Міністерство охорони здоров’я України Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина»



Сторінка1/13
Дата конвертації25.12.2016
Розмір2.52 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Вінницький національний медичний університет

імені М.І.Пирогова

Міністерство охорони здоровя України


Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина» у відповідності до «наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров’я україни від 6 квітня 2011 року
Тези доповідей

методичної конференції

24 квітня 2013 року

Вінниця – 2013

УДК: 614.25: 378. 147

Підготовка лікарів за спеціальністю «загальна практика- сімейна медицина» у відповідності до «наскрізної програми» затвердженої Міністерством охорони здоров’я україни від

6 квітня 2011 року

Тези доповідей

методичної конференції

м. Вінниця, 24 квітня 2013року

Ре д а к ц і й н а к о л е г і я : В. М.. М о р о з ( г о л о в н и й р е д а к т о р)

Ю.Й. Гумінський (відповідальний редактор)

Л. В. Фоміна

Відповідальний за випуск: А.М.Гулевич


“Наскрізна програма” підготовки студентів медичних факультетів та лікарів-інтернів МОЗ України окреслила основні шляхи вдосконалення навчально-методичного забезпечення підготовки лікарів загальної практики, зокрема впровадження базового реєстру практичних навичок та методик, необхідних для роботи на посадах лікарів за спеціальністю “Загальна практика – сімейна медицина”, як важливої складової покращання практичної підготовки лікарів первинної ланки медико-профілактичної допомоги населенню.

Збірник розрахований на всіх працівників медичної галузі.

© Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова, 2013


Мороз В.М., Гумінський Ю.Й., Фоміна Л.В., Полеся Т. Л



підготовка лікарів ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ – СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ в КОНТЕКСТІ реформування ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ У внму ІМЕНІ м.І. пирогова
Згідно з концепцією розвитку охорони здоров’я населення України, яку затверджено Указом Президента, пріоритетним напрямком у реформуванні системи охорони здоров’я є забезпечення права громадян на якісне медичне обслуговування згідно вимогам європейської спільноти. Правове підґрунтя для реформування медичної галузі закладено у постанові Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 року №989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я». Процес реформування первинної медико-санітарної допомоги набув незворотного характеру та істотного динамізму. Як відомо, Вінницька область включена у проект щодо проведення реформування системи охорони здоров’я. Законом встановлюється, що пілотний проект для реформування системи охорони здоров’я передбачає проведення протягом 2011-2014 років структурно-організаційної та функціональної перебудови системи медичного обслуговування у пілотних регіонах, що дасть змогу підвищити рівень медичного обслуговування населення, розширити можливості щодо його доступності та якості; впровадити нові підходи щодо організації роботи закладів охорони здоров’я в пілотних регіонах та їх фінансового забезпечення. Реалізація пілотного проекту щодо реформування системи охорони здоров'я передбачає розмежування первинного, вторинного і третинного рівня медичної допомоги. Для надання первинної медичної допомоги в Україні сьогодні є два шляхи підготовки лікарів загальної практики-сімейної медицини. Перший – підготовка інтернів сімейної медицини з випускників спеціальності «Лікувальна справа» та другий – перенавчання фахівців на циклах спеціалізації. В цьому аспекті, реформування до - та післядипломної підготовки лікарів в Україні передбачає приведення медичної освіти у відповідність до державних і міжнародних стандартів. Відомо, що в теперішній час проходять значні зміни в системі охорони здоров’я, пов’язані з реформуванням її, створенням 3 рівнів надання медичної допомоги населенню України. Реформування порядку організації медичного обслуговування населення в Україні потребує зміни підходів до підготовки майбутніх лікарів. Реформування медичної галузі на сучасному етапі переслідує два шляхи: наближення медичного обслуговування безпосередньо до пацієнта по принципу сімейної медицини, скорочення об’єму стаціонарного лікування і обслуговування лікарями вузьких спеціальностей, зміна організації роботи реєстратури по типу персонального спілкування з пацієнтом. У більшості країн людиною, до якої в першу чергу приходить пацієнт, є сімейний лікар. Він повинен бути не просто кваліфікованим професіоналом і добрим діагностом, а й також у 70-80% випадків надавати медичну допомогу в своєму кабінеті, не направляючи пацієнта на другий - третій рівні більш спеціалізованої медичної допомоги.

Слід відмітити, що реформи у галузі медицини співпадають в часі з державною програмою реформування вищої освіти (в тому числі й вищої медичної освіти) згідно підписаним Україною Болонській декларації. Головним напрямком державної політики є постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу, розвиток освіти, як державно-суспільної системи; піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти європейських країн та інтеграції її у міжнародне науково-освітнє співтовариство. Реформування медичної вищої освіти полягає у коадаптації національної та європейської систем вищої освіти, що має оптимізувати якість підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог. Згідно наказам МОН та МОЗ України з 2005-2006 навчального року у всіх вищих навчальних медичних закладах впроваджено кредитно-модульну систему навчання (КМС), як одну з форм реалізації основних положень Болонських угод. Основою КМС є модульне викладання дисциплін, надання кредитів дисциплінам та зарахування їх успішним студентам, рейтингова система оцінювання знань студентів за шкалою ECTS та конвертація оцінки в традиційну систему за чотирибальною шкалою. Разом з цим згідно наказу МОН України від 16. 10. 09 року № 943 та листу МОН України № 1/9-119 26.02.10 року у всіх вищих навчальних закладах України запроваджена Європейська кредитно-трансферної система (ЄКТС), метою якої є забезпечення якості вищої освіти та інтеграція національної системи вищої освіти в європейське та світове освітнє співтовариство. Особливу роль у проведенні реформи охорони здоров’я в напрямку науково-методичного забезпечення та підготовки професійних кадрів відіграють вищі навчальні медичні заклади, і зокрема Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова. Згідно програмам у світлі кредитно-модульної системи організації навчального процесу виробничу практику студенти 4 та 5 курсів повинні були проходити впродовж навчального року на клінічних базах лікарень. Враховуючи специфіку проходження виробничої практики, Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова виступив ініціатором повернення виробничої лікарської практики для студентів 4 та 5 курсів по закінчені весняного семестру. Професорсько-викладацьким складом фахівців з клінічних кафедр запропоновані та розроблені та надані в ЦМК МОЗ України пропозиції при створені Типової програми з проведення виробничої практики. Відповідно до провадження медичної реформи 6 квітня 2011 року ЦМК МОЗ України була затверджена «Наскрізна програма підготовки студентів медичних факультетів вищих навчальних закладів IV рівня акредитації та лікарів-інтернів для оволодіння практичними навичками та методиками, необхідними для роботи на посадах лікарів за спеціальністю «Загальна практика – сімейна медицина». Згідно Пояснювальної записки більшість випускників ВМНЗ України недостатньо ознайомлені із специфікою практичної роботи лікаря «Загальної практики – сімейної медицини». У «Пояснювальній записці…” рекомендується контролювати практичні навички насамперед шляхом перевірки медичної документації, їх захистом, а також здачею практичних навичок на фантомах та хворих. До складу 221 пунктів «Переліку практичних навичок та методик, якими повинні оволодіти студенти медичних факультетів та інтерни» входять опанування практичних методик та навичок майже з всіх дисциплін клінічного профілю – «Організація охорони здоров’я», «Внутрішні хвороби», «Дитячі хвороби», «Акушерство і гінекологія», «Хірургія», «онкологія». «Офтальмологія», «Отоларингологія», «Стоматологія», «Нервові хвороби і нейрохірургія», «Психіатрія», «Інфекційні хвороби», «Фтизіатрія», «Дерматологія», «Реанімація та інтенсивна терапія на догоспітальному етапі» тощо. В «Програмі…» вказано також ступінь оволодіння практичними навичками та методиками як на додипломному, так і на післядипломному етапах (для студентів та лікарів-інтернів). Згідно «Наскрізній програмі…» на всіх відповідних кафедрах клінічного профілю викладачами створений величезний обсяг методичної та навчальної літератури: банки тестових завдань, ситуаційні задачі, електронні посібники, комп’ютерні навчальні програми, на оновлених сайтах кафедр розміщені всі необхідні методичні матеріали для самостійної підготовки студентів. Регулярно щороку для покращення знань студентів провідними викладачами-фахівцями проводяться консультації щодо підготовки до Ліцензійних іспитів «Крок-1», «Крок-2», «Крок-3». Вкрай важлива проблема виявилась у відсутності університетської клініки, де студенти та інтерни разом з викладачами мали б змогу удосконалювати оволодіння практичними навичками та підвищувати свій кваліфікаційний рівень. Для подальшої оптимізації підготовки майбутніх сімейних лікарів Вченою радою університету затверджено з 2012-2013 н. р. впровадження на кафедрах класичних комісійних іспитів для дисципліни, що входять до контролю ліцензійних тестових іспитів “Крок-1” та “Крок-2” . Виробнича лікарська практика для студентів 4 та 5 курсів проводиться в стаціонарах лікарень впродовж 4 тижнів в літній період та складає 6 кредитів (180 год). З метою покращення практичної підготовки випускників та оптимізації методики опанування практичних навичок ректорату університету разом з деканатом факультету і профілюючими кафедрами надано завдання спрямувати зусилля на організацію і відкриття університетської аптеки, а також спрямувати зусилля на організацію і відкриття університетської клініки, де майбутні сімейні лікарі змогли би відпрацьовувати на практиці набуті з фаху знання та навички. Завданням університету є також покращення відповідного матеріально-технічного оснащення кафедр зі збільшенням навчальних площ, запровадження на кафедрах сучасних тренажерів (у т.ч. комп’ютерних тренажерів), муляжів, стендів, фантомів, імітаторів для діагностики, лікування та профілактики, Інтернет-технологій з наданням пріоритету загальній практиці – сімейній медицині; з метою кращої підготовки спеціалістів-стоматологів забезпечити відкриття університетської стоматологічної поліклініки, як науково-навчального та лікувально-методичного центру. Профільні методичні ради та випускаючі кафедри університету постійно вдосконалюють робочі програми з профільних дисциплін відповідно до вимог проведення практично-орієнтованих іспитів (покращена якість контрольних завдань, які надаються в ДЕК; оптимізовано оцінку знань та практичних навичок випускників (в балах); покращена клінічна підготовка під час проведення практичних занять та організації підконтрольної СРС; клінічні кафедри більше приділяють увагу оволодінню студентами практичними навичками та професійними вміннями, особлива увага акцентується на діагностику невідкладних станів та надання медичної допомоги на догоспітальному етапі у дорослих і дітей згідно стандартів та протоколів МОЗ України. Деканатами факультетів проводиться постійний моніторинг успішності студентів у академічних групах та щорічний ретельний аналіз результатів складання ліцензійних інтегрованих іспитів “Крок - 1” та “Крок - 2” академічними групами та їх відповідності результатам поточного та підсумкового модульного контролю. Процес підготовки будь-якого спеціаліста, а особливо лікаря складний і тривалий. Поставлена ціль в навчальному ланцюгу “викладач – студент” буде досягнута за одних простих умов - бажання викладача надавати знання і передавати свій досвід, а студента – бажання і натхнення до навчання і праці; а також створення відповідних умов праці, як для викладача, так і для студента. Таким чином, у світлі формування майбутнього сімейного лікаря інтеграція базових дисциплін (як теоретичного так і клінічного профілю) в до- та післядипломну медичну освіту є одним із шляхів підвищення кваліфікаційного рівня як майбутнього, так і вже сформованого лікаря. Сімейний лікар повинен мати широкі знання з різноманітних галузей медицини і охорони здоров‘я: основи законодавства, нормативно-правові документи, організація лікувально-профілактичної допомоги, принципи і методи диспансеризації, організаційно-економічні засади діяльності лікувальних закладів і медпрацівників в умовах бюджетно-страхової медицини, етіологію, патогенез, клініку і лікування основних захворювань, надання невідкладної допомоги. Сімейний лікар повинен надавати кваліфіковану допомогу за своїм фахом, використовуючи сучасні методи діагностики, лікування, реабілітації і профілактики, своєчасно діагностувати і лікувати захворювання в амбулаторних умовах, денних і домашніх стаціонарах в межах своєї компетенції, своєчасно направляти хворих для одержання допомоги у випадках, які виходять за рамки його компетенції, організовувати госпіталізацію планових і ургентних хворих (Примірне положення про лікаря загальної практики - сімейної медицини, пункт 7). В умовах пілотного реформування медицини сімейні лікарі мають забезпечити більшість медичних потреб пацієнтів, тому до – та післядипломна підготовка лікарів повинна включати вивчення сучасних методів діагностики, лікування, реабілітації і профілактики основних захворювань, надання невідкладної допомоги. На жаль, випускники медичних вузів недостатньо володіють теоретичними і прикладними аспектами практичних навичок та професійних вмінь набутих впродовж навчання. В умовах реорганізації методики післядипломної підготовки лікарів особлива роль відводиться освіті інтернів, яка має бути адаптована до нових реалій з метою найбільш ефективної інтеграції в практичну охорону здоров’я.

Висновки. Основною метою реформування сучасної медицини є покращення стану здоров’я населення за рахунок удосконалення якості та доступності медичної допомоги. Одночасно реформування медичної освіти - це практично єдина можливість з боку держави надати кожному громадянину нашої країни сучасну медичну допомогу, а відносно студентів – здобути освіту світового рівня, стати конкурентоспроможним фахівцем та мати можливість вибору місця праці у будь-якій країні. Успіх реформ залежить від правильного підходу до їхнього проведення. Основні проблеми медичної освіти в Україні на сьогодні – це зниження якості підготовки медичних кадрів внаслідок низької мотивації певних категорій студентів і викладачів до самовдосконалення; відсутність університетських клінік; невідповідність умов навчання вимогам часу, застосування застарілих педагогічних технологій, низький рівень соціального захисту викладачів і таке інше. Впровадженню позитивних змін також перешкоджають законодавство, низьке фінансування вищої школи, високий рівень педагогічного навантаження на викладача, тощо. Слід відмітити, що реформування підготовки лікарів в Україні та приведення її у відповідність до вимог Болонської декларації є важливою необхідністю сьогодення в підготовці лікарів «Загальної практики-сімейної медицини» вищого ґатунку, спроможними в своїй діяльності надати відповідну, адекватну і кваліфіковану допомогу населенню, насамперед нашої держави, на різних етапах ланок лікарської діяльності.


Антонець В.А.

Шляхи оптимізації підготовки майбутніх сімейних лікарів на кафедрі педіатрії №1
Відомо, що в теперішній час проходять значні зміни в системі охорони здоров’я, які пов’язані з її реформуванням. Любе реформування є складним процесом. Однак, реформування медичної освіти - це практично єдина можливість з боку держави надати кожному громадянину нашої країни сучасну медичну допомогу, а відносно студентів – здобути освіту світового рівня, стати конкурентоспроможним фахівцем та мати можливість вибору місця праці у будь-якій країні.

Реформа запроваджує п’ять рівнів медичної допомоги: первинну - допомога лікаря загальної практики - сімейного лікаря за місцем проживання в центрах первинної медичної допомоги (амбулаторіях); вторинна - лікування вузькопрофільними спеціалістами в консультативно-діагностичних центрах; третинна - лікування складних хвороб у вузькоспеціалізованих установах; екстрена - у разі загрози життю через травми, серцево-судинні хвороби, тощо; паліативна - допомога та полегшення страждань пацієнта на останніх стадіях невиліковних хвороб.

Згідно даних світової статистики, близько 80% всіх проблем, пов’язаних зі здоров’ям, в розвинених країнах сьогодні вирішується в первинній ланці охорони здоров’я без направлення на більш дорогі етапи вторинної і третинної допомоги. Вирішити ці проблеми і реалізувати їх частково на практиці повинен лікар нової для України формації – лікар загальної практики – сімейний лікар.

Вже з самої назви спеціальності стає очевидним необхідність широкого медичного кругозору таким фахівцям. І однією з важливих складових діяльності цих лікарів є розуміння та володіння питаннями педіатрії. Важливість цього напрямку практичної діяльності лікарів загальної практики зумовлена насамперед тим моментом, що в своїй повсякденній роботі вони стикаються з дитячим контингентом населення, який є невід’ємною складовою кожної повноцінної сім’ї.

На наш погляд, важливим етапом забезпечення галузі лікарськими кадрами є підготовка кваліфікованих фахівців, тому її й потрібно розпочинати саме із студентів, майбутніх лікарів.

Розвиток клінічного мислення лікарів здійснюється нами під час клінічних розборів хворих і вирішення ситуаційних задач. На нашій кафедрі підготовлений пакет тестових завдань та ситуаційних задач, який включає найбільш часті та проблемні ситуації в практиці лікаря загальної практики саме з педіатрії. У процесі підготовки лікарів проводимо опрацювання протоколів лікування, затверджених МОЗ України. Враховуючи специфіку роботи сімейних лікарів з надання амбулаторної допомоги дитячому населенню, спрямованої в першу чергу на профілактику захворювань, особлива увага приділяється питанням догляду і виховання здорової дитини згідно Наказу МОЗ України № 149, зокрема, організації раціонального вигодовування, оцінці психомоторного розвитку, сучасним підходам до оцінки фізичного розвитку дітей, організації і проведенню профілактичних щеплень.

Крім того, акцент робиться на тих реальних ситуаціях і питаннях, з якими зустрінуться сімейні лікарі у майбутній практичній роботі: засвоєнню принципів надання невідкладної допомоги.

Сімейний лікар повинен надавати кваліфіковану допомогу за своїм фахом, використовуючи сучасні методи діагностики, лікування, реабілітації і профілактики, своєчасно діагностувати і лікувати захворювання в амбулаторних умовах, своєчасно направляти хворих для одержання допомоги у випадках, які виходять за рамки його компетенції, організовувати госпіталізацію планових і ургентних хворих.
Бабійчук Н.Ф., Ковальчук В.В., Ромашкіна О.А.

Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих, технічних і гуманітарних наук як спосіб формування творчого покоління молодих науковців.
Сучасна молодь – цілеспрямована, потужна, генеруюча цікаві ідеї частина нашого суспільства. Студентство ВНМУ ім. М.І.Пирогова не є виключенням з цього правила, часто дискусійного. Активно проявляючи свою життєву позицію, самостверджуючись як особистості і як майбутні фахівці, за час навчання в університеті студенти стоматологічного факультету є активними учасниками науково-практичних конференцій, олімпіад і конкурсів студентських наукових робіт.

Якраз з метою підтримки обдарованої студентської молоді, створення умов для її творчого зростання, активізації науково-дослідної роботи студентів щорічно проводиться Всеукраїнський конкурс студентських наукових робіт з природничих, технічних і гуманітарних наук, затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Студенти стоматологічного факультету, навчаючись на кафедрі ортопедичної стоматології, не залишають поза своєю увагою цю подію, а навпаки, активно стимулюють кураторів науково-практичних проектів. Мотивацією до посиленої роботи над означеними темами і участю у Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт є реалізація власних здобутків, напрацювань і наукових амбіцій через прозору і незаангажовану систему оцінювання. Насамперед студенти відзначають високий рівень об’єктивності, відсутність персонального втручання і лобіювання певних особистих інтересів. Об’єктивність досягається за рахунок проведення двох турів конкурсу, кодування і анонімності робіт вже на початку проведення. Перший тур проходить у вищих навчальних закладах ІІІ – ІV рівнів акредитації, другий тур - у вищих навчальних закладах, визначених як базові, і він проводиться у два етапи: перший етап - заочний (рецензування робіт), другий етап - очний (науково-практична конференція). Важливим є той факт, що для оцінювання робіт у другому турі створюється галузева конкурсна комісія відповідно до напрямку виконання робіт. Надзвичайно позитивним є те, що до складу галузевих конкурсних комісій входять не тільки науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу, у якому проводиться другий тур, а й представники інших вищих навчальних закладів, наукових установ, підприємств, громадських організацій, що робить систему оцінювання дуже демократичною. Слід відмітити, що наукові роботи не подаються на рецензування до вищих навчальних закладів, у яких навчаються їх автори, і ця особливість дає змогу авторам отримати незалежну зовнішню оцінку роботи, проаналізувати можливі корекції і особливу думку.

Працюючи зі студентами на кафедрі ортопедичної стоматології в межах наукового студентського гуртка (голова - Ковальчук В.В.), ми активізуємо науково-дослідну роботу студентів, розвиваємо обдарованих студентів, сприяємо реалізації їх здібностей. Наша діяльність в цьому напрямку стимулює творче самовдосконалення студентської молоді. Всі ці та багато поточних завдань ми виконуємо в унісон до завдань Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт з природничих, технічних та гуманітарних наук, в якому приймаємо участь.

На сьогодні - в активі тільки дипломи учасників, а не переможців конкурсу. Проте навіть такий досвід надихає як студентів, так і викладачів, і є надзвичайно важливим і необхідним для формування творчого покоління молодих науковців та практиків для різних галузей стоматології, пропаганди досягнень науки, техніки та інноваційних технологій.

Байгузіна І.Ч., Демченко М.І., Кондратюк А.І., Кривоніс Т.Г.



Вивчення циклу психологічних дисциплін, як основа формування

професійно-орієнтованих особистісних якостей лікаря загальної практики
У психологічній науці та практиці все частіше виникає необхідність в проведенні прикладних експериментальних досліджень, спрямованих на вивчення специфічних психологічних якостей, що визначають рівень морального розвитку особистості та можуть розглядатися як професійно орієнтовані. Велике значення для ефективного формування моральних основ особистості лікаря загальної практики, формування у нього гуманного ставлення до інших людей має емпатія. Емпатійні почуття виникають як відгук на переживання іншої людини, яка перебуває поруч, спонукають до усвідомлення необхідності дотримання норм, що регулюють стосунки з іншими людьми. Проте в сучасній літературі залишається мало даних стосовно ролі та місця емпатії, як психічного утворення в структурі мотиваційної сфери людей різних професійних спрямувань і, зокрема лікарів.

Нами було проведено психологічне дослідження серед студентів Вінницького національного медичного університету ім.. М.І. Пирогова з метою визначення у них структури мотиваційної сфери. В нашому дослідженні ми висловлювали гіпотезу стосовно того, що рефлексивні та емпатичні механізми є складною та суперечливою єдністю позиції фахівця, наявність яких забезпечувала б ефективність надання не лише медичної допомоги, а й здійснення психологічного супроводу та психологічної підтримки.

Отримані результати свідчать про те, що раціональний канал емпатії, який характеризує здатність до спрямування уваги, сприйняття та мислення на розуміння сутності стану іншої людини, істинних мотивів її поведінки та проблем, присутній лише у 10 % досліджуваних як серед осіб чоловічої статі, так і у жінок. Дещо вищі результати виявились у осіб жіночої статі за показниками емоційного каналу (20 %) та інтуїтивного каналу емпатії (40%). У чоловіків ці показники залишились на рівні 10 %. Тривожить той факт, що група чоловіків продемонструвала значне підвищення за шкалою установочних факторів, що перешкоджають емпатії (40 %). Це свідчить не лише про те, що у цих осіб є негативна установка на необхідність виявлення емпатії, а й чітка тенденція до уникнення особистих контактів, вони вважають недоречним виявляти цікавість до інших людей, мають чітко сформоване переконання щодо необхідності спокійно ставитись до переживань і проблем оточуючих. Подібні погляди значною мірою обмежують діапазон емоційної чуйності та емпатичного сприйняття.

На нашу думку ці результати можна розглядати як тривожний факт з точки зору майбутньої професії лікаря, що передбачає необхідність вирішення широкого аспекту завдань. Лікареві доводиться здійснювати аналіз психічної сфери хворого з урахуванням характеру соматичного захворювання, що виникло, та особливостей соціально-психологічної структури особистості пацієнта. Професійна взаємодія лікаря та пацієнта повинна грунтуватися на глибокому усвідомленні та розумінні індивідувально-психологічних, статевих, вікових відмінностей пацієнтів. Сприйняття людини як біосоціальної істоти дозволить майбутньому лікарю не тільки оптимізувати процес діагностики, але й підвищити ефективність лікувальних та психотерапевтичних впливів.

На нашу думку, певною мірою, у вирішенні завдання щодо формування професійно-орієнтованих рис особистості, що сприяли б підвищенню якості роботи лікаря може сприяти процес гуманізації освіти в медичних вузах. Включення до програми вищих медичних закладів циклу психологічних дисциплін не лише забезпечить розширення об’єму знань, але й допоможе формуванню у майбутнього лікаря глибинного розуміння своєї професії, надасть широку орієнтацію в багатьох аспектах її специфічності. Знання основ психології сприятиме вдосконаленню у студентів пізнавальних процесів в плані формування клінічного мислення, розвитку оперативної пам’яті, аналітичних здібностей, психоемоційної аутокорекції у повсякденній роботі та при екстремальних ситуаціях.

Знання основних закономірностей психічної діяльності дозволить лікареві грамотно аналізувати діагностичний та лікувальний процес, а у своїй професійній діяльності адекватно реагувати та корегувати свої особистісні якості та психоемоційні стани.

У відповідності щодо перебудови системи вищої медичної освіти, в структурі підготовки лікаря загальної практики уже є навчальний предмет, провідною функцією якого в системі наукових знань є синтез та інтеграція наукових дисциплін, об’єктом вивчення яких є людина. Пізнання лікарем психології хворого, розкриття психосоматичних кореляцій дозволить індивідуалізувати систему профілактичних заходів, включаючи навчання хворого оптимальним варіантам саморегуляції свого самопочуття. З огляду на специфіку роботи лікаря загальної практики, а також у світлі перспектив реформування системи охорони здоров’я, аналізуючи об’єм повноважень сімейного лікаря, на нашу думку варто розширити тематику питань в рамках курсу психології, доповнивши їх, зокрема питаннями з курсу вікової психології.
Башинський Г.П., Башинська О.І.

Деякі питання організації учбового процесу при підготовці сімейного лікаря

Розвиток сімейної медицини в Україні є незворотнім процесом. Пілотний проект започаткований в окремих областях України, набирає в останній час все більше обертів, та в недалекому майбутньому охопить усю країну. Зазначимо, що завдяки роботі інституту сімейної медицини країн Північної Америки, що передбачає ефективну профілактику та діагностику стану пацієнтів, тривалість життя в цих країнах в середньому на 15 років більша ніж в Україні. Вважається, що за сімейною медициною майбутнє. Чому? Тому що це зручно і ефективно. Сьогодні за кордоном на рівні сімейної медицини вирішується близько 80-90% усіх випадків звернень до лікаря. Лідируючі позиції європейських країн у рейтингу Всесвітньої організації охорони здоров’я підтверджують ефективність такої організації медичної допомоги. Тобто, ця система довела свою ефективність. На процес становлення сімейного лікаря впливає багато чинників. Теоретичну підготовку, яка надається на перших курсах кафедрами анатомії, фізіології та іншими - важко переоцінити. Саме ці структури медичних університетів формують теоретичну базу, без якої неможливо формування фахівця сімейної медицини. Знання нормальної анатомії, розуміння фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі людини в нормі та при патології допоможуть не тільки своєчасно поставити діагноз, але й призначити адекватне лікування. Тому, з першого курсу вивчаючи анатомію хребта, студент має розуміти, що це йому знадобиться для лікування такої розповсюдженої патології як остеохондроз. В цьому аспекті, викладачі мають наводити клінічні приклади, які мають формувати клінічне мислення майбутнього лікаря. Зацікавити студента, надати практичному заняттю певного забарвлення для кращого засвоєння матеріалу – ці моменти мають бути пріоритетом в щоденній праці викладача.

За порадою до сімейного лікаря звертається з будь-якого медичного питання кожен член сім’ї незалежно від статі і віку. На рівні сімейного лікаря вирішується більше 80% всіх випадків звернення до лікаря, тобто, з п’яти пацієнтів, які звернулися чотирьом не знадобиться ніякий інший фахівець. Сімейний лікар наглядає за пацієнтом від моменту народження і протягом усього життя, спостерігаючи за формуванням, як фізичного здоров’я, так і за формуванням особистості людини, завдяки чому може виявити будь-яке захворювання на ранніх етапах його розвитку і вчасно призначити необхідне обстеження та лікування, або призначити консультацію вузького спеціаліста. Взагалі, традиція звертатися за медичною допомогою до одного й того ж лікаря протягом багатьох років дає можливість сімейному лікарю спостерігати за розвитком і здоров’ям дитини від її народження, регулярно оцінювати її загальний розвиток, враховувати її індивідуальні особливості. Таким чином лікарю набагато легше попередити виникнення хвороб у малюка. В цьому аспекті при підготовці фахівців сімейної медицини треба враховувати вікові особливості анатомії та фізіології новонароджених, дітей та дорослих. Найголовніша перевага спеціальності сімейного лікаря полягає в тому, що, на відміну від дільничного терапевта, він може комплексно оцінити стан здоров`я  всієї родини та кожного її члена. Спостерігаючи за станом здоров`я всіх членів родини протягом тривалого часу, сімейний лікар може не тільки вчасно побачити захворювання, а й попередити його. Це дуже важливо не тільки для лікаря, а й для пацієнтів. Наприклад, коли хворіє вся сім`я, пацієнтам набагато зручніше зробити всього один виклик і не чекати на різних лікарів для дітей та дорослих.

Сімейний лікар ставить діагноз та в разі необхідності направляє пацієнта до вузькопрофільного спеціаліста. Так би мовити, формує «маршрут» пацієнта. Раніше такого не було і замість того, щоб відразу почати лікування, пацієнт витрачав багато часу на відвідування спеціалістів, на те, щоб йому поставили діагноз тощо. А в медицині, час — один з головних чинників. На клінічних кафедрах під час проведення практичних занять викладач має розглядати тему керуючись тим, що перед ним знаходиться переважна більшість майбутніх сімейних лікарів. Тому, викладач має побудувати заняття таким чином, щоб максимально розібрати всі питання з якими через декілька років буде працювати сімейний лікар. Насамперед це стосується питань діагностики, та надання першої лікарської допомоги при невідкладних станах.


Беднарчик Т.Р.

Проблеми охорони здоров'я в тематиці філософських дисциплін університету
Актуальність вивчення філософії студентами-медиками традиційно обґрунтовується необхідністю оволодіння методологією наукового пізнання. Це завдання курсу є визнаним у системі вищої освіти. Проте специфічна медична тематика включена до питань, які розглядаються на семінарських заняттях. Зокрема, в курсі “Філософія” студентам пропонується написання творчих робіт наступного змісту: вчення Платона про тіло і душу та сучасна психосоматика; суперечка про універсалії і сучасна проблема постановки діагнозу; Парацельс і сучасна альтернативна медицина; Ф.Бекон про природничу філософію медицини та евтаназію; апріоризм І.Канта і сучасна медична діагностика; методологічне значення законів і категорій діалектики для медицини. Вивчення особистості, з'ясування стану ментального здоров'я людини і соціума поєднує сучасну філософію та психологію. Частина ситуативних задач курсу стосується діагностичного процесу, питань деонтології та соціальних причин зростання рівня певних захворювань. Тематика занять з логіки також актуалізована прикладами застосування її законів та правил у медичній діяльності.

Вивчення стану системи охорони здоров'я та заходів щодо їх розв'язання займає важливе місце у курсі “Етичні проблеми в медицині”. Цей предмет надає унікальну можливість продемонструвати фахове розуміння проблем охорони здоров'я відповідними спеціалістами та дослідити їхнє відображення у суспільній свідомості. При чому визнається як можливість помилок чи порушень з боку медпрацівників, організаторів і виконавців реформ у сфері охорони здоров'я, так і низький рівень культури догляду за власним здоров'ям пацієнтами, упередженість щодо нових методів лікування. Одним із ключових понять, яке розкривається перед студентами, є завоювання довіри. Це, насамперед, довіра у відносинах “лікар — пацієнт”, та соціальна довіра до медицини.

Конкретний зміст основних проблем охорони здоров'я розкривається при вивченні тем, які максимально наближені до практичної діяльності медпрацівників. Зокрема, це деонтологія в терапії, онкології, педіатрії, хірургії та психіатрії. На заняттях студенти намагаються осмислити успіхи вітчизняної медицини та конфліктні ситуації, типові претензії суспільства до системи охорони здоров'я.

Згідно з Концепцією розвитку охорони здоров'я населення України, яка була затверджена Указом Президента, розвиток інституту сімейної медицини визначено стратегічним напрямком у реформуванні галузі. Проте в типовій навчальній програмі з “Етичних проблем в медицині” ця тема залишилася поза увагою. Кафедра філософії та суспільних наук готова внести зміни до робочої навчальної програми щодо приділення належної уваги цій актуальній проблемі вітчизняної медицини.


Бондар С.А., Луцюк М.Б., Гармаш Л.Л., Наліжитий А.А.,

Качула С.О., Пічкур О.М.



Еферентна терапія шкірних хвороб в практиці лікаря загальної практики – сімейної медицини
Мета «Наскрізної програми» підготовки студентів та лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» (ЗП-СМ) - покращити засвоєння практичних навичок та методів лікування поширених серед населення хвороб, у тому числі деяких захворювань шкіри, Лікар ЗП-СМ має засвоїти необхідні методи сучасних досліджень, алгоритми обстежень, проводити ранню діагностику, складати план лікування відповідно до стандартів доказової медицини, планувати поетапну профілактику, володіти методами надання необхідної невідкладної допомоги в обсязі лікаря сімейної медицини.

На сьогоднішній день не до кінця з’ясовані питання етіології та патогенезу багатьох захворювань шкіри, а також мінливість їх клінічних проявів, обумовлених зміною імунобіологічної реактивності організму хворих, що суттєво впливає на недостатню ефективність низки методів та засобів, які традиційно застосовують для лікування цих захворювань. Виявлені порушення обумовлюють необхідність пошуку патогенетично обгрунтованих методів лікування.

В умовах негативної екологічної ситуації заслуговують на підвищену увагу причини та механізми ендогенної інтоксикації (ЕІ) в механізмі патогенезу ряду дерматологічних захворювань, особливо дерматозів. В теперішній час ЕІ розглядають в рівень із такими універсальними біологічними реакціями, як запалення, стрес, алергія. Так, при дерматозах ЕІ обтяжує перебіг основного захворювання і сприяє проявам резистентності до проведеної терапії, у тому числі внаслідок блокування багатьох функцій мембран.

В зв’язку з несприятливою екологічною ситуацією та зростанням розповсюдженості захворювань шкіри в останні роки велика увага приділяється методам еферентної і особливо сорбційної терапії, які є елементами ендоекологічної реабілітації та корекції. При цьому виникає можливість виходу з хибного кола, що супроводжує ці захворювання і тому є сучасним та перспективним напрямком лікувально-профілактичної допомоги даній категорії хворих на всіх етапах терапевтичних заходів (поліклініка, стаціонар, санаторій).

Ентеросорбція та інші методи еферентної терапії є доступною, ефективною, апріорі безпечною та екологічно оправданою процедурою, бо не супроводжується хімічним забрудненням організму, навпаки, приводить до виведення з організму численних токсичних продуктів екзо- та ендогенного походження, тобто є дезінтоксикаційним способом лікування. В матеріалах вказаної «Наскрізної програми» методи еферентної терапії також займають певне, хоча, на наш погляд, і недостатнє місце. Так, включені навички та методики, направлені на зниження рівня токсемії:


  • техніка очищення кишківника (гіпертонічна, очисна і сифонна клізми, пальцеве очищення прямої кишки);

  • надання невідкладної допомоги дітям (гострі алергози, кишковий токсикоз, тощо);

  • невідкладна допомога при алкогольному та наркотичному отруєнні;

  • введення у шлунок зонду, промивання шлунка;

  • проведення ентеросорбції;

  • діагностика і надання першої медичної та лікарської допомоги при гострих отруєннях, гострій печінковій недостатності, тощо.

Застосування лікарем ЗП-СМ більш широкого спектра методів та засобів еферентної терапії буде сприяти удосконаленню та покращенню надання першої медичної та лікарської допомоги, у тому числі за тих шкірних хвороб, що супроводжуються вираженим ендотоксикозом.
Бондар С.А., Гармаш Л.Л., Псюк С.К., Пархоменко І.Л., Бельц С.Е.

Шляхи покращання засвоєння практичних навичок та методик з дерматовенерології, що застосовуються у практичній діяльності лікаря загальної практики – сімейної медицини
Серед структурних змін у наданні медичної допомоги в Україні первинна медико-санітарна допомога є пріоритетною , так як без якісної підготовки на всіх етапах становлення лікаря загальної практики – сімейної медицини та відповідної мотивації, неможливо здійснити реформування первинної медико-санітарної допомоги.

Мета наскрізної програми покращити засвоєння практичних навичок та методик з дерматовенерології, що застосовуються у практичній діяльності лікаря загальної практики – сімейної медицини (ЗП-СМ).

Практичні заняття з дерматовенерології проводять на клінічній базі кафедри (в поліклініці та відділеннях диспансеру, в поліклініці центральної районної лікарні, навчально-практичних центрах первинної медико-санітарної допомоги, амбулаторіях сімейного лікаря).

Методика організації практичних занять з дерматовенерології передбачає:



  • зробити лікаря-інтерна ЗП-СМ учасником процесу надання медичної допомоги пацієнту з дерматовенеричними захворюваннями, вміти працювати в команді лікарів – учасників надання медичної допомоги;

  • сформувати відповідальне відношення лікаря ЗП-СМ, як фахівця з багатьох питань медицини, в тому числі з дерматовенерології, за рівень своєї підготовки та вдосконалення її протягом спочатку навчання, а потім подальшої професійної діяльності;

  • при цьому необхідно робити акцент на формуванні навичок, вмінь оцінювати стан здоров’я пацієнта та всіх членів його сім’ї, виявляти ранні відхилення в ньому з дерматологічних питань, пов’язуючи з сприяючими факторами ризику в сім’ї та довкіллі;

  • навчити лікаря-інтерна ЗП-СМ складати програми ведення амбулаторних хворих дерматовенеричного профілю з урахуванням трьохетапності надання медичної допомоги;

  • навчити проводити диспансеризацію здорових із питань профілактики дерматовенеричної патології та хворих, складати групи і планувати спостереження;

  • навчити лікаря ЗП-СМ організовувати для пацієнта дерматологічного профілю «стаціонар на дому» з метою раннього та адекватного ведення цих пацієнтів згідно чинних вимог первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД);

  • знати принципи реабілітації та вміти проводити санаторно-курортний відбір серед пацієнтів дерматологічного профілю;

  • вміти залучати всю сім’ю до профілактики дерматологічного захворювання, якщо на те є певні передумови, пояснюючи переваги здорового способу життя;

  • навчити лікаря-інтерна ЗП-СМ організовувати «Школи здоров’я» для хворих із хронічними дерматозами (атопічний дерматит, псоріаз, екзема, тощо);

  • вміти заповнювати облікову документацію та проводити оцінку якості медичної допомоги, в тому числі дерматовенерологічного профілю;

  • визначати тактику в процесі експертизи втрати працездатності (тимчасової та стійкої) у хворих дерматологічного профілю, заповнювати по необхідності відповідні документи.

Бондарчук С.В.



Діагностичні можливості сімейного лікаря при оцінці клінічного аналізу крові, виконаного на сучасному геманалізаторі.
Технічна модернізація лабораторій поставила сімейних лікарів перед проблемою інтерпретації показників геманалізатора. Викладання гематології на кафедрі внутрішньої медицини №2 передбачає навчання студентів і інтернів навичкам оцінки як традиційного, так і автоматично виконаного аналізу крові. Клінічний аналіз крові в межах поняття «загальний аналіз крові» та «загальний аналіз крові з тромбоцитами, ретикулоцитами» є стандартними поняттями. Для геманалізаторів відсутній стандарт складу аналіза крові однаковий для всіх лабораторій. Нормативи геманалізатора можуть відрізнятись відповідно технічним характеристикам апарату, методикам, дослідженню венозної крові, а не капілярної. В традиційному аналізі крові кольоровий показник дозволяє диференціювати анемії на гіпо-, гіпер-, нормохромні. У більшості автоматичних аналізаторів немає підрахунку кольорового показника, зате є ряд інших еритроцитарних індексів: гематокрит (HCT), середній об’єм еритроцитів (MCV), середній вміст гемоглобіну в еритроциті (MCH), середня концентрація гемоглобіна в еритроциті (MCHC), ширина розподілу еритроцитів (RDW). MCV та MCH аналогічні кольоровому показнику. За їх значеннями анемії поділяють на мікро-, макро- і нормоцитарні. MCHC являється самим стабільним серед еритроцитарних індексів. МСНС при гіпохромних анеміях знижується останнім, коли вичерпуються всі компенсаторні механізми. Тому зниження МСНС на тлі нормального вмісту еритроцитів чи гемоглобіну є свідченням некорректного аналізу. Збільшення MCHC зустрічається дуже рідко і вважається патогномонічним для спадкового мікросфероцитозу. RDW є аналогом анізоцитозу, не несе інформації про направленість анізоцитозу (макро- чи мікроцитоз) і тому не має діагностичного значення. Оскільки кількість ретикулоцитів (RTC) визначається в % чи %о, геманалізатором підраховується ретикулоцитарний індекс, який усуває можливість хибного ретикулоцитозу. Якщо індекс < 2 – це свідчить про гіпопроліферацію кісткового мозку, якщо > 2-3 – про його гіперрегенерацію.

Тромбоцитарні індекси. Тромбокрит (PCT) - частина об’єму цільної крові, яку займають тромбоцити. Його підвищення відповідає тромбоцитозу або збільшенню середнього об’єму тромбоцита (MPV). Діагностичне значення для уточнення механізму збільшення тромбокриту має коефіцієнт великих тромбоцитів (P-LCR). Підвищення MPV і P-LCR свідчать про підвищення кількості функціонально активних тромбоцитів в периферичній крові, посилення їх адгезивно-агрегаційної здатності. Показник гетерогенності тромбоцитов (PDW) характеризує анізоцитоз тромбоцитів. Збільшення PDW може бути ознакою присутності агрегатів тромбоцитов, мікроеритроцитів, фрагментів еритроцитів, що є показом для повторного підрахунку кількості тромбоцитів рутинним методом. Геманалізатор, підраховуючи кількість лейкоцитів (WBC), спроможний диференціювати лейкоцити тільки на 3 групи: гранулоцити (GRA), лімфоцити (LYM), середні лейкоцити (MID), що не може вважатись характеристикою лейкоцитарного складу.

Висновки. Використання гематологічного аналізатора є швидким і зручним способом діагностики, якщо:


  1. Заздалегідь знати, які показники будуть виконані геманалізатором.

  2. Обговорювати з лаборантом можливість розширення діагностичних можливостей даного апарату, в т.ч. визначення середнього діаметра еритроцитів, ретикулоцитів, побудови еритроцитометричної кривої тощо.

  3. Знати норми для даного геманалізатора.

  4. Пам’ятати, що геманалізатори не здатні порахувати незрілі лейкоцити, виявити бластні клітини. Тому лейкоцитарна формула завжди виконується за допомогою традиційної мікроскопії, при потребі – в лабораторії гематологічного відділення.

Бондарчук С.В.



Лікування залізодефіцитної анемії з застосуванням еферентної терапії (ентеросорбції)

Лікування залізодефіцитної анемії (ЗДА) являється актуальною проблемою в практиці сімейного лікаря. Внаслідок гемічної гіпоксії порушуються окислювально-відновлювальні реакції, відбувається розпад ліпідів, білків, дезамінування та переамінування амінокислот, посилюється перекисне окислення ліпідів, накопичуються маркери ендогенної інтоксикації - молекули середньої маси (МСМ). Ендотоксини рециркулюють між внутрішнім середовищем та кишківником і можуть бути еліміновані ентеросорбентами – ефективними та простими у використанні в умовах поліклініки засобами еферентної терапії. Зниження ендотоксикозу може поліпшувати гомеостаз і ефективність препаратів заліза.

Мета дослідження: вивчити ефективність корекції метаболічних порушень у хворих на ЗДА застосуванням курсу ентеросорбції препаратом, що розроблений у ВНМУ ім. М.І. Пирогова – силіксом.

Матеріали і методи. Обстежено 112 хворих на ЗДА. У всіх хворих на ЗДА (40 чоловіків та 72 жінки віком 20-59 років) причиною були хронічні крововтрати в вигляді менорагій (54 жінки) та кровотеч із травного тракту (18 жінок, 40 чоловіків). У хворих визначали динаміку гіпоксичних, інтоксикаційних та сидеропенічних симптомів за 5-тибальною шкалою, даних гемограми, білірубіну сироватки крові та вміст МСМ, малонового діальдегіду (МДА) і перекисного гемолізу еритроцитів (ПГЕ). Норма відпрацьована на здоровій групі (15 жінок, 15 чол.), репрезентативній за статтю та віком: для МСМ 0,2400,082 од. опт. щ., МДА 2,140,09 мкмоль/л, ПГЕ 110,24%. Перераховані показники визначали до та на 14-й день лікування. Динаміка гемограми вивчалась на 7-й, 14-й, 21-й та 28-й день лікування. 80 хворих на ЗДА отримували per os препарат пролонгованої дії сорбіфер-дурулес (містить сульфат заліза+2 320 мг та аскорбінову кислоту 60 мг) по 1 табл. двічі на день. Отримані результати оброблені методом варіаційної статистики. Достовірні дані при р0,05

Результати та їх обговорення. У всіх хворих ЗДА визначались виражені гіпоксичні та сидеропенічні симптоми, ознаки інтоксикації оцінювались в 2-3 бали, підвищення МСМ становило 0,331+0,031 од.опт.щ. Ендоксикоз, маркером котрого вважається підвищений рівень МСМ, спостерігався у всіх хворих як клінічно, так і лабораторно.

Порівняльні результати традиційного лікування препаратами заліза та феротерапії в поєднанні з ентеросорбцією силіксом наведені в таблиці.

Таблиця. Динаміка клініко-лабораторних даних у хворих на залізодефіцитну анемію на 14-й день лікування сорбіфером-дурулес в комбінації з ентеросорбцією силіксом (Мm)

Показники

Вихідні дані до початку лікування (n=80)

14-й день лікування: сорбіфер+силікс (n=50)

14-й день лікування: сорбіфер (n=30)

Гіпоксія (бал)

4-5

2-3

3-4

Гемоглобін (г/л)

63,21,5

82,31,2*

69,01,1

Сидеропенічний синдром (бал)

4-5

3-4


3-4


Інтоксикація (бал)

2-3

0-1

1-2

МСМ (од. опт. щ.)

0,3310,03

0,2260,025*

0,2700,029

МДА (мкмоль/л)

3,850,09

2,140,08*

3,210,12

ПГЕ (%)

360,8


190,3*


280,6


*р0,05 – різниця в порівнянні з вихідними даними до початку лікування достовірна.

Проведені нами клінічні дослідження показали, що застосування препарату силікс в дозі 100 мг/кг маси тіла на протязі 10-14 днів в комплексі з ентеральним препаратом заліза, здатне потенціювати антианемічну терапію приблизно на 25,7%, суттєво знижуючи рівень маркерів ендотоксемії та ліпопероксидації клітинних мембран (МСМ, МДА та ПГЕ).

Вергелес К.М.

Проблеми валеології в житті сучасного суспільства: застосування в загальній практиці-сімейної медицини.
Згідно з існуючим визначенням, здоров'я - це природний динамічний стан організму, що характеризується його врівноваженістю з навколишнім середовищем у духовному, фізичному, а також соціальному плані та ефективно протидіє захворюванням.

Всесвіт наділив людину досконалим організмом із універсальним захистом від зовнішніх і внутрішніх негативних впливів. Тому необхідно завжди стежити за своїм здоров'ям і підтримувати його у гармонійній рівновазі з довкіллям, а для цього потрібно вести здоровий спосіб життя.

Одним із важливих напрямків, який може досить плідно слідкувати за станом здоров’я є сімейна медицина.

Рівновага людини з навколишнім світом - це насамперед її комфортне самопочуття у ньому. Такий стан передбачає сприятливе поєднання умов життя як природних так і соціальних.

Внутрішня рівновага організму людини - це збалансованих систем: серцево-судинної, дихальної, нервової та інших за якими має стежити загальна практика сімейної медицини.

Внутрішня гармонія передбачає стан психічної зрівноваженості та духовної цілісності особистості. Духовний аспект здоров'я передбачає розуміння нами цілісності особистості, визначає сенс життя людини, її гармонійність як індивідуума й у спілкуванні з оточуючими. Невід'ємною частиною духовного здоров'я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість. Про внутрішній світ людини можна говорити лише з досвідченими лікарями, яких нажаль сьогодні не вистачає в сільських населених пунктах. Сам процес підготовки лікарів за спеціальністю «Загальної практики-сімейної медицини» може дати нам таких спеціалістів.

Суспільство, зі свого боку, зацікавлене у здоров'ї громадян, оскільки тільки здорові громадяни зможуть принести максимальну користь для його розвитку.

Допомогти організму боротися з хворобою може лікар сімейної медицини і сам хворий. У період видужування людини велике значення має націленість хворого на подолання хвороби. І доречно нагадати слова стародавнього сирійського лікаря А. Фараджі, звернені до хворого: "Дивись, нас троє: я, ти і хвороба. Якщо ти будеш на моєму боці, нам удвох буде легше подолати її".

Дуже велике значення для здоров'я людини має її спосіб життя, який вона може і повинна будувати на позитивному досвіді старшого покоління та конкретними порадами сімейних лікарів..

Дотримання здорового способу життя впливає на формування, збереження та зміцнення здоров'я, сприяє інтелектуальному і духовному розвиткові особистості, успішному навчанню. Спосіб життя впливає й на фізичний стан здоров'я людини.

Здоровий спосіб життя також сприяє самореалізації особистості. Спосіб самореалізації індивіда залежить від його устремлінь, а також від шкали моральних цінностей, яка склалася в його уяві. Важливим фактором у формуванні стремлінь до видужування хворого є корегування, лікарями сімейної практики, психічного стану.

Отже, здоровий спосіб життя сприяє зміцненню соціального здоров'я особистості та суспільства в цілому. Він включає в себе цінності високого порядку, оскільки спрямований на гуманізацію й активізацію людської діяльності, удосконалення індивідуальних якостей особистості.

Вчений І.П.Павлов стверджував: "Здоров'я - це безцінний дар природи, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Але здоров'я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умов праці, харчування, її звичок..."

Культура здоров'я - це важливий складовий компонент загальної культури людини, що визначає формування, збереження та зміцнення її здоров'я. Культурна людина є не тільки "споживачем" свого здоров'я, але й його "виробником".

Високий рівень культури здоров'я людини передбачає її гармонійне спілкування з природою й оточуючими людьми. Елементом культури здоров'я є уважне і правильне ставлення людини до самої себе, прагнення до самопізнання, формування, розвитку і самовдосконалення своєї особистості.

Отже, довголіття, здорове, щасливе життя багато в чому залежать і від самої людини. Якщо люди часто хворіють, мають надлишкову масу тіла, вживають алкоголь, палять, дратівливі, некомфортно почувають себе з оточуючими, тобто не дотримуються здорового способу життя, - це означає, що у них низький рівень культури здоров'я.

Аргументоване обгрунтування необхідності бути здоровим і прагнути стати таким - це і є елементи культури здоров'я, якими повинна володіти кожна сучасна людина.

Процес підготовки лікарів за спеціальністю «Загальна практика-сімена медицина» є корисною програмою, адже ми бачимо як така програма працює в європі та приносить позитивні результати.


Вергелес К.М.

Вплив духовності на здоров'я людини на основі досліджень

лікаря Гарольда Кеніга, як приклад роботи для лікарів сімейної медицини.
Зовсім до недавнього часу сучасній охороні здоров'я не вдавалося повністю встановити, який взаємозв'язок існує між духовністю і здоров'ям. В ході людської історії духовність складала основу суспільства і домінувала в культурі, медицині та управлінні суспільством. Кожна культура має своє коріння духовності, і духовність кожної культури по-різному впливає на сьогоднішній світ. Провідні дослідження в області впливу духовності на здоров'я людини здійснюються в Медичному Центрі Університету Дюка (Duke University Medical Center) під керівництвом Гарольда Кеніга.

Лікар Кеніг, всесвітньовідомий дослідник в області медицини, що сам є кваліфікованим медбратом, терапевтом і професором психіатрії та медицини Медичного Центру Університету Дюка. Він також засновник і співдиректор Центру духовності, релігієзнавства і здоров'я при університеті Дюка. Зі своїми доповідями він виступає на конференціях і семінарах, що проводяться в США. Його дослідження направлені на те, щоб виявити, як духовність впливає на літніх людей та інвалідів. Він написав багато книг з цього питання, а також взяв участь в декількох телевізійних і радіопрограмах. У книзі "Оздоровчий зв'язок" надзвичайно серйозно, але з гумором, він описує своє життя і духовність, пов'язуючи їх із своїми дослідженнями.

Дослідження Кеніга торкаются різних проблем із здоров'ям, від раку молочної залози до незначних нездужань. Він чудово знає, що таке бути інвалідом, оскільки частину свого життя провів у інвалідному візку. Коли Кеніг став християнином, він зрозумів, що віра здійснила глибокий вплив на його здатність примиритися з інвалідністю.

Всі основні світові релігії сприяють розвитку таких чеснот як прощення, подяка, доброта і любов, і якщо людина проявляє їх в житті, це може поліпшити її здоров'я".

Проведені дослідження показали, що люди можуть змінювати імунну систему і здатність людини чинити опір хворобам, породжують серцево-судинні захворювання, сприяють відхиленням в роботі травного тракту, порушенню метаболізму і так далі. Лікар Кеніг виявив, що духовність направляє людину З цього видно, що духовність пом'якшує стрес, сприяє розвитку відчуття спокою за рахунок прояву чеснот, психологічно змінює людину. Це веде до зміцнення імунної системи. Також є вірогідність, що люди стануть оптимістичнішими, довше житимуть і стануть здоровішими.

Унікальність цих досліджень полягає в тому, що для їх проведення була використана комбінація різних особистостей і те, як кожна особа використовує духовність, щоб справитися з депресією і стресом. Кеніг використовував свій досвід із впливу духовності на здоров'я людини, накопичений при роботі з людьми літнього віку і з тими, хто відчуває депресію, щоб узагальнити дослідження, що стосуються ролі відчаю, який відчувають люди при різних захворюваннях. Результати вражаючі! Були визначені різні групи осіб і захисних механізмів та зроблені чіткі висновки по роботі кожного механізму.

Це створило багатообіцяючі прогнози для подальших досліджень, що вестимуть до вивчення різних форм лікування, які можуть бути, врешті решт, корисними в сучасній охороні здоров'я при дотриманні медичної і жіночої етики, сконцентрованих на оздоровчих аспектах співчуття. Це забезпечує позитивний утилітарний підхід до охорони здоров'я.

Кеніг говорить, що багато вчених також наводять наукові докази того, що духовність відіграє позитивну роль в підтримці гарного здоров'я. Він вважає, що в майбутньому ця галузь стане пріоритетнішою, ніж раніше. Кеніга понад усе хвилює, чи зможуть учені, зацікавлені роботою в цій галузі, в майбутньому здобути освіту, що дозволяє їм проводити дослідження, видавати роботи, які отримають підтримку, і публікувати результати в періодичних медичних виданнях.

Робота Кеніга отримала визнання в багатьох країнах світу, де існували режими, що здійснювали репресії, таких як Угорщина і Україна. До цих досліджень виявили цікавість в Індії, Тайвані та в деяких ісламських державах. На сайті www.thenewmedicine.org опубліковані думки деяких професорів і викладачів, які підтримують дослідження лікаря психіатра Кеніга і вважають, що їх необхідно інтегрувати в систему охорони здоров'я.

Оскільки більшістю європейських вчених доведено, що основою деяких хвороб людини стають психосоматичні захворювання, тому дане дослідження може бути корисним. В процесі підготовки лікарів загальної практики сімейної медицини потрібно врахувати і це дослідження проведене лікарем психіатром Гарольдом Кенігом.

Вернигородский В.С., Власенко М.В., Паламарчук А.В., Фищук О.А.

Общая практика – семейная медицина по вопросам клинической эндокринологии
Медицинское образование есть процесс непрерывного обучения, начинающийся с момента поступлення в медицинский университет и заканчивающийся после прекращения врачебной практики. Его цель – обучение студентов и подготовка практических врачей, позволяющая им использовать новейшие достижения науки для профилактики и лечения заболеваний. Для обеспечения качества медицинской помощи врач должен постоянно совершенствоваться, обязан быть в курсе всех достижений медицинской науки и поддерживать необходимый уровень собственных знаний и навыков.

Потребностью людей в медицинской помощи, профилактических мерах и консультациях по всем вопросам охраны здоровья на уровне наивысших стандартов определяются соответствующие требования к пред, - последипломному и непрерывному медицинскому образованию. С этих позиций огромная ответственность за здоровья людей возлагается на семейного врача, который должен обладать глубокими знаниями в различных областях медицины, в том числе и эндокринологии. Акцент должен быть поставлен на умении семейного врача разобраться в ранней диагностике эндокринных заболеваниях. И это, в первую очередь, касается ранней диагностике нарушения углеводного обмена, патологии щитовидной железы, нарушения физического и полового развития у детей и других заболеваний. С этой целью сотрудниками кафедры эндокринологии разработаны рабочие программы по основным эндокринным заболеваниям для терапевтов и семейных врачей. Тематическое усовершенствование может быть продолжительностью две недели один месяц. На протяжении этого времени рассматриваются вопросы ранней диагностики, клиники, профилактики и лечения, основных наиболее часто встречающихся эндокринных заболеваний. Но на этом образование и обучение семейного врача не должно заканчиваться. Семейный врач должен совершенствоваться ежедневно. Ибо врача, который не заглядывает в книгу, следует опасаться больше самой болезни. Поэтому целью медицинского образования является подготовка компетентных и высокоморальных семейных врачей, полностью осознающих свою роль в отношениях врач-пациент. Понятие компетентности должно включать знания, практические навыки, систему ценностей, поведения и морали, которые способны стать залогом обеспечения качественной профилактической и лечебной помощи, как отдельным пациентам, так и обществу в целом. Считаем, что следует разработать международные стандартизированные методики оценки профессиональной компетентности и деятельности врача и использовать их на этапах предвузовского, вузовского и непрерывного последипломного медицинского образования.

Вільцанюк О.О., Степанюк А.Г., Ткаченко О.В.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал