієнта

  • прийняття рішення на основі знань про захворюваність та поширеність даної патології серед даної групи населення;

  • лікування хвороб на ранніх стадіях та негайне надання допомоги за нагальної необхідності.

4. Комплексний підхід

  • одночасне лікування як гострих, так і хронічних станів пацієнта;

  • організація для пацієнта необхідних оздоровчих і лікувальних заходів.

5. Соціальна спрямованість

  • узгодження потреб окремих пацієнтів з потребами всієї групи, що обслуговується та ресурсами, що наявні.

6. Цілісне уявлення про захворювання

  • вміння застосовувати біо-психо-соціальну модель з урахуванням культурних та екзистенціальних аспектів життя людей.

Сімейну медицину, як спеціальність відрізняє ряд надзвичайно важливих принципів:

- довготривалість і безперервність спостереження;

- багатопрофільність первинно-медичної допомоги;

- відношення до сім'ї, як до одиниці медичного обслуговування;

- превентивність, як основа діяльності сімейного лікаря;

- економічна ефективність і доцільність допомоги;

- координація медичної допомоги;

- відповідальність пацієнта, членів його сім'ї і суспільства за збереження і покращення його здоров’я.

Сімейний лікар частіше за інших спеціалістів має використовувати раціональну як з медичної, так і з економічної точки зору обґрунтовану тактику по використанню необхідних лабораторних та інструментальних методів дослідження та обгрунтовувати застосування спеціалізованих технологій лікування.

Інтеграція нових знань і вмінь у постійний процес надання медичної допомоги людині від народження до завершення її життєвого шляху підвищує якість сімейної медичної практики. При цьому пацієнти виграють від більш цілісного підходу до їх здоров'я і ширших можливостей щодо отримання своєчасної адекватної медичної допомоги на місцевому рівні.

Сімейна медицина, безперечно, не просто має право на існування, але і є єдиною запорукою підвищення не тільки якості надання медичної допомоги населенню, але і підвищення авторитету і соціального статусу лікаря, який прийме рішення присвятити свою професійну діяльність саме цьому розділу охорони здоров'я.

Власенко М.В., Паламарчук А.В.



Роль та підготовка сімейного лікаря для реалізації державних програм з ендокринології
Одним з пріоритетних напрямів реформування української медицини є створення мережі сімейних лікарів. Сімейний лікар є спеціалістом, який надає необхідну первинну медико-санітарну допомогу всім членам сім’ї. Він має бути різнобічно підготовлений зі всіх розділів медицини, а також орієнтуватися в області медичної психології, законодавстві про охорону здоров'я. Переорієнтація охорони здоров'я на сімейну медицину обумовлює підвищені вимоги до лікарів, які працюють за принципом сімейної медицини.

У 2009 році було затверджено Державну цільову програму "Цукровий діабет" на 2009 - 2013 рр., якою визначено основні заходи щодо поліпшення медичної допомоги хворим на цю хворобу. Одним із основних напрямів реалізації Програми є раннє виявлення цукрового діабету, що одночасно є елементом первинної профілактики діабетичних ускладнень.

Робота сімейного лікаря повинна бути спрямована в першу чергу на просвітницьку роботу з профілактики діабету і виконати основне завдання програми - запобігти хворобі, знизити ризики її ускладнень.

Сімейний лікар повинен взяти на себе значну частину роботи з первинного виявлення та подальшого лікування хворих на цукровий діабет 2 типу. В 2012 році затверджені та впроваджені в клінічну практику оновлені протоколи лікування хворих на цукровий діабет 2 типу, які призначені насамперед для лікарів первинної та вторинної ланок надання медико-санітарної допомоги. Ці протоколи мають на меті поліпшити рівень виявлення пацієнтів із цукровим діабетом на ранніх стадіях; розробити чітку систему надання медичної допомоги хворим; сформувати основи мотивації пацієнта та лікаря у боротьбі з хворобою. А також, мають працювати на формування свідомого ставлення громадян до профілактики діабету, зокрема, дотримання основ здорового способу життя, відмови від шкідливих звичок, збалансоване харчування, помірні фізичні навантаження, контроль маси тіла, а також щорічний аналіз крові "на цукор" та обов'язкове звернення до лікаря у разі погіршення стану здоров'я.

Дуже позитивним є те, що лікар первинної ланки буде вести не окремого хворого, а всю родину. Цукровий діабет — це спадкова хвороба, і якщо в когось із членів родини є або був в анамнезі цукровий діабет, то сімейний лікар буде більш уважно налаштований і зможе своєчасно діагностувати дебют захворювання. Роль сімейного лікаря у виявленні та своєчасній діагностиці цукрового діабету надзвичайно важлива, а от що стосується лікування, то тут він має кооперувати свої дії з ендокринологом.

Йодний дефіцит є однією з найактуальніших проблем охорони здоров'я для більшості країн світу. Дефіцит йоду не має досить вираженого характеру це так званий "прихований голод". Спектр йододефіцитних захворювань надзвичайно широкий і у кожному віці має свої особливості.

Найочевидніший прояв дефіциту йоду - це ендемічний зоб, що є сприятливим фактором для розвитку багатьох захворювань щитоподібної залози, зокрема, вузлових новоутворень та деяких форм раку. Йододефіцит ускладнює перебіг вагітності, викликає викидні, передчасні пологи та вади розвитку дитини. І найголовніше - дефіцит йоду зумовлює зниження інтелектуального, освітнього та професійного потенціалу значної частини населення, яке проживає у зоні йодного дефіциту. Вартість цих втрат неможливо переоцінити.

Ліквідація йодного дефіциту є пріоритетним завданням для багатьох держав у світі, у тому числі і для України. Розроблена концепції Державної цільової програми запобігання виникнення захворювань, спричинених йодною недостатністю на період до 2013 року і роль сімейного лікаря у виконанні цієї програми полягає в просвітницькій роботі по пропаганді масового споживання йодованої солі, а також визначення груп населення для групової та індивідуальної профілактики фармакологічними препаратами йоду.

Застосування принципу безперервного навчання сімейних лікарів допоможе стабільно підтримувати кваліфікацію спеціалістів на високому рівні. Цьому сприяє систематична робота кафедри ендокринології з курсом післядипломної освіти Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пирогова з ознайомлення і широкого впровадження в клінічну практику сучасних методів діагностики, лікування та профілактики цукрового діабету, захворювань щитоподібної залози та іншої ендокринної патології.

На кафедрі для лікарів терапевтів, сімейних лікарів щорічно проводяться цикли тематичного удосконалення, тематичні конференції, одноденні семінари, що дає можливість надати найновішу інформація з питань діагностики, лікування та профілактики ендокринних захворювань.

Власенко М.В., Сокур С.О.

Підготовка студентів з клінічних дисциплін (ендокринології)

в межах лікаря загальної ланки
Базові знання студентів ІV курсу з фундаментальних наук є основною частиною в навчанні майбутнього фахівця – лікаря. На основі знань з анатомії, студенти знають місце розташування ендокринних залоз, кровопостачання, інервацію. Що, в подальшому, допомагає при пальпації, наприклад, щитоподібної залози, а в майбутньому, грамотно виконувати оперативні втручання знаючи топографію органу. Теоретичною основою всіх клінічних дисциплін є знання з нормальної фізіології людини, біохімії та гістології, які дають знання про нормальний перебіг фізіологічних процесів організму, синтез та біологічну дію гормонів щитоподібної залози, наднирників, гонад, інкреторної частини підшлункової залози, гіпофіза, гіпоталамуса, жирової тканини. Знання механізмів регуляції функцій ендокринних залоз дає можливість диференціювати первинну чи вторинну патологію по рівню гормональної активності (первинний чи вторинний тиреотоксикоз, гіпотиреоз, гіпокортицизм, хвороба чи синдром Іценко-Кушинга). Маючи вихідний рівень знань студент навчається аналізувати гормональні проби: Лабхарта, Закка, Ліддла та диференціювати складні процеси. Таким чином, студенту стає доступним розуміння фізіологічного змісту функції ендокринних залоз, механізми їх регуляції та особливості замісної чи гальмуючої терапії.

Оволодіння технікою та теоретичними основами обстеження хворої людини, майбутньому лікарю буде спроможніше оцінити загальний стан пацієнта та визначити патологічні зміни органів та систем ендокринних захворювань.

Найголовнішими в підготовці майбутнього лікаря з ендокринології, як клінічної дисципліни, в межах знань лікаря загальної практики навчити його диференціації патології від функціональних порушень. Важливо, щоб студент зрозумів різницю в патогенезі одного і того ж клінічного симптому, наприклад спраги чи тахікардії. Ці знання допоможуть йому мислити клінічно, призначати відповідне обстеження, аналізувати і піддавати інтерпретації результати обстежень, призначати відповідне лікування. Знання майбутнього лікаря в рамках реформування охорони здоров’я необхідно формувати на принципах клінічного мислення: від симптому до синдрому, з кінцевим діагнозом і загальних схем лікування тої чи іншої патології. Це принаймні стосується ендокринології.
Гаврилюк А.О., Борейко М.Р., Рауцкієне В.Т.

Роль патологічної анатомії в формуванні клінічного мислення

лікарів загальної практики – сімейної медицини
Серед дисциплін «Наскрізної програми», затвердженої МОЗ України від 6.04.2011 р., які проходять студенти вищих медичних закладів патологічна анатомія займає проміжне місце між морфологічними та клінічними дисциплінами. Відомий російський клініцист Г.О. Захар’їн говорив: «Історія медицини свідчить, що лише успіхи патологічної анатомії зробили можливими успіхи діагностики. Для клінічного викладання матеріалів розтину трупа важливі як перевірка прижиттєвих заключень, як засіб дати слухачам, майбутнім лікарям, переконання у можливості правильного діагнозу, а відповідно і правильної терапії». Старий постулат, хто добре діагностує, той добре лікує не втратив своєї актуальності і сьогодні.

В сучасному клінічному діагнозі повинні знайти відображення: нозологія, етіологія, патогенез, морфофункціональні прояви і прогноз захворювання. Через це у діагнозі в якості нозології основного захворювання не повинні фігурувати симптоми або синдроми, а лише загальновизнані, зі своїм шифром в міжнародній класифікації хвороб захворювання. А у випадках, особливо у людей похилого і старечого віку, обтяжені багатьма хворобами, які мають різну ступінь проявів і які знаходяться в різних взаємозв’язках між собою (бікаузальні процеси, «поліпатії»), виділення тільки однієї нозологічної форми в якості основного захворювання видається утрудненим. Тоді вводиться поняття комбіноване основне захворювання, яке виступає в трьох варіантах: конкуруюче, поєднане, фонове.

Велике значення для лікаря має формулювання епікризу, який по сутності своїй є не діагнозом хвороби, а діагнозом хворого, який повинен враховувати його спадковість, конституцію, вік, умови життя, професію, тощо.

Викладачі кафедри звертають на це при проходженні основного предмету, особливо при викладанні біопсійно-секційного курсу та курації інтернів. Приділяється увага набуттю майбутніми лікарями клінічного мислення, яке базується на знанні сучасного рівня медичної науки, на комплексній оцінці розвитку її суміжних областей.

Патоморфологія учить розглядати хворого як цілісний об’єкт, з детальним і глибоким проникненням в сутність змін, які відбуваються в окремих анатомо-функціональних системах людського організму, а це вимагає синтетичного підходу до пацієнта.

В практиці лікаря загальної практики – сімейної медицини будуть зустрічатися випадки смерті людей вдома. В цьому разі при відсутності ознак на насильницьку смерть видається лікарське свідоцтво про смерть – Ф.106/о – лікарем, який лікував хворого на підставі записів в медичній карті амбулаторного хворого. Необхідно поінформувати студентів та лікарів-інтернів про деонтологічні принципи поведінки лікарів, про обов’язок виконувати спільний наказ ГПУ, МВС та МОЗ України за № 1095/955/119 від 28.11.2012 року «Про затвердження порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та прокуратури України при встановленні факту смерті людини».


Гармаш Л.Л., Бондар С.А., Псюк С.К., Бельц С. Є

Оптимізація викладання предмету « Дерматологія та венерологія» лікарям зі спеціальності « Загальна практика - сімейна медицина»
Одним із найбільш перспективних напрямків удосконалення системи охорони здоров’я населення України є створення мережі сімейних лікарів або реформування первинної ланки надання медичної допомоги.

Захворюваність дерматозами на сьогодні є актуальною медико-соціальною проблемою не тільки в Україні, а й в усьому світі. За останні роки захворюваність хворобами шкіри збільшилась на 15%.

У дерматології існує дуже багато складних медичних випадків. Прийом пацієнтів без необхідних знань, досвіду і підготовки значно знижує якість лікування, яке отримують пацієнти. Як показує наш досвід, більшість пацієнтів, що консультувалися у сімейного лікаря з приводу шкірних захворювань, не отримали відповідної допомоги тому, що лікар не мав відповідних знань з дерматології. Причина цього полягає в тому, що у більшості випадків, дерматологія в тій чи іншій мірі залишається без належної уваги, в наслідок того, що шкірні хвороби не є важливим фактором смертності.

На кафедрі шкірних та венеричних хвороб проводиться робота для покращання цієї ситуації. Звісно, що обсяг знань-умінь в області дерматології та венерології для лікаря сімейної медицини повинен серйозно відрізнятися від обсягу, необхідного для лікаря дерматовенеролога. Значний перелік теоретичних знань, які повинен вивчити на циклі дерматології майбутній сімейний лікар, підкріплюється відпрацюванням практичних навичок по обстеженню хворого на шкірні хвороби із застосуванням спеціальних дерматологічних методів обстеження. Особливо наголошується на вмінні правильно провести та призначити додаткові методи обстеження, що сприяє більш швидкій постановці діагнозу та своєчасно розпочатому лікуванню, чи у разі необхідності, направленні до фахівця дерматовенеролога. Освоєнню навичок невідкладної допомоги у станах, що ускладнюють перебіг шкірних і венеричних хвороб у дорослих і дітей, при навчанні сімейних лікарів надається особливе значення. Першочерговою метою циклу дерматологія, є відпрацювання практичного вміння зовнішнього застосування лікарських засобів, що найбільш часто вживаються для лікування шкірних хвороб та догляду за шкірою. Це пов’язано з тим, що більшість пацієнтів на хронічні дерматози, з раніше встановленим діагнозом, продовжують лікування у сімейного лікаря.

Таким чином, знання-уміння, що отримують на кафедрі шкірних та венеричних хвороб лікарі спеціальності «загальна практика – сімейна медицина» згідно кваліфікаційних вимог, передбачають можливості профілактики, діагностики, надання первинної допомоги і амбулаторного ведення хворих з найбільш поширеними шкірними та венеричними хворобам

Горпинюк О.П., Гайдаєнко О.Ф.



Становлення комунікативної компетентності

майбутнього сімейного лікаря

Проблема становлення професійної компетентності сімейного лікаря являється однією із основних вимог сучасної медицини в світлі реформування системи охорони здоров'я.

Важливим етапом даного процесу є формування комунікативної компетентності майбутнього лікаря. Як студенти-медики так і деякі лікарі схильні сприймати хворого як об'єкт, тому бажання зробити спілкування з пацієнтом більш ефективним часто стикається із труднощами комунікативних умінь. Випускники вищих медичних навчальних закладів на початковому етапі своєї професійної діяльності не завжди уміють спілкуватися із пацієнтом та його родичами, недостатньо володіють необхідним багажем комунікативних знань, не завжди готові до сучасного та ефективного використання різноманітних комунікативних засобів впливу. Пацієнти часто оцінюють рівень кваліфікації лікаря перш за все по доброзичливому ставленню і лише потім по результатах лікування. Це вимагає особливої уваги до підготовки лікарів, особливо за спеціальністю "Загальна практика - сімейна медицина", оскільки розвиток їх комунікативної грамотності являється однією із основних рис лікаря на всіх етапах формування професіоналізації.

Професійна лікарська діяльність має ряд специфічних особливостей. З одного боку вона характеризується тим, що в ній особливе місце займає висока частота контактів з пацієнтами. З іншого боку робота лікаря пов’язана із перевантаженнями психоемоційного характеру, високим ступенем напруженості, із необхідністю приймати рішення зважено і терміново.

Початковим етапом активного професійного становлення є особистісний вибір професії лікаря як життєвої задачі. Підготовка майбутнього спеціаліста ґрунтується не тільки на здобутті необхідної бази теоретичних знань та практичних навиків, а також на розвитку його як особистості. Протягом навчання студент набуває та удосконалює такі якості, які допоможуть йому стати спеціалістом високого класу та досягти високого рівня самореалізації в житті. Оскільки успішність учбової діяльності зумовлює ефективність професійної підготовки, то особистісне значення для студента певної риси означає усвідомлення її потенційного впливу на успішність реалізації свого життєвого кредо.

Професія лікаря вимагає досконалого володіння методами і способами ефективного спілкування для досягнення взаєморозуміння необхідного для вирішення не лише лікувально-діагностичних задач, але і особистих та сімейних проблемних ситуацій, які суттєво впливають на кінець конкретного захворювання та якість життя хворого в цілому.

В процесі підготовки медичного працівника особлива увага приділяється формуванню психологічної готовності до своєї професійної діяльності, від якої багато в чому буде залежати рівень успішності майбутнього спеціаліста.

Отже, під професійними якостями студента-медика ми розуміємо такі якості, які відповідають вимогам сучасного суспільства до спеціалістів даної професії.

Денека М.Т.

Формування професійно-термінологічних якостей

у пізнавальній діяльності студентів
Прогресивні зміни у житті України, орієнтація її на інтеграцію з європейськими країнами актуалізують проблематику модернізації лінгвістичної підготовки майбутніх лікарів, формування в них професійно-термінологічних якостей, що зумовлено як об’єктивними труднощами, з якими стикаються медики під час фахової діяльності, так і розвитком теоретичної та практичної медицини. Без реалізації у навчальному процесі вищої школи сучасних мовознавчих освітніх технологій, структуризації методологічних аспектів, зумовлених історичним грецько-латинським білінгвізмом медичної термінології, досягти зазначеного не можливо.

Практичні потреби у щоденному фаховому спілкуванні, спеціальній термінологічній освіті, друкованій продукції зумовлюють актуальність лінгвістичного аналізу медичного тексту щодо дотримання та усвідомленого застосування усталених грецько-латинських норм. Виходячи з того, що вирішення нагальних проблем підготовки висококваліфікованих медичних кадрів, формування молодої генерації українських лікарів неможливе без опанування фахової мови на рівні міжнародної наукової термінології, в смисловій структурі якої відбувається перерозподіл і спеціалізація значень відповідно до комунікативних потреб і вербалізації нових явищ і понять.

Нормативний аспект наукового та навчального медичного тексту пов'язаний насамперед із дослідженням функціонування терміноодиниці як основного елемента фахового тексту. Аналіз статей морфологічних дисциплін та клінічної медицини дає підстави вважати, що сформований базисний корпус основних терміносистем потребує суттєвого впорядкування і нормалізації.

Сучасний етап розвитку термінознавства характеризується практичним аспектом удосконалення медичної термінології. Останнім часом науковці акцентують увагу на тому, що саме робота з упорядкування термінології є необхідною умовою /conditio sine qua non/ ефективного розвитку наукових досліджень, розвитку міжнародної співпраці, видання наукової та довідкової літератури, а також підвищення якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах. Безперечним є той факт, що на сьогодні достатньо розроблені фахові основи вдосконалення термінології, що є його важливою передумовою.

Лінгвістична проблема вдосконалення медичної термінології, її практичне втілення щодо систематизації, кодифікації, впорядкування, уніфікації та стандартизації, а також нормування термінології, тобто перегляду терміносистеми відповідно до міжнародних стандартів. Мовна нормативність термінів - це правильність їх утворення, вживання, осмислення. Робота з унормування у терміносфері сучасної медицини має на меті формування досконалої термінології на основі останніх досягнень термінознавства та розроблення єдиної концепції термінотворення з використанням досвіду і позитивних надбань учених різних поколінь.
Дудік О.П., Драчук Н.В.

Рекомендації щодо вибору засобів індивідуальної гігієни

порожнини рота пацієнтам різних вікових груп.
Сучасна сімейна медицина поєднує в собі різні галузі медицини, вона пліч о пліч має плідно працювати з педіатрами, стоматологами, інфекціоністами, отоларингологами, гастроентерологами та іншими фахівцями. Сучасний підхід лікування хворого передбачає комплексне лікування організму як одне ціле, а не окремих хвороб чи систем організму людини. На сам перед лікарям потрібно особливу увагу надавати профілактичним заходам, лише в такому випадку можна зберегти здоров’я людини та покращити якість її життя.

Гігієнічний догляд за порожниною рота є важливим ланцюгом не тільки в профілактиці захворювань зубів та слизової порожнини рота, а й шлунково- кишкового тракту та організму в цілому.

Метою гігієнічного догляду за порожниною рота є ефективне очищення її від залишків їжі, зубного нальоту, мікробного та клітинного детриту. Для гігієнічного догляду за порожниною рота використовуються зубні щітки, пасти, порошки, гелі, еліксири, розчини для полоскань, інтердентальні йоржики, скребки для язика, зубочистки та зубні нитки (флоси). Але основними засобами індивідуальної гігієни порожнини рота залишаються зубна щітка та зубна паста. Основним призначенням зубної щітки є видалення залишків їжі та зубного нальоту з усіх поверхонь зубів та ясен. Ефективність використання зубної щітки визначається правильним індивідуальним добором з урахуванням її жорсткості, форми, розміру робочої частини (головки зубної щітки) та своєчасною заміною, кожні 2-3 місяці. Враховуючи великий асортимент зубних щіток, які представлені на сучасному ринку ми вважали за необхідне надати увагу саме цим засобам гігієни, щоб допомогти з вибором враховуючи індивідуальні особливості пацієнтів.

Дитяча зубна щітка відрізняється від щітки для дорослих не тільки розміром, а й жорсткістю щетинок та формою. Існує п’ять типів жорсткості зубних щіток: дуже м’які, м’які,середньої жорсткості, жорсткі та дуже жорсткі. Вибір завжди обумовлений віком, станом зубів та ясен. Спеціальна дитяча зубна щітка, що призначена для вікової категорії від 1 року має синтетичну м'яку щетину, причому край у кожної щетини закруглений, щоб не травмувати ніжну слизову оболонку порожнини рота. Довжина голівки зубної щітки не повинна перевищувати ширину 2-2,5 молочних зубів і повинна мати спеціальну форму, що враховує розміри і особливість розташування молочних зубів. Також правильна зубна щітка для дітей від 1 року має особливу будову ручки (товста і широка), що враховує анатомічні і фізіологічні особливості руки малюка. Дитячі зубні щітки до 5-6 річного віку виготовлюються з м’якою чи дуже м’якої щетини, для 6-12 річного віку використовують щітки з м’якою щетиною, для осіб старше 12 років доцільно використовувати щітки середньої жорсткості. В цілому ж увесь дизайн щітки повинен відповідати основній вимозі – тобто бути безпечним для користувача. Тому особливе значення надається відсутності гострих країв, кутів, поверхонь - дитяча зубна щітка має бути повністю атравматична для усіх органів і тканин порожнини рота. Якщо ваша дитина носить ортодонтичну апаратуру гігієнічні засоби і предмети підбирає ортодонт.

Якщо у пацієнта спостерігаються запальні процеси в яснах – рекомендовано використовувати щітки з м’якою щетиною. Жорсткі та дуже жорсткі щітки можна рекомендувати тільки особам зі здоровими яснами, проте при неправильному використанні вони можуть травмувати ясна і приводити до стирання твердих тканин зуба.

Отже, при виборі засобів індивідуальної гігієни порожнини рота необхідно враховувати вік, наявність чи схильність до певних стоматологічних захворювань, індивідуальні особливості порожнини рота (атипова будова зубних рядів та форма зубів, наявність знімних та незнімних ортопедичних чи ортодонтичних конструкцій та ін.). Декілька хвилин, щодня витрачених на догляд за порожниною рота, підвищують нашу самооцінку, зміцнюють здоров'я і дарують бонус у вигляді білосніжної посмішки. Навчивши свою дитину правильно чистити зуби в дитинстві, ви попередите розвиток захворювання ясен і передчасну втрату зубів, зробивши тим самим йому неоціниму послугу, за яку він буде вдячний вам усе своє життя.


Дудікова Л.В.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал