Міністерство охорони здоров’я України Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина»



Сторінка10/13
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.52 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

Тактика надання медичної та психіатричної допомоги особам з психічними та поведінковими розладами на первинному етапі.
Первинний рівень надання медичної допомоги особам з психічними та поведінковими розладами передбачає надання медичної допомоги в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) лікарем загальної практики – сімейним лікарем.

Обсяги надання медичної допомоги особам з психічними та поведінковими розладами на первинному рівні включають:

- попередню діагностику психічних та поведінкових розладів та направлення особи з психічними та поведінковими розладами до лікаря-психіатра на вторинний або третинний рівень надання допомоги;

- участь у лікуванні (підтримуюча терапія, контроль за психічним станом, корекція при розвитку ускладнень терапії) та реабілітації осіб з психічними та поведінковими розладами у відповідності до висновку лікаря-психіатра, який хворий отримав на вторинному або третинному рівні надання допомоги;

- психоосвітня, психокорекційна, психосоціальна робота з особами з психічними та поведінковими розладами та їхніми родичами;

- організація та надання екстреної (невідкладної) допомоги та транспортування та госпіталізації осіб з психічними та поведінковими розладами;

- організація профілактичних заходів з охорони психічного здоров’я

населення, включаючи участь у програмах «крайнього втручання

На первинному етапі здійснюється надання невідкладної допомоги, первинним хворим та, у випадку декомпенсації, хворим з психічними та поведінковими розладами, забезпечується транспортування та документальне забезпечення госпіталізації на вторинному або третинному рівні допомоги.

В зв’язку із тим, що стан психомоторного збудження часто тягне за собою важкі наслідки (гомі- та суїцидальну поведінку, руйнівні тенденції), що зустрічаються в клініці не лише психічних, але й інших захворювань (соматичних, ендокринних, хірургічних, інфекційних та ін.), знати й уміти застосовувати на практиці способи його купірування повинен кожен лікар.

Оскільки психомоторне збудження є невідкладним станом, то організація та надання невідкладної допомоги покладається не первинному етапі на лікаря загальної практики – сімейного лікаря.

При виникненні психомоторного збудження неприпустимі примусові заходи, так зване «утримування» психічно хворих здійснюється по відношенню до тих осіб, які по своєму психічному стану можуть становити підвищену небезпеку для себе або оточуючих:

- Необхідно умовити хворого, відвернути його увагу та провести медикаментозне купірування збудження, забезпечивши при цьому безпеку хворому, персоналу, оточуючим.

- Необхідно здійснити докладний та точний опис події, що відбулась, для формування психіатричного анамнезу, оскільки найменше викривлення в інформації може суттєво вплинути на формування діагнозу та лікування.

- Організувати та забезпечити транспортування та супровід хворого (медичний та фармакологічний) до вторинного чи третинного етапу надання спеціалізованої допомоги.

На первинному етапі лікарем має бути забезпечене надання невідкладної допомоги через формування і забезпечення наявності засобів для купіровання невідкладних станів, можливостей їх зберігання, документального списання та поповнення.

Підготовки інструкцій по наданню допомоги при психомоторному збуджені, в залежності від клінічної картини та наявних засобів надання допомоги.

Адекватне надання допомоги на первинному етапі формує у хворих сприйняття лікування в цілому і тому є одним з важливих етапів лікування, реабілітації та ресоціалізації хворих, що в свою чергу, може суттєво зменшити як економічне навантаження в процесі лікування на всіх етапах надання допомоги так і суттєво прискорити процес лікування, реабілітацію та ресоціалізацію хворого.


Редчіц М.А., Яцина О.В.

Профілактична направленість в діяльності сімейного лікаря
Однією із найважливіших умов проведення ефективної профілактики захворювань, збереження та зміцнення здоров’я є обізнаність населення відносно чинників, які негативно впливають на його стан. Саме санітарна освіта є невід’ємною складовою діяльності сімейного лікаря, яка спрямована на забезпечення такої обізнаності з підвищення рівня здоров’я населення.

Методика організації практичних занять в світі «Наскрізної програми» засвоєння практичних навичок та практичних методик для лікаря загальної практики передбачає одними із її елементів “вміти залучати всю сім’ю до профілактики розвитку захворювання, пояснюючи переваги здорового способу життя”, “вміти розробляти профілактичні поетапні плани для всієї родини”.

Санітарна освіта в діяльності сімейного лікаря це, перш за все, пропагування здорового способу життя, профілактика шкідливих звичок та виникнення захворювань на СНІД, інформування про сучасні уявлення щодо причин виникнення різних захворювань, системи індивідуальних та громадських заходів з їх первинної та вторинної профілактики. Обізнаність з цими та іншими питаннями необхідна не тільки в інтересах охорони індивідуального здоров’я кожного члена родини, вона є важливою передумовою свідомого і відповідального ставлення всіх верств населення, керівників і працівників промислових підприємств, бізнесових структур, будівельників, педагогів, науковців до еколого-гігієнічних проблем довкілля, дотримання вимог індивідуальної та громадської гігієни в усіх сферах життя і трудової діяльності людини.

Кафедрою загальної гігієни та екології розроблені методичні матеріали практичного заняття для студентів 6 курсу, що передбачають перелік найбільш актуальних тем санітарної освіти, рекомендованої до них наукової літератури тощо. Під час підготовки та в ході проведення лекції (бесіди) майбутній фахівець повинен знати про необхідність забезпечення таких вимог до їх якості: актуальність теми, зацікавленість нею аудиторії, сучасний науковий рівень, повного охоплення основних питань і розкриття теми, особиста обізнаність з питань теми, вільне володіння матеріалом, чіткий і логічно послідовний виклад, грамотність мови, емоційність, використання прикладів з власного професійного або особистого досвіду, вміння підтримувати зворотний зв’язок з аудиторією, володіння нею, готовність до відповідей на запитання, що з’являються.

Отже, таким методичним підходом забезпечується глибоке та всебічне засвоєння випускниками основних положень профілактичної медицини та вміння щодо їх адекватного використання в санітарній освіті населення.

Ромашкіна О.А.



Деякі лінгвістичні аспекти підготовки англомовних студентів на стоматологічному факультеті
Впродовж останніх років на стоматологічних факультетах вищих навчальних закладів України ведеться викладання стоматологічних дисциплін іноземним студентам англійською мовою. Це вимагає від викладачів високого рівня знань не лише з фонетики і граматики англійської мови, але і з найважливішого рівня іноземної мови – її лексики, насамперед, спеціальної лексики. Особливі труднощі виникають у викладанні англійською мовою ортопедичної стоматології, насамперед через те, що термінологічна система в англомовній літературі суттєво відрізняється від прийнятої у вітчизняній стоматології. Наприклад, сама лише назва «ортопедична стоматологія» у англомовній стоматологічній літературі перекладається як ‘prosthodontics’, а «лікар стоматолог-ортопед» - ‘prosthodontist’, «гіпсування моделей до артикулятора» - ‘the mounting of stone casts in articulator’, «центробіжне литво» - ‘spun casting’, «дефект (конструкції, протезу тощо)» - ‘shortcoming’, «сусідній зуб» - ‘adjacent tooth’, «проблеми, що можуть виникнути після фіксації зубного протезу» - ‘post insertion problems’, «проміжна частина мостоподібного протезу» - ‘pontic’, «гіпсування до кювети» - ‘flasking’ тощо . Крім того, один і той самий термін в англомовній стоматологічній літературі може мати декілька різних значень в українській мові, наприклад, ‘denture’ – «зубний ряд; зубний протез», ‘insertion’ – « місце прикріплення м’язу; накладання, фіксація протезу», ‘grinding’ – «обробка (шліфування) протезу; пришліфовування зубів» тощо .

На жаль, більшість стоматологічних ортопедичних термінів у підручниках, виданих на Україні, та в збірниках тестових завдань для складання ліцензійного іспиту «Крок-2.Стоматологія» перекладені не у відповідності до спеціальної англомовної стоматологічної лексики, що викликає значні труднощі у студентів при підготовці до практичних занять та складанні ліцензійного іспиту, а у викладачів - при поясненні навчального матеріалу студентам під час лекцій та практичних занять.

Рубіна О.С., Токарчук Н.І., Антонець Т.І., Моравська О.А.

Оптимізація підготовки лікарів – інтернів.
Важливим стратегічним завданням МОЗ України на сучасному етапі є модернізація системи вищої медичної освіти із забезпеченням підготовки спеціалістів відповідно до потреб галузі. Саме таких спеціалістів будуть потребувати центри первинної медико-санітарної допомоги, які створюються в країні в рамках програми реформування галузі охорони здоров’я.

На сучасному етапі боротьба за збереження здоров’я населення розглядається як питання національної безпеки. Провідну роль в цьому відіграє ступінь кваліфікації медичного персоналу та його достатня кількість. Між тим забезпечення лікарями педіатрами та неонатологами є недостатнім. Перерва в функціонуванні педіатричних факультетів привели до значного зменшення кількості лікарів-педіатрів, збільшення кількості лікарів загальної сімейної практики, знання яких по педіатрії та неонатології є недостатніми.

Метою дворічної інтернатури зі спеціальності «Педіатрія» та „Неонатологія”, згідно наказу МОЗ України № 81 от 23.02.2005 г. [5] та типових навчальних планів [7-8] є підвищення рівня професійної підготовки лікарів-інтернів для їх самостійної роботи в якості лікаря - спеціаліста.

Процес оптимізації навчання лікарів-інтернів на кафедрі педіатрії №1 ВНМУ імені М.І.Пирогова направлений на підвищення мотивації оволодіння спеціальністю. Це передумовлює розробку нових методик викладання в інтернатурі, удосконалення методичних розробок з перевагою проблемних, практичних та семінарських занять, поповнення завдань підвищеної складності, в тому числі по невідкладним станам. На кафедрі для лікарів-інтернів розроблені мультимедійні презентації лекцій, з метою формування здатності до самостійної практичної діяльності пропонуються різні види занять: ділові ситуаційні ігри, клінічні розбори, реферативні семінари, дискусії. Спільно з керівником заочної бази інтернатури Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні к.мед.наук Моравською О.А. згідно графіка сумісної роботи проводяться науково-практичні, клінічні та патанатомічні конференції. Засвоєння практичних навичок та умінь проводиться під час курації та на муляжах під контролем керівника. Робота на заочній базі стажування передумовлює постійне оволодіння лікарями-інтернами сучасними медичними технологіями, курацію хворих дітей, чергування з метою діагностики та надання невідкладної допомоги при ургентних ситуаціях в педіатрії, неонатології. Ефективність підготовки на заочній базі в значній мірі залежить від особистості безпосереднього керівника, його кваліфікації, педагогічної майстерності.

Як свідчить досвід інших навчальних закладів, підготовка спеціалістів на сучасному рівні без інформаційних та телекомунікаційних технологій неможлива [1–3, 5-6, 9]. Використання сучасних комп’ютерних технологій, відеоапаратури може бути успішно реалізованим в комбінації з паперовими носіями в сукупності з високою педагогічною майстерністю та кваліфікацією керівника. [6, 10]. Засобом контролю якості навчання в інтернатурі на державному рівні є ліцензійний іспит «Крок-3». Підсумковий контроль знань та вмінь здійснюється шляхом атестації лікарів – інтернів атестаційною комісією. При успішному завершенні навчання видається сертифікат спеціаліста на право самостійної лікарської діяльності.

Індивідуальний підхід до навчання забезпечується тим, що кожний викладач в невеликих по кількості групах (5–6 чол.) має можливість навчити інтерна основам лікарського мислення, навчити обґрунтовувати та формулювати попередній діагноз, складати план обстеження, проводити диференційну діагностику, формулювати заключний діагноз, призначати лікування та програму реабілітації. На нашій клінічній базі (ВОДКЛ), завдяки сприятливій психологічній атмосфері (колектив кафедри та відділень являє собою приклад єдності), доброзичливості до лікарів-інтернів, творчому аналізу клінічних ситуацій, стало можливим готувати спеціалістів поважаючи їх думку, намагаючись всебічно обговорювати з ними складні та нетипові в діагностичному плані клінічні випадки. Всі практичні лікарі максимально доброзичливі та завжди готові приділити увагу початківцю та роблять це щиро, повідомляють певні секрети правильного діагнозу, можливі помилки, наводять приклади з власного досвіду.

Особливої уваги в навчанні лікарів-інтернів заслуговує проведення клінічних розборів. В процесі підготовки до клінічного розбору хворого лікарю-інтерну потрібно ознайомитися з історією проблеми, з сучасною літературою та електронними носіями інформації по даному питанню, міркувати, радитись, психологічно готуватися до обговорення в великій аудиторії слухачів. Такий підхід стимулює, активізує, мотивує інтернів активно приймати участь в лікувально-діагностичному процесі відділення поруч з лікарями та співробітниками кафедри. А блискуча доповідь лікаря-інтерна на клінічному розборі — це висока оцінка праці його наставників.
Руда І.В., Чугу Т.В., Попова О.І., Дмітрієв М.О.

Місце сучасних методів профілактики карієсу зубів у дітей в структурі сімейної медицини.
На сьогоднішній день сімейна медицина зайняла провідну роль в структурі надання медичної допомоги населенню України. В умовах високого рівня розповсюдженості карієсу серед дітей та підлітків, що коливається в межах 82-86%, актуальності набуває питання постійного пошуку та впровадження нових ефективних засобів профілактики карієсу зубів, що дозволять суттєво знизити ці показники. Так, останнім часом, великого значення в системі комплексної профілактики набули методики використання препаратів фтору, що при потраплянні в організм в оптимальній кількості дають можливість досягти відносного зниження частоти карієсу у дітей та підлітків.

Вирішити данні проблеми в змозі методика глибокого фторування, яка вперше була запропонована німецьким професором А. Кнаппвостом. По його анології фірма «ВладМиВа» розробила препарат «Глюфторед». Принципова відмінність глибокого фторування полягає в тому, що кристали СаF2 мають величину всього 50А. Завдяки цьому вони добре проникають в пори емалі діаметром 100А, створюючи в них концентрацію іонів фтору приблизно в 5 разів більшу, ніж фтористого кальцію, що утворюється при нанесенні простих фторидів (NаF). Тому сумарна концентрація фтору в розчині згідно реакції в 10 разів перевищує концентрацію фтору, що отримується іншими способами. Мікрокристали фторидів, занурені в гель кремнієвої кислоти і тим самим захищені від механічної дії, створюють оптимальне середовище для іонів фтору, які в сукупності із мінеральними солями слини забезпечують довго тривалу ремінералізацію, підсилюючи її в 100 разів. Наявність іонів міді сприяє захисту від мікроорганізмів завдяки лужному фториду міді (Cu|(OH|)F). Дезинфікуюча сила сполук міді постійно регенерує в результаті взаємодії з киснем, наявним у водомістких рідинах. При глибокому фторуванні не відбувається пошкодження мінеральної субстанції зуба, оскільки з нього не видаляється кальцій. Цей препарат після нанесення на тверді тканини зуба не впливає на адгезію і ретенцію пломбувальних матеріалів, що робить можливим використання його в якості профілактичного засобу, який попереджує виникнення вторинного карієсу під пломбою.

За даними літератури при використанні системи глибокого фторування: знижується захворюваність карієсом на 60%; покращується структура емалі та її міцність в 10 разів; знижується частота виникнення вторинного карієсу; збільшується термін служби поставлених пломб; нормалізується стан ясен та слизової оболонки порожнини рота. Всі ці аргументи свідчать на користь застосування препарату в клініці дитячої стоматології, що успішно і здійснюється співробітниками кафедри стоматології дитячого віку ВНМУ імені М.І.Пирогова. Так, протягом 5 років впровадження профілактики виникнення карієсу зубів шляхом глибокого фторування у дітей та підлітків у період змінного прикусу особливо наглядно проявляються переваги використання даного методу під час профілактики фісурного карієсу. Низька мінералізація емалі в цих ділянках при прорізуванні зуба, повільне дозрівання внаслідок обмеження контакту з ротовою рідиною, довго тривала ретенція карієсогенного нальоту спонукають до розвитку карієса в зоні фісур та ямок емалі. За даними наших досліджень з 256 зубів, фісури яких були зафторовані за вищеописаною методикою, протягом 3-4 річного спостереження всього 54 зуба виявилися вражені каріозним процесом, що означає 79% успіху.

Таким чином, необхідно рекомендувати всім сімейним лікарям активно включати в програму санітарно-просвітницької діяльності питання ефективного проведення сучасної профілактики карієсу зубів.


Рудавка С.І.

Проблема упровадження засад сімейної

медицини в системі охорони здоров’я України
Одним із пріоритетів сучасної соціальної політики та невід’ємною складовою соціально-економічних перетворень української держави в цілому є реформування системи медичного обслуговування населення. В числі магістральних напрямів перебудови діяльності галузі охорони здоров’я передбачається організація нової системи управління та упровадження засад сімейної медицини.

Сімейна медицина має свої особливості, традиції та йде своїм корінням в історію загальної лікарської практики. Протягом ХІХ – початку ХХ сторіччя в країнах Європи, Росії, США майже всі лікарі займались загальною практикою. Це означало, що вони лікували всі захворювання, без обмежень, заснованих на особливій природі патології чи на статевій приналежності пацієнта.

Особливої уваги та вивчення досвіду заслуговує організація сімейної медицини у США, яка зайняла визначальне місце в системі охорони здоров’я країни з середини ХХ ст. Ця спеціальність стала однією із найважливіших складових американської системи охорони здоров’я. Сімейні лікарі надають хворим велике коло послуг. В багатьох малонаселених районах США немає інших лікарів, крім них.

Лікар загальної практики виконує усе: приймає пологи, робить апендектомію, надає допомогу при переломах, полегшує страждання помираючих, лікує простуди, ревматизм, пневмонії – усі хвороби. Практика свідчить, що з більшістю розповсюджених захворювань успішно справляється добре підготовлений лікар сімейної медицини.

У цьому ключову роль відіграє професійна підготовка. Американські сімейні лікарі спочатку проходять чотирьохрічне навчання на звання бакалавра, потім ще чотири роки отримують загальну професійну освіту у вищому навчальному закладі. Після цього протягом трьох років оволодівають секретами своєї спеціальності. Саме на цьому етапі відбувається підготовка майбутнього сімейного лікаря по лікуванню людей з широким колом захворювань. Майбутнього сімейного лікаря вчать розпізнавати хвороби на самих ранніх стадіях, до їх переходу у більш важкі форми. Студенти вивчають різні діагностичні методики, у т.ч. і для вузьких спеціалістів. При цьому самим важливим є те, що майбутні сімейні лікарі вчаться визначати сферу своєї компетенції – що вони можуть чи не можуть робити і у яких випадках повинні звертатись за консультацією до відповідного спеціаліста.

Як свідчить хід реформування охорони здоров’я у Вінницькій області, що потрапила до пілотного проекту, на запровадження інституту сімейних лікарів було відведено дуже короткий термін, а їх професійний рівень ще недостатній. Таких фахівців мають серйозно готувати в медуніверситетах, в інтернатурі і стільки саме часу набувати практичного досвіду. «Екстерном», як це відбувається нині, кувати кадри сімейних лікарів – тільки дискредитувати ідею.

«Вузьким» місцем фахівців «широкого профілю», на думку обласного дитячого хірурга Солейко Н., є педіатрія. Лікарі дорослих не завжди справляються з дитячими хворобами і помиляються в діагностиці: анатомія дитини та особливості фізіології мають свою специфіку і, здавалось би, «знайома» з терапії недуга чи з хірургії проблема протікає в малого пацієнта інакше, ніж у його батьків.

Також разом з підготовкою лікарів сімейної медицини та підвищенням їх професійного рівня важливим була і є мотивація їх праці. Оплата лікарської праці як до реформування, так і при реформуванні охорони здоров’я залишається вкрай низькою. І хоч з травня 2012 р. лікарі почали отримувати доплати за обсяг роботи (більше пацієнтів - більша зарплата), проте це ще недостатній напрям покращення їх матеріального стану, враховуючи досить високу складність та відповідальність праці сімейного лікаря. Необхідно удосконалити і доопрацювати подібний механізм доплати за якісні показники лікаря широкого профілю (охоплення населення щепленнями, відсутність запущених стадій туберкульозу і онкозахворювань тощо). Варто було б запроваджувати і так звані місцеві стимули: муніципальні надбавки до зарплати, будівництво житла тощо.

Сарафинюк Л.А., Рудий Ю.Й., Мичковська Л.І.,

Пільганчук Л.І., Іванова Є.І.



Питання щодо тимчасового звільнення від занять фізичною культурою та спортом в практиці сімейного лікаря.
Сьогодні все частіше піднімається питання про погіршення стану здоров'я школярів і студентів. Численні сучасні дослідження показують, що більше 50 % школярів і студентів мають ті або інші відхилення фізичного здоров'я, 18-20 % – прикордонні порушення психічного здоров'я. Це обумовлено дією на організм численних соціальних, економічних, біологічних чинників, а також є і результатом невирішених педагогічних і медико-профілактичних проблем в галузі охорони здоров'я.

Для збереження і зміцнення здоров'я, порушеного перенесеними захворюваннями у лікувально-профілактичних і освітніх цілях необхідний оптимальний рівень рухової активності. Правильно підібрати навантаження можна за допомогою лікаря зі спортивної медицини, але на жаль, число таких фахівців в наший країні постійно зменшується. У зв'язку з цим ряд завдань по обслуговуванню фізкультурників і юних спортсменів покладається на педіатрів, дільничних терапевтів, лікарів загальної практики – сімейних лікарів.

Фізичне виховання – могутній засіб активного впливу на розвиток організму і удосконалення його функцій. Медико-педагогічний контроль за фізичним вихованням – невід`ємна частина навчального процесу та медичного обслуговування учнів та студентів у навчальному закладі, що включає заходи, спрямовані на оптимізацію, безпеку та ефективність фізичної культури та забезпечує своєчасне визначення рівня функціональних можливостей організму учнів та студентів, адекватність фізичних навантажень та раннє виявлення ознак хвороб і ушкоджень. Здійснюється медико-педагогічний контроль сімейними лікарями лікувально-профілактичних закладів, медичними та педагогічними працівниками навчального закладу.

При огляді учнів, які перенесли захворювання або повернулися з лікувальних установ, в заключенні повинно бути вказано на необхідність звільнення на певний термін від занять фізичними вправами або продовження індивідуальних занять лікувальною гімнастикою. Істотними є терміни, на які повинна бути рекомендація сімейного лікаря на звільнення (повністю або частково) від фізичних вправ учнів. Терміни тимчасового звільнення визначаються відповідно до розроблених та затверджених МОЗ України таблиць (Наказ МОЗ України та МОН України від 20.07.2009. № 518/674).

Тимчасове повне звільнення від уроків фізичної культури необхідно рекомендувати:

- в період одужання після гострих захворювань;

- при загостренні хронічних захворювань;

- після операційного втручання;

- після перенесених травм;

- при ознаках перенапруги, перевтоми і перетренованості.

Тимчасове звільнення від деяких видів вправ або обмеження у фізичному навантаженні повинні рекомендуватися учням:

- які мали до цього тимчасове повне звільнення;

- при наявності не різко вираженої перевтоми і внаслідок перенапруги;

- у пубертатному періоді при дисгармонійному статевому дозріванні;

- при деяких порушеннях опорно-рухового апарату, які потребують застосування спеціальних коригуючих вправ (в першу чергу при сколіозах);

- при переході від занять лікувальною фізичною культурою або занять в спеціальній медичній групі.

Після перенесення гострих захворювань, оперативного втручання чи травмування на період реабілітації учні тимчасово зараховуються за призначенням лікаря до підготовчої групи, оскільки повне звільнення від фізкультури призводить до явищ гіпокінезії з несприятливими для організму наслідками. За місяць до закінчення терміну перебування осіб у спеціальній або підготовчій групі класний керівник, чи куратор письмово повідомляє учня (студента) та його батьків про необхідність проходження повторного медичного огляду. При повторних обстеженнях сімейний лікар може вказати на необхідність зменшення чи підвищення інтенсивності занять, доцільності переходу від одної медичної групи до іншої, про засоби захисту при несприятливих погодних умовах. Рекомендації і вимоги лікаря мають бути конкретними. З ними ознайомлюється учень і вчитель фізичної культури.

Терміни відновлення занять фізичною культурою після перенесених захворювань і травм визначаються лікарем індивідуально з урахуванням всіх клінічних даних (тяжкості й характеру захворювання або травми, ступеня функціональних порушень, які були викликані захворюванням або травмою). Беруться до уваги також стать, вік, компенсаторні здатності організму й інші індивідуальні особливості.

Таким чином, пріоритетним завданням для збереження здоров’я нації стає не лікування хвороб, а їх профілактика. Це передбачає перехід до сімейної медицини, перенесення акценту на профілактичні та оздоровчі методи, ранню діагностику, сприяння здоровому способу життя.

Сергета І.В.



Формування профілактичного мислення лікарів загальної практики – сімейної медицини в умовах реформування Державної санітарно-епідеміологічної служби України
Реформування Державної санітарно-епідеміологічної служби України, що відбувається в теперішній час і, передусім, її перехід на двокомпонентну (територіальні органи Державної санітарно-епідеміологічної служби та їх відокремлені структури і регіональні Центри гігієни і епідеміології та їх відокремлені підрозділи) трирівневу (центральний, регіональний та місцевий рівні) модель функціонування зумовлює потребу в певній корекції основних напрямків викладання навчальних дисциплін гігієнічного змісту на етапах додипломної і післядипломної освіти під час підготовки лікарів загальної практики – сімейної медицини.

Оптимізація головних структурних компонентів Державної санітарно-епідеміологічної служби передбачає, що на її територіальні органи покладаються функції здійснення санітарно-епідеміологічного нагляду шляхом проведення перевірок суб’єктів господарювання, вжиття адміністративно-запобіжних заходів, здійснення санітарно-епідеміологічних розслідувань спалахів інфекційних та неінфекційних хвороб, а також радіаційних уражень; організації соціально-гігієнічного моніторингу та виконання державних і регіональних програм моніторингу довкілля, профілактики інфекційних та неінфекційних захворювань, біологічної безпеки тощо; узагальнення пропозицій щодо підготовки проектів законодавчих і нормативно-правових актів; надання адміністративних послуг (видача висновків і дозволів (санітарних паспортів) на роботу з небезпечними факторами фізичного, хімічного та біологічного походження); організацію проведення заходів з санітарної охорони певних територій тощо.

Натомість як основні функції центрів гігієни і епідеміології слід відзначити: інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності територіальних органів Державної санітарно-епідеміологічної служби; забезпечення виконання робіт для потреб санітарно-епідеміологічного нагляду (проведення лабораторно-інструментальних досліджень факторів середовища життєдіяльності людини, вивчення та аналіз захворюваності населення і встановлення причинно-наслідкового її зв’язку з небезпечними факторами для потреб соціально-гігієнічного моніторингу, формування баз даних інфекційної і професійної захворюваності та інформаційної бази даних результатів соціально-гігієнічного моніторингу для потреб відповідних державних реєстрів; реалізація державних та регіональних програм моніторингу довкілля, профілактики інфекційних та неінфекційних захворювань, біологічної безпеки а також проектів міжнародної технічної допомоги у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення тощо), проведення лабораторних досліджень об’єктів середовища життєдіяльності людини, здійснення розрахунків впливу на здоров’я людини небезпечних факторів та їх лабораторно-інструментальні дослідження, проведення гігієнічного навчання і розрахунків для атестації робочих місць за умовами праці тощо.

Зазначені зміни зумовили потребу в реалізації певних змін у структурі проведення навчального процесу і, передусім, реструктуризації цілого ряду лекцій і практичних занять зі змістових модулів: “Вступ в гігієну та екологію. Основи запобіжного та поточного санітарного нагляду”, “Навколишнє середовище та методи його дослідження. Гігієна повітряного середовища, гігієна ґрунту, санітарна очистка населених місць”, “Гігієна води та водопостачання”, “Гігієна харчування”, що, незаперечно, суттєво покращуватиме базовий рівень підготовленості лікарів загальної практики – сімейної медицини з профілактичної медицини та є адекватним підґрунтям для формування профілактичного мислення, оптимізації лікарської діяльності в сучасних умовах загалом.


Сергета І.В., Краснова Л.І., Фещук Н.М.

Ситуаційні задачі з профілактичної медицини та їх місце в структурі підготовки лікарів за спеціальністю “Загальна практика – сімейна медицина”

Запровадження сучасних інтенсивних інноваційних педагогічних технологій підготовки фахівців медичної галузі на тлі зменшення кількості аудиторних занять та зростання частки самостійної роботи зумовлює необхідність використання як невід’ємних чинників оптимізації навчального процесу на кафедрах профілактичної медицини і, зокрема, на кафедрі загальної гігієни та екології, комплексних ситуативних задач, створених на підставі застосування фундаментальної методики “case-study” або кейс-технології.

Дійсно, з одного боку, тематика ситуаційних задач, що розробляються та запроваджуються, має чітко випливати із програмних положень дисципліни, яка вивчається, сприяти закріпленню її фундаментальних питань, причому навчальний матеріал, викладений у завданнях, повинен мати незаперечний зв’язок з клінічними дисциплінами, бути їх логічним продовженням, наголошувати на необхідності проведення в ході здійснення лікарської діяльності заходів запобіжного змісту, підкреслювати значення і роль профілактичної складової діяльності майбутнього фахівця з сімейної медицини тощо. З іншого боку, проблематика ситуаційних задач має об’єктивно відображувати найбільш характерні тенденції сучасної охорони здоров’я, містити запозичені із реальної практики дані щодо санітарно-епідеміологічної обстановки певних об’єктів та лікувально-профілактичних закладів, тобто в повній мірі реалізовувати провідні напрямки кейс-технологій, і, насамперед, передбачати структурований опис ситуацій, які мають місце в реальному житті”.

Методологічною базою для створення ситуативних задач як для раціональної організації проведення Державного практично-орієнтованого іспиту, так і курсових екзаменаційних випробувань, підсумкових модульних контролів, лабораторних практичних занять з гігієни та екології слід вважати наступні принципи. Передусім, такі задачі мають бути реалістичними та повинні вміщувати конкретні порівняння, запропоновувати розгляд явищ, з якими фахівці медичного профілю в майбутньому можуть неодмінно стикнутися, надаючи можливість для узагальнення висновків і описуючи певну, іноді “драматичну ситуацію”, яка вимагає прийняття однозначного вірного рішення. Ситуаційні задачі, створені на основі кейс-технологій, мають не лише підвищувати інтерес до навчання та збільшувати рівень пізнавальної активності, але й повинні вдосконалювати практичній навички, спрямовувати суб’єктів навчання на пошук найбільш ефективних шляхів вирішення проблемних ситуацій, використання як специфічних, властивих тільки для профілактичної медицини, так і загальномедичних інструментів і понять.

Ураховуючи вищевикладене, необхідно відзначити, що ситуаційні задачі, які використовуються в ході навчального процесу на кафедрі загальної гігієни та екології, є фактичним матеріалом, який взятий з практики роботи санітарно-епідеміологічної служби області та передбачає вивчення особливостей комплексного, комбінованого та поєднаного впливу факторів навколишнього середовища на здоров’я людини. Ситуаційні задачі, що розроблені, сприяють формуванню профілактичного мислення, зумовлюють підвищення майстерності діагностики і профілактики різноманітних захворювань, суттєво збільшують практичну спрямованість навчальної діяльності тощо.

Сливка О.Я



Нові підходи до традиційного навчального процесу підготовки сімейних лікарів.
Вивчаючи пізнавальні процеси людської свідомості, науковці вирішили перевірити ефективність навчального процесу, який на даний час здається очевидним. При цьому з’ясувались нові методики навчання, які можуть допомогти в підготовці будь – якого спеціаліста.

Традиційно застосовується лінійне вивчення предмету: взяли тему, вивчили, повторили, перевірили і пішли далі. Проведенні дослідження показали, що краще працює кластерна методика навчання, коли в кожний період часу вивчається не одна конкретна тема, а серія різних, але близьких тем.

З’ясувалась і несподівана користь зовнішніх перешкод. Існують типові вимоги до місця навчання – воно має бути тихим і спокійним, щоб ніщо не заважало заняттю. У проведеному експерименті, дивно, але факт: кращі результати вивчення предмету показали ті, хто обидва рази займався в двох різних кімнатах, включаючи кімнату і з відволіканням, – вони засвоїли матеріал вдвічі краще, ніж ті хто обидва рази перебували в тиші і спокої. У чому тут річ? Треба згадати, що процес навчання – це не механічне викладання знань на мозкову полицю. Щоб інформація залишилась в голові, мозок створює асоціації між тим, що він спеціально вивчає, та сигналами, що йдуть від середовища, як усвідомленими, так і неусвідомленими. На фізіологічному рівні можна сказати, що множинні асоціації допомагають досліджуваній інформації створювати більше нейронних зв’язків. Навряд чи варто відмовлятись від організації тихого і рутинного місця для першого знайомства з вивчаючим матеріалом. Але не менш важливо організувати повторне заняття в нестандартному середовищі.

Важливим доповненням до наведених підходів є принцип інтервальності. Приміром, якщо займатись якоюсь темою годину сьогодні, а потім іще годину через тиждень, то в підсумку в пам’яті залишається значно більше інформації, ніж якщо присвятити цій темі дві години поспіль і більше до неї не повертатись. Слід зауважити, що принцип інтервальності суперечить популярній методиці інтенсивного і глибокого занурення в досліджуваний предмет. Ця методика може привести до успіху, але, як правило, досить короткочасно. Але, якщо потрібно, щоб вивчене залишилось в пам’яті і допомогло в житті і роботі, то краще гнатись не за глибиною занурень, а за їх повторюваністю.

Для процесу навчання дуже корисні і такі інтелектуальні тортури, як тести і іспити. І не стільки з огляду – з’ясувати рівень знань, скільки з огляду на те, що процес такого з’ясування допомагає краще запам’ятати здаваний матеріал. Користь тестів і іспиту навіть перевищує повторне заняття і принцип інтервальності. Закономірність тут така, чим важчим здаються нам тести чи іспити, тим більше принесуть вони користі.
Цей ефект пояснюється тим, що під час відповідей на питання або розв’язуванні задач, мозок не просто дістає потрібну нам інформацію, а й одночасно міняє спосіб зберігання цієї інформації, забезпечуючи зручний доступ до неї наступного разу.

Описані методи навчання – кластерний підхід, альтернативне середовище, принцип інтервальності та регулярне (само) екзаменування є науково обґрунтованими та перевіреними експериментально. Ії впровадження сприятиме успішній підготовці лікарів.


Смірнова О.В.

Значення загальнотеоретичної дисципліни «Медична хімія»

у підготовці сімейного лікаря
Загальнотеоретичні дисципліни такі як біологія, хімія, фізика, біохімія та ін. є фундаментальними і формують світогляд майбутнього лікаря. Під час вивчення таких дисциплін акцентується увага на біологічне значення теоретичних понять та явищ.

Предмет «Медична хімія» на сучасному науковому рівні розглядає найважливіші теоретичні питання хімії, які студент може використати для пояснення суті фізико-хімічних процесів живого організму, що сприяє формуванню його наукового мислення.

Медична реформа, що зараз проходить, накладає особливі обов`язки на сімейного лікаря, як спеціаліста широкого профілю в найкращому розумінні цього слова. Це спеціаліст, який має орієнтуватися в питаннях лікування різних хвороб, а також займатися профілактикою захворювань як дорослих так і дітей. Для цього треба враховувати умови життя та праці людини. Все, що оточує нас, це хімічні речовини, які в тій чи іншій мірі впливають на загальний стан людини.

Здоров`я кожної людини закладається із дитинства. Тому сімейний лікар має враховувати найменші фактори, що можуть зіпсувати здоров`я дитини. Всі вони впливають в комплексі. Тому, коли мова іде про найменшого пацієнта, треба звертати увагу на всі сторони його життя.

Зараз майже всі продукти містять біологічно активні добавки (БАД), які можуть викликати алергію, під час розкладу їх в організмі людини можуть утворюватися канцерогенні речовини, вони можуть вступати в реакції не характерні для людини і викликати патологічні зміни.

Наприклад, глутамінова кислота (Е – 620) використовується для підсилення смаку м`яса. Вона є нейромедіаторною амінокислотою. А підвищена її концентрація в організмі в результаті вживання м`ясних продуктів може призвести до перезбудження і загибелі нервових клітин.

Такий БАД як аспартам (Е-951) – замінник цукру – добавляють в напої, цукерки та інші кондитерські вироби. В організмі людини аспартам розкладається із утворенням формальдегіду, який є канцерогеном. Напої із аспартамом не вгамовують спрагу, тому що він погано всмоктується в ротовій порожнині, значить накопичується в ній, в результаті чого солодкий смак підсилюється. Людина випиває більше такого напою, і концентрація цієї добавки в організмі збільшується.

Кока-кола та пепсі-кола містять фосфатну кислоту як консервант (Е -338), а вона руйнує зубну тканину.

Звичайно легше купити готовий сік або солодку воду, ніж приготувати самому, але треба перш за все думати про здоров`я дитини. На це сімейний лікар має звертати увагу батьків.

Не менш важливим є одяг дитини. Синтетичні тканини (капрон, поліестери, поліаміди, еластан), які зараз дуже поширені, не пропускають вологу, навіть за температури тіла можуть виділяти шкідливі речовини. Тому треба вибирати одяг із натуральних (бавовна, вовна) або штучних тканин – віскоза, ацетатні тканини. Штучні волокна одержують обробкою деревини, тобто природного полімеру. Тому вони пропускають воду, не викликають алергічних реакцій, теплі, приємні на дотик. Купуючи одяг, треба обов`язково дивитися на етикетку, де вказано матеріал, із якого зроблено цей виріб.

Необхідно приділяти увагу іграшкам, які несуть велику небезпеку здоров`ю дитини, тому що полімери, із яких вони виготовлені, а також фарби

є токсичними.

В побуті використовується багато хімічних речовин, які не сприймаються як небезпечні, але вони можуть нанести великої шкоди. Оцет, сода, миючі засоби для дитини є отруйними. Діти із зацікавленістю грають ртутними кульками із розбитого термометра. А це дуже сильна отрута. Одним із знезаражуючих засобів є калій перманганат (марганцівка), який має бути

в кожній сім`ї.

Сімейний лікар має переконувати пацієнтів у перевагах здорового способу життя, не користуватися порадами знайомих та знахарок. Кожна людина, кожний організм особливий і потребує свого конкретного підходу і рекомендацій лікаря для запобігання хвороб. Це не легка задача. Але здорова людина буде нагородою для лікаря.
Станіславчук М.А., Демидюк В.Т., Савицька О.О.

«Наскрізна програма» – переваги та недоліки в її реалізації.

Оволодіння практичними навичками студентами 4-6 курсів та лікарями-інтернами на кафедрі внутрішньої медицини №1завжди було і є в центрі уваги. В цьому плані «наскрізна програма» підготовки студентів та лікарів-інтернів для оволодіння практичними навичками та методиками, необхідними для роботи на посадах за спеціальністю «загальна практика – сімейна медицина» наводить детальний список всіх практичних навичок та методик, який включає 221 пункт, з яких 86 (38%) не тільки володіти, а й самостійно їх застосовувати. Для лікарів-інтернів планка володіння практичними навичками та самостійного їх застосування піднята до 216 (98%) пунктів.

В загальному переліку практичних навичок на частку навичок з внутрішніх хвороб припадає 21 пункт, що складає лише 20% всіх необхідних для лікаря загальної практики. Вимоги до рівня їх оволодіння досить високі - 98%. Враховуючи мету «наскрізної програми» - покращити засвоєння практичних навичок та методик, що застосовуються в практичній діяльності лікаря загальної практики – сімейної медицини (2011р.), на кафедрі внутрішньої медицини №1 було переглянуто та поновлено перелік практичних навичок, якими повинні оволодіти студенти 4-6 курсів та лікарі-інтерни при вивчені кожного змістовного модуля. На кожному практичному занятті студенти під керівництвом викладача самостійно збирають скарги, анамнез, проводять об'єктивне обстеження хворого, складають план обстеження та лікування хворого, розглядаються питання трудової експертизи та профілактики. Курація хворого, написання історії хвороби та її захист є важливим етапом в формуванні навичок та вмінь.

При проведенні підсумкового модульного контролю здача практичних навичок є однією з основних складових. Поряд з вміннями збирати анамнез, проводити об'єктивне обстеження та трактувати додаткові методи, студент мусить показати вміння реєструвати та розшифровувати ЕКГ, оцінювати показники спірограми, лабораторних досліджень, розв'язувати ситуаційні задачі з надання невідкладної допомоги, проводити серцево-легеневу реанімацію. Наявність такого контролю в навчальному процесі обумовлюється вимогами суспільства до особистості лікаря і рівня його систематизованих спеціальних медичних знань та вмінь. Він нерозривно пов'язаний з науковою обгрунтованістю визначення вимог до знань, вмінь та навичок, адже мета навчання виступає не тільки в якості загального теоретичного орієнтиру навчання, а й є еталоном вимірювання та оцінювання результатів навчання, тобто готовності випускника до професійної лікарської діяльності.

Однак, «наскрізна програма», поставивши високу планку оволодіння практичними навичками та вміннями, ставить під сумнів її реалізацію в умовах сьогоднішнього навчального процесу. Адже для навчання 13-15 студентів в групі потрібно активно працювати в палаті, залучати навчальні тренажери, муляжі, відповідну апаратуру, лабораторні експрес-набори, кількість яких обмежена.
Старовєр А.В.

Застосування інтерактивних методик моделювання та симуляції в підготовці сімейних лікарів за спеціальністю «Акушерство та гінекологія»
Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, глобалізація, інтеграція, трансформація суспільства, міграція освітніх послуг, застосування нових технологій у навчанні: дистанційне навчання, використання мережі Інтернет, мультимедійних технологій дають можливість поглиблювати вивчення майбутнім сімейним лікарем навчальних дисциплін.

Поява інтерактивного методу навчання обумовлена вимогами підвищення ефективності навчання за рахунок активнішого включення студентів та лікарів в процес не тільки отримання знань, але і безпосереднього їх застосування. Сутність методів інтерактивного навчання - Те, що я чую – я забуваю; Те, що бачу – я запам'ятаю; Те, що я роблю – я розумію. Одним з варіантів інтерактивного методу навчання є методика моделювання та симуляції.

Моделювання ситуації, симуляція є моделлю реальності. Цей метод передбачає тренування поведінки при використанні вміння учасника до аналізування явищ у безпечних умовах (у процесі симуляції студенти та лікарі використовують фантоми-симулятори, а не реальних пацієнтів). Симулятори — імітатори, механічні чи комп’ютерні, імітують управління будь-яким процесом, апаратом, засобом.

Симулятори поділяються на:



  • Віртуальні (проведення лапаро- та гістероскопій);

  • Роботи-симулятори та манекени (для відпрацювання дій всієї медичної команди при проведенні пологів, реанімаційних заходів);

  • Фантоми, муляжі, моделі – для відпрацювання окремих практичних навичок.

Методи симуляції та моделювання допомагають наблизити навчальний процес до реального життя. Проте це можливо при умові, якщо ці сценарії моделюють реальні ситуації, а не схеми з підручника. Ефект від навчання за методом підсилюється також за рахунок перевтілення учасників в конкретних дійових осіб.

Існують наступні можливості симуляційного навчання:

1. Створення клінічних ситуацій, максимально наближених до реальних, однак безпечних для пацієнтів.

2. Неодноразовість повторення дій для виробки навичок, вмінь та ліквідації помилок.

3. Виробка та підтримка навиків професійних дій в екстрених ситуаціях, необхідних кожному медичному фахівцю.

4. Відпрацювання взаємодій при командній роботі.

5. Оцінка за допомогою введеної в стимулятор комп’ютерної програми правильності та ефективності виконання навички кожним учасником.

Метод моделювання та симуляції краще застосовувати, коли навчаємо конкретних навичок та вмінь, які неможливо відпрацювати в реальному житті без нанесення шкоди або загрози пацієнту, однак які часто застосовуються в медичній практиці.

При підготовці сімейних лікарів за спеціальністю «Акушерство та гінекологія» у викладачів часто виникає ситуація, коли засвоєння практичних навичок (ведення фізіологічних пологів, реанімація новонародженого) неможливо на реальних пацієнтах. В цьому випадку ми застосовуємо метод моделювання та симуляції з застосуванням фантомів для гінекологічного дослідження з муляжами норми та патології ЗОЯ, ЕВА, ВіртуГіН, фантомів пологів, віртуального робота-симулятор новонародженого Newborn, віртуального робота-симулятора пологів Noelle. Практичні навички, які можна застоїти за допомогою цього методу: проведення зовнішнього обстеження вагітних, прийоми Леопольда, допомога при веденні пологів при головному передлежанні, проведення реанімації новонародженого, в гінекології – проведення зовнішнього гінекологічного дослідження, вагінального, бімануального, інструментального вагінального досліджень. Всі наведені практичні навички введені до «Наскрізної програми» підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина».
Старовєр А.В.

Підготовка сімейних лікарів до ведення пологів поза стаціонаром

Сімейний лікар в своїй практиці може зустрітися з ситуацією, яка вимагає прийняття пологів поза стінами лікувального закладу. При цьому лікар має знати, що пологи можливі вдома, у салоні автомобіля ШМД, в амбулаторно-поліклінічних установах, у транспорті. Позалікарняні пологи найчастіше відбуваються при недоношенiй вагітності або доношенiй у жінок, які багато разів народжували. Часто такі пологи є стрімкими або передчасними.

Медична допомога при веденні поза лікарняних пологів має включати в себе наступне:

1. Необхідно вирішити питання про можливість і терміни госпіталізації роділлі до пологового будинку, при цьому необхідно оцінити період пологової діяльності.

2. При відсутності можливості транспортування роділлі до народження дитини - приступити до ведення пологів - підготувати пологове укладання, що входить в оснащення бригад ШМП або, якщо пологи відбуваються до прибуття швидкої допомоги – покласти жінку на чисті простирадла, обробити руки (помити з милом, протерти спиртом).

3. Оцінити дані загального і акушерського анамнезу: кількість вагітностей і пологів в анамнезі, перебіг, наявність ускладнень. Визначити перебіг даної вагітності: загроза переривання вагітності, загальна надбавка у вазі, динаміка артеріального тиску, зміни в аналізах крові (за даними обмінної карти). Проаналізувати дані загального об'єктивного дослідження.

4. Оцінити період пологів: початок переймів, їх регулярність, тривалість, інтенсивність, болючість. Провести 4 прийоми зовнішнього дослідження і визначити висоту стояння дна матки, положення і позицію плоду, характер передлежачої частини і її відношення до площини входу в малий таз. Зробити при наявності стетоскопу аускультацію плоду.

5. Оцінити характер виділень: наявність кров'янистих виділень, підтікання навколоплідних вод, наявність у них меконію.

6. Перший період пологів ведуть очікувально за загальними принципами.

7. Другий період ведуть без захисту промежини, підтримують бажання жінки до вільного пересування, вибору оптимальної для неї пози для народження дитини. Застосовують тактику нерегульованих фізіологічних потуг. Вислуховують серцебиття плода після кожної потуги (при можливості).

8. Після народження головки пальцем проводять по шиї плоду до плеча: перевіряють, чи не обвилася пуповина навколо шиї. Якщо є обвиття пуповини, петлю останньої обережно знімають через голівку.

9. Народжене немовля кладуть на живіт матері, висушують чистою пелюшкою, оцінюють за шкалою Апгар, накривають ковдрою. Після припинення пульсації пуповини, відступивши 8-10 см від пупкового кільця, пуповину обробляють спиртом перев'язують товстими нитками, пересікають. Кукса пуповини змащується 5% розчином йоду, а потім на неї накладають стерильну пов'язку.

Подальша обробка новонародженого проводиться тільки в акушерському стаціонарі, в умовах максимальної стерильності для профілактики можливих інфекційних і гнійно-септичних ускладнень.

10. Ведення послідового періоду – проводять очікувальною тактикою.

Послід, що народився, обов'язково повинен бути доставлений в акушерський стаціонар. Якщо є кровотеча з м'яких тканин, необхідно накласти стискаючі пов'язки (кровотеча з розриву промежини, ділянки клітора), можлива тампонада піхви стерильними марлевими серветками. Всі зусилля при даних маніпуляціях повинні бути спрямовані на термінову доставку породіллі в акушерський стаціонар.

11. Після пологів у породіллі стежать за пульсом, артеріальним тиском, станом матки і характером виділень (можлива кровотеча). Послід, що народився, породіллю і новонародженого необхідно доставити в акушерський стаціонар.

12. Жінку з дитиною госпіталізують в обсерваційне (друге акушерське) відділення. Проводять огляд статевих шляхів в дзеркалах. Жінці та новонародженому проводять профілактику правця: жінці внутрішньом’язово 1,0 мл антиправцевого анатоксину та іншим шприцем в інше місце внутрішньом’язово 250 МО протиправцевого людського імуноглобуліну або (при його відсутності) 3000 МО протиправцевої сироватки; дитині внутрішньом’язово вводять 250 МО протиправцевого людського імуноглобуліну або (при його відсутності) 3000 МО протиправцевої сироватки, анатоксин не вводять. Дитину оглядає неонатолог, проводять профілактику гонобленореї, обробку пуповини.
Степанюк А.Г., ВільцанюкО.О.,Ткаченко О.В.

Підготовка лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина» на кафедрі пропедевтики внутрішньої медицини
Добре відомо, що в світі ще не існує всеосяжної та універсальної, ідеальної системи охорони здоров'я, але слід констатувати, що в Україні на теперішній час сформувалося соціальне замовлення суспільства на створення в структурі первинної ланки охорони здоров'я лікаря особливої категорії, який би міг відігравати роль авторитетного професіонала на первинному рівні, який би задовольняв медичні потреби широкого діапазону, тобто сімейного лікаря.

На кафедрі пропедевтики внутрішньої медицини ВНМУ ім. М.І. Пирогова, яка розташована на базі МКЛ № 1 лікарі-інтерни проходять очний та заочний цикли навчання, це майбутні лікарі сімейної медицини. Завдяки тому, що навчально-педагогічна, наукова і лікувальна робота викладачів кафедри тісно пов’язані між собою, кожен викладач старається максимально передати свої знання майбутнім лікарям. На очному циклі навчання інтерни проходять згідно тематичному плану кафедри семінарські заняття, які націлені не тільки на теоретичну основу, але і на клінічний розбір тематичних хворих.

Під контролем доцентів кафедри, завідувача та лікарів-ординаторів відділень інтерни активно курують хворих із різними захворюваннями внутрішніх органів, як самостійними, так і з коморбітними станами. Щоденно у відділеннях МКЛ № 1 лікарі-інтерни також проводять реферативні доповіді, які містять новітні технології медицини, щодо діагностики та лікування захворювань внутрішніх органів, або клінічних випадків, що заслуговують на увагу своєю рідкістю виявлення.

Лікарі-інтерни відвідують обходи професора та доцентів, спостерігають за особливостями розпитування, об’єктивного дослідження хворих, навчаються мануальним навичкам та інтерпретації додаткових методів дослідження. Доповідають про стан важкохворих, висловлюють особисту думку щодо покращення діагностики та лікування проблемних у курації хворих. Це суттєво покращує якість навчання, розвиває клінічне мислення, сприяє вивченню і засвоєнню протоколів надання медичної допомоги населенню. У процесi навчання iнтернiв використовуються також комп'ютернi тестовi програми у режимах тренiнгу та атестації. Таким чином, лікарі-інтерни мають достатню як теоретичну так і практичну підготовку майбутнього лікаря сімейної медицини.

При належному усвідомленні сімейним лікарем своєї вагомої ролі у заходах по сучасному реформуванню системи охорони здоров'я, спрямованих на задоволення потреб конкретного пацієнта та членів його сім'ї, підтриманих заходами щодо економічного стимулювання інституції сімейної медицини в державі, перебудова системи первинної медико-санітарної допомоги на нових, визнаних у всьому світі засадах, дасть очікувані позитивні результати. Сімейна медицина - це медицина майбутнього у вітчизняній охороні здоров'я.
Сулім О.Г.

Гірудотерапія – у практиці лікаря загальної практики
В кваліфікаційній характеристиці лікаря зі спеціальності загальна практика-сімейна медицина, що затверджена наказом МОЗ України від 23.02.2001 № 72 «Про затвердження окремих документів з питань сімейної медицини» у переліку необхідних знань і навичок, якими має володіти лікар є «Техніка зберігання та постановка п’явок».

З лікувальною метою п’явок використовували ще в 1500 р. до н.е. В наш час лікарі застосовують п’явок в мікрохірургії при трансплантації органів та їх частин, а також при аутотрансплантації травматично-ампутованих пальців, вух і інших частин обличчя. П’явки випивають з органу-трансплантату чимало крові, але замість неї своїми ферментами сприяють консервації найдрібніших кровоносних судин, готуючи їх до зрощування з судинами тіла, а заразом убивають патогенну мікрофлору, що розмножується в травмованій ділянці. Завдяки такому способу мікрохірургії кровоносні судини трансплантованого органу швидко з’єднуються і в них відновлюється кровообіг.

Компоненти слини п’явки вивчались не тільки в хімічних лабораторіях, але і за допомогою рентгеноструктурного і рентгеноспектрального аналізу. Було відкрито велику кількість активних речовин в слині п`явки, що усувають мікроциркуляторні розлади, ішемію і гіпоксію тканин. До цих речовин крім гірудину, відносяться інгібітори трипсину і плазміну, високо специфічні ферменти – гіалуронідаза, дестабілаза, коллагеназа, гістаміноподібні речовини. Гірудин являє собою речовину білкової природи. Це поліпептид, ланцюжок амінокислотних залишків, серед яких є глютамін, аспарагін, лізин, цистин, гліцин, серин. Лабораторні дослідження показали, що гірудин проявляє себе, як антикоагулянт швидкої дії. Водночас дія ферменту не є травматичною для судин і сприяє заживленню. В організмі гірудін не перетворюється у нові речовини, а тому виводиться нирками в незмінному вигляді.

Правила зберігання п’явок не складні. Найперше це чистота. Чиста посудина, чиста вода в якій живуть ці істоти. Без їжі вони можуть жити біля 2 років. Поставити п’явку теж не складно, помічена закономірна вибірковість п’явки щодо місця укусу. Максимальний лікувальний ефект від використання медичної п’явки можна досягнути якщо посадити її безпосередньо в біологічно активних зонах нашого тіла. Шкіра на яку ставлять п’явку має бути чистою. Перед сеансом виключається вживання пацієнтом алкоголю та тютюну. Руки лікаря який ставить п’явку також не повинні пахнути спиртом, медикаментами. П’явки дуже чутливі до запахів. З посудини в якій вони зберігаються, п’явку беруть голими руками. Якщо п’явка відчує різкий запах вона відмовляється присмоктуватися до шкіри пацієнта. Тоді лікар застосовує приманки: п’явки полюбляють солодке.

Гірудотерапія корисна в певній мірі при різних захворюваннях, потрібно тільки навчитися правильно використовувати її в конкретних випадках. При старанному засвоєнні методу зберігання і постановки п’явок, а також при умові ретельного дотримання всіх правил поводження з ними, лікар загальної практики завжди матиме під рукою дієвий засіб допомоги своїм пацієнтам.

Дана робота раніше не подавалась до друку в інших виданнях.

Теклюк С.В.

Удосконалення підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» з питань ранньої діагностики та лікування коморбідних депресивних розладів у пацієнтів амбулаторної мережі

На сьогоднішній день депресія розглядається не тільки як психопатологічна, але і як загальномедична проблема, з якою стикаються лікарі всіх спеціальностей. Останнє зумовлене специфікою клінічних проявів цієї патології, які значною мірою стосуються різних соматичних функцій, сну та загальної активності. В той же час власне психічна діяльність може тривалий час залишатися відносно інтактною.


Можливості ефективного лікування депресивних розладів упродовж останніх років значно зросли. Нові антидепресанти зробили медикаментозну терапію депресії не тільки більш результативною, але й безпечнішою. Менша кількість і вираженість побічних ефектів, простота призначення, можливості комбінації з препаратами, які використовуються для лікування соматичних захворювань, розширили можливості застосування антидепресивної терапії. Не зважаючи на те, що первинна профілактика розвитку депресії залишається дуже складною, з’явилась можливість зменшити ризик подальшого прогресування хвороби. Тому виправданим являється участь лікарів загальномедичної практики-сімейної медицини у діагностиці, терапії та попередженні розвитку важких форм депресивних розладів.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал